Ухвала

від 30.05.2022 по справі 496/4098/14-к

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-сс/813/16/22

Справа № 496/4098/14-к 1-кс/496/869/21

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.05.2022 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі:

головуючий суддя ОСОБА_2

судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретар судового засідання ОСОБА_5 ,

за участі:

прокурора ОСОБА_6 ,

адвоката ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 , який діє в інтересах цивільного позивача Швейцарської торгової фірми «СПОЛ Менеджмент АО», на ухвалу слідчого судді Біляївського районного суду Одеської області від 09 червня 2021 року про відмову у накладанні арешту в рамках кримінального провадження № 12014160020000388, внесеного до ЄРДР 21.07.2014 року,

встановив:

Зміст оскаржуваного судового рішення.

Ухвалою слідчого судді Біляївського районного суду Одеської області від 09 червня 2021 року клопотання адвоката ОСОБА_7 , який діє в інтересах цивільного позивача Швейцарської торгової фірми «СПОЛ Менеджмент АО», про застосування заходів забезпечення кримінального провадження залишено без задоволення.

Рішення слідчого судді мотивоване тим, що представником цивільного позивача до клопотання не додано відомостей на підтвердження орієнтовної вартості майна, яке належить арештувати; не зазначено цивільного відповідача, у резолютивній частині позову; цивільним позивачем жодних вимог особисто до цивільного відповідача, зокрема ТОВ «Нафта Трейд», який є власником земельної ділянки, не відображено; ТОВ «Нафта Трейд» не є підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, фізичною чи юридичною особою, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.

На вказану ухвалу адвокатом ОСОБА_7 , який діє в інтересах цивільного позивача Швейцарської торгової фірми «СПОЛ Менеджмент АО», було подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову про вжиття заходів забезпечення кримінального провадження шляхом накладення арешту на земельну ділянку та на об`єкт нерухомого майна.

Адвокат, обґрунтовуючи вищенаведені вимоги, зазначає наступне:

- Швейцарська торгова фірма «СПОЛ Менеджмент АО» набула статусу цивільного позивача у кримінальному провадження № 12014160020000388 від 21.07.2014 року;

- клопотання про вжиття заходів забезпечення кримінального провадження було подано з метою збереження активів, яких було незаконно позбавленого цивільного позивача;

- висновок слідчого судді про неможливість перевірити співмірність забезпечення через невстановлення ціни майна, на яке представник цивільного позивача просить накласти арешт, є хибним, з огляду на інформацію, наявну у доданих до відповідного клопотання копій документів.

Позиції учасників судового розгляду.

В судовому засіданні апеляційного суду адвокат ОСОБА_7 доводи апеляційної скарги підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити.

Прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив ухвалу слідчого судді залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників кримінального провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до таких висновків

Мотиви апеляційного суду.

Відповідно до ч. 1 ст.404КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Приписами ч. 1 ст. 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Положеннями ст.ст. 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Відповідно до положень ст.41Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Вказана норма узгоджується зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

Відповідно до приписів ч. 1 ст.170КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

При цьому, ч. 2 вказаної норми встановлює, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1)збереження речових доказів; 2)спеціальної конфіскації; 3)конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно із ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна, як доказ в кримінальному провадженні... ; 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння ...; 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна; 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою; 5)розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

На думку апеляційного суду, слідчий суддя, розглядаючи клопотання адвоката ОСОБА_7 , який діє в інтересах цивільного позивача Швейцарської торгової фірми «СПОЛ Менеджмент АО», про арешт майна зазначених вимог закону дотримався в повній мірі з огляду на наступні обставини.

Відповідно дост.132КПК України під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються.

Відповідно до ч. 1ст.171КПК України з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач. Вказана правова норма визначає вичерпний перелік осіб, які мають право звертатися до слідчого судді із клопотанням про арешт майна і розширеному тлумаченню не підлягає.

У відповідностідо ч.3ст.171КПК Україниу клопотанніцивільного позивачау кримінальномупровадженні проарешт майнапідозрюваного,обвинуваченого,юридичної особи,щодо якоїздійснюється провадження,третіх осібдля відшкодуванняшкоди,завданої кримінальнимправопорушенням,повинно бутизазначено: 1)розмір шкоди,завданої кримінальнимправопорушенням,а такожрозмір позовнихвимог; 2) докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди.

За вимогами ч.ч. 6, 8 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження,за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.

Вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову або стягнення отриманої неправомірної вигоди, повинна бути співмірною розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або зазначеної у цивільному позові, розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України суд відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої 170 КПК України.

Кримінальний процесуальний кодекс Українивимагає обов`язкового дотримання вимог закону при оформленні всіх процесуальних документів, надаючи цим вимогам принциповий характер. Отже, якщо закон визначив, що клопотання про накладення арешту повинно відповідати вимогамстатті 171 КПК України, то ініціатор клопотання повинен неухильно їх дотримуватися.

Крім того, стаття 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, визначено, що будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950р.), учасником яких є Україна.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст. 1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польщі» від 22.06.2004р.).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

ЄСПЛ також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу.Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A №52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», п. 50, Series A №98) (справа«East/West Alliance Limited» проти України).

З матеріалів справи слідує, що у провадженні ВП №2 ОРУП №2 ГУНП в Одеській області перебуває кримінальне провадження № 12014160020000388, внесене до ЄРДР 21.07.2014 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України (а.с. 61).

Натомість, з наданих апеляційному суду матеріалів та пояснень прокурора в суді апеляційної інстанції вбачається, що в зазначеному кримінальному провадженні на теперішній час нікому не повідомлено про підозру у вчиненні розслідуваного кримінального правопорушення, тобто ТОВ «Нафта Трейд», на майно якого просить накласти арешт представник цивільного позивача в даному провадженні, не має статусу підозрюваного та провадження не здійснюється щодо юридичної особи.

При цьому, як зазначив прокурор, наразі ним було надано слідчому СВ ВП №2 Одеського районного управління поліції №2 ГУНП в Одеській області ОСОБА_8 вказівки щодо проведення досудового розслідування в рамках даного кримінального провадження.

За таких обставин, апеляційний суд наголошує на тому, що слідчий суддя в даному випадку був позбавлений законних підстав для задоволення клопотання представника цивільного позивача та накладення арешту на зазначене в клопотанні майно.

На переконання апеляційного суду, з урахуванням наданих апеляційному суду матеріалів справи, накладення арешту на майно є передчасним.

Щодо твердження адвоката ОСОБА_7 про те, що вимоги цивільного позивача повністю обґрунтовані матеріалами кримінального провадження, то колегія суддів не може прийняти його до уваги, оскільки, відповідно до вимог ст. 94 КПК України, докази щодо обґрунтованості позову повинні бути оцінені судом при постановленні вироку по справі, в якому, в тому числі, згідно положень п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України, вирішується питання щодо цивільного позову.

Враховуючи вищевикладене у всій сукупності, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про те, що у задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_7 , який діє в інтересах цивільного позивача Швейцарської торгової фірми «СПОЛ Менеджмент АО», про накладення арешту на майно необхідно відмовити з огляду на вищевикладені положення кримінального процесуального закону.

Приписами п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України передбачено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.

Керуючись ст.ст. 9, 7, 24, 98, 170-173, 370, 404, 405, 407, 409, 411, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 , який діє в інтересах цивільного позивача Швейцарської торгової фірми «СПОЛ Менеджмент АО», - залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Біляївського районного суду Одеської області від 09 червня 2021 року про відмову у накладанні арешту на майно в рамках кримінального провадження № 12014160020000388, внесеного до ЄРДР 21.07.2014 року, залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3