Постанова

від 05.10.2022 по справі 143/1483/19

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 143/1483/19

Провадження № 22-ц/801/1426/2022

Категорія:

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бойко А. В.

Доповідач:Денишенко Т. О.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2022 рокуСправа № 143/1483/19м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складіколегії суддів судової палати у цивільних справах:

судді-доповідача Денишенко Т. О.,

суддів Медвецького С. К., Рибчинського В. П.,

за участі секретаря судового засідання Михайленко А. В., осіб, які подали апеляційну скаргу, позивача ОСОБА_1 , його представника адвоката Кузьмінського Ю. В., відповідача ОСОБА_2 , його представника адвоката Царківського О. Ю., розглянувши за правилами, вста-новленими для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, у відкритому судовому засіданні у м. Вінниці, у залі судових засідань апеляційного суду цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_3

про застосування наслідків недійсності правочинів,

за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 , його представника адво-ката Кузьмінського Юрія Володимировича на рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 10 червня 2022 року, ухвалене у приміщенні суду у м. Погребище за головування судді Сича С. М., повний текст якого складений 16 червня 2022 року,

В С Т А Н О В И В:

24грудня 2019року ОСОБА_1 звернувся уПогребищенський районнийсуд Вінниць-коїобласті зпозовом до ОСОБА_3 прозастосування наслідківнедійсності правочинів,посилаючись нанаступні обставини. ІНФОРМАЦІЯ_1 помербатько позивача ОСОБА_4 ,якому належалоправо наземельну частку(пай )площею 3,36в умовнихкадас-тровихгектарах безвизначення межв натурі(на місцевості),що перебувалау колективнійвласності КСПім.Шевченка с.Очеретня Погребищенськогорайону Вінницькоїобласті. ІНФОРМАЦІЯ_2 померламати позивача ОСОБА_5 ,якій такожналежало правона зе-мельнучастку (пай )площею 3,36в умовнихкадастрових гектарахбез визначеннямеж вна-турі(на місцевості),що перебувалау колективнійвласності КСПім.Шевченка с.Очеретня Погребищенськогорайону Вінницькоїобласті.Зазначене підтверджуєтьсясертифікатами направо наземельні частки(паї )серії відповідноВН №0165952,ВН №0165951,виданими наім`я батьківпозивача.За життякожен збатьків склавзаповіт,якими усесвоє майно,права намайно вонизаповіли синові,позивачу,який прийнявспадщину,але спадковіправа неоформив узв`язку звідсутністю оригіналівправовстановлюючих документівна земельнічастки (паї),що входилиу спадщину.Вирішуючи питанняпро відновленняправовстановлю-ючихдокументів,завдяки матеріаламкримінального провадження,відкритого зайого заявою, ОСОБА_1 довідався,що 29січня 2000року сільськимголовою ОСОБА_6 були виданідоручення відімені батьківпозивача працівнику,на тойчас секретарюсільської ради ОСОБА_7 для переоформленняїхніх сертифікатівна правона земельнічастки (паї )на ім`я ОСОБА_3 09лютого 2000року,тобто черездесять днівпісля видачідоручень, ОСОБА_7 ,діючи відімені батьківпозивача,подарував їхніправа наземельні частки(паї ) ОСОБА_3 ,який утой часбув орендаремземельних паїв.Укладені договоридарування єнедійсними всилу законуз моментуїх укладення,оскільки вонивчинені упорушення вимогстатті 9Закону України«Про нотаріат»,статей 48,49ЦК УРСР,Закону Українивід 09лютого 2006року№ 3415-ІV«Про внесеннязміни доЗемельного кодексуУкраїни».Земельні частки(паї )батьків ОСОБА_1 за зверненням ОСОБА_3 виділені йомув натурі(на місцевості),їм присвоєнікадастрові номери:за сертифікатомматері рахуєтьсяземельна ділянка№ НОМЕР_1 з кадастровимномером 0523483800:02:000:0011,за сертифікатомбатька -земельна ділянка№ НОМЕР_2 з кадастровимномером 0523483800:02:000:0012.Зазначені земельніділянки направі власностіналежать ОСОБА_3 .З урахуваннямзаяви від22липня 2021року ОСОБА_1 просив судвизнати поважнимипричини пропущенняним строкупозовної давності,визнати недійснимидоговори даруванняправа наземельні частки(паї )від 09лютого 2000року,укладені відімені ОСОБА_4 , ОСОБА_5 представником ОСОБА_7 ,і ОСОБА_3 ;застосувати наслідкинедійсності правочинівшляхом скасуванняправа влас-ності ОСОБА_3 на земельніділянки зкадастровими номерами0523483800:02:000:0011та 0523483800:02:000:0012,розташовані натериторії Очеретнянськоїсільської радиПогреби-щенськогорайону Вінницькоїобласті,повернути їхзаконним володільцям.

У заяві про поновлення строку позовної давності від 22 липня 2021 року ( а. с. 166 ) ОСОБА_1 вказує, що зміг дізнатися про порушення свого права з постано-ви про закриття кримінального провадження № 12016020270000105 від 24 жовтня 2019 року, де зазначалося, що 29 січня 2000 року Очеретнянський сільський голова Пашкурний О. С. посвідчив доручення батьків позивача на переоформлення їхніх сертифікатів на право на земельні частки ( паї ), уповноваживши на ці дії секретаря сільської ради Кулика В. І. Останній від імені довірителів 09 лютого 2000 року уклав договори дарування прав на земельні частки ( паї ) з ОСОБА_3 . Позивач вважає, що позовна давність пропущена ним з поважних при-чин, через протиправні дії посадових осіб Очеретнянської сільської ради з видачі доручень, дарування прав на земельні частки ( паї ) сторонній людині.

У червні 2022 року представником відповідача ОСОБА_3 адвокатом Царківським О. Ю. подана суду заява про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, у якій зазначається, що 09 лютого 2000 року укладені договори дарування ОСОБА_3 прав на земельні частки ( паї ) дарителями ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , від імені яких діяв секретар сільської ради Кулик В. І. по дорученнях, посвідчених 29 січня 2000 року головою Виконавчого комітету Очеретнянської сільської ради Пашкурним О. С. Саме з дати укла-дення договорів дарування, тобто з 09 лютого 2000 року починає спливати термін позовної давності за вимогами ОСОБА_1 . При цьому адвокат звертає увагу, що спадкодавці до мо-менту смерті у 2002, 2014 роках не зверталися в суд з позовами про визнання правочинів недійсними. З 2000 року позивач пропустив установлений статтею 257 ЦК України строк позовної давності у три роки, тому представник ОСОБА_8 заявив про застосування наслідків спливу позовної давності у цій справі, просив відмовити ОСОБА_1 у позові з цієї підстави.

Рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 10 червня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про застосування наслідків недійс-ності правочинів відмовлено. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції вказав, що по-зов ОСОБА_1 обгрунтований. Проте, позивачем про-пущений строк позовної давності, визначений нормами статті 71 ЦК УРСР 1963 року. Статтею 76 цього Кодексу визначено, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов, тобто, з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Посилаючись на правовий висновок, сформульований у постанові Вер-ховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 200/19766/16-ц, суд звертає увагу, що, почи-наючи з 29 лютого 2000 року, коли закінчився місячний строк дії виданих ОСОБА_4 та ОСОБА_5 доручень ОСОБА_7 на переоформлення їхніх сертифікатів на право на зе-мельні частки ( паї ) на конкретну особу ОСОБА_3 , батьки позивача могли та повинні бу-ли дізнатися у довіреної особи ОСОБА_7 чи відповідача ОСОБА_3 про стан своїх май-нових прав, про те, чи укладені відповідні угоди, ознайомитися з їхнім змістом. При цьому ОСОБА_3 учиняв усі необхідні процедурні дії з виділення належних тепер йому земель-них часток (паїв) у натурі ( на місцевості ), про що батьки позивача як постійні мешканці с. Очеретня могли та повинні були, мали реальну можливість дізнатися. Суд першої інстанції дійшов висновку, що перебіг строку позовної давності для пред`явлення позовів про визнан-ня договорів дарування недійсними для ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у всякому разі роз-почався не пізніше 29 лютого 2000 року. У суд з позовами про визнання недійсними дого-ворів дарування вони не зверталися. Зважаючи на викладене, суд критично оцінив доводи позивача про те, що його батькам не було і не могло бути відомо про дарування прав на земельні частки (паї) ОСОБА_3 .

Суд першої інстанції зробив висновок про те, що строк позовної давності по заявлених позовних вимогах як для спадкодавців, так і для позивача закінчився ще за життя ОСОБА_4 та ОСОБА_5 29 лютого 2003 року. ОСОБА_1 звернувся в суд з цим позовом 24 грудня 2019 року, тобто майже через сімнадцять років після спливу строку позовної давності. Суд визнав неспроможними ті аргументи позивача, що він дізнався про порушення своїх прав лише після ознайомлення з постановою про закриття кримінального провадження, оскільки предмет спору у цій справі, питання строку позовної давності за пред`явленими вимогами насамперед стосувалися його батьків, які за життя не зверталися за судовим захистом, якби вони вважали свої права порушеними.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 10 червня 2022 року, ОСОБА_1 , його представник адвокат Кузьмінський Ю. В. оскаржують його в апеляційному порядку, просять дане рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову, визнати поважною причину пропуску ОСОБА_1 строку позовної давності, поновити цей строк. Скаржники вважають оскаржуване рішення ухваленим без урахування усіх фактичних обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. В апеляційній скарзі йдеться про орендні відносини між батьками позивача і ОСОБА_3 . Крім цього, скаржники підкреслюють похилий вік ОСОБА_4 та ОСОБА_5 станом на оформлення довіреностей для переоформлення права на земельні частки ( паї ), станом на 2000 рік їм виповнилося по 76 років, вони мали трьох своїх власних дітей, що свідчить про відсутність у них наміру відчужувати свої права на земельні частки ( паї ) чужій людині ОСОБА_3 . Мотиви апеляційної скарги зводяться до неправильного сприйняття батьками позивача обставин вчиненого правочину, що вплинуло на їхнє волевиявлення, а ОСОБА_3 , щорічно виплачуючи кошти чи видаючи зерно цим людям похилого віку, створював умови наявності орендних відносин. Розуміючи необхідність користування земельними частками ( паями ), ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підписали доручення на переоформлення своїх прав на це нерухоме майно, зміст договорів дарування їм ніхто не повідомляв. За таких обставин особи, які подали скаргу, вважають необхідним задовольнити її вимоги, про це просять суд апеляційної інстанції.

Наданим цивільним процесуальним законом та забезпеченим ухвалою апеляційного суду від 08 серпня 2022 року правом подання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_3 , його представник адвокат Царківський О. Ю. не скористалися, їхній відзив на скаргу до апеляційного суду не надходив.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення по апеляційній скарзі позивача ОСОБА_1 , його представника адвоката Кузьмінського Ю. В., які просять скаргу задоволи-ти, заперечення на скаргу відповідача ОСОБА_3 , його адвоката Царківського О. Ю., які вважають скаргу безпідставною, просять у її задоволенні відмовити, дослідивши матеріали справи, ретельно проаналізувавши наявні у ній докази в їх сукупності, перевіривши закон-ність, обґрунтованість оскаржуваного судового рішення у межах доводів та вимог апеляцій-ної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , його адвоката підлягає частковому задоволенню. Рішення суду першої інстанції нале-жить скасувати, ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно норм статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції не у повній мірі відповідає цим вимогам, воно дійсно не узгоджується з фактичними обставинами справи, суперечить принципу справедливості, що є одним із визначальних у цивільному законодавстві ( цивільному праві ), зокрема, що також стосується добросовісності та розумності у вирішенні заявлених вимог.

Одним із проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодав-ством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одна із загальнолюдських вимірів права. Суд вважає за необхідне зазначити, що ця позиція ґрунтується, в тому числі, на Рішенні Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004.

У цій цивільній справі мають місце наступні фактичні обставини, які не оспорюються її учасниками.

19 листопада 1996 року ОСОБА_5 виданий сертифікат на право на зе-мельну частку ( пай ) серії ВН № 0165951, згідно з яким їй належить право на земельну част-ку ( пай ) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП ім. Шевченка, розміром 3,36 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі ( на місцевості ). Сертифікат зареєстрований 21 листопада 1996 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку ( пай ) за № 51.

19 листопада 1996 року ОСОБА_4 виданий сертифікат на право на земельну частку ( пай ) серії ВН № 0165952, згідно з яким йому належить право на земельну частку ( пай ) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП ім. Шевченка, розміром 3,36 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості). Сертифікат зареєстрований 21 листопада 1996 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку ( пай ) за № 52. 29 січня 2000 року ОСОБА_4 видане посвідчене голо-вою Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області ОСОБА_9 доручення, зареєстроване в реєстрі за № 12, згідно з яким він доручив ОСОБА_7 переоформити його сертифікат на право на земельну частку ( пай ) серії ВН № 0165952 на ім`я ОСОБА_3 , жителя с. Очеретня Погребищенського району Вінницької області, який на той час орендував земельні ділянки жителів с. Очеретня.

19 лютого 2000 року між ОСОБА_4 , від імені якого діяв ОСОБА_7 , як дарувате-лем, та ОСОБА_3 , як обдарованим, укладений договір дарування права на земельну част-ку ( пай ), посвідчений завідуючою Погребищенської державної нотаріальної контори Слін-ченко В. П., зареєстрований у реєстрі за № 192, згідно з яким даруватель подарував, а обда-рований прийняв у дар право на земельну частку ( пай ) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП ім. Шевченка розміром 3,36 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі ( на місцевості ), посвідчене сертифікатом ВН № 0165952.

23 листопада 2001 року ОСОБА_4 склав заповіт, посвідчений секретарем виконкому Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області, зареєстрова-ний у реєстрі за № 88, згідно з яким усе своє майно він заповів на користь позивача ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Згідно з довідкою Виконавчого комітету Оче-ретнянської сільської ради від 25 лютого 2020 року № 141 ОСОБА_4 до дня своєї смерті був зареєстрований і проживав зі своєю дружиною ОСОБА_5 в одному дворі, вели спіль-не господарство у АДРЕСА_1 . Спадщину після померлого ОСОБА_4 прийняла дружина, мати позивача ОСОБА_5

29 січня 2000 року ОСОБА_5 видала доручення, посвідчене головою Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області Пашкурним О. С., зареєстрова-не у реєстрі за № 13, згідно з яким вона доручила ОСОБА_7 переоформити її сертифікат на право на земельну частку ( пай ) серії ВН № 0165951 на ім`я ОСОБА_3 , жителя с. Очеретня Погребищенського району Вінницької області. 19 лютого 2000 року між ОСОБА_5 , від імені якої діяв ОСОБА_7 , як дарувателькою, та ОСОБА_3 , як обдарованим, укладений договір дарування права на земельну частку ( пай ), посвідчений завідуючою Погребищенської державної нотаріальної контори Слінченко В. П., зареєстрований у реєстрі за № 192, згідно з яким дарувателька подарувала, а обдарований прийняв у дар право на земельну частку ( пай ) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП ім. Шевченка, розміром 3,36 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі ( на місцевості ), посвідчене сертифікатом ВН № 0165951.

05 жовтня 2011 року ОСОБА_5 склала заповіт, посвідчений секретарем Виконкому Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області, зареєстрова-ний в реєстрі за № 235, згідно з яким усе своє майно вона заповіла синові, позивачу ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла.

24 лютого 2004 року на підставі розпорядження голови Погребищенської районної державної адміністрації Вінницької області від 12 лютого 2004 року № 61 «Про передачу у власність земельних часток ( паїв ) із земель колишнього сільськогосподарського підприєм-ства» у власність ОСОБА_3 передано земельні частки ( паї ) площею 3,2950 га за сертифікатами ВН № 0165951 та ВН № 0165952, йому виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ВН № 020952, згідно із яким він є її власником, зокрема й крім інших, вказаних спірних земельних ділянок.

Як спадкоємець за заповітами батьків 10 жовтня 2014 року позивач звернувся до Погре-бищенської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 він звернувся із заявою у Погребищенське відді-лення поліції Хмільницького ВП ГУНП у Вінницькій області про підробку посадовими осо-бами Очеретнянської сільської ради у 2000 році підписів його покійних батьків у дорученнях ОСОБА_7 , згідно з якими останній уклав договори дарування їхніх земельних часток (паїв) ОСОБА_3 .

Постановою слідчого Погребищенського ВП Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області від 24 жовтня 2019 року кримінальне провадження, внесене 01 квітня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016020270000105, за ознаками криміналь-ного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 КК України, закрите на підставі пункту першого частини першої статті 284 КПК України.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку із пропуском ним строку по-зовної давності, суд першої інстанції зазначив, що вчинені нотаріальні і прирівняні до них дії з порушенням правил, установлених статтею 9 Закону України «Про нотаріат» у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин, є недійсними. Пам`ятаючи, що ОСОБА_10 на момент оформлення йому доручень ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебував на посаді секретаря Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької об-ласті, та, маючи на увазі безсумнівність цієї обставини, що доводиться змістом самих дору-чень, суд вказав, що видані ОСОБА_4 та ОСОБА_5 доручення на переоформлення їхніх земельних часток ( паїв ) на ім`я ОСОБА_3 були посвідчені з порушенням приписів статті 9 Закону України «Про нотаріат», а відтак є недійсними. Як наслідок, керуючись нор-мами статей 48, 59 ЦК УРСР 1963 року, суд першої інстанції цілком законно та об`єктивно визнав позов ОСОБА_1 обґрунтованим.

Проте, ураховуючи, що під час розгляду справи представником ОСОБА_3 адвока-том Царківським О. Ю. було заявлено про застосування строку позовної давності, відповідно до норм статей 71, 76 ЦК УРСР 1963 року суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог за цієї підстави, пославшись на ту обставину, що перебіг строку позовної давності для пред`явлення позовів про визнання спірних договорів дарування недійсними розпочався для ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в усякому разі не пізніше 29 ( треба мати на увазі 09 ) лютого 2000 року. При цьому суд окремо звернув увагу на виділення ОСОБА_3 згідно з рішенням Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області від 03 березня 2000 року № 84 однієї земельної ділянки ( паю ) в натурі згідно із сертифікатами серії ВН № 0165951 та № 0165952, що розташована у відповідності зі Схемою поділу земель колективної власності на земельні ділянки ( паї ) під № 18 для ведення особистого підсобного господарства без створення юридичної особи.

Суд першої інстанції піддав критиці твердження позивача про те, що його батькам не було та не могло бути відомо про дарування прав на їхні земельні частки (паї) сторонній особі, оскільки як постійні мешканці с. Очеретня Погребищенського району Вінницької області вони поза будь-яким сумнівом могли та повинні були дізнатися про те, що належне їм право на земельні частки ( паї ) перейшло до відповідача, внаслідок чого він розпочав процедуру виділення таких земельних часток ( паїв ) в натурі ( на місцевості ).

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не погоджується, визнає його таким, що не узгоджується з фактичними обставинами справи з огляду на наступне.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 77 років. За три місяці до смерті 23 лис-топада 2001 року він склав заповіт на усе своє майно позивачу ОСОБА_1 , у котрому зазна-чено, що він заповідає у тому числі майновий пай серії ВІ ХУІІ № 005468, виданий СТОВ ім. Шевченка 12 листопада 2001 року. Цей заповіт посвідчений секретарем виконкому Оче-ретнянської сільської Ради народних депутатів Погребищенського району Вінницької області Куликом В. І. Спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняла його дружина ОСОБА_5 , яка 05 жовтня 2011 року склала посвідчений секретарем виконкому Очеретнянської сільської ра-ди заповіт, яким усе своє майно заповіла позивачу ОСОБА_1 . Вона померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 90 років. Належить мати на увазі вік власників відчужених земельних часток ( па-їв ), яким на момент складання доручень на переоформлення цього майна на ім`я ОСОБА_3 було по 75-76 років, а також ту обставину, що вони, інколи й сам позивач отримували від ОСОБА_3 щомісячні платежі коштами, сільськогосподарською продукцією у рахунок користування ним землею, виділеною за його зверненням у натурі. У судових засіданнях судів першої та апеляційної інстанцій сам відповідач ОСОБА_11 факт щомісячних плате-жів дарителям не заперечував, пояснюючи це власними добрими намірами надавати допо-могу подружжю ОСОБА_12 . Таке пояснення є досить суперечним дійсним обставинам справи з огляду на те, що у ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було троє дітей, одним з яких є позивач у справі. Крім цього, беручи до уваги неконкретність визначення розпорядження належними земельними частками ( паями ), яке зазначене як «переоформлення», обгрунтованим та ре-зонним убачається пояснення сторони позивача, що його батьки не розуміли, який документ підписували, помилялися щодо правової природи правочину, при цьому вважали, що мають бути укладені договори оренди спірного майна. Невстановленою, незрозумілою є та обста-вина, чому у дорученнях від 29 січня 2000 року не зазначено про оформлення у подальшому договорів дарування належного престарілим людям нерухомого майна у вигляді земельних часток ( паїв ), а застосоване багатозначне «переоформлення».

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками Консти-туційного Суду України, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тіль-ки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта у часі треба розуміти так, що вона почи-нається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом, іншим нормативно-правовим актом ( рішення від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 ).

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відноси-ни, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворот-ної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність осо-би. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодав-ства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію у повному обсязі.

Оскільки оспорювані договори дарування були укладені 09 лютого 2000 року, тобто до набрання чинності ЦК України, то з огляду на вищезазначені вимоги у вказаній справі по-винні застосовуватися положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виник-нення спірних правовідносин, зокрема, ЦК Української РСР 1963 року.

У частині позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання недійсними договорів дарування від 09 лютого 2000 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , від імені яких діяв ОСОБА_7 , належних їм на праві власності земельних часток ( паїв ) відповідачу ОСОБА_3 належить погодитися з висновками суду першої інстанції стосовно обгрунтованості цих вимог. Дійсно позов є законним та обгрунтованим з огляду на наступне.

Статтею 9 Закону України «Про нотаріат» у редакції, що була чинною станом на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що нотаріус тапосадова особа виконавчого комітету сільської, селищної, міської Рад народних депутатів,які вчиняють нотаріальні дії,не вправі вчиняти нотаріальні діїна своє ім`я і від свого імені, на ім`я і від імені свого чоловіка чи своєї дружини, його ( її ) та своїх родичів ( батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер ), а такожна ім`яі від імені працівників даної нотаріальної контори, працівни-ків, що перебувають у трудових відносинах з приватним нотаріусом, абопрацівників даного виконавчого комітету. Нотаріальні і прирівняні до них дії, вчинені з порушенням встанов-лених цією статтею правил,є недійсними. За змістом пункту другого частини другої статті 37 Закону України «Про нотаріат» у редакції, що була чинною станом на час виникнення спірних правовідносин, у населених пунктах, де немає нотаріусів, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів вчиняють деякі нотаріальні дії, зокрема, посвідчують доручення. Як наслідок, доручення від 29 січня 2000 року, на підставі яких представник ОСОБА_7 , діючи від імені ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , уклав 09 лютого 2000 року оспорювані договори дарування ОСОБА_3 земельних часток ( паїв ), самі зазначені договори дарування цього нерухомого майна є недійсними в силу закону, оскільки представник ОСОБА_7 як посадова особа Очеретнянської сільської ради не вправі був укладати дані договори дарування, через що вони підлягають визнанню недійсними з моменту їх укладення.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 через пропуск ним строку позовної давності для звернення в суд за захистом порушених інтересів, майнових прав. При цьому суд першої інстанції відштовхувався з визначенням строку позовної давності у цій справі від дати складання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 29 січня 2000 року доручень з переоформлення належних їм земельних часток ( паїв ) на ОСОБА_3 . Однак, у цих дорученнях не йдеться про договори дарування. У ситуації, що має місце термін «переоформлення» включає різні поняття, його можна трактувати, зокрема, як надан-ня земельних часток ( паїв ) в оренду, а усі дії ОСОБА_3 свідчать про певні відповідні відносини між ним та сім`єю ОСОБА_12 . Щомісячно отримуючи від ОСОБА_3 певні мате-ріальні блага, у престарілих батьків позивача не виникало сумнівів у доброчесних, відплат-них стосунках між ними. Більше того, й сам позивач у певні місяці отримував від ОСОБА_3 компенсаційні виплати за користування землею батьків.

Щодо строку позовної давності за заявленими в суд вимогами ОСОБА_1 , то колегія суддів апеляційного суду визнає висновок суду першої інстанції про пропуск позивачем цього строку помилковим, таким, що не відповідає фактичним обставинам справи.

Позивач звернувся у суд із позовом 24 грудня 2019 року. Матеріали справи не містять жодних доказів, які б доводили поінформованість ОСОБА_1 про наявність договорів доручення від 29 січня 2000 року, укладених його батьками в інтересах ОСОБА_3 , або договорів дарування прав на земельні частки ( паї ) від 09 лютого 2000 року, укладених від імені батьків посередником, посадовою особою Очеретнянської сільської ради ОСОБА_7 .

Отже, недійсність правочинів, вчинених стосовно нерухомого майна ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ніким не оспорюється. А датою, коли позивачу стало відомо про вчинення вка-зуваних вище правочинів реальною убачається визначення дати постанови про закриття кри-мінального провадження № 12016020270000105, якою є 24 жовтня 2019 року. Адже саме з цієї дати ОСОБА_1 отримав доступ до цих матеріалів та реально зміг ознайомитися з текстом оскаржуваних, наразі, правочинів, підгрунтям їх оформлення.

За таких обставин належить визнати, що строк позовної давності за вимогами у цій справі ОСОБА_1 не пропущений, маючи на увазі, що в суд з даним позовом він звер-нувся, як уже зазначалося, 24 грудня 2019 року.

Надавши об`єктивну оцінку фактичним обставинам справи, суд першої інстанції не у повній мірі співвідніс вказані обставини з власними висновками щодо застосування/неза-стосування строку позовної давності до заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, а відтак оскаржуване рішення суду першої інстанції не узгоджується із принципом справедливості, який повинен бути притаманним судовому рішенню як акту на виконання завдання цивіль-ного судочинства. Інакша позиція убачається неприйнятною.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами що-до предмета спору на власний розсуд.

За змістом статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захи-щаються судом.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до норм частини першої статті 9 Конституції України ратифікована Законом України від 07 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7, 11 Кон-венції» і є частиною національного законодавства України, встановлено, що кожен при вирі-шенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і відкри-тий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім встановленим законом судом.

Отже Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того стаття 17 Закону України № 3477-ІУ «Про виконання рішень та застосу-вання практики Європейського суду з прав людини» ( з подальшими змінами ) передбачає застосування судами Конвенції та практики Європейського суду з прав людини як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином питання, чи виконав суд свій обов`язок стосовно подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначене тільки у світлі конкретних обставин справи ( Проніна проти України, № 63566/00, § 23, Європейський суд з прав людини, від 18 липня 2006 року ).

Дослідивши доводи апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, належить констатувати, що вони грунтовно спростовують правильність ухваленого судом рішення, яке підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Щодо частковості задоволення вимог позивача, то відповідно до норм статті 367 ЦПК України, згідно з межами розгляду справи, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межахдоводів тавимог апеляційноїскарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та ( або ) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не зале-жали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У частині позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочинів щодо повернення земельних ділянок за кадастровими номерами 0523483800:02:000:0011, 0523483800:02:000:0012 законним володільцям належить відмовити з огляду на те, що вка-зані кадастрові номери були присвоєні земельним часткам (паям). Тепер вказані земельні частки ( паї ) виділені в натурі ( на місцевості ), їм присвоєний новий кадастровий номер. Крім того, позивачу належить визначитися щодо законних володільців, яким за його вимо-гою, належить повернути землю.

Статтями 374, 376 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції за результ-атами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Нормами статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи каса-ційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Ураховуючи необхідність на часткове задоволення апеляційної скарги скасувати рішення суду першої інстанції, підлягають перерозподілу судові витрати у цій справі.

Керуючись нормамистатей 141,367,368,374,376,381-384,389-391ЦПК України,апеляційний суд ускладіколегії суддівсудової палатиу цивільнихсправах-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , його представника адвоката Кузьмінського Юрія Володимировича задовольнити частково.

Рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 10 червня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про застосування наслідків недійсності правочинів скасувати.

Позов задоволити частково.

Визнати недійсним договір дарування права на земельну частку ( пай ) від 09 лютого 2000 року, яким ОСОБА_4 подарував ОСОБА_3 право на земельну частку ( пай ) розміром 3,36 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж земельної частки в натурі ( на місцевості ), що перебувала у колективній власності КСП ім. Шевченка с. Очеретня Погребищенського району Вінницької області, що підтверджується копією сертифікату на право на земельну частку ( пай ) серії ВН № 0165952.

Визнати недійсним договір дарування права на земельну частку ( пай ) від 09 лютого 2000 року, яким ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_3 право на земельну частку ( пай ) розміром 3,36 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж земельної частки в натурі ( на місцевості ), що перебувала у колективній власності КСП ім. Шевченка с. Очеретня Погребищенського району Вінницької області, що підтверджується копією сертифікату на право на земельну частку ( пай ) серії ВН № 0165951.

Застосувати наслідки недійсності правочинів. Скасувати право власності ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на земельні ділянки з кадастровими номерами 0523483800:02:000:0011 та 0523483800:02:000:0012, розташовані на території Очеретнянської сільської ради Погребищенського району Вінницької області.

У решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , мешканця АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , сплачений при зверненні в суд першої інстанції судовий збір у сумі 2305,20 гривень ( дві тисячі триста п`ять гривень 20 коп. ), 3457,81 гривень ( три тисячі чотириста п`ятдесят сім гривень 81 коп. ) судового збору, сплаченого при поданні апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак вона може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 10 жовтня 2022 року.

Суддя-доповідач Т. О. Денишенко

Судді С. К. Медвецький

В. П. Рибчинський