Постанова

від 17.09.2020 по справі 638/13219/15-ц

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2020 року

м. Харків

справа № 638/13219/15

провадження № 22-ц/818/3919/20

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Тичкової О.Ю.,

суддів - Яцини В.Б., Хорошевського О.М.,

за участю секретаря судового засідання - Сидорчук М.О.,

учасники справи:

позивач - прокурора м. Харкова в інтересах держави,

відповідач - Харківська міська рада,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: державна інспекція сільського господарства в Харківській області, ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу прокурора Харківської області на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 березня 2017 року в складі судді Грищенко І.О.

УСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року прокурор м. Харкова звернувся до суду в інтересах держави з дійсним позовом, просив скасувати рішення Харківської міської ради, визнати недійсними державні акти на право власності, визнати відсутність у ОСОБА_3 права власності на земельні ділянки та витребувати їх з володіння останнього на користь Харківської міської ради.

Позовна заява мотивована тим, що в ході вивчення правомірності передачі в приватну власність земельних ділянок, розташованих на території м. Харкова, прокуратурою встановлено, що відповідно до пунктів 12.1, 12.2, 12.3 та 12.4 додатку 1 до рішення 45 сесії Харківської міської ради 5 скликання Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об`єктів містобудування від 23 червня 2010 року № 151/10 обслуговуючому кооперативу Житлово-будівельний кооператив Зелений квартал (далі - ОК ЖБК Зелений квартал ) було передано у власність земельні ділянки за рахунок земель житлової та громадської забудови, площею 11,9188 га, кадастровий номер 6310136300:16:013:0046, площею 9,3146 га, кадастровий номер 6310136300:16:013:0042, площею 4,8534 га, кадастровий номер 6310136300:16:013:0044, площею 6,3269 га, кадастровий номер 6310136300:16:013:0045, для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови по Білгородському шосе (біля табору Лісова казка ). На виконання вказаного рішення міської ради ОК ЖБК Зелений квартал видано державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЛ № 148262, серії ЯЕ № 148259, серії ЯЛ № 16148260 та ЯЛ № 148261. Прокурор вказував, що рішення Харківської міської ради про передачу у власність ОК ЖБК Зелений квартал зазначених земельних ділянок прийнято з порушенням вимог статей 41 ЗК України, статей 133, 135, 137 ЖК УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30 жовтня 1985 року № 186. На думку прокурора, ОК ЖБК Зелений квартал за своєю метою діяльності не відповідає вимогам вказаних статей, оскільки рішення про створення ОК ЖБК Зелений квартал та список членів кооперативу не затверджено виконавчим комітетом Харківської міської ради, при тому, що статут кооперативу зареєстровано саме в цій міській раді. Всупереч положень статті 135 ЖК УРСР та абзацу 1 пункту 8 Примірного статуту члени кооперативу (на момент створення) не потребували поліпшення житлових умов. На момент прийняття зазначеного рішення Харківською міською радою члени кооперативу на обліку громадян, що потребують поліпшення житлових умов, не перебували. ОК ЖБК Зелений квартал фактично не є житлово-будівельним кооперативом в розумінні вимог глави 5 ЖК УРСР та статті 41 ЗК України. Вказаний кооператив фактично є обслуговуючим, його мета, порядок створення, організації та діяльності не відповідають вимогам житлово-будівельного кооперативу. Прокурор вважав, що пункти 12.1, 12.2, 12.3 та 12.4. додатку 1 до рішення 45 сесії Харківської міської ради 5 скликання Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об`єктів містобудування від 23 червня 2010 року № 151/10 є незаконними. Таким чином, оскільки спірне рішення Харківської міської ради, яке слугувало підставою для подальшого оформлення чотирьох державних актів на право власності на чотири земельні ділянки, підлягає визнанню незаконним та скасуванню, то вказані державні акти також не відповідають закону та порушують права держави. Спірні земельні ділянки були в подальшому відчужені на підставі договору купівлі-продажу від 18 лютого 2013 року на користь ОСОБА_1 , який в свою чергу передав земельні ділянки в іпотеку. Факт незаконності набуття ОК ЖБК Зелений квартал права власності на спірні земельні ділянки виключає саму можливість відчуження права власності на ці землі іншій особі на законних підставах. Прокурор вважав, що договір купівлі-продажу та договір іпотеки щодо спірних земельних ділянок спрямовані на протиправне відчуження об`єкта права власності Українського народу, вказані правочини є такими, що порушують публічний порядок, тобто є нікчемними. Враховуючи, що спірні земельні ділянки вибули з володіння держави всупереч вимогам законодавства, у ОСОБА_1 , на користь якого у подальшому було відчужено земельні ділянки, не виникло право власності на них.

Посилаючись на зазначені обставини, прокурор просив суд визнати незаконними та скасувати пункти 12.1, 12.2, 12.3 та 12.4 додатку 1 до рішення 45 сесії Харківської міської ради 5 скликання Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об`єктів містобудування від 23 червня 2010 року № 151/10; визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЛ № 148262, серії ЯЕ № 148259, серії ЯЛ № 16148260 та серії ЯЛ № 148261; визнати відсутність у ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку, площею 11,9188 га, кадастровий номер 6310136300:16:013:0046; земельну ділянку, площею 9,3146 га, кадастровий номер 6310136300:16:013:0042; земельну ділянку, площею 4,8534 га, кадастровий номер 6310136300:16:013:0044; земельну ділянку, площею 6,3269 га, кадастровий номер 6310136300:16:013:0045; витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 вказані земельні ділянки та передати їх Харківській міській раді.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 березня 2017 року в позові прокурору відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що створення ОК ЖБК Зелений квартал відбулося не лише на підставі норм ЖК УРСР та Примірного статуту, а й відповідно до положень Закону України Про кооперацію , яким визначена інша процедура організації діяльності і створення житлово-будівельних кооперативів. За таких обставин суд першої інстанції вважав, що Харківська міська рада розпорядилась землями територіальної громади в межах повноважень, наданих їй Законом України Про місцеве самоврядування в Україні , а обслуговуючий кооператив створений та зареєстрований згідно чинного законодавства, тому законні підстави для визнання недійсними та скасування рішень і державних актів на право власності на земельні ділянки відсутні. Одночасно із вказаними підставами, суд першої інстанції встановив, що прокурором без поважних причин пропущено строк позовної давності для звернення до суду із цим позовом та дійшов висновку про відмову в задоволенні позову з підстав пропуску позовної давності.

В апеляційній скарзі заступник прокурора Харківської області посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга обгрунтована тим, що сама по собі обізнаність прокурора про передачу спірної земельної ділянки у 2010 році (факт присутності на пленарному засіданні сесії Харківської міської ради від 23 червня 2010 року прокурора м. Харкова Поповича Є.М. та направлення рішення 45 сесії Харківської міської ради V скликання листом №04/1996/2-10 від 19 липня 2010 року на адресу прокуратури м. Харкова) не є підставою для обізнаності щодо існуючих порушень та необхідності застосування положень ст.267 ЦК України; до спірних правовідносин судом безпідставно не застосована правова позиція, що міститься в постанові Верховного Суду України від 20 серпня 2013 року у справі №3-118гс13. Також зазначив, що про незаконність спірних рішень Харківської міської ради прокурор дізнався лише в травні 2015 року у ході вивчення даних офіційного веб-сайту Харківської міської ради щодо розміщених рішень сесій упродовж 2008-2015 років та ознайомлення з правовстановлюючими документами ОК ЖБК Зелений квартал , отже початок перебігу позовної давності слід обраховувати з моменту, коли органи прокуратури дізнались про факт порушення вимог земельного законодавства. Судом не з`ясовано та не зазначено чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого він звернувся.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 17 жовтня 2017 року апеляційну скаргу прокурора Харківської області відхилено, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 березня 2017 року залишено без змін з посиланням на відповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Постановою Верховного Суду від 06 листопада 2019 року касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 17 жовтня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд не перевірив дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права щодо вирішення позовних вимог прокурора у повному обсязі, не надав оцінки доказам, поданим в обґрунтування всіх позовних вимог та не перевірив відповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи. Також вказано, що апеляційному суду варто звернути увагу на висновки про застосування норм права, сформульовані зокрема у постанові Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі № 922/2751/16, постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.

Постановою Харківського апеляційного суду від 09 січня 2020 року апеляційну скаргу прокурора Харківської області залишено без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 березня 2017 року залишено без змін.

Постановою Верховного суду від 17 червня 2020 року касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області задоволено частково. Постанову Харківського апеляційного суду від 09 січня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника Харківської міської ради, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та заперечень на апеляційну скаргу, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судовий розглядом встановлено, що рішенням 45 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 23 вересня 2010 року № 151/10 (пункти 12.1, 12.2, 12.3 та 12.4 додатку 1) надано ОК ЖБК Зелений квартал у власність земельні ділянки за рахунок земель житлової та громадської забудови: площею 11,9188 га, кадастровий номер 6310136300:16:013:0046; площею 9,3146 га, кадастровий номер 6310136300:16:013:0042; площею 4,8534 га, кадастровий номер 6310136300:16:013:0044; площею 6,3269 га, кадастровий номер 6310136300:16:013:0045, для будівництва та експлуатації кварталу житлової забудови, що розташовані по Білгородському шосе (біля табору Лісова казка ) у м. Харкові.

На підставі вказаного рішення ОК ЖБК Зелений квартал видано державні акти на право власності на земельні ділянки: площею 11,9188 га (кадастровий номер 6310136300:16:013:0046 ) - серії ЯЛ № 148262, площею 9,3146 га (кадастровий номер 6310136300:16:013:0042) - серії ЯЕ № 148259, площею 4,8534 га (кадастровий номер 6310136300:16:013:0044) - серії ЯЛ № 148260, площею 6,3269 га (кадастровий номер 6310136300:16:013:0045) - серії ЯЛ № 148261.

У подальшому спірні земельні ділянки були відчужені на підставі договорів купівлі-продажу від 19 лютого 2013 року, посвідчених приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І., за реєстровими номерами 360, 354, 327 , 333, на користь ОСОБА_2 , яка 22 березня 2013 року на підставі договорів про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчених приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І. за реєстровими номерами 1041, 1044, 1035, 1038, передала спірні земельні ділянки у власність ОСОБА_1 , що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 15 грудня 2016 року.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 12 Земельного кодексу України (тут і далі у редакції, чинній на момент прийняття оскарженого рішення органу місцевого самоврядування) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить зокрема, розпорядження землями територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Громадяни, юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених законом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами або юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина перша, друга статті 116 ЗК України).

За змістом частини першої статті 41 ЗК України житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Вказаною нормою передбачено можливість безоплатної передачі земельних ділянок у власність юридичної особи для здійснення житлового будівництва за умови, що така особа створена як житлово-будівельний кооператив.

При цьому безоплатне надання у власність житлово-будівельного кооперативу земельних ділянок зумовлено необхідністю забезпечити громадян, які потребують поліпшення житлових умов, жилими приміщеннями у будинках створеного ними житлово-будівельного кооперативу.

Згідно зі статтями 133, 134, 137 Житлового кодексу УРСР громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру. На облік бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу беруться громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті і потребують поліпшення житлових умов. Житлово-будівельні кооперативи організовуються при виконавчих комітетах місцевих радах народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях. Порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів установлюється, зокрема, ЖК УРСР та Примірним статутом ЖБК. Житлово-будівельний кооператив діє на основі статуту, прийнятого відповідно до Примірного статуту ЖБК загальними зборами громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, і зареєстрованого в установленому порядку.

Таким чином, однією із умов вступу до житлово-будівельного кооперативу є перебування на квартирному обліку в цьому населеному пункті.

Житлово-будівельні кооперативи організовуються при виконавчих комітетах місцевих рад народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях. Порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів установлюється законодавством Союзу РСР, ЖК УРСР, Примірним статутом ЖБК та іншими актами законодавства України. Житлово-будівельний кооператив діє на основі статуту, прийнятого відповідно до Примірного статуту ЖБК загальними зборами громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, і зареєстрованого в установленому порядку.

Пунктом 1 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30 жовтня 1985 року № 186, визначено, що житлово-будівельний кооператив організується з метою забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків), а у випадках, передбачених законодавством, - однох- і двоквартирних жилих будинків садибного типу або багатоквартирного блокованого жилого будинку (будинків) з надвірними будівлями за власні кошти кооперативу з допомогою банківського кредиту, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком (будинками).

Відповідно до пункту 3 Примірного статуту ЖБК число громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, повинно відповідати кількості квартир у жилому будинку (будинках) кооперативу, запланованому до будівництва. При будівництві одно- і двоквартирних жилих будинків садибного типу число громадян, необхідне для організації кооперативу, визначається виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті ради народних депутатів, але не може бути менше 5 чоловік.

Рішення зборів про організацію кооперативу, список громадян, які вступають до кооперативу, і членів їх сімей, що виявили бажання оселитися в будинку кооперативу, затверджуються виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті ради народних депутатів (частина шоста статті 137 ЖК УРСР та абзац 2 пункту 4 Примірного статуту ЖБК).

Статут житлово-будівельного кооперативу реєструється у виконавчому комітеті ради народних депутатів, який затвердив рішення про організацію кооперативу (пункт 5 Примітного статуту ЖБК).

Із системного аналізу наведених норм слідує, що статтею 41 ЗК України передбачено можливість безоплатної передачі земельних ділянок у власність юридичної особи (ЖБК) для здійснення житлового будівництва за наявності таких умов: така юридична особа створена як житлово-будівельний кооператив; його члени - громадяни потребують поліпшення житлових умов.

За змістом частини першої статті 41 ЗК України місцевій раді надано право передати земельну ділянку безоплатно у власність саме житлово-будівельним кооперативам, які створені відповідно до статей 133, 134, 137 ЖК УРСР, Примірного статуту ЖБК, а не будь-яким іншим юридичним особам, в тому числі обслуговуючим кооперативам.

При вирішенні відповідною радою питання про надання житлово-будівельним кооперативам безоплатно земельної ділянки має враховуватися мета створення такого кооперативу, зокрема, потреба засновників та членів кооперативу у поліпшенні житлових умов та їх перебування на квартирному обліку, порядок організації кооперативу відповідно до ЖК УРСР та Примірного статуту ЖБК. Тобто житлово-будівельний кооператив є спеціальним суб`єктом права відповідно до положень статті 41 ЗК України.

Норми ЖК УРСР та постанови Ради Міністрів УРСР від 30 квітня 1985 року № 186, якою затверджено Примірний статут ЖБК, є чинними, вказані їх положення не суперечать чинному законодавству України, а тому обов`язкові до виконання всіма юридичними та фізичними особами, органами влади та посадовими особами.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 17 червня 2014 року у справі № 21-195а14, від 19 квітня 2017 року у справі № 922/4401/15, а також постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 910/9373/17, від 05 червня 2018 року у справі № 925/972/16, від 26 липня 2018 року у справі № 926/1111/15, від 21 березня 2019 року у справі № 922/2751/16, від 11 березня 2020 року у справі № 922/651/17.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції на зазначені вище положення законодавства увагу не звернув, не у повному обсязі встановив фактичні обставини справи, та не перевірив доводи прокурора щодо неправомірності вибуття спірних земельних ділянок з власності територіальної громади та передачі їх у власність ОК ЖБК Зелений квартал , не надав оцінки статуту вказаного обслуговуючого кооперативу та не перевірив мету створення такого кооперативу, зокрема потребу засновників та членів кооперативу у поліпшенні житлових умов та їх перебування на квартирному обліку, порядок створення й організації діяльності кооперативу відповідно до ЖК УРСР та Примірного статуту ЖБК.

В обґрунтування заперечень на позовну заяву ОСОБА_1 посилається, що кооператив створено на добровільних началах та перебування осіб на обліку, як таких, що потребують поліпшення житлових умов не потребувало.

Наявні в матеріалах докази не містять відомостей, що засновники (учасники) ОК ЖБК Зелений квартал потребували поліпшення житлових умов. В обґрунтування заперечень на позовну заяву Харківською міською радою також не надано доказів того, що учасники (засновники) ОК ЖБК Зелений квартал потребували поліпшення житлових умов та знаходились на відповідному обліку.

Судом встановлено, що ОК ЖБК Зелений квартал є обслуговуючим кооперативом. За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, за організаційно-правовою формою ОК "ЖБК "Зелений квартал" був саме обслуговуючим кооперативом та його діяльність була пов`язана з комплексним обслуговуванням об`єктів.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань розмір внесків засновників кооперативу ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 становить 0,00 грн. Доказів інших надходжень до статутного фонду ОК ЖБК Зелений квартал для будівництва житла на отриманій у власність земельній ділянці матеріали справи не містять.

Таким чином, під час судового розгляду встановлено, що ОК ЖБК Зелений квартал не був житлово-будівельним, а був обслуговуючим кооперативом, оскільки його фактична мета та порядок створення, організація та діяльність не відповідають вимогам законодавства до житлово-будівельного кооперативу.

Крім того, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань діяльність ОК ЖБК Зелений квартал була припинена 22 листопада 2013 року, що не свідчить про відсутність у вказаного кооперативу та його членів наміру проводити забудову земельної ділянки, площею близько 30 га.

З огляду на встановлені вище обставини судова колегія вважає, що Харківська міська рада під час безоплатного надання спірних земельних ділянок ОК ЖБК Зелений квартал мала можливість та, з урахуванням покладених на неї публічних функцій, була зобов`язана з`ясувати правовий статус, мету та підстави створення ОК ЖБК Зелений квартал , переконатися у додержанні кооперативом порядку його створення відповідно до вимог чинного законодавства, а також встановити підстави передачі землі безоплатно у власність згідно зі статтею 41 ЗК України житлово-будівельному кооперативу. Проте зазначеного обов`язку Харківська міська рада не виконала, що призвело до прийняття нею незаконного рішення.

Відповідно до ч.10 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Оскільки матеріалами справи підтверджуються доводи прокурора про те, що порядок організації та діяльності кооперативу не відповідають меті його створення, тому Харківською міською радою при прийнятті оскаржуваного (в частині) рішення, недотримано вимог ст. 41 Земельного кодексу України, Житлового кодексу Української РСР та Примірного статуту, що у відповідності до положень ч. 1 ст. 21 ЦК України є підставою для визнання його недійсним.

Таким чином, висновки місцевого суду стосовно підстав відмови в позові прокурора колегія суддів вважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи, не відповідають вимогам спеціального законодавства. Тому рішення суду підлягає скасуванню, а позов прокурора про визнання незаконним та скасування пунктів 12.1, 12.2, 12.3, 12.4 додатку 1 до рішення 45 сесії Харківської міської ради 5 скликання Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об`єктів містобудування від 23.06.2010 № 151/10 - задоволенню.

Доводи заперечень ОСОБА_1 та Харківської міської ради, про те, що норми статей 133, 135, 135 ЖК УРСР та положення Примірного статуту ЖБК не може бути застосовано до спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції відхиляє з огляду на те, що на теперішній час ЖК УРСР та Примірний статут ЖБК є чинними, їх положення не суперечать Конституції України, а тому зазначені правові норми обов`язкові для застосування всіма юридичними та фізичними особами, органами влади та посадовими особами.

Частинами першою та другою статті 116 ЗК України визначено, що громадяни і юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Статтею 118 ЗК України визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Так, за змістом частин першої, другої, шостої - десятої цієї статті (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

У постанові Верховного Суду України від 23 жовтня 2013 року у справі № 6-93цс13 зроблено висновок про те, що статтями 116, 118 ЗК України визначено підстави й порядок набуття громадянами і юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності. Державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт виданий, і дотримання вимог, передбачених земельним законодавством, зокрема статтями 116, 118 ЗК України.

Згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

За статтею 152 Земельного кодексу (далі - ЗК) України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) недійсними можна визнавати як рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі такі акти на право власності на земельні ділянки. Вказане відповідає висновкам Верховного Суду України, сформульованим у постанові від 19 червня 2013 року у справі № 6-57цс13. А тому слід задовольнити вимогу про визнання недійсним державного акта.

Ураховуючи, що пункти 12.1, 12.2, 12.3, 12.4 додатку 1 до рішення 45 сесії Харківської міської ради 5 скликання Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об`єктів містобудування від 23.06.2010 № 151/10 є незаконними та підлягають скасуванню, також підлягають визнанню недійсними і державні акти видані на його виконання, а саме державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЛ № 148262, серії ЯЕ № 148259, серії ЯЛ № 16148260 та серії ЯЛ № 148261

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, у редакції чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Аналогічна норма міститься і в частині першій статті 4 чинного ЦПК України.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Зазначений правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 12 червня 2013 року у справі №6-32цс13.

Визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування про передачу ОК ЖБК Зелений квартал спірних земельних ділянок для розміщення об`єктів містобудування, а також виданих на його підставі державного актів, є ефективним способом захисту порушених прав та інтересів держави, оскільки призводить до їх відновлення.

Територіальна громада м. Харкова як власник земель комунальної власності позбулася спірних земельних ділянок внаслідок незаконного рішення міської ради. Тому таке виділення спірної земельної ділянки ОК ЖБК Зелений квартал не є вираженням волі територіальної громади на відчуження цієї ділянки.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14 захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 37 та 388 ЦК України.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), Кривенький проти України від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Повернення у комунальну власність спірних земельних ділянок, незаконно відчужених органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів та за цільовим призначенням. Право витребувати земельну ділянку, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь ОК "ЖБК "Зелений квартал" передбачуване у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними та чіткими.

При цьому звернення прокурора з вимогою про витребування земельних ділянок із володіння відповідача спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності під час вирішення суспільно важливого та соціально значущого питання - розпорядження землями значної площі в межах великих міст з метою проведення забудови, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу.

Тому позовні вимоги прокурора щодо витребування спірних земельних ділянок з володіння останнього власника підлягають задоволенню.

Разом з тим, позов прокурора про визнання відсутності у ОСОБА_1 права власності на спірні земельні ділянки задоволенню не підлягає, оскільки з урахуванням задоволення вимог щодо витребування земельних ділянок, зазначений спосіб захисту прав територіальної громади Харківської міської ради є неналежними та неефективними.

Доводи ОСОБА_1 та Харківської міської ради про те, що прокурором пропущено строк позовної давності на звернення до суду із цим позовом не є обґрунтованими, виходячи із наступного.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові.

Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене (частина перша статті 261 ЦК України), зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Сам по собі факт присутності представника органів прокуратури на пленарному засіданні ради під час прийняття нею оскарженого рішення не є безумовним доказом обізнаності уповноважених органів держави про порушення її прав (пункт 112 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження№ 14-256цс18).

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції виходить з того, що початком перебігу позовної давності є момент у часі коли прокурор довідався або міг довідатись про порушення прав громади та держави.

Суд враховує, що прокурор був присутній на засіданні Харківської міської ради 23 червня 2010 року, однак зміст оскаржуваного рішення не вказує про порушення вимог закону при його прийнятті, тобто в ньому, як і в державному акті не було зазначено, що ОК ЖБК Зелений квартал не мало на меті будівництво житла та до складу кооперативу не входили особи, які потребували поліпшення житлових умов.

Обгрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначає, що дізнався про незаконність спірних рішень Харківської міської ради лише в березні 2015 року в ході вивчення даних офіційного веб-сайту Харківської міської ради щодо розміщених рішень сесії упродовж 2008-2015 років та ознайомлення з правовстановлюючими документами ОК ЖБК Зелений квартал у відділі державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції

Вказане свідчить, що дізнатися про незаконність передачі землі у приватну власність прокурор міг після дослідження відповідної документації.

Таким чином, про порушення інтересів громади та державних інтересів оспорюваним рішенням Харківської міської ради прокурор міг довідатись лише при проведенні у встановленому законом порядку перевірки у березні 2015 року, а тому звернувшись із позовом у серпні 2015 року, прокурор не пропустив позовну давність, встановлену статтею 257 ЦК України.

Тому висновки суду першої інстанції про пропуск прокурором строку звернення до суду є помилковим.

Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування норм статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка гарантує особі право на справедливий суд, то пункт 1 статті 6 Конвенції вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях. Однак ця вимога не означає обов`язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Таке питання вирішується виключно з урахуванням сукупності обставин конкретної справи (рішення у справах Гарсія Руїз проти Іспанії від 21 січня 1999 року, Красуля проти Росії від 22 лютого 2007 року, Ільяді проти Росії від 05 травня 2011 року, Трофимчук проти України від 09 грудня 1994 року).

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 1 ст. 376 ЦПК України).

Таким чином, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах доводів апеляційної скарги, суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та часткового задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу прокурора Харківської області задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 березня 2017 року скасувати.

Позов прокурора м. Харкова в інтересах держави до Харківської міської ради, ОСОБА_1 , треті особи: державна інспекція сільського господарства в Харківській області, ОСОБА_2 про скасування рішення, визнання недійними державних актів на право власності на землю, визнання відсутності у ОСОБА_3 права власності на земельні ділянки та витребування їх з володіння задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати п.п. 12.1, 12.2, 12.3, 12.4 додатку 1 до рішення 45 сесії Харківської міської ради 5 скликання Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об`єктів містобудування від 23.06.2010 № 151/10.

Визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 11,9188га кадастровий номер 6310136300:16:013:0046 - ЯЛ № 148262 який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди за № 121070500113.

Витребувати у ОСОБА_1 земельну ділянку площею 11,9188 га, кадастровий номер 6310136300:16:013:0046, на користь територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради.

Визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 9,3146 га кадастровий номер 6310136300:16:013:0042 - ЯЕ № 148259, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди за № 121070500112.

Витребувати у ОСОБА_1 земельну ділянку площею 9,3146 га, кадастровий номер 6310136300:16:013:0042, на користь територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради.

Визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку 6,3269 га кадастровий номер 6310136300:16:013:0045 - ЯЛ № 148261, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди за № 121070500115.

Витребувати у ОСОБА_1 земельну ділянку площею 6,3269 га га кадастровий номер 6310136300:16:013:0045, на користь територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради.

Визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку 4,8534 га кадастровий номер 6310136300:16:013:0044 - ЯЛ № 148260, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди за № 121070500114.

Витребувати у ОСОБА_1 земельну ділянку площею 4,8534 га, кадастровий номер 6310136300:16:013:0044, на користь територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 22 вересня 2020 року.

Головуючий О.Ю.Тичкова

Судді О.М. Хорошевський

В.Б. Яцина