Постанова

від 21.06.2022 по справі 367/4140/16

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

22 червня 2022 року

м. Київ

справа № 367/4140/16-ц

провадження № 61-4293св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк «Голосіївський»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Рубан С. М., Заришняк Г. М., Мараєва Н. Є,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 році перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - прокурор) звернувся з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк «Голосіївський», про витребування земельної ділянки.

Позовну заяву мотивовано тим, що під час виконання функцій, покладених законодавством на органи прокуратури, встановлені порушення вимог законодавства при відведенні Коцюбинською селищною радою Київської області земельних ділянок громадянам для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Рішенням Коцюбинської селищної ради Київської області від 24 грудня

2008 року № 1909/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 » ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га для вказаних цілей. На підставі цього рішення ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯЖ № 903390 на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 3210946200:01:042:0007, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

20 вересня 2009 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно з яким ОСОБА_3 отримав у власність спірну земельну ділянку, яку

15 жовтня 2010 року відчужив ОСОБА_1 , відповідно до договору купівлі-продажу, укладеного між сторонами. Вартість земельної ділянки за останнім договором купівлі - продажу склала 81 538,38 грн.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 19 червня

2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 01 жовтня 2014 року, позов прокурора м. Ірпеня задоволено, визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради Київської області

від 24 грудня 2008 року № 1909/25-5, визнано недійсним державний акт серії ЯЖ № 903390, виданий ОСОБА_2 з відмітками про перехід права власності до ОСОБА_3 , до ОСОБА_1 , та скасовано його державну реєстрацію.

Позивач вказував, що указом Президента України від 01 травня 2014 року

№ 446/2014 «Про зміну меж національного природного парку «Голосіївський», його територію розширено на 6 462,62 га за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень «Київзеленбуд». Згідно з пояснювальною запискою та проектними матеріалами до Указу Президента України від 01 травня

2014 року, відбулося розширення заказника за рахунок лісових земель Комунального підприємства «Святошинське лісопаркове господарство», кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 26, 27, 51 Святошинського лісництва.

Згідно з інформацією Комунального підприємства «Святошинське лісопаркове господарство» від 14 липня 2014 року № 472 та актом перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 26 січня 2015 № А23/180, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:042:0007 відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії Національного природного парку «Голосіївський» попереднього функціонального зонування попадає в 111 квартал.

Прокурор вказував, що спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме Національного природного парку «Голосіївський», та залишається землями лісогосподарського призначення.

Таким чином, оскільки спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт Коцюбинське Київської області та з урахуванням вимог пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (далі - ЗК України) у редакції, чинній на момент прийняття спірних рішень Коцюбинської селищної ради Київської області, спірна земельна ділянка продовжувала перебувати у державній власності, а отже, селищна