Постанова

від 06.03.2023 по справі 753/19393/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

06 березня 2023 року

м. Київ

справа № 753/19393/20

провадження № 61-6136св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - Асоціація «Українська національна група членів та користувачів СВІФТ «УКРСВІФТ»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Асоціації «Українська національна група членів та користувачів СВІФТ «УКРСВІФТ» на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 29 червня 2022 рокуу складі колегії суддів: Голуб С. А., Писаної Т. О., Таргоній Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У листопаді 2020 року Асоціація «Українська національна група членів та користувачів СВІФТ «УКРСВІФТ» звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про захист ділової репутації.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 03 листопада 2021 року у задоволенні позову Асоціації «Українська національна група членів та користувачів СВІФТ «УКРСВІФТ» відмовлено.

Додатковим рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 18 листопада 2021 року стягнуто з Асоціації «Українська національна група членів та користувачів СВІФТ «УКРСВІФТ» на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 23 250,00 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 08 червня 2022 року апеляційну скаргу Асоціації «Українська національна група членів та користувачів СВІФТ «УКРСВІФТ» задоволено частково. Додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 листопада 2021 року змінено. Зменшено розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з позивача на користь відповідача до 20 250,00 грн.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася до суду апеляційної інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення суду, оскільки апеляційним судом не вирішено питання про судові витрати, пов`язані з розглядом справи.

В поданій заяві про ухвалення додаткового рішення суду представник заявника посилалася на те, що ОСОБА_1 під час судового розгляду справи понесені витрати на правову допомогу у розмірі 20 500,00 грн, що підтверджується доказами долученими до заяви, а саме: розрахунком витрат на правову допомогу під час розгляду справи в Київському апеляційному суді від 08 червня 2022 року, на підставі договору про надання правничої допомоги від 24 лютого 2020 року № 24/02/20; додатковою угодою від 24 лютого 2022 року № 1 до договору про надання правничої допомоги; додатковою угодою від 30 грудня 2022 року № 3 до договору про надання правничої допомоги; додатковою угодою від 30 грудня 2020 року № 4 до договору про надання правничої допомоги; актом приймання-передачі допомоги від 08 червня 2022 року № 01-08/06/22; звітом про надану правничу професійну допомогу від 08 червня 2022 року; рахунком від 08 червня 2022 року № 080622 на суму 20 500,00 грн.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 29 червня 2022 року заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про ухвалення додаткового судового рішення задоволено. Стягнуто з Асоціації «Українська національна група членів та користувачів СВІФТ «УКРСВІФТ» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 20 500,00 грн.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що витрати ОСОБА_1 за надану йому професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в апеляційному суді складають 20 500,00 грн, що підтверджено договором, актом приймання-передачі допомоги, звітом про надану правничу професійну допомогу та рахунком-фактурою про оплату вказаних послуг адвоката.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи

Асоціація «Українська національна група членів та користувачів СВІФТ «УКРСВІФТ» 06 липня 2022 року через систему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 29 червня 2022 року, в якій просить скасувати додаткову постанову апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційну скаргу заявник обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції, задовольняючи заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про стягнення витрат на правову допомогу, не повідомив позивача про розгляд такого питання та не призначив судове засідання, чим позбавив права позивача надати свої заперечення та пояснення.

Крім того, зазначає, що розмір стягнутих витрат на правову допомогу в апеляційній інстанції є необґрунтовано завищеним, що суперечить принципам розумності, справедливості та пропорційності. Також, звертає увагу, що відповідачем не надано доказів на підтвердження оплати послуг адвоката.

Крім того, вважає, що суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводів сторін, фактичні обставини справи, не дослідив зібрані у матеріалах справи докази та застосував норму права без урахування правових висновків, викладених у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц; постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19; постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18, від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також у касаційній скарзі заявником зазначено клопотання про зупинення виконання оскаржуваного судового рішення.

У серпні 2022 року від представника ОСОБА_1 - Саєнко М. І. надійшов відзив на касаційну скаргу Асоціації «Українська національна група членів та користувачів СВІФТ «УКРСВІФТ», в якому вказує про те,

що додаткова постанова Київського апеляційного суду від 29 червня 2022 року є законною та обґрунтованою, просить залишити її без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Крім того, у відзиві просить розподілити судові витрати на професійну правничу допомогу та стягнути з позивача на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 12 500,00 грн.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 06 липня 2022 року касаційну скаргу Асоціації «Українська національна група членів та користувачів СВІФТ «УКРСВІФТ» на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 29 червня 2022 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Асоціації «Українська національна група членів та користувачів СВІФТ «УКРСВІФТ» на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 29 червня 2022 року на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано матеріали справи № 753/19393/20 з Дарницького районного суду міста Києва; надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу та відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови.

У серпні 2022 року матеріали справи № 753/19393/20 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

За приписами частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України, яка регламентує витрати на професійну правничу допомогу, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. За приписами частини третьої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Таким чином, ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18) зазначила, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

З матеріалів справи вбачається, що 11 лютого 2022 року до закінчення судових дебатів у справі представник ОСОБА_1 - Саєнко М. І. засобами поштового зв`язку надіслала до Київського апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу Асоціації «Українська національна група членів та користувачів СВІФТ «УКРСВІФТ» з доказами направлення указаного відзиву та доданими до нього документами на адресу позивача у справі.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Саєнко М. І. у відповідності до вимог частини першої статті 134 ЦПК України подала попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які очікувала понести у зв`язку з розглядом справи в апеляційному суді.

Постанова Київським апеляційним судом винесена 08 червня 2022 року.

09 червня 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подала до суду апеляційної інстанції заяву про ухвалення додаткового судового рішення, оскільки апеляційним судом не вирішено питання про судові витрати, пов`язані з розглядом справи.

До заяви додала наступні докази: розрахунок витрат на правову допомогу під час розгляду справи в апеляційному суді від 08 червня 2022 року, на підставі договору про надання правничої допомоги від 24 лютого 2020 року № 24/02/20; додаткову угоду від 24 лютого 2022 року № 1 до договору про надання правничої допомоги від 24 лютого 2020 року № 24/02/20; додаткову угоду від 30 грудня 2022 року № 3 до договору про надання правничої допомоги від 24 лютого 2020 року № 24/02/20; додаткову угоду від 30 грудня 2020 року № 4 договору про надання правничої допомоги від 24 лютого 2020 року № 24/02/20; акт приймання-передачі допомоги від 08 червня 2022 року № 01-08/06/22; звіт від 08 червня 2022 року, рахунок від 08 червня 2022 року № 080622 на суму 20 500,00 грн.

На підставі викладеного, просила суд стягнути з Асоціації «Українська національна група членів та користувачів СВІФТ «УКРСВІФТ» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу розмірі 20 500,00 грн.

Суд апеляційної інстанції, установивши, що витрати ОСОБА_1 за надану йому професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в апеляційному суді складають 20 500, 00 грн, що підтверджується відповідними доказами, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для ухвалення додаткового рішення про стягнення з Асоціації «Українська національна група членів та користувачів СВІФТ «УКРСВІФТ» на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу.

Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме - справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України).

Вказані доводи касаційної скарги суд відхиляє з огляду на таке.

Так, згідно з частиною першою статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

Складовою частиною визначеного статтею 6 Конвенції права на справедливий суд є принцип рівності сторін, який передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу і докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента.

Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу (частини перша, третя статті 368 ЦПК України).

Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно (частини друга, четверта та п`ята статті 128 ЦПК України).

Відповідно до частини шостої статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

Отже, для вручення повісток закон передбачає альтернативні способи комунікації.

У матеріалах справи міститься судова повістка-повідомлення від 20 червня 2022 року, згідно з якою Київський апеляційний суд повідомив про розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом Асоціації «Українська національна група членів та користувачів СВІФТ «УКРСВІФТ» до ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації 29 червня 2022 року о 12 год 00 хв, яка направлена на поштову адресу Асоціації «Українська національна група членів та користувачів СВІФТ «УКРСВІФТ», а також 22 червня 2022 року на електронну адресу представника позивача - Кравця Д. М., яку останній зазначав у своїх процесуальних документах та яка вказана в Єдиному реєстрі адвокатів України.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд виконав обов`язок щодо повідомлення позивача та його представника про дату, час та місце розгляду справи.

Верховний Суд виходить із того, якщо учасник надав суду електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши їх у заяві (скарзі), то слід припустити, що учасник бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них.

З огляду на це, суд, який комунікує з учасником справи за допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.

Указане узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постановах від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19.

Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).

Отже, доводи касаційної скарги у цій частині відхиляються Верховним Судом, так як зводяться до власного тлумачення заявником норм процесуального права, спростовуються матеріалами справи й не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Тобто процесуальним законом надано право суду вирішувати питання про можливість розгляду справи за відсутності сторін, які належним чином повідомлені про розгляд справи, незалежно від причин їх неявки.

Згідно з протоколом судового засідання від 29 червня 2022 року представник Асоціації «Українська національна група членів та користувачів СВІФТ «УКРСВІФТ» у судове засідання не з`явився, перевіривши причини його неявки в судове засідання, апеляційний суд вважав можливим розглянути справу за його відсутності (а. с. 228-229).

Відтак апеляційний суд, керуючись положенням частини четвертої статті 270 ЦПК України, правомірно розглянув питання про ухвалення додаткової постанови за відсутності належним чином повідомленого позивача.

Перевіряючи доводи заявника про те, що розгляд заяви про ухвалення додаткового судового рішення за його відсутності позбавив можливості надати свої заперечення, пояснення та доводи щодо вирішення питання про прийняття додаткового рішення, Верховний Суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини п`ятої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною першою статті 81 ЦПК України також визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх не співмірності.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

У справі, що розглядається, питання про стягнення витрат на правову допомогу ініційоване представником ОСОБА_1 - Саєнко М. І. ще під час подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, докази на підтвердження понесених витрат на правову допомогу були надані суду одночасно із поданням заяви про ухвалення додаткового рішення в межах строку наданого статтею 141 ЦПК України та направлені на адресу позивача.

Таким чином, заявник міг скористатись своїм правом на подання заперечень щодо розміру чи підстав понесених відповідачем судових витрат на професійну правничу допомогу з моменту отримання відзиву.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідачем не надано доказів на підтвердження оплати послуг адвоката, Суд відхиляє, оскільки витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічна позиція сформульована в постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18.

Задовольняючи заяву відповідача про відшкодування витрат на правову допомогу, суд апеляційної інстанції виходив із того, що понесені відповідачем витрати підтверджені належними і допустимими доказами, відповідають критеріям розумності, співмірності та ґрунтуються на вимогах закону.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц; постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18, від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції врахував реальність та необхідність понесених стороною відповідача витрат на правничу допомогу.

Суд також відхиляє доводи скаржника про неврахування апеляційним судом висновків Об`єднаної палати Верховного Суду, викладених у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 про те, що зменшення розміру суми судових витрат на професійну правничу допомогу можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених витрат, оскільки у справі № 753/19393/20 позивач не заявляв такого клопотання. Відтак відсутні підстави вважати, що оскаржувана постанова суперечить зазначеній правовій позиції.

Таким чином, доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права чи порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті й законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу Асоціації «Українська національна група членів та користувачів СВІФТ «УКРСВІФТ» залишити без задоволення, а додаткову постанову Київського апеляційного суду від 29 червня 2022 року залишити без змін.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат в частині судового збору.

Щодо клопотання представника ОСОБА_1 - Саєнко М. І. про стягнення витрат на правничу допомогу

Згідно з підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України).

Згідно з положеннями частин першої-п`ятої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

З огляду на залишення касаційної скарги Асоціації «Українська національна група членів та користувачів СВІФТ «УКРСВІФТ» без задоволення, колегія суддів Верховного Суду погоджується, що існують підстави для розподілу між сторонами витрат на професійну правничу допомогу, понесених ОСОБА_1 в суді касаційної інстанції.

У своєму відзиві на касаційну скаргу Асоціації «Українська національна група членів та користувачів СВІФТ «УКРСВІФТ» представник ОСОБА_1 - Саєнко М. І. просила стягнути на користь відповідача 12 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції, посилаючись на те, що між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням (далі - АО) «Закон Перемоги» 24 лютого 2020 року укладений договір про надання правової допомоги, АО «Закон Перемоги» 19 серпня 2022 року, видано ордер на надання правової допомоги ОСОБА_1 у Верховному Суді адвокатом Саєнко М. І.

На підтвердження понесених відповідачем витрат до відзиву на касаційну скаргу додано: копію договору про надання правової допомоги від 24 лютого 2020 року №24/02/20, укладеного між АО «Закон Перемоги» та клієнтом ОСОБА_1 ; копію додаткової угоди від 24 лютого 2022 року № 1 до договору про надання правничої допомоги від 24 лютого 2020 року № 24/02/20; копію додаткової угоди від 30 грудня 2022 року № 3 до договору про надання правничої допомоги від 24 лютого 2020 року № 24/02/20; копію додаткової угоди від 30 грудня 2020 року № 4 договору про надання правничої допомоги від 24 лютого 2020 року № 24/02/20; копію акта приймання-передачі допомоги у супроводженні справи № 753/19393/20 від 22 серпня 2022 року № 01-22/08/22; копію звіту про надану професійну правничу допомогу у супроводженні справи № 753/19393/20, згідно з яким адвокатом надано послуги ознайомлення з касаційною скаргою представника Асосіації «Українська національна група членів та користувачів СВІФТ «УКРСВІФТ» та формування правової позиції для підготовки відзиву на касаційну скаргу та підготовка відзиву на касаційну скаргу позивача; копію рахунка-фактури від 22 серпня 2022 року № 220822 на суму 12 500,00 грн; копію ордера на надання правничої (правової) допомоги адвокатом Саєнко М. І. від 19 серпня 2022 року серія АА № 1193604; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 26 жовтня 2010 року серія № 4223 на ім`я Саєнко М. І.

Зазначений відзив разом із заявою про розподіл витрат на професійну правничу допомогу та доданих до неї документів направлено представником відповідача на поштову адресу Асоціації «Українська національна група членів та користувачів СВІФТ «УКРСВІФТ» та автоматично надіслано до Електронного кабінету представника позивача - Кравця Д. М.

Від позивача не надходило до Верховного Суду заперечень чи клопотань про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката на стадії касаційного розгляду справи.

За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9,00 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).

З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про відмову у стягненні витрат у сумі 2 500,00 грн, виходячи з того, що ознайомлення з матеріалами касаційної скарги на оскаржуване судове рішення у справі не було необхідною процесуальною дією для ОСОБА_1 , оскільки касаційна скарга з додатками надсилалась судом касаційної інстанції на його адресу, у свою чергу формування правової позиції для підготовки відзиву є складовою написання відзиву та за своєю суттю не може бути віднесений до правової допомоги як окрема послуга, тому такі витрати не відповідають критерію їх необхідності та не підлягають задоволенню.

Отже, надавши оцінку доказам щодо понесених ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; предметом позову та значенням справи для сторони, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви представника ОСОБА_1 - Саєнко М. І. та стягнення з Асоціації «Українська національна група членів та користувачів СВІФТ «УКРСВІФТ» на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції, а у стягненні інших витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Витрати на професійну правничу допомогу на цю суму є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом Саєнко М. І. обсягом послуг у суді касаційної інстанції, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Асоціації «Українська національна група членів та користувачів СВІФТ «УКРСВІФТ» залишити без задоволення.

Додаткову постанову Київського апеляційного суду від 29 червня 2022 року залишити без змін.

Клопотання ОСОБА_1 , подане представником Саєнко Мариною Ігорівною ,про відшкодування витрат на правничу допомогу задовольнити частково.

Стягнути з Асоціації «Українська національна група членів та користувачів СВІФТ «УКРСВІФТ» 10 000,00 грн на користь ОСОБА_1 відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 , поданого представником Саєнко Мариною Ігорівною ,про відшкодування витрат на правничу допомогу в іншій частині відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний О. В. Ступак