Рішення

від 05.06.2022 по справі 160/26929/21

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2022 року Справа № 160/26929/21 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Калугіної Н.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Дніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, визнання протиправною бездіяльність, стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:

-визнати протиправним рішення міської комісії щодо призначення та надання адресної матеріальної допомоги від 26.05.2021 №5 та зобов`язати розглянути повторно звернення ОСОБА_1 №875 про призначення їй адресної матеріальної допомоги на лікування;

-визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціальної політики Дніпровської міської ради щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 №1233 стосовно надання матеріальної адресної допомоги на поховання свого батька, та розглянути її звернення;

-стягнути з Департаменту соціальної політики Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди грошові кошти в розмірі 5 000,0 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що протиправне рішення Департаменту соціальної політики Дніпровської міської ради порушує право позивача на належний розмір адресної матеріальної допомоги на лікування. Також позивач вказує на протиправну бездіяльність щодо нерозгляду її заяви №1233 стосовно надання матеріальної адресної допомоги на поховання батька.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.04.2022 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за правилами ст. 263 КАС України.

Роз`яснено відповідачу про необхідність подати до суду відзив на позов, а також всі письмові та електронні докази - у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали, дотримуючись, вимог ст. 162 КАС України.

Відповідач копію ухвали отримав 05.05.2022, що підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, отже, з урахуванням ч. 1 ст. 120 КАС України, строк на надання відзиву на позовну заяву сплив 20.05.2022, при цьому, строк розгляду справи, за правилами статті 263 КАС України сплив 05.05.2022.

Суд зазначає, що строки пересилання поштових відправлень встановлені наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 №958 «Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень».

Так, відповідно до пункту 1 Розділу II наказу Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958 «Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень», нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв`язку (без урахування вихідних днів об`єктів поштового зв`язку), зокрема, місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об`єкті поштового зв`язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 2, 1 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення; у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2.

При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день (пункт 2 Розділу II наказу Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 №958 «Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень»).

Аналогічна правова позиція щодо врахування під час прийняття судових рішень строків пересилання поштових відправлень, встановлених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 №958 «Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень», висвітлена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 07.02.2018 в адміністративній справі №802/1503/17-а.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, з урахуванням наведених вище обставин та норм законодавства, суд дійшов висновку про неможливість розгляду даної справи із дотриманням процесуальних строків, передбачених статтею 263 КАС України, та про необхідність розгляду даної справи із застосуванням розумного строку, що є об`єктивно необхідним для вирішення даної справи та з метою забезпечення справедливого судового захисту, а також дотримання основних засад адміністративного судочинства та для надання сторонам можливості реалізації своїх процесуальних прав.

Відповідач 02.06.2022 надав до суду відзив на позовну заяву, згідно змісту якого вказав, що у спірних правовідносинах діяв в межах наданих повноважень, відтак підстави для задоволення позову відсутні.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.06.2022 визнано поважними причини пропуску процесуального строку для подачі відзиву на позовну заяву та поновлено відповідачу такий строк.

Згідно ч. 3, 4 ст. 263 КАС України, справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

У справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Суд, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 звернулась до Дніпровської міської ради із заявою про надання матеріальної допомоги від 31.03.2021 реєстраційний № В-552.

Листом від 29.04.2021 позивача повідомлено, що надане звернення зареєстроване та буде розглянуте на найближчому засіданні міської комісії щодо призначення та надання адресної матеріальної допомоги окремим категоріям осіб.

Згідно протоколу №5 звернення ОСОБА_1 та надані документи розглянуто на засіданні Комісії 26.05.2021.

Розпорядженням міського голови від 06.07.2021 №2-6/7-р «Про надання матеріальної допомоги» ОСОБА_1 надано матеріальну допомогу у розмірі 700 грн.

Також позивачем 26.05.2022 подано до Дніпровської міської ради заяву про надання допомоги на поховання батька - ОСОБА_2 (вх. №В-875).

Листом від 23.06.2021 позивача повідомлено, що за інформацією Комунального підприємства «Міська ритуальна служба» Дніпровської міської ради, згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про поховання та похоронну справу» особа, яка зобов`язалася поховати померлого, на підставі свідоцтва про смерть звертається до ритуальної служби з приводу укладення відповідного договору-замовлення на організацію та проведення поховання. Ця особа має право вибирати виконавців послуг серед суб`єктів господарської діяльності, які уклали договори з ритуальною службою про надання цих послуг. Ритуальні послуги надаються за плату згідно з договором-замовленням, крім випадків, передбачених законом. За приписами ст. 10, ст. 12 закону надання ритуальних послуг, не передбачених необхідним мінімальним переліком окремих видів ритуальних послуг, виготовлення та реалізація предметів ритуальної належності здійснюється за цінами, встановленими за згодою сторін. ОСОБА_1 з приводу укладення договору-замовлення на організацію та проведення поховання померлого гр. ОСОБА_2 до КП «Міська ритуальна служба» не зверталась, інформація про суб`єкта господарювання, яким надавались послуги з поховання, відсутня.

Також позивач 15.07.2021 звернулась до Дніпровської міської ради з заявою, в якій просила призначити інший (більший) розмір адресної матеріальної допомоги, оскільки, на думку ОСОБА_1 , надана їй допомога у розмірі 700,0 грн є недостатньою.

Листом від 29.07.2022 звернення позивача розглянуто.

Згідно змісту зазначеного листа, позивача повідомлено, що умови призначення та надання адресної матеріальної допомоги визначені Положенням про призначення та надання адресної матеріальної допомоги окремим категоріям громадян міста, затвердженим рішенням міської ради від 24.10.2018 №52/36 (зі змінами), (далі - Положення). Відповідно до Положення, необхідність призначення адресної матеріальної допомоги (далі - Грошова допомога) розглядається міським головою, його заступником з питань діяльності виконавчих органів відповідно до розподілу повноважень. Сума Грошової допомоги визначається міським головою, його заступником з питань діяльності виконавчих органів відповідно до розподілу повноважень особисто або за їх дорученням - міською комісією щодо призначення та надання адресної матеріальної допомоги окремим категоріям громадян міста. Рішенням Комісії від 26.05.2021 виділено грошову допомогу у сумі 700 грн. Згідно з розпорядженням міського голови від 06.07.2021 №2-6/7-р «Про надання матеріальної допомоги» надано матеріальну допомогу у розмірі 700 грн. Депутатом міської ради надано пропозиції щодо виділення матеріальної допомоги у сумі 2 000 грн. Позивача буде включено до найближчого розпорядження міського голови «Про надання матеріальної допомоги за клопотаннями депутатів міської ради». На звернення до депутата обласної ради щодо надання матеріальної допомоги, згідно розпорядження міського голови від 20.07.2021 №6-20/7-р «Про надання матеріальної допомоги громадянам окремих категорій за пропозиціями депутатів обласної ради» та виділено матеріальну допомогу у сумі 2 000 грн.

Не погоджуючись із зазначеним вище, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.

Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Матеріальна допомога мешканцям міста Дніпра надається згідно з Положенням про призначення та надання адресної матеріальної допомоги окремим категоріям громадян міста, затвердженим рішенням Дніпровської міської ради від 24.10.2018 №52/36 (зі змінами, далі - Положення).

Відповідно до п. 2.1 Положення, призначення та надання адресної матеріальної допомоги здійснюється з метою підтримки громадян, які опинились за певних обставин у складній життєвій ситуації, а саме:

Хвороба (онкологічне захворювання, оперативне лікування, лікування після дорожньо-транспортної пригоди, проведення курсу лікування або реабілітації для дитини з інвалідністю або для осіб, що мають інвалідність І та II групи).

Пожежа або стихійне лихо, внаслідок якого завдано збитків житлу, майну потерпілого або його здоров`ю.

