Рішення

від 09.06.2022 по справі 143/1483/19

ПОГРЕБИЩЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 143/1483/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.06.2022 року м. Погребище

Погребищенський районний суд Вінницької області в складі:

головуючого - судді Сича С.М.,

з участю секретаря Огородник Н.А.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Кузьмінського Ю.В.,

представника відповідача адвоката Царківського О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні Погребищенського районного суду Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про застосування наслідків недійсності правочину,-

Встановив:

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про застосування наслідків недійсності правочину.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 , якому належало право на земельну частку (пай) розміром 3,36 в умовних кадастрових гектарах із земель, що перебували у колективній власності КСП «ім.Шевченка» с.Очеретня Погребищенського району Вінницької області, що підтверджується копією сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ВН №0165952.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його мати ОСОБА_4 , якій належало право на земельну частку (пай) розміром 3,36 в умовних кадастрових гектарах із земель, що перебували у колективній власності КСП «ім.Шевченка» с.Очеретня Погребищенського району Вінницької області, що підтверджується копією сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ВН №0165951.

За життя його батьки склали заповіти, згідно із якими все своє майно і майнові права заповіли на його користь.

Він є єдиним спадкоємцем та прийняв спадщину після смерті своєї матері, однак оформити свої спадкові права не зміг за відсутності оригіналів правовстановлюючих документів на належні його батькам земельні частки (паї).

Позивач наголошує, що під час спроби відновити правовстановлюючі документи йому стало відомо про заволодіння невідомими особами зазначеними земельними ділянками, у зв`язку із чим він звернувся до Погребищенського ВП Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області із заявою про вчинення злочину.

Із постанови про закриття кримінального провадження №12016020270000105 від 24.10.2019 року йому стало відомо, що 29.01.2000 року Очеретнянським сільським головою Пашкурним О.С. були посвідчені доручення, в яких зазначалося, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 доручають ОСОБА_5 переоформити їхні сертифікати на право на земельну частку (пай) на ім`я ОСОБА_2 , жителя с.Очеретня Погребищенського району Вінницької області.

09.02.2000 року було укладено два нотаріально посвідчені договори дарування права на земельну частку (пай), згідно із якими дарувателі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відповідно, від імені яких на підставі вищезазначених доручень діяв ОСОБА_5 , подарували, а обдарований ОСОБА_2 прийняв у дар права на земельні частки (паї).

Позивач стверджує, що вказані договори дарування є недійсними з підстав, передбачених ст.ст.48, 49 ЦК УРСР 1963 року, оскільки посвідчені Очеретнянським сільським головою доручення суперечать приписам ст.9 Закону України «Про нотаріат», так як ОСОБА_5 на час їх оформлення працював секретарем цієї ж сільської ради.

Крім того, позивач покликається на те, що оспорювані договори дарування є недійсними ще й з тих підстав, що вони були укладені під час дії мораторію на відчуження земельних часток (паїв), введеного ЗУ «Про угоди щодо відчуження земельної частки (паю)», та без урахування переважного права на їх придбання іншими членами колективного сільськогосподарського підприємства, закріпленого Указом Президента України «Про захист прав власників земельних часток (паїв)» від 21.04.1998 року №332/98.

Не зважаючи на це, відповідач на підставі вищезазначених сертифікатів на право на земельну частку (пай) та договорів дарування виділив земельні частки (паї) в натурі та набув на них право власності, внаслідок чого, на думку позивача, порушуються його права.

Посилаючись на наведені обставини, позивач просить:

-визнати недійсним договір дарування права на земельну частку (пай) від 29.01.2000 року, яким ОСОБА_3 подарував право на земельну частку (пай) розміром 3,36 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж земельної частки в натурі (на місцевості), що перебувала у колективній власності КСП «ім.Шевченка» с.Очеретня Погребищенського району Вінницької області, що підтверджується копією сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ВН №0165952 ОСОБА_2 ;

-визнати недійсним договір дарування права на земельну частку (пай) від 29.01.2000 року, яким ОСОБА_4 подарувала право на земельну частку (пай) розміром 3,36 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж земельної частки в натурі (на місцевості), що перебувала у колективній власності КСП «ім.Шевченка» с.Очеретня Погребищенського району Вінницької області, що підтверджується копією сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ВН №0165951 ОСОБА_2 ;

-застосувати наслідки недійсності правочинів, скасувати право власності ОСОБА_2 на земельні ділянки під кадастровими номерами 052:3483800:002:000:0011 та 052:3483800:002:000:0012, розташовані на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області, та повернути їх законним володільцям.

