Постанова

від 06.06.2022 по справі 918/139/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2022 року

м. Київ

cправа № 918/139/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случа О.В. - головуючого, Мачульського Г.М., Могил С.К.,

за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Каспрука Костянтина Сергійовича

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2021 року (головуючий - Крейбух О.Г., судді: Дужич С.П., Юрчук М.І.) у справі

за позовом Фізичної особи-підприємця Каспрука Костянтина Сергійовича

до Фізичної особи-підприємця Самсонюка Сергія Анатолійовича

про усунення перешкод у користуванні майном.

(представники сторін у судове засідання не з`явились)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Хронологія спору

1. Фізична особа-підприємець Каспрук Костянтин Сергійович (далі «Позивач», ФОП Каспрук К.С.) звернувся у Господарський суд Рівненської області із позовом до Фізичної особи-підприємця Самсонюка Сергія Анатолійовича (далі «Відповідач», ФОП Самсонюк С.А.) про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, а саме: (1) частиною будівлі трансформаторної підстанції ТП-457, літ. Е-1 по вул. Тувинських Добровольців, 17 у м. Рівне, що складає її ідеальну частку у розмірі 19/100 або 8,3 кв.м. площі її приміщення, та (2) електрообладнанням у цій підстанції, шляхом зобов`язання Відповідача передати Позивачеві комплект ключів від вхідних дверей будівлі трансформаторної підстанції та зобов`язання не чинити перешкод у здійсненні технічного контролю, технологічного обслуговування, ремонту та заміни належного Позивачеві електрообладнання на власний розсуд.

2. Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 06.04.2021 провадження у даній справі було закрито на підставі положень пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України).

2.1. Приймаючи вказану ухвалу місцевий господарський суд виходив з того, що Позивачем не було доведено того, що майно, належне Відповідачу, а саме - 81/100 частки будівлі трансформаторної підстанції ТП-457 (літ. Т-1) за адресою: м. Рівне, вул. Тувинських Добровольців, 17 останній використовує у підприємницькій діяльності, а сама по собі наявність статусу підприємця жодним чином не свідчить про те, що така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах. Таким чином суд вирішив, що цей спір підлягає розгляду за правилами судочинства цивільного, а не господарського, що в силу вже згаданого пункту 1 частини 2 статті 231 ГПК України є підставою для закриття провадження у справі.

3. За наслідками перегляду ухвали місцевого господарського суду від 06.04.2021 в апеляційному порядку, постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.05.2021 її було скасовано, а справу № 918/139/21 передано до господарського суду першої інстанції для продовження розгляду.

4. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 27.07.2021 позовні вимоги задоволено частково. Усунуто ФОП Каспруку К.С. перешкоди у здійсненні права користування майном, шляхом надання ФОП Самсонюком С.А. комплекту ключів від вхідних дверей будівлі трансформаторної підстанції ТП-457, по вул. Тувинських Добровольців 17, у м. Рівне. В іншій частині позову відмовлено.

5. Разом з тим, в подальшому постановою Верховного Суду від 07.09.2021 постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.05.2021 у цій справі було скасовано, а ухвалу Господарського суду Рівненської області від 06.04.2021 - залишено в силі.

5.1. Здійснивши касаційне провадження у даній справі Верховний Суд погодився із висновком саме господарського суду першої інстанції про те, що спір у ній не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, протилежні ж аргументи апеляційного господарського суду визнав помилковими.

7. Незважаючи на те, що судом касаційної інстанції була підтверджена підставність здійсненого місцевим судом закриття провадження у цій справі, Відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Рівненської області від 27.07.2021 і за результатами її розгляду постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.10.2021 вказане рішення господарського суду першої інстанції було скасовано, апеляційне провадження закрито.

7.1. Приймаючи згадану постанову господарський суд апеляційної інстанції виходив з обставин того, що на час вирішення спору у цій справі місцевим судом по суті та прийняття ним відповідного рішення, підстави для такого розгляду в рамках саме господарського судочинства насправді були відсутні, що знайшло своє підтвердження у постанові Верховного Суду, якою ухвалу господарського суду першої інстанції про закриття провадження у даній справі було залишено в силі.

7.2. За викладеного апеляційний суд вирішив, що рішення Господарського суду Рівненської області від 27.07.2021 має бути скасовано, як таке, що прийнято у справі, яка не підлягала розгляду за правилами господарського судочинства. З цих же підстав суд вважав, що апеляційна скарга Відповідача задоволенню не підлягає, а апеляційне провадження за нею підлягає закриттю.

Касаційна скарга

8. Не погодившись із постановою апеляційного господарського суду, Позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

9. Скаржник стверджує, що постанову апеляційного господарського суду прийнято з порушенням правових норм, зокрема, приписів ГПК України, якими врегульовано питання юрисдикційної приналежності цього спору та без урахування висновків Верховного Суду, що стосуються цього ж питання у подібних категоріях спорів.

9.1. Обґрунтовуючи наведене Позивач наголошує, що при прийнятті оскаржуваної постанови судом апеляційної інстанції не було враховано того, що:

- «навіть небажання сторони реалізувати свої процесуальні права не позбавляє суд обов`язку здійснити справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справи з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави» (пункт 129.4. постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17);

- «спір є господарським, якщо його ознаками є, зокрема: (1) участь у спорі суб`єкта господарювання; (2) наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК та ГК України; (3) наявність у законі норми, що прямо передбачає вирішення спору господарським судом; (4) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції» (пункти 5.29 - 5.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 916/385/19);

- «спори, в тому числі і майнові (п. 6 ч. 1 ст. 20 ГПК України), які порушують права позивача як фізичної особи-підприємця, підлягають розгляду господарськими судами» (постанова Касаційного цивільного суду від 11.08.2021 у справі № 220/1811/20).

9.2. Неврахування апеляційним судом вказаних висновків скаржник пояснює тим, що суд, приймаючи оскаржувану постанову, мотивував її лише посиланням на постанову Верховного Суду від 07.09.2021 у цій справі, однак при цьому проігнорував те, що така постанова була винесена касаційним судом з посиланням на власний висновок із постанови від 14.01.2020 у справі № 904/1908/19, правовідносини у якій були неподібними тим, що склалися між сторонами цього спору та без аналізу фактичних обставин цієї справи, зокрема, дійсного статусу спірної трансформаторної підстанції, яка може використовуватись лише в господарських цілях.

Таким чином, на думку скаржника, апеляційний господарський суд повинен був врахувати саме викладені вище висновки і за результатами дослідження обставин справи або підтвердити висновок Верховного Суду у цій справі або ж відступити від нього. Проте, суд не зробив ні того, ні іншого і тим самим створив умови для розгляду спору між тими ж сторонами, з тим же предметом і з тих же підстав судами різних юрисдикцій.

Відзив

10. У відзиві на касаційну скаргу Відповідач заперечує проти наведених у ній доводів, скаргу вважає безпідставною та необґрунтованою. У зв`язку з цим у задоволенні касаційної скарги просить відмовити, оскаржувану постанову апеляційного господарського суду - залишити без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду попередньої інстанції

11. Згідно із частинами 1 - 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

12. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо дотримання судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

13. Як вже зазначалося вище, оскаржуваною постановою Північно-західного апеляційного господарського суду було скасовано рішення місцевого господарського суду як таке, що прийнято у справі, яка не підлягала розгляду за правилами господарського судочинства. З цих же підстав господарський суд апеляційної інстанції вважав, що апеляційна скарга Відповідача задоволенню не підлягає, а апеляційне провадження за нею підлягає закриттю.

14. У касаційній скарзі Позивач стверджує, що вчинені апеляційним господарським судом дії є неправомірними, а зроблені ним висновки суперечать правовим позиціям Верховного Суду у подібних правовідносинах.

15. Колегія суддів враховує, що згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема, пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

15.1. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

15.2. Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

15.3. Враховуючи наведені вище, запроваджені Великою Палатою Верховного Суду критерії оцінки подібності правовідносин, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що правовідносини, які виникли між сторонами цієї справи не можна вважати подібними тим, що склалися між сторонами спорів у справах № 469/1044/17, № 916/385/19 і № 220/1811/20, оскільки існує ряд істотних відмінностей не тільки в суб`єктах та об`єктах цих правовідносин, а і насамперед у їхньому змісті, що застосовування висновків суду касаційної інстанції із наведених справ в межах даної справи виключає, чим доводи касаційної скарги Позивача безальтернативно спростовує.