Інші непередбачені надзвичайні обставини, що об`єктивно порушують нормальну життєдіяльність заявника та його родини, наслідки яких вона не може подолати самостійно.

Відповідно до п. 2.2 Положення адресна матеріальна допомога надається, як правило, один раз на рік у грошовому та/або натуральному вигляді.

У разі зміни обставин та необхідності підтримки заявника питання надання адресної матеріальної допомоги може бути розглянуто повторно.

Згідно п. 2.4 Положення підставою для розгляду питання надання адресної матеріальної допомоги у грошовому вигляді (далі - Грошова допомога) є особиста заява громадянина зі згодою на обробку персональних даних із зазначенням обставин, що підтверджують складну життєву ситуацію, місця реєстрації серії і номера паспорта громадянина України, реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) або наданням копії документа, що свідчить про відмову в її отриманні, контактного телефону (за наявності).

Відповідно до п. 2.5 Положення, необхідність призначення грошової допомоги розглядається міським головою, його заступником з питань діяльності виконавчих органів відповідно до розподілу повноважень.

Сума грошової допомоги визначається міським головою, його заступником з питань діяльності виконавчих органів відповідно до розподілу особисто або за їх дорученням - міською комісією щодо призначення та надання адресної матеріальної допомоги окремим категоріям громадян міста (далі - Комісія).

Пунктом 2.6 Положення визначено, що призначення матеріальної допомоги визначається на підставі таких документів:

заява громадянина на ім`я міського голови зі згодою на обробку персональних даних із зазначенням обставин, що підтверджують складну життєву ситуацію (далі - заява громадянина);

копія паспорта громадянина України заявника або копія ГО-картки з додаванням копії витягу із державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання або копії довідки про реєстрацію місця проживання особи;

копія реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера);

оригінал довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб установленого зразка;

оригінал довідки про доходи заявника та членів його сім`ї за останні три місяці (заробітна плата (довідка з місця роботи або індивідуальна відомість про застраховану особу (ОК-7) з Пенсійного фонду) - для працездатних громадян та для працюючих пенсіонерів; пенсія - для непрацездатних громадян; стипендія - для студентів; довідка з Державної служби зайнятості про перебування/неперебування на обліку - для непрацюючих працездатних громадян; довідка про розмір державної соціальної допомоги - для громадян, що в установленому порядку здійснюють догляд або одержують інші види допомоги з державного бюджету);

оригінал довідки медичного закладу про необхідність лікування, проведення операції, реабілітації, термін видачі якої - не пізніше ніж за 6 місяців до подання звернення;

копія довідки медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) про наявність інвалідності;

у випадку хвороби члена сім`ї - копія свідоцтва про народження; копія свідоцтва про шлюб (у разі зміни прізвища); копія паспорта громадянина України або копія ID-картки.

інші документи, що підтверджують факти, викладені у заяві (у разі необхідності).

За розпорядженням Дніпровського міського голови від 31.05.2017 №509-р створено міську комісію щодо призначення та надання адресної матеріальної допомоги окремим категоріям громадян міста та затверджено Положення про комісію щодо призначення та надання адресної матеріальної допомоги окремим категоріям громадян міста (далі - Положення про комісію).

Відповідно до п. 3.3 Положення про комісію засідання Комісії вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менше половини членів Комісії, Рішення приймаються більшістю голосів членів Комісії, присутніх на засіданні. У разі рівного розподілу голосів голос головуючого є вирішальним. Рішення Комісії оформляються у вигляді протоколу, який підписується головуючим на засіданні, секретарем та присутніми членами Комісії. Протокол засідання Комісії є підставою для підготовки проекту рішення виконавчого комітету міської ради або розпорядження міського голови щодо надання матеріальної допомоги.

Пунктом 2.8 Положення про призначення та надання адресної матеріальної допомоги окремим категоріям громадян міста, затвердженим рішенням Дніпровської міської ради від 24.10.2018 №52/36 (зі змінами) передбачено, що сума Грошової допомоги, яка визначається рішенням комісії, не може перевищувати трьох розмірів прожиткового мінімуму.

Як вже встановлено судом, ОСОБА_1 звернулась до Дніпровської міської ради із заявою про надання матеріальної допомоги від 31.03.2021 реєстраційний номер №В-552.

До заяви позивачем надано копію паспорта громадянина України, копію реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера); довідку про доходи, видану головним управлінням Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області від 15.02.2021 №2773 6117 6077 1715; довідку про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 18.01.2021 № 003456 та довідку ЛКК від 24.02.2021 № 37/14.

Звернення ОСОБА_1 та надані документи розглянуто на засіданні Комісії 26.05.2021.

Більшістю голосів прийнято рішення Комісії виділити грошову допомогу ОСОБА_1 у сумі 700 грн (протокол № 5).

Згідно з розпорядженням міського голови від 06.07.2021 №2-6/7-р «Про надання матеріальної допомоги» ОСОБА_1 надано матеріальну допомогу у розмірі 700 грн.

Під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №11(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 у справі «Волохи проти України» (заява №23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».

Отже, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Верховний Суд у постанові від 15 грудня 2021 року (справа №1840/2970/18), зазначає, що одним із критеріїв оцінювання судами рішень, дій та бездіяльності суб`єктів владних повноважень є прийняття ними рішень обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). При цьому суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

З огляду на вказане, комісія дослідивши надані позивачем документи в межах наданих повноважень дійшла висновку про виділення саме 700,0 грн.

Відносно посилання позивача на те, що рішення, у вигляді протоколу від 26.05.2021 №5, не містить підписів усього складу комісії, суд зазначає, що до матеріалів справи та ОСОБА_1 було надано витяг з протоколу від 26.05.2021 №5.

За змістом п. 2 Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, що зареєстровані в Міністерстві юстиції України 22 червня 2015 р. за №736/27181 витяг - засвідчена копія частини тексту службового документа.

Згідно п. 12 розділу 10 вказаних вище Правил витяг зі службового документа виготовляється, якщо немає необхідності виготовляти копію. Витяг оформлюється на загальному бланку установи із дотриманням таких вимог: у назві виду документа зазначається: «витяг з наказу», «витяг з протоколу»; відтворюється повністю вступна частина (якщо вона є) службового документа; з основної частини тексту документа виписується той пункт, інформація якого необхідна; відтворюється реквізит «Підпис» (без особистого підпису); проставляються відмітка про засвідчення копії та відбиток печатки служби діловодства.

Витяги з протоколів засвідчує секретар, який складає протоколи і здійснює їх зберігання, з наказів - керівник служби діловодства (кадрової служби) або посадова особа, яка відповідає за їх зберігання.

Відтак, у даному випадку витяг з протоколу не мав бути підписаний, у тому числі, присутніми членами Комісії.

Таким чином, частина позовних вимог про визнання протиправним рішення міської комісії від 26.05.2021 №5 щодо призначення та надання позивачу адресної матеріальної допомоги у розмірі 700,0 грн задоволеню не підлягає.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.04.2022 витребувано від Департаменту соціальної політики Дніпровської міської ради, у термін, що встановлений для подачі відзиву на позовну заяву засвідчені належним чином копії усіх документів, що покладені в основу прийняття оскаржуваного рішення.

Відтак, судом під час розгляду справи встановлено, що зобов`язальна вимога про повторний розгляд звернення ОСОБА_1 №875 про призначення їй адресної матеріальної допомоги на лікування не є похідною від визнання протиправним рішення від 26.05.2021, оскільки означене рішення прийняте за результатами розгляду заяви позивача від 31.03.2021 реєстр номер №В-552.

Продовжуючи розгляд справи у частині позовних вимог про зобов`язання відповідача розглянути повторно звернення ОСОБА_1 №В-875 про призначення їй адресної матеріальної допомоги на лікування, як самостійної вимоги, суд зазначає наступне.

Як вже встановлено судом, позивачем 26.05.2022 подано до Дніпровської міської ради заяву про надання допомоги на поховання батька - ОСОБА_2 (вх. №В-875).

Листом від 23.06.2021 позивача повідомлено, що за інформацією Комунального підприємства «Міська ритуальна служба» Дніпровської міської ради, згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про поховання та похоронну справу» особа, яка зобов`язалася поховати померлого, на підставі свідоцтва про смерть звертається до ритуальної служби з приводу укладення відповідного договору-замовлення на організацію та проведення поховання. Ця особа має право вибирати виконавців послуг серед суб`єктів господарської діяльності, які уклали договори з ритуальною службою про надання цих послуг. Ритуальні послуги надаються за плату згідно з договором-замовленням, крім випадків, передбачених законом. За приписами ст. 10, ст. 12 закону надання ритуальних послуг, не передбачених необхідним мінімальним переліком окремих видів ритуальних послуг, виготовлення та реалізація предметів ритуальної належності здійснюється за цінами, встановленими за згодою сторін. ОСОБА_1 з приводу укладення договору-замовлення на організацію та проведення поховання померлого гр. ОСОБА_2 до КП «Міська ритуальна служба» не зверталась, інформація про суб`єкта господарювання, яким надавались послуги з поховання, відсутня. Відповідно до ч. 3 ст. 25 закону після здійснення поховання померлого виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка взяла на себе зобов`язання поховати померлого, як користувачу місця поховання (користувачу місця родинного поховання) спеціалізованим комунальним підприємством (а в разі його відсутності - виконавчим органом сільської, селищної, міської ради) видається відповідне свідоцтво, зразок якого затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Відтак, звернення ОСОБА_1 відповідачем розглянуте та позивачу надана обґрунтована відповідь на її звернення.

Статтею 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Приписами ч. 1 ст. 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

При цьому, обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги - це конкретні юридичні факти, з настанням яких суб`єкти публічного права вступають між собою у спірні правовідносини.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджуване порушення було обґрунтованим.

Вказана правова позиція суду викладена у постанові Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 160/661/19.

Враховуючи те, що судом не встановлено порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів позивача, на момент її звернення до суду, в частині самостійних позовних вимог про зобов`язання відповідача розглянути повторно звернення ОСОБА_1 №В-875, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вказаної позовної вимоги.

Щодо частини позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Департаменту соціальної політики Дніпровської міської ради щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 №1233 стосовно надання матеріальної адресної допомоги на поховання свого батька, та розглянути її звернення, судом встановлено наступне.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.07.2021 у справі № 9901/345/20 надала висновок про те, що під протиправною бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) в неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з`ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Водночас, як вказала Велика Палата Верховного Суду у вказаній вище постанові, для кваліфікації судом бездіяльності суб`єкта владних повноважень також необхідно встановити чи були б такі дії суб`єкта владних повноважень об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, причини їх невчинення.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Позивач 15.07.2021 звернулась до Дніпровської міської ради з заявою, в якій просила призначити інший (більший) розмір адресної матеріальної допомоги, оскільки, на думку ОСОБА_1 , надана їй допомога у розмірі 700,0 грн є недостатньою.

Листом від 29.07.2022 звернення позивача розглянуто.

Згідно змісту зазначеного листа, позивача повідомлено, що умови призначення та надання адресної матеріальної допомоги визначені Положенням про призначення та надання адресної матеріальної допомоги окремим категоріям громадян міста, затвердженим рішенням міської ради від 24.10.2018 №52/36 (зі змінами), (далі - Положення). Відповідно до Положення, необхідність призначення адресної матеріальної допомоги (далі - Грошова допомога) розглядається міським головою, його заступником з питань діяльності виконавчих органів відповідно до розподілу повноважень. Сума Грошової допомоги визначається міським головою, його заступником з питань діяльності виконавчих органів відповідно до розподілу повноважень особисто або за їх дорученням - міською комісією щодо призначення та надання адресної матеріальної допомоги окремим категоріям громадян міста. Рішенням Комісії від 26.05.2021 виділено грошову допомогу у сумі 700 грн. Згідно з розпорядженням міського голови від 06.07.2021 №2-6/7-р «Про надання матеріальної допомоги» надано матеріальну допомогу у розмірі 700 грн. Депутатом міської ради надано пропозиції щодо виділення матеріальної допомоги у сумі 2 000 грн. Позивача буде включено до найближчого розпорядження міського голови «Про надання матеріальної допомоги за клопотаннями депутатів міської ради». На звернення до депутата обласної ради щодо надання матеріальної допомоги, згідно розпорядження міського голови від 20.07.2021 №6-20/7-р «Про надання матеріальної допомоги громадянам окремих категорій за пропозиціями депутатів обласної ради» та виділено матеріальну допомогу у сумі 2 000 грн.

Разом з тим, дії суб`єкта владних повноважень це активна поведінка, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб, в той час коли бездіяльність - пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод та інтересів фізичної та юридичної особи.

З огляду на встановлені судом обставини та норми законодавства уповноваженими особами розглянуто звернення позивача та сформовано рішення про його розгляд від 29.07.2021.

У спірних правовідносинах відповідачем не допущено протиправної бездіяльності.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі №826/4406/16 та у постанові від 15 серпня 2019 року у справі №1340/4630/18, від 22.04.2021 у справі № 640/2291/20, від 13 квітня 2022 року у справі №620/3527/20.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Виходячи з меж заявлених позивачем позовних вимог, з урахуванням обставин справи та висновків щодо застосування норм права, які викладені в постановах Верховного Суду, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про зобов`язання вчинити певні дії та визнання протиправною бездіяльності.

Щодо частини позовних вимог про стягнення з Департаменту соціальної політики Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди грошові кошти в розмірі 5 000,0 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 5 статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно зі статтею 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Аналіз наведеної норми законодавства вказує, що саме по собі порушення прав особи ще не свідчить про заподіяння їй моральної шкоди, оскільки така шкода повинна мати певний прояв у вигляді, зокрема, фізичних та/або душевних страждань, приниженні честі і гідності тощо, і наявність таких обставин повинна довести особа, яка вважає, що їй заподіяно моральну шкоду.

Зважаючи на наведене вище, оцінивши і проаналізувавши надані позивачем пояснення та докази, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем того, що оскаржуваними діями (бездіяльністю) відповідача йому заподіяно моральну шкоду, а саме позивач не надав належних пояснень та будь-яких доказів того, в чому полягає така шкода, якими доказами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров`я тощо), з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань, та не доведено причинно-наслідковий зв`язок з предметом позову, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду у справі №818/1429/17 від 25.04.2019 та у справі №818/1393/17 від 12.11.2019.

Крім того, судом під час розгляду справи встановлено відсутність підстав вважати дій/бездіяльність відповідача протиправною, а тому і відсутні підстави вважати, що у цих правовідносинах відповідачем завдано позивачу душевні страждання.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною 2 ст. 2 КАС України, передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України"(п.58) суд вказує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, у свою чергу, доведено правомірність прийнятого рішення та вчинених дій.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позову.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

За змістом ч. 1 ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.04.2022 клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору - задоволено, звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подачу до Дніпропетровського окружного адміністративного суду позовної заяви ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Дніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, визнання протиправною бездіяльність, стягнення моральної шкоди.

Відтак, підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. 2, 5, 14, 241-246, 255, 263, 295 КАС України суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Департаменту соціальної політики Дніпровської міської ради (пр. Д. Яворницького, буд. 75, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 40506080) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, визнання протиправною бездіяльність, стягнення моральної шкоди відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складено 06 червня 2022 року.

Суддя Н.Є. Калугіна