Ухвала

від 08.06.2022 по справі 2-237/11

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

09 червня 2022 року

м. Київ

справа № 2-237/11

провадження № 61-20145ск21

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Осіяна О. М. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08 квітня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - голова садового товариства «Южанка», про стягнення моральної та матеріальної шкоди; за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: садове товариство «Южанка», Затоківська селищна рада Одеської області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та стягнення матеріальної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення у частині відмови у задоволенні її позову та у частині часткового задоволення позову ОСОБА_2 скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити, а у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 10 січня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху. Зазначено строк виконання ухвали та попереджено про наслідки її невиконання.

На усунення недоліків касаційної скарги, що зазначені в ухвалі Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 січня 2022 року заявник направила до суду платіжний документ про сплату судового збору.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 28 березня 2022 року продовжено строк для усунення недоліків касаційної скарги ОСОБА_1 . Зазначено строк виконання ухвали та попереджено про наслідки її невиконання.

На усунення недоліків, що зазначені в ухвалі Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28 березня 2022 року заявник направила до суду виправлену касаційну скаргу, пославшись на те, що суд апеляційної інстанції, розглядаючи апеляційну скаргу, не звернув увагу на порушення вимог закону допущеної судом першої інстанції, не усунув їх та сам допустив порушення вимог пунктів 1, 2, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, а також пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України. Крім того, зазначила постанови Пленуму Верховного Суду України, що не відповідає вимогам пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Також указала на постанову Великої палати Верховного Суду України від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанції, що не вказує на подібність правовідносин та не відповідає вимогам пункту 1-4 частини другої статті 389 ЦПК України, не зазначивши, при цьому, конкретні обов`язкові підстави касаційного оскарження, помилково вважаючи, що вимоги ухвали суду касаційної інстанції виконано.

Вивчивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали Верховний Суд дійшов висновку, що вона не містить належного викладу підстав для оскарження указаних судових рішень у касаційному порядку.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Пунктами 1-4 частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України визначено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

Вимоги ухвали Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28 березня 2022 року заявником не виконано.

У поданій касаційній скарзі заявник, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не наводить передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України підстав для касаційного оскарження судового рішення, а саме висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Виключно посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права без зазначення на обґрунтування наявності випадків, визначених у пунктах 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов`язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.

Таким чином, Верховний Суд констатує, що подана касаційна скарга не містить належного викладу підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку.

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).

Враховуючи те, що заявник не виконав вимоги процесуального закону під час подання касаційної скарги, така скарга підлягає поверненню.

Однією із основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункти 8, 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Заявнику надавався строк для усунення недоліків його касаційної скарги, однак він не скористався своїми процесуальними правами, не проявив належної обачності у захисті своїх прав.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України).

Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки (статті 43, 49 ЦПК України).

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі «Тойшлер проти Германії» від 04 жовтня 2001 року наголошено, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.

Заявник не демонстрував готовність брати участь у розгляді цієї справи.

Так, у кожному випадку заявник при зверненні до суду повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.

Заявнику надавався достатній строк для усунення недоліків касаційної скарги, однак він не скористався своїми процесуальними правами, не проявив належної обачності у захисті прав, хоча був обізнаним щодо результату розгляду своєї скарги.

Отже, оскільки у відведений судом строк, вимоги ухвали суду касаційної інстанції не виконано, що перешкоджає касаційній інстанції вирішити питання про відкриття касаційного провадження, тому касаційна скарга підлягає поверненню.

Відповідно до частини третьої статті 185, частини другої статті 393 ЦПК України у разі невиконання ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху вона вважається неподаною та повертається.

Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.

Керуючись статтями 185, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 08 квітня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року вважати неподаною та повернути заявникові.

Копію цієї ухвали разом з доданими до скарги матеріалами надіслати скаржнику.

Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя О. М. Осіян