Справа була прийнята до розгляду суддею Сичом С.М. 29.03.2021 року (Т.1, а.с.131).

22.07.2021 року позивач подав заяву, в якій просить визнати поважними причини пропуску позовної давності.

В обґрунтування заяви вказав, що він зміг дізнатися про порушення свого права лише з постанови про закриття кримінального провадження, зі змісту якої йому стало відомо, що 29.01.2000 року Очеретнянським сільським головою Пашкурним О.С. було видано доручення, в яких зазначалося, що його батьки доручили ОСОБА_5 переоформити їх сертифікати на право на земельну частку (пай) на сторонню особу, а саме на відповідача. Також у постанові було вказано, що ОСОБА_5 , діючи від імені його батьків, 09.02.2000 року уклав договори дарування прав на земельні частки (паї) на ОСОБА_2 . При цьому ні йому, ні його батькам не було відомо про укладання таких договорів дарування.

З огляду на викладене позивач вважає, що позовна давність ним пропущена з поважних причин, оскільки протиправними діями посадових осіб Очеретнянської сільської ради були видані незаконні доручення та здійснені незаконні дії державним нотаріусом Погребищенської державної нотаріальної контори (Т.1, а.с.166).

09.06.2022 року представник відповідача адвокат Царківський О.Ю. в судовому засіданні подав заяву про застосування строку позовної давності, яка обґрунтована тим, що з 09.02.2000 року, тобто з часу укладання спірних договорів дарування, почав спливати строк позовної давності. До моменту смерті спадкодавці не зверталися до суду із позовами про визнання цих договорів недійсними. За таких обставин, на його думку, позивачем пропущено строк позовної давності без поважних причин (Т.2, а.с.18, 19).

Ухвалою суду від 23.07.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (Т.1, а.с.174, 175).

Ухвалами суду від 12.10.2021 року та від 19.01.2021 року задоволено клопотання представника позивача та витребувано від Державного нотаріального архіву Вінницької області, Погребищенської міської ради письмові докази (Т.1, а.с.202-204, 227-229).

В судовому засіданні позивач ОСОБА_3 підтримав позов та підтвердив викладені у ньому обставини. Крім того, доповнив, що батьки за життя повідомляли його, що віддали сертифікати на право на земельну частку (пай) в оренду ОСОБА_2 , який сплачував їм орендну плату. Він особисто декілька разів розписувався у відомостях про виплату орендної плати за своїх батьків. Договорів оренди, укладених між батьками та відповідачем, він не бачив. Про те, що до складу спадщини після смерті батьків не входять права на земельну частку (пай) йому повідомила секретар державного нотаріуса. Також звернув увагу суду на ту обставину, що ОСОБА_5 на момент оформлення доручень працював секретарем Очеретнянської сільської ради. В міліцію звернувся у 2016 року із заявою про вчинення злочину, оскільки зрозумів, що відповідач незаконно заволодів майновими правами його батьків. Також зазначив, що йому не відомо, чи зверталися його батьки із позовами про визнання недійсними договорів дарування.

Представник позивача адвокат Кузьмінський Ю.В. також підтримав позов та пояснив, що мати позивача ОСОБА_4 прийняла спадщину після смерті її чоловіка ОСОБА_3 шляхом вступу у фактичне володіння та управління спадковим майном. Також звернув увагу суду на ту обставину, що ОСОБА_5 на момент оформлення доручень працював секретарем Очеретнянської сільської ради, а отже обумовлені доручення в силу положень ст.9 ЗУ «Про нотаріат» не могли бути посвідчені сільським головою цієї ж територіальної громади. Ця обставина, на його переконання, є самостійною підставою для визнання договорів дарування недійсними. Також зауважив, що позивачем не пропущено строк позовної давності, так як йому стало відомо про спірні договори дарування лише після завершення досудового розслідування у кримінальному провадженні. Окрім того, вказав, що нормами цивільного законодавства не передбачено такого терміну як «переоформлення», а тому батьки позивача вважали, що ОСОБА_5 від їхнього імені вчинятиме певні юридично значимі дії, не пов`язані із відчуженням їхніх прав на земельні частки (паї). За таких обставин останні не знали про існування цих договорів дарування. Також зазначив, що необхідності заявляти позовну вимогу про визнання доручень недійсними немає, так як на їх підставі укладалися спірні договори дарування.

Відповідач ОСОБА_2 позов не визнав та пояснив, що у 1996 році члени КСП «ім.Шевченка» с.Очеретня отримали сертифікати на право на земельну частку (пай). Батьки позивача самі виявили бажання подарувати йому свої земельні паї. Він особисто разом із ними відвідали сільську раду, де було оформлено доручення на ОСОБА_5 . Стверджує, що в 2014 році, тобто після смерті ОСОБА_4 , він повідомляв позивача, що він є власником земельних ділянок і отримав на них державні акти. Про те, щоб він користувався цими земельними ділянками на правах оренди, з ним ніхто не спілкувався. Крім того, зауважив, що він не заперечує тієї обставини, що на момент оформлення доручень ОСОБА_5 перебував на посаді секретаря Очеретнянської сільської ради.

Представник відповідача адвокат Царківський О.Ю. позов також не визнав та повідомив, що позивач не заявив вимоги про визнання недійсними доручень, на підставі яких було укладено спірні договори дарування, а тому, на його думку, немає підстав для визнання таких договорів дарування недійсними. Також зазначив, що строк позовної давності по заявленим вимогам сплив, а позивач не навів обґрунтованих доводів щодо наявності поважних причин пропуску цього строку. Водночас, звернув увагу суду на те, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення діючого на час укладення договорів дарування законодавства, проте позивач у позовній заяві, серед іншого, посилається на положення нормативно правових актів, які набрали чинності пізніше.

Суд, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, встановивши суть спірних правовідносин, що склалися між сторонами, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи із наступного.

Так, судом встановлено, що 19.11.1996 року ОСОБА_3 видано сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ВН №0165952, згідно із яким йому належить право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП ім.Шевченка розміром 3,36 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості). Сертифікат зареєстровано 21.11.1996 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за №52 (Т.1, а.с.10).

19.11.1996 року ОСОБА_4 видано сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ВН №0165951, згідно із яким їй належить право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП ім.Шевченка розміром 3,36 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості). Сертифікат зареєстровано 21.11.1996 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за №51 (Т.1, а.с.13).

29.01.2000 року ОСОБА_3 видано доручення, посвідчене головою Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області Пашкурним О.С., зареєстроване в реєстрі за №12, згідно із яким він доручив ОСОБА_5 переоформити його сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ВН №0165952 на ім`я ОСОБА_2 , жителя с.Очеретня Погребищенського району Вінницької області (Т.1, а.с.242).

29.01.2000 року ОСОБА_4 видано доручення, посвідчене головою Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області Пашкурним О.С., зареєстроване в реєстрі за №13, згідно із яким вона доручила ОСОБА_5 переоформити її сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ВН №0165951 на ім`я ОСОБА_2 , жителя с.Очеретня Погребищенського району Вінницької області (Т.1, а.с.242).

19.02.2000 року між ОСОБА_4 , від імені якої діяв ОСОБА_5 , як дарувателем, та ОСОБА_2 , як обдарованим, укладено договір дарування права на земельну частку (пай), посвідчений завідуючою Погребищенської державної нотаріальної контори Слінченко В.П., зареєстрований в реєстрі за №192, згідно із яким даруватель подарував, а обдарований прийняв у дар право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП ім.Шевченка розміром 3,36 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), посвідчене сертифікатом ВН №0165951 (Т.1, а.с.69).

19.02.2000 року між ОСОБА_3 , від імені якого діяв ОСОБА_5 , як дарувателем, та ОСОБА_2 , як обдарованим, укладено договір дарування права на земельну частку (пай), посвідчений завідуючою Погребищенської державної нотаріальної контори Слінченко В.П., зареєстрований в реєстрі за №192, згідно із яким даруватель подарував, а обдарований прийняв у дар право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП ім.Шевченка розміром 3,36 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), посвідчене сертифікатом ВН №0165952 (Т.1, а.с.70).

23.11.2001 року ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений секретарем виконкому Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області, зареєстрований в реєстрі за №88, згідно із яким все своє майно він заповів на користь ОСОБА_1 (Т.1, а.с.9).

ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Очеретня Погребищенського району Вінницької області помер ОСОБА_3 (Т.1, а.с.8).

Згідно із довідкою виконавчого комітету Очеретнянської сільської ради від 25.02.2020 року №141 ОСОБА_3 до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 був зареєстрований і проживав зі своєю дружиною ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 в одному дворі і вели спільне господарство (Т.1, а.с.58).

Згідно із розпорядженням голови Погребищенської районної державної адміністрації Вінницької області від 12.02.2004 року №61 «Про передачу у власність земельних часток (паїв) із земель колишнього сільськогосподарського підприємства» передано безкоштовно у власність громадянам членам колишнього КСП ім.Шевченка із земель колективної власності земельні частки (паї) в розмірах і по угіддях згідно з додатком. Зі змісту додатку до цього розпорядження за №5 значиться ОСОБА_2 , номери сертифікатів - ВН №0165951 (номер паю 11), ВН №0165952 (номер паю 12), площа земельних ділянок - 3,2950 га (Т.1, а.с.15, 16).

24.02.2004 року ОСОБА_2 на підставі вищезазначеного розпорядження голови Погребищенської районної державної адміністрації Вінницької області видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ВН №020952, згідно із яким він є власником, зокрема, означених земельних ділянок (Т.1, а.с.22).

05.10.2011 року ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений секретарем виконкому Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області, зареєстрований в реєстрі за №235, згідно із яким все своє майно вона заповіла на користь ОСОБА_1 (Т.1, а.с.12).

ІНФОРМАЦІЯ_2 в с.Очеретня Погребищенського району Вінницької області померла ОСОБА_4 (Т.1, а.с.11).

10.10.2014 року позивач звернувся до Погребищенської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті своєї матері ОСОБА_4 (Т.1, а.с.75).

Постановою слідчого Погребищенського ВП Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області Залюшньої С.А. від 24.10.2019 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016020270000105 від 01.04.2017 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.358 КК України, закрито на підставі п.1 ч.1 ст.284 КПК України (Т.1, а.с.23-25).

Вирішуючи по суті позовні вимоги в контексті наведених підстав позову, суд виходить із того, що відповідно до п.2 Указу Президента України «Про захист прав власників земельних часток (паїв)» від 21.04.1998 року №332/98 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) договори купівлі продажу, дарування, міни права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом, після нотаріального посвідчення підлягають реєстрації районною державною адміністрацією за місцезнаходженням колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства з внесенням відповідних змін до записів у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай).

Разом із цим, Закон України «Про угоди щодо відчуження земельної частки (паю)» від 18.01.2001 року №2242-ІІІ, яким було установлено, що до регулювання порядку реалізації прав громадян та юридичних осіб на земельну частку (пай) Земельним Кодексом України власники земельних часток (паїв) тимчасово не можуть укладати угоди щодо купівлі продажу, дарування земельної частки (паю) або іншим способом відчужувати зазначені частки (паї), крім передачі їх у спадщину та при викупі земельних ділянок для державних і громадських потреб, набрав чинності 10.02.2001 року, тобто після укладення спірних договорів дарування права на земельну частку (пай).

Таким чином, на момент укладення спірних договорів дарування діючим на той час законодавством не обмежувалося право громадян на укладання договорів дарування земельної частки (паю).

З огляду на викладене, суд вважає неспроможними доводи позивача стосовно того, що з моменту існування приватної власності на землю в Україні існує заборона відчуження землі сільськогосподарського призначення, крім випадків спадкування та примусового відчуження земельної ділянки для суспільних потреб.

Водночас, суд звертає увагу на аргументи позивача з приводу застосування до спірних правовідносин положень п.1 Указу Президента України «Про захист прав власників земельних часток (паїв)» від 21.04.1998 року №332/98, якими було установлено, що в разі відчуження шляхом купівлі продажу права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом, переважне право на його придбання мають члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, а також селянські (фермерські) господарства та громадяни, які мають їх створити.

Однак, наведені положення Указу Президента України, виходячи із телеологічного (цільового) тлумачення їх змісту, не поширювалися на відносини, пов`язані із укладанням договорів дарування права на земельну частку (пай), позаяк предметом їх правового регулювання були виключно договори купівлі продажу такого майнового права.

Разом із тим, відповідно до ст.9 Закону України «Про нотаріат» (в редакції, діючій станом на час виникнення спірних правовідносин) нотаріус та посадова особа виконавчого комітету сільської, селищної, міської Рад народних депутатів, які вчиняють нотаріальні дії, не вправівчиняти нотаріальнідії на своє ім`я і від свого імені, на ім`я і від імені свого чоловіка чи своєї дружини, його (її) та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер), а також на ім`я і від імені працівників даної нотаріальної контори, працівників, що перебувають у трудових відносинах з приватним нотаріусом, або працівників даного виконавчого комітету. Нотаріальні і прирівняні до них дії, вчинені з порушенням встановлених цією статтею правил, є недійсними.

За змістом п.2 ч.2 ст.37 Закону України «Про нотаріат» (в редакції, діючій станом на час виникнення спірних правовідносин) у населених пунктах, де немає нотаріусів, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів вчиняють деякі нотаріальні дії, зокрема, посвідчують доручення.

Системний аналіз окреслених норм діючого на час виникнення спірних правовідносин законодавства дозволяє стверджувати, що посадові особи виконавчих комітетів сільських Рад народних депутатів, які вчиняють нотаріальні дії, не вправі посвідчувати доручення на ім`я працівників даного виконавчого комітету. При цьому посвідчені з порушенням цього правила доручення є недійсними.

Як зазначено вище відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні визнав ту обставину, що на момент оформлення доручень ОСОБА_5 перебував на посаді секретаря Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області.

За правилами ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

У суду не виникає сумнівів щодо достовірності такої обставини, оскільки вона підтверджується сукупністю доказів, що містяться у матеріалах справи.

Так, зі змісту заповіту, складеного 23.11.2001 року ОСОБА_3 , вбачається, що він був посвідчений секретарем виконкому Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області Куликом В.І. (Т.1, а.с.9).

Крім того, у постанові про закриття кримінального провадження від 24.10.2019 року обумовлено, що будучи допитаним, ОСОБА_5 повідомив, що у 2000 році на нього було покладено обов`язки, пов`язані із виконання нотаріальних дій, так як він перебував на посаді секретаря Очеретнянської сільської ради (Т.1, а.с.23).

За таких обставин суд дійшов висновку, що видані ОСОБА_3 та ОСОБА_4 доручення були посвідчені з порушенням приписів ст.9 Закону України «Про нотаріат» (в редакції, діючій станом на час виникнення спірних правовідносин), а відтак є недійсними.

Відповідно до ч.1 ст.62 ЦК УРСР 1963 року (чинного на час видачі довіреностей) угода, укладена однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) в силу повноваження, що ґрунтується на довіреності, законі або адміністративному акті, безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права і обов`язки особи, яку представляють.

Отже, суттю представництва є вчинення представником угод від імені та в інтересах особи, яку представляють, відповідно до наданих йому повноважень. Саме тому угода, вчинена представником, породжує права і обов`язки для сторони, яку представляють, якщо вона здійснена представником в межах повноважень.

В ст.48 ЦК УРСР 1963 року визначено, що недійсною є та угода, що не відповідає вимога закону.

Згідно із ч.1 ст.59 ЦК УРСР 1963 року угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.

Встановивши, що згадані доручення від 29.01.2000 року, на підставі яких представник ОСОБА_5 , діючи від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , уклав оспорювані договори дарування із ОСОБА_2 , є недійсними в силу закону, суд дійшов висновку, що представник не мав повноважень на вчинення таких договорів дарування, а отже їх також слід визнавати недійсними з моменту їх укладення.

В той же час, суд відхиляє доводи представника відповідача про те, що підстави для визнання договорів дарування недійсними відсутні, зважаючи на те, що позивачем не заявлялася вимога про визнання недійсними доручень, оскільки у разі відсутності у представника повноважень на укладення угоди, слід дійти висновку, що така угода не відповідає волевиявленню довірителя, а отже є недійсною.

При цьому суд вважає, що пред`явлення вимоги про визнання недійсними доручень, на підставі яких укладалися такі угоди, виходячи із характеру та суті розглядуваного спору, не може кваліфікуватися як ефективний спосіб захисту порушеного права чи інтересу позивача, позаяк її задоволення не забезпечить реальне поновлення прав особи, зазахистомяких вона звернулась до суду, з огляду на ту обставину, що факт видачі доручень сам по собі не призводить до виникнення, зміни чи припинення майнових прав та обов`язків у довірителя.

Крім того, ураховуючи встановлені обставини справи, на переконання суду, вимога про визнання недійсними доручень не може характеризуватися як основна вимога у співвідношенні до похідної вимоги про визнання недійсними договорів дарування, так як означені доручення є недійсними в силу закону.

Близькі за змістом висновки, хоча і у сфері інших правовідносин, сформульовані у постановах Верховного Суду від 01.04.2020 року у справі №522/4840/18, від 24.02.2021 року №757/33392/16-ц та від 09.03.2021 року у справі №754/5827/19.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим.

Проте, під час розгляду справи представником відповідача було заявлено про застосування строку позовної давності.

За п.6 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України від 16.01.2003 року, що набрав чинності 01.01.2004 року, правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Ураховуючи встановлені обставини справи, суд вважає, що при вирішенні питання щодо позовної давності у цьому спорі, необхідно керуватися відповідними нормами ЦК УРСР 1963 року, виходячи із наступного.

Так, саме ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були наділені правом оспорити угоди, які не відповідають вимогам закону, позаяк вони були укладені представником від їх імені та стосувалися відчуження належних їм майнових прав.

Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) встановлюється в три роки (ст.71 ЦК УРСР 1963 року).

Статтею 76 ЦК УРСР 1963 року врегульовано, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Отже, відлік позовної давності обчислюється з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давністьце законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Порівняльний аналіз термінів «дізналася» та «повинна була дізнатися», вжитих уст.76 ЦК УРСР 1963 року, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права й саме із цієї причини не звернувся по його захист до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Такий правовий висновок сформульований у постанові Верховного Суду від 15.01.2020 року у справі №200/19766/16-ц.

Як встановлено судом спірні договори дарування були укладені 19.02.2000 року на підставі виданих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 доручень від 29.01.2000 року.

Зі змісту означених доручень випливає, що останні доручили ОСОБА_5 переоформити їх сертифікати на право на земельну частку (пай) на конкретну особу, а саме на ОСОБА_2 .

При цьому вказані доручення були видані строком на один місяць і зберігали дійсність до 29.02.2000 року (Т.1, а.с.242, 243).

Разом із цим, слід відмітити, що видані на ім`я ОСОБА_3 та ОСОБА_4 сертифікати містять застереження про те, що право на земельну частку (пай) може бути об`єктом купівлі-продажу, дарування, міни, успадкування, застави (Т.1, а.с.10, 11).

З огляду на викладене, на переконання суду, застосовуючи у тексті доручень термін «переоформити», ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , беручи до уваги зміст виданих їм сертифікатів, вочевидь мали усвідомлювати, що вони доручають ОСОБА_5 укласти від їхнього імені угоду купівлі-продажу чи дарування належних їм прав на земельні частки (паї) саме із ОСОБА_2 .

Поряд із цим, після закінчення строку дії доручень, тобто починаючи з 29.02.2000 року, зважаючи на згадану презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, вони безсумнівно могли та повинні були дізнатися у ОСОБА_5 чи ОСОБА_2 про те, чи були укладені відповідні угоди та ознайомитися з їх текстом.

За таких обставин суд дійшов висновку, що перебіг строку позовної давності для пред`явлення позовів про визнання спірних договорів дарування недійсними, розпочався для ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в усякому разі не пізніше 29.02.2000 року.

Також слід зазначити, що рішенням Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області від 03.03.2000 року №84 «Про виділення земельної частки (паю) в натурі власникам, які вийшли з членів КСП» виділено ОСОБА_2 власнику земельної ділянки (паю) в натурі згідно з сертифікатами ВН №0165952, ВН №0165951, які розташовані у відповідністю зі Схемою поділу земель колективної власності на земельні ділянки (паї) за №18 для ведення особистого підсобного господарства без створення юридичної особи (Т.1, а.с.17).

Ураховуючи, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 постійно проживали у с.Очеретня Погребищенського району Вінницької області, то вони поза будь яким сумнівом могли та повинні були дізнатися про те, що належне їм право на земельні частки (паї) перейшло до відповідача, внаслідок чого він розпочав процедуру виділення таких земельних часток (паїв) в натурі (на місцевості).

Зважаючи на викладене, доводи позивача про те, що його батькам не було та не могло бути відомо про дарування прав на земельні частки (паї) сторонній особі, не заслуговують на увагу.

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадщину після його смерті прийняла його дружина ОСОБА_4 , яка в свою чергу померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За ст.77 ЦК УРСР 1963 року зміна осіб у зобов`язанні не тягне за собою зміни строку позовної давності. Аналогічна норма кореспондується у ст.262 ЦК України 2003 року.

У відповідності до ч.1ст.1216ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відтак, права та обов`язки позивача є тотожними правам та обов`язкам сторін договорів - його спадкодавців.

Позивач не надав будь яких доказів, які б свідчили про те, що його батьки зверталися із позовами до суду про визнання недійсними оспорюваних договорів дарування.

Таким чином, строк позовної давності по заявленим вимогам, яка для спадкодавців, так і для позивача, закінчився ще за життя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 29.02.2003 року.

Однак, позивач звернувся до суду із позовом 24.12.2019 року, тобто майже через 17 років після спливу строку позовної давності.

Суд вважає неспроможними аргументи позивача щодо поважності пропуску ним строку позовної давності з огляду на ту обставину, що він зміг дізнатися про долю земельних часток батьків лише після розслідування правоохоронними органами кримінального провадження, так як правовідносини, що є предметом спору у даній справі, та питання строку позовної давності за пред`явленими вимогами, пов`язуються передусім із порушенням суб`єктивних прав ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які за життя не скористалися своїм правом на судовий захист.

Також неприйнятними є доводи позивача про те, що строк позовної давності ним пропущений з поважних причин через протиправні дії посадових осіб Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області, якими були видані незаконні доручення, та здійснені незаконні дії з боку державного нотаріуса Погребищенської державної нотаріальної контори, оскільки вони не спростовують викладених вище висновків суду та не підтверджують наявність у ОСОБА_3 та ОСОБА_4 непереборних, істотних, суттєвих обставин, які б унеможливлювали їх звернення до суду із аналогічним позовом упродовж строку позовної давності.

Статтею 75 УРСР 1963 року унормовано, що позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін.

За правилами ч.1 ст.80 ЦК УРСР 1963 року закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки порушене право позивача ОСОБА_1 не підлягає захистові внаслідок закінчення строку позовної давності.

Оскільки у задоволенні позову слід відмовити, то судові витрати по сплаті судового збору на підставі ч.1 ст.141 ЦПК України необхідно залишити за позивачем.

Керуючись ст. ст. 2-7, 10, 133, 141, 258, 259, 263, 268, 351, 352, 354 ЦПК України, суд,-

Ухвалив:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про застосування наслідків недійсності правочину відмовити.

Сторони по справі:

Позивач:

ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач:

ОСОБА_2 , АДРЕСА_3 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення буде складено протягом десяти днів з дня закінчення розгляду справи.

Повний текст рішення складено 16.06.2022 року.

Суддя