Постанова

від 31.05.2022 по справі 673/1363/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

01 червня 2022 року

місто Київ

справа № 673/1363/18

провадження № 61-8786св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області, Головне управління Національної поліції в Хмельницькій області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 31 березня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі: Корніюк А. П., П`єнти І. В., Талалай О. І., та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 05 квітня 2021 року про виправлення описки, постановлену колегією суддів у складі: Корніюк А. П., П`єнти І. В., Талалай О. І.

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у серпні 2018 року звернулася до суду з позовом про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, зобов`язання здійснити звільнення відповідно до вимог законодавства та внести зміни до трудової книжки і наказу.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що з 19 вересня 2011 року вона працювала на посаді старшого інспектора канцелярії Деражнянського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області (далі - Деражнянського РВ УМВС України в Хмельницькій області), а з 15 квітня 2013 року - на посаді діловода канцелярії цього ж відділу. З 01 січня 2014 року і на час подання позову перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею п`ятирічного віку.

ОСОБА_1 зазначала, що наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області (далі - УМВС України в Хмельницькій області) від 06 листопада 2015 року № 310 о/с її звільнено з займаної посади на підставі пункту 8 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України

(далі - КЗпП України) у зв`язку зі змінами в організації виробництва та праці. Рішенням Деражнянського районного суду Хмельницької області від 08 червня 2016 року у справі № 673/544/16-ц, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 листопада 2017 року, визнано незаконним та скасовано зазначений наказ в частині звільнення позивача із займаної посади та поновлено її на посаді діловода канцелярії Деражнянського РВ УМВС України в Хмельницькій області з 07 листопада 2015 року.

Позивач посилалася на те, що відповідач змусив її подати заяву про вихід з декретної відпустки для вирішення питання щодо працевлаштування на посаді діловода Деражнянського відділення поліції Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області (далі - Деражнянський ВП ГУНП в Хмельницькій області), на яку її не переведено з вини керівництва Деражнянського РВ УМВС України в Хмельницькій області та УМВС України в Хмельницькій області і яка на той час була вільною в штаті Деражнянського ВП ГУНП в Хмельницькій області.

Однак наказом УМВС України в Хмельницькій області від 23 квітня 2018 року № 6 о/с позивача звільнено з посади діловода канцелярії Деражнянського РВ УМВС України в Хмельницькій області на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

ОСОБА_1 вважала звільнення неправомірним, оскільки ні Деражнянським РВ УМВС в Хмельницькій області, ні УМВС України в Хмельницькій області не повідомлено у встановлений законом строк про її звільнення із займаної посади у зв`язку зі скороченням чисельності або штату працівників та всупереч частині третій статті 184 КЗпП України її звільнено у період перебування в декретній відпустці по догляду за дитиною та не здійснено обов`язкового працевлаштування на аналогічній посаді в Деражнянському ВП ГУНП в Хмельницькій області.

Із урахуванням наведених обставин та уточнень позовних вимог ОСОБА_1 просила суд:

- поновити пропущений з поважної причини строк звернення до суду;

- визнати протиправним та скасувати наказ УМВС України у Хмельницькій області від 23 квітня 2018 року № 6 о/с «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_1 24 квітня 2018 року із займаної посади діловода канцелярії Деражнянського РВ УМВС України у Хмельницькій області згідно із пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку з ліквідацією;

- поновити з 24 квітня 2018 року на посаді діловода канцелярії Деражнянського РВ УМВС України у Хмельницькій області;

- зобов`язати УМВС України у Хмельницькій області та ГУНП в Хмельницькій області здійснити звільнення позивача з посади діловода Деражнянського РВ УМВС України у Хмельницькій області відповідно до вимог законодавства про працю з обов`язковим працевлаштуванням в Деражнянському ВП ГУНП в Хмельницькій області на посаді діловода, аналогічній попередній та тій, яку вона обіймала станом на 06 листопада 2015 року у Деражнянському РВ УМВС України у Хмельницькій області, у зв`язку з виходом з декретної відпустки по догляду за дитиною;

- зобов`язати УМВС України у Хмельницькій області внести зміни до наказу УМВС України у Хмельницькій області від 22 лютого 2018 року № 3 о/с, а саме зазначити дату, з якої позивача поновлено на займаній посаді, тобто 07 листопада 2015 року, а також зазначити, що підставою скасування наказу про звільнення та поновлення на займаній посаді діловода Деражнянського РВ УМВС України у Хмельницькій області є рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 08 червня 2016 року;

- зобов`язати УМВС України у Хмельницькій області внести зміни у трудову книжку ОСОБА_1 в записах за порядковими номерами 6, 7, 8 у графах 2, 3 такого змісту «Запис № 5 є недійсним, поновлення на посаді діловода канцелярії Деражнянського РВ УМВС України в Хмельницькій області з 07 листопада 2015 року на підставі рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 08 червня 2016 року»;

- стягнути з УМВС України в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 квітня 2018 року до дня ухвалення судового рішення про поновлення на посаді, тобто до 31 серпня 2020 року без врахування обов`язкових податків та зборів в сумі 87 390, 41 грн;

- стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 завдану незаконним рішенням УМВС України у Хмельницькій області моральну шкоду у розмірі 50 000, 00 грн.

Стислий виклад заперечень інших учасників справи

УМВС України в Хмельницькій області та ГУНП в Хмельницькій області заперечували проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними і допустимими доказами.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 31 серпня 2020 року Деражнянський районний суд Хмельницької області позов задовольнив частково.

Визнав протиправним та скасував наказ УМВС України у Хмельницькій області від 23 квітня 2018 року № 6 о/с «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_1 24 квітня 2018 року з займаної посади діловода канцелярії Деражнянського РВ УМВС України у Хмельницькій області згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку з ліквідацією.

Поновив ОСОБА_1 з 24 квітня 2018 року на посаді діловода канцелярії Деражнянського РВ УМВС України у Хмельницькій області.

Зобов`язав УМВС України у Хмельницькій області та ГУНП в Хмельницькій області здійснити звільнення ОСОБА_1 з посади діловода Деражнянського РВ УМВС України у Хмельницькій області відповідно до вимог законодавства про працю з обов`язковим працевлаштуванням в Деражнянському ВП ГУНП в Хмельницькій області на посаді діловода, аналогічній попередній та тій, яку вона обіймала станом на 06 листопада 2015 року в Деражнянському РВ УМВС України у Хмельницькій області, у зв`язку з виходом з декретної відпустки по догляду за дитиною.

Зобов`язав УМВС України у Хмельницькій області внести зміни у трудову книжку у записі № 6 у графі 2, зазначивши дату заповнення запису, у графі 3 трудової книжки (запис № 6) та у наказі від 22 лютого 2018 року № 3 о/с ліквідаційної комісії УМВС України у Хмельницькій області внести зміни, зазначивши дату, з якої ОСОБА_1 поновлено на займаній посаді, тобто 06 листопада 2015 року, а також зазначивши, що підставою скасування наказу про звільнення та поновлення на займаній посаді діловода Деражнянського РВ УМВС України у Хмельницькій області є рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 08 червня 2016 року, залишене в силі ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 листопада 2017 року.

Стягнув з УМВС України у Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 87 390, 41 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24 квітня 2018 року до 31 серпня 2020 року включно, тобто до дня ухвалення судового рішення про поновлення на посаді, без урахування обов`язкових податків та зборів.

Допустив негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді діловода Деражнянського РВ УМВС України у Хмельницькій області з 24 квітня 2018 року.

В іншій частині позову відмовив.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що у статті 184 КЗпП України міститься пряма заборона на звільнення перелічених у цій статті працівників протягом встановлених строків, яка означає, що вони взагалі не можуть бути кандидатами на звільнення, мають суб`єктивне право залишитися на роботі (крім випадків повної ліквідації підприємства) і питання про їх звільнення, якщо підприємство не ліквідовується, не може ставитися взагалі. Якщо підприємство ліквідується, допускається звільнення таких працівників з обов`язковим працевлаштуванням. Також суд врахував, що новостворене ГУНП в Хмельницькій області з відповідними структурними підрозділами в розумінні норм цивільного, господарського та трудового законодавства є фактично правонаступником УМВС України в Хмельницькій області, оскільки функції та завдання новоствореного органу - Національної поліції кореспондуються з функціями та завданнями міліції, а отже до цього новоствореного органу переходять всі права та обов`язки останнього, у тому числі здійснення обов`язкового працевлаштування жінок у період перебування у відпустці по догляду за дитиною. Тож встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) із працевлаштування працівників ліквідованої установи. Крім того, Деражнянський РВ УМВС України в Хмельницькій області та УМВС України в Хмельницькій області на час звільнення позивача з посади не ліквідовані (перебувають в стані припинення), процедура ліквідації не завершена та ці установи не виключені з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а тому звільнення позивача з займаної посади є незаконним.

Постановою від 31 березня 2021 року Хмельницький апеляційний суд скасував рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 31 серпня 2020 року в частині задоволених позовних вимог і в частині допущення рішення до негайного виконання та ухвалив в цій частині нове рішення.

Відмовив у задоволенні позову про визнання протиправним і скасування наказу від 23 квітня 2018 року в частині звільнення; поновлення на посаді діловода канцелярії Деражнянського РВ УМВС України у Хмельницькій області; зобов`язання УМВС України у Хмельницькій області та ГУНП в Хмельницькій області здійснити звільнення ОСОБА_1 із зазначеної посади відповідно до вимог законодавства про працю з обов`язковим працевлаштуванням в Деражнянському ВП ГУНП в Хмельницькій області на посаді діловода, аналогічній попередній та тій, яку вона обіймала станом на 06 листопада 2015 року в Деражнянському РВ УМВС України у Хмельницькій області, у зв`язку з виходом з декретної відпустки по догляду за дитиною; зобов`язання УМВС України в Хмельницькій області внести зміни у трудовій книжці в записі № 6 та у наказі від 22 лютого 2018 року № 3 о/с; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Здійснив розподіл судових витрат, а саме стягнув з ОСОБА_1 на користь УМВС України у Хмельницькій області 5 286, 00 грн судового збору; ГУНП в Хмельницькій області - 1 057, 20 грн судового збору; держави - 2 819, 20 грн судового збору.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ГУНП в Хмельницькій області є новоствореною з 07 листопада 2015 року юридичною особою і не є правонаступником УМВС України в Хмельницькій області. Суд першої інстанції не врахував факт дотримання УМВС України в Хмельницькій області при проведенні звільнення позивача вимог частини статті 49-2 КЗпП України щодо попередження про майбутнє звільнення через скорочення штатів та ліквідацію установи. Також суд першої інстанції помилково застосував положення частини третьої статті 184 КЗпП України, оскільки на час звільнення позивач не перебувала у декретній відпустці. Суд апеляційної інстанції зазначив, що при ліквідації підприємства (установи, організації) правила пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство, і в цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на новому підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку. На підставі викладеного апеляційний суд зробив висновок про те, що звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією УМВС України в Хмельницькій області відбулося із дотриманням трудового законодавства, адже УМВС України в Хмельницькій області ліквідовано на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ», позивач була попереджена про звільнення через скорочення штатів відповідно до закону, при цьому вжиття роботодавцем заходів для працевлаштування працівника в новоутвореній установі відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» не є обов`язком роботодавця.

Здійснюючи розподіл судових витрат, суд апеляційної інстанції зазначив, що при поданні позову підлягав сплаті судовий збір за три вимоги немайнового характеру та за майнову вимогу про відшкодування моральної шкоди в сумі 2 819, 20 грн (704, 80 грн * 4 вимоги). Також врахувавши, що апеляційні скарги підлягають задоволенню в повному обсязі, суд стягнув з позивача на користь відповідачів понесенні ними судові витрати при подачі апеляційних скарг, а саме на користь УМВС в Хмельницькій області - в розмірі 3 171, 60 грн (704, 80 грн * 3 вимоги * 150 %) та на користь ГУНП в Хмельницькій області - в розмірі 1 057, 20 грн (704, 80 грн * 1 вимогу * 150 %).

Ухвалою від 05 квітня 2021 року Хмельницький апеляційний суд виправив арифметичну помилку, допущену в резолютивній частині постанови від 31 березня 2021 року та вказав, що замість суми судового збору «5 286, 00 грн» правильно читати «3 171, 60 грн».

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 24 травня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Хмельницького апеляційного суду від 31 березня 2021 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 05 квітня 2021 року, залишити без змін рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 31 серпня 2020 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ОСОБА_1 як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначено, що:

- оскаржувані судові рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права;

- судом апеляційної інстанції ухвалено рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 28 жовтня 2014 року

у справі № 21-484а14 та від 17 жовтня 2011 року у справі № 21-237а11, від 16 жовтня 2012 року у справі № 21-267а12. Відповідно до зазначених висновків встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) з працевлаштування працівників ліквідованої установи;

- судом апеляційної інстанції не враховано правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 808/9137/15 (провадження № К/9901/3807/18) який підтверджує, що оскільки ліквідовано УМВС України в Хмельницькій області з одночасним створенням іншого органу - ГУНП у Хмельницькій області, який виконує повноваження (завдання органу), що ліквідовується, то зобов`язанням роботодавця (держави) є вжиття заходів щодо працевлаштування працівників ліквідованого у такий спосіб органу;

- судом апеляційної інстанції не враховано правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі

№ 6-3048цс15. Відповідно до зазначеного висновку власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої

статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо;

- суд апеляційної інстанції, здійснюючи розподіл судових витрат неправильно застосував положення пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» та безпідставно стягнув судовий збір, оскільки вимоги позову пов`язані із визнанням наказу про звільнення незаконним та поновлення на роботі, тому ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

УМВС України в Хмельницькій області у червні 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направило до Верховного Суду відзив, у якому просило касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, постанову Хмельницького апеляційного суду від 31 березня 2021 року - без змін.

ГУНП в Хмельницькій області у червні 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направило до Верховного Суду відзив, у якому просило касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, постанову Хмельницького апеляційного суду від 31 березня 2021 року - без змін.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 27 травня 2021 року Верховний Суд поновив ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Хмельницького апеляційного суду від 31 березня 2021 року та ухвали Хмельницького апеляційного суду від 05 квітня 2021 року, відкрив касаційне провадження у справі.

Ухвалою від 08 липня 2021 року Верховний Суд зупинив виконання постанови Хмельницького апеляційного суду від 31 березня 2021 року та ухвали Хмельницького апеляційного суду від 05 квітня 2021 року до закінчення касаційного провадження у справі в частині стягнення із ОСОБА_1 на користь УМВС України в Хмельницькій області судового збору у розмірі 3 171, 60 грн та на користь ГУНП в Хмельницькій області судового збору у розмірі 1 057, 20 грн. Ухвалою від 08 липня 2021 року Верховний Суд залишив без розгляду доповнення до касаційної скарги.

Ухвалою від 24 травня 2022 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 Цивільного процесуального кодексу України

(далі - ЦПК України), відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що наказом УМВС України в Хмельницькій області від 23 вересня 2011 року № 307 о/с ОСОБА_2 призначено на посаду старшого інспектора канцелярії Деражнянського РВ УМВС в Хмельницькій області з 19 вересня 2011 року.

Наказом УМВС України в Хмельницькій області від 18 жовтня 2012 року № 244 о/с внесено зміни в облікові документи ОСОБА_2 , яку надалі вважати за прізвищем ОСОБА_1 .

Наказом УМВС України в Хмельницькій області від 24 квітня 2013 року № 98 о/с ОСОБА_1 призначено з 15 квітня 2013 року на посаду діловода канцелярії Деражнянського РВ УМВС України з одночасним звільненням з посади старшого інспектора канцелярії цього ж відділу в зв`язку з оргштатними змінами.

Наказом УМВС України в Хмельницькій області від 28 листопада 2013 року № 317 о/с ОСОБА_1 в період з 27 серпня до 30 грудня 2013 року надано оплачувану відпустку у зв`язку з вагітністю та пологами.

Наказом УМВС України в Хмельницькій області від 20 січня 2014 року № 6 о/с ОСОБА_1 з 01 січня 2014 року до 22 жовтня 2016 року надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Наказом УМВС України в Хмельницькій області від 06 листопада 2015 року № 310 о/с ОСОБА_1 звільнено з посади діловода канцелярії Деражнянського РВ УМВС України в Хмельницькій області згідно пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, скорочення чисельності або штату працівників.

Рішенням від 08 червня 2016 року у справі № 673/544/16-ц, яке набрало законної сили 27 листопада 2017 року, Деражнянський районний суд Хмельницької області визнав протиправним та скасував наказ УМВС України в Хмельницькій області від 06 листопада 2015 року № 310 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 , діловода канцелярії Деражнянського РВ УМВС України в Хмельницькій області, із займаної посади згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Поновив ОСОБА_1 на посаді діловода канцелярії Деражнянського РВ УМВС України в Хмельницькій області з 07 листопада 2015 року.

Наказом УМВС України в Хмельницькій області від 22 лютого 2018 року № 3 о/с «По особовому складу» скасовано пункт наказу УМВС України в Хмельницькій області від 06 листопада 2015 року № 310 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з посади діловода канцелярії Деражнянського РВ УМВС України в Хмельницькій області та поновлено її на посаді діловода Деражнянського РВ УМВС України в Хмельницькій області.

Відповідно до заяви позивача від 22 лютого 2018 року, адресованої голові ліквідаційної комісії УМВС України в Хмельницькій області, ОСОБА_1 просила продовжити їй відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку без збереження заробітної плати з 23 жовтня 2016 року до 22 жовтня 2018 року.

Наказом УМВС України в Хмельницькій області від 23 лютого 2018 року № 4 о/с «По особовому складу» ОСОБА_1 надано відпустку без збереження заробітної плати по догляду за дитиною, яка потребує домашнього догляду до 22 жовтня 2018 року.

