Постанова

від 31.05.2022 по справі 451/237/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

01 червня 2022 року

м. Київ

справа № 451/237/18

провадження № 61-213св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Благодійна організація «Благодійний фонд «Хало траст Україна»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Благодійної організації «Благодійний фонд «Хало траст Україна» (далі - БО «Благодійний фонд «Хало траст Україна») про поновлення на роботі, стягнення недоплачених коштів, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що 02 червня 2017 року він подав заяву про прийняття на роботу у БО «Благодійний фонд «Хало траст Україна» на посаду сапера (розмінувальника) із 05 червня до 31 грудня 2017 року, з випробувальним терміном три місяці, та стверджував, що він був змушений подати заяву з такими умовами праці, оскільки інакше з ним не було б укладено трудового договору.

Позивач вважав, що з ним безпідставно укладено строковий трудовий договір, а тому його слід вважати безстроковим.

Крім того, зазначав, що до нього незаконно застосовано випробувальний термін, і вважав, що сам факт його випробування при прийнятті на роботу свідчить про недійсність пункту про строковість трудового договору.

Вказував, що відповідач неправильно нарахував йому заробітну плату за роботу вахтовим методом, оплативши її як за відрядження, проте повинен був керуватись Порядком використання вахтового методу роботи, затвердженим постановою

від 31 грудня 1987 року № 749/33-82 «Про затвердження основних положень про вахтовий метод організації робіт», а саме: за кожен день перебування на вахті виплачується надбавка за вахтовий метод роботи в розмірі, що не перевищує розмір добових, які виплачуються працівникам при службових відрядженнях у межах України.

Неправильним позивач вважав й розрахунок заробітної плати за відпрацьований період роботи, оскільки йому не нараховано у подвійному розмірі за понаднормові години роботи: у серпні - 9 год, у вересні - 16 год, у жовтні - 17 год.

Також зазначав, що мав право на щорічну додаткову оплачувану відпустку за особливий характер праці, а тому відповідач повинен виплатити йому грошову компенсацію за 2 дні ненаданої додаткової оплачуваної відпустки у розмірі

1 023,42 грн, а також доплатити 511,71 грн за 1 день чергової відпустки (як інваліду війни) та 5 316,18 грн за використані чергову відпустку та додаткову відпустку як ветерану війни.

Своє звільнення позивач вважав незаконним, а тому він підлягає поновленню на займаній посаді з виплатою середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Вказував, що його звільнено з роботи під час перебування на лікарняному, без будь-яких попереджень, трудову книжку йому видали лише 02 лютого 2018 року, про що він написав розписку, а наказ про звільнення з роботи - вже після звернення до суду із цим позовом, долучивши його до відзиву на позовну заяву, який він отримав

08 квітня 2018 року.

Зазначав, що такими діями відповідача йому завдано моральної шкоди, оскільки, ризикуючи на роботі своїм життям, він сподівався на гарантії свого захисту, яких відповідач не дотримався. Крім того, він є інвалідом війни, тому додаткові страждання призвели до значного погіршення його здоров`я та втрати нормальних соціальних зв`язків.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 остаточно просив визнати недійсними пункти 2.1, 2.2 трудового договору від 05 червня 2017 року № 174/203; визнати незаконним звільнення з роботи та поновити його на роботі; стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу; стягнути 5 417,19 грн за понаднормову роботу, 22 165,00 грн невиплачених добових при вахтовій роботі, 6 851,21 грн за ненадану додаткову відпустку та недоплачені кошти за відпустки; стягнути середньомісячний заробіток за затримку видачі трудової книжки та наказу про звільнення у розмірі 38 685,60 грн, а також відшкодувати моральну шкоду у розмірі 1 000 000,00 грн.

Рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 24 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсними пункти 2.1 та 2.2 трудового договору від 05 червня 2017 року № 174/203. Скасовано наказ

від 22 грудня 2017 року № 218-к про звільнення ОСОБА_1 з посади сапера (розмінування) підрозділу розмінування у м. Краматорську БО «Благодійний фонд «Хало траст Україна». Поновлено ОСОБА_1 на посаді сапера (розмінування) підрозділу розмінування у м. Краматорську БО «Благодійний фонд «Хало траст Україна» із 29 грудня 2017 року. Стягнуто з БО «Благодійний фонд «Хало траст Україна» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 340 953,10 грн з наступним утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів; 5 417,19 грн за понаднормову роботу, 22 165,00 грн невиплачені добові при вахтовій роботі; 6 851,21 грн за ненадану додаткову відпустку та недоплачених коштів за відпустки, всього 375 386,50 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення мотивоване тим, що при укладенні строкового трудового договору порушені норми трудового законодавства, зокрема, пункт 2.2 договору суперечить частині третій статті 26 КЗпП України. Крім того, роботодавець звільнив позивача до закінчення строку дії договору, що суперечить вимогам законодавства та умовам укладеного договору, тому наявні підстави для поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та недоплачених коштів. Вимоги щодо відшкодування моральної шкоди та оплати правової допомоги не підлягають задоволення, оскільки позивачем не надано доказів на їх підтвердження.

Постановою Львівського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року апеляційну скаргу БО «Благодійний фонд «Хало траст Україна» задоволено. Рішення Радехівського районного суду Львівської області від 24 вересня 2020 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що з позивачем укладений строковий трудовий договір на підставі його заяви, який в повній мірі відповідає положенням статті 23 КЗпП України, а тому відсутні підстави визнавати укладений між сторонами трудовий договір безстроковим та визнавати у зв`язку з цим недійсним пункт 2.1 трудового договору. Крім того, відсутні підстави для визнання пункту 2.2 трудового договору недійсним, оскільки у наказі про прийняття позивача на роботу умова про випробування застережена не була і до позивача не застосовувалась. Отже, у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору позивача звільнено із займаної посади із 29 грудня 2017 року, який є останнім робочим днем місяця та року закінчення строку дії трудового договору, на який укладався трудовий договір, і розрахунок з позивачем по заробітній платі проведено за повний календарний місяць - грудень 2017 року. До того ж, не може бути підставою для визнання незаконним звільнення позивача у зв`язку із закінченням строку трудового договору у період тимчасової непрацездатності, оскільки частиною третьою статті 40 КЗпП України встановлено заборону щодо звільнення працівників у період тимчасової непрацездатності та перебування у відпустці лише з ініціативи роботодавця, тобто з підстав, передбачених у статтях 40, 41 КЗпП України. Вимоги щодо стягнення недоплачених коштів є безпідставними.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У грудні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішення не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 753/16193/16, від 31 жовтня 2018 року у справі № 761/27037/17,

від 06 грудня 2018 року у справі № 757/26016-17, від 10 квітня 2019 року у справі

№ 522/9763/17, від 05 серпня 2020 року у справі № 686/20491/18. Також, у касаційній скарзі як на підставу для оскарження судового рішення заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме: апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

У квітні 2022 року БО «Благодійний фонд «Хало траст Україна»подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що судом апеляційної інстанції у повному обсязі встановлені обставини справи, досліджено усі докази та ухвалено обґрунтоване рішення, яке відповідає нормам матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої та третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та виходячи за її межі, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

HALO Trust - це британська благодійна та некомерційна організація, що займається очищенням наземних мін та таких, що не розірвалися, боєприпасів.

Для провадження робіт в Україні, Товариство з обмеженою відповідальністю HALO Trust (Великобританія, м. Лондон) заснувало БО «Благодійний фонд «Хало траст Україна» (т. 1, а. с. 104-108).

Фінансування робіт БО «Благодійний фонд «Хало траст Україна» з гуманітарного розмінування здійснюється його засновником HALO Trust, шляхом залучення гарантів від іноземних донорів, якими є уряди та урядові органи і організації іноземних держав.

Діяльність відповідача пов`язана з виконанням робіт з гуманітарного розмінування на територіях Донецької та Луганської областей під координацією Міністерства оборони України.

Відповідно до листа Управління екологічної безпеки та протимінної діяльності Міністерства оборони України від 07 грудня 2016 року № 187/1139, планування заходів з організації робіт гуманітарного розмінування здійснювалось на 2017 рік (один календарний рік) (т. 1, а. с. 128).

Наказом (розпорядженням) від 02 червня 2017 року № 174к БО «Благодійний фонд «Хало траст Україна» ОСОБА_1 прийнято на роботу в підрозділ розмінування

у м. Краматорськ на посаду сапер (розмінування) із 05 червня 2017 року до 31 грудня 2017 року (т. 1, а. с. 70, 111).

05 червня 2017 року між БО «Благодійний фонд «Хало траст Україна» та ОСОБА_1 укладений трудовий договір № 174/203 строком дії до 31 грудня 2017 року (т. 1,

а. с. 20-34, 113-127).

Згідно з пунктом 1.1 трудового договору, позивач прийнятий на роботу за його заявою на посаду сапер (розмінування) з посадовим окладом 10 746,00 грн.

У пункті 2.1 трудового договору зазначено, що цей договір є строковим трудовим договором у зв`язку з характером діяльності роботодавця. Трудові відносини за цим договором починаються з дати укладення цього договору та закінчуються 31 грудня 2017 року.

Пунктом 2.2 трудового договору встановлено, що сторони домовились встановити випробувальний термін, який становить 3 місяці з дати укладення цього договору.

У наказі про прийняття позивача на роботу умова про випробування не застережена і до позивача не застосовувалась.

Вказаний вище наказ та строковий трудовий договір видано відповідачем на підставі заяви позивача від 02 червня 2017 року, в якій позивач просить прийняти його на роботу в БО «Благодійний фонд «Хало траст Україна» на посаду сапер (розмінування) із 05 червня по 31 грудня 2017 року (т. 1, а. с. 11, 195).

Наказом (розпорядженням) БО «Благодійний фонд «Хало траст Україна» від 22 грудня 2017 року № 218 к/у ОСОБА_1 звільненоіз займаної посади з 29 грудня 2017 року, що є останнім робочим днем місяця та року закінчення строку дії трудового договору, на який укладався трудовий договір, на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору (т. 1, а. с. 112).

Розрахунок з позивачем по заробітній платі проведено за повний календарний місяць грудень 2017 року, чого не заперечується позивачем.

Пунктом 5.2 трудового договору визначено, що при вахтовому методі організації роботи відповідно до статті 61 КЗпП України запроваджується підсумований облік робочого часу за рік. Обліковий період охоплює весь робочий час, час у дорозі від місця розташування підприємства або від пункту збору до місця роботи й назад і час відпочинку, що припадає на цей календарний проміжок часу. При цьому тривалість робочого часу за обліковий період не повинна перевищувати нормальної кількості робочих годин, встановлених законодавством.

У пункті 5.4 трудового договору зазначено, що робочий час і час відпочинку в межах облікового періоду регламентується графіком роботи на вахті, який затверджується адміністрацією підприємства за узгодженням з відповідним трудовим комітетом, як правило, на рік. Цей графік доводиться до відома працівників не пізніше ніж за один місяць до введення його в дію. У графіках також передбачаються дні, необхідні для проїзду працівників на вахту і назад. Дні перебування в дорозі до місця роботи і назад у норму робочого часу не включаються і можуть припадати на дні міжвахтового відпочинку.

Тривалість вахти не може перевищувати одного місяця (пункт 5.5 договору).

Згідно з пунктом 5.6 договору, тривалість щоденної роботи (зміни) не повинна перевищувати 12 год. Робота понад тривалість зміни, визначеної графіком, допускається у випадках, передбачених частиною третьою статті 62 КЗпП України, у тому числі й в разі неприбуття чергової зміни вахтового персоналу протягом трьох днів. Така робота вважається надурочною й оплачується згідно з статтею 106

КЗпП України.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що працівнику виплачуватиметься заробітна плата за фактично відпрацьований час (в днях) з розрахунку встановлених місячних посадових окладів, затверджених штатними розписами.

У пункті 7.1 договору зазначено, що працівникам, які виконують роботи вахтовим методом за кожний календарний день перебування в місцях виконання робіт в період вахти, а також за фактичні дні знаходження в дорозі від місця знаходження підприємства (пункту збору) до місця роботи і назад, виплачуються добові згідно з Положенням про відрядження.

Згідно з пунктом 8.1 договору працівнику надається оплачувана відпустка тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення договору.

Додаткові, соціальні та неоплачувані відпустки надаються роботодавцем за заявою працівника у порядку та строки, визначені чинним законодавством України.

Також судами встановлено, що згідно з пунктом 5.2 трудового договору, відповідно до статті 61 КЗпП України, на підприємстві встановлено підсумований облік робочого часу з обліковим періодом рік, яким у позивача був період із 05 червня 2017 року по 29 грудня 2017 року, а в годинах 685 годин, робочий час за вказаний період 688 годин. Робота у святковий день 24 серпня (8 годин) оплачена у подвійному розмірі. Неоплачених понаднормових годин у позивача немає, а навпаки, відповідач здійснив переплату робочого часу позивача в 2017 році у розмірі 5 годин (т. 1, а. с. 165-187).

У пункті 5.4 трудового договору встановлено, що на підприємстві запроваджено метод організації робіт за особливим графіком. Розпорядження (наказу) про застосування вахтового методу роботи відповідачем не видавалось.

Виконання робіт поза межами м. Краматорська та коли щоденне повернення працівника до міста знаходження підприємства (м. Краматорськ) не може бути забезпечене працівник вважається перебуваючим у відрядженні і йому виплачуються добові, згідно з діючим на підприємстві Положенням про службові відрядження працівників БО «Благодійний фонд «Хало траст Україна», що відповідає пункту 7.1 трудового договору.

З наказами про відрядження у спірний період позивач ознайомлений під розписку.

Відпустки позивачу надавались згідно з його заяв, що підтверджується наказами відповідача (т. 1, а. с. 188-191).

Так, зокрема, наказом від 23 жовтня 2017 року № 351в ОСОБА_1 надано щорічну відпустку з 20 листопада по 03 грудня 2017 року, а наказом від 19 жовтня 2017 року № 341в позивачу надано додаткову відпустку, як учасника бойових дій,

із 04 листопада по 17 листопада 2017 року.

Також за заявами позивача надавались відпустки без збереження заробітної плати (за сімейними обставинами) у червні та липні 2017 року (т. 1, а. с. 68-69).

У листі Головного управління Держпраці у Київській області від 19 квітня 2018 року зазначено, що порушень зі сторони відповідача в частині оплати праці позивача за відпрацьований ним період роботи та щодо надання відпусток не встановлено (т. 1,

а. с. 212-215).

Суд першої інстанції задовольняючи частково позов виходив з того, що при укладенні строкового трудового договору порушені права позивача, та враховуючи, що роботодавець звільнив позивача до закінчення строку дії договору, тому наявні підстави для поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та недоплачених коштів. Вимоги щодо відшкодування моральної шкоди та оплати правової допомоги не підлягають задоволення, оскільки позивачем не надано доказів на їх підтвердження.

Апеляційний суд скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову виходив з того, що з позивачем укладений строковий трудовий договір на підставі його заяви, який в повній мірі відповідає положенням статті 23 КЗпП України, а тому відсутні підстави визнавати укладений між сторонами трудовий договір безстроковим та визнавати у зв`язку з цим недійсним пункт 2.1 трудового договору. Крім того, відсутні підстави для визнання пункту 2.2 трудового договору недійсним, оскільки у наказі про прийняття позивача на роботу умова про випробування застережена не була і до позивача не застосовувалась. Отже, у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору позивача звільнено із займаної посади із 29 грудня 2017 року, який є останнім робочим днем місяця та року закінчення строку дії трудового договору, на який укладався трудовий договір, і розрахунок з позивачем по заробітній платі проведено за повний календарний місяць - грудень 2017 року. Не може бути також підставою для визнання незаконним звільнення позивача у зв`язку із закінченням строку трудового договору у період тимчасової непрацездатності, оскільки частиною третьою статті 40 КЗпП України встановлено заборону щодо звільнення працівників у період тимчасової непрацездатності та перебування у відпустці лише з ініціативи роботодавця, тобто з підстав, передбачених у статтях 40, 41 КЗпП України. Вимоги щодо стягнення недоплачених коштів є безпідставними.

Верховний Суд не погоджується з висновками судів в частині правомірності звільнення у період непрацездатності з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно з частиною третьою статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Порядок оформлення трудових відносин за строковим трудовим договором такий же, як і за безстроковим, але при цьому факт укладання трудового договору на певний строк чи на час виконання певної роботи повинен бути відображений, зокрема у наказі чи розпорядженні роботодавця, яким оформляється цей трудовий договір.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 24 КЗпП України укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Укладення строкового трудового договору можливе за погодженням сторін, без згоди працівника укладення такого договору є неможливим.

Підставами припинення трудового договору є: закінчення строку (пункти 2 і 3

статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36

КЗпП України).

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договору. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частиною першою статті 36 КЗпП України.

Згідно з частиною першою статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що у наказі про прийняття позивача на роботу зазначений період його дії, умова про випробування застережена не була і до позивача не застосовувалась, та враховуючи, що між сторонами діяв строковий трудовий договір із 05 червня

по 31 грудня 2017 року, факт укладення якого підтверджено як власноручно написаною заявою, так і наказом про прийняття на роботу, що засвідчує добровільне волевиявлення позивача працювати на умовах і у період, які визначені у контракті, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що звільнення позивача з роботи у зв`язку з закінченням строку дії трудового договору на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України є правомірним.

Такі висновки апеляційного суду узгоджуються з висновками Верховного Суду щодо застосування норми права, викладені у постановах від 12 вересня 2018 року у справі № 753/16193/16, від 31 жовтня 2018 року у справі № 761/27037/17, від 06 грудня

2018 року у справі № 757/26016/17, у яких зазначено про те, що припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договору. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частиною першою статті 36 КЗпП України.

Верховним Судом враховано, що за характером виконуваної роботи між позивачем і роботодавцем міг бути укладений строковий трудовий договір, тому по закінченню строку перебування позивача на відповідній посаді, роботодавець мав право звільнити позивача за закінченням строку договору.

З огляду на наведене, безпідставними є доводи касаційної скарги заявника про неврахування судом апеляційної інстанції наведених вище висновків Верховного Суду про застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні висновків викладених у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 522/9763/17, не беруться до уваги, оскільки у вказаній справі Верховний Суд дійшов висновку про скасування постанови апеляційного суду та направлення справи на новий розгляд для встановлення фактичних обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи, а саме дослідити та оцінити твердження позивача про відсутність підстав, передбачених частиною другою статті 23 КЗпП України, для укладення строкового трудового договору, отже, у наведеній справі не сформульований правовий висновок, який підлягає застосування.

Також не може бути застосований висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 05 серпня 2020 року у справі № 686/20491/18, оскільки предметом позовних вимог у зазначеній справі є стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу через невчасне повернення трудової книжки, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та суми, згідно з листком тимчасової непрацездатності, тоді як предметом позову у справі, яка переглядається, є поновлення на роботі у зв`язку зі звільненням на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, що свідчить про відмінність обставин, встановлених у цих справах.

Разом з тим, Верховний Суд не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що звільнення позивача у період тимчасової непрацездатності відбулося без порушень вимог частини третьої статті 40 КЗпП України, оскільки вимоги цієї статті поширюються лише на випадки звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, тобто з підстав, передбачених статтями 40, 41

КЗпП України.

Також Верховний Суд не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та недоплачених коштів.

Відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Рішенням Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року № 6-р(ІІ)/2019 у справі за конституційною скаргою Особа_5 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП України визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини третьої статті 40 КЗпП України. Конституційний Суд України зазначив, що положеннями частини третьої статті 40 КЗпП України закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини третьої

статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі

№ 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19) викладено правовий висновок про те, що у разі порушення гарантії, встановленої частиною третьою статті 40 КЗпП України, негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).

У цій справі встановлено, що згідно з листками непрацездатності серії АДБ № 911738 ОСОБА_1 у періоди із 28 грудня 2017 року по 19 січня 2018 року перебував на лікарняному.

Отже, на дату фактичного звільнення - 29 грудня 2017 року ОСОБА_1 знаходився на лікарняному, тому звільнення позивача з посади у період його непрацездатності відбулося з порушенням вимог частини третьої статті 40 КЗпП України.

Водночас, таке порушення не є підставою для поновлення позивача на роботі у зв`язку з закінченням строку трудового договору, а підлягає усуненню шляхом зміни дати звільнення, тобто визначення дати припинення трудових відносин у перший день після закінчення такого періоду.

Додатково враховується, що у випадку зміни дати звільнення у зв`язку із звільненням працівника з роботи під час його тимчасової непрацездатності та закінченням строку дії контракту, відсутні підстави і умови матеріальної відповідальності роботодавця, оскільки причиною того, що працівник не виконував трудові обов`язки і не отримував заробітну плату є тимчасова непрацездатність, оплата якої здійснюється у визначеному законом порядку. У такому випадку зміна дати звільнення не є вимушеним прогулом, за який працівнику виплачується середній заробіток, розмір якого обчислюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року

№ 100.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

У зв`язку з необхідністю врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 09 лютого 2022 року у справі

№ 754/14455/19, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 2 частини першою статті 36 КЗпП України відбулось правомірно, але у період перебування його на лікарняному, що свідчить про допущення відповідачем порушень норм частини третьої статті 40 КЗпП України, тому Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішень судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог про поновлення позивача на роботі та ухвалення нового рішення в цій частині, а саме зміни дати звільнення із 29 грудня 2017 року на 20 січня 2018 року. В іншій частині постанова апеляційного суду підлягає залишенню без змін, оскільки відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Враховуючи те, що суд касаційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення вимоги ОСОБА_1 лише в частині зміни дату його звільнення з посади, відсутні підстави для стягнення з відповідача судового збору, оскільки по суті вимоги позивача залишилися без задоволення.

Керуючись статтями 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Радехівського районного суду Львівської області від 24 вересня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Благодійної організації «Благодійний фонд «Хало траст Україна» про поновлення на роботі скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Благодійної організації «Благодійний фонд «Хало траст Україна» про поновлення на роботі задовольнити частково.

Змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посадисапера (розмінувальника)підрозділу розмінування у м. Краматорську Благодійної організації «Благодійний фонд «Хало траст Україна», зазначену у наказі від 22 грудня 2017 року № 218-к, із 29 грудня 2017 року на 20 січня 2018 року.

В іншій частині постанову Львівського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О.Погрібний

В. В. Яремко