Постанова

від 01.06.2022 по справі 640/1846/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

02 червня 2022 року

м. Київ

справа № 640/1846/19

провадження № 61-15547св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Публічне акціонерне товариство «ПроКредитБанк», ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Публічне акціонерне товариство «ПроКредитБанк», ОСОБА_3 , про поділ майна подружжя

за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 13 січня 2021 року у складі судді Колесник С. А. та постанову Харківського апеляційного суду від 16 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Кругової С. С., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила в порядку поділу майна подружжя визнати за нею право власності на: 2/3 частки житлового будинку з надвірними будівлями на АДРЕСА_1 ; автомобіль марки «SUZUKI», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2006 року випуску, всього майна на суму 10 114 833,00 грн. Стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію вартості спільного майна в розмірі 2 190 716,50 грн; грошову компенсацію 1/2 частки розміру вкладу ОСОБА_2 у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтіко» (далі - ТОВ «Альтіко») у розмірі 52 675,00 грн; грошову компенсацію 1/2 частки розміру вкладу ОСОБА_2 у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтаір і К» (далі - ТОВ «Альтаір і К») у розмірі 250,00 грн та судовий збір у розмірі 9 605,00 грн.

Як на обґрунтування заявлених вимог позивач посилалася на те, що 30 січня 1993 року між сторонами укладено шлюб, який не розірвано, однак між ними склалися складні відносини, тому вона бажає поділити майно, яке було придбане під час шлюбу.

Так, за час шлюбу сторони придбали:

- житловий будинок з надвірними будівлями, розташований на АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 1 000 кв. м, яка надана на підставі рішення Харківської міської ради народних депутатів від 28 січня 1992 року № 23. На вказаній земельній ділянці також розташовані будівлі: гараж літ «Б», огорожа № 1. Цей житловий будинок зареєстрований на праві спільної сумісної власності на її ім`я та на ім`я відповідача. ОСОБА_1 зазначила, що дійсна вартість будинку на день звернення до суду становить 14 750 000,00 грн;

- нежитлові приміщення першого поверху: № 12, площею 3,1 кв. м, № 12а площею 0,6 кв. м, № 126, площею 9,2 кв. м, 1, площею 4,4 кв. м; другого поверху: № 1, площею 4,9 кв. м; третього поверху: № 1, № 2, № 6, № 6а, № 7, № 8, № 9, № 10, № 11, № 12, № 12а, № 12б, № 12В, № 12Г, частину приміщення № 1 площею 4,8 кв. м, загальною площею 300 кв. м, що розташовані на АДРЕСА_2 , та зареєстровані на праві власності за ОСОБА_2 . Дійсна вартість нежитлових приміщень на день звернення до суду становить 7 178 250,00 грн;

- 1/2 частку нежитлових приміщень 1-го поверху № 103-1, 103-5, 103-5а, 103-5б, 103-6, 103-8, що розташовані в житловому будинку літ. «А-1», загальною площею 91,9 кв. м, на АДРЕСА_3 , які зареєстровані на ім`я відповідача та дійсна вартість яких становить 1 126 000,00 грн;

- автомобіль марки «SUZUKI», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2006 року випуску, дійсною вартістю 281 000,00 грн;

- автомобіль марки «SUZUKI», державний номерний знак НОМЕР_2 , 2007 року випуску, дійсною вартістю 281 000,00 грн.

Крім цього, під час шлюбу сторони внесли пайовий внесок на будівництво трикімнатної квартири АДРЕСА_4 , на 14 поверсі, будівельною площею 117,28 кв. м. Договір укладений з позивачем. Розмір пайового внеску, який повністю внесений ТОВ «Монолит» будівельний альянс» становить 496 715,00 грн.

Також, внесено пайовий внесок на будівництво трикімнатної квартири АДРЕСА_5 , на 15 поверсі, будівельною площею 117,28 кв. м. Договір укладений з позивачем. Розмір пайового внеску становить 497 044,00 грн, який повністю внесений ТОВ «Монолит» будівельний альянс».

Ураховуючи наведене, за час шлюбу придбано майна на загальну суму 24 611 099,00 грн, яке підлягає поділу. Вартість частки кожного з подружжя становить 12 305 549,50 грн.

Посилаючись на пункт 3 частини першої статті 57 СК України, ОСОБА_1 вважає, що при поділі майна подружжя її частка у житловому будинку АДРЕСА_1 повинна становити 2/3 частки, оскільки для придбання цього будинку вона 25 травня 2000 року продала квартиру АДРЕСА_6 , яка була її особистою власністю, а отримані від продажу квартири кошти витратила на придбання спірного будинку. Крім того, для проведення ремонту цього будинку вона продала квартиру АДРЕСА_7 , яка належала на праві сумісної власності їй та її донькам. При укладенні договору купівлі-продажу спірного будинку відповідач визнавав ці обставини, тому будинок був придбаний подружжям в спільну сумісну власність, без зазначення частки кожного з подружжя.

Також, позивач претендує: на автомобіль марки «SUZUKI», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2006 року випуску; 2/3 частки житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований на АДРЕСА_1 ; на 1/2 частку вартості нежитлових приміщень першого поверху № 103-1, 103-5, 103-5а, 103-5б, 103-6, 103-8, загальною площею 91,9 кв. м, що розташовані в житловому будинку літ. «А-1», за адресою: АДРЕСА_3 ; на 1/2 частку вартості нежитлових приміщень першого поверху: № 12 площею 3,1 кв. м, № 12а площею 0,6 кв. м, № 126 площею 9,2 кв. м, № 1 площею 4,4 кв. м; другого поверху: № 1, площею 4,9 кв. м; третього поверху: № 1, № 2, № 6, № 6а, № 7, № 8, № 9, № 10, № 11, № 12, № 12а, № 12б, № 12В, № 12Г, частину приміщення № 1 площею 4,8 кв. м, загальною площею 300 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , а всього на суму 10 114 833,00 грн, що на 2 190 716,50 грн менше, ніж припадає на частку позивача, тому різниця має бути сплачена відповідачем.

Посилаючись на те, що грошові кошти, внесені одним із подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується у право вимоги на виплату частини вартості такого внеску, ОСОБА_1 вказує, що відповідач є засновником ТОВ «Альтіко» і ТОВ «Альтаір і К». Виходячи зі змісту частин другої, третьої статті 61 СК України, якщо вклад до статутного фонду господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім`ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів. У разі використання одним із подружжя спільних коштів усупереч статті 65 СК України інший з подружжя має право на компенсацію вартості його частки.

Під час шлюбу, а саме 04 травня 2011 року, при створенні ТОВ «Альтіко» відповідач до статутного капіталу підприємства вніс спільні кошти в розмірі 105 350,00 грн, які становлять 35 % статутного фонду і є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а тому позивач має право вимоги виплати 1/2 частки статутного капіталу, внесеного відповідачем, яка становить 52 675,00 грн.

04 травня 2011 року створено ТОВ «Альтаір і К», де відповідач є засновником, для створення цього підприємства він уніс до статутного капіталу спільні сумісні кошти в розмірі 500,00 грн. У статутному капіталі товариства йому належить 1/2 частка. Грошові кошти, внесені до статутних капіталів вказаних господарських товариств, набуті подружжям під час спільного проживання, тому половина зроблених відповідачем внесків має бути відшкодована на користь позивача.

На підставі викладеного позивач звернулася до суду з позовом про поділ майна подружжя.

Київський районний суд м. Харкова ухвалою від 04 лютого 2019 року відкрив загальне позовне провадження у справі, почав підготовче провадження.

16 квітня 2019 року ОСОБА_1 подала до суду уточнену позовну заяву, в якій просила: в порядку поділу майна подружжя визнати за нею право власності на: 2/3 частки житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований у АДРЕСА_1 ; автомобіль марки «SUZUKI», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2006 року випуску; на 1/2 частку нежитлових приміщень першого поверху № 103-1, 103-5, 103-5а, 103-5б, 103-6, 103-8, загальною площею 91,9 кв. м, що розташовані в житловому будинку літ. «А-1», за адресою: АДРЕСА_3 ; 1/2 частку нежитлових приміщень першого поверху: № 12 площею 3,1 кв. м, № 12а площею 0,6 кв. м, № 126 площею 9,2 кв. м, № 1 площею 4,4 кв. м; другого поверху: № 1 площею 4,9 кв. м; третього поверху: № 1, № 2, № 6, № 6а, № 7, № 8, № 9, № 10, № 11, № 12, № 12а, № 12б, № 12В, № 12Г, частину приміщення № 1 площею 4,8 кв. м, загальною площею 300 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 ; 1/2 частку нежитлових приміщень першого поверху № 31г, 35, 38а, 39, 39а, 40, 40а, 42, 60, загальною площею 128,8 кв. м, в літ. «А-6», що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 ; 1/2 частку двокімнатної квартири АДРЕСА_8 ; 1/2 частку гаража АДРЕСА_9 . Стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію в розмірі 496 879,50 грн, грошову компенсацію 1/2 частки розміру вкладу відповідача у статутний капітал ТОВ «Альтіко» у розмірі 52 675,00 грн, грошову компенсацію 1/2 частки розміру вкладу ОСОБА_2 у статутний капітал ТОВ «Альтаір і К» у розмірі 250,00 грн та судовий збір у розмірі 9 605,00 грн.

При цьому позивач, без урахування вимог та підстав первісного позову, посилалась на те, що відповідач категорично відмовляється сплачувати їй грошову компенсацію за частку майна, а саме - нежитлові приміщення, що зареєстровані на праві власності за відповідачем та які він використовує для здійснення підприємницької діяльності.

Серед спільного майна, зазначеного у первісному позові, за час шлюбу подружжя також придбало нежитлові приміщення 1-го поверху № 31г, 35, 38а, 39, 39а, 40, 40а, 42, 60, загальною площею 128,8 кв. м, в літ. «А-6» на АДРЕСА_2 , вартістю 2 949 026,00 грн.

Також була придбана двокімнатна квартира АДРЕСА_8 , вартість якої на день звернення до суду з уточненим позовом становить 2 111 250,00 грн, гараж № НОМЕР_3 на АДРЕСА_10 , вартістю 84 500,00 грн, які зареєстровані на праві власності за відповідачем.

Тому загальна вартість майна, яке підлягає поділу між подружжям, 30 881 785,00 грн, частка кожного з подружжя становить 15 440 892,50 грн.

Так, в порядку поділу майна подружжя, з урахуванням уточненого позову, ОСОБА_1 претендує на майно загальною вартістю 14 044 013,00 грн, що менше ніж припадає на її частку у спільному майні подружжя на 496 879,50 грн, які підлягають стягненню з відповідача.

Київський районний суд м. Харкова ухвалою від 18 лютого 2020 року закрив підготовче провадження у справі, призначив справу до судового розгляду по суті.

Київський районний суд м. Харкова ухвалою від 30 жовтня 2020 року залучив до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Публічне акціонерне товариство «ПроКредитБанк» (далі - ПАТ «ПроКредитБанк») та ОСОБА_3

19 листопада 2020 року ОСОБА_1 подала до суду заяву, в якій зазначила, що при визначенні частки нежитлових приміщень 1-го поверху № 103-1, 103-5, 103-5а, 103-5б, 103-6, 103-8, загальною площею 91, 9 кв. м, що розташовані в житловому будинку літ. «А-1», на АДРЕСА_3 , на яку вона претендує в порядку поділу майна подружжя помилково зазначено 1/2 частку цих приміщень. Розрахунок вартості частки цих приміщень був здійснений, виходячи з 1/4 частки. Тому в порядку поділу майна подружжя просить визнати за нею право власності на 1/4 частку цих нежитлових приміщень.

Крім того вказала, що коли просила визнати право власності на 1/2 частку нежитлових приміщень першого поверху: № 12 площею 3,1 кв. м; № 12а площею 0,6 кв. м; № 126 площею 0,2 кв. м; № 1 площею 4, 4 кв. м; другого поверху: № 1, площею 4, 9 кв. м; третього поверху: № 1, № 2, № 6, № 6а, № 7, № 8, № 9, № 10, № 11, № 12, № 12а, № 126, № 12в, № 12г, частину приміщення № 1 площею 4,8 кв. м, загальною площею 300 кв. м, що розташовані на АДРЕСА_2 , допустила технічну описку: не зазначила, що ці приміщення знаходяться в літ. «А-6». Тому, в порядку поділу майна подружжя просить визнати за нею право власності на 1/2 частку цих нежитлових приміщень, що розташовані в літ. А-6» на АДРЕСА_2 .

В іншій частині позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

05 січня 2021 року ОСОБА_1 в порядку статті 49 ЦПК України подала до суду заяву, в якій вказує, що постановою Харківського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року встановлено, що 1/2 частка нежитлових приміщень 1-го поверху № 103-1, 103-5, 103-5а, 103-56, 103-6, 103-8, загальною площею 91,9 кв. м, що розташовані в житловому будинку літ. «А-1», на АДРЕСА_3 , нежитлові приміщення 1-го поверху № 31г, 35, 38а, 39, 40, 40а, 42, 60, загальною площею 128,8 кв. м, в літ. «А-6» на АДРЕСА_2 та двокімнатна квартира АДРЕСА_8 належать третій особі - ОСОБА_3 . В суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 на підтвердження права власності на квартиру надав для огляду, оригінал договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_8 , виданий Харківською товарною біржею, завірені ним копії договору купівлі-продажу від 30 квітня 2002 року 1/2 частки нежитлових приміщень в житловому будинку літ. «А-10» № 103-1-:-103-8 загальною площею 91,90 кв. м, що знаходяться в АДРЕСА_3 , та завірену ним копію договору купівлі-продажу від 30 квітня 2014 року нежитлових приміщень 1-го поверху № 31г, 35, 38а, 39, 40, 40а, 42, 60, загальною площею 128,8 кв. м, в літ. «А-6», на АДРЕСА_2 .

Інформаційна довідка від 16 жовтня 2018 року № 141409163 за параметрами пошуку « ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 за повним співпадінням», розділ «Актуальна інформація про об`єкт нерухомого майна», не містить інформації, що третя особа - ОСОБА_3 є власником вказаного майна.

Ураховуючи наведене, позивач відмовляється від частини позовних вимог, а саме: в частині визнання права власності на 1/2 частку нежитлових приміщень 1-го поверху № 31г, 35, 38а, 39, 40, 40а, 42, 60, загальною площею 128,8 кв. м, в літ. «А-6» на АДРЕСА_2 , та на 1/2 частку двокімнатної квартири АДРЕСА_8 .

В інформаційній довідці від 16 жовтня 2018 року № 141409163 за параметрами пошуку « ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 за повним співпадінням», розділ «Актуальна інформація про об`єкт нерухомого майна», міститься інформація про належність відповідачу в цілому на праві власності гаража АДРЕСА_9 , але у зв`язку з тим, що постановою Харківського апеляційного суду від 03 травня 2020 року встановлено, що відповідач ОСОБА_2 не є власником спірного гаража, позивач також бажає відмовитися від позовних вимог про визнання за нею права власності на 1/2 частку цього гаража. Хоча вона надавала згоду на відчуження гаража, але коштів від відповідача від його продажу в 1/2 частці його вартості не отримувала. Теперішній власник гаражу надав у суді апеляційної інстанції договір купівлі-продажу, з якого видно, що спірний гараж був проданий за 10 023,00 грн.

На підставі викладеного ОСОБА_1 остаточно просила прийняти відмову від частини заявлених позовних вимог, а саме щодо визнання права власності на: 1/2 частку нежитлових приміщень 1-го поверху № 31г, 35, 38а, 39, 40, 40а, 42, 60, загальною площею 128,8 кв. м, в літ.«А-6» за адресою: АДРЕСА_2 ; 1/2 частку двокімнатної квартири АДРЕСА_8 ; 1/2 частку гаража АДРЕСА_9 .

ОСОБА_1 просила задовольнити позовні вимоги про визнання права власності на: 2/3 частки житлового будинку з надвірними будівлями, на АДРЕСА_1 ; автомобіль марки «SUZUKI», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2006 року випуску в цілому; 1/4 частки нежитлових приміщень першого поверху № 103-1, 103-5, 103-5а, 103-56, 103-6-:-103-8, загальною площею 91,9 кв. м, що розташовані в житловому будинку літ. «А-10» на АДРЕСА_3 ; 1/2 частку нежитлових приміщень першого поверху: № 12 площею 3,1 кв. м; № 12а площею 0,6 кв. м; № 126 площею 0,2 кв. м; № 1 площею 4,4 кв. м; другого поверху: № 1 площею 4, 9 кв. м; третього поверху: № 1, № 2, № 6, № 6а, № 7, № 8, № 9, № 10, №11, № 12, № 12а, №126, № 12в, № 12г, частину приміщення № 1, площею 4,8 кв. м, загальною площею 300 кв. м, в літ. «А-6» на АДРЕСА_2 ; стягнення з ОСОБА_2 на її користь в порядку поділу майна подружжя: грошової компенсації у розмірі 496 879,50 грн; грошової компенсації 1/2 частки розміру вкладу ОСОБА_2 у статутний капітал ТОВ «Альтіко» у розмірі 52 675,00 грн; грошової компенсації 1/2 частки розміру вкладу ОСОБА_2 у статутний капітал ТОВ «Альтаір і К» у розмірі 2 500,00 грн та судового збору в розмірі 9 605,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Київський районний суд м. Харкова рішенням від 13 січня 2021 року позов задовольнив частково. В порядку поділу майна подружжя визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлового будинку з надвірними будівлями на АДРЕСА_1 , залишивши на праві власності ОСОБА_2 1/2 частку цього будинку з надвірними будівлями, та автомобіль марки «SUZUKI», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2006 року випуску. Стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 4 781,37 грн та судові витрати, пов`язані з наданням правової (правничої) допомоги в розмірі 24 890,00 грн. В решті позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не надала доказів придбання спірного будинку за особисті кошти, тому цей будинок підлягає поділу між сторонами в рівних частинах.

Відмовляючи у стягненні з ОСОБА_2 250,00 грн та 52 675,00 грн компенсації вкладу до статутного капіталу ТОВ «Альтаір і К» і ТОВ «Альтіко», суд виходив з того, що станом на момент звернення з позовом до суду відповідачу доля в статутному капіталі ТОВ «Альтіко» не належить, що унеможливлює розгляд питання про стягнення з відповідача грошової компенсації, за умови, що позивач не ставить питання про визнання договору купівлі-продажу долі в статутному капіталі недійсним. Крім того, наголошує, що вклад до статутного фонду господарського товариства не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, розпорядження учасником товариства його часткою в статутному капіталі з огляду на положення статей 116, 147 ЦК України є суб`єктивним корпоративним правом такого учасника, і відчуження ним на власний розсуд частки в статутному фонді не може вважатися використанням (відчуженням) спільного майна подружжя проти волі іншого подружжя та не в інтересах сім`ї.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо визнання права власності за позивачем на 1/4 частку нежитлових приміщень 1-го поверху в житловому будинку літ. «А-10» № 103-1-:-103-8 на АДРЕСА_3 , суд зазначив, що в провадженні Київського районного суду м. Харкова перебуває цивільна справа № 646/3916/19 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_1 , про стягнення боргу за договором позики, в якому позивач просить стягнути з ОСОБА_2 на його користь суму боргу в розмірі 922 950,00 грн, що еквівалентно 35 000,00 дол. США, шляхом реєстрації права власності на 1/2 нежитлових приміщень першого поверху № 103-1, 103-5, 103-5а, 103-6, 103-8, загальною площею 91,9 кв. м, що розташовані в житловому будинку літ. «А-1» на АДРЕСА_3 . Отже, зазначений об`єкт нерухомості наразі є спірним в частині його належності відповідачу, тому позовні вимоги щодо такого майна суд не розглядає.

Також позивач просить визнати за нею право власності на 1/2 частину нежитлових приміщень першого поверху № 12 площею 3,1 кв. м; № 12а площею 0,6 кв. м; № 12б площею 0,2 кв. м; № 1 площею 4,4 кв. м; другого поверху № 1 площею 4,9 кв. м та третього поверху № 1, 2, 6, 6а, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 12а, 12б, 12в, 12г, частину приміщень № 1, площею 4,8 кв. м, загальною площею 300,0 кв. м, в літ. «А-6» на АДРЕСА_2 , які мають статус майна, що перебуває в іпотеці та кредитні зобов`язання за яким не виконані. З огляду на це суд дійшов висновку, що його розподіл може вплинути на інтереси банківської установи.

Щодо стягнення із ОСОБА_2 в порядку поділу майна подружжя грошової компенсації у розмірі 496 879,50 грн суд зазначив, що вказана сума складається з 1/2 частини загальної суми двох пайових внесків за квартири АДРЕСА_3 , які фактично зареєстровані за позивачем. Вимоги щодо поділу вказаних квартир чи реєстрації їх за відповідачем висунуто не було, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що позивач просила отримати компенсацію за майно, яке вже їй належить.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Харківський апеляційний суд постановою від 16 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 13 січня 2021 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації в сумі 496 715,00 грн залишив без змін. В іншій частині рішення суду про відмову в задоволенні позову та стягнення судових витрат скасував та в цій частині ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив. В порядку поділу спільного майна подружжя :

1) визнав право власності за ОСОБА_1 на 1/4 частку нежитлових приміщень першого поверху № 103-1, 103-5, 103-5а, 103-5б, 103-6-:-103-8, що розташовані в житловому будинку літ. «А-10», загальною площею 91,9 кв. м, на АДРЕСА_3 ;

2) визнав право власності за ОСОБА_1 на 1/2 частки нежитлових приміщень першого поверху: № 12 площею 3,1 кв. м; № 12а площею 0,6 кв. м; № 126 площею 0,2 кв. м; № 1 площею 4,4 кв. м; другого поверху № 1 площею 4,9 кв. м; третього поверху: № 1, 2, 6, 6а, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 12а, 12б, 12в, 12г, частину приміщення № 1, площею 4,8 кв. м, загальною площею 300 кв. м, літ. «А-6» на АДРЕСА_2 .

Стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/2 частку розміру вкладу ОСОБА_2 у статутний капітал ТОВ «Альтіко» у розмірі 52 675,00 грн та грошову компенсацію 1/2 частки розміру вкладу ОСОБА_2 у статутний капітал ТОВ «Альтаір і К» у розмірі 250,00 грн.

Рішення суду в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частки житлового будинку з надвірними будівлями на АДРЕСА_1 , та на автомобіль марки «SUZUKI», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2006 року випуску, залишив без змін. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 52 554,00 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована обґрунтованістю рішення суду першої інстанції в частині поділу житлового будинку на АДРЕСА_1 , адже позивач не надала доказів придбання цього будинку за власні кошти. Також суд першої інстанції обґрунтовано відмовив і в стягненні з відповідача на користь позивача компенсації у розмірі 496 879,50 грн, оскільки позивач дійсно просить отримати компенсацію за майно, яке вже належить їй.

Разом із цим вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею прав власності на 1/4 частку нежитлових приміщень 1-го поверху на АДРЕСА_3 та на 1/2 частку нежитлових приміщень на АДРЕСА_2 також підлягають задоволенню, оскільки ОСОБА_1 надала згоду своєму чоловікові ОСОБА_2 на їх придбання, ці приміщення придбані за спільні кошти подружжя і в період шлюбу, тому позивач має право на рівний поділ вказаного майна, адже інший з подружжя не довів протилежного. Той факт, що позивач не погашала кредит, а це здійснювали відповідач і третя особа, не мають правового значення для вирішення цього спору, оскільки не позбавляють відповідача права на відшкодування частини виплачених ним кредитних коштів після припинення шлюбних відносин за умов доведення факту витрати цих коштів у період шлюбу в інтересах сім`ї.

Щодо корпоративних прав відповідача у ТОВ «Альтаір і К» і ТОВ «Альтіко» суд апеляційної інстанції вважає, що грошові кошти, внесені до статутного фонду товариства в період перебування у шлюбних відносинах, відноситься до складу спільної сумісної власності подружжя, тому вимоги позивача в цій частині також підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 17 вересня 2021 року, ОСОБА_2 просить скасувати рішення Київського районного суду м. Харкова від 13 січня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 16 серпня 2021 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08 лютого 2018 року у справі № 320/6893/15, від 08 квітня 2020 року у справі № 638/9020/14, від 09 січня 2020 року у справі № 367/7110/14, від 06 березня 2019 року у справі № 754/11103/16, від 13 травня 2019 року у справі № 638/1962/17, від 01 листопада 2018 року у справі № 205/9626/16, від 03 травня 2018 року у справі № 639/7335/15, від 27 січня 2021 року у справі № 211/134/17; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

На обґрунтування касаційної скарги заявник зазначає, що оскаржувані судові рішення є необґрунтованими та незаконними, ухвалені з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Суди попередніх інстанцій всупереч частині другій статті 264 ЦПК України при ухваленні рішень вийшли за межі позовних вимог.

Суддя районного суду Сенаторов В. М. порушив порядок проведення підготовчого засідання, не з`ясовував питання, чи бажають сторони укласти мирову угоду, передати справу на розгляд третейського суду або звернутися до суду для проведення врегулювання спору за участю судді, чим фактично порушив права сторін процесу, зокрема права відповідача; всупереч статті 49 ЦПК України прийняв уточнену позовну заяву; всупереч пункту 2 частини другої статті 197 ЦПК України не заслухав заперечень проти уточненої позовної заяви та не надав відповідачу можливості заявити заперечення проти уточненої позовної заяви до моменту її прийняття до розгляду.

Апеляційний суд такі доводи відповідача не взяв до уваги, не дослідив порушення судом першої інстанції вимог ЦПК України, що є підставою для скасування постанови апеляційного суду.

На стадії розгляду справи по суті позивач подала заяву про часткову відмову від позовних вимог, якою фактично змінила предмет позову, що є порушенням норм ЦПК України, адже зміна предмета позову була можлива лише за умови повернення до процедури підготовчого провадження. Однак апеляційний суд не звернув уваги на такі порушення норм процесуального права місцевим судом.

Крім цього апеляційний суд не звернув уваги на те, що 1/2 частка нежитлових приміщень 1-го поверху в житловому будинку літ. «А-10» на АДРЕСА_3 придбана відповідачем за позичені грошові кошти у ОСОБА_3 , що підтверджує договір позики, оформлений 22 травня 2013 року розпискою. Договір позики на придбання спірного майна укладався не в інтересах сім`ї, тому спірні приміщення є його особистою власністю, чого позивач не спростувала. Незважаючи на цей факт, апеляційний суд зробив висновки щодо належності зазначеного майна до спільної сумісної власності та ухвалив рішення про задоволення вимог, що є порушенням норм матеріального права.

Відповідно до матеріалів справи спірні нежитлові приміщення 1-го поверху, що розташовані на АДРЕСА_2 , дійсно належать відповідачу та придбані ним відповідно до договору про надання траншу від 30 квітня 2014 року № 207.44123/FW207.570 (далі - кредитний договір). При цьому об`єкт було ідентифіковано за літерою лише заявою про часткову відмову від позовних вимог, тобто під час фактичної зміни предмета позову в процесі розгляду справи по суті, що не передбачено нормами ЦПК України.

Банківська установа на запит третьої особи надала довідку, якою підтвердила, що такі зобов`язання за кредитним договором № 207.44123/FW207.570 виконувались ОСОБА_2 і поручителем ОСОБА_3 . При цьому шлюб між сторонами розірвано рішенням Київського районного суду м. Харкова від 18 червня 2019 року, яке набрало законної сили 22 серпня 2019 року.

Матеріали справи підтверджують, що ані під час перебування у шлюбі, ані після розлучення позивач зобов`язань за кредитним договором не виконувала.

При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Тобто у подружжя, крім права спільної сумісної власності на отримані грошові кошти та одержану за рахунок них нерухомість, внаслідок укладення кредитного договору, також виникає зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення кредитних коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники.

Однак апеляційний суд не взяв до уваги, що праву на спільну сумісну власність кореспондується боргове зобов`язання - повернення кредитних коштів, отриманих на придбання нерухомості.

Для правильного вирішення справи було необхідно встановити, за рахунок кого з подружжя здійснювалося погашення їх спільного боргу, чи не вносились відповідачем та/або позивачем його особисті кошти в рахунок погашення кредитного зобов`язання, чи не зміниться розмір часток сторін у спільному сумісному майні внаслідок врахування внесених у рахунок виконання спільного боргу іншим із подружжя особистих коштів.

Станом на час звернення позивача до суду відповідачу частка в статутному капіталі ТОВ «Альтіко» не належить, що унеможливлює розгляд питання про стягнення з нього грошової компенсації, за умови, що позивач не ставить питання про визнання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі недійсним.

Перелічені вище обставини свідчать про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права в частині порушення процесу розгляду справи, що фактично призвело до не з`ясування обставин справи, що у свою чергу, призвело до прийняття незаконного рішення в рамках позовних вимог, які були прийняті до розгляду всупереч вимогам ЦПК України.

23 листопада 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, який мотивований законністю і обґрунтованістю ухвалених у справі судових рішень.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

09 листопада 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

30 січня 1993 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено шлюб.

25 травня 2000 року на підставі договору ОСОБА_1 відчужила належну їй відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 26 листопада 1999 року Восьмою харківською державною нотаріальною конторою за реєстром номером 7-3164, квартиру АДРЕСА_6 , за 7 000,00 грн.

21 червня 2000 року сторони у справі придбали житловий будинок з надвірними будівлями на АДРЕСА_1 , загальною площею 356,6 кв. м, житловою площею 118,4 кв. м та допоміжних приміщень площею 117,7 кв. м, розташований на земельній ділянці площею 1000 кв. м, наданій користувачу на підставі рішення Харківської міської ради народних депутатів від 28 січня 1992 року № 23. На земельній ділянці також розташовані надвірні будівлі: гараж літ. «Б», огорожа № 1, зазначені у технічному паспорті та довідці-характеристиці Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» від 20 червня 2000 року № 23-13783. Будинок сторони придбали за 93 575,00 грн на ім`я позивача та відповідача.

01 вересня 2000 року на підставі договору купівлі-продажу від 01 вересня 2000 року ОСОБА_1 продала двокімнатну квартиру АДРЕСА_7 , яка належала ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Центром приватизації державного житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради 26 травня 1999 року за реєстраційним № 5-99-191352, зареєстрованого в Комунальному підприємстві «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 28 травня 1999 року за реєстром № П-5-50022, продаж вчинено за 6 000,00 грн.

Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 від 19 вересня 2006 року власником транспортного засобу марки «SUZUKI GRAND VITARA» (V=1995), серійний номер кузова НОМЕР_6 , державний номерний знак НОМЕР_1 , є ОСОБА_1 .

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_7 від 30 листопада 2007 року власником транспортного засобу марки «SUZUKI», державний номерний знак НОМЕР_2 , є ОСОБА_2 .

Згідно з договором від 09 січня 2006 року № 79 ОСОБА_1 уклала договір з ТОВ «Монолит» будівельний альянс» про участь у будівництві на АДРЕСА_13 трикімнатної квартири під № 79 на 14 поверсі, будівельною площею 117,28 кв. м. Розмір внеску на день укладення договору становить 503 424,40 грн.

Відповідно до договору від 09 січня 2006 року № 86 ОСОБА_1 уклала договір з ТОВ «Монолит» будівельний альянс» про участь в будівництві на АДРЕСА_13 трикімнатної квартири під № 86 на 15 поверсі, будівельною площею 117,28 кв. м. Розмір внеску на день укладення договору становить 503 424,40 грн.

З довідки від 07 листопада 2008 року № 3112, виданої директором ТОВ «Монолит» будівельний альянс» Калюжним О. М., відомо, що згідно з договором про участь у будівництві від 09 січня 2006 року № 86 внесені грошові кошти на будівництво трикімнатної квартири під АДРЕСА_12 у розмірі 497 044,00 грн.

На підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 30 квітня 2014 року № 338, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Маренко Л. М., ОСОБА_2 на праві приватної власності належить частина нежитлових приміщень першого поверху: № 12 площею 3,1 кв. м; № 12а площею 0,6 кв. м; № 126 площею 0,2 кв. м; № 1 площею 4,4 кв. м; другого поверху: № 1 площею 4,9 кв. м; третього поверху: № 1, № 2, № 6, № 6а, № 7, № 8, № 9, № 10, № 11, № 12, № 12а, №12б, № 12в, № 12г, частина приміщення № 1, площею 4,8 кв. м, загальною площею 300 кв. м в літ. А-6» на АДРЕСА_2 .

Відповідно до довідки від 20 серпня 2020 року № 1-2/20/502, виданої АТ «ПроКредитБанк», між АТ «ПроКредитБанк» і ФОП ОСОБА_2 29 квітня 2014 року укладено рамкову угоду № FW 207.570, за умовами якої банк зобов`язувався здійснювати кредитування позичальника у межах ліміту кредитування - 300 000,00 дол. США.

На підставі рамкової угоди банк і позичальник уклали договір про надання траншу від 29 квітня 2014 року № 207.44123/FW207.570, відповідно до якого позичальнику було надано кредит на таких умовах: сума кредиту 90 000,00 дол. США, процентна ставка 12 % річних (змінювана), строк 84 місяці.

На дату укладення кредитного договору, загальна сума процентів за кредитом за весь період становить 44 177,12 дол. США, загальна сума кредиту разом з процентами за користування кредитом становить 134 177,12 дол. США. Остаточна сума процентів залежить від розміру процентів відповідно до умов кредитного договору.

На забезпечення виконання зобов`язань позичальника за рамковою угодою та кредитним договором в іпотеку надано, зокрема, нежитлове приміщення першого поверху за №№ 12, 12а, 126, 1; другого поверху № 1, третього поверху № 1, 2, 6, 6а, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 12а, 12б, 12в, 12г; частина приміщень № 1, загальною площею 300 кв. м, «літ. А6» за адресою: АДРЕСА_2 (договір іпотеки від 30 квітня 2014 року № 320958-ІД1; іпотекодавець - ОСОБА_2 ).

На час розгляду справи спірні нежитлові приміщення перебувають під обтяженням АТ «ПроКредитБанк».

Крім того, 23 травня 2013 року приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Янова О. Є. посвідчила право приватної власності за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 1087, виданий 23 травня 2013 року, на 1/2 частину нежитлових приміщень першого поверху № 103-1, 103-5, 103-5а, 103-5б, 103-6, 103-8, що розташовані в житловому будинку літ. «А-1», загальною площею 91,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_3 .

ОСОБА_1 особисто надавала згоду своєму чоловікові ОСОБА_2 на придбання нежитлових приміщень на АДРЕСА_3 та на АДРЕСА_2 за спільні кошти подружжя та в період шлюбу, про що свідчать відповідні нотаріально посвідчені заяви, які є в матеріалах справи.

Згідно з детальною інформацією про юридичну особу засновниками та кінцевими бенефіціарними власниками ТОВ «Альтаір і К», код ЄДРПОУ 37658125, є ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , розмір внеску до статутного фонду ОСОБА_2 становить 500,00 грн. Керівником ТОВ «Альтаір і К» є ОСОБА_2 . Дата взяття на облік ТОВ «Альтаір і К» 04 травня 2011 року, запис № 1 480 102 0000 050187.

Відповідно до детальної інформації про юридичну особу, засновниками та кінцевими бенефіціарними власниками ТОВ «Альтіко», код ЄДРПОУ 38382614, є ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , розмір внеску ОСОБА_2 до статутного фонду становить 105 350,00 грн. Дата взяття на облік ТОВ «Альтіко» 01 жовтня 2012 року, запис № 1 480 102 0000 053864.

10 грудня 2018 року в Єдиному державному реєстрі про проведення державної реєстрації юридичної особи зроблено запис про те, що ОСОБА_9 є єдиним засновником (учасником) юридичної особи - ТОВ «Альтіко», код ЄДРПОУ 42684450, запис № 1 480 102 0000079114.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права

в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто статтею 60 СК України встановлено презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц (провадження № 61-15462св18).

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно з частиною третьою якої, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані з сім`єю інтереси одного з подружжя.

До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб.

Разом з тим при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.

Отже, у подружжя, окрім права спільної сумісної власності на отримані грошові кошти та одержане за рахунок них майно, внаслідок укладення кредитних договорів, також виникає зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення кредитних коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники.

Згідно зі статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до частин першої, другої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Отже, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними.

Враховуючи наведене, ухвалюючи оскаржувані рішення, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшли правильних висновків, що спірне майно подружжя набуло під час перебування у шлюбі, а тому воно є їхнім спільним майном та підлягає поділу між ними в рівних частинах, оскільки презумпція спільності права власності подружжя на це майно не спростована жодним із них.

Зокрема правильним є висновок апеляційного суду про поділ спірних нежитлових приміщень на АДРЕСА_2 і № 7, адже вони придбані відповідачем у період шлюбу за спільні кошти. Наявність у відповідача боргових зобов`язань, не припиняє прав позивача на спільне майно та не позбавляє права відповідача доводити власний позов щодо таких коштів, а тому аргументи касаційної скарги в цій частині є помилковими.

Встановивши, що частки у статутному капіталі ТОВ «Альтаір і К» і ТОВ «Альтіко» сформовані за рахунок коштів сторін, які перебували у шлюбі, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача компенсації 1/2 частки внесків до статутного капіталу вказаних товариств, при тому, що розмір стягнення сторони не оспорюють. Доводи касаційної скарги щодо необхідності оспорювати правочини купівлі-продажу є хибним, оскільки при відчуженні часток у статутному капіталі інший з подружжя не позбавлений права на заявлений у цій справі спосіб захисту.

Висновки судів з урахуванням установлених судами фактичних обставин справи не суперечать висновкам викладеним у постановах Верховного Суду від 08 лютого 2018 року у справі № 320/6893/15, від 08 квітня 2020 року у справі № 638/9020/14, від 09 січня 2020 року у справі № 367/7110/14, від 06 березня 2019 року у справі № 754/11103/16, від 13 травня 2019 року у справі № 638/1962/17, від 01 листопада 2018 року у справі № 205/9626/16, від 03 травня 2018 року у справі № 639/7335/15, від 27 січня 2021 року у справі № 211/134/17.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження апеляційним судом та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом апеляційної інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Ураховуючи, що ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2021 року зупинено дію рішення Київського районного суду м. Харкова від 13 січня 2021 року в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та на автомобіль марки «SUZUKI», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2006 року випуску; зупинено дію постанови Харківського апеляційного суду від 16 серпня 2021 року в частині визнання права власності за ОСОБА_1 на 1/4 частку нежитлових приміщень першого поверху № 103-1, 103-5, 103-5а, 103-5б, 103-6-:-103-8, загальною площею 91,9 кв. м, що розташовані в житловому будинку літ. «А-10» за адресою: АДРЕСА_3 ; на 1/2 частку нежитлових приміщень першого поверху: № 12 площею 3,1 кв. м; № 12а площею 0,6 кв. м; № 126 площею 0,2 кв. м; № 1 площею 4,4 кв. м; другого поверху № 1 площею 4,9 кв. м; третього поверху: № 1, 2, 6, 6а, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 12а, 12б, 12в, 12г, частину приміщення № 1 площею 4,8 кв. м, загальною площею 300 кв. м, літ. «А-6», що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 ; зупинено виконання постанови Харківського апеляційного суду від 16 серпня 2021 року в частині стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації 1/2 частки розміру вкладу ОСОБА_2 у статутний капітал ТОВ «Альтіко» у розмірі 52 675,00 грн, грошової компенсації 1/2 частки розміру вкладу ОСОБА_2 у статутний капітал ТОВ «Альтаір і К» у розмірі 250,00 грн та судових витрат у розмірі 52 554,00 грн, до закінчення касаційного провадження у справі, тому, у зв`язку із залишенням судових рішень без змін, їх дію і виконання необхідно поновити.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 13 січня 2021 року в нескасованій частині та постанову Харківського апеляційного суду від 16 серпня 2021 року залишити без змін.

Поновити дію та виконання рішення Київського районного суду м. Харкова від 13 січня 2021 року в нескасованій частині та постанови Харківського апеляційного суду від 16 серпня 2021 року.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

М. Ю. Тітов