Постанова

від 07.06.2022 по справі 638/13219/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

08 червня 2022 року

м. Київ

справа № 638/13219/15-ц

провадження № 61-15381св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - прокурор міста Харкова в інтересах держави Україна,

відповідачі: Харківська міська рада, ОСОБА_1 ,

треті особи: Державна інспекція сільського господарства в Харківській області, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги:

Харківської міської ради на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 21 березня 2017 року у складі судді Грищенко І. О. та постанову Харківського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Яцини В. Б., Хорошевського О. М., та

Григоренка В`ячеслава Едуардовича, подану представником ОСОБА_3 , на постанову Харківського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Яцини В. Б., Хорошевського О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Зміст вимог позовної заяви

У серпні 2015 року прокурор міста Харкова в інтересах держави Україна звернувся до суду з позовом до Харківської міської ради, ОСОБА_1 , треті особи: Державна інспекція сільського господарства в Харківській області, ОСОБА_2 , про скасування рішення, визнання недійсними державних актів на право власності, визнання відсутності права власності на земельні ділянки та їх витребування.

Свої вимоги прокурор обґрунтовував тим, що в ході вивчення правомірності передачі в приватну власність земельних ділянок, розташованих на території міста Харкова, прокуратурою встановлено, що відповідно до пунктів 12.1, 12.2, 12.3 та 12.4 додатку 1 до рішення 45 сесії Харківської міської ради 5 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об`єктів містобудування» від 23 червня 2010 року № 151/10 обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Зелений квартал» (далі - ОК «ЖБК «Зелений квартал») передано у власність земельні ділянки за рахунок земель житлової та громадської забудови: площею 11,9188 га кадастровий номер 6310136300:16:013:0046, площею 9,3146 га кадастровий номер 6310136300:16:013:0042, площею 4,8534 га кадастровий номер 6310136300:16:013:0044, площею 6,3269 га кадастровий номер 6310136300:16:013:0045, для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови по Білгородському шосе (біля табору «Лісова казка»).

На виконання вказаного рішення міської ради ОК «ЖБК «Зелений квартал» видано державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЛ № 148262, серії ЯЕ № 148259, серії ЯЛ № 16148260 та ЯЛ № 148261.

Прокурор вказував, що рішення Харківської міської ради про передачу у власність ОК «ЖБК «Зелений квартал» зазначених земельних ділянок прийнято з порушенням вимог статей 41 ЗК України, статей 133, 135, 137 ЖК УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30 жовтня 1985 року № 186.

ОК «ЖБК «Зелений квартал» за своєю метою діяльності не відповідає вимогам вказаних статей, оскільки рішення про створення ОК «ЖБК «Зелений квартал» та список членів кооперативу не затверджено виконавчим комітетом Харківської міської ради, при тому, що статут кооперативу зареєстровано саме в цій міській раді.

Всупереч положенням статті 135 ЖК УРСР та абзацу 1 пункту 8 Примірного статуту члени кооперативу (на момент створення) не потребували поліпшення житлових умов.

На момент прийняття зазначеного рішення Харківською міською радою члени кооперативу на обліку громадян, що потребують поліпшення житлових умов, не перебували.

ОК «ЖБК «Зелений квартал» фактично не є житлово-будівельним кооперативом в розумінні вимог глави 5 ЖК УРСР та статті 41 ЗК України.

Вказаний кооператив є обслуговуючим, його мета, порядок створення, організації та діяльності не відповідають вимогам житлово-будівельного кооперативу.

Прокурор вважав, що пункти 12.1, 12.2, 12.3 та 12.4. додатку 1 до рішення 45 сесії Харківської міської ради 5 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об`єктів містобудування» від 23 червня 2010 року № 151/10 є незаконними.

Оскільки оспорюване рішення Харківської міської ради, яке слугувало підставою для подальшого оформлення чотирьох державних актів на право власності на чотири земельні ділянки, підлягає визнанню незаконним та скасуванню, то вказані державні акти також не відповідають закону та порушують права держави.

Спірні земельні ділянки були в подальшому відчужені на підставі договору купівлі-продажу від 18 лютого 2013 року на користь ОСОБА_1 , який в свою чергу передав земельні ділянки в іпотеку.

Факт незаконності набуття ОК «ЖБК «Зелений квартал» права власності на спірні земельні ділянки виключає можливість відчуження права власності на ці землі іншій особі на законних підставах.

Договір купівлі-продажу та договір іпотеки щодо спірних земельних ділянок спрямовані на протиправне відчуження об`єкта права власності Українського народу. Вказані правочини є такими, що порушують публічний порядок, тобто є нікчемними. Враховуючи, що спірні земельні ділянки вибули з володіння держави всупереч вимогам законодавства, у ОСОБА_1 , на користь якого у подальшому було відчужено земельні ділянки, не виникло право власності на них.

У зв`язку з наведеним прокурор просив:

- визнати незаконними та скасувати пункти 12.1, 12.2, 12.3 та 12.4 додатку 1 до рішення 45 сесії Харківської міської ради 5 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об`єктів містобудування» від 23 червня 2010 року № 151/10;

- визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЛ № 148262, серії ЯЕ № 148259, серії ЯЛ № 16148260 та серії ЯЛ № 148261;

- визнати відсутність у ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку, площею 11,9188 га, кадастровий номер 6310136300:16:013:0046; земельну ділянку, площею 9,3146 га, кадастровий номер 6310136300:16:013:0042; земельну ділянку, площею 4,8534 га, кадастровий номер 6310136300:16:013:0044; земельну ділянку, площею 6,3269 га, кадастровий номер 6310136300:16:013:0045;

- витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 вказані земельні ділянки та передати їх Харківській міській раді.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 21 березня 2017 року у задоволенні позову прокурору в інтересах держави Україна відмовлено.

Відмова у задоволенні позову мотивована тим, що створення ОК «ЖБК «Зелений квартал» відбулося не лише на підставі норм ЖК УРСР та Примірного статуту, а й відповідно до положень Закону України «Про кооперацію», якими визначена інша процедура організації діяльності і створення житлово-будівельних кооперативів. За таких обставин суд першої інстанції вважав, що Харківська міська рада розпорядилась землями територіальної громади в межах повноважень, наданих їй Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», а обслуговуючий кооператив створений та зареєстрований згідно з чинним законодавством, тому законні підстави для визнання недійсними та скасування рішень і державних актів на право власності на земельні ділянки відсутні. Одночасно із вказаними підставами, суд першої інстанції встановив, що прокурором без поважних причин пропущено позовну давність для звернення до суду із цим позовом та дійшов висновку про відмову в задоволенні позову з підстав пропуску позовної давності.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 17 жовтня 2017 року апеляційну скаргу прокурора Харківської області відхилено, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 березня 2017 року залишено без змін з посиланням на відповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Постановою Верховного Суду від 06 листопада 2019 року касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 17 жовтня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд не перевірив дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права щодо вирішення позовних вимог прокурора у повному обсязі, не надав оцінки доказам, поданим в обґрунтування всіх позовних вимог та не перевірив відповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи. Також вказано, що апеляційному суду варто звернути увагу на висновки про застосування норм права, сформульовані зокрема у постанові Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі № 922/2751/16, постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.

Постановою Харківського апеляційного суду від 09 січня 2020 року апеляційну скаргу прокурора Харківської області залишено без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 21 березня 2017 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що посилання прокурора щодо недотримання Харківською міською радою законодавства України під час прийняття рішення щодо передачі земельної ділянки ґрунтуються на довільному тлумаченні норм права, а зазначені прокурором обставини не підтвердженні нормами закону та не знаходять свого документального підтвердження. Харківська міська рада не є органом державної реєстрації юридичних осіб, вона не наділена повноваженнями щодо контролю за дотриманням порядку створення юридичних осіб. Також суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що прокурором пропущено строк звернення до суду з цим позовом.

Постановою Верховного Суду від 17 червня 2020 року касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області задоволено частково. Постанову Харківського апеляційного суду від 09 січня 2020 року скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції зазначив, що вирішуючи спір, апеляційний суд не у повному обсязі встановив фактичні обставини справи, не повною мірою врахував висновки та мотиви, викладені в постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року, не перевірив доводи прокурора щодо неправомірності вибуття спірних земельних ділянок з власності територіальної громади та передачі їх у власність ОК «ЖБК «Зелений квартал», не надав оцінки статуту вказаного обслуговуючого кооперативу та не перевірив мету створення такого кооперативу, зокрема потребу засновників та членів кооперативу у поліпшенні житлових умов та їх перебування на квартирному обліку, порядок створення й організації діяльності кооперативу відповідно до ЖК УРСР та Примірного статуту ЖБК. Судом також не було враховано, що згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань діяльність ОК «ЖБК «Зелений квартал» була припинена 22 листопада 2013 року, що може свідчити про відсутність у вказаного кооперативу та його членів наміру проводити забудову земельної ділянки, площею близько 30 га. Крім того, колегія суддів не може погодитись із висновками суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову у зв`язку із пропуском прокурором позовної давності, оскільки у судових рішеннях у справі, яка розглядається, містяться суперечливі висновки щодо фактів порушення прав та інтересів держави. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірні земельні ділянки було передано Харківською міською радою у власність ОК «ЖБК «Зелений квартал» у встановленому законом порядку, а неправомірність набуття відповідачами права на землю не доведено, в якості підстави відмови в задоволенні позову зазначив і сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі.

Постановою Харківського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року апеляційну скаргу прокурора Харківської області задоволено частково.

Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 21 березня 2017 року скасовано.

Позов прокурора міста Харкова в інтересах держави України задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано п.п. 12.1, 12.2, 12.3, 12.4 додатку 1 до рішення 45 сесії Харківської міської ради 5 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об`єктів містобудування» від 23 червня 2010 року № 151/10.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 11,9188 га кадастровий номер 6310136300:16:013:0046 - ЯЛ № 148262 який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди за № 121070500113.

Витребувано у ОСОБА_1 земельну ділянку площею 11,9188 га, кадастровий номер 6310136300:16:013:0046, на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 9,3146 га кадастровий номер 6310136300:16:013:0042 - ЯЕ № 148259, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди за № 121070500112.

Витребувано у ОСОБА_1 земельну ділянку площею 9,3146 га, кадастровий номер 6310136300:16:013:0042, на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку 6,3269 га кадастровий номер 6310136300:16:013:0045 - ЯЛ № 148261, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди за № 121070500115.

Витребувано у ОСОБА_1 земельну ділянку площею 6,3269 га га кадастровий номер 6310136300:16:013:0045, на користь територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку 4,8534 га кадастровий номер 6310136300:16:013:0044 - ЯЛ № 148260, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди за № 121070500114.

Витребувано у ОСОБА_1 земельну ділянку площею 4,8534 га, кадастровий номер 6310136300:16:013:0044, на користь територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради.

В іншій частині позовних вимог прокурору відмовлено.

Апеляційний суд вказав, що:

- однією із умов вступу до житлово-будівельного кооперативу є перебування на квартирному обліку в цьому населеному пункті;

- статтею 41 ЗК України передбачено можливість безоплатної передачі земельних ділянок у власність юридичної особи (ЖБК) для здійснення житлового будівництва за наявності таких умов: така юридична особа створена як житлово-будівельний кооператив; його члени - громадяни потребують поліпшення житлових умов;

- в обґрунтування заперечень на позовну заяву ОСОБА_1 посилався на те, що кооператив створено на добровільних засадах та перебування осіб на обліку, як таких, що потребують поліпшення житлових умов не потребувало. Наявні в матеріалах докази не містять відомостей, що засновники (учасники) ОК «ЖБК «Зелений квартал» потребували поліпшення житлових умов. Харківською міською радою також не надано доказів того, що учасники (засновники) ОК «ЖБК «Зелений квартал» потребували поліпшення житлових умов та знаходились на відповідному обліку;

- судом встановлено, що ОК «ЖБК «Зелений квартал» є обслуговуючим кооперативом. За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, за організаційно-правовою формою ОК «ЖБК «Зелений квартал» був саме обслуговуючим кооперативом та його діяльність була пов`язана з комплексним обслуговуванням об`єктів;

- згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань розмір внесків засновників кооперативу ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 становить 0,00 грн. Доказів інших надходжень до статутного фонду ОК «ЖБК «Зелений квартал» для будівництва житла на отриманій у власність земельній ділянці матеріали справи не містять;

- таким чином, під час судового розгляду встановлено, що ОК «ЖБК «Зелений квартал» не був житлово-будівельним, а був обслуговуючим кооперативом, оскільки його фактична мета та порядок створення, організація та діяльність не відповідають вимогам законодавства до житлово-будівельного кооперативу. Крім того, відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань діяльність ОК «ЖБК «Зелений квартал» була припинена 22 листопада 2013 року, що свідчить про відсутність у вказаного кооперативу та його членів наміру проводити забудову земельної ділянки площею близько 30 га;

- Харківська міська рада під час безоплатного надання спірних земельних ділянок ОК «ЖБК «Зелений квартал» мала можливість та, з урахуванням покладених на неї публічних функцій, була зобов`язана з`ясувати правовий статус, мету та підстави створення ОК «ЖБК «Зелений квартал», переконатися у додержанні кооперативом порядку його створення відповідно до вимог чинного законодавства, а також встановити підстави передачі землі безоплатно у власність згідно зі статтею 41 ЗК України житлово-будівельному кооперативу. Проте зазначеного обов`язку Харківська міська рада не виконала, що призвело до прийняття нею незаконного рішення;

- доводи заперечень ОСОБА_1 та Харківської міської ради про те, що норми статей 133, 135, 135 ЖК УРСР та положення Примірного статуту ЖБК не можуть бути застосовані до спірних правовідносин суд апеляційної інстанції відхилив з огляду на те, що на теперішній час ЖК УРСР та Примірний статут ЖБК є чинними, їх положення не суперечать Конституції України, а тому зазначені правові норми обов`язкові для застосування всіма юридичними та фізичними особами, органами влади та посадовими особами;

- ураховуючи, що пункти 12.1, 12.2, 12.3, 12.4 додатку 1 до рішення 45 сесії Харківської міської ради 5 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об`єктів містобудування» від 23.06.2010 № 151/10 є незаконними та підлягають скасуванню, також підлягають визнанню недійсними і державні акти видані на його виконання, а саме державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЛ № 148262, серії ЯЕ № 148259, серії ЯЛ № 16148260 та серії ЯЛ № 148261;

- визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування про передачу ОК «ЖБК «Зелений квартал» спірних земельних ділянок для розміщення об`єктів містобудування, а також виданих на його підставі державного актів, є ефективним способом захисту порушених прав та інтересів держави, оскільки призводить до їх відновлення;

- повернення у комунальну власність спірних земельних ділянок, незаконно відчужених органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів та за цільовим призначенням. Право витребувати земельну ділянку, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь ОК «ЖБК «Зелений квартал» передбачуване у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними та чіткими. При цьому звернення прокурора з вимогою про витребування земельних ділянок із володіння відповідача спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності під час вирішення суспільно важливого та соціально значущого питання - розпорядження землями значної площі в межах великих міст з метою проведення забудови, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. Тому позовні вимоги прокурора щодо витребування спірних земельних ділянок з володіння останнього власника підлягають задоволенню;

- вимога прокурора про визнання відсутності у ОСОБА_1 права власності на спірні земельні ділянки задоволенню не підлягає, оскільки з урахуванням задоволення вимог щодо витребування земельних ділянок зазначений спосіб захисту прав територіальної громади Харківської міської ради є неналежним та неефективним;

- вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції виходить з того, що початком перебігу позовної давності є момент у часі коли прокурор довідався або міг довідатись про порушення прав громади та держави. Суд враховує, що прокурор був присутній на засіданні Харківської міської ради 23 червня 2010 року, однак зміст оскаржуваного рішення не вказує про порушення вимог закону при його прийнятті, тобто в ньому, як і в державному акті не було зазначено, що ОК «ЖБК «Зелений квартал» не мало на меті будівництво житла та до складу кооперативу не входили особи, які потребували поліпшення житлових умов. Обгрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначав, що дізнався про незаконність спірних рішень Харківської міської ради лише в березні 2015 року в ході вивчення даних офіційного веб-сайту Харківської міської ради щодо розміщених рішень сесії упродовж 2008-2015 років та ознайомлення з правовстановлюючими документами ОК «ЖБК «Зелений квартал» у відділі державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції. Вказане свідчить, що дізнатися про незаконність передачі землі у приватну власність прокурор міг після дослідження відповідної документації. Таким чином, про порушення інтересів громади та державних інтересів оспорюваним рішенням Харківської міської ради прокурор міг довідатись лише при проведенні у встановленому законом порядку перевірки у березні 2015 року, а тому звернувшись із позовом у серпні 2015 року, прокурор не пропустив позовну давність, встановлену статтею 257 ЦК України.

Аргументи учасників

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги ОСОБА_7 .

У жовтні 2020 року до Верховного Суду від ОСОБА_7 надійшла касаційна скарга, у якій його представник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_7 зазначає, що:

- апеляційний суд зробив висновок, що при прийнятті оскаржуваних рішень Харківська міська рада, перевіряючи порядок створення та діяльність житлово- будівельних кооперативів, метою яких є забезпечення економічних, соціальних та інших потреб їх членів, всупереч статтям 133, 135, 137 ЖК УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради міністрів УРСР від 30 квітня 1985 № 186 (далі - Примірний статут), які є спеціальними, безпідставно керувалась Законом України «Про кооперацію». Зазначені доводи апеляційного суду є помилковими та такими, що ґрунтуються на нормах права законодавства УРСР, які суперечать нормам чинного законодавства України та Конституції України, більш того рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2019 року № 12-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини другої статті 135 ЖК УРСР, а отже судом були неправильно застосовані норми матеріального права та неповно встановлені обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Суд помилково обґрунтував своє рішення необхідністю відповідності оскаржених рішень Харківської міської ради вимогам норм статей 133,135 та 137 ЖК УРСР і приписами Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, ґрунтуючись на хибному розумінні передбаченої чинним законодавством України процедури створення, державної реєстрації та набрання правосуб`єктності (тобто правоздатності та дієздатності юридичною особою) такими юридичними особами, як непідприємницькі товариства - обслуговуючі кооперативи, які за напрямами діяльності відносяться до житлово-будівельних. Суд фактично усунувся від оцінки норм статей 133,135,137 ЖК УРСР на предмет відповідності їх критеріям актів Союзу РСР, дію яких на території незалежної, демократичної держави Україна дозволяє за чітко визначених умов (постанова Верховної Ради «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР»);

- з огляду на приписи статей 2, 6, 19-1, 41 Закону України «Про кооперацію» цей закон регулює в тому числі діяльність житлово-будівельних кооперативів. З огляду на приписи частини другої, третьої статті 41 статути кооперативів мають відповідати вимогам цього Закону. Таким чином, оскільки норми статей 133, 135, 137 ЖК УРСР та Прнмірцого статуту суперечать нормам Закону України «Про кооперацію», то застосовуватись має саме Закон України «Про кооперацію». Апеляційний суд не звернув уваги на те, що норми ЖК УРСР та Примірного статуту в частині створення житлово-будівельних кооперативів суперечать не тільки Закону України «Про кооперацію», але і спеціальному нормативно-правовому, акту який вже був чинним на дату реєстрації ОК «ЖБК «Зелений квартал» та дату прийняття спірного рішення Харківською міською радою - Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», який є спеціальним та повинен застосовуватися до правовідносин, пов`язаних із реєстрацією будь-якої юридичної особи, в тому числі ЖБК, та який не передбачає обмежень, що встановлені ЖК УРСР та Примірним статутом. Інформацію про ОК «ЖБК «ЗЕЛЕНИЙ КВАРТАЛ» внесено до Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, що свідчить про державну реєстрацію цієї юридичної особи і відповідність її статутних документів вимогам чинного законодавства України. Апеляційний суд не навів жодної норми права відповідно до якої, Харківська міська рада зобов`язана чи має право втручатися у діяльність ОК «ЖБК «ЗЕЛЕНИЙ КВАРТАЛ», натомість відповідно до частини сьомої статті 37 Закону України «Про кооперацію» забороняється втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування у фінансово-господарську та іншу діяльність кооперативних організацій, крім випадків, прямо передбачених законом;

- Харківська міська рада, перевіряючи правовий статус та правосуб`єктність кооперативу, керувалася та могла керуватися виключно приписами статей 18, 20 та 21 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», за якими відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців є достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін;

- апеляційний суд неправильно застосував до спірних правовідносин статті 133, 135 (положення частини другої статті 135 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з рішенням Конституційного Суду України 12-р/2019 від 20 грудня 2019 року), 137 ЖК УРСР та Примірний статут, які не підлягають застосуванню, та не застосував ЦК України; ГК України, Закон України «Про кооперацію», Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» та Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», які підлягали застосуванню;

- оскаржуване рішення Харківської міської ради прийнято на підставі статей 41, 116, 122 ЗК України, статей 25, 26, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», а тому відповідає вимогам чинного законодавства та компетенції органу, що їх видав;

- визнання незаконним рішення Харківської міської ради та визнання недійсним державного акту судом не є безумовною підставою для витребування майна від ОСОБА_1 , як добросовісного набувача, і задоволення позову в цій частині залежить від встановлення або спростування обставин, визначених статтями 387, 388, ЦК України, що судом не було зроблено взагалі. Харківська міська рада, як власник спірної земельної ділянки, рішенням сесії Харківської міської ради «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об`єктів містобудування» з власної волі та відповідно до вимог чинного законодавства надала ОК «ЖБК «ЗЕЛЕНИЙ КВАРТАЛ» у власність земельні ділянки за рахунок земель житлової та громадської забудови по Білгородському шосе, що унеможливлює застосування до спірних правовідносин статей 387,388 ЦК України;

- враховуючи практику Європейського суду з прав людини при вирішенні питання щодо припинення права власності приватної особи на майно внаслідок певних порушень, допущених з боку органу публічної влади при прийнятті рішення про передачу майна у власність, обґрунтованим є висновок про те, що імовірні порушення допущені Харківською міською радою при прийнятті рішення про передачу у власність спірної земельної ділянки ОК «ЖБК «ЗЕЛЕНИЙ КВАРТАЛ» не можуть бути підставою для позбавлення його - приватної особи, яка не вчиняла жодних порушень та не знала і не могла знати про наявність певних імовірних порушень з боку Харківської міської ради при прийнятті рішення про передачу у власність земельної ділянки ОК «ЖБК «ЗЕЛЕНИЙ КВАРТАЛ» права власності на майно;

- у постанові апеляційного суду немає висновку про наявність або відсутність порушення цивільних прав або інтересів держави, що є обов`язковою підставою для визнання незаконним правового акту індивідуальної дії, виданого органом місцевого самоврядування відповідно до статті 21 ЦК України;

- апеляційний суд не навів жодних аргуентів щодо співрозімірності інтересів держави (суспільства) з інтересами особи, яка володіє спірним майном, а саме не було вказано, чим саме володіння ОСОБА_1 спірними ділянками загрожує інтересам суспільства, та як саме суспільство планує використовувати дане майно;

- з позовом про визнання незаконним та скасування п. п. 12.1, 12.2., 12.3, та 12.4 додатку 1 до рішення 45 сесії 5 скликання Харківської міської ради «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об`єктів містобудування» від 23 червня 2010 року № 151/10 прокурор міста Харкова звернувся серпні 2015 року року. При цьому з витягу з протоколу вказаного рішення убачається, що на пленарному засіданні міської ради був присутній прокурор міста Харкова Попович Є. М., який відповідно до статті 121 Конституції України та Закону України «Про прокуратуру» здійснює нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів місцевими Радами та їх виконавчими органами. Крім того, до прокуратури міста Харкова листом було направлено зазначене рішення сесії Харківської міської ради. Матеріалами справи підтверджено обізнаність прокурора міста Харкова про прийняття оскаржуваного рішення Харківської міської ради ще з 23 червня 2010 року, саме з цієї дати починається початок перебігу позовної давності щодо оскарження рішення Харківської міської ради № 151/10. Прокурором не доведено поважності причин пропуску позовної давності;

- ОК «ЖБК «ЗЕЛЕНИЙ КВАРТАЛ» є юридичною особою, а тому правові відносини, що виникли між Харківською міською радою та ОК «ЖБК «ЗЕЛЕНИЙ КВАРТАЛ» щодо надання земельних ділянок для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови із земель житлової та громадської забудови, не підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства.

Короткий зміст і доводи касаційної скарги Харківської міської ради

У листопаді 2020 року до Верховного Суду від Харківської міської ради надійшла касаційна скарга, у якій її представник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та змінити мотивувальну частині рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі представник Харківської міської ради вказує, що:

- апеляційний суд фактично усунувся від оцінки норм статей 133, 134, 135, 137 ЖК УРСР на предмет відповідності їх критеріям актів Союзу РСР, дію яких на території незалежної, демократичної держави Україна дозволяє за чітко визначених умов постанова Верховної Ради «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР». Цією постановою встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України. Постанова ВР України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» №1545-ХІІ від 12 вересня 1991 року, що дозволила дію норм ЖК УРСР та інших актів Союзу РСР на території незалежної, суверенної республіки Україна, обмежила їх дію часом та колом питань, які законодавством України не врегульовано, до їх врегулювання, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України. То ж зрозуміло, що норми ЖК УРСР та Примірного статуту можуть застосовуватися у житловій сфері лише у частині, що не суперечить вимогам чинної Конституції та законам України, проте всі норми щодо порядку організації кооперативів (статті 133, 134, 135 та 137 ЖК УРСР і пункти І, 2, З, 4, 5, 7, 8 Примірного статуту відповідно) суперечать вимогам чинного законодавства України, а саме Закону України «Про кооперацію», який є спеціальним законом, який регулює правовідносини щодо створення та діяльності кооперативів. Починаючи з 2003 року, правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні, як системи кооперативних організацій, до яких відносяться кооперативи та кооперативні об`єднання, регулюються Законом України «Про кооперацію»;

- з огляду на приписи статей 2, 6, 19-1, 41 Закону України «Про кооперацію» цей закон регулює в тому числі діяльність житлово-будівельних кооперативів. З огляду на приписи частини другу та третю статті 41 статути кооперативів мають відповідати вимогам цього Закону. Таким чином, оскільки норми статей 133, 135,137 ЖК УРСР та Примірного статуту суперечать нормам Закону України «Про кооперацію», то застосовуватись має саме Закон України «Про кооперацію»;

- Харківська міська рада, перевіряючи правовий статус та правосуб`єктність кооперативу, керувалася приписами статей 18, 20 та 21 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», за якими відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців є достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін;

- оскаржуване рішення Харківської міської ради було прийнято на підставі статей 41, 116, 122 ЗК України, статей 25,26,59 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», а тому відповідає вимогам чинного законодавства та компетенції органу, що їх видав;

- визнання незаконним рішення Харківської міської ради та визнання недійсними державних актів не є безумовною підставою для витребування майна від ОСОБА_1 , як добросовісного набувача, і задоволення позову в цій частині залежить від встановлення або спростування обставин, визначених статтями 387,388, ЦК України;

- апеляційний суд не вказав, у чому полягає порушення прав держави в особі територіальної громади міста Харкова;

- очевидним є пропуск прокурором позовної давності за відсутності поважних причин з огляду на присутність прокурора міста Харкова на засіданні Харківської міської ради при прийнятті оскарженого рішення;

- ОК «ЖБК «Зелений квартал» є юридичною особою, а тому правові відносини, що виникли між Харківською міською радою та ОК «ЖБК «Зелений квартал» щодо надання земельних ділянок площею 11,9188 га (кадастровий номер 6310136300:16:013:0046), площею 9,3146 га (кадастровий номер 6310136300:16:013:0042), площею 4,8534 га (кадастровий номер 6310136300:16:013:0044), площею 6,3269 га (кадастровий номер 6310136300:16:013:0045), що розташовані по Білгородському шосе (біля табору «Лісова казка») для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови із земель житлової та громадської забудови, не підлягають розгляду у цивільному судочинстві.

Доводи касаційних скарг зводяться до незгоди із задоволенням апеляційним судом позовних вимог про визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсними державних актів та витребування земельних ділянок, а тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України рішення та постанова судів попередніх інстанцій в іншій частині позовних вимог касаційному перегляду не підлягають.

Короткий зміст відзиву

У листопаді 2020 року від Харківської міської ради надійшов відзив, у якому її представник просить постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції змінити. Доводи відзиву є аналогічними за змістом доводам касаційної скарги Харківської міської ради.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Харківської міської ради.

Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження постанови Харківського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_3 зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 391/1056/14-ц, від 14 серпня 2018 року у справі № 922/1425/17 (щодо строків позовної давності та підстав задоволення віндикаційного позову), від 23 січня 2019 року у справі № 916/2130/15, від 21 грудня 2018 року у справі № 922/901/17, від 16 квітня 2019 року у справі № 910/3486/18, від 19 лютого 2019 року у справі № 925/226/18, Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Також ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_3 посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема, щодо застосування статей 133, 135, 137 Житлового кодексу Української РСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 30 квітня 1985 року № 186 для створення і діяльності житлово-будівельних кооперативів, метою яких є забезпечення економічних, соціальних та інших потреб їх членів, та незастосування Закону України «Про кооперацію» (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження судових рішень Харківська міська рада зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 916/2130/15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Також Харківська міська рада посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема, щодо застосування статей 133-135, 137 Житлового кодексу Української РСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 30 квітня 1985 року № 186 для створення і діяльності житлово-будівельних кооперативів, метою яких є забезпечення економічних, соціальних та інших потреб їх членів, та незастосування Закону України «Про кооперацію» (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що рішенням 45 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 23 вересня 2010 року № 151/10 (пункти 12.1, 12.2, 12.3 та 12.4 додатку 1) ОК «ЖБК «Зелений квартал» надано у власність земельні ділянки за рахунок земель житлової та громадської забудови: площею 11,9188 га, кадастровий номер 6310136300:16:013:0046; площею 9,3146 га, кадастровий номер 6310136300:16:013:0042; площею 4,8534 га, кадастровий номер 6310136300:16:013:0044; площею 6,3269 га, кадастровий номер 6310136300:16:013:0045, для будівництва та експлуатації кварталу житлової забудови, розташовані по АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного рішення ОК «ЖБК «Зелений квартал» видано державні акти на право власності на земельні ділянки: площею 11,9188 га (кадастровий номер 6310136300:16:013:0046 ) - серії ЯЛ № 148262, площею 9,3146 га (кадастровий номер 6310136300:16:013:0042) - серії ЯЕ № 148259, площею 4,8534 га (кадастровий номер 6310136300:16:013:0044) - серії ЯЛ № 148260, площею 6,3269 га (кадастровий номер 6310136300:16:013:0045) - серії ЯЛ № 148261.

У подальшому спірні земельні ділянки були відчужені на підставі договорів купівлі-продажу від 19 лютого 2013 року, посвідчених приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І., за реєстровими номерами 360, 354, 327, 333, на користь ОСОБА_2 , яка 22 березня 2013 року на підставі договорів про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчених приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І. за реєстровими номерами 1041, 1044, 1035, 1038, передала спірні земельні ділянки у власність ОСОБА_1 , що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 15 грудня 2016 року.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційних скарг з таких підстав.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

У статті 122 ЗК України передбачено, що вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Згідно статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно з статтею 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (стаття 330 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно частини першої статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Європейський суд з прав людини зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі № 922/2751/16 зазначено, що «відповідно до статті 41 ЗК України житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації. Житлово-будівельні (житлові) та гаражно-будівельні кооперативи можуть набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами. Вказаною нормою передбачено можливість безоплатної передачі земельних ділянок у власність юридичної особи для здійснення житлового будівництва за умови, що така особа створена як житлово-будівельний кооператив. При цьому безоплатне надання у власність житлово-будівельного кооперативу земельних ділянок зумовлено необхідністю забезпечити громадян, які потребують поліпшення житлових умов, жилими приміщеннями у будинках створеного ними житлово-будівельного кооперативу. Згідно зі статтями 133, 137 ЖК УРСР громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру. Однією із умов вступу до житлово-будівельного кооперативу є перебування на квартирному обліку в цьому населеному пункті. Житлово-будівельні кооперативи організовуються при виконавчих комітетах місцевих рад народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях. Порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів установлюється законодавством Союзу РСР, ЖК УРСР, Примірним статутом ЖБК та іншими актами законодавства України. Житлово-будівельний кооператив діє на основі статуту, прийнятого відповідно до Примірного статуту ЖБК загальними зборами громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, і зареєстрованого в установленому порядку. Пунктом 1 Примірного статуту ЖБК передбачено, що житлово-будівельний кооператив організується з метою забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків), а у випадках, передбачених законодавством, - одно - і двоквартирних жилих будинків садибного типу або багатоквартирного блокованого жилого будинку (будинків) з надвірними будівлями за власні кошти кооперативу з допомогою банківського кредиту, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком (будинками). Згідно з частиною 5 статті 7 Закону України "Про кооперацію" чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж три особи. Відповідно до пункту 3 Примірного статуту ЖБК число громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, повинно відповідати кількості квартир у жилому будинку (будинках) кооперативу, запланованому до будівництва. При будівництві одно- і двоквартирних жилих будинків садибного типу число громадян, необхідне для організації кооперативу, визначається виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті ради народних депутатів, але не може бути менше 5 осіб. Рішення зборів про організацію кооперативу, список громадян, які вступають до кооперативу, і членів їх сімей, що виявили бажання оселитися в будинку кооперативу, затверджуються виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів (частина 6 статті 137 ЖК УРСР та абзац 2 пункту 4 Примірного Статуту ЖБК). Наведене узгоджується з висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 04.09.2018 № 922/2614/17 та від 05.09.2018 у справі № 922/3165/17».

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі № 922/2751/16 зазначено, що «як встановив суд апеляційної інстанції, у Статуті ОК «ЖБК «Резиденція» не було визначено кількості квартир у житловому будинку (будинках), які заплановано до будівництва кооперативом, що може призвести до здійснення кооперативом діяльності, що суперечить меті створення обслуговуючого житлово-будівельного кооперативу - обслуговування членів кооперативу шляхом забезпечення житлом членів кооперативу та членів їх сімей, а не будівництво житла для інших осіб. Судом також встановлено, що ОК «ЖБК «Резиденція» є обслуговуючим кооперативом (за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, за організаційно-правовою формою ОК «ЖБК «Резиденція» є саме обслуговуючим кооперативом). Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань розмір внесків засновників кооперативу становить 0,00 грн, а матеріали справи не містять доказів інших надходжень до статутного фонду ОК «ЖБК «Резиденція» для будівництва житла на отриманій у власність земельній ділянці. Таким чином, судом апеляційної інстанції обґрунтовано встановлено, що ОК «ЖБК «Резиденція» не є житлово-будівельним, а є обслуговуючим кооперативом, оскільки його фактична мета та порядок створення, організація та діяльність не відповідають вимогам до житлово-будівельного кооперативу. За змістом частини 1 статті 41 ЗК України місцевій раді надано право передати земельну ділянку безоплатно у власність саме житлово-будівельному кооперативу, створеному відповідно до статей 133, 135, 137 ЖК УРСР, Примірного статуту ЖБК, а не будь-якому, в тому числі обслуговуючому кооперативу. При вирішенні відповідною радою питання про надання житлово-будівельним (житловим) кооперативам безоплатно земельної ділянки має враховуватися мета створення такого кооперативу, зокрема потреба засновників та членів кооперативу у поліпшенні житлових умов та їх перебування на квартирному обліку, порядок організації кооперативу відповідно до ЖК УРСР та Примірного статуту ЖБК. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 17.06.2014 у справі

№ 21-195а14, від 19.04.2017 у справі № 922/4401/15, та у постановах Верховного Суду від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 05.09.2018 у справі № 922/3165/17, від 05.12.2018 у справі № 922/2495/17. Таким чином, встановивши, що ОК «ЖБК «Резиденція» не є житлово-будівельним кооперативом, оскільки цей кооператив створено всупереч вимогам статей 133, 135, 137 ЖК УРСР та Примірного статуту ЖБК, а Харківська міська рада під час безоплатного надання земельних ділянок ОК «ЖБК «Резиденція» мала можливість та з урахуванням покладених на неї публічних функцій була зобов`язана з`ясувати правовий статус, мету та підстави створення ОК «ЖБК «Резиденція», переконатися у додержанні кооперативом порядку його створення відповідно до вимог чинного законодавства, а також підстави передачі землі безоплатно у власність згідно зі статтею 41 ЗК України житлово-будівельному кооперативу, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку щодо наявності підстав для визнання незаконним пункту 5 додатку 2 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.04.2014 № 1551/14 «Про надання земельних ділянок для будівництва об`єктів».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18) зроблено висновок, що «метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18) вказано, що «метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19) вказано, що «згідно з принципами диспозитивності та змагальності у цивільному процесі України сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами (зокрема, і щодо подання зустрічного позову), несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ними процесуальних дій, а суд не має можливості розглянути не ініційовані сторонами питання (частина перша та друга статті 11, частини перша - третя статті 10 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; пункти 4 і 5 частини третьої статті 2, частини перша - четверта статті 12, частини перша та третя статті 13 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року). Велика Палата Верховного Суду зауважує, що під час розгляду цієї справи кінцевий набувач розпорядився його процесуальними правами та не заявив зустрічний позов про надання належного відшкодування шкоди у зв`язку з вимогою про витребування земельної ділянки, що не позбавляє кінцевого набувача права заявити такий позов у разі ініціювання повернення земельної ділянки власникові. Навіть у випадку повернення земельної ділянки від кінцевого набувача законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до проміжної набувачки, в якої придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Таку ж вимогу може заявити і проміжна набувачка до первинного набувача. Вказане відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15 (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 93), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 63), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 125.6.3))».

У постанові Верховного Суду від 09 лютого 2022 року у справі № 488/3319/14-ц (провадження № 61-3836св21) вказано, що «на віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, провадження № 14-183цс18). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).У разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65 - 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України). Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц). З огляду на положення статті 261 ЦК України суд повинен з`ясувати, з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави в особі Миколаївської ОДА з вищезазначеним позовом. Це право пов`язане з моментом, коли саме повноважним органам стало відомо чи могло стати відомо про таке порушення.

Вказана позиція узгоджується із висновками висловленими Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18); від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц (провадження № 14-101цс18); від 05 червня 2018 року у справі № 359/2421/15-ц (провадження № 14-168цс18); від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18); від 20 листопада 2018 року у справі № 372/2592/15-ц (провадження № 14-339цс18), а також Верховним Судом у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 369/16418/18 (провадження

№ 61-6364св20). Установивши у справі, що переглядається, відсутність доказів того, що Миколаївська ОДА з наявних у них відомостей могла знати про вибуття спірної земельної ділянки з державної власності на підставі рішення Миколаївської міської ради, а прокурор Корабельного району м. Миколаєва та Миколаївська ОДА дізнались про незаконне заволодіння земельною ділянкою лише після перевірки про дотримання вимог земельного законодавства, яка була проведена у жовтні 2013 року. Ця обставина свідчить про те, що у жовтні 2013 року розпочався перебіг трирічного строку позовної давності, з цим позовом прокурор звернувся у липні 2014 року, ця обставина свідчить про те, що він не пропустив строк позовної давності».

У справі, що переглядається:

- суди встановили, що ОК «ЖБК «ЗЕЛЕНИЙ КВАРТАЛ» не був житлово-будівельним, а був обслуговуючим кооперативом, оскільки його фактична мета та порядок створення, організація та діяльність не відповідають вимогам законодавства щодо житлово-будівельного кооперативу. Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань діяльність ОК «ЖБК «Зелений квартал» була припинена 22 листопада 2013 року, що свідчить про відсутність у вказаного кооперативу та його членів наміру проводити забудову земельної ділянки площею близько 30 га;

- судами встановлено, що Харківська міська рада під час безоплатного надання спірних земельних ділянок ОК «ЖБК «ЗЕЛЕНИЙ КВАРТАЛ» мала можливість та, з урахуванням покладених на неї публічних функцій, була зобов`язана з`ясувати правовий статус, мету та підстави створення ОК «ЖБК «ЗЕЛЕНИЙ КВАРТАЛ», переконатися у додержанні кооперативом порядку його створення відповідно до вимог чинного законодавства, а також встановити підстави передачі землі безоплатно у власність згідно зі статтею 41 ЗК України житлово-будівельному кооперативу. Проте зазначеного обов`язку Харківська міська рада не виконала;

- встановивши, що ОК «ЖБК «ЗЕЛЕНИЙ КВАРТАЛ» не був житлово-будівельним, а був обслуговуючим кооперативом, оскільки його фактична мета та порядок створення, організація та діяльність не відповідають вимогам законодавства до житлово-будівельного кооперативу, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про визнання незаконними та скасування пунктів 12.1, 12.2, 12.3, 12.4 додатку 1 до рішення 45 сесії Харківської міської ради 5 скликання «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об`єктів містобудування» від 23.06.2010 № 151/10;

- суд апеляційної інстанції не врахував, що у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У зв`язку із цим апеляційний суд зробив помилковий висновок про задоволення позовних вимог щодо визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку, оскільки ці вимоги не є ефективним способом захисту права власника. Суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні зазначених позовних вимог, проте помилився щодо мотивів такої відмови. Тому у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку слід відмовити з зазначеної підстави;

- апеляційним судом встановлено, що повернення у комунальну власність спірних земельних ділянок, незаконно відчужених органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів та за цільовим призначенням. Право витребувати земельну ділянку, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь ОК «ЖБК «ЗЕЛЕНИЙ КВАРТАЛ» передбачуване у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними та чіткими. Звернення прокурора з вимогою про витребування земельних ділянок із володіння відповідача спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності під час вирішення суспільно важливого та соціально значущого питання - розпорядження землями значної площі в межах великих міст з метою проведення забудови, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу;

- з урахуванням встановлених обставин апеляційним судом вказано, що втручання держави у право мирного володіння майном мало нормативну основу у національному законодавстві і характеризувалося доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, та наслідки його застосування були передбачуваними; витребування спірної земельної ділянки переслідувало легітимну мету згідно із загальними інтересами розпорядження землями значної площі в межах великих міст з метою проведення забудови. Справедливий баланс між суспільним і приватним інтересами не порушений, оскільки відповідає легітимній меті контролю за використанням цієї ділянки згідно із загальними інтересами; кінцевий набувач розпорядився його процесуальними правами та не заявив зустрічний позов про надання належного відшкодування шкоди у зв`язку з вимогою про витребування земельної ділянки;

- у зв`язку з наведеним апеляційний суд зробив правильний висновок про витребування спірних земельних ділянок з володіння останнього власника.

Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання в касаційних скаргах на те, що апеляційний суд помилково вважав поважними причини пропуску позовної давності з огляду на присутність прокурора на засіданні Харківської міської ради при прийнятті оспорюваного рішення. Апеляційний суд правильно вказав, що сам по собі факт присутності представника органів прокуратури на пленарному засіданні ради під час прийняття нею оскарженого рішення не є безумовним доказом обізнаності уповноважених органів держави про порушення її прав (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження

№ 14-256цс18).

23 червня 2010 року прокурор був присутній на засіданні Харківської міської ради, однак зміст оскаржуваного рішення не вказує про порушення вимог закону при його прийнятті, у ньому, як і в державному акті не зазначено, що ОК «ЖБК «ЗЕЛЕНИЙ КВАРТАЛ» не мав на меті будівництво житла та до складу кооперативу не входили особи, які потребували поліпшення житлових умов. Прокурор зазначав, що дізнався про незаконність спірних рішень Харківської міської ради лише в березні 2015 року в ході вивчення даних офіційного веб-сайту Харківської міської ради щодо розміщених рішень сесії упродовж 2008-2015 років та ознайомлення з правовстановлюючими документами ОК «ЖБК «ЗЕЛЕНИЙ КВАРТАЛ» у відділі державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції. Наведені обставини свідчать, що прокурор мав змогу дізнатися про незаконність передачі землі у приватну власність лише після дослідження відповідної документації.

Доводи касаційних скарг про порушення правил юрисдикції є безпідставними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 638/6662/17 (провадження № 14-201цс19) зазначено, що «прийняття органом державної влади або місцевого самоврядування ненормативного акта породжує виникнення правовідносин, пов`язаних з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів у сфері земельних правовідносин. Тобто таке рішення є підставою виникнення, зміни або припинення прав та обов`язків фізичних та юридичних осіб. У такому разі вимога про визнання рішення незаконним може розглядатись як спосіб захисту порушеного цивільного права згідно зі статтею 16 ЦК України, якщо фактично підставою пред`явлення позовної вимоги є оспорювання прав особи, що виникли в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень. Рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з погляду його законності, а вимога про визнання такого рішення незаконним і про його скасування - розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства, якщо внаслідок реалізації такого рішення у фізичної чи юридичної особи виникло цивільне право, і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. Аналогічні висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 24 квітня 2018 року у справі № 401/2400/16-ц, від 15 травня 2018 року у справі № 809/739/17, від 20 вересня 2018 року у справі № 126/1373/17, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16. Тобто, якщо у результаті прийняття рішення суб`єктом владних повноважень особа набула речове право на земельну ділянку, то вимога про визнання незаконним такого рішення та про його скасування стосується приватноправових відносин і є цивільно-правовим способом захисту права позивача. Право власності на майно, речове право на чуже майно, захист цих прав регулюються цивільним законодавством, і власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України), тому такі спори підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, якщо однією зі сторін є фізична особа, незалежно від участі у них суб`єкта владних повноважень. Оскільки Прокуратура оспорює правомірність як рішення Ради, так і набуття ОК «ЖБК «Акація» земельної ділянки та з урахуванням того, що спірна земельна ділянка перебуває у власності фізичної особи - ОСОБА_1, такий спір щодо права власності слід вирішувати за правилами цивільного судочинства».

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19), у постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 лютого 2022 року у справі № 488/3319/14-ц (провадження № 61-3836св21) дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині частково ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що: касаційні скарги належить задовольнити частково, постанову апеляційного суду у частині позовних вимог про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки скасувати, а рішення суду першої інстанції в цій частині змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови; постанову апеляційного суду у частині позовних вимог про визнання незаконним і скасування рішення та витребування земельних ділянок залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Харківської міської ради задовольнити частково.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року у частині позовних вимог прокурора міста Харкова в інтересах держави Україна до Харківської міської ради, ОСОБА_1 , треті особи: Державна інспекція сільського господарства в Харківській області, ОСОБА_2 , про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки скасувати.

Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 21 березня 2017 року у частині позовних вимог прокурора міста Харкова в інтересах держави Україна до Харківської міської ради, ОСОБА_1 , треті особи: Державна інспекція сільського господарства в Харківській області, ОСОБА_2 , про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Постанову Харківського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року у частині позовних вимог прокурора міста Харкова в інтересах держави Україна до Харківської міської ради, ОСОБА_1 , треті особи: Державна інспекція сільського господарства в Харківській області, ОСОБА_2 , про визнання незаконним і скасування рішення та витребування земельних ділянок залишити без змін.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Харківського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року у скасованій частинівтрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук