Рішення

від 06.12.2021 по справі 758/14836/15-ц

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/14836/15-ц

Категорія 19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 грудня 2021 року місто Київ

Подільський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Гребенюка В.В., за участю секретаря судового засідання Водважко Д.Д., представника позивача Тоцького Б.А., представника відповідача 1 Поляновського В.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Богдан - Авто Одеса» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Хюндай Мотор Україна», про витребування майна із чужого незаконного володіння, зобов`язання припинити гарантійні зобов`язання щодо автомобіля, -

У С Т А Н О В И В:

18.12.2015 року ТОВ «Богдан - Авто Одеса» (надалі за текстом - позивач) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 , ТОВ «Хюндай Мотор Україна» (надалі за текстом - відповідач 2), у якому просило визнати договір купівлі - продажу автомобіля № 1812/1 від 18.12.2014 року удаваним та нікчемним у зв`язку із його спрямованістю на незаконне заволодіння майном ТОВ «Богдан - Авто Одеса» (автомобілем «Hyundai Santa Fe», DM 2.2 CRDI Тор АТ, № кузову НОМЕР_1 - надалі за текстом - спірний автомобіль) та зобов`язати ТОВ «Хюндай Мотор Україна» припинити дію гарантійних зобов`язань на спірний автомобіль, про що письмово повідомити всіх офіційних дилерів ТМ «Хюндай» в Україні.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що 18.12.2014 року, між ним та ОСОБА_2 було укладений договір №1812/1, який, від імені позивача підписано менеджером зі збуту - ОСОБА_3 , який не мав на це повноважень та ОСОБА_2 , згідно з яким позивач продав, а останній придбав спірний автомобіль, без фактичної передачі транспортного засобу, який зареєстрував на себе. При цьому, ціна автомобіля визначена в сумі 753100 грн., хоча його реальна вартість становить в сумі 953000 грн., а кошти за придбання автомобіля не сплачені. У подальшому, позивач звернувся до офіційного імпортера - відповідача 2 з вимогою припинити гарантійні зобов`язання офіційної дилерської мережі стосовно вищевказаного автомобіля, в чому було відмовлено. Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Разом із позовом позивачем подано заяву про забезпечення позову.

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 28.12.2015 року відкрито провадження у справі. Крім того, Ухвалою суду від 28.12.2015 року задоволено заяву про забезпечення позову та накладено арешт на спірний автомобіль, державний номерний знак НОМЕР_2 , який зареєстровано за ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 .

09.03.2016 року представник ОСОБА_2 подав до суду заперечення на позовну заяву, у якій просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою суду від 22.08.2018 року справу прийнято до судового розгляду у загальному позовному провадженні у складі судді Гребенюк В.В.

24.01.2019 року представником позивача подано заяву про зміну предмета позову, у якій останній просив витребувати спірний автомобіль із незаконного володіння відповідача 1.

У зв`язку з тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, Ухвалою суду від 03.06.2019 року залучено до участі у справі правонаступника ОСОБА_2 - ОСОБА_1 (надалі за текстом - відповідач 1).

13.05.2019 року до суду надійшли копії спадкової справи № 3/2018 від приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Забалуєвої Г.М.

07.08.2019 року позивач подав до суду позовну заяву з викладенням нової редакції позовних вимог (остаточної на момент ухвалення рішення) наступного змісту: витребувати спірний автомобіль, із незаконного володіння правонаступника ОСОБА_2 - відповідача 2; зобов`язати відповідача 1 припинити гарантійні зобов`язання офіційної дилерської мережі щодо спірного автомобіля. Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі ч. 1 ст. 387 ЦК України власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Спірний автомобіль перебуває у власності позивача та на його відповідальному зберіганні в рамках забезпечення позову у справі № 520/4370/15-ц. Водночас, вказаний автомобіль перебуває у володінні відповідача 1, а тому може бути витребуваний у нього. Позивач зазначає, що вказане майно було викрадене у нього, тому на підставі 388 ЦК України він має право витребувати його в судовому порядку як майно, яке за відплатним договором було придбане добросовісним набувачем у особи, яка не мала права його відчужувати, - ОСОБА_3 , який підробив підписи від імені позивача в договорі купівлі-продажу спірного автомобіля, та інших документах. Позивач звернувся до офіційного імпортера - відповідача 2, з вимогою припинити гарантійні зобов`язання офіційної дилерської мережі стосовно вищевказаного автомобіля, в чому йому було відмовлено, а тому, позивач вимушений звернутися до суду за захистом своїх прав.

Відповідач 1 надав відзив на позовну заяву, в якому не погодився з позовними вимогами з огляду на те, що 06.03.2015 року спірний автомобіль був відібраний позивачем під час приїзду на СТО для встановлення додаткового обладнання. Відтоді відповідач 1 не має доступу до свого автомобіля і не володіє ним. Неможливо витребувати майно у особи, у якої це майно відсутнє. Зазначав, що вимоги за ст. 388 ЦК України можуть бути заявлені лише у речово-правових відносинах, а не при існуванні зобов`язальних відносин, які фактично існують між позивачем і відповідачем 1 у цій справі. Також, відповідач 1 вказував, що позовна вимога до відповідача 2 щодо припинення гарантійних зобов`язань на автомобіль має штучний характер, призначенням якої була маніпуляція територіальною підсудністю справи. На підставі п.п. 5.3, 5.4, 5.5 договору купівлі-продажу № 1812/1 від 18.12.2014 року гарантійні зобов`язання на спірний автомобіль припинені, договір у цій частині - розірваний. За умовами дилерського договору № ДД0056 від 31.12.2011 р. між позивачем та відповідачем 2, спір між ними має розглядатись третейським судом при корпорації «Богдан», за відсутності такої третейської угоди - в порядку господарського судочинства. Послався на ч. 4 ст. 188 ЦПК України, згідно з якою не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства. Окрім того, вказував, що зміст листів - позивача від 16.12.2015 року та відповідача 2 від 17.12.2015 року, на які посилається позивач на обґрунтування існування спору з відповідачем 2, оформлені неналежним чином, зокрема, без зазначення реєстраційної інформації, з підписом невідомого представника без підтвердження повноважень. Вважає це зловживанням процесуальними правами з боку позивача. Також, відповідач 1 долучив до матеріалів справи копію Постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 23.09.2020 року, якою була скасована Постанова Одеського апеляційного суду від 03.03.2020 року та залишено в силі Рішення Київського районного суду м. Одеси від 19.05.2017 року у справі № 520/4370/15-ц яким відмовлено у задоволенні позову ТОВ «Богдан-Авто Одеса» до ОСОБА_1 та Регіонального сервісного центру МВС України в Одеській області, третя особа ОСОБА_3 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля № 1812/1 від 18.12.2014 року, скасування його державної реєстрації та визнання за позивачем права власності на нього, а зустрічний позов ОСОБА_1 до ТОВ «Богдан-Авто Одеса» було задоволено, у ТОВ «Богдан-Авто Одеса» було витребувано на користь ОСОБА_1 спірний автомобіль.

Вважає, що на підставі ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені цими судовими рішеннями у справі № 520/4370/15-ц, не доказуються при розгляді справи № 758/14836/15-ц, оскільки в обох справах беруть участь ті самі особи, щодо яких встановлені відповідні обставини.

16.10.2019 року позивач подав до суду відповідь на відзив, у якій просив суд відхилити доводи відповідача 1 як необґрунтовані та задовольнити позовні вимоги.

Відповідач 2 відзиву на позовну заяву не надав.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача 1 заперечував проти задоволення позову, просив залишити його без задоволення.

Відповідач 2 явку свого представника на судове засідання не забезпечив, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, про причини неявки не повідомив. За положеннями ст. 223 ЦПК України, це не перешкоджає розгляду справи по суті за відсутності Відповідача 2.

Заслухавши представників позивача та відповідача 1, проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено, що між ОСОБА_2 та позивачем був укладений договір № 1812/1 від 18.12.2014 року купівлі-продажу автомобілю марки «Hyundai Santa Fe», DM CRDi Yop AT, 2014 року випуску, № кузову НОМЕР_1 колір ceramic white (білий), вартістю 753100 грн. (т. 1, а.с. 6-11).

На виконання умов договору були оформлені видаткова накладна № ОД-0002981 від 18.12.2014 року та акт приймання-передачі автомобіля № 0403/1 від 04.03.2015 року (т. 1, а.с. 146-147).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступним.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Об`єктом захисту у цивільному судочинстві являється порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Суд зазначає, що порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Підстави набуття права власності на річ (майно) передбачені статтею 328 ЦК України, якою встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У розумінні положень ст. 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Згідно із ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

За змістом цієї норми цивільне право підлягає захисту в разі, коли сторони не перебувають між собою в зобов`язальних відносинах, і при цьому має місце його реальне оспорювання учасником цивільних відносин, унаслідок чого власник майна (у цьому випадку позивач) не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з існуванням сумнівів або претензій щодо спірного майна з боку третіх осіб.

Позов про визнання права власності - це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно.

Підтвердження в суді права власності на майно здійснюється шляхом підтвердження фактів, що свідчать про володіння спірним майном на праві власності або іншого речового права.

Як вбачається з обставин справи, від імені позивача перемовини з ОСОБА_2 вів та документи оформляв менеджер автосалону, працівник ТОВ «Богдан-Авто Одеса» ОСОБА_3 , він видавав автомобіль. Документи скріплялись печаткою ТОВ «Богдан-Авто Одеса». Оформлення договору відбувалось в приміщенні офіційного автосалону, з робочими місцями його співробітників. Відтак, суд вважає, що у ОСОБА_2 не було й об`єктивно не могло виникнути підстав для сумнівів щодо наявності у ОСОБА_3 повноважень на вчинення зазначених дій від імені ТОВ «Богдан-Авто Одеса» чи справжності підписів в договорі.

Окрім того, ОСОБА_3 своєю власноручною розпискою від 15.12.2014 року підтвердив отримання ним від ОСОБА_2 грошових коштів на оплату повної вартості автомобіля у розмірі 753100 грн.

Відтак, при укладенні договору купівлі-продажу автомобіля № 1812/1 від 18.12.2014 року ОСОБА_2 діяв добросовісно та бажав реального настання відповідних правових наслідків, а саме - набуття права власності на автомобіль, претензії позивача до ОСОБА_3 , який на момент подій був його працівником, на законність набуття права власності добросовісним набувачем ОСОБА_2 , не впливають.

Право на звернення за судовим захистом невід`ємно пов`язане із суб`єктивним матеріальним правом, що підлягає захисту. Лише у разі порушення матеріального суб`єктивного права заінтересованої особи виникає право на позов.

Згідно із ст. 1 Протоколу № 1 від 20.03.1952 року до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, гарантується захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність.

Відповідно до п.п. 5.3, 5.4, 5.5 договору купівлі-продажу № 1812/1 від 18.12.2014 року, Покупець зобов`язаний проводити технічне обслуговування автомобіля, гарантійне обслуговування та ремонт на СТО сервісних центрів дилерської мережі дистриб`ютора, надавати автомобіль на сервісне обслуговування згідно із картою ТО. Зобов`язання Продавця та / або Дистриб`ютора по підтримці гарантії на автомобіль припиняються, а договір в частині гарантійних зобов`язань розривається у разі непроходження чи несвоєчасного проходження технічного обслуговування автомобіля.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 06.07.2015 року у справі №520/6618/15 накладено арешт на спірний автомобіль та передано на відповідальне зберігання позивачу.

Враховуючи, що з 06.03.2015 року відповідач 1 не мав доступу до належного йому автомобіля, внаслідок чого весь цей період не мав об`єктивної можливості забезпечувати проходження техоглядів автомобіля, його гарантійного обслуговування та ремонту у відповідності до умов договору, на цій підставі, суд вважає, що гарантійні зобов`язання на спірний автомобіль, наразі, припинені, договір, у цій частині - розірваний, як це було обумовлено сторонами у договорі.

Відповідно до ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно із ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

ЦК України передбачено як один із способів захисту порушених прав віндикація або реституція.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконної володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому, суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

Подібний за змістом правовий висновок викладений у Постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16, який у подальшому підтримано Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18).

Відповідно до ч. 3 ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України (надалі за текстом - ЦПК України) кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 3 ст. 77 ЦПК України визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Так, Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 19.05.2017 року у справі № 520/4370/15-ц, що набрало законної сили 23.09.2020 року, після перегляду в касаційному порядку, було відмовлено у задоволенні позову ТОВ «Богдан-Авто Одеса» до ОСОБА_1 та Регіонального сервісного центру МВС України в Одеській області, третя особа ОСОБА_3 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля № 1812/1 від 18.12.2014 року, скасування його державної реєстрації та визнання за позивачем права власності на нього, а зустрічний позов ОСОБА_1 до ТОВ «Богдан-Авто Одеса» було задоволено, у ТОВ «Богдан-Авто Одеса» було витребувано на користь ОСОБА_1 спірний автомобіль.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ч. ч. 2 та 3 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви; відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Оцінюючи всі надані позивачем докази кожен окремо та в сукупності суд доходить висновку, що позивачем не було доведено його право власності на спірний автомобіль.

Частиною 1 ст.13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексах випадках.

За таких обставин суд доходить висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 19, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354-356 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Богдан - Авто Одеса» до ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «Хюндай Мотор Україна», про витребування майна із чужого незаконного володіння, зобов`язання припинити гарантійні зобов`язання щодо автомобіля - залишити без задоволення;

Повне найменування:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Богдан - Авто Одеса» (адреса: 65088, м. Одеса, Люстдорфська дорога, 114, код ЄДРПОУ 37810464);

відповідач 1 - ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 );

відповідач 2 - товариство з обмеженою відповідальністю «Хюндай Мотор Україна» (адреса: 04080, м. Київ, вул. Новокостянтинівська, 1А, код ЄДРПОУ 33261252);

Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи, а також особами, що не брали участі у справі (якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки) - повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду у письмовій формі з дотриманням вимог ст. 356 ЦПК України, - протягом тридцяти днів з дня його проголошення; учасником справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - з дня отримання копії повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску й з інших поважних причин;

Законної сили рішення суду набирає після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано;

В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Володимир ГРЕБЕНЮК