Постанова

від 14.06.2022 по справі 522/12027/16-ц

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1183/22

Справа № 522/12027/16-ц

Головуючий у першій інстанції Загороднюк В. І.

Доповідач Дришлюк А. І.

Категорія: 52

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.06.2022 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Драгомерецького М.М., Громіка Р.Д.,

при секретарі судового засіданні Сидоренко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «Гемо Медика Одесса» та ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 жовтня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гемо Медика Одеса» про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, стягнення моральної шкоди та заробітної плати за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

04 липня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ТОВ «Гемо Медика Одеса» та просив визнати незаконним та скасувати наказ №17-к від 15.06.2016 року про його звільнення з 16.05.2016 р. по п.4 ст.40 КЗпП України; поновити його на посаді директора з маркетингу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гемо Медика Одеса»; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гемо Медика Одеса» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також моральну шкоду в сумі 10000 гривень. Допустити негайне виконання судового рішення в частині його поновлення на роботі та стягнення частини компенсації в розмірі середнього заробітку за один місяць (а.с.1-3).

13 жовтня 2016 року рішенням Приморського районного суду м. Одеси позов задоволено частково. Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю „Гемо Медика Одеса внести зміни до наказу № 17-к від 15.06.2016 року про звільнення ОСОБА_2 з посади директора по маркетингу, зазначивши, що датою звільнення є 16.06.2016 р. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гемо Медика Одеса» на користь держави судовий збір в розмірі 551,20 гривень (а.с.80-83).

31 жовтня 2016 року Приморським районним судом м. Одеси зареєстровано апеляційну скаргу представника ТОВ «Гемо Медика Одеса» - Шахновського О.О. на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 жовтня 2016 року. Апелянт вказав, що ним у зв`язку з відсутністю поважних причин відсутності позивача на робочому місці 17.05.2016 року було звільнено з займаної посади та останнім робочим днем вказано 16.05.2016 року, про що 15.06.2016 року було видано наказ. Як наголошує апелянт, відповідно до оскаржуваного наказу позивач не перебував в день звільнення на лікарняному, а видача наказу про звільнення під час перебування на лікарняному не є підставою для визнання звільнення незаконним та не є підставою для внесення змін до наказу. А так як суд, на думку апелянта, вийшов за межі заявлених вимог, адже позивачем не заявлено вимогу внесення змін до наказу, то рішення підлягає скасуванню. З огляду на зазначене, просить суд скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 жовтня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, стягнути з ОСОБА_2 на користь апелянта судовий збір у розмірі 606,33 грн (а.с.89-94).

11 листопада 2016 року Приморським районним судом м. Одеси зареєстровано апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 жовтня 2016 року. Апелянт вважає, що законом не передбачена можливість внесення змін в незаконний наказ, а прийняте судом першої інстанції рішення маскує незаконне рішення відповідача, змінюючи дату на ту, якою відповідач мав право звільнити ОСОБА_2 за КЗпП, проте не зміню підставу звільнення. Також, апелянт наголошує на тому, що судом першої інстанції не було досліджено відомості, надані стороною позивача, та необґрунтовано відхилено клопотання про виклик свідків. З огляду на вказане, апелянт просить суд скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 жовтня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги (а.с.99-102).

01 березня 2017 року ухвалою Апеляційного суду Одеської області (головуючий суддя Комлева О.С.) апеляційну скаргу ТОВ «Гемо Медика Одеса» відхилено. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 відхилено. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 жовтня 2016 року залишено без змін (а.с.141-146).

14 серпня 2019 року постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду касаційні скарги представника ОСОБА_2 ОСОБА_1 та ТОВ «Гемо Медика Одеса» задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 01 березня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с.203-207).

Відзиви на апеляційні скарги, пояснення по справі тощо до апеляційного суду не надходили.

З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 14, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам.

Сторони в судове засідання не з`явились. Про розгляд справи повідомлялись належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Клопотань про відкладення судового засідання або про розгляд справи в режимі відеоконференції сторони не подавали.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апелянтів, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Приймаючи рішення у справі суд першої інстанції виходив з того, що позивач був відсутній на робочому місці без поважних причин з 17.05.2016 по 01.06.2016 про що свідчать відповідні акти, від надання пояснень щодо поважності причин відсутності на робочому місці позивач відмовився, тому суд дійшов висновку, що звільнення позивача з займаної посади на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України є правомірним. При цьому суд врахував, що позивач знаходився на лікарняному з 01.06.2016 по 15.06.2016, а тому суд вирішив внести зміни до наказу про звільнення від 15.06.2016 зазначивши дату звільнення 16.06.2016.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 01.03.2017 вказане рішення суду першої інстанції було залишено без змін.

Скасовуючи зазначену ухвалу апеляційного суду КЦС ВС в постанові від 14.08.2019 вказав, що враховуючи, що датою звільнення у оскаржуваному наказі зазначено 16 травня 2016 року за прогул 17 травня 2016 року, а днем видання наказу є 15 червня 2016 року, відповідач не дотримався правил визначення дати звільнення працівника, чим порушив процедуру його звільнення. Працівник не може бути звільнений у день, який передує дню видання роботодавцем наказу про звільнення. Працівник може бути звільнений з підстав, передбачених КЗпП України, у день видання наказу роботодавцем, або у будь-який наступний день за днем видання наказу про звільнення у межах строків для застосування дисциплінарного стягнення, визначених у статті 148 КЗпП України.

Відповідно до ч. 1 ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

З огляду на вище зазначене апеляційний суд переглядає справу з врахуванням висновків суду касаційної інстанції, викладених в постанові від 14.08.2019.

Фактичні обставини справи

Позивач ОСОБА_2 працював у ТОВ «Гемо Медика Одеса» на посаді директора з маркетингу з 29 січня 2015 року по 16 травня 2016 року.

Відповідно до актів про відсутність на робочому місці від 17.05.2016, 31.05.2016 р., 15.06.2016 р. ОСОБА_2 був відсутній на робочому місці без поважних причин з 17 травня 2016 року по 15 червня 2016 року, в телефонному режимі повідомив, що знаходиться на лікарняному з 01.06.2016 року. На зазначених актах 15.06.2016 р. позивачем зроблено запис «З наданим актом не згодний».

17.05.2016 працівники ТОВ «Гемо Медика Одеса» склали акт про відсутність на робочому місці ОСОБА_2 17.05.2016 (т. 1, а.с. 46,47). Такий же акт був складений 31.05.2016 (т. 1, а.с. 48,49).

31.05.2016 р. ОСОБА_2 звернувся до директора ТОВ «Гемо Медика Одеса» з заявою про звільнення його з посади директора по маркетингу з 31.05.2016 р. на підставі ст. 38 ч. 3 КЗпП України (т. 1, а.с. 44).

Як вбачається з відповіді директора ТОВ «Гемо Медика Одеса» від 31.05.2016 р. ОСОБА_2 було відмовлено в задоволенні заяви про звільнення від 31.05.2016 р. за безпідставністю. Вказана відповідь була прочитана позивачу, який від підпису про ознайомлення відмовився, про що свідчать відповідні записи на зазначеній відповіді (т. 1, а.с. 44).

31.05.2016 р. позивач надав повторну заяву про звільнення на підставі ст. 38 ч. 3 КЗпП України, мотивуючи її систематичними погрозами, створенням атмосфери недовіри та психоемоційного дискомфорту (т. 1, а.с. 43).

15.06.2016 ОСОБА_2 звернувся до відповідача з заявою, якою просив задовольнити його заяву від 08.06.2016 про звільнення та звільнити його з 15.06.2016 в зв`язку з неможливістю продовжувати роботу на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України, а також здійснити з ним розрахунок (т. 1, а.с. 14).

Наказом № 17-к від 15.06.2016 ТОВ «Гемо Медика Одеса» звільнили ОСОБА_2 з посади директора по маркетингу 16.05.2016 на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП (прогул) (т. 1, а.с. 38).

З 01 червня 2016 року по 15 червня 2016 року ОСОБА_2 перебував на лікарняному. Стати до роботи повинен був 16 червня 2016 року, що підтверджується листком непрацездатності від 01 червня 2016 року серії АГШ № 844726, виданим комунальною установою Одеської медико-санітарної допомоги № 12 (т. 1, а.с. 13).

Відповідно до листа ТОВ «Гемо Медика Одеса» від 03 жовтня 2016 року № 21 на підприємстві профспілкові органи не створювалися і не функціонують (т. 1, а.с. 35)

Оцінка апеляційного суду

Прогул єпорушенням трудовоїдисципліни.Відповідно доч.1ст.147КЗпП Україниза порушеннятрудової дисциплінидо працівникаможе бутизастосовано тількиодин зтаких заходівстягнення: 1)догана; 2) звільнення.

Відповідно дост.148КЗпП Українидисциплінарне стягненнязастосовується роботодавцембезпосередньо завиявленням проступку,але непізніше одногомісяця здня йоговиявлення,не рахуючичасу звільненняпрацівника відроботи узв`язкуз тимчасовоюнепрацездатністю абоперебування йогоу відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Пунктом 4 статті 40КЗпП України передбачено, що відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (прогул) є підставою для розірвання трудового договору з працівником з ініціативи роботодавця.

Відповідно до частини першої статті 47КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Скасовуючи ухвалу апеляційного суду в цій справі КЦС ВС в своїй постанові зазначили, що враховуючи, що датою звільнення у оскаржуваному наказі зазначено 16 травня 2016 року за прогул 17 травня 2016 року, а днем видання наказу є 15 червня 2016 року, відповідач не дотримався правил визначення дати звільнення працівника, чим порушив процедуру його звільнення. Працівник не може бути звільнений у день, який передує дню видання роботодавцем наказу про звільнення. Працівник може бути звільнений з підстав, передбачених КЗпП України, у день видання наказу роботодавцем, або у будь-який наступний день за днем видання наказу про звільнення у межах строків для застосування дисциплінарного стягнення, визначених у статті 148 КЗпП України.

При цьому роботодавець повинен дотримуватись вимог, встановлених частиною третьою статті 40 КЗпП України, яка визначає, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації. У відповідності до положення наведеної норми, наказ роботодавця про звільнення працівника може бути видано у будь-який день, проте днем звільнення може бути лише робочий день, коли працівник перебуває на роботі.

Як було вище зазначено, 17.05.2016 працівники ТОВ «Гемо Медика Одеса» склали акт про відсутність на робочому місці ОСОБА_2 17.05.2016 (т. 1, а.с. 46,47). Такий же акт був складений 31.05.2016 (т. 1, а.с. 48,49).

Наказом № 17-к від 15.06.2016 ТОВ «Гемо Медика Одеса» звільнили ОСОБА_2 з посади директора по маркетингу з 16.05.2016 на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП (т. 1, а.с. 38).

Як було вище зазначено 15.06.2016 ОСОБА_2 знаходився на лікарняному. Крім того, станом на 16.05.2016 (дата звільнення позивача) відомості щодо вчинення працівником прогулу відсутні, в процесі розгляду справи не подавались до суду.

Отже, роботодавець виніс наказ про звільнення працівника з порушенням процедури, встановленої законом, а саме визначив день звільнення 16.05.2016, що за часом передує факту вчинення прогулу (17.05.2016).

Крім того, як вже вище зазначалось 31.05.2016 р. ОСОБА_2 звернувся до директора ТОВ «Гемо Медика Одеса» з заявою про звільнення його з посади директора по маркетингу 31.05.2016 р. на підставі ст. 38 ч. 3 КЗпП України (т. 1, а.с. 44).

Як вбачається з відповіді директора ТОВ «Гемо Медика Одеса» від 31.05.2016 р. ОСОБА_2 було відмовлено в задоволенні заяви про звільнення від 31.05.2016 р. за безпідставністю. Вказана відповідь була прочитана позивачу, який від підпису про ознайомлення відмовився, про що свідчать відповідні записи на зазначеній відповіді (т. 1, а.с. 44).

31.05.2016 р. позивач надав повторну заяву про звільнення на підставі ст. 38 ч. 3 КЗпП України, мотивуючи її систематичними погрозами, створенням атмосфери недовіри та психоемоційного дискомфорту (т. 1, а.с. 43).

15.06.2016 ОСОБА_2 звернувся до відповідача з заявою, якою просив задовольнити його заяву від 08.06.2016 про звільнення та звільнити його з 15.06.2016 в зв`язку з неможливістю продовжувати роботу на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України, а також здійснити з ним розрахунок (т. 1, а.с. 14).

Разом з тим, вказана заява була проігнорована роботодавцем.

21.06.2016 була проведена перевірка додержання суб`єктом господарювання - ТОВ «Гемо Медика Одеса» законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування , акт перевірки № 15-01-004/0428. Відповідно до витягу з акту перевірки ТОВ «Гемо Медика Одеса» в трудових правовідносинах з ОСОБА_2 порушили ст. 29, ч. 4 ст. 79, ст. 127, ч. 1 ст. 116 та ч. 1 ст. 38 КЗпП України (т. 1, а.с. 63-65).

Відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Згідно з пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України

від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. Суд не в праві визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення.

Відповідно доч.2ст.235КЗпП Україниу разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з положеннями ст. 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору.

З огляду на встановлені обставини справи, положення діючого законодавства, яке регулює спірні правовідносини, а також роз`яснення суду касаційної інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про те, що відповідачем була порушена процедура звільнення позивача. Разом з тим, оскільки позивач неодноразово подавав заяви про звільнення, в тому числі за власним бажанням в зв`язку з сімейними обставинами та зміною місця проживання, чим фактично підтвердив відсутність наміру продовжувати працювати на займаній посаді, апеляційний суд задовольняє частково позовні вимоги в частині дати звільнення позивача з займаної посади - з 16.06.2016 та на підставі ч. 1 ст. 235 КЗпП України змінює формулювання причин звільнення з «п. 4 ст. 40 КЗпП України (прогул)» на «ч. 1 ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням)».

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Одночасно, в зв`язку зі зміною дати звільнення з 16.05.2016 на 16.06.2016, апеляційний суд приймає рішення про виплату позивачу заробітної плати за 1 місяць 12000 грн.

З огляду на вище зазначене, апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди.

Відповідно до положень ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власникомабо уповноваженимним органомморальної шкодипрацівнику провадитьсяу разі,якщо порушенняйого законнихправ призвелидо моральнихстраждань,втрати нормальнихжиттєвих зв`язківі вимагаютьвід ньогододаткових зусильдля організаціїсвого життя Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Пленум Верховного Суду України у п. 9 Постанови № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», а саме в п. 5 роз`яснив, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Відповідно доположень ч.ч.1-4ст.12ЦПК Україницивільне судочинствоздійснюється назасадах змагальностісторін. Учасникисправи маютьрівні праващодо здійсненнявсіх процесуальнихправ таобов`язків,передбачених законом. Кожнасторона повиннадовести обставини,які маютьзначення длясправи іна яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків,встановлених цимКодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з положеннями ч.ч. 3-5 цієї статті докази подаютьсясторонами таіншими учасникамисправи. Доказуванняне можеґрунтуватися наприпущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

За ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оскільки належних, допустимих та достатніх доказів завдання моральної шкоди позивач до суду не надав, апеляційний суд відмовляє в задоволенні позовних вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди.

Щодо інших доводів апеляційних скарг. Складення відповідачем актів про прогули позивача з 01.06.2016 по 15.06.2016 суперечить положенням діючого законодавства, адже ОСОБА_2 в цей період часу знаходився на лікарняному, що підтверджується матеріалами справи (т. 1, а.с. 13). Тому доводи відповідача-апелянта у відповідній частині не приймаються апеляційним судом.

Таким чином, враховуючи вище наведене, оскільки суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи та помилково застосував норми матеріального права, враховуючи вказівки суду касаційної інстанції, апеляційний суд відповідно до ст. 376 ЦПК України частково задовольняє апеляційні скарги, оскаржуване рішення суду першої інстанції скасовує та ухвалює нове, яким частково задовольняє позовні вимоги.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гемо Медика Одесса» задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 жовтня 2016 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Гемо Медика Одеса» внести зміни до наказу № 17-к від 15.06.2016 про звільнення ОСОБА_2 в частині дати звільнення та формулювання причин звільнення, а саме зазначити дату звільнення «16.06.2016 року на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням)».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гемо Медика Одеса» (ЄДР 37477102) на користь ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 ) заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 12000 грн.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк

Р.Д. Громік

М.М. Драгомерецький