Постанова

від 31.05.2022 по справі 549/204/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

01 червня 2022 року

м. Київ

справа № 549/204/20-ц

провадження № 61-13536св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

позивач - перший заступник керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Полтавського обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Пирятинське лісове господарство»,

відповідачі: ОСОБА_1 , Чорнухинська районна державна адміністрація Полтавської області,

третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Баришівська зернова компанія»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Полтавського обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Пирятинське лісове господарство» на рішення Чорнухинського районного суду Полтавської області від 15 жовтня 2020 року в складі судді Крєпкого С. І. та постанову Полтавського апеляційного суду від 27 квітня2021 року в складі колегії суддів: Чумак О. В., Дряниці Ю. В., Кривчун Т. О.,

Встановив:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2020 року перший заступник керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Полтавського обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Пирятинське лісове господарство» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , Чорнухинської районної державної адміністрації Полтавської області (далі - Чорнухинська РДА), третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Баришівська зернова компанія», про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги мотивовані тим, що передача у власність ОСОБА_2 , спадкоємцем якого є ОСОБА_1 , спірної земельної ділянки, відбулася з порушенням вимог законодавства, оскільки ця земельна ділянка в силу положень статей 19, 57, 84 ЗК України та статті 5 ЛК України відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовується для ведення лісового господарства в порядку, визначеному Лісовим кодексом України.

Враховуючи викладене, позивач просив:

визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Чорнухинської РДА від 24 січня 2006 року № 24 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, за межами населених пунктів Вороньківської сільської ради та передачі у власність ОСОБА_2 ;

визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серія ПЛ № 138334, виданий на ім`я ОСОБА_2 , зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010654500046;

витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі ДП «Пирятинське лісове господарство» земельну ділянку з кадастровим номером 5325180800:00:005:0052, площею 4,14 га, яка знаходиться в адміністративних межах Чорнухинської селищної ради.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Чорнухинського районного суду Полтавської області від 15 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що прокурор не довів належними та допустимими доказами той факт, що спірна земельна ділянка сформована за рахунок земель лісового фонду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2021 року перший заступник керівника Полтавської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Аргументи учасників справ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування апеляційним судом в оскаржуваному рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі

№ 488/5027/14-ц, постанові Верховного Суду від 27 січня 2020 року в справі

№ 617/964/15-ц, постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року в справі

№ 924/196/19, постанові Верховного Суду від 30 січня 2020 року в справі

№ 904/1093/19, постанові Верховного Суду від 20 січня 2020 року в справі

№ 902/803/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада

2018 року в справі № 183/1617/16-ц (пункт 1 частини другої

статті 389 ЦПК України).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2021 року адвокат Костюченко П. О., який діє в інтересах ТОВ «Баришівська зернова компанія», подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Фактичні обставини справи

Судом встановлено, що розпорядженням голови Чорнухинської районної державної адміністрації від 24 січня 2006 року № 24 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, зокрема ОСОБА_2 , площею 4,14 га, в тому числі ріллі - 4,14 га (т.1 а.с.27).

На підставі цього розпорядження ОСОБА_2 було видано державний акт серії ПЛ № 138334 від 27 липня 2006 року на право власності на земельну ділянку, площею 4,14 га, розташованої на території Вороньківської сільської ради Чорнухинського району Полтавської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5325180800:00:005:0052, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010654500046 (т.1 а.с.28).

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, власником земельної ділянки, площею 4,14 га, кадастровий номер 5325180800:00:005:0052, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 29 листопада 2012 року державним нотаріусом Чорнухинської нотаріальної контори, є ОСОБА_1 Дата державної реєстрації - 13 серпня 2014 року (запис №6681232) (т.1 а.с.29).

Вказана земельна ділянка передана в оренду ТОВ «Баришівська зернова компанія» відповідно до договору оренди земельної ділянки від 04 лютого 2013 року.

Право оренди згідно з вказаним договором, 20 січня 2015 року зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (запис № 8443904).

За повідомленням Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» від 25 березня 2019 року № 247, межі земельної ділянки з кадастровим номером 5325180800:00:005:0052, площею 4,1412 га, мають частковий перетин з межами Державного лісового фонду у кварталі 38 та у кварталі 41 Вороньківського лісництва Державного підприємства «Пирятинське лісове господарство», про що зазначеним підприємством складено схему розташування земельних ділянок, в тому числі з вказаним кадастровим номером відносно кв. 38, 41 Вороньківського лісництва ДП «Пирятинський лісгосп».

Орієнтовна площа перетину з межами кв. 38 становить 2,9670 га, орієнтовна площа перетину з межами кв. 41 - 0,1498 га (т.1,а.с.31).

Лубенською місцевою прокуратурою Полтавської області листом за №33/7-1978 вих-20 від 20 лютого 2020 року повідомлено Полтавське обласне управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України та ДП «Пирятинське лісове господарство» стосовно встановлених порушень законодавства та з проханням вжити заходів щодо їх усунення, в тому числі звернення з відповідними позовами (т1, а.с.42-44).

Згідно з відповіддю від 04 березня 2020 року № 102 ДП «Пирятинське лісове господарство», часткове накладення сформованих земельних ділянок інших суб`єктів господарювання на суміжні ділянки лісового фонду ДП «Пирятинське господарство» не призводить до фактичного зайняття земельних ділянок та їх незаконного використання, оскільки накладення носять характер землевпорядних помилок, які виникли під час ведення Державного земельного кадастру (т.1, а.с.45).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають право власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

У відповідності до статті 125 ЦК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 373 ЦК України визначено, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Згідно статті 374 ЦК України суб`єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 Лісового кодексу України).

Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до здійснення державної реєстрації права постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними ділянками лісогосподарського призначення, які до набрання чинності ЗК України передані їм на такому праві, це право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет. Складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).

Положеннями статті 1225 ЦК України передбачено, що право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Звертаючись до суду із цим позовом, прокурор, просив визнати недійсними державні акти на право власності на спірну земельну ділянку та витребувати з незаконного володіння на користь держави в особі ДП «Пирятинське лісове господарство земельну ділянку, кадастровий номер 5325180800:00:005:0052, площею 4,14 га, яка знаходиться в адміністративних межах Чорнухинської селищної ради.

У позовній заяві прокурор, із урахуванням положень частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», посилався на порушення прав державного підприємства «Пирятинське лісове господарство», вказував, що державне підприємство «Пирятинське лісове господарство» являється постійним користувачем земель лісогосподарського призначення, які були передані у приватну власність (зокрема частина спірної земельної ділянки).

Відмовляючи по суті у задоволенні заявлених позовних вимог в частині визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серія ПЛ № 138334, виданого на ім`я ОСОБА_2 , суди попередніх інстанцій виходили із недоведеності заявлених позовних вимог у цій частині, враховуючи правомірність розпорядження Чорнухинської районної державної адміністрації Полтавської області № 24 від 24 січня 2006 року, на підставі якого ОСОБА_2 було передано у власність спірну земельну ділянку.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Серед способів захисту речових прав ЦК України виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166, 1167, 1173).

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна, державного акту на право власності не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване.

Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86, 94), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 01 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункти 42-43, 47, 49).

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

Прокурором заявлено вимогу про витребування земельної ділянки із володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі ДП «Пирятинське лісове господарство».

У випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (подібні висновки виловлено Великою Палатою Верховного Суду у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, в пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, пункті 26 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18).

Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абзацами першим та другим частини третьої статті 23 Закону Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Абзац третій частини третьої цієї статті передбачає заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

Беручи до уваги викладене, заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону, має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.

У відповідності до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У контексті цього засадничого положення відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

Подібний висновок висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У справі, що переглядається, Лубенська місцева прокуратура Полтавської області, звернувшись до суду з позовом в інтересах держави в особі ДП «Пирятинське лісове господарство», фактично здійснює представництво інтересів державного підприємства, а не інтересів держави, що суперечить положенням чинного законодавства.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 257 ЦПК України суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Крім цього, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/1 б-ц (провадження № 14-2цс21) Верховний Суд зазначив, що «зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України... зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища. Судами в цій справі встановлено, що відсутні докази на підтвердження того, що Київське обласне управління лісового та мисливського господарства надавало згоду на переведення цієї земельної ділянки з лісових земель на землі для будівництва жилих будинків та ведення особистого селянського господарства».

Отже до компетенції Полтавського обласного управління лісового та мисливського господарства, в чиїх інтересах також заявлено позов, відноситься лише погодження зміни цільового призначення земельних лісових ділянок.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року в справі № 372/2969/18 (провадження № 61-20118св19).

Проте, суд на зазначені обставини та вимоги закону уваги не звернув, не з`ясував, до компетенції якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень віднесені відповідні повноваження щодо розпорядженням спірною земельною ділянкою, відповідно, який має бути позивачем у спірних правовідносинах за позовними вимогами прокурора в інтересах держави про витребуванняземельної ділянки.

Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки вказані недоліки, допущені судом, не можуть бути усунуті при касаційному розгляді справи, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

Постановив:

Касаційну скаргу першого заступника керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Полтавського обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Пирятинське лісове господарство» задовольнити частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун