Рішення

від 15.06.2022 по справі 463/6829/21

ЛИЧАКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 463/6829/21

Провадження № 2/463/122/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2022 року Личаківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді: Стрепка Н.Л.,

з участю секретаря судових засідань: Онишкевича О.І.,

представника позивача: ОСОБА_1 ,

представника відповідача: ОСОБА_2 ,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Львові в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронна компанія «Сварожич» про усунення перешкод у користуванні часткою житлового будинку та стягнення моральної шкоди, -

встановив:

позивач через свого представника адвоката Медведя В.О., який діє на підставі ордеру серії ВС №1050091 від 14 грудня 2020 року, звернувся до суду з позовом про зобов`язання відповідачів усунути перешкоди у користуванні 1/4 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом його звільнення та видачі ключів від замка (замків) вхідних дверей; про солідарне стягнення з відповідачів на його користь завданої моральної шкоди в розмірі 25000 гривень; а також про покладення на відповідачів судових витрат.

Позов мотивує тим, що 28 квітня 2001 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було зареєстровано шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 дружина позивача ОСОБА_5 померла. Від шлюбу у позивача із покійною ОСОБА_5 дітей не було. Станом на дату смерті ОСОБА_5 була власником 1/4 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з заповітом, посвідченим приватним нотаріусом ЛМНО Дудко О.О. за № 480 від 6 липня 2015 року ОСОБА_6 заповів ОСОБА_5 та ОСОБА_4 1/2 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , в рівних частках. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 11 липня 2017 року за № 544 ОСОБА_5 та ОСОБА_4 прийняли вказану спадщину. Позивач та його покійна дружина ОСОБА_5 постійно проживали в 1/4 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , на протязі останніх 2-х років до дати смерті останньої, що підтверджується зокрема актом про фактичне місце проживання. Крім цього позивач та його покійна дружина також проживали разом за адресою: АДРЕСА_2 . 18 листопада 2020 року позивач повернувся із роботи в будинок постійного проживання за адресою: АДРЕСА_1 , де його при вході на територію будинку зустріли працівники охоронної компанії «Сварожич», які зазначити, що 1/2 вказаного будинку, а саме 1/4 частки покійної ОСОБА_5 та 1/4 частки ОСОБА_4 взято під охорону на підставі укладеного договору із ОСОБА_4 , в результаті чого ОК «Сварожич» не надають доступу позивачу до 1/4 частки вказаного будинку до сьогоднішнього дня.

Позивач вказує, що в результаті вказаних подій 18 листопада 2020 року він звернувся із заявою про притягнення до відповідальності ОСОБА_4 та працівників ТОВ «ОК «Сварожич» на ім`я начальника Личаківського ВП ГУ НП у Львівській області. 30 листопада 2020 року Личаківський ВП ГУ НП у Львівській області надало відповідь, зі змісту якої вбачається, що обставини викладені позивачем в заявах від 18 листопада 2020 року та від 19 листопада 2020 року носять цивільно-правовий характери та вирішуються виключно у судовому порядку. 4 грудня 2020 року ОСОБА_7 , звернувся із скаргою у Личаківський районний суд м. Львова на бездіяльність службових осіб Личаківського ВП ГУ НП у Львівській області в порядку ст. 303 КПК України. Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 14 грудня 2020 року у справі № 463/11794/20 задоволено скаргу та зобов`язано уповноважену посадову особу Личаківського ВП ГУНП у Львівській області внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви ОСОБА_3 від 18 листопада 2020 року про вчинення кримінального правопорушення та розпочати з приводу даних обставин досудове розслідування, що підтверджується копією відповідної ухвали.

Окрім того позивач вказує, що 18 листопада 2020 року він звернувся в Шосту львівську державну нотаріальну контору з заявою про прийняття спадщини, після смерті дружини ОСОБА_5 . За вищевказаною заявою в Шостій львівській державній нотаріальній конторі заведено спадкову справу № 480/2020 після смерті ОСОБА_5 . При цьому з довідки Шостої львівської державної нотаріальної контори від 11 травня 2021 року вбачається, що ОСОБА_3 , є спадкоємцем за законом після смерті дружини ОСОБА_5 .

Позивач вважає, що дії відповідачів порушують його законні права та інтереси. Зокрема ОСОБА_3 , як член сім`ї (чоловік) покійного власника 1/4 частки житлового будинку, який постійно проживав з останньою за вказаною адресою, а також є єдиним спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_5 , розпочинаючи із 18 листопада 2020 року та до сьогоднішнього дня не має доступу до вищенаведеної частки житлового будинку, де зберігаються його приватні речі, документи, майно, лікарства, тощо, а відтак, не може розпоряджатись вказаним майном через неправомірні дії відповідачів. Вказує, що відповідачі у добровільному порядку відмовляються усунути ці обставини та передати йому ключі від вхідних дверей 1/4 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , чим порушують права та законні інтереси позивача володіти та користуватися цим майном.

Крім цього вказує, що в результаті порушення з боку відповідачів законних прав та інтересів позивача йому було завдано моральної шкоди. Зазначає, що відповідно до виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого від 18 жовтня 2019 року, виданої КНП 5-а міська клінічна поліклініка м. Львова, він хворіє цукровим діабетом з 2014 року, постійно отримує інсулін. У свою чергу, після подій, які мали місце 18 листопада 2020 року, в позивача загострилась хвороба через перенесений стрес, емоційне сприйняття усіх вказаних подій, які мали місце одразу ж після смерті дружини, виклики працівників поліції, надання пояснень, які супроводжувались підвищеним тиском, тощо, що підтверджується випискою з медичної карти стаціонарного хворого № 19604 від 18 грудня 2020 року. Зокрема з такої вбачається, що ОСОБА_3 , поступив ургентно із клінічною картиною флегмони лівої стопи на тлі цукрового діабету II типу, після необхідної короткочасної доопераційної підготовки 10 грудня 2020 року виконана - розкриття флегмони лівої стопи, трансметатарзальна ампутація III пальця лівої стопи. Звертає увагу суду на те, що в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , доступ до якого у позивача відсутній, залишились усі медичні препарати, які необхідні для підтримання стану його здоров`я, спеціалізоване взуття, одяг, а відтак позивач зобов`язаний був придбавати усі ці речі заново, замовляти через Інтернет, що також потягнуло за собою істотні незручності та дискомфорт, зрив ділових зустрічей, переговорів (через відсутність ділового одягу та спецвзуття), докладені додаткових зусиль для організації життя. Відтак, виходячи із засад справедливості, добросовісності та розумності вважає, що солідарному стягненню із відповідачів на користь позивача підлягає стягненню завдана моральна шкода в розмірі 25000 гривень.

Матеріали позову надійшли до Личаківського районного суду м. Львова 15 червня 2021 року, автоматизованою системою документообігу суду для розгляду таких визначено суддю Стрепка Н.Л.

Ухвалою суду від 2 липня 2021 року позов прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розпочато в ній підготовче провадження та призначено підготовче засідання.

16 вересня 2021 року представником позивача ОСОБА_1 подано до суду клопотання про витребування з Львівського РУП №1 ГУ НП у Львівській області матеріалів кримінального провадження за заявою ОСОБА_3 від 18 листопада 2020 року, які були внесені до ЄРДР на підставі ухвали Личаківського районного суду м. Львова від 14 грудня 2020 року у справі № 463/11794/20.

13 жовтня 2021 року до суду надійшов відзив представника відповідача ОСОБА_4 - адвоката Романюка І.М., який діяв на підставі ордеру серії АІ № 1154552 від 7 жовтня 2021 року, відповідно до якого просить відмовити в повному обсязі у задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 та стягнути з останнього на користь ОСОБА_4 судові витрати.

Вказує, що з позовними вимогами відповідач не погоджується, вважає такі незаконними та необґрунтованими. Зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла рідна тітка відповідача ОСОБА_5 , після смерті останньої відкрилася спадщина. 18 листопада 2020 року Шостою львівською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 66772376. ОСОБА_8 , яка є сестрою померлої та матір`ю відповідача 8 лютого 2021року подано заяву до Шостої львівської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини та надано документи, що підтверджують родинні зв`язки із померлою. Листом Шостої львівської державної нотаріальної контори від 17 лютого 2021 року підтверджено, що заява позивача долучена до матеріалів спадкової справи. Таким чином ОСОБА_8 як спадкоємець другої черги має право на отримання свідоцтва про право на спадщини з урахування того, що заповіт померла ОСОБА_5 не складала, а також відсутні спадкоємці першої черги, оскільки дітей померла не мала, а також не було відомостей щодо її перебування у зареєстрованому шлюбі. Однак стало відомо, що ОСОБА_3 також була подана заява до Шостої львівської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини як спадкоємець першої черги на підставі того, між ним та ОСОБА_5 укладено шлюб, зареєстрований 28 квітня 2001 року, про що зроблено актовий запис № 436. Відповідач вказує, що близьким родичам померлої не було нічого відомо про укладення шлюбу ОСОБА_5 з позивачем чи будь-якою іншою особою. Зокрема відповідачу про реєстрацію шлюбу ОСОБА_5 з позивачем нічого не було відомо, весілля ОСОБА_5 та ОСОБА_3 не святкували, останні спільно не проживали та не вели господарство. Вказує, що ОСОБА_5 тривалий час підтримувала стосунки з ОСОБА_3 та періодично проживала разом з ним за адресою: АДРЕСА_2 , однак спільне господарство та побут між ними не велися, перед смертю ОСОБА_5 постійно проживала у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , де була зареєстрована. Зазначає, що позивач також іноді з`являвся у вказаному будинку, однак не був у ньому зареєстрований, а також, наскільки відомо відповідачу, право користування житловим будинком позивачу, як члену своєї сім`ї, за час життя ОСОБА_5 не давала. Враховуючи викладені обставини ОСОБА_8 звернулася до суду з позовною заявою про визнання недійсним шлюбу, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 та усунення ОСОБА_3 від права спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказує, що на даний час за вказаною позовною заявою відкрито провадження у справі № 462/2433/21, яка перебуває в Личаківському районному суді м. Львова.

Також звертає увагу на те, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 належить: ОСОБА_9 - 1/2 частки вказаного житлового будинку; ОСОБА_4 - 1/4 частки; ОСОБА_5 - 1/4 частки. Вказує, що позивач на час подання позовної заяви не є власником частки в житловому будинку, а тому позбавлений права користування ще не успадкованої частки, оскільки його право на спадкування оспорюється в судовому порядку. Звертає увагу на те, що норми чинного законодавства не передбачають самостійного характеру права члена сім`ї власника на користування жилим приміщенням, а посилання позивача на те, що він є одним із можливих спадкоємців частки в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , не є підставою для визнання за ним права власності на це майно. При цьому зазначає, що спірне спадкове майно, на яке претендує позивач, не є індивідуально визначеним, а становить собою ідеальну частку в житловому будинку, яка не визначена в натурі. Також вказує, що основним правовстановлюючим документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація права власності на нерухоме майно, у даному випадку, є свідоцтво про право на спадщину, видане нотаріусом, однак такого свідоцтва на день подання вказаної позовної заяви позивачу не видано, а тому вимоги позивача є передчасними та необґрунтованими, оскільки він не являється власником майна, яким він міг би бути позбавлений права користуватися.

Зазначає, що ОСОБА_4 та інший відповідач, який діє на підставі договору, укладеного з останньою, діють в межах закону, оскільки вона є належним співвласником житлового будинку та захищає своє право власності шляхом недопущення сторонніх осіб до свого майна та майна членів її сім`ї. Вказує, що відповідач розцінює дії позивача як протиправні, оскільки його право користування належним оспорюваним майном є недоведеним та таким, що викликає сумніви.

Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди вказує, що така є похідною від основної вимоги, а тому не підлягає задоволенню. Окрім того зазначає, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази обґрунтування завданої позивачу саме діями відповідачів моральної шкоди, оскільки маючи інше місце проживання (реєстрації), ніж оспорювана частка житлового будинку, позивач не позбавлений права на житло, а оскільки власником цієї частки він на день подання позовної заяви не є, то й право власності його не порушено. Крім того вказує, що частка в житловому будинку є особистою приватною власністю одного з подружжя, а саме померлої ОСОБА_5 , оскільки це майно, набуте за час шлюбу, але в порядку спадкування, а тому підстави вважати його спільною сумісною власністю відсутні. Відтак вважає, що вимоги щодо усунення перешкод у користуванні часткою житлового будинку та стягнення моральної шкоди не доведені належними та достатніми доказами, є передчасними та необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

Додатково повідомляє, що докази понесення судових витрат будуть подані не пізніше 5 днів після ухвалення судового рішення у порядку передбаченому частино восьмою статті 141 ЦПК України.

Також 20 жовтня 2021 року на електронну адресу суду надійшло клопотання представника відповідача ОСОБА_4 - адвоката Романюка І.М. про участь в судовому засіданні 22 жовтня 2021 року у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яке судом було задоволено.

Ухвалою суду від 22 жовтня 2021 року за клопотанням представника позивача ОСОБА_1 витребувано в Львівського районного управління поліції № 1 ГУНП у Львівській області матеріали кримінального провадження за заявою ОСОБА_3 від 18 листопада 2020 року, які були внесені до ЄРДР на підставі ухвали Личаківського районного суду м. Львова від 14 грудня 2020 року у справі №463/11794/20.

2 грудня 2021 року на адресу суду з Львівського районного управління поліції № 1 ГУНП у Львівській області на виконання вказаної вище ухвали надійшли витребувані матеріали кримінального провадження № 12020145040000707 від 21 грудня 2020 року.

Ухвалою суду від 24 грудня 2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено таку до судового розгляду. Надалі справу неодноразово було призначено до розгляду в судових засіданнях.

17 лютого 2022 року на електронну адресу суду надійшло клопотання представника відповідача ОСОБА_4 - адвоката Циби О.Ю., що діяла на підставі ордеру серії АІ №4488374 від 23 грудня 2021 року, про участь в судовому засіданні 22 лютого 2022 року у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яке судом було задоволено.

В судовому засіданні 22 лютого 2022 року представник позивача ОСОБА_1 позов підтримав, пояснення надав аналогічні викладеним в позовній заяві, просив позов задовольнити.

22 лютого 2022 року в судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_10 , яка діяла на підставі ордера серії АІ № 1188374 від 22 грудня 2021 року відносно задоволення позову заперечила з підстав викладених у відзиві.

В судовому засіданні 20 квітня 2022 року розгляд справи було відкладено у зв`язку з неявкою у таке учасників справи та надходженням на адресу суду клопотання представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_11 про відкладення розгляду.

15 червня 2022 року на електронну адресу суду надійшло клопотання представника відповідача ОСОБА_4 - адвоката Леляка Я.О., що діє на підставі ордеру серії СВ №1030628 від 15 червня 2022 року, про участь в судовому засіданні 16 червня 2022 року у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яке судом було задоволено.

Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 в судовому засіданні вимоги позову заперечив з мотивів, викладених у відзиві, просив в його задоволенні відмовити.

Відповідач ТОВ «Охоронна компанія «Сварожич», що належним чином повідомлявся про дату, час та місце судового засідання, в тому числі шляхом розміщення на офіційному веб-порталі суду оголошення про його виклик, в жодне з судових засідань, в тому числі 16 червня 2022 року, явку свого представника не забезпечив, про причини його неявки не повідомив, відзиву до суду не подав, клопотання про відкладення розгляду справи чи будь-яких інших клопотань на адресу суду не скерував.

За таких обставин з врахуванням положень ч. 1 ст. 223 ЦПК України суд вважає за можливе завершити розгляд справи у відсутності представника даного відповідача, відносно чого інші учасники справи не заперечили.

Заслухавши пояснення учасників процесу, оглянувши матеріали кримінального провадження № 12020145040000707 від 21 грудня 2020 року, дослідивши зібрані у справі докази, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих доказів, суд приходить до наступного.

З інформаційної довідки № 235499204 від 4 грудня 2020 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вбачається, що право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 належить: ОСОБА_9 - 1/2 частки вказаного житлового будинку; ОСОБА_4 - 1/4 частки; ОСОБА_5 - 1/4 частки.

ОСОБА_5 і позивач у справі ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі з 28 квітня 2001 року, що стверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 від 28 квітня 2001 року.

ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 9 листопада 2020 року.

З копії акту про фактичне місце проживання від 25 листопада 2020 року № 1/25 складеного ЛКП «Господар» та копії довідки ЛКП «Господар від 25 листопада 2020 року № 4061 вбачається, що ОСОБА_3 проживав за адресою АДРЕСА_1 з дружиною ОСОБА_5 до її смерті.

З копії акту № 5 від 11 травня 2021 року складеного ЛКП «Сигнівка» вбачається, що ОСОБА_3 зареєстрований та проживає за адресою АДРЕСА_3 . Дружина ОСОБА_5 проживала без реєстрації разом зі своїм чоловіком.

Описані вище акти складені враховуючи свідчення сусідів про допит яких в судовому засіданні сторони позивача і відповідача не клопотали.

З копії довідки № 02347 від 25 листопада 2020 року про зняття з реєстрації місця проживання вбачається, що ОСОБА_5 знято з реєстрації за адресою АДРЕСА_1 з 25 листопада 2020 року.

З копії витягу № 62513198 від 18 листопада 2020 року про реєстрацію в спадковому реєстрі вбачається, що Шостою львівською державною нотаріальною конторою відкрито спадкову справу після смерті ОСОБА_5 (спадкова справа номер: у спадкову реєстрі 66772376; у нотаріуса 480/2020.

З копії довідки Шостої львівської державної нотаріальної контори від 11 травня 2021 року № 488/02-14 вбачається, що ОСОБА_3 є спадкоємцем за законом після смерті дружини ОСОБА_12 .

Таким чином, позивач у справі на час звернення з позовом і ухваленням рішення в силу положень статті 1261 ЦК України є спадкоємцем першої черги за законом, який в силу положень статтей 1268, 1269 ЦК України вважається таким, що прийняв спадщину, оскільки він постійно проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та подав заяву про прийняття такої.

Саме по собі звернення позивача до суду з відповідним позовом про усунення перешкод у користуванні часткою житлового будинку й заперечення відповідача ОСОБА_4 щодо його задоволення, свідчить про наявність таких перешкод.

Крім того, факт чинення перешкод в користуванні позивачем спірним будинком свідчать пояснення надані ОСОБА_4 під час допиту в якості свідка в кримінальному провадженні № 12020145040000707 від 21 грудня 2020 року. Зокрема, з її протоколу допиту від 3 лютого 2021 року вбачається, що вона підтверджує факт зміни замків на вхідних дверях і брамі, та замовлення охорони будинку, щоб позивач силою не намагався потрапити в середину.

З копії договору № 12/11/144 від 13 листопада 2020 року про надання охоронних послуг укладеного між ОСОБА_4 і ТОВ «Охоронна компанія « Сварожич», наявного в матеріалах кримінального провадження № 12020145040000707 від 21 грудня 2020 року, вбачається, що предметом договору є охорона будинку АДРЕСА_1 .

З протоколу допиту в якості свідка ОСОБА_13 від 4 лютого 2021 року, який є директором ТОВ «Охоронна компанія «Сварожич», вбачається підтвердження факту не допуску позивача до будинку АДРЕСА_1 , зокрема він вказав, що були поміняні замки, коли ОСОБА_3 не було вдома та його не впустили до вказаного будинку.

З постанови дізнавача відділу дізнання Львівського районного управління поліції ГУНП у Львівській області Сідлецького А.В. (постанова без дати) вбачається, що кримінальне провадження № 12020145040000707 від 21 грудня 2020 року закрито у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого статтею 356 КК України.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Зазначений правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 12 червня 2013 року у справі № 6-32цс13.

У пункті 33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 761/5115/17 (провадження № 14-391цс19) вказано, що: «одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України), - усунення перешкод у здійсненні права користування майном (негаторний позов). Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним, зокрема і у випадку, коли перешкоди у здійсненні зазначеного права чинить власник майна».

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

У частині першій статті 383 ЦК України та статті 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

У частині першій статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Близькі за змістом положення містяться в частині першій статті 405 ЦК України.

Нормами статті 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Згідно з частинами другою, третьою статті 64 ЖК України до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

У статті 7 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житловим приміщенням допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватися в судовому порядку.

При цьому необхідно звернути увагу, що ЖК України був прийнятий 30 червня 1983 року і він не відображає усіх реалій сьогодення. ЦК України є кодифікованим актом законодавства, який прийнято пізніше в часі, тому темпоральна колізія вирішується саме на користь норм ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Можна зробити висновок, що законодавець при прийнятті ЦК України у вказаній статті не визначив особливостей застосування норм ЦК України до житлових правовідносин в цілому, разом з тим відносини, які регулюються ЖК України, у своїй більшості є цивільно-правовими та мають регулюватися саме нормами ЦК України.

У Рішеннях Конституційного Суду України від 03 жовтня 1997 року № 4-зп у справі за конституційним зверненням ОСОБА_8 щодо офіційного тлумачення частини п`ятої статті 94 та статті 160 Конституції України (справа про набуття чинності Конституцією України) та від 13 березня 2012 року № 5-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_9 щодо офіційного тлумачення положення частини четвертої статті 3 Закону України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (справа про заборону розірвання договорів інвестування житлового будівництва) зазначено, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Положеннями статті 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Права члена сім`ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, в якій зазначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

При порівнянні норм ЖК України та ЦК України можна зробити такі висновки.

У частині першій статті 156 ЖК України не визначені правила про самостійний характер права члена сім`ї власника житлового будинку на користування житловим приміщенням, не визначена і природа такого права. Передбачено право члена сім`ї власника житлового будинку користуватися житловим приміщенням нарівні з власником, що свідчить про похідний характер права користування члена сім`ї від прав власника.

Зазначена норма не передбачає і самостійного характеру права користування житловим приміщенням, не вказує на його речову чи іншу природу.

Водночас посилання на наявність угоди про порядок користування житловим приміщенням може свідчити про зобов`язальну природу такого користування житловим приміщенням членом сім`ї власника.

Статтею 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено перелік речових прав, похідних від права власності: право користування (сервітут); інші речові права відповідно до закону.

Тобто під речовим правом розуміється такий правовий режим речі, який підпорядковує цю річ безпосередньому пануванню особи.

Особливістю вирішення цього спору є те, що при створенні сім`ї, встановленні сімейних відносин, власник і член сім`ї, тобто дружина і чоловік вважали, що їх відносини є постійними, не обмеженими у часі, а не про тимчасовий характер таких відносин. Тому і їх права, в тому числі житлові, розглядалися як постійні. За логікою законодавця у законодавстві, що регулює житлові правовідносини, припинення сімейних правовідносин, втрата статусу члена сім`ї особою, саме по собі не тягне втрату права користування житловим приміщенням.

Разом з тим відповідно до частин першої та другої статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Оскільки позивач набув право користування спірним будинком як член сім`ї власника, прийняв спадщину, яка складається в тому числі з 1/4 частини спірного будинку, хоча на момент розгляду справи і не отримав свідоцтва про право власності на частку в спірному будинку, однак оскільки йому чинить перешкоди інший співвласник в користуванні житлом з залученням охоронної компанії, а тому право позивача на користування житлом підлягає захисту в судовому порядку, враховуючи заявлені позовні вимоги, відповідача ОСОБА_4 слід зобов`язати усунути перешкоди в користуванні позивачу 1/4 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 шляхом видачі ключів від замка (замків) вхідних дверей, оскільки як вбачається з описаних вище письмових доказів саме цей відповідач здійснила заміну замків вхідних дверей.

Щодо зобов`язання відповідачів усунути перешкоди в користуванні спірною частиною будинку шляхом її звільнення, то дана вимога не підлягає до задоволення, оскільки судовим розглядом не встановлено, що частина будинку, яка належала спадкодавцю була виділена їй в натурі, натомість встановлено, що описаний вище будинок належить його власникам на праві спільної часткової власності, а тому суд не вправі зобов`язувати іншого співвласника звільнити будинок як це просить позивач.

Вирішуючи вимогу позову про відшкодування моральної шкоду, суд виходить за наступного.

Згідно з статтею 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно з роз`ясненнями, наданими у пунктах 5, 9 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У відповідності до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як на підставу стягнення моральної шкоди позивач посилається на погіршення стану свого здоров`я зумовленого діями відповідачів.

Однак в порушення вимог статті 81 ЦПК України не надає жодного доказу цим обставин.

Суд звертає увагу, що сам позивач в позові вказує, що з 2014 року хворіє цукровим діабетом, постійно отримує інсулін. Надав до позову докази, що він з своєю покійною дружиною фактично проживали по двох адресах, що описано вище. А тому враховуючи, що позивач міг зазнати переживань, які пов`язані з втратою дружини, а тому погіршення його стану здоров`я може не мати причинно-наслідкового зв`язку з діями відповідачів щодо чинення перешкод в користуванні спірним будинком, доказів протилежного не надано, зокрема таким міг бути висновок експертного дослідження щодо визначення розміру заподіяної моральної шкоди. Також враховуючи визнання позивачем факт двох місць проживання, суд критично відноситься до його доводів щодо ненадання відповідачами доступу до його майна, що зумовили порушення звичного способу його життя.

Враховуючи наведене, вимога про відшкодування моральної шкоди до задоволення не підлягає.

Суд не бере до уваги посилання сторони позивача на постанову Верховного Суду від 3 квітня 2019 року в справі № 454/2025/15 як на правовий висновок, який підлягає до застосування до спірних правовідносин, які є предметом розгляду цієї цивільної справи виходячи з наступного.

Під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Категорія «подібні правовідносини» може означати як такі правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і такі, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. При визначенні справ із подібними правовідносинами враховується предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені судами фактичні обставини справи, однакове правове регулювання спірних правовідносин.

В справі № 454/2025/15 спір стосується визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням. В справі, що є предметом судового розгляду спір стосується усунення перешкод у користуванні часткою житлового будинку членом сім`ї померлого власника.

Наведене дає підстави для висновку, що у зазначеній справі відсутня подібність фактичних обставин, які визначають характер спірних відносин, зі справою, яка розглядається.

Суд ухвалюючи рішення також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші доводи, зазначені сторонами у заявах по суті справи, а також в судових засіданнях, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Вирішуючи питання розміру витрат, що підлягають стягненню слід зазначити наступне. Так згідно з частиною першою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються в тому числі з судового збору. Позивач відповідно до пункту дев`ять частини першої статті 9 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору. Суд прийшов до переконання про підставність позовних вимог заявлених до відповідача ОСОБА_4 , а тому з неї згідно з статтею 141 ЦПК України в користь держави слід стягнути 908 гривень судового збору, який підлягав сплаті при зверненні до суду з позовною вимогою немайнового характеру.

Керуючись ст.ст. 81, 82, 141, 265, 273, 274 ЦПК України, суд -

ухвалив:

позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронна компанія «Сварожич» про усунення перешкод у користуванні часткою житлового будинку та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Зобов`язати ОСОБА_4 усунути перешкоди в користуванні 1/4 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 шляхом видачі ОСОБА_3 ключів від замка (замків) вхідних дверей.

В задоволенні решти вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 в користь держави 908 (дев`ятсот вісім) гривень судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової кратки платника податків НОМЕР_3 .

Відповідачі: ОСОБА_4 , місце проживання: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової кратки платника податків НОМЕР_4 ;

Товариство з обмеженою відповідальністю «Охоронна компанія «Сварожич», місцезнаходження: 79019, м. Львів, вул. Клепарівська, 30, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 41316997.

Суддя: Стрепко Н.Л.