Рішення

від 12.06.2022 по справі 466/5636/16-ц

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 466/5636/16-ц

Провадження № 2/466/31/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2022 року м. Львів

Шевченківський районний суд м. Львова

в складі: головуючий суддя Едер П. Т.

секретар с/з Репета К. М.

з участю: представника позивача Масляного Ю. А.

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача Котовщикова Р. А.

третіх осіб ОСОБА_4 , ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Львові цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , з участю третіх осіб: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еко Дім»; Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-торгове підприємство «Бодекс», ОСОБА_4 ; ОСОБА_5 , про поділ спільного майна подружжя,-

в с т а н о в и в:

22.06.2016 позивач звернувся до Шевченківського районного суду м. Львова з позовом до ОСОБА_2 , з участю третіх осіб: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еко Дім»; Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-торгове підприємство «Бодекс», про поділ спільного майна подружжя. Просив визнати за ним, ОСОБА_6 , та за відповідачем ОСОБА_2 право власності на квартиру загальною площею 45,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 - по 1/2 ідеальній частині за кожним із співвласників.

Заявою про збільшення розміру позовних вимог від 28.10.2016 позивач просив визнати квартиру загальною площею 45,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_2 . Визнати за ним, ОСОБА_6 , та за відповідачем ОСОБА_2 право власності на квартиру загальною площею 45,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 - по 1/2 ідеальній частині за кожним із співвласників.

Стислий виклад позицій сторін.

Обґрунтування Позивача.

Позивач зазначив, що 02 жовтня 2010 року він одружився з відповідачем ОСОБА_2 .

26 серпня 2014 року ОСОБА_2 уклала з товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕКО-ДІМ» на своє ім`я Договір про участь у Фонді фінансування будівництва виду А «ЕКО-ДІМ» об`єкта будівництва: Багатоквартирні житлові будинки з вбудованими офісними приміщеннями та підземним паркінгом за адресою: АДРЕСА_2 .

Перед укладенням цього договору 26 серпня 2014 року Позивач вказує, що надав нотаріально засвідчену згоду на укладення цього Договору.

На виконання цього договору, за твердженням Позивача, вони внесли передбачений цим договором грошовий внесок у розмірі 409956 гривень, цю суму коштів склали кошти, отримані Сторонами в дарунок під час їхнього весілля, зароблені ними кошти та їхні заощадження. Весь облік внесених коштів вела Відповідачка.

Оскільки, Договір був укладений на ім`я Відповідача, то відповідно, як зазначає Позивач усі кошти вносились у банку на її ім`я.

Після прийняття будинку в експлуатацію ТзОВ «Фінансова компанія «ЕКО-ДІМ» надала ОСОБА_2 . Довідку про право Довірителя про набуття у власність закріпленого за ним об`єкта інвестування за №2277 від 05.01.2016, та Довідку (виписку) №46 від 20.01.2016 з Переліку довірителів, які мають право отримати у власність закріплені Об`єкти інвестування у будинку АДРЕСА_2 .

22 січня 2016 року було укладено 3-хсторонній договір уступки майнових прав між ТзОВ Виробничо-торгове підприємство «БОДЕКС», ОСОБА_2 та ТзОВ «Фінансова компанія «ЕКО-ДІМ», згідно з яким ОСОБА_2 отримала майнові права на нерухоме майно (об`єкт інвестування).

Актом Приймання-передачі квартири АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_2 та ТзОВ Виробничо-торгове підприємство «БОДЕКС» 25.01.2016, ТзОВ Виробничо-торгове підприємство «БОДЕКС» передало, а ОСОБА_2 прийняла квартиру загальною площею 45,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

З цих документів, на думку Позивача, вбачається, що об`єктом, який було споруджено за рахунок спільних коштів під час їхнього шлюбу, стала квартира загальною площею 45,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , і юридичні особи-забудовники передали відповідачу усі передбачені законодавством документи, необхідні для оформлення та реєстрації права власності на цю квартиру.

Спірна квартира, за доводами Позивача була набута під час його шлюбу з Відповідачем, та стала об`єктом їхньої спільної сумісної власності, і кожен з нмх має право на половину цього майна (Т.1 а.с.1-3).

Обґрунтування заперечень Відповідача.

На позовну заяву 02.06.2021 стороною Відповідачки подано письмовий відзив, згідно якого Відповідачка зазначила зокрема наступне.

У позовній вимозі, на думку відповідачки закладено підміну юридичних понять (квартира як об`єкт цивільних правовідносин до державної реєстрації первинного права власності на неї - не існує) та маніпуляція правовими механізмами - Виділ частки із майна або Поділ майна; внаслідок цих механізмів особа набуває право власності на виділене майно (при цьому додатково визнавати права власності не треба).

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова про розірвання шлюбу між Позивачем - ОСОБА_6 та Відповідачкою - ОСОБА_2 набрало законної сили 15.03.2016.

За твердженнями Відповідачки будь-які об`єкти нерухомого майна, які перебувають у спільній сімейній власності їхнього подружжя відсутні. Спірне майно (об`єкт інвестування) також не належить до спільної сумісної власності подружжя.

Відповідачка ОСОБА_2 зазначила, що 26.08.2014 вона уклала з ТзОВ «Фінансова компанія «Еко-Дім»» інвестиційний договір - Договір № 108-146-ФФБ-ПГ про її участь у фонді фінансування будівництва.

26.08.2014 ОСОБА_6 уклав нотаріально посвідчену заяву-згоду «на укладання нею, ОСОБА_2 та підписання договору про її участь у Фонді фінансування виду А «Еко-Дім» на умовах на її розсуд».

18.11.2015 Львівська міська рада «Управління «Дозвільний офіс»» зареєструвала № 5-10402 Декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, який належить до І-ІІІ категорії складності щодо будівництва багатоквартирних житлових будинків із вбудованими офісними приміщеннями та підземним паркінгом на АДРЕСА_2 , код об`єкта 1122.1.ІІІ.

На думку Відповідачки відбулося прийняття новоствореного нерухомого майна (об`єкта інвестування) до експлуатації; предмет інвестування є об`єктом незавершеного будівництва.

05.01.2016 вона, Відповідачка, отримала від ТзОВ «Фінансова компанія «Еко-Дім» на своє прізвище Акт приймання-передачі квартири АДРЕСА_1 (ІІ черга будівництва, секції 4, 5, 6).

Згідно Довідки № 2277 про право Довірителя на набуття у власність закріпленого за нею об`єкту інвестування від 5.01.2016, яка була видана ОСОБА_2 21.01.2016 (підстава: Договір № 108-146-ФФБ-ПГ про участь у фінансуванні будівництва від 26.08.2014), ТзОВ «Фінансова компанія «Еко-Дім»» передала відповідачці майнове право на набуття у власність квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Як зазначає Відповідачка, їй було передано майнове право на предмет інвестування, відбувся сам факт передачі їй майна, тобто предмета інвестування.

У Відомостях з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 (інформаційна довідка № 67989843 від 13.09.2016) зазначено: 1) накладено вид обтяження - арешт нерухомого майна; 2) об`єкт нерухомого майна не набув юридичного статусу квартири, об`єкту житлової нерухомості; 3) право власності на нерухоме майно є не набуте.

Отже, за доводами Відповідачки, первинна реєстрація права власності на новостворене нерухоме майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не відбувалася, а спірний об`єкт новоствореного майна не набув статусу квартири чи об`єкта житлової нерухомості в багатоквартирному житловому будинку.

Поряд з тим, Відповідачка вказала, що у часі тривання шлюбу вона інвестувала кошти у будівництво квартири, яку мала намір використовувати для власних потреб - зайняття науковою та лікарською діяльністю. Це новостворене нерухоме майно ніколи не перебувало у спільній сімейній власності подружжя, а також у спільному користуванні та у веденні спільної господарської діяльності. Воно є непридатним для проживання, не є об`єктом житлової нерухомості.

Спірне майно є однокімнатним об`єктом інвестування, який згідно технічного паспорту включає кухню, житлову кімнату, коридор, спільний санвузол, гардеробну, балкон. На даний час цей об`єкт перебуває у непридатному для проживання стані, потребує масштабного ремонту, встановлення деяких сантехнічних, електричних та теплотехнічних комунікацій в середині приміщення. Послуги комунальних підприємств з водопостачання та водовідведення, газо- та електропостачання, утримання будинку та прилеглої території не надаються.

Відповідачка вказує на те, про те, що за час фактичного проживання у шлюбі з 2.10.2010 по 23.07.2015 і до розірвання шлюбу 15.03.2016, подружжя не мало спільних заощаджень, зароблених коштів для купівлі квартири або весільних подарунків, які призначалися для купівлі квартири. Про що, на її думку свідчить аналіз доходів ОСОБА_6 та ОСОБА_2 за час тривання шлюбу у співвідношенні до даних державної статистики про витрати домогосподарств Львівської області у міських поселеннях за 2010-2015 рр.

За твердженням Відповідачки, на момент І-го грошового внеску до ТзОВ «Фінансова компанія» «Еко-Дім», подружжя спільно прожило короткий час - 47 місяців від дати укладення шлюбу (з 2.10.2010 і до 27.08.2014). У подружжя ОСОБА_6-ОСОБА_2 не було спільних сімейних заощаджень і спільно зароблених коштів для купівлі спірного майна.

Фактично будівництво спірного об`єкта інвестування відбувалося за подаровані ОСОБА_2 кошти.

Відповідно до договорів дарування грошових коштів від 24.04.2014, 29.05.2014, 03.06.2014, 26.06.2014, 02.07.2014, 30.07.2014, 05.08.2014, 21.08.2014, 04.12.2014, 21.01.2015 та 27.01.2016, які були укладені між батьком - ОСОБА_5 (дарувальник) та його донькою ОСОБА_2 (обдаровуваною). ОСОБА_5 подарував ОСОБА_2 кошти для купівлі квартири в розмірі 284 453,3 грн. та для купівлі підвалу - 30 400 грн.

Відповідно до договору дарування грошових коштів від 26.08.2014, який був укладений між сестрами ОСОБА_4 (дарувальниця) та ОСОБА_2 (обдаровуваною), ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_2 кошти для купівлі квартири в розмірі 130 000 грн. Згідно договору дарування грошових коштів від 26.08.2014 ОСОБА_4 перевела 26.08.2014 зі свого банківського рахунку кошти у розмірі 130 000 грн. на банківський рахунок ОСОБА_2 .

Інвестиційні внески до ТзОВ «Фінансова компанія» «Еко-Дім» ОСОБА_2 стверджує, що здійснювала особисто одноосібно тричі.

27.08.2014 ОСОБА_2 перевела на банківський рахунок ТзОВ «Фінансова компанія «Еко-Дім»» 363 250 грн.

Сплачений ОСОБА_2 даний інвестиційний внесок складалася з подарованих ОСОБА_4 130 000 грн. та подарованих ОСОБА_5 233 250 грн.

09.12.2014 ОСОБА_2 перевела на банківський рахунок ТзОВ «Фінансова компанія «Еко-Дім»» 20 000 грн.

22.01.2015 ОСОБА_2 перевела на банківський рахунок ТзОВ «Фінансова компанія «Еко-Дім»» 26 706 грн.

Усього за об`єкт інвестування на банківський рахунок ТзОВ «Фінансова компанія «Еко-Дім»» ОСОБА_2 було переведено сукупно 409 956 грн.

Сплативши сукупний розмір інвестиційного внеску в повному обсязі, ОСОБА_2 22.01.2015 отримала від ТзОВ «Фінансова компанія «Еко-Дім»» на своє прізвище Свідоцтво №108/2-146-ФФБ-П про участь у Фонді фінансування виду А «Еко-Дім».

Відповідачка вважає, що сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Позивач, на її думку, не надав жодних письмових доказів (фінансових, інвестиційних документів) для з`ясування чи перевірки судом правдивості його тверджень про те, що: 1) сукупний інвестиційний внесок у розмірі 409 956 грн. у повному обсязі належав до спільної сімейної власності подружжя; 2) про наявність подарованих подружжю під час весілля коштів, а також зароблених подружжям коштів та інших їхніх заощаджень зі зазначенням конкретних грошових сум по кожному із вище вказаних видів доходу подружжя; 3) про те, що саме грошова частка ОСОБА_6 у розмірі 1/2 частини сукупного інвестиційного внеску, а не кошти з інших джерел надходження / походження, були залучені в інвестування будівництва спірного об`єкта за адресою: АДРЕСА_1 .; 4) встановлення розміру часток ОСОБА_6 в кожному з трьох окремих грошових внесків, які інвестувалися до ТзОВ «Фінансова компанія «Еко-Дім» (Т.3 а.с.44-48).

Позивачем 08.06.2021 подано відповідь на відзив Відповідачки, у котрому заперечив її доводи (Т.3 а.с.53-59).

Відповідачкою подано 14.06.2021 заперечення на відповідь Позивача (Т.3 а.с.76-79).

Пояснення третіх осіб у справі.

Третіми особами на стороні відповідача, що не заявляють самостійні вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 подано спільне письмове пояснення щодо суті спору. Згідно їхніх пояснень, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 висловили свою позицію, котра тотожна з позицією Відповідачки, та вказали про вчинення ними дарування грошових коштів для будівництва об`єкту інвестування - спірної квартири, Відповідачкою ОСОБА_2 (Т.3 а.с.128-130).

Треті особи у справі - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еко Дім», Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-торгове підприємство «Бодекс» письмові пояснення по суті спору на адресу суду не подавали.

Процесуальні дії у справі.

Згідно розпорядження № 378 від 18 червня 2021 року щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ та згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 червня 2021 року матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , з участю третіх осіб: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕКО-ДІМ», Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-торгове підприємство «БОДЕКС» про поділ спільного майна подружжя, передано для розгляду судді Едеру П. Т. (Т.3 а.с.100-101).

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова від 22 червня 2021 року прийнято справу до розгляду призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження (Т.3.а.с.102).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 16 серпня 2021 року (протокольно) задоволено клопотання представника позивача про виклик та допит свідків (Т.3 а.с.114-116).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 16 серпня 2021 року задоволено клопотання відповідача ОСОБА_2 . Залучено третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (Т.3 а.с.117).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 25 серпня 2021 року продовжено строк проведення підготовчого провадження у вищевказаній цивільній справі на тридцять днів (Т.3 а.с.136).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 20 жовтня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (Т.3 а.с.157).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 09 грудня 2021 року відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача адвоката Масляного Ю.А. про витребування доказів (Т.3 а.с.174).

Фактичні обставини встановлені судом, зміст спірних правовідносин, оцінка доказів, норми права, що застосовані судом при розгляді спірних правовідносин та висновки суду.

У судовому засіданні уповноважений представник позивача адвокат Масляний Ю.А. надав пояснення, що аналогічні викладеному в позовній заяві та відповіді на відзив Відповідачки, просив позов задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_2 та її уповноважений представник адвокат Котовщиков Р. у судовому засіданні заперечили проти задоволення позовних вимог з аналогічних підстав, що зазначені у відзиві, запереченнях на відповідь Позивача, просили відмовити у задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні треті особи ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підтвердили доводи відповідачки та свої письмові пояснення, що подавались суду, підтвердили, що ними здійснювалось дарування грошових коштів для будівництва об`єкту інвестування - спірної квартири, Відповідачкою ОСОБА_2 .

Інші сторони у судовий розгляд не з`явились.

У судовому засіданні, перевіркою доводів сторін і обставин справи та дослідженням письмових доказів встановлено наступне.

Даний позов виник із приводу майнових прав та поділу майна подружжя.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України.

За змістом ст. ст. 11, 15 ЦК України, цивільні права і обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміються закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Згідно зі статтею 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, установлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 2 статті 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, а також визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Матеріалами справи підтверджено, що 02 жовтня 2010 року між Позивачем ОСОБА_6 та Відповідачкою ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб (Т.1 а.с.4).

15 березня 2016 року рішенням Шевченківського районного суду м. Львова, котре залишено без змін Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області, шлюб мі сторонами розірвано (Т.1 а.с.147-148).

26.08.2014 ОСОБА_2 уклала з ТзОВ «Фінансова компанія «Еко-Дім» інвестиційний договір - Договір № 108-146-ФФБ-ПГ про її участь у фонді фінансування будівництва (Т.1 а.с.7-10).

26.08.2014 ОСОБА_6 уклав нотаріально посвідчену заяву-згоду на укладання дружиною ОСОБА_2 та підписання договору про її участь у Фонді фінансування виду А «Еко-Дім» на умовах на її розсуд. Даний факт сторонами визнаний і не оспорюється.

Письмовими доказами, наявними у справі, підтверджені інвестиційні внески до ТзОВ «Фінансова компанія» «Еко-Дім» Відповідачкою ОСОБА_2 , котрі здійснені нею особисто тричі (Т. 1 а.с 95-97).

27.08.2014 ОСОБА_2 переведено на банківський рахунок ТзОВ «Фінансова компанія «Еко-Дім»» 363 250 грн.

22.01.2015 ОСОБА_2 переведено на банківський рахунок ТзОВ «Фінансова компанія «Еко-Дім»» 26 706 грн.

Усього за об`єкт інвестування на банківський рахунок ТзОВ «Фінансова компанія «Еко-Дім»» ОСОБА_2 було переведено сукупно 409 956 грн.

Сплативши сукупний розмір інвестиційного внеску в повному обсязі, ОСОБА_2 22.01.2015 отримала від ТзОВ «Фінансова компанія «Еко-Дім»» на своє прізвище Свідоцтво №108/2-146-ФФБ-П про участь у Фонді фінансування виду А «Еко-Дім».

18.11.2015 Львівська міська рада «Управління «Дозвільний офіс»» зареєструвала № 5-10402 Декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, який належить до І-ІІІ категорії складності щодо будівництва багатоквартирних житлових будинків із вбудованими офісними приміщеннями та підземним паркінгом на АДРЕСА_2 , код об`єкта 1122.1.ІІІ.

05.01.2016 ОСОБА_2 отримала від ТзОВ «Фінансова компанія «Еко-Дім»» на своє прізвище Акт приймання-передачі квартири АДРЕСА_1 (ІІ черга будівництва, секції 4, 5, 6) ( Т.1 а.с.14).

Згідно Довідки № 2277 про право Довірителя на набуття у власність закріпленого за нею об`єкту інвестування від 5.01.2016, яка була видана ОСОБА_2 21.01.2016 (підстава: Договір № 108-146-ФФБ-ПГ про участь у фінансуванні будівництва від 26.08.2014), ТзОВ «Фінансова компанія «Еко-Дім»» передала відповідачці майнове право на набуття у власність квартири за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 було передано майнове право на предмет інвестування; відбувся сам факт передачі їй майна, тобто предмета інвестування (Т.1 а.с.12, 149).

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 (інформаційна довідка № 67989843 від 13.09.2016) зазначено: 1) накладено вид обтяження - арешт нерухомого майна; 2) об`єкт нерухомого майна не набув юридичного статусу квартири, об`єкту житлової нерухомості; 3) право власності на нерухоме майно є не набуте (Т.1 а.с.90, 150).

Квитанцією № ПН412064 від 5.01.2016 про сплату ОСОБА_2 на рахунок ТзОВ ВТП «Бодекс» 250 грн., підтверджено оплату за управління активами «коштами», отриманими від довірителя в управління за Договором № 108-146-ФФБ-ПГ від 26.08.2014.

Відповідно до платіжного доручення № 342 від 21.01.2016 ОСОБА_2 здійснено оплату на суму 140 грн. за державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до платіжного доручення № 341 від 21.01.2016 на суму 35 грн. підтверджено оплату ОСОБА_2 за надання інформації за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно рішення Шевченківського районного суду від 31.07.2017 (справа № 466/2246/17) встановлено, що між ОСОБА_5 і ОСОБА_2 у письмовому вигляді оформлені договори дарування коштів.

У постанові Апеляційного суду Львівської області від 16.01.2018 (справа № 466/2246/17) зазначено, що між ОСОБА_5 і ОСОБА_2 кошти передавалися, правовідносини між дарувальником та обдаровуваною визначені.

Згідно рішення Шевченківського районного суду від 31.10.2017 (справа № 466/2244/17) встановлено, що перерахунок подарованих коштів ОСОБА_4 на рахунок ОСОБА_2 підтверджується платіжним дорученням № 25 від 26.08.2014. Оригінал письмового договору від 26.08.2014 та платіжного доручення оглянуті в судовому засіданні. Сторони договору дарування дійсності цього договору та його фактичного виконання не заперечують. Зобов`язання за цим договором виконані повністю.

Постановою Львівського апеляційного суду від 13.11.2018 (справа № 466/2244/17) встановлено, що перерахунок подарованих коштів ОСОБА_4 на рахунок ОСОБА_2 підтверджується платіжним дорученням № 25 від 26.08.2014. Зобов`язання за цим договором сторонами виконані повністю.

Відповідно до Постанови Львівського апеляційного суду від 17.11.2020 (справа № 466/8736/17), вище зазначені договори дарування були визнані недійсними.

Згідно вказаної постанови договори дарування не вчинялися у вказані в них дати, а вчинені в один період часу. Ці договори не були укладені у вказані в них дати та відповідно кошти за такими договорами у вказані в них дати - не передавалися.

Поряд з тим, суд погоджується з доводами сторони Відповідачки, що наведені у цій постанові твердження жодним чином не спростовують фактів передачі коштів (майна) за договорами дарування для інвестування будівництва квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Суд не вказуючи конкретні дати, у які ці договори вчинялися, а також точні дати, у які ці кошти передавалися від дарувальників до обдаровуваної, підтвердив, що договори дарування вчинялися, а кошти по договорах передавалися.

Дослідивши вищевказані судові рішення ( Т 2, а.с.19-41, 79-83), суд у цьому спорі доходить висновку, що у зазначених вище провадженнях Позивач ОСОБА_6 не оспорював фактів передачі коштів (майна) за вище згаданими договорами дарування.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Внаслідок визнанням судом недійсності правочинів дарування ОСОБА_5 має право згідно закону на відшкодування його частки сукупного інвестиційного внеску в розмірі 69%, а ОСОБА_4 - 31%. Однак ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не оспорюють матеріальне право ОСОБА_2 на предмет інвестування, оскільки вони, як підтвердили в судовому розгляді, вважають договори дарування виконаними у повному обсязі, а правові наслідки виконання цих договорів - незворотними.

У висновках постанови ВСУ від 7.09.2016 у справі №6-801цс16 застосування ст. ст. 57, 60 СК України розтлумачено наступним чином.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги наявністю у нього права власності на 1/2 частки сукупного інвестиційного внеску у розмірі 409 956 грн., який складали кошти, отримані подружжям у дарунок під час весілля, а також зароблені подружжям кошти та інші заощадження.

Однак, Позивачем суду не подано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що сукупний інвестиційний внесок у розмірі 409 956 грн. у повному обсязі належав до спільної сімейної власності подружжя. Про наявність подарованих подружжю під час весілля коштів, а також зароблених подружжям коштів та інших їхніх заощаджень зі зазначенням конкретних грошових сум. Про те, що саме грошова частка Позивача ОСОБА_6 у розмірі 1/2 частини сукупного інвестиційного внеску, а не кошти з інших джерел надходження / походження, були залучені в інвестування будівництва спірного об`єкта за адресою: АДРЕСА_1 . Встановлення розміру часток ОСОБА_6 в кожному з трьох окремих грошових внесків, які інвестувалися до ТзОВ «Фінансова компанія «Еко-Дім».

Судом не здобуто доказів того, що сукупний інвестиційний внесок у розмірі 409 956 грн. належить до спільної сімейної власності подружжя.

Також не доведено, що розмір грошової суми цього внеску в повному обсязі складають кошти, отримані подружжям у дарунок під час весілля, а також зароблені подружжям кошти та інші їхні заощадження.

Суд погоджується з твердженнями Відповідачки, як такими, що відповідають фактичним обставина справи про те, що за час фактичного проживання у шлюбі з 2.10.2010 по 23.07.2015 і до розірвання шлюбу 15.03.2016, подружжя не мало спільних заощаджень, зароблених коштів для купівлі квартири або весільних подарунків, які призначалися для купівлі квартири. Про що свідчить аналіз доходів ОСОБА_6 та ОСОБА_2 за час тривання шлюбу у співвідношенні до даних державної статистики про витрати домогосподарств Львівської області у міських поселеннях за 2010-2015 рр. ( Т.1 а.с. 204-205, 217-224).

Позивачем не оспорюється передача Відповідачці ОСОБА_2 майнових прав на об`єкт інвестування, а також право на набуття у майбутньому нею у власність квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно п.3 ст.368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п.4 ст.368 ЦК України, майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Відповідно до вимог ст.369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Вимогами ч. 1 ст.60 Сімейного кодексу України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Для визнання майна, придбаного в період шлюбу, об`єктом спільної сумісної власності подружжя немає значення на ім`я кого з подружжя воно оформлене та зареєстроване. Крім того чоловік та жінка мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, яке їм належить на праві спільної сумісної власності.

Згідно з ч.1 ст.70 Сімейного кодексу України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з ч.2 ст.372 Цивільного кодексу України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. і

Пленум Верховного Суду України у п.5 постанови від 22 грудня 1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» роз`яснив, що при відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними.

Відповідно до п.17 постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»: розглядаючи позови, пов`язані з правом спільної власності, суди повинні виходити з того, що відповідно до статті 368 ЦК спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Так, спільною сумісною власністю, зокрема, є: майно, набуте подружжям за час шлюбу, якщо інше не встановлено договором або законом (статті 60 - 74 Сімейного кодексу України (далі - СК); майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. Для визначення члена сім`ї можуть використовуватись їх ознаки, наведені у статті 3 СК, статті 1 Закону України від 7 квітня 2011 року № 3206-VI "Про засади запобігання і протидії корупції"; квартира (будинок), житлові приміщення у гуртожитках, передані при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно в них мешкають, у їх спільну сумісну власність (стаття 8 Закону України від 19 червня 1992 року № 2482-ХІІ "Про приватизацію державного житлового фонду"); майно, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, відповідно до закону (стаття 6 Закону України від 15 травня 2003 року № 742-IV "Про особисте селянське господарство"); спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно (частина четверта статті 355 ЦК), тобто діє презумпція спільної часткової власності. Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Отже, якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності при придбанні майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається з урахуванням вкладу кожного із співвласників у придбання І виготовлення, спорудження) майна: частка суб`єкта права спільної сумісної власності визначається, зокрема, при поділі майна, виділі частки зі спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини.

Згідно з п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 №11 спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч.3 ст.368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст.325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до висновків постанови ВСУ від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 «моментом виникнення майнових прав, а саме суб`єктивних прав учасників правовідносин, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням майном, є момент набуття права власності на нерухоме майно». Новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. До цього моменту, не будучи житловим будинком із юридичного погляду, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, тому такий об`єкт є майном, яке за передбачених законом умов може, наприклад, належати на праві спільної сумісної власності та із дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу.

Згідно зі статтею 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує право власності.

Вказана норма передбачає захист прав власника в разі його порушення або невизнання певною особою тощо, а відтак при вирішенні спору на її підставі суттєвим є встановлення, зокрема, обставин виникнення у позивача права власності на відповідний об`єкт, а також оспорення чи невизнання цього права з боку певних осіб.

Відповідно до частини 1 статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Частиною 2 статті 331 ЦК України, яка регулює набуття права власності на новостворене майно та об`єкти незавершеного будівництва, передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна); якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації; якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

У відповідності зі статтями 2, 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право власності на нерухоме майно.

У постанові Верховного Суду України від 06.07.2016 р. у справі № 3-576гс16 вказано, що до прийняття об`єкта новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на цей об`єкт не виникає. До виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використано в процесі будівництва (абзац 1 частини 3 статті 331 ЦК).

Крім того, відповідно до статей 177, 190 ЦК України, об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

У постанові Верховного Суду України від 30.01.2013 по справі № 6-168-цс12 зазначено про те, що майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами, а тому майнове право, яке можна визначити як "право очікування", є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомірність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що у даному випадку визнання чи встановлення права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_6-ОСОБА_2 на квартиру є неможливе, оскільки таке право набувається виключно згідно закону шляхом реєстрації права власності на об`єкт житлової нерухомості (квартири) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в часі тривання шлюбу. Реєстрація права власності на квартиру не відбулася. Шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 є розірваний.

Крім того, суд вважає, що вимога визнання ОСОБА_6 та ОСОБА_2 співвласниками квартири, як об`єкта житлової нерухомості не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки у цьому випадку презумпція поділу спільної сімейної власності не діє так, як право власності на квартиру не є набутим.

Також на переконання суду вимога Позивача ОСОБА_6 про визнання судом за Відповідачкою ОСОБА_2 права власності на 1/2 ідеальної частини спірної квартири не може підлягати задоволенню, оскільки по своїй суті порушує майнові права останньої.

Допитані у судовому розгляді свідки ОСОБА_8 (Т3 а.с.192, 196-198), котра є сестрою Позивача ОСОБА_6 , показала, що спірна квартира сторін придбавалась у тому ж будинку, де і її сім`я придбала квартиру шляхом інвестування. Вона вважає, що таке рішення приймалось подружжям ОСОБА_6-ОСОБА_2 спільно, і квартира придбавалась для спільного користування.

Аналогічні показання в судовому засіданні надала свідок ОСОБА_9 (Т3 а.с.193, 196-198), котра є племінницею Позивача та донькою свідка ОСОБА_8 .

Суд не враховує такі показання свідків при прийнятті рішення, оскільки такі ґрунтуються виключно на їхньому суб`єктивному сприйнятті планів подружжя ОСОБА_6-ОСОБА_2 , як близьких родичів однієї зі сторін. І їхні показання не підтверджено дослідженими та проаналізованими вище судом належними та допустимими доказами.

Враховуючи вищевикладене, надавши правову оцінку доводам та доказам сторін, суд дійшов висновку, що позов є безпідставний і у його задоволенні слід відмовити.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до вимог п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України, витрати пов`язані із розглядом справи у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 4, 11,12, 13, 77, 81, 141, 209, 258, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , з участю третіх осіб: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еко Дім»; Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-торгове підприємство «Бодекс», ОСОБА_4 ; ОСОБА_5 , про поділ спільного майна подружжя - відмовити.

Позивач: ОСОБА_6 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 .

Третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еко Дім», ЄДРПОУ 35145288, місцезнаходження: м. Львів, вул. Миколайчука, 36.

Третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-торгове підприємство «Бодекс», ЄДРПОУ 20843953, місцезнаходження: м. Львів, вул. Бескидська, 44.

Третя особа: ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_6 .

Третя особа: ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_7 .

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 13 червня 2022 року.

Суддя П. Т. Едер