Постанова

від 22.06.2022 по справі 308/6261/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

23 червня 2022 року

м. Київ

справа № 308/6261/16-ц

провадження № 61-12958св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - Ужгородська місцева прокуратура,

відповідачі: Ужгородська міська рада, ОСОБА_1 ,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Об`єднані Енергосистеми»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури на постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 червня 2021 року в складі колегії суддів: Готри Т. Ю., Собослоя Г. Г., Мацунича М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У червні 2016 року Ужгородська місцева прокуратура звернулася до суду з позовом до Ужгородської міської ради та ОСОБА_1 про визнання рішень органу місцевого самоврядування незаконними та їх скасування, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та її повернення територіальній громаді міста Ужгорода.

Позов обґрунтовано тим, що рішенням 4 сесії 5 скликання Ужгородської міської ради від 18 липня 2008 року за № 790 «Про надання та приватизацію земельних ділянок» ОСОБА_1 надано дозвіл на підготовку проекту відведення земельної ділянки площею 0,067 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 . Згодом рішенням 4 сесії 5 скликання Ужгородської міської ради від 21 листопада 2008 року за № 891 ОСОБА_1 затверджено проект відведення та передано у власність земельну ділянку площею 0,067 га для будівництва та обслуговування будівель житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 .

Зазначені рішення Ужгородської міської ради позивач вважав незаконними, оскільки вони прийняті всупереч вимогам земельного та містобудівного законодавства України. Так, відповідно до викопіювання з генерального плану м. Ужгорода та оспорюваної земельної ділянки, будівництво житлового будинку на останній не передбачено, адже, цю зону визначено як землі багатоквартирної забудови і загального користування - зелені насадження. Це узгоджується і з тим, що спірна земельна ділянка до прийняття оспорюваного рішення міської ради була визначена з кодом цільового використання 1.21 (землі іншого призначення), а, затверджуючи ОСОБА_1 проект землеустрою, орган місцевого самоврядування одночасно неправомірно змінив цільове використання землі на код 1.8 (землі для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва). Крім того, законом не передбачена можливість передачі земельних ділянок прибудинкової території багатоквартирного будинку (у разі його приватизації) у власність або користування окремим громадянам, а тому оспорюваним рішення про передачу земельної ділянки у власність для будівництва житлового будинку порушено також і вимоги ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», вимоги положень статей 17, 18 Закону України «Про автомобільні дороги». До того ж проектом землеустрою визначено збірний кадастровий план, згідно з картографічних матеріалів якого дана земельна ділянка проходить по червоній лінії АДРЕСА_1 . Зазначала прокуратура, що оскільки про порушення законності при прийнятті оскаржуваних рішень прокурору стало відомо лише на початку 2016 року з засобів масової інформації, а тому строк на оскарження є пропущеним із поважних причин.

З урахуванням зазначеного прокуратура просила: 1) визнати незаконним та скасувати пункт 2.4 рішення 4 сесії Ужгородської міської ради 5 скликання від 18 липня 2008 року за № 790, яким надано дозвіл ОСОБА_1 на підготовку проекту відведення земельної ділянки площею 0,067 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_1 (у власність); 2) визнати незаконним та скасувати пункт 1.4 рішення 4 сесії Ужгородської міської ради 5 скликання від 21 листопада 2008 року за № 891, яким затверджено ОСОБА_1 проєкт відведення та надано у власність земельну ділянку площею 0,067 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_2 ) визнати недійсним державний акт серії ЯЕ № 430080 на право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:15:001:0079, площею 0,067 га, та повернути цю земельну ділянку територіальній громаді міста Ужгорода.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 жовтня 2018 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю «Об`єднанні Енергосистеми» (далі - ТОВ «Об`єднанні Енергосистеми»).

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 березня 2019 року уточнений позов Ужгородської місцевої прокуратури задоволено. Визнано незаконним та скасовано пункт 2.4 рішення 4 сесії Ужгородської міської ради 5 скликання від 18 липня 2008 року за № 790, яким надано дозвіл ОСОБА_1 на підготовку проекту відведення земельної ділянки площею 0,067 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_2 (у власність); визнано незаконним та скасовано пункт 1.4 рішення 4 сесії Ужгородської міської ради 5 скликання від 21 листопада 2008 року за № 891, яким затверджено ОСОБА_1 проєкт відведення та надано у власність земельну ділянку площею 0,067 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_2 ; визнано недійсним державний акт серії ЯЕ № 430080 на право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:15:001:0079, площею 0,067 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішено питання про судові витрати.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що під час відведення та передачі у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки було порушено законодавство України щодо зміни цільового призначення даної земельної ділянки та не враховано її розташування, а саме те, що вона проходить по «червоній ліні» АДРЕСА_3 , посвідчене державними актами, є похідним від відповідного рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи в користування. Оскільки рішення органу місцевого самоврядування є незаконним та підлягає скасуванню, тому державний акт на право власності на земельну ділянку також підлягає скасуванню.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 лютого 2021 року провадження у даній справі в частині позовної вимоги про повернення спірної земельної ділянки територіальній громаді міста Ужгорода закрито через відмову від такої представником позивача в судовому засіданні.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 30 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 березня 2019 року скасовано. У задоволенні позову Ужгородській місцевій прокуратурі відмовлено.

Скасовуючи рішення міськрайонного суду та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що після пред`явлення позову, а саме з 18 січня 2017 року новим власником земельної ділянки стало ТОВ «Об`єднані енергосистеми». Позивач вимог до ТОВ «Об`єднанні Енергосистеми» як до відповідача, не пред`являв, і до участі у справі в якості співвідповідача судом першої інстанції залучене не було, а тому позов пред`явлено не до всіх осіб, які повинні відповідати за позовом.

Разом з тим, апеляційний суд зазначив, що на стадії апеляційного перегляду справи позбавлений процесуальної можливості усунути чи виправити зазначені процесуальні недоліки.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

Заступник керівника Закарпатської обласної прокуратури у серпні 2021 року засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 червня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану постанову скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Разом з тим, касаційна скарга містить клопотання про розгляд справи за участю представника прокуратури.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції:

- не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам відповідно встановленим обставинам справи та дійшов неправильного висновку щодо неналежного відповідача ОСОБА_1 ;

- помилково не вирішив заявлені прокурором вимоги до належного відповідача - Ужгородської міської ради;

- по суті не вирішив та не мотивував відхилення аргументів прокуратури щодо двох заявлених позовних вимог до належного відповідача - Ужгородської міської ради та вимоги щодо скасування державного акта заявлені до ОСОБА_1 ;

- безпідставно проігнорував, що визначені прокурором відповідачі Ужгородська міська рада та ОСОБА_1 своїми рішеннями та діями припустились порушень прав та інтересів держави та територіальної громади, а тому за пред`явлення до них вимог мають обов`язок відповідати за позовом;

- не врахував, що при розгляді справи судом першої інстанції ОСОБА_1 передала земельну ділянку до статутного капіталу ТОВ «Об`єднані енергосистеми», у зв`язку з чим прокурор уточнив позов;

- не надав належної оцінки тому, що саме прокурор при розгляді справи в суді першої інстанції повідомив суд про зміну власника спірної земельної ділянки, проте аргументував, що відсутність можливості прийняти рішення щодо зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, не є перешкодою у розгляді по суті та задоволення інших позовних вимог прокурора до належних відповідачів;

- не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц та від 30 січня 2019 року у справі № 375/9328/15-ц.

У листопаді 2021 року ТОВ «Об`єднані Енергосистеми» із застосуванням засобів поштового зв`язку подало до Верховного Суду відзив, в якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 03 серпня 2021 року касаційну скаргу заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури на постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 червня 2021 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху. Надано строк для усунення недоліків, а саме надання доказів про сплату судового збору у розмірі 50 022,94 грн.

Ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2021 року, після усунення заявником недоліків касаційної скарги, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури з підстав, з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України); витребувано матеріали справи № 308/6261/16?ц із Ужгородського міськрайонного суду; надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У жовтні 2021 року матеріали справи № 308/6261/16-ц надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Ужгородської міської ради 4-ї сесії 5-го скликання від 18 липня 2008 року № 790, пунктом 2.4 вирішено дати дозвіл ОСОБА_1 на підготовку проєкту відведення земельної ділянки площею 0,067 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_3 (у власність).

Пунктом 1.4 рішення Ужгородської міської ради 4-ї сесії 5-го скликання від 21 листопада 2008 року № 891, вирішено затвердити проєкт відведення та надати ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0,067 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_3 .

Відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кадастровим номером: 2110100000:15:001:0079, площею 670,0 кв. м, грошова оцінка земельної ділянки складає 1 483 697, 90 грн.

Згідно з проєктом землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2110100000:001:0079, загальна площа земельної ділянки 670,0 кв. м, за рахунок яких запроектоване відведення з неї у власність - 670,0 кв. м, форма власності на землю та її код згідно з УКЦФВЗ - 1.1 особиста, цільове використання землі та її код згідно з УКЦВЗ - 1.8, тип обтяжень, обтяжень (сервітутів) та їх коди згідно з УКПОКЧЗД - 4.3 строк дії обтяжень - безстроково.

Відповідно до пояснювальної записки, земельна ділянка розташована в межах АДРЕСА_1 .

Відведення здійснюється за рахунок несільськогосподарських угідь - відкритих земель з культурним рослинним покривом (газони і дерева) та вимощенням, які не передані у власність та користування.

Запроєктована до відведення та надання у власність земельна ділянка розташована в зоні житлової та громадської забудови та межує з північної сторони - із землями загального користування ( АДРЕСА_3 ), із західної сторони - із землями загального користування ( АДРЕСА_4 , з усіх інших сторін - із землями Ужгородської міської ради.

Відповідно до кадастрового плану, оспорювана земельна ділянка проходить по червоній лінії АДРЕСА_3 .

З відповіді Управління містобудування та архітектури від 15 червня 2016 року за № 206/2а?13, вбачається, що ділянки з кадастровими номерами згідно Публічної кадастрової карти: 2110100000:15:001:0079; 2110100000:15:001:0080; 2110100000:15:001:0081 відповідно до генплану м. Ужгорода 2004 року знаходились на територіях, які позначено як території багатоквартирної житлової забудови. Станом на 2004 рік законодавством не було передбачено розроблення плану зонування території (зонінг).

З державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 430080 вбачається, що ОСОБА_2 на підставі рішення 4 сесії Ужгородської міської ради 5 скликання від 21 листопада 2008 року № 891 за є власником земельної ділянки площею 0,0670 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Згідно з викопіювання з генерального плану міста Ужгорода, оспорюваної земельної ділянки, будівництво житлового будинку та господарських будівель і споруд на останній не передбачено та, натомість визначено цю зону як землі багатоквартирної житлової забудови.

Згідно матеріалів проєкту землеустрою, спірна земельна ділянка до прийняття рішення Ужгородською міською радою була визначена з кодом цільового використання 1.21 (землі іншого призначення), в той же час, затвердженням вказаного проекту землеустрою міська рада одночасно прийняла рішення про зміну цільового використання земельної ділянки на код 1.18 (землі для індивідуального, житлового, гаражного і дачного будівництва).

Земельна ділянка з кадастровим номером 2110100000:15:001:0079, призначена для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, була передана ОСОБА_1 до статутного капіталу ТОВ «Об`єднані енергосистеми», право власності на неї було зареєстроване за ТОВ «Об`єднані енергосистеми» - 18 січня 2017 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх нормативно-правове обґрунтування

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року

у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) вказано про те, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі

у справі позивачем.

У разі пред`явлення позову не до всіх належних відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим, установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Такі правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18); від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14?178цс18); від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (провадження № 14-392цс18); від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18); від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18), від 05 травня 2019 року у справі № 554/10058/17 (провадження № 14-20цс19).

Судами установлено, що на час пред`явлення позову (червень 2016 року) ОСОБА_1 , як власник земельної ділянки, щодо якої ставилося питання про припинення права власності та повернення її територіальній громаді міста, була належним відповідачем у справі.

Проте, згідно з інформаційної довідки від 02 жовтня 2018 року № 139822438 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та інших матеріалів, наданих 02 жовтня 2018 року прокурором в судовому засіданні при розгляді клопотання про залучення ТОВ «Об`єднані енергосистеми» в якості третьої особи (т. 1, а. с. 95-96), земельна ділянка з кадастровим номером 2110100000:15:001:0079, призначена для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, була передана ОСОБА_1 до статутного капіталу ТОВ «Об`єднані енергосистеми», право власності на неї було зареєстроване за ТОВ «Об`єднані енергосистеми» - 18 січня 2017 року.

Отже, хоча спір щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:15:001:0079 виник із ОСОБА_1 , як з її власником, обставини справи щодо відповідача під час її розгляду судом першої інстанції суттєво змінилися, оскільки 18 січня 2017 року власником цієї спірної земельної ділянки стало ТОВ «Об`єднані енергосистеми», а судове рішення суд першої інстанції ухвалив -19 березня 2019 року.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд апеляційної інстанції повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що неналежний суб`єктний склад учасників справи є підставою для відмови у задоволені позову.

При цьому Верховний Суд погоджується із висновками апеляційного суду про те, що позов пред`явлено не до всіх осіб, які повинні відповідати за позовом, а на стадії апеляційного перегляду справи суд позбавлений процесуальної можливості усунути чи виправити зазначені процесуальні недоліки. Залучення такого правонаступника в якості відповідача вже на стадії апеляційного розгляду справи мало б наслідками фактичне позбавлення такого відповідача можливості реалізувати цивільні і процесуальні права, заявляти відповідні клопотання тощо, здійснення яких у змагальному процесі є можливим лише на стадії розгляду справи судом першої, а не апеляційної інстанції.

Аргументи касаційної скарги про те, що суд мав можливість вирішити інші позовні вимоги, а саме визнання незаконними і скасування рішень органу місцевого самоврядування та визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку не заслуговують на увагу, оскільки наведені вище позовні вимоги є взаємопов`язаними, а новий власник земельної ділянки не може бути позбавлений права і можливості захищати своє право, заперечувати проти задоволення вимог, які впливають на підставі набуття права власності на земельну ділянку, на легітимність і обсяг цього права тощо. Зазначене узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах: від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18; від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19, провадження № 12-157гс19.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц та від 30 січня 2019 року у справі № 375/9328/15-ц, Верховний Суд також відхиляє з огляду на таке.

У постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 39) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У наведених заявником постановах суду касаційної інстанції та оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції встановлено різні фактичні обставини справ, а тому доводи заявника про не врахування висновків суду касаційної інстанції щодо застосування норм права у подібних правовідносинах є безпідставним.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції по суті не вирішив та не мотивував відхилення аргументів прокуратури є безпідставними, оскількияк неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29?30).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Інші доводи касаційної скарги висновки суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а в основному направленні на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо клопотання заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури про розгляд справи з повідомленням та за участю представника прокуратури

Згідно з частиною 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Абзац другий частини першої цієї статті визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішує Верховний Суд з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.

Положення частин п`ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано особливості розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки суд касаційної інстанції не приймав рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, і такої необхідності колегія суддів не вбачає, то у задоволенні клопотання заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури про розгляд справи з повідомленням та за участю представника прокуратури необхідно відмовити.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури про розгляд справи з повідомленням та за участю представника прокуратури відмовити.

Касаційну скаргу заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний О. В. Ступак