Постанова

від 31.05.2022 по справі 922/3758/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

?

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2022 року

м. Київ

cправа № 922/3758/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Уркевича В. Ю. - головуючого, Мачульського Г. М., Краснова Є. В.,

за участю секретаря судового засідання Брінцової А. М.

розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк»

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.11.2021 (головуючий суддя Чернота Л. Ф., судді Зубченко І. В., Радіонова О. О.) у справі

за позовом Харківської міської ради

до Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк»,

третя особа, яке не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство «Термолайф»,

про стягнення 2 326 260,35 грн,

за участю представників:

позивача - не з`явився,

відповідача - не з`явився,

третьої особи - не з`явився.

СУТЬ СПОРУ

1. Акціонерному товариству «Міжнародний резервний банк» (далі - АТ «МР Банк»), колишня назва якого Акціонерне товариство «Сбербанк» (далі - АТ «Сбербанк»), належить на праві приватної власності нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці комунальної власності.

2. Харківська міська рада (далі - Харківська міськрада) вважаючи, що АТ «МР Банк» безпідставно зберегло у себе кошти у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки комунальної власності, звернулося до суду з позовом про стягнення цих коштів.

3. Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції, позов задоволено повністю. АТ «МР Банк» не погодилось із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій та звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.

4. Верховний Суд відмовив у задоволенні касаційної скарги, виходячи з такого.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

5. Харківська міськрада звернулася до Господарського суду Харківської області з позовом до АТ «МР Банк» про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 2 326 260,35 грн внаслідок використання земельної ділянки комунальної власності м. Харкова площею 11,2724 га по Карачівському шосе, 44 у м. Харкові (кадастровий номер 6310137900:10:002:0012) у період з 01.06.2020 по 31.10.2020 без правовстановлюючих документів.

6. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач здійснював використання земельної ділянки комунальної власності, на якій розташована належні відповідачу на праві приватної власності нежитлові будівлі літ. ВО-3 загальною площею 2267,5 кв. м, літ. ВН-1-6 загальною площею 11221,3 кв. м по Карачівському шосе, 44 у м. Харкові без укладання договору оренди землі та без сплати орендної плати, у зв`язку з чим зберіг за рахунок позивача грошові кошти у розмірі орендної плати, яка підлягає поверненню на підставі положень статті 1212 Цивільного кодексу України.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

7. 21.10.2013 між Харківською міськрадою та Приватним акціонерним товариством «Термолайф» (далі - ПрАТ «Термолайф») було укладено договір оренди землі.

8. Відповідно до пункту 1 договору оренди землі орендодавець (Харківська міськрада) на підставі рішення 25 сесії Харківської міськради 6 скликання від 03.07.2013 № 1202/13 «Про надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд» надає, а орендар (ПрАТ «Термолайф») приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі промисловості, яка знаходиться в м. Харкові по Карачівському шосе, 44.

9. Згідно з пунктами 2, 3 договору оренди землі в оренду передавалася земельна ділянка (кадастровий номер 6310137900:10:002:0012) загальною площею 11,2724 га, в тому числі: під забудовою - 1,0962 га, інших угідь - 10,1762 га; на земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна - нежитлові будівлі літ. ВН-1-6, літ. ВО-3.

10. Відповідно до пункту 8 договору оренди землі договір було укладено строком до 01.07.2018. Також пунктом 8 договору оренди землі було передбачено, що після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за місяць до закінчення строку дії договору повідомити орендодавця про намір продовжити його дію листом-повідомленням.

11. Згідно з пунктом 21 договору оренди землі орендар зобов`язувався після припинення дії договору повернути за актом приймання-передачі орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому з тим, в якому він одержав її в оренду.

12. Пунктом 40 договору оренди землі передбачено, що перехід права власності на будівлі та споруди, які розташовані на орендованій земельній ділянці, до другої особи є підставою для розірвання договору та укладення договору оренди з новим власником будинків та споруд.

13. На підставі акта приймання-передачі земельної ділянки до земель запасу міста від 19.05.2020 № 173/20 земельна ділянка у м. Харкові по Карачівському шосе, 44 з кадастровим номером 6310137900:10:002:0012 була повернута до земель запасу міста. Даний акт за договором оренди землі складено в односторонньому порядку у зв`язку з тим, що орендар у встановлений строк не повернув земельну ділянку до земель запасу міста.

14. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме від 20.11.2020 № 233377541 на земельну ділянку площею 11,2724 га з кадастровим номером 6310137900:10:002:0012 по Карачівському шосе, 44 у м. Харкові проведена державна реєстрація припинення права оренди за ПрАТ «Термолайф» 21.05.2020 на підставі акта приймання земельної ділянки до земель запасу міста від 19.05.2020 № 173/20.

15. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 20.11.2020 № 233376923 право власності на нежитлові будівлі літ. ВО-3 загальною площею 2267,5 кв. м, літ. ВН-1-6 загальною площею 11 221,3 кв. м по Карачівському шосе, 44 у м. Харкові з 21.10.2019 зареєстроване за АТ «Сбербанк» на підставі договору про внесення змін № 3, № 2 та № 1 до іпотечного договору від 13.09.2012, іпотечного договору від 13.09.2012 № 5135, звіту про незалежну оцінку від 30.07.2019.

16. Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру від 09.07.2020 № НВ-0005228442020 земельна ділянка по Карачівському шосе, 44 у м. Харкові з кадастровим номером 6310137900:10:002:0012 сформована як об`єкт цивільних прав 02.07.2013; площа земельної ділянки 11,2724 га; категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення: цільове призначення - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (код ЦВПЗ 11.02); вид використання - для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель літ. ВН-1-6, літ. ВО-3 та споруд для виробництва теплоізолюючих виробів на основі мінеральної вати та відкритого майданчика для тимчасового зберігання готової продукції. Відповідно до вказаного витягу з Державного земельного кадастру речові права на зазначену земельну ділянку за АТ «Сбербанк» не зареєстровані.

17. Головним спеціалістом сектору інспекційної роботи Інспекції з контролю за використанням та охороною земель комунальної власності Департаменту територіального контролю Харківської міськради Гусаром І. М. було здійснено обстеження земельної ділянки за адресою: м. Харків, Карачівське шосе, 44 (кадастровий номер 6310137900:10:002:0012), за результатами якого було складено акт від 29.10.2020.

18. В акті зазначено, що за результатами обстеження на місцевості було встановлено, що на сформований земельній ділянці площею 11,2724 га (кадастровий номер 6310137900:10:002:0012) розташований цілісний майновий комплекс нежитлових будівель літ. ВН-1-6, літ. ВО-3 по Карачівському шосе, 44 у м. Харкові, право власності на які зареєстроване за АТ «Сбербанк». Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 09.07.2020 № НВ-0005228442020, площа земельної ділянки з кадастровим номером 6310137900:10:002:0012 становить 11,2724 га. Вказана земельна ділянка використовується АТ «Сбербанк» для експлуатації та обслуговування цілісного майнового комплексу, нежитлових будівель літ. ВН-1-6, літ. ВО-3 по Карачівському шосе, 44 у м. Харкові.

19. Згідно з витягом Відділу у м. Харкові Головного управління Держгеокадастру у Харківській області з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 02.07.2020 № 4633 нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 11,2724 га (кадастровий номер 6310137900:10:002:0012) по Карачівському шосе, 44 у м. Харкові склала 139 575 621,00 грн.

20. Відповідно до інформації Офісу великих платників податків Державної податкової служби України від 30.07.2020 № 4504/9/20-10-43-01-08 перевіркою бази даних нерухомого майна не встановлено, що АТ «Сбербанк» станом на 20.07.2020 є власником, користувачем або орендарем земельної ділянки з кадастровим номером 6310137900:10:002:0012 в розумінні статті 125 Земельного кодексу України.

21. З огляду на зазначені обставини Харківська міськрада стверджує, що АТ «Сбербанк» у період з 01.06.2020 по 31.10.2020 використовувало земельну ділянку, кадастровий номер 6310137900:10:002:0012, без здійснення плати за її використання та без державної реєстрації речових прав на неї у порядку, встановленому статтею 125 Земельного кодексу України.

22. Ураховуючи вищенаведене, Харківська міськрада зазначає, що внаслідок того, що відповідач - АТ «Сбербанк» у період з 01.06.2020 по 31.10.2020 не сплачував за користування земельною ділянкою по Карачівському шосе, 44 у м. Харкові (кадастровий номер 6310137900:10:002:0012) плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, він зберіг за рахунок позивача - Харківської міськради як уповноваженого органу власника земельної ділянки за вказаною адресою майно - грошові кошти у розмірі 2 326 260,35 грн.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

23. Господарський суд Харківської області рішенням від 19.04.2021 позов задовольнив повністю.

24. Східний апеляційний господарський суд постановою від 10.11.2021 рішення суду першої інстанції залишив без змін.

25. Судові рішення мотивовані тим, що АТ «МР Банк» як власник об`єктів нерухомого майна -нежитлових будівель літ. ВО-3 загальною площею 2 267,5 кв. м, літ. ВН-1-6 загальною площею 11 221,3 кв. м по Карачівському шосе, 44 у м. Харкові користувалося земельною ділянкою комунальної власності м. Харкова площею 11,2724 га по Карачінському шосе, 44 у м. Харкові (кадастровий номер 6310137900:10:002:0012), на якій ці об`єкти розташовані, для їх експлуатації та обслуговування, за відсутності оформленого відповідно до вимог чинного законодавства права користування земельною ділянкою, не сплачуючи орендну плату за таке користування, внаслідок чого безпідставно, за рахунок позивача зберіг грошові кошти, які мав сплатити як орендну плату за користування земельною ділянкою та які підлягають поверненню на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

26. При цьому суди зазначили, що розмір безпідставно збережених грошових коштів визначено позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства на основі нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки згідно з даними витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку цієї земельної ділянки.

27. Суди попередніх інстанцій також зазначили, що з матеріалів справи не вбачається наявність додаткової угоди про поновлення укладеного між Харківською міськрадою та ПрАТ «Термолайф» договору оренди спірної земельної ділянки або судового рішення про визнання відповідної додаткової угоди укладеною.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

28. У грудні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ «МР Банк», в якій скаржник просить постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.11.2021 та рішення Господарського суду Харківської області від 19.04.2021 скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи касаційної скарги та заперечень на неї

29. Підставою касаційного оскарження є пункти 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

30. На обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми права, зокрема, статей 19, 129 Конституції України, статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статей 120, 126 Земельного кодексу України, статей 7, 33 Закону України «Про оренду землі», статей 202- 205, 207, 215, 216, 377, 627- 629, 654, 782, 1212- 1214 Цивільного кодексу України, статей 1, 2, 10, 12, 24, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», статей 73, 74, 76, 77, 86, 236, 238 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини», не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені в зазначених скаржником постановах суду касаційної інстанції.

31. Крім того, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги доводи відповідача про суперечність наданого позивачем акта обстеження земельної ділянки від 29.10.2020.

32. Харківська міськрада та ПрАТ «Термолайф» правом на подання письмового відзиву на касаційну скаргу, передбаченим статтею 295 Господарського процесуального кодексу України, не скористалися.

33. Справа розглядається судом касаційної інстанції у розумний строк з урахуванням Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, із змінами, внесеними згідно з Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

34. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

35. Верховний Суд дослідив наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірив на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України

36. Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, АТ «МР Банк» оскаржує постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції, зокрема, з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

37. З огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити формулювання, застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується скаржник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах.

38. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

39. На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами, насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним та об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

40. АТ «МР Банк» в касаційній скарзі зазначає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми права, зокрема, статей 19, 129 Конституції України, статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статей 120, 126 Земельного кодексу України, статей 7, 33 Закону України «Про оренду землі», статей 202- 205, 207, 215, 216, 377, 627- 629, 654, 782, 1212- 1214 Цивільного кодексу України, статей 1, 2, 10, 12, 24, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», статей 73, 74, 76, 77, 86, 236, 238 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини», не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені в постановах від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 10.04.2018 у справі № 915/672/17, від 17.04.2018 у справі № 922/2883/17, від 30.05.2018 у справі № 908/1990/17, від 05.06.2018 у справі № 920/717/17, від 20.06.2018 у справі № 913/661/17, від 27.06.2018 у справі № 921/613/17-г/17, від 05.09.2018 у справі № 904/9027/17, від 10.09.2018 у справі № 920/739/17, від 04.10.2018 у справі № 904/326/18, від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 04.06.2019 у справі № 914/1925/18, від 26.11.2019 у справі № 917/92/19, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18, від 25.02.2020 у справі № 922/748/19, від 26.05.2020 у справі № 908/299/18, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20.

41. У справі № 925/1121/17 товариство з обмеженою відповідальністю звернулося до суду з позовом до банку та приватного нотаріуса про визнання права власності на частину будівлі та визнання незаконним і скасування рішення приватного нотаріуса. Позовні вимоги мотивовані тим, що приватним нотаріусом внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про припинення права власності позивача на спірне нерухоме майно та набуття права власності на це майно банком на підставі іпотечних договорів, однак товариство з обмеженою відповідальністю не є іпотекодавцем за іпотечними договорами та не набувало такого статусу в силу положень статті 23 Закону України «Про іпотеку», а отже, право власності позивача на спірне нерухоме майно не могло бути припинене внаслідок звернення стягнення на нього за цими іпотечними договорами.

42. Предметом позову у справах № 915/672/17, № 922/2883/17, № 908/1190/17, № 920/717/17 та № 904/9027/17 була вимога про розірвання договору оренди землі, оскільки орендар продав нежитлові приміщення, розташовані на земельній ділянці, яку він орендував, що є підставою для розірвання договору оренди землі.

43. У справі № 904/326/18 міська рада звернулася з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю з вимогою про розірвання договору оренди землі у зв`язку з невиконанням відповідачем умов договору в частині здійснення проектування та забудови земельної ділянки, а також з вимогою про приведення земельної ділянки у її первинний стан.

44. У справах № 913/661/17, № 921/613/17-г/17, № 914/1925/18 та № 917/1739/17 позивач звернувся з позовом про стягнення збитків, завданих використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів. Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили позов у справах № 913/661/17 та № 921/613/17-г/17, а у справах № 914/1925/18 та № 917/1739/17 - відмовили в задоволенні позову. Переглянувши судові рішення у вказаних справах, суд касаційної інстанції скасував судові рішення судів попередніх інстанцій та направив вказані справи на новий розгляд до відповідних судів першої інстанції, з огляду на що у постановах Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 913/661/17, від 27.06.2018 у справі № 921/613/17-г/17, від 04.06.2019 у справі № 914/1925/18 та від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 не викладено остаточного висновку щодо застосування норми права.

45. У справі № 911/3594/17 товариство з обмеженою відповідальністю звернулося з позовом до селищної ради про скасування її рішення про надання згоди на реєстрацію права спільної власності територіальних громад сіл, селищ на частину будівлі. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником майна, щодо якого надано згоду на реєстрацію права власності, а спірне рішення прийняте з перевищенням компетенції, визначеної статтею 30 та частиною другою статті 52 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», оскільки виконавчий комітет селищної ради не має права на надання згоди на реєстрацію права власності на нерухоме майно.

46. У справі № 916/675/15 обслуговуючий кооператив звернувся до суду з позовом до міської ради та фізичної особи-підприємця з вимогою про визнання незаконним і скасування рішення міської ради про передачу фізичній особі-підприємцю в оренду земельної ділянки та про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного між міською радою і фізичною особою-підприємцем.

47. У справі № 904/2444/18 товариство з обмеженою відповідальністю звернулося до суду з позовом до іншого товариства з обмеженою відповідальністю про повернення безпідставно набутого майна - грошових коштів. На обґрунтування позовних вимог позивач у цій справі посилається на те, що ним помилково перераховано грошові кошти на рахунок відповідача після припинення дії договору про відшкодування витрат балансоутримувача. На думку позивача, нарахування вартості послуг та витрат, які підлягають оплаті за договором, може відбуватися виключно за період дії умов цього договору та до моменту його зміни чи припинення, тому ці кошти є безпідставно набутими та підлягають стягненню на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

48. Предметом позову у справі № 918/47/18 була вимога приватного вищого навчального закладу до міської ради про стягнення безпідставно набутих коштів, які міська рада отримала як вартість майна, що відчужується за договором купівлі-продажу. Позивач стверджував, що він сплатив міській раді вартість нерухомого майна за договором купівлі-продажу, який в подальшому рішенням суду було розірвано. Внаслідок цього право власності на нерухоме майно до приватного вищого навчального закладу не перейшло, а міська рада безпідставно набула грошові кошти.

49. У справі № 917/92/19 дочірнє підприємство звернулося до суду з позовом до районної державної адміністрації про визнання переважного права на поновлення договору оренди землі, скасування розпорядження районної державної адміністрації про передачу в оренду земельних ділянок, зобов`язання районної державної адміністрації поновити договір оренди на земельні ділянки на новий строк шляхом укладання додаткової угоди.

50. У справі № 910/3395/19 акціонерне товариство звернулося з позовом до банку про стягнення безпідставно набутих коштів за кредитними договорами, оскільки вказані грошові кошти було стягнуто з акціонерного товариства на користь банку на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасовано, а справа направлена на новий розгляду до суду першої інстанції. Суди відмовили в задоволенні позову, оскільки до прийняття остаточного судового рішення по суті цього спору отримані банком грошові кошти на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, та наказу, виданого на виконання вказаного рішення, не є безпідставно одержаними грошовими коштами, а отримані відповідачем на законних підставах, а тому до спірних правовідносин не може бути застосована стаття 1212 Цивільного кодексу України.

51. У справі № 910/10987/18 предметом позову була вимога банку до товариства з обмеженою відповідальністю про звернення стягнення на нерухоме майно, що є предметом іпотеки за іпотечним договором, в рахунок погашення наявної заборгованості перед банком за кредитним договором. Банк просив визначити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною реалізації, визначеною в ході виконавчого провадження суб`єктом оціночної діяльності відповідно до вимог чинного законодавства України.

52. Предметом позову у справі № 910/13271/18 була вимога акціонерного товариства до товариства з обмеженою відповідальністю про зобов`язання відшкодувати вартість безпідставно набутого майна у зв`язку з розірванням договору купівлі-продажу частки у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників), укладеного між позивачем та відповідачем, та визнанням права власності на частку у спільній діяльності за позивачем, а також неможливістю повернути майно внаслідок його фактичного знищення.

53. У справі № 923/875/19 фізична особа звернулася з позовом до інших фізичних осіб з позовом про переведення прав покупця за укладеним відповідачами договором купівлі-продажу корпоративних прав з мотивів порушення переважного права позивача на придбання частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, передбаченого частиною першою статті 20 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

54. Натомість у справі № 922/3758/20 Харківська міськрада звернулася до суду з позовом про стягнення безпідставно збережених грошових коштів за використання земельної ділянки комунальної власності без укладеного договору оренди землі.

55. Таким чином, правовідносини у вказаних вище справах та у справі № 922/3758/20 не є подібними за підставами та предметом позову, встановленими фактичними обставинами справи та матеріально-правовим регулюванням.

56. АТ «МР Банк» в касаційній скарзі також стверджує, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано положення частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі» та не враховано правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19).

57. Так, АТ «МР Банк» в касаційній скарзі зазначає, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі № 908/299/18 навела такий правовий висновок: частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

58. У зв`язку з цим АТ «МР Банк» стверджує, що строк оренди за договором оренди від 21.10.2013, укладеним між Харківською міськрадою та ПрАТ «Термолайф», було поновлено відповідно до частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі» та пункту 8 договору оренди землі, оскільки ПрАТ «Термолайф» зверталося до Харківської міськради з відповідними листами, що відповідає положенням статті 629 Цивільного кодексу України, згідно з якою договір є обов`язковим для виконання сторонами.

59. Разом з тим Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19) вказала, що частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі» визначено, що у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. З цього випливає обов`язок орендодавця передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на новий строк. Відповідно до частини восьмої статті 33 названого Закону таке передання здійснюється шляхом укладення сторонами додаткової угоди до договору оренди землі. Зазначена додаткова угода відповідно до пункту 1 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для державної реєстрації права оренди на новий строк у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. З наведеного вбачається, що коли орендодавець відмовляється чи ухиляється від укладення додаткової угоди до договору оренди землі, обов`язковість укладення якої передбачена частиною восьмою статті 33 Закону України «Про оренду землі», то належним способом захисту порушеного права є визнання укладеною додаткової угоди із викладенням її змісту.

60. Суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях зазначили, що за змістом статті 33 Закону України «Про оренду землі» нею регламентовано поновлення договору оренди землі на новий строк як у випадку реалізації переважного права орендаря перед іншими особами за умови дотримання порядку, визначеного частинами 2- 5 цієї норми, так і у випадку, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди (частина 6 цієї норми). Проте в обох цих випадках умовою поновлення договору є наявність додаткової угоди або укладеною сторонами в добровільному порядку, або визнаною укладеною за рішенням суду, оскільки поновлення договору оренди землі в судовому порядку за наведеними двома процедурами можливе, за наявності вищенаведених умов лише шляхом визнання укладеною додаткової угоди про поновлення дії договору (відповідно - на узгоджених сторонами істотних умовах в порядку переважного права та на тих самих умовах в порядку автоматичної пролонгації). З матеріалів справи не вбачається наявність додаткової угоди про поновлення, укладеної між Харківською міськрадою та ПрАТ «Термолайф», договору оренди земельної ділянки від 21.10.2013 або судового рішення про визнання відповідної додаткової угоди укладеною.

61. Подібні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17.

62. Таким чином, судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовано положення статті 33 Закону України «Про оренду землі» з урахуванням висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19) та постанові Верховного Суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17.

63. Колегія суддів суду касаційної інстанції також вважає необґрунтованими твердження скаржника про те, що судом апеляційної інстанції не враховано правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 922/748/19, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні послався на вказану постанову суду касаційної інстанції та зазначив, що в ній викладено висновок щодо необхідності перевірки судом обґрунтованості розрахунку позовних вимог, заявлених позивачем саме як безпідставно збережені грошові кошти в розмірі орендної плати за користування відповідачем сформованою земельною ділянкою.

64. Крім того, АТ «МР Банк» в касаційній скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував такий висновок щодо застосування норми права, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20 (провадження № 12-48гс21): відповідно до пункту 289.1 статті 289 Податкового кодексу України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення станом на 1 січня поточного року, за певною формулою (пункт 289.2 статті 289 Податкового кодексу України). Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

65. При цьому скаржник, посилаючись на підпункт 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, в касаційній скарзі стверджує, що для розрахунку орендної плати має використовуватися ставка річної орендної плати в розмірі 3%, а не 4% відсотків.

66. З цього приводу колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає таке.

67. Згідно з підпунктом 288.4 статті 288 Податкового кодексу України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

68. Відповідно до підпунктів 288.5.1 та 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки; для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області; не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

69. Виходячи зі змісту підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, дана норма встановлює мінімальний розмір річної суми орендної плати, зокрема для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки.

70. Судами попередніх інстанцій встановлено, що у витязі з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 6310137900:10:002:0012 площею 11,2724 га по Карачівському шосе, 44 у м. Харкові від 02.07.2020 № 4633 правомірно зазначено категорію землі щодо спірної земельної ділянки - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

71. Суди першої та апеляційної інстанцій також зазначили, що відповідно до пункту 4.1 положення «Про порядок визначення розміру орендної плати при укладанні договорів оренди землі в м. Харкові», затвердженого рішенням Харківської міськради від 27.02.2008 № 41/08 (із змінами та доповненнями) (далі - Положення), порядок розрахунку орендної плати, встановлений розділом II цього Положення, не розповсюджується на землі, перелік яких наведений в таблиці (вказана таблиця міститься у самому положенні). Згідно з вищезазначеною таблицею для земель промисловості (окрім тютюнової та лікеро-горілчаної) встановлено особливий режим розрахунку орендної плати, що полягає у застосуванні ставки річної орендної плати при здійсненні розрахунку у розмірі - 4%.

72. Тобто Положенням встановлено, що до земель промисловості, до яких відноситься спірна земельна ділянка, застосовується ставки річної орендної плати у розмірі 4%, що відповідає положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

73. Виходячи з викладеного, суд апеляційної інстанції зазначив, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

74. Таким чином, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20 (провадження № 12-48гс21).

75. Ураховую викладене, касаційна скарга АТ «МР Банк» з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованою.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України

76. У касаційній скарзі скаржник як підставу касаційного оскарження зазначає також пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

77. Водночас скаржник у касаційній скарзі стверджує, що суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

78. Відповідно до пункту 1 частин третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

79. Зважаючи на вказані положення пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції відхиляє доводи скаржника про те, що апеляційний господарський суд не дослідив зібрані у справі докази, оскільки у цій справі посилання скаржника на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованими.

80. Крім того, відповідно до частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

81. Скаржник також зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі № 922/3785/20 до вирішення іншої справи - № 922/894/21, предметом позову в якій є вимоги ПрАТ «МР Банк» про визнання недійсними акта приймання земельної ділянки та скасування рішення про припинення права оренди щодо земельної ділянки.

82. Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає дане твердження касаційної скарги необґрунтованим, виходячи з такого.

83. Відповідно до пункту 5 частини першої статі 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі, зокрема, у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

84. Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження в якій зупинено. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

85. Під неможливістю розгляду справи слід розуміти неможливість для цього господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи цьому господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

86. Пов`язаною із цією справою є така інша справа, в якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання та оцінку доказів у цій справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини четверта та шоста статті 75 Господарського процесуального кодексу України).

87. Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку зобов`язаний з`ясовувати: 1) як пов`язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; 2) чим обумовлюється неможливість розгляду справи (подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 у справі № 922/1962/17, від 17.12.2019 у справі № 917/131/19).

88. Крім того, зупинення провадження у справі, на відміну від відкладення розгляду справи, здійснюється без зазначення строку, до усунення обставин (до вирішення іншої справи; до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі), які зумовили зупинення провадження, тому провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього (подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 904/3935/18, від 10.06.2019 у справі № 914/1983/17, від 16.01.2020 у справі № 908/1188/19).

89. Необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

90. Водночас, зупиняючи провадження у справі, суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють оцінити обставини, які є предметом розгляду, або ж коли установлені судами обставини дозволяють вирішити спір по суті.

91. Суд апеляційної інстанції, розглянувши клопотання про зупинення провадження у справі № 922/3758/20, встановив, що зібрані у цій справі докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, а тому відсутні підстави для зупинення провадження у справі.

92. У зв`язку з цим колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про необґрунтованість касаційної скарги в частині підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та про відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

93. За таких обставин, перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги та про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

94. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

95. Згідно з положеннями статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

96. Зважаючи на викладене, касаційну скаргу АТ «МР Банк» необхідно залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Щодо судових витрат

97. З огляду на висновок Верховного Суду про залишення касаційної скарги АТ «МР Банк» без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись частиною четвертою статті 240, статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.11.2021 і рішення Господарського суду Харківської області від 19.04.2021 у справі № 922/3758/20 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Ю. Уркевич

Судді: Г. М. Мачульський

Є. В. Краснов