Постанова

від 21.06.2022 по справі 756/12490/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/470/2022

Справа № 756/12490/18

П О С Т А Н О В А

Іменем України

22 червня 2022 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Мороз Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва в складі судді Диби О.В., ухвалене в м. Київ 14 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» про поновлення на роботі і виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та припинення дискримінації трудових і конституційних прав, позовом третьої особи Незалежної професійної спілки «Свобода» Комунального підприємства «Київтеплоенерго» до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» про поновлення на роботі і виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та припинення дискримінації трудових і конституційних прав, -

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -

в с т а н о в и в :

У вересні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про поновлення на роботі і виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та припинення дискримінації трудових і конституційних прав.

Позовна заява мотивована тим, що вона працювала на посаді провідного інженера департаменту з охорони праці та техногенної безпеки СВП «Київські теплові мережі» ПАТ «Київенерго» з 12 жовтня 2001 року. 14 вересня 2018 року до її відома було доведено інформацію про те, що наказом СВП «Київські теплові мережі» за № 5493-к її було протиправно звільнено з роботи згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України. Вона завжди займала принципову позицію при вирішенні виробничих завдань, що спричинило переслідування з боку адміністрації, яке посилилось з часу вступу позивача в ряди Незалежної Професійної спілки «СВОБОДА» ПАТ «Київенерго» та обрання її на громадських засадах радником голови цієї спілки. Адміністрація, грубо порушуючи чинні вимог ч. 1 ст. 43, ч. 3 ст. 252 КЗпП України, ч. 3 ст. 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», ч. 4 п. 2 рішення Конституційного Суду України від 29 жовтня 1998 року № 14-рп/98 у справі про профспілку, що діє на підприємстві, звільнила її з роботи без обов`язкового звернення та без письмової згоди виборного органу Незалежної Професійної спілки «СВОБОДА» ПАТ «Київенерго», членом якого вона є. У день звільнення їй не було видано трудової книжки, довідки з місця роботи і про розмір зарплати, а також письмово не повідомлено її про належні до виплати грошові суми зарплати та не проведено остаточного розрахунку з нею.

В письмових поясненнях до позову, поданих 20 грудня 2018 року, ОСОБА_1 зазначала, що замість переведення її до КП «Київтеплоенерго», керівництво ПАТ «Київенерго», маючи на меті протиправну ціль якомога швидше звільнити її з роботи, наказом від 06 серпня 2018 року № 871-к «Про переміщення працівників» призвела зміну розташування її робочого місця до приміщень адміністративно-господарського відділу ПАТ «Київенерго», що призвело до погіршення її самопочуття та тимчасової непрацездатності, за період якої адміністрацією було протиправно оголошено їй догану наказом від 21 серпня 2018 року без отримання згоди її профспілкового органу. Після перебування на лікарняному 03 вересня 2018 року вона змушена була вийти на робоче місце за новою адресою і щоденно перебувала на робочому місці включно по 1, 4 вересня 2018 року, однак була звільнена за прогул з надуманих підстав.

На підставі вищевикладеного просила визнати незаконним та скасувати наказ СВП «Київські теплові мережі» ПАТ «Київенерго» № 5493-к від 14 вересня 2018 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи за п. 4 ст. 40 КЗпП України, поновити її на посаді з 14 вересня 2018 року, стягнути з ПАТ «Київенерго» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу по день поновлення на роботі, покласти на службову особу ПАТ «Київенерго», згідно вимог п. 8 ч. 1 ст. 134 КЗпП України, винну в незаконному звільненні ОСОБА_1 , обов`язок відшкодувати матеріальну шкоду, заподіяну підприємству, допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі і стягнення заробітної плати за один місяць.

В червні 2020 року Незалежна Професійна спілка «СВОБОДА» КП «Київтеплоенерго» звернулася до суду з заявою про вступ у справу в якості третьої особи з самостійними вимогами (а. с. 31 т. 3) та подала позов, мотивований тим, що позивач за первісним позовом ОСОБА_1 була звільнена без звернення та без отримання попередньої згоди виборного профспілкового органу НПС «СВОБОДА», членом якої є позивач, на її звільнення. Крім цього, відповідач тривалий час не виконує чинні вимоги ст. 249, 250, 252 КЗпП України, ст. 40, 41, 42 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», а саме відповідачем не створено належних умов для діяльності НПС «СВОБОДА», брутально затримувалось перерахування членських внесків членів НПС «СВОБОДА», відповідачем необґрунтовано відмовляється у наданні додаткової відпустки членам НПС «СВОБОДА», ігноруються на не розглядаються відповідачем у встановлений законодавством України строк критичні зауваження, запити, звернення, вимоги та пропозиції голови та заступника голови, а також інших членів профспілки щодо охорони праці та вирішення виробничих, соціально-економічних питань; заборонено відповідачем представникам профспілки брати участь у розслідуванні нещасних випадків, професійних захворювань, пожеж, атестації робочих місць тощо, отже відповідач допускає дії, що мають ознаки дискримінації, не тільки відносно позивача, а й інших членів НПС «СВОБОДА».

На підставі вищевикладеного, уточнивши позовні вимоги в липні 2020 року, просив поновити на роботі ОСОБА_1 на посаді провідного інженера департаменту з охорони праці та техногенної безпеки СВП «Київські теплові мережі» у правонаступника ПАТ «Київенерго» - Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»; скасувати заборону раднику голови НПС «СВОБОДА» «Київтеплоенерго» ОСОБА_1 як представнику профспілки безперешкодного відвідування та огляду робочих місць на підприємстві, брати участь у розслідуванні нещасних випадків, професійних захворювань та атестації робочих місць.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 29 липня 2020 року позовну заяву Незалежна Професійна спілка «СВОБОДА» КП «Київтеплоенерго» прийнято до провадження (а. с. 221 т. 3).

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 14 червня 2021 року в позовах ОСОБА_1 та Незалежної Професійна спілка «СВОБОДА» КП «Київтеплоенерго» відмовлено.

Позивач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та неправосудність рішення, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 14 червня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

В апеляційній скарзі вказувала, що відмовляючи їй в позові, суд першої інстанції виходив із неналежності відповідача Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Вказувала, що під час першого судового засідання 03 червня 2018 року суд вказав на необхідність визначення належного відповідача у зв`язку зі змінами, які відбулися у суб`єктах господарської діяльності, і 13 червня 2019 року нею, ОСОБА_1 , було подано зміни, доповнення та уточнення до позовної заяви, в якій відповідачами були визначені Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», структурний відокремлений підрозділ «Київські теплові мережі» ПАТ «Київенерго». Суд в оскаржуваному рішенні дійшов помилкового висновку щодо належного відповідача по даній справі, оскільки посилається на свої ж судові рішення, винесені ним раніше по справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Київенерго» від 15 вересня 2019 року по справі № 756/15121/18 та від 16 жовтня 2019 року по справі № 756/15120/18, де встановлено, що АТ «К.Енерго» (код ЄДРПОУ 00131305) є правонаступником ПАТ «Київенерго», і отже є особою, на яку покладено обов`язок виконати вимоги позивача у справі про поновлення - належним відповідачем. Однак в оскаржуваному рішенні суд приходить до зовсім іншого висновку.

При цьому судом неправильно застосовано ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», а також проігноровано преюдиційний факт, встановлений ухвалою від 19 квітня 2019 року Дарницького районного суду м. Києва у справі № 753/23425/16-ц, яка набрала законної сили та в якій судом зроблено висновок, що КП «Київтеплоенерго» є правонаступником ПАТ «Київенерго».

Наводила як загальновідомий факт, що до КП «Київтеплоенерго» від ПАТ «Київенерго» перейшли не тільки зобов`язання з оплати спожитого природного газу, але і право надавати послуги з опалення та гарячого водопостачання в м. Києві, підприємство отримало на баланс цілісний майновий комплекс, основні засоби, майно, що перебували в управління «Київенерго»; гарантовано та переведено майже 100 % працюючого персоналу, крім неї, яку фактично було переведено (допущено) на роботу до відповідача, але наказ про переведення так і не було видано.

Вказувала, що 11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго» було укладено договори відступлення права вимоги (цесії), відповідно до яких ПАТ «Київенерго» відступило, а КП «Київтеплоенерго» набуло право грошової вимоги до боржників з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг, і що на сьогодні КП «Київтеплоенерго» активно бореться за стягнення боргів по оплатах з юридичних та фізичних осіб на власні рахунки як правонаступник ПАТ «Київенерго».

Зазначала, що оскільки вона була фактично допущена керівництвом КП «Київтеплоенерго» до роботи, приступила та виконувала роботу повний робочий час, це є також підставою для поновлення на роботі саме до належного відповідача КП «Київтеплоенерго». Суд першої інстанції не дослідив наведене питання, не надав йому належної оцінки при вирішенні спору, що є порушенням норм процесуального права. Крім того, зазначаючи, що ця підстава для поновлення на роботі не міститься в заявленому позові, прийнятому судом до розгляду в березні 2020 року, суд першої інстанції не звернув уваги, що така підстава була заявлена на стадії підготовчого судового провадження 28 липня 2020 року і є такою, що не змінює первинних обставин, а додатково обґрунтовує їх.

Посилалась на неправомірність відмови судом першої інстанції в задоволенні її клопотань про допит свідка ОСОБА_4 та повторний допит свідка ОСОБА_5 , які могли повідомити суду обставини її незаконного звільнення і те, що вона під безпосереднім керівництвом ОСОБА_5 виконувала роботу саме для КП «Київтеплоенерго».

Вказувала, що замість переведення її до КП «Київтеплоенерго», керівництво ПАТ «Київенерго» протиправно оголосило їй догану, не погодивши це з виборним профспілковим органом, потім незаконно звільнило її з роботи на підставі свідомо сфальсифікованого прогулу. При цьому догана на сьогодні скасовано рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 15 вересня 2019 року в справі № 756/15121/18.

Звертала увагу, що її було звільнено без згоди НПС «СВОБОДА» КП «Київтеплоенерго», Оболонський районний суд м. Києва письмово звертався до профспілки за отриманням згоди або відмови, на що профспілкою було надано відмову на звільнення ОСОБА_1 з роботи за п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Від відповідача КП «Київтеплоенерго» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Посилався, що в своїх запереченнях вказував на те, що з 01 травня 2018 року КП «Київтеплоенерго» стало виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, які раніше надавалися ПАТ «Київенерго»; останнє лише змінило своє найменування на АТ «К.Енерго», тому підстав для задоволення вимог позивача немає, оскільки КП «Київтеплоенерго» не є правонаступником ПАТ «Київенерго», а позивач ніколи не перебувала у трудових відносинах з відповідачем. На підтвердження цих обставин відповідач надавав відомості з ЄДРПОУ та довідку про те, що ОСОБА_1 ніколи не перебувала в трудових відносинах з КП «Київтеплоенерго».

Наголошував, що 01 жовтня 2019 року позивач зверталась до Прем`єр-міністра України із запитом, чи є новоутворене КП «Київтеплоенерго» правонаступником ПАТ «Київенерго», в тому числі щодо переведення 100 % працюючого персоналу, на що їй надано офіційну відповідь, що відповідач не є правонаступником ПАТ «Київенерго».

Вказував, що за висновками судів, КП «Київтеплоенерго» стало правонаступником ПАТ «Київенерго» лише в частині зобов`язань з оплати спожитого останнім природного газу, тобто в частині основного боргу. Жодного обов`язку переведення 100 % працюючого персоналу ПАТ «Київенерго» (АТ «К.Енерго») до штату відповідача у останнього не виникало.

Зауважував, що згідно постанови господарського суду Донецької області від 24 вересня 2020 року в справі № 905/1965/19 ПАТ «Київенерго» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, в рамках вказаної судової справи КП «Київтеплоенерго» визнано кредитором відносно боржника ПАТ «Київенерго» (АТ «К.Енерго»), що виключає можливість повного правонаступництва.

Зазначав, що обставину відсутності допуску до роботи на КП «Київтеплоенерго» доводить наявність іншої судової справи № 756/15120/18 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Київенерго», згідно рішення у якій від 16 жовтня 2019 року встановлено, що з 12 жовтня 2001 року по 14 вересня 2018 року ОСОБА_1 працювала провідним інженером СВП «Київські теплові мережі» ПАТ «Київенерго» (нині - АТ «К.Енерго»).

Зазначав, що допитаний свідок ОСОБА_5 показав, що до вересня 2018 року жодних вказівок щодо розробки будь-яких документів для КП «Київтеплоенерго» позивачу не давав та вона не допускалася до роботи у вказаному комунальному підприємстві.

Вказував, що згідно відомостей з ЄДРПОУ, НПС «СВОБОДА» КП «Київтеплоенерго» створено та легалізовано 05 грудня 2018 року, тобто правосуб`єктність вказаної профспілки відбулась уже після виникнення спірних правовідносин і станом на момент як їх виникнення, так і станом на час звернення ОСОБА_1 до суду профспілка не існувала.

Враховуючи, що НПС «СВОБОДА» КП «Київтеплоенерго» рішення суду першої інстанції в частині відмови у його позові не оскаржене, апеляційним судом перевіряється правильність висновків суду першої інстанції в межах позову ОСОБА_1 та доводів її апеляційної скарги.

В судове засідання позивач і третя особа не з`явилися, направивши клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на введення воєнного стану, відсутність можливості прибуття в судове засідання і відсутність технічної можливості приймати участь у справі в режимі відеоконференції.

Вирішуючи дане клопотання, апеляційний суд враховує наступне.

Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до п. 2, 6, 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії у встановлений законом або судом строк та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч. 1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Частиною 1 ст. 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд приймає до уваги, що справа перебуває в апеляційному провадженні з 15 вересня 2021 року розгляд справи неодноразово відкладався за клопотанням позивача і третьої особи від 19 січня 2022 року, від 07 лютого 2022 року, від 23 травня 2022 року (а. с. 210 - 219 т. 5, 226 - 229 т. 5, 21 - 24 т. 6).

Враховуючи наведене, оскільки позивач, яка сама подала апеляційну скаргу, належним чином обізнана про рух справи та повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, проживає у м. Києві, де знаходиться Київський апеляційний суд; також місцезнаходженням третьої особи є м. Київ, доказів поважності неявки і причин для відкладення розгляду справи в судове засідання заявники не надали, а також з огляду на необхідність розгляду справи в межах процесуального строку, встановленого законом, апеляційний суд прийшов до висновку про необґрунтованість клопотань про відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи у відсутності позивача і третьої особи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вище вимогам закону.

Відмовляючи ОСОБА_1 в позові про поновлення на роботі і виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та припинення дискримінації трудових і конституційних прав, суд першої інстанції виходив із того, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, оскільки відсутні докази того, що КП «Київтеплоенерго» є універсальним правонаступником ПАТ «Київенерго», яке було перейменоване в АТ «К.Енерго».

Апеляційний суд погоджується із даними висновками, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 працювала на посаді провідного інженера департаменту з охорони праці та техногенної безпеки СВП «Київські теплові мережі» ПАТ «Київенерго».

На а. с. 242 т. 2 наявна копія листа від 16 квітня 2018 року на ім`я ПАТ «Київенерго», в якому КП «Київтеплоенерго» просило для належного забезпечення організаційних питань та безперервного виробничого процесу звільнити працівників згідно списку в зв`язку з переведенням для подальшої роботи на їх підприємстві, поетапно до 30 квітня 2018 року включно.

Наказом ПАТ «Київенерго» від 06 серпня 2018 року № 871-к «Про переміщення працівників» було змінено розташування робочих місць працівників до приміщень адміністративно-господарського відділу ПАТ «Київенерго» з попереднім графіком роботи та без змін умов оплати праці з 08 серпня 2018 року, в тому числі ОСОБА_1 - вул. Г.Хоткевича 20-а (а. с. 33 - 34 т. 2).

На а. с. 7 т. 1 знаходиться копія заяви ОСОБА_1 від 16 серпня 2018 року на ім`я генерального директора ПАТ «Київенерго», в.о. директора КП «Київтеплоенерго» про надання згоди на переведення її до КП «Київтеплоенерго», відправленої засобами поштового зв`язку і отриманої ПАТ «Київенерго» 20 серпня 2018 року.

Листами від 16 серпня 2018 року та 30 серпня 2018 року, адресованими ПАТ «Київенерго», КП «Київтеплоенерго», ОСОБА_1 вимагала перевести її до КП «Київтеплоенерго» згідно з чинними вимогами ч. 2, 3 ст. 36 КЗпП України (а. с. 8 - 9 т. 1).

На а. с. 5 - 6 т. 1 наявні копії листків непрацездатності ОСОБА_1 , згідно яких позивач була тимчасово непрацездатною з 13 серпня 2018 року по 31 серпня 2018 року.

На а. с. 39 - 51 т. 2 наявні копії актів СВП «Київські теплові мережі» про відсутність ОСОБА_1 на роботі 14 - 31 серпня 2018 року.

На а. с. 36 т. 2 наявна копія акту СВП «Київські теплові мережі» від 22 серпня 2018 року про те, що ОСОБА_1 22 серпня 2018 року відмовилася надати письмові пояснення щодо причин своєї відсутності на роботі з 14 серпня 2018 року до 21 серпня 2018 року включно.

На а. с. 32 т. 2 знаходиться копія подання ПАТ «Київенерго» від 22 серпня 2018 року голові ППС СВП «Київські теплові мережі» ПАТ «Київенерго» про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з систематичними прогулами за п. 4 ст. 40 КЗпП України та оголошенням догани від 22 серпня 2018 року № 1-Д.

На а. с. 3 т. 1 знаходиться копія наказу СВП «Київські теплові мережі» ПАТ «Київенерго» № 5493-к від 14 вересня 2018 року про припинення трудового договору з ОСОБА_1 ; причини звільнення: за прогули без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України, підстава: акти, ст. 24 Закону України «Про відпустки». Наказано бухгалтерії виплатити компенсацію за невикористані щорічні відпустки та невикористану додаткову щорічну відпустку в зазначеній кількості днів. В нижній частині наказу міститься підпис ОСОБА_1 про ознайомлення з наказом 14 вересня 2018 року.

На а. с. 4 т. 1 знаходиться копія довідки Незалежної Профспілки «СВОБОДА» ПАТ «Київенерго» № 21/09-Д/КТМ від 10 вересня 2018 року, виданої ОСОБА_1 в тому, що вона дійсно є членом Незалежної Профспілки «СВОБОДА» ПАТ «Київенерго» і її обрано на виборну громадську профспілкову посаду радника голови.

На а. с. 59 т. 3 знаходиться копія довідки Незалежної Профспілки «СВОБОДА» КП «Київтеплоенерго» від 02 липня 2020 року, виданої ОСОБА_1 в тому, що вона дійсно є членом Незалежної Профспілки «СВОБОДА» КП «Київтеплоенерго».

На а. с. 36 т. 4 наявна копія заяви ОСОБА_1 на ім`я головного бухгалтера КП «Київтеплоенерго» від 04 травня 2018 року, згідно якої, у зв`язку з вступом ОСОБА_1 в члени НПС «СВОБОДА» КП «Київтеплоенерго» просила здійснювати перерахування її членських профспілкових внесків в розмірі 1 % від місячної зарплати на рахунок вказаної профспілки.

На а. с. 49 т. 3 наявне повідомлення Незалежної Профспілки «СВОБОДА» КП «Київтеплоенерго» від 09 липня 2020 року на адресу Оболонського районного суду м. Києва про відмову надання згоди на звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП України ОСОБА_1 .

На а. с. 146 - 148 т. 1 наявна копія рішення Оболонського районного суду м. Києва від 16 вересня 2019 року в справі № 756/15121/18 за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «К. Енерго» про зобов`язання вчинити дії шляхом скасування наказу про притягнення до відповідальності, виплату грошових коштів та стягнення моральної шкоди, яким позов задоволено частково, визнано неправомірним та скасовано наказ публічного акціонерного товариства «Київенерго» від 21 серпня 2018 №1-Д про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 ; стягнуто з АТ «К. Енерго» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1000 грн., у задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Даним рішенням встановлено, що наказом ПАТ «Київенерго» (правонаступник - АТ «К.Енерго») №1-д від 21 серпня 2018 року «Про накладення дисциплінарного стягнення» ОСОБА_1 , провідному інженеру департаменту з охорони праці та техногенної безпеки СВП «Київські теплові мережі» оголошено догану за порушення трудової дисципліни, що виразилося у її відсутності 13 серпня 2018 на робочому місці в робочий час без поважних причин.

Враховуючи надані копії листків непрацездатності про тимчасову непрацездатність позивача з 13 серпня 2018 року по 23 серпня 2018 року та з 27 серпня 2018 року по 31 серпня 2018 року, суд дійшов висновку про неправомірність накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 .

На а. с. 187 - 189 т. 1 наявна копія рішення Оболонського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2019 року в справі № 756/15120/18 за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «К. Енерго» про витребування і видачу трудової книжки, зміну дати звільнення, проведення розрахунку та стягнення відшкодування за порушення строків розрахунку при звільненні і затримку видачі трудової книжки, відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яким позов задоволено частково, стягнуто з АТ «К. Енерго» на користь ОСОБА_1 5180,01 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; у задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Судом встановлено, що відповідач АТ «К. Енерго» допустив прострочення проведення остаточного розрахунку при звільненні.

На а. с. 104 - 108 т. 3 знаходиться копія посадової інструкції провідного інженера департаменту з охорони праці та техногенної безпеки ОСОБА_1 СВП «Київські теплові мережі» ПАТ «Київенерго», згідно п. 2.1 якої провідний інженер здійснює організаційно-методичне керівництво і контроль за ходом проведення в СВП «Київські теплові мережі» атестації робочих місць за умовами праці на всіх етапах в порядку і строки, що визначаються законодавством.

На а. с. 109 - 123 т. 3 наявна копія наказу КП «Київтеплоенерго» від 26 квітня 2018 року № 44 з додатками, яким затверджено перелік робочих місць, професій і посад підрозділів СП «Київській теплові мережі», СП «Автотранспорт» КП «Київтеплоенерго», працівникам яких підтверджено пільги.

На а. с. 124 - 145 т. 3 наявні роздруківки скріншотів екрану (електронні файли Exсel та Word), з текстами наказів КП «Київтеплоенерго», колективного договору, з інформацією про властивості файлу, з датою створення та виконавцем, скріншоти текстів файлів.

На а. с. 60 т. 2 наявна довідка КП «Київтеплоенерго» від 23 січня 2020 року № 2, виданої в тому, що ОСОБА_1 не перебуває та ніколи не перебувала у трудових відносинах із КП «Київтеплоенерго», ЄДРПОУ 40538421.

На а. с. 111 - 123 т. 1 знаходиться інформація з ЄДРПОУ щодо юридичних осіб АТ «Київенерго», код 00131305, дата державної реєстрації 12 квітня 2003 року, та КП «Київтеплоенерго», код 40538421, дата державної реєстрації 06 червня 2016 року.

На а. с. 21 - 30 т. 2 знаходиться витяг з ЄДРПОУ відносно АТ «К.Енерго», код 00131305 (з 09 серпня 2019 року змінена назва АТ «Київенерго»).

На а. с. 124 - 130 т. 1 наявна копія статуту КП «Київтеплоенерго», затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 13 травня 2016 року № 323, згідно якого підприємство створене рішенням Київської міської ради від 28 вересня 2006 року № 9/66 «Про створення комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», за своєю організаційно-правовою формою є комунальним комерційним унітарним підприємством, що засновано на комунальній власності територіальної громади м. Києва і віднесено до сфери управління виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та підпорядковано Департаменту житлово-комунальної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Засновником та власником підприємства є територіальна громада м. Києва, від імені якої виступає Київська міська рада.

На а. с. 140 т. 1 наявна копія рішення Київської міської ради від 20 червня 2017 року № 439/2661 про припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго». Даним рішенням уповноважено виконавчий орган Київської міської ради визначити комунальне підприємство та закріпити за ним на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади м. Києва, повернуте з володіння та користування ПАТ «Київенерго» після припинення Угоди.

На а. с. 142 т. 1 наявна копія розпорядження Київської міської державної адміністрації від 27 грудня 2017 року № 1693, яким визначено КП «Київтеплоенерго» підприємством, за яким буде закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади м. Києва, що буде повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго» після припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та АЕК «Київенерго».

На а. с. 230 - 235 т. 2 наявні роздруковані статті з інтернет-видань щодо прийняття від ПАТ «Київенерго» до КП «Київтеплоенерго» цілісного майнового комплексу на баланс, збереження у КП «Київтеплоенерго» соціальних гарантій для працівників ПАТ «Київенерго», прийняття персоналу за переведенням та передачу кредиторської і дебіторської заборгованості між компаніями; наведено інформацію для споживачів від КП «Київтеплоенерго», а саме що з травня 2018 року виконавцем послуг з постачання гарячої води та опалення стало КП «Київтеплоенерго»; повідомлення Київської міської державної адміністрації, що «Київтеплоенерго» з 27 квітня приймає на роботу понад 5000 працівників «Київенерго» за переведенням.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно із ст. 3 КЗпП України передбачає, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст. 2, 36, 40, 41 КЗпП України право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством.

Пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до частини першої статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 та пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений в абзаці сьомому статті 5-1 КЗпП України правовий захист від незаконного звільнення.

Виходячи з вищенаведених норм, у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

У позовній заяві ОСОБА_1 просила суд визнати незаконним та скасувати наказ СВП «Київські теплові мережі» ПАТ «Київенерго» № 5493-к від 14 вересня 2018 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи за п. 4 ст. 40 КЗпП України, поновити її на посаді з 14 вересня 2018 року, стягнути з ПАТ «Київенерго» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу по день поновлення на роботі, покласти на службову особу ПАТ «Київенерго», згідно вимог п. 8 ч. 1 ст. 134 КЗпП України, винну в незаконному звільненні ОСОБА_1 , обов`язок відшкодувати матеріальну шкоду, заподіяну підприємству, допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі і стягнення заробітної плати за один місяць.

Позовні вимоги позивач заявила до КП «Київтеплоенерго».

Відповідно до частини першої статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

У пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18 (провадження № 14-517цс19) зазначено, що належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача.

Верховний Суд зазначав, що відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач залучається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 61-61цс18, зазначено, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, суд повинен враховувати характер спірних правовідносин, визначену ним норму матеріального права, яка підлягає застосуванню до правовідносин, та матеріально-правовий інтерес у вирішенні справи.

У разі пред`явлення позову не до всіх відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів відповідачів. Суд зобов`язаний вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і стосовно тих відповідачів, які зазначені у ньому. За клопотанням позивача у разі неможливості розгляду справи без участі співвідповідача чи співвідповідачів у зв`язку з характером спірних правовідносин суд залучає його чи їх до участі у справі, що визначено статтею 51 ЦПК України.

Неналежна сторона у цивільному процесі - це особа, стосовно якої суд встановив, що вона не є ймовірним суб`єктом тих прав, свобод, законних інтересів чи юридичних обов`язків, щодо яких суд повинен ухвалити рішення, і у зв`язку з цим проведено її заміну або ухвалено рішення про відмову в позові.

Належними сторонами у справі є особи, між якими виник спір, який є предметом розгляду та вирішення судом, і які є суб`єктами спірних матеріальних правовідносин.

Вказуючи на належність КП «Київтеплоенерго» як відповідача у даній справі, ОСОБА_1 вважала його правонаступником ПАТ «Київенерго», з яким вона перебувала в трудових правовідносинах.

За клопотанням ОСОБА_1 , яке було поставлено на обговорення в судовому засіданні і на задоволенні якого позивач наполягала, ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 16 березня 2020 року до участі в справі в якості належного відповідача було залучено КП «Київтеплоенерго» (а. с. 77 - 79 т. 2).

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи наведене, апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що під час першого судового засідання 03 червня 2018 року головуючий суддя Васалатій К.А., якому справа була розподілена спочатку, вказав на необхідність залучення саме КП «Київтеплоенерго» як належного відповідача.

Відповідно до ст. 80, 96 ЦК України юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Відповідно до ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Згідно правових висновків Верховного Суду в постанові від 06 лютого 2020 року у справі № 57/17950/13-ц (провадження № 61-19220св19), за загальним визначенням, правонаступництво - це перехід прав і обов`язків від одного суб`єкта до іншого. Правонаступництво може бути універсальним або частковим (сингулярним). За універсального правонаступництва до правонаступника (фізичної або юридичної особи) переходять усі права і обов`язки того суб`єкта, якому вони належали раніше. За часткового (сингулярного) правонаступництва від одного до іншого суб`єкта переходять лише окремі права і обов`язки.

Правонаступництво є самостійною підставою заміни кредитора у зобов`язанні. Правонаступництво слід розглядати як певний юридичний механізм похідного правонабуття, за яким до правонаступника переходять суб`єктивні права та обов`язки попередника. Правонаступництво для юридичних осіб може наступати в разі їх припинення з правонаступництвом. Припинення юридичної особи з правонаступництвом, тобто реорганізація юридичної особи, може проводитися у формі злиття, приєднання, виділу тощо. Доказами правонаступництва щодо окремого зобов`язання може бути: відповідний договір, на підставі якого воно виникло, передавальний акт чи розподільчий баланс, статут правонаступника.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Із відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, наявних в матеріалах справи, не вбачається наявності будь-якої форми правонаступництва між АТ «Київенерго» (АТ «К.Енерго») та КП «Київтеплоенерго», які є окремими юридичними особами.

Натомість судом першої інстанції правильно враховано наявність рішень Оболонського районного суду м. Києва в справах № 756/15120/18, № 756/15121/18, якими встановлено обставини перебування позивача в трудових правовідносинах саме з АТ «Київенерго» (яке змінило назву на АТ «К.Енерго»), і вказані рішення позивачем не оскаржувались.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про відсутність в матеріалах справи доказів універсального правонаступництва КП «Київтеплоенерго», а отже і про неналежність даного відповідача за позовом ОСОБА_1 .

Є необґрунтованими доводи апеляційної скарги, що головуючий суддя Дибою О.В. у інших рішеннях за позовами ОСОБА_1 у справах № 756/15120/18 та № 756/15121/18 дійшов нібито інших висновків, які суперечать прийнятим в даній справі висновкам, а саме що ПАТ «Київенерго» (код ЄДРПОУ 00131305) є правонаступником АТ «К.Енерго» (код ЄДРПОУ 00131305) і отже є особою, на яку покладено обов`язок виконати вимоги позивача, в той час як у даній справі судом встановлено, що ПАТ «Київенерго» було перейменоване на АТ «К.Енерго».

Зазначені висновки не можна назвати протилежними або суперечливими, оскільки правовідносини ПАТ «Київенерго» (АТ «К.Енерго») з ОСОБА_1 жодним чином не стосується іншої юридичної особи КП «Київтеплоенерго» і доводи апеляційної скарги в цій частині як не підтверджують, так і не спростовують висновків суду першої інстанції про неналежність даного відповідача.

Крім того, оскільки предметом даного апеляційного перегляду є судове рішення в справі № 756/12490/18, апеляційний суд не може надавати оцінку правильності висновків суду першої інстанції у інших справах № 756/15120/18 та № 756/15121/18.

Також апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги на наявність преюдиційних, на її думку, судових рішень, зокрема ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 19 квітня 2019 року в справі № 753/23425/16-ц, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 серпня 2019 року в справі № 753/13394/17, виходячи з наступного.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) вказано, що «преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта».

У судових рішеннях, на які посилається позивач в апеляційній скарзі, стверджуючи про їхню преюдиційність для розгляду цієї справи, позивач ОСОБА_1 не брала участі у їх розгляді, а отже обставини, встановлені рішеннями у цих справах, не можуть вважатися преюдиційними фактами у справі, що переглядається, відтак доводи позивача про неврахування судом доказів та пояснень і судової практики, наведеної позивачем, порушення судом ст. 82 ЦПК України та неправильне застосування ст. 10 Закону України Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» не знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду.

Апеляційний суд не погоджується з доводами апеляційної скарги, що правонаступництво КП «Київтеплоенерго» підтверджується наявністю судової практики за заявами КП «Київтеплоенерго» про заміну сторони її правонаступником при стягненні заборгованості з юридичних та фізичних осіб (ухвала Оболонського районного суду м. Києва від 01 березня 2019 року у справі № 756/109/17, ухвала Господарського суду м. Києва від 25 вересня 2019 року у справі № 48/463), з огляду на те, що поняття «правонаступництво юридичної особи», «правонаступництво прав та обов`язків юридичної особи» і «процесуальне правонаступництво юридичної особи-сторони у справі» мають різний зміст і помилково ототожнюються позивачем як одне поняття.

Саме правонаступництво прав та обов`язків юридичної особи не завжди є наслідком правонаступництва юридичної особи, і тому перше може бути не тільки універсальним (частина перша статті 104 ЦК України), але й сингулярним, тобто таким, за якого до правонаступника переходить певне право кредитора чи обов`язок боржника, що, в свою чергу, є підставою для процесуального правонаступництва юридичної особи-сторони у справі.

Враховуючи наведене, як не підтверджують, так і не спростовують висновків суду першої інстанції в цій частині доводи апеляційної скарги, що Господарським судом Донецької області було відкрито провадження у справі про банкрутство АТ «К.Енерго», і що до КП «Київтеплоенерго» від ПАТ «Київенерго» перейшли не тільки зобов`язання з оплати спожитого природного газу, але і право надавати послуги з опалення та гарячого водопостачання в м. Києві, заборгованість по оплатах населення та організацій; що підприємство отримало на баланс цілісний майновий комплекс від ПАТ «Київенерго»; що було гарантовано та переведено майже 100 % працюючого персоналу.

Наведені обставини самі по собі не підтверджують переходу всіх прав та обов`язків, в тому числі продовження дії трудових договорів, укладених працівниками з ПАТ «Київенерго», з КП «Київтеплоенерго».

Крім того, апеляційний суд враховує доводи КП «Київтеплоенерго» у відзиві на апеляційну скаргу, що у межах розгляду справи про банкрутство та відкриття ліквідаційної процедури щодо АТ «К.Енерго» (постанова Господарського суду Донецької області від 24 вересня 2020 року в справі № 905/1965/19) одним з кредиторів цього боржника визнано КП «Київтеплоенерго», а отже вказані правовідносини між юридичними особами виключають можливість повного правонаступництва.

Апеляційним судом не приймаються доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що незважаючи на наявність її письмової згоди, всіх працівників ПАТ «Київенерго», крім неї, було переведено до КП «Київтеплоенерго», оскільки дані обставини не підтверджені належними та допустимими доказами, не є доказом правонаступництва КП «Київтеплоенерго», і оскільки предметом даного позову згідно заявлених вимог є оскарження наказу № 5493-к від 14 вересня 2018 року про звільнення ОСОБА_1 та поновлення її на роботі зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а не дії чи бездіяльність юридичних осіб щодо переведення позивача на роботу до КП «Київтеплоенерго».

Верховний Суд у своїх постановах зазначає, що пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові, проте вирішення позову з неналежним відповідачем не може мати наслідки встановлення судом обставин справи та викладення у рішенні відповідних висновків щодо відмови в позові з інших підстав (постанова Верховного Суду від 24 листопада 2021 року в справі № 177/217/18, провадження № 61-7096св20).

За відсутності належного відповідача - АТ «К.Енерго» - позов не може бути вирішений по суті відповідно до закону незалежно від того, якими фактичними обставинами та правовими нормами він обґрунтовувався.

Такі висновки узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 21 квітня 2021 року в справі № 304/1745/18 (провадження № 61-22663св19), від 17 березня 2021 року в справі № 731/115/20 (провадження № 61-15526св20).

Виходячи із вищевикладеного, апеляційний суд не перевіряє доводи відповідача, з посиланням на ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та судову практику ЄСПЛ, в частині неправомірності звільнення позивача без згоди профспілкової організації, членом якої вона є, а також доводи КП «Київтеплоенерго» у вигляді спростувань аргументів ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу, не підтверджує і не спростовує ці доводи, оскільки відповідний аналіз має бути зроблений в мотивувальній частині судового рішення в разі звернення позивача до суду з позовом до належного відповідача.

Крім цього, суд першої інстанції, оцінивши показання свідка ОСОБА_6 , який показав, що ОСОБА_1 ніколи не перебувала в трудових відносинах з відповідачем і він їй ніяких вказівок щодо розробки будь-яких документів для КП «Київтеплоенерго» не надавав, дійшов висновку про відсутність належних та допустимих доказів, що ОСОБА_1 була фактично допущена до роботи на КП «Київтеплоенерго», як додаткової заявленої позивачем підстави для поновлення її на роботі.

Судом першої інстанції також зроблено правильний висновок, що зазначена підстава для поновлення на роботі не була заявлена в позові, прийнятому судом до розгляду ухвалою від 16 березня 2020 року, з огляду на те, що ОСОБА_1 послалася на таку підставу в доповненнях до відповіді на відзив (а. с. 92 т. 3), тобто у процесуальній заяві по суті справи, вимоги до змісту якої встановлені ст. 179 ЦПК України.

Так, відповідно до ст. 179 ЦПК України у відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування і аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень і мотиви їх визнання або відхилення.

При цьому заяв про уточнення підстав або предмету позову ОСОБА_1 не подавалось, відтак доводи апеляційної скарги, що ця підстава була заявлена на стадії підготовчого судового провадження і додатково обґрунтовує первісні обставини та позовні вимоги, заявлені у прийнятому судом до розгляду позові, не спростовують недотримання позивачем порядку подання заяв по суті справи, визначеного ЦПК України.

Апеляційний суд також враховує, що фактичне допущення працівника до роботи і виконання ним роботи має правове значення для оформлення трудових відносин з працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, і виплати йому заробітної плати відповідно до вимог ст. 235 КЗпП України, разом із тим, позовних вимог про оформлення трудових відносин з КП «Київтеплоенерго» ОСОБА_1 не заявляла.

При цьому поновлення на роботі працівника, який був офіційно працевлаштований з укладанням трудового договору та звільнений наказом, з підстав фактичного допущення працівника до роботи на іншому підприємстві нормами чинного законодавства, в тому числі ст. 24, ч. 5 ст. 235 КЗпП України, на які посилається позивач в апеляційній скарзі, не передбачене.

З урахуванням наведеного апеляційний суд не приймає посилань позивача в апеляційній скарзі на правові висновки Верховного Суду в справі № 127/1309/16-ц, в якій предметом позову є саме зобов`язання оформити трудові відносини, виплатити заробітну плату та середній заробіток, та в справі № 808/680/17 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами, тобто спір у цих справах виник з інших підстав та за інших обставин.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд також не приймає доводи апеляційної скарги, що позивач декілька місяців виконувала роботу для КП «Київтеплоенерго», готувала документацію щодо встановлення пільг та компенсацій за роботу у шкідливих умовах праці працівникам, переведеним з ПАТ «Київенерго» до КП «Київтеплоенерго», на підставі якої було виготовлено наказ КП «Київтеплоенерго», а також зміни і доповнення до Колективного договору.

Крім того, надані позивачем письмові і речові докази (компакт-диск с записом файлів, електронними файлами, які містять тексти наказів КП «Київтеплоенерго» і колективного договору, роздруківки з файлів та скріншотів екрану) самі по собі як не підтверджують, так і не спростовують обставин фактичного допущення позивача до роботи на КП «Київтеплоенерго».

Таким чином, доводи ОСОБА_1 в апеляційній скарзі щодо формального підходу суду до розгляду справи, що суперечить фундаментальним принципам цивільного судочинства, незастосування судом норм чинного законодавства України, які регулюють спірні правовідносини, а також що суд не зробив відповідних висновків, які б відповідали обставинам справи та вимогам закону, зробив висновки, що суперечать чинному законодавству України, не дослідив належним чином подані позивачем докази, надав неналежну оцінку доказам по справі, допустив неповне з`ясування обставин справи, позбавивши її права довести свою позицію у справі, позбавив її можливості захистити свої права та законні інтереси і довести підставність пред`явленого нею позову, порушив принцип змагальності сторін, - не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах і законі, зводяться до переоцінки доказів, незгоди із рішенням суду та відхиляються апеляційним судом.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 14 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 23 червня 2022 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.