16. Так, постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 ухвалена у спорі за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, ОСОБА_1 (первинний набувач), ОСОБА_2 (проміжна набувачка), ОСОБА_3 (кінцевий набувач) про визнання незаконними та скасування рішень сільської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з незаконного володіння.

Зі змісту вказаної постанови від 15.09.2020 убачається, що в частині вимог прокурора про визнання незаконними та скасування рішень Коблівської сільради Велика Палата Верховного Суду дійсно розглядала питання визначення юрисдикції даного спору, а саме можливості його вирішення судами цивільною юрисдикції.

З цього приводу Велика Палата Верховного Суду зауважила, що рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин можна оспорювати з погляду його законності, а вимогу про визнання такого рішення незаконним і про його скасування розглядати за правилами цивільного судочинства, якщо внаслідок реалізації такого рішення у фізичної особи виникло цивільне право, і спірні правовідносини, яких стосується позов, мають приватноправовий характер. У цьому разі вказану вимогу можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та заявляти до суду для розгляду за правилами цивільного судочинства, якщо фактично метою такого позову є оскарження речового права (права власності), що виникло у фізичної особи внаслідок реалізації відповідного рішення ради. Тобто, якщо на підставі рішення органу місцевого самоврядування фізична особа набула речове право на земельну ділянку, вимога про визнання незаконним такого рішення та про його скасування стосується приватноправових відносин і є цивільно-правовим способом захисту права позивача.

Оскільки прокурор у справі № 469/1044/17 просив повернути земельну ділянку Коблівській об`єднаній територіальній громаді шляхом витребування її у кінцевого набувача-фізичної особи і крім того, визначив Коблівську сільраду одним зі співвідповідачів, оскільки оскаржив її рішення у частині передання первинному набувачеві у власність земельної ділянки, державний акт та рішення, згідно з яким, за твердженням прокурора та судів попередніх інстанцій, Коблівська сільрада незаконно змінила цільове призначення земельної ділянки, Велика Палата Верховного Суду вирішила, що позовні вимоги, заявлені до цього відповідача, спрямовані на оскарження правомірності передання такої ділянки у власність первинному набувачеві та правомірності зміни її цільового призначення.

З огляду на зміст спірних правовідносин, їхній суб`єктний склад і взаємопов`язаність позовних вимог касаційний суд вказав, що цей спір слід у цілому вирішувати за правилами цивільного судочинства.

16.1. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду констатує, що наведене вище очевидно свідчить про відмінність правовідносин у справі № 469/1044/17 в порівнянні зі справою, яка переглядається. Така відмінність полягає, зокрема, у різних предметах та підставах позовів, відмінному суб`єктному складі сторін, встановлених фактичних обставинах справ та нормативно-правовому регулюванні спірних правовідносин, що виключає можливість стверджувати про подібність цих справ і як наслідок необхідність застосування апеляційним господарським судом у справі № 918/139/21 наданого Великою Палатою Верховного Суду висновку у справі № 469/1044/17.

16.2. Що ж стосується посилань скаржника на загальні висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у пункті 129.4 наведеної постанови, та які полягають у тому, що небажання сторони реалізувати її процесуальні права не позбавляє суд обов`язку здійснити справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільної справи з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, то колегія суддів зазначає, що вказаний висновок скаржником вирваний із контексту та протлумачений виключно на свою користь, без урахування фактичних обставин, за яких Велика Палата Верховного Суду дійшла такого висновку, зокрема в частині неприйнятності доводів учасника справи про наявність вини судів, які не сприяли повному та всебічному розгляду справи, не спонукавши Коблівську сільраду до виконання обов`язків відповідача у цивільному процесі та надання пояснень щодо суті спору.

17. У справі № 916/385/19 розглядався спір за позовом Фізичної особи - підприємця Цмокалюк Олени Іванівни до Одеської міської ради та Виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання дій відповідачів щодо знесення торговельного павільйону загальною площею 41,6 кв.м., розташованого у м. Одеса на площі Старосінній, протиправними та стягнення збитків у сумі 768 144, 00 грн.

Місцевий та апеляційний господарські суди закриваючи провадження у справі зазначили, що цей спір має вирішуватись за правилами цивільного судочинства, оскільки заявлені позовні вимоги з огляду на їх підставу й мету, спрямовані на захист права власності та відшкодування збитків позивача як фізичної особи, а не на поновлення прав, що виникають під час здійснення останньою підприємницької діяльності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.02.2020 не погодилась з такими висновками судів першої та апеляційної інстанції зазначивши, що спірний торговельний павільйон загальною площею 41,6 кв.м. належав позивачці на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 22.12.2005, був зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, використовувався позивачкою у здійсненні її господарської діяльності на підставі дозволів на роботу торговельного павільйону, виданих органом державного пожежного нагляду України та санітарно-епідеміологічною службою.

Тобто, у справі № 916/385/19 Велика Палата Верховного Суду виходила із фактичних обставин того, що маючи у власності, як фізичної особи нерухоме майно, воно використовувалось позивачем для здійснення своєї господарської діяльності, однак суди попередніх інстанцій цього не врахували, зазначивши тільки про те, що спірне майно належить позивачу як фізичній особі.

17.1. На відміну від наведеної справи у справі, яка переглядається місцевий господарський суд встановив факт відсутності належних доказів використання Відповідачем нежитлової будівлі у господарській діяльності та врахував відсутність між сторонами будь-яких договірних відносин щодо спірного об`єкта нерухомого майна, що свідчить про те, що фактичні обставини порівнюваних справ кардинально відрізняються, як очевидним є і той факт, що правовідносини у цих справах регулюються різними правовими нормами, мають відмінну правову природу.

17.2. Зазначаючи про неврахування висновку, викладеного у пункті 5.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 916/385/19 скаржник залишає поза увагою висновки, викладені у пунктах 5.16-5.18 цієї ж постанови, які полягають у тому, що фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право і дієздатністю, та не обмежує їх. Набуття статусу ФОП не означає, що усі подальші правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, а спори з її участю належать до господарських, адже фізична особа продовжує діяти як учасник цивільних відносин, зокрема, укладаючи правочини для забезпечення власних потреб, придбаваючи нерухоме та рухоме майно. Отже, вирішення питання про юрисдикційність спору за участю ФОП залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб`єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими.

17.3. З огляду на викладене, колегія суддів констатує відмінність правовідносин у справі, яка переглядається в порівнянні зі справою № 916/385/19, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, і як наслідок доводи Позивача про неврахування апеляційним господарським судом висновків Великої Палати Верховного Суду із постанови від 25.02.2020 у справі № 916/385/19 вважає безпідставними.

18. Постанова Касаційного цивільного суду від 11.08.2021 у справі № 220/1811/20 ухвалена у спорі за позовом фізичної особи до Споживчого товариства «Потребітєль», Великоновосілківської селищної ради, Комунального підприємства «Великоновосілківське бюро технічної інвентаризації», Великоновосілківської державної нотаріальної контори про визнання протиправними та скасування рішень, визнання договору недійсним.

Позовна заява у справі № 220/1811/20 була мотивована тим, що позивач, будучи зареєстрованим як фізична особа-підприємець, здійснював свою діяльність на ринку з продажу продовольчих і промислових товарів, який належав Великоновосілківській селищній раді, а на даний час перебуває у власності СТ "Потребітєль". Селищною радою було прийнято рішення про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення Споживчому товариству "Потребітєль", на виконання якого 25.07.2012 без проведення аукціону було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, кадастровий № 1421255100-04-003-0054 площею 2148 кв.м., між Великоновосілківською селищною радою та Споживчим товариством «Потребітєль», який був посвідчений державним нотаріусом Великоновосілківської державної нотаріальної контори. Позивач зазначав, що оскільки продана земельна ділянка відносилась до земель громадської забудови, останній вважав, що він мав право за умови проведення конкурсу на її викуп відповідно до статті 134 ЗК України, чим, на думку позивача, було порушено його права користування (власності) на спірне нерухоме майно.

Ухвалою Великоновосілківського районного суду Донецької області від 16.11.2020, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного суду від 14.01.2021, відмовлено у відкритті провадження у справі та роз`яснено позивачу, що розгляд даної справи належить до юрисдикції господарських судів. Суди виходили з того, що суб`єктний склад спору, який є одним із визначальних чинників при визначенні його юрисдикції, включає в себе фізичну особу-підприємця та юридичних осіб, що відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України відносить його вирішення за правилами господарського судочинства.

Касаційний цивільний суд постановою від 11.08.2021 залишив в силі судові рішення першої та апеляційної інстанцій зазначивши, що позивач на час звернення до суду з позовом є зареєстрованим як фізична особа - підприємець, а позовні вимоги полягають у визнанні недійсними рішень селищної ради та договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між юридичними особами, які, на думку позивача, порушують його права як фізичної особи-підприємця на користування вказаною земельною ділянкою для здійснення ним господарської діяльності. Отже, з урахуванням характеру спірних правовідносин та суб`єктного складу спору, а також виходячи з положень пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України, згідно з яким справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно, яке (право на яке) є предметом спору, визнання актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про приналежність даного спору до юрисдикції господарських судів.

18.1. Аналіз викладеного дає підстави стверджувати про те, що ключовою відмінністю правовідносин у наведеній справі в порівнянні зі справою, яка переглядається є встановлення судами факту того, що заявлені позовні вимоги стосуються прав позивача, як фізичної особи-підприємця на користування спірною земельною ділянкою для здійснення ним господарської діяльності, при цьому спірний договір було укладено між юридичними особами, що свідчить про приналежність даного спору до юрисдикції господарських судів.

Натомість у справі, яка переглядається, Позивачем не доведено, що Відповідач, володіючи спірним майном саме як фізична особа та маючи статус фізичної особи-підприємця, використовує останнє саме для здійснення своєї господарської діяльності.

18.2. За викладеного, підстав для висновку про подібність правовідносин у справах № 220/1811/20 і № 918/139/21 немає, а тому і доводи скаржника про невідповідність здійсненого апеляційним судом у справі № 918/139/21 правозастосування тому, що має місце у справі № 220/1811/20 є необґрунтованими.

19. У цій частині судова колегія вважає необхідним акцентувати на тому, що скаржник взагалі не враховує того, що питання юрисдикційної приналежності цього спору вже вирішено Верховним Судом у постанові від 07.09.2021 і суть оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду зводилася саме до наявності цієї обставини. В той час як у жодній із справ, на які посилаєтеся скаржник, подібної ситуації не було, а тому і невідповідності висновків апеляційного господарського суду висновкам із цих постанов немає.

20. Окремо касаційний суд відмічає необґрунтованість доводів (та усіх інших обґрунтувань в цій частині) Позивача про неправомірність постанови Верховного Суду від 07.09.2021 у даній справі та про право суду апеляційної інстанції на відступ від неї, позаяк судове рішення суду касаційної інстанції не підлягає оскарженню, є остаточним та обов`язковим до виконання. Чинним ГПК України не передбачено права скаржника на ревізію такої постанови, шляхом відступу апеляційного суду від висновку, що у ній викладений.

21. Аргументи ж скаржника про необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, який було викладено у постанові від 14.01.2020 у справі № 904/1908/19 колегія суддів Касаційного господарського суду також вважає безпідставними, оскільки, по-перше, скаржник самостійно акцентує на тому, що правовідносини у вказаній справі не є подібними тим, що склалися між сторонами спору у справі № 918/139/21, чим свої аргументи нівелює, а по-друге, питання юрисдикції спору у справі № 918/139/21 вирішено, а отже на етапі апеляційного перегляду спірним воно вже не було.

22. Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

23. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 308 ГПК України). Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

24. Враховуючи наведені положення Закону та висновки, зроблені касаційним судом під час касаційного провадження у даній справі, колегія суддів Верховного Суду вирішила, що прийнята у справі постанова повністю відповідає правовим нормам, а тому не може бути змінена чи скасована. Водночас подана ФОП Каспруком К.С. касаційна скарга є необґрунтованою і задоволенню не підлягає.

25. В порядку приписів статті 129 ГПК України судові витрати за подання касаційної скарги залишаються за скаржником.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Каспрука Костянтина Сергійовича залишити без задоволення.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 918/139/21 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Случ О.В.

Судді Мачульський Г.М.

Могил С.К.