23 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернулася із заявою на ім`я голови ліквідаційної комісії УМВС України в Хмельницькій області, в якій зазначила, що вона бажає вийти з декретної відпустки на роботу з 23 квітня 2018 року та просила вирішити питання про її працевлаштування з 23 квітня 2018 року на посаді діловода Деражнянського ВП ГУНП в Хмельницькій області.

Згідно з наказом УМВС України в Хмельницькій області від 23 квітня 2018 року № 6 о/с «По особовому складу» ОСОБА_1 , діловода канцелярії Деражнянського РВ УМВС України в Хмельницькій області, вважати такою, що приступила до виконання службових обов`язків після виходу з відпустки по догляду за дитиною, яка потребує домашнього догляду, з 23 квітня 2018 року. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України звільнено у зв`язку із ліквідацією з 24 квітня 2018 року ОСОБА_1 , діловода канцелярії Деражнянського РВ УМВС України в Хмельницькій області.

Право, що підлягає застосуванню до спірних відносин

У статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно із статтею 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 частини першої статті 40 КЗпП України, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

В оцінці правомірності звільнення працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджено його за два місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно з частиною третьою статті 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Ліквідація - це така форма припинення юридичної особи, при якій припиняються всі її права та обов`язки. У разі ліквідації вся чисельність працівників скорочується та весь штат працівників ліквідується.

Реорганізація - це інша форма припинення юридичної особи. Під час реорганізації юридична особа теж припиняється, однак всі її права й обов`язки у порядку правонаступництва переходять до нової (іншої) юридичної особи. Реорганізація може здійснюватися злиттям, приєднанням, поділом та перетворенням юридичної особи за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції, серед яких Головне управління Національної поліції, та ліквідовані як юридичні особи територіальні органи Міністерства внутрішніх справ, тобто Управління Міністерства внутрішніх справ.

Згідно з наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року № 1388 «Про організаційно-штатні питання», відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» та постанов Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України», від 23 вересня 2015 року № 751 «Про ліквідацію територіального органу Міністерства внутрішніх справ» та від 13 жовтня 2015 року № 834 «Питання функціонування органів поліції охорони як територіальних органів Національної поліції та ліквідації деяких територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» наказано вважати такими, що втратили чинність, штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств МВС України згідно з Переліком змін у штатах МВС.

Отже, була розпочата процедура ліквідації Управління МВС України в Хмельницькій області як юридичної особи, якій передувало скорочення всіх штатів УМВС України та його структурних підрозділів, у тому числі і Деражнянського РВ УМВС України в Хмельницькій області.

ГУНП в Хмельницькій області є новоствореною з 07 листопада 2015 року юридичною особою і не є правонаступником УМВС України в Хмельницькій області.

Частиною першою статті 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Пункт 8 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію», який опублікований 06 серпня 2015 року та набрав чинності 07 листопада 2015 року, передбачав особливий порядок попередження працівників про майбутнє вивільнення, за яким з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Рішенням Конституційного Суду України від 21 липня 2021 року № 4-р(II)/2021 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію».

На момент ухвалення судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови пункт 8 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» не було визнано неконституційним. У Рішенні Конституційного Суду України від 21 липня 2021 року № 4-р(II)/2021 зазначено, що цей пункт втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, а також, що Рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини, які виникли з моменту набрання чинності пунктом 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» та продовжують існувати після дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Також апеляційний суд встановив, що 23 лютого 2018 року ліквідаційна комісія УМВС України в Хмельницькій області ознайомила ОСОБА_1 з наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року № 1388 «Про організаційно-штатні питання», що підтверджується її особистим підписом.

З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок, що ОСОБА_1 , будучи поновленою на посаді діловода канцелярії Деражнянського РВ УМВС України в Хмельницькій області, станом на 23 лютого 2018 року була попереджена про майбутнє звільнення через скорочення штатів та ліквідацію установи. Касаційна скарга не містить доводів на спростування цього висновку апеляційного суду.

Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про дотримання ліквідаційною комісією УМВС України в Хмельницькій області положень частини першої статті 49-2 КЗпП України при звільненні позивача.

При цьому відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Згідно з частиною третьою статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням.

Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що гарантії, зазначені в частині третій статті 184 КЗпП України, не поширювалися на ОСОБА_1 , оскільки на підставі її заяви від 23 квітня 2018 року УМВС України в Хмельницькій області видано наказ від 23 квітня 2018 року № 6 о/с «По особовому складу», згідно з абзацом першим якого визнано ОСОБА_1 , діловода канцелярії Деражнянського РВ УМВС України в Хмельницькій області, такою, що приступила до виконання службових обов`язків після виходу з відпустки по догляду за дитиною, яка потребує домашнього догляду, з 23 квітня 2018 року.

Згідно з частиною третьою статті 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Отже, за правилами частини другої статті 40, частин першої, третьої

статті 49-2 КЗпП України власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані усі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.

Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (№ П/9901/310/18) (провадження № 11-431асі18).

Тож однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника за наявності іншої роботи на підприємстві. Водночас обов`язок власника або уповноваженого ним органу одночасно з попередженням про звільнення пропонувати працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, у випадку відсутності можливості запропонувати працівнику іншу роботу, не позбавляє роботодавця права звільнити його.

Суд апеляційної інстанції встановив, що станом на 23 квітня 2018 року Деражнянський РВ УМВС України в Хмельницькій області перебував в стані припинення, з 04 грудня 2015 року діяла комісія з припинення і будь-які вакантні посади у Деражнянському РВ УМВС України в Хмельницькій області були відсутні, що не заперечувалося учасниками справи. Станом на 16 жовтня 2020 року зазначена юридична особа припинена, номер запису у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців 1006561110029000151.

Згідно з усталеною судовою практикою при ліквідації підприємства (установи, організації) правила пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України можуть застосовуватися і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку (пункт 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»).

Водночас суд апеляційної інстанції встановив, що 23 квітня 2018 року ОСОБА_1 було запропоновано посаду оператора комп`ютерного набору першої категорії відділу служби «102» УОАЗОР ГУНП в Хмельницькій області, проте позивач від цієї посади відмовилася, що підтверджується актом від 23 квітня 2018 року № 1238/121/12-2018.

Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про те, що звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією УМВС України в Хмельницькій області відбулося із дотриманням трудового законодавства, адже ОСОБА_1 була попереджена про звільнення через скорочення штатів, а вжиття роботодавцем заходів для працевлаштування працівника в новоутвореній установі відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» не є обов`язком роботодавця.

Дійшовши обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання наказу про звільнення позивача незаконним, суд апеляційної інстанції відмовив в задоволенні похідних позовних вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Безпідставним є довід касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-3048цс15, про застосування частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо обов`язку роботодавця здійснити працевлаштування працівника, оскільки вимоги наведених норм права враховані судом апеляційної інстанції, проте з урахуванням фактичних обставин справи судом зроблено аргументований висновок про те, що вжиття роботодавцем заходів для працевлаштування працівника в новоутвореній установі відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» не є обов`язком роботодавця.

Такі висновки суду апеляційної інстанції зроблені з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 01 серпня 2018 року у справі № 591/8215/15-ц (провадження № 61-28463св18), від 24 січня 2019 року у справі № 149/3664/15-ц (провадження № 61-25463св18), від 19 березня 2020 року у справі № 591/8215/15-ц (провадження № 61-47900св18), від 01 квітня 2020 року у справі № 578/62/18 (провадження № 61-11563св19).

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 17 жовтня 2011 року у справі № 21-237а11, від 16 жовтня 2012 року у справі № 21-267а12 та від 28 жовтня 2014 року у справі № 21-484а14, та висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 808/9137/15 (провадження № К/9901/3807/18), суд має встановити, чи зроблено такий правовий висновок у справі за подібних правовідносин.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах потрібно розуміти такі рішення, де схожими є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

Верховний Суд наголошує, що на предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, у такому разі подібність потрібно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20)).

Так, у постановах від 17 жовтня 2011 року у справі № 21-237а11, від 16 жовтня 2012 року у справі № 21-267а12 та від 28 жовтня 2014 року у справі № 21-484а14 Верховний Суд України зробив висновки про те, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) з працевлаштування працівників ліквідованої установи.

У наведених справах встановлено, що відбулася реорганізація підприємств - роботодавців, тоді як у справі, яка переглядається відбулася ліквідація УМВС України в Хмельницькій області та створення нового підприємства - ГУНП в Хмельницькій області, тому в такому випадку працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на новоутвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.

У постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 808/9137/15 (провадження № К/9901/3807/18) за адміністративним позовом про визнання звільнення безпідставним, визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання поновити на посаді зазначено, що враховуючи приписи пунктів 9-10 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» та підпункту «г» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, працівник міліції міг бути звільнений зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів виключно у разі відмови від проходження служби в поліції та/або неприйняття на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, за умови відсутності можливості подальшого використання на службі. Отже, лише в разі якщо особа відмовилася від усіх пропозицій щодо зайняття посад і не подала заяви (рапорту) про участь в конкурсі на зайняття посад, виникають підстави для звільнення особи за скороченням штатів.

Тобто в адміністративній справі № 808/9137/15 вирішувався спір щодо проходження публічної служби та правомірності звільнення працівника міліції на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України з урахуванням норм законодавства, які встановлювали процедуру прийняття на службу до поліції. Тоді як у справі, що переглядається, спір стосується звільнення працівника, який не був працівником міліції (особою рядового чи начальницького складу органу внутрішніх справ) та щодо якого Закон України «Про Національну поліцію» не містить норм про обов`язкове його працевлаштування у поліцію.

Отже, у справі, що переглядається, та у справах № 21-237а11,№ 21-267а12, № 21-484а14, які переглядалися Верховним Судому України, та в справі № 808/9137/15, яка переглядалася Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду, на які посилалася заявник, відмінними є фактичні обставини справ та правове регулювання, тому наведені ОСОБА_1 правові висновки не підлягають застосуванню, оскільки ухвалені у справах за різних правовідносин.

Інші доводи касаційної скарги в частині незгоди з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для визнання звільнення позивача незаконним зводяться до переоцінки доказів, яким суд апеляційної інстанції надав належне обґрунтування, а переоцінка доказів згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Також суд апеляційної інстанції відмовив в задоволенні позовних вимог про зобов`язання УМВС України в Хмельницькій області внести зміни до запису № 6 у трудовій книжці та наказу від 22 лютого 2018 року № 3 о/с, оскільки не встановив порушень при здійсненні цього запису та виданні наказу, а також врахував пояснення представника позивача про те, що наявність запису № 6 в трудовій книжці ОСОБА_1 та підстава видання наказу від 22 лютого 2018 року № 3 о/с про поновлення на посаді ніяких прав позивача не порушують.

У касаційній скарзі відсутні доводи щодо неправильного застосування апеляційним судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права при вирішенні позовних вимог про зобов`язання внести зміни до трудової книжки та наказу, а відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом норм права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, тому за відсутності підстав для виходу за межі доводів касаційної скарги постанова суду апеляційної інстанції в цій частині підлягає залишенню без змін.

Оцінка рішень судів в частині висновків про розподіл судових витрат

Верховний Суд частково погоджується з доводами касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при здійсненні розподілу судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно частиною першою статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За подання до суду фізичною особою позовної заяви немайнового характеру судовий збір становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а майнового характеру - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункти 1, 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»).

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2018 року встановлено у розмірі 1762 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

За подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру (частина третя статті 6 Закону України «Про судовий збір»).

Суд апеляційної інстанції, здійснюючи розподіл судових витрат, зробив висновок, що при подачі позову підлягав сплаті судовий збір за три вимоги немайнового характеру та за майнову вимогу про відшкодування моральної шкоди - в сумі 2 819, 20 грн. Проте апеляційний суд не врахував пункт 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», оскільки позовні вимоги про визнання протиправним наказу про звільнення, поновлення на роботі, зобов`язання здійснити звільнення з обов`язковим працевлаштуванням стосуються спору про поновлення на роботі, тому ОСОБА_1 є звільненою від сплати судового збору за пред`явлення зазначених вимог під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) зроблено висновок, що спір про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не з власної вини, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці. За пред`явлення вимоги про стягнення середнього заробітку, передбаченого частиною другою статті 235 КЗпП України, позивачі звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Тож ОСОБА_1 також звільнена від сплати судового збору за пред`явлення вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Водночас Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що дві немайнові вимоги, пред`явлені позивачем, про зобов`язання внести зміни у наказ УМВС України у Хмельницькій області від 22 лютого 2018 року № 3 о/с про поновлення на роботі та про зобов`язання внести зміни у трудову книжку, а також майнова вимога про відшкодування моральної шкоди в розмірі 50 000, 00 грн мала бути оплачена судовим збором під час подання позову до суду першої інстанції.

Оскільки позивач не сплатила судовий збір за позовну заяву в частині вимоги про відшкодування моральної шкоди та в матеріалах справи немає її заяви про відмову від зазначеної вимоги, тому за цю позовну вимогу майнового характеру з ОСОБА_1 в дохід держави підлягає стягненню 704, 80 грн (0, 4 * 1 762, 00 грн) судового збору.

Також з ОСОБА_1 в дохід держави потрібно стягнути судовий збір за зазначені дві вимоги позовні немайнового характеру в розмірі 1 409, 60 грн (0, 4 * 1 762, 00 грн *2).

Разом з ОСОБА_1 за подання позовної заяви підлягає стягненню в дохід держави судовий збір в сумі 2 114, 40 грн, що нею не сплачений під час звернення до суду з позовом.

Відповідач ГУНП в Хмельницькій області оскаржувало в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції лише в частині вирішення позовної вимоги про зобов`язання здійснити звільнення з обов`язковим працевлаштуванням та сплатило судовий збір в розмірі 1 057, 20 грн. Тож відповідач оскаржував рішення лише в частині задоволення вимоги, яка стосується поновлення на роботі та за пред`явлення якої позивач звільнена від сплати судового збору.

Отже помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про стягнення з ОСОБА_1 на користь ГУНП в Хмельницькій області понесених ним судових витрат при поданні апеляційної скарги. З урахуванням правила частини шостої статті 141 ЦПК України понесені ГУНП в Хмельницькій області судові витрати у виді судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1 057, 20 грн потрібно компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інший відповідач УМВС України у Хмельницькій області оскаржувало рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та сплатило судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 5 286, 00 грн. Проте, ОСОБА_1 є звільненою від сплати судового збору в частині позовних вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогул і має обов`язок компенсувати відповідачу судові витрати лише в частині двох вимог немайнового характеру про зобов`язання внести зміни у наказ та у трудову книжку. З врахуванням наведеного, з ОСОБА_1 на користь УМВС України у Хмельницькій області підлягає стягненню 2 114, 40 грн (704, 80 грн *2*150 %) судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги. Іншу частину сплаченого судового збору в сумі 3 171, 60 грн потрібно компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанцій про те, що звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією УМВС України в Хмельницькій області відбулося із дотриманням трудового законодавства, адже ОСОБА_1 була попереджена про звільнення через скорочення штатів, а вжиття роботодавцем заходів для працевлаштування працівника в новоутвореній установі відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» не є обов`язком роботодавця.

Зазначені висновки суду апеляційної інстанції зроблені з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 24 січня 2019 року у справі № 149/3664/15-ц (провадження № 61-25463св18), від 19 березня 2020 року у справі № 591/8215/15-ц (провадження

№ 61-47900св18), від 01 квітня 2020 року у справі № 578/62/18 (провадження № 61-11563св19).

Верховний Суд встановив, що суд апеляційної інстанції здійснив розподіл судових витрат з порушенням норм процесуального права.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню в частині розподілу судових витрат з ухваленням в цій частині нового судового рішення. Відповідно, наявні підстави для скасування ухвали суду апеляційної інстанції про виправлення описки (арифметичної помилки) в резолютивній частині постанови щодо розподілу судових витрат. В іншій частині, яка стосується вирішення спору по суті, постанову суду апеляційної інстанції потрібно залишити без змін.

За приписами пунктів 1, 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважаються: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини(частини перша - четверта статті 412 ЦПК України).

Щодо поновлення виконання оскаржуваної постанови

За правилами статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою від 08 липня 2021 року Верховний Суд зупинив виконання постанови Хмельницького апеляційного суду від 31 березня 2021 року та ухвали Хмельницького апеляційного суду від 05 квітня 2021 року до закінчення касаційного провадження у справі в частині стягнення із ОСОБА_1 на користь УМВС України в Хмельницькій області судового збору у розмірі 3 171, 60 грн та на користь ГУНП в Хмельницькій області судового збору у розмірі 1 057, 20 грн.

Оскільки касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Хмельницького апеляційного суду від 31 березня 2021 року в частині розподілу судових витрат та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 05 квітня 2021 року скасовано, тому відсутні підстави для поновлення виконання оскаржуваних судових рішень.

Розподіл судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 та скасування оскаржуваних судових рішень в частині розподілу судових витрат, однак правовий результат вирішення спору по суті залишився без змін, то судові витрати, понесені заявником у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанцій, покладаються на ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 31 березня 2021 року в частині розподілу судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, здійснити розподіл судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір за подання позовної заяви до суду першої інстанції у розмірі 2 114, 40 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у розмірі 2 114, 40 грн.

Компенсувати Управлінню Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у розмірі 3 171, 60 грн, за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Компенсувати Головному управлінню Національної поліції в Хмельницькій області судові витрати, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у розмірі 1 057, 20 грн, за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В іншій частині постанову Хмельницького апеляційного суду від 31 березня 2021 року залишити без змін.

Ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 05 квітня 2021 року про виправлення описки скасувати.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко