Ухвала

від 14.06.2022 по справі 2-148/2010

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

У х в а л а

15 червня 2022 року

м. Київ

справа № 2-148/2010

провадження № 61-5159ск22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Лановецького районного суду Тернопільської області від 11 квітня 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 травня 2022 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на рішення та дії державного виконавця, заінтересовані особи: державний виконавець Шумського відділу державної виконавчої служби у Кременецькому районі Тернопільської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Завірюха Антоніна Петрівна, акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії Тернопільське обласне управління акціонерного товариства «Ощадбанк»,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаною скаргою, в якій просив визнати неправомірним та скасувати рішення державного виконавця Шумського відділу державної виконавчої служби у Кременецькому районі Тернопільської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (далі - Шумського ВДВС у Кременецькому районі Тернопільської області Південно-Західного МУ МЮ України (м. Івано-Франківськ)) Завірюхи А. П. про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні, оформленого постановою державного виконавця від 10 лютого 2022 року у виконавчому провадженні № 52203904.

Ухвалою Лановецького районного суду Тернопільської області від 11 квітня 2022 року, залишеною без змін постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 травня 2022 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволені скарги ОСОБА_1 суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що державним виконавцем Шумського ВДВС у Кременецькому районі Тернопільської області Південно-Західного МУ МЮ (м. Івано-Франківськ) Завірюхою А. П. при винесені 10 лютого 2022 року постанови у виконавчому провадженні № 52203904 про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання, дотримано усіх вимог чинного законодавства. Оскаржувана постанова стосується проміжної стадії виконавчого провадження та жодним чином прав скаржника не порушує. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, що суб`єктом оціночної проведено оцінку іншого об`єкту, ніж той, на який звернуто стягнення.

У червні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове судове рішення про задоволення його скарги.

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Доводи касаційної скарги та зміст оскаржених судових рішень не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій було допущено порушення норм процесуального права, які передбачені статтею 411 ЦПК України як підстави для скасування судового рішення.

Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним й обґрунтованим.

Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно із частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним й не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Частиною шостою статті 394 ЦПК України визначено, що ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Оскільки правильне застосування норми права є очевидним й не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити з наступних підстав.

Предметом оскарження у цій справі, як вбачається зі змісту касаційної скарги, є судові рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні скарги.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу порушено їх права чи свободи.

Положеннями частини другої, третьої статті 451 ЦПК України визначено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, у межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову у задоволенні скарги.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 31 січня 2022 року державним виконавцем Шумського ВДВС у Кременецькому районі Тернопільської області Південно-Західного МУ МЮ (м. Івано-Франківськ) Завірюхою А. П. при примусовому виконанні зведеного ВП № 63410499 винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника ОСОБА_1 , а саме нежитлової будівлі, будівлі магазину з офісними приміщеннями та закладом громадського харчування загальною площею 905, 10 кв. м, згідно з інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна загальною площею 387, 5 кв. м, матеріал стін: цегла, будівля з підвальним приміщенням, функціонує заклад громадського харчування та земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі площею 0, 0662 га, кадастровий номер 6123810100:02:004:0153, що за адресою: АДРЕСА_1 .

01 лютого 2022 року державним виконавцем Шумського ВДВС у Кременецькому районі Тернопільської області Південно-Західного МУ МЮ (м. Івано-Франківськ), на підставі статей 56, 57 Закону України «Про виконавче провадження» та у зв`язку з примусовим виконанням зведеного виконавчого провадження № 63410499, ОСОБА_1 , ОСОБА_2, ОСОБА_3, АТ «Державний ощадний банк України» було направлено повідомлення щодо погодження сторонами вартості описаного та арештованого майна та вказано про направлення для відома та виконання постанови про опис та арешт майна боржника від 31 січня 2022 року (лист № 1613).

10 лютого 2022 року державним виконавцем Шумського ВДВС у Кременецькому районі Тернопільської області Південно-Західного МУ МЮ (м. Івано-Франківськ) Завірюхою А.П. у виконавчому провадженні № 52203904 прийнято постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання, якою призначено суб`єкта оціночної діяльності суб`єкта господарювання ТОВ «Реноме груп», в особі керівника Подоляк О. В., яка має сертифікат, виданий 25 лютого 2021 року № 151/21 ФДМУ (строк дії до 25 лютого 2024 року) у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа № 2-148/2010 від 02 лютого 2011 року.

Частинами 1, 2 статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження. У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника.

Звіт про оцінку майна має бути складений не раніше дати винесення постанови про арешт такого майна.

Доводами касаційної скарги заявник зазначає, що постанова державного виконавця від 10 лютого 2022 року щодо призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання винесена без проведення опису та накладення арешту на спірне майно, Верховний Суд вважає. що правильним є висновок судів попередніх інстанцій, тому ці доводи не приймаються судом до уваги, оскільки 31 січня 2022 року державним виконавцем проведено опис та накладення арешту на майно боржника ОСОБА_1 й що направлена скаржнику рекомендованим листом, яку останній отримав, що було встановлено судами першої та апеляційної інстанції.

Отже, указана постанова державного виконавця винесена у відповідності до вимог статті 22 Закону України «Про виконавче провадження».

Крім того цією постановою ОСОБА_1 було роз`яснено можливість у десятиденний строк з дня винесення постанови досягти згоди щодо вартості майна та необхідність письмово повідомити про це виконавця. 10 лютого 2022 року державний виконавець виніс постанову № 522039045 про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні, залучивши до оцінки товариство з обмеженою відповідальністю «РЕНОМЕ ГРУП» (далі - ТОВ «РЕНОМЕ ГРУП») в особі керівника Подоляка О. В. Як було встановлено судами попередніх інстанцій, ця постанова також була надіслана ОСОБА_1 рекомендованою кореспонденцією, яка була отримана останнім.

Проаналізувавши оскаржувані судові рішення та погоджуючись з судами першої інстанції та апеляційної інстанції, які дійшли правильного висновку, що постановою від 10 лютого 2022 року про призначення суб`єкта оціночної вартості майна ТОВ «РЕНОМЕ ГРУП» в особі керівника Подоляка О. В. й не попередивши експерта про кримінальну відповідальність, не порушує права скаржника, оскільки цією постановою не проведено оцінку спірного майна, а експерт при проведенні оцінки майна керується Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та статтею 20 Закону України «Про виконавче провадження». Крім того, після проведення експертом грошової оцінки даного майна та отримавши копію звіту про оцінку майна боржник має право його оскаржити у відповідності до вимог чинного законодавства.

Крім того, посилання заявника на те, що при проведенні опису та накладення арешту 31 січня 2022 року державним виконавцем були порушені його права, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів дійшов обґрунтованого висновку про те, що визначена законодавством процедура здійснення виконавчої дії щодо опису та арешту майна боржника передбачає її проведення за відсутності боржника (але за участю понятих). Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 був повідомлений про призначені дати виконавчих дій, але проігнорував їх.

Верховний Суд вважає, що правильним є висновок суду першої та апеляційної інстанції про те, що скаржником не було доведено належними та допустимими доказами факту порушення, саме, державним виконавцем норм чинного законодавства та його конституційних прав під час винесення постанов від 31 січня 2022 року про опис та арешт майна боржника та від 10 лютого 2022 року про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанції встановивши, що оскаржувані дії та рішення державного виконавця вчинені та прийняті відповідно до закону, у межах його повноважень, права боржника у цьому виконавчому провадженні не було порушено, дійшли вірного висновку про необґрунтованість скарги та вірно відмовили у задоволенні.

Відповідно до статті 124 Конституції України, статті 18 ЦПК України судові рішення, які набрали законної сили, обов`язкові для виконання для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що примусове виконання рішень в Україні покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим законом випадках на приватних виконавців.

Згідно з частиною другою статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» виданий судом виконавчий лист є документом, на підставі якого державна виконавча служба здійснює примусове виконання. У статті 11 зазначеного Закону визначено, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно й у повному обсязі вчиняти виконавчі дії. У зв`язку із цим на нього покладається обов`язок здійснювати заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного у документі на примусове виконання рішення, у спосіб та у порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до частини першої, другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Також Законом України «Про виконавче провадження» визначено порядок виконання рішення, згідно з яким державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення. У разі виконання рішення боржником виконавець складає акт та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Отже, з оскаржуваних судових рішень вбачається, що державний виконавець здійснив усі заходи, необхідні для своєчасного виконання рішення, у спосіб та у порядку передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

У рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року визначено, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини право на суд, захищення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року).

Відтак, розглядаючи скаргу, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази й надали їм належну оцінку, крім того, правильно встановили обставини справи, як наслідок ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував, не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права чи неправильно застосовані норми матеріального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Забезпечуючи єдність судової практики, Верховний Суд має стежити за тим, щоб не була вихолощена сама суть доступу до правосуддя. Завданням Верховного Суду є вироблення правової традиції, згідно з якою безмотивне, неаргументоване відступлення від свого ж правового висновку є неможливим; це забезпечить стабільність судової практики, авторитет Верховного Суду, отже й судової влади в цілому.

Отже, постановлені судові рішення, їх зміст та мотивування, а також доводи касаційної скарги, які по суті стосуються лише переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, свідчать про відсутність підстав вважати, що розгляд цієї справи в суді касаційної інстанції має значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки неправильного застосування норм права не встановлено.

Оскільки правильне застосування норми права є очевидним й не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Керуючись частиною четвертою, шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Лановецького районного суду Тернопільської області від 11 квітня 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 травня 2022 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на рішення та дії державного виконавця, заінтересовані особи: державний виконавець Шумського відділу державної виконавчої служби у Кременецькому районі Тернопільської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Завірюха Антоніна Петрівна, акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії Тернопільське обласне управління акціонерного товариства «Ощадбанк» відмовити.

Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити заявникові.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара