Ухвала

від 19.06.2022 по справі 753/19393/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

20 червня 2022 року

м. Київ

справа № 753/19393/20

провадження № 61-5208ск22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Асоціації «Українська національна група членів та користувачів СВІФТ «УКРСВІФТ» на додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 червня 2022 року у справі за позовом Асоціації «Українська національна група членів та користувачів СВІФТ «УКРСВІФТ» до ОСОБА_1 про захист ділової репутації,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2020 року Асоціація «Українська національна група членів та користувачів СВІФТ «УКРСВІФТ» звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про захист ділової репутації.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 03 листопада 2021 року у задоволенні позову Асоціації «Українська національна група членів та користувачів СВІФТ «УКРСВІФТ» відмовлено.

08 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просив стягнути з Асоціації «Українська національна група членів та користувачів СВІФТ «УКРСВІФТ» на свою користь витрати на правничу допомогу у розмірі 23 250,00 грн.

В обґрунтування заяви про ухвалення додаткового рішення заявник зазначав, що під час розгляду справи ним понесені витрати на правову допомогу у розмірі 23 250,00 грн, які підтверджуються копією Договору про надання професійної правничої допомоги від 24 лютого 2020 року, копією додаткової угоди від 24 лютого 2020 року № 1 до Договору про надання професійної правничої допомоги від 24 лютого 2020 року, в якій зазначена вартість послуг адвоката, копією додаткової угоди № 3, актом № 01-03/11/21 приймання-передачі допомоги, Звітом № 3 про надану професійну правничу допомогу у супроводженні справи № 753/19393/20 та рахунком-фактурою від 04 листопада 2021 року № 041121 на суму 23 250,00 грн.

Додатковим рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 18 листопада 2021 року стягнуто з Асоціації «Українська національна група членів та користувачів СВІФТ «УКРСВІФТ» на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 23 250,00 грн.

Вирішуючи питання про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу, місцевий суд виходив з того, що відповідачем надані належні та допустимі докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу.

Постановою Київського апеляційного суду від 08 червня 2022 року апеляційну скаргу Асоціації «Українська національна група членів та користувачів СВІФТ «УКРСВІФТ» задоволено частково. Додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 листопада 2021 року змінено. Зменшено розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з позивача на користь відповідача до 20 250,00 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що направлення відзиву на позов на адресу суду першої інстанції, як і направлення заяви про стягнення витрат на правничу допомогу позивачу, не відноситься до надання правничої допомоги, що пов`язана з розглядом даної справи, у розумінні норм чинного цивільно-процесуального законодавства та Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а тому такі витрати не можуть бути покладені на позивача у справі.

13 червня 2022 року (через систему «Електронний суд») Асоціація «Українська національна група членів та користувачів СВІФТ «УКРСВІФТ»звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 червня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог про стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат правничу допомогу.

Перевіривши доводи касаційної скарги, оскаржувані судові рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі.

У касаційній скарзі міститься посилання на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку) як на підставу оскарження судових рішень. Зокрема, Асоціація «Українська національна група членів та користувачів СВІФТ «УКРСВІФТ» у касаційній скарзі зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18, від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваних судових рішень Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності оскаржуваних судових рішень чи їх невідповідності висновкам, викладених у постановах Верховного Суду, щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі.

Такого висновку Верховний Суд дійшов з огляду на таке.

Судами встановлено, що понесені відповідачем витрати на правничу допомогу підтверджуються наступними доказами: копією Договору про надання професійної правничої допомоги від 24 лютого 2020 року, копією додаткової угоди від 24 лютого 2020 року № 1 до Договору про надання професійної правничої допомоги від 24 лютого 2020 року, в якій зазначена вартість послуг адвоката, копією додаткової угоди № 3, актом № 01-03/11/21 приймання-передачі допомоги, Звітом № 3 про надану професійну правничу допомогу у супроводженні справи № 753/19393/20 та рахунком-фактурою від 04 листопада 2021 року № 041121 на суму 23 250,00 грн.

За змістом Звіту № 3 про надану професійну правничу допомогу у супроводі справи № 753/19393/20 згідно договору № 24/02/20 про надання професійної правничої допомоги від 24 лютого 2020 року відповідачем були понесені витрати на оплату послуг адвоката:

- ознайомлення з позовною заявою (2 500,00 грн);

- відправлення відзиву на позов до Дарницького районного суду м. Києва (1 500,00 грн);

- представництво інтересів у Дарницькому районному суді м. Києва (2 000,00 грн);

- підготовка до допиту свідка (2 500,00 грн);

- представництво інтересів у Дарницькому районному суді м. Києва (3 500,00 грн);

- представництво інтересів у Дарницькому районному суді м. Києва (3 500,00 грн);

- підготовка заяви про стягнення витрат на правничу допомогу (2 500,00 грн);

- відправка копії заяви про стягнення витрат на правничу допомогу позивачу (1 500 грн).

Вирішуючи питання про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу, суди виходили з того, що відповідачем надані належні та допустимі докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу. Направлення відзиву на позов на адресу суду першої інстанції, як і направлення заяви про стягнення витрат на правову допомогу позивачу, не відноситься до надання правничої допомоги, що пов`язана з розглядом справи, а тому такі витрати не можуть бути покладені на позивача у справі.

Такий висновок судів попередніх інстанцій є обґрунтованим з огляду на таке.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпечення доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За змістом частини восьмої 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Апеляційним судом встановлено, що питання про стягнення витрат на правничу допомогу було ініційоване заявником ще під час подання до суду відзиву на позовну заяву, докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу були надані суду одночасно із поданням заяви про ухвалення додаткового рішення в межах строку наданого статтею 141 ЦПК України.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «»Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону N 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинним цивільно-процесуальним законодавством визначено критерії, які потрібно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу, які підтверджені належними та допустимими доказами. Апеляційний суд, зменшуючи розмір витрат на правничу допомогу, дійшов правильного висновку, що дії по направленню відзиву на позов на адресу суду першої інстанції, як і направлення заяви про стягнення витрат на правничу допомогу позивачу, з одночасною оплатою таких видів послуг, як складання відзиву та складання заяви про стягнення витрат на правничу допомогу, є діями по наданню правової допомоги, що пов`язана з розглядом справи, а тому такі витрати не можуть бути покладені на позивача у справі.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідачем не надано доказів на підтвердження оплати послуг адвоката, Верховний Суд оцінює критично, оскільки витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічна позиція сформульована в постановах Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського судувід 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18, від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, є безпідставними, оскільки судами при постановленні додаткового рішення враховано реальність та необхідність понесених стороною відповідача витрат на правничу допомогу.

Оскільки правильне застосування судами норм матеріального та процесуального права є очевидним, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому відсутні підстави для відкриття касаційного провадження із підстав, передбачених підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Асоціації «Українська національна група членів та користувачів СВІФТ «УКРСВІФТ» на додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 червня 2022 року у справі за позовом Асоціації «Українська національна група членів та користувачів СВІФТ «УКРСВІФТ» до ОСОБА_1 про захист ділової репутації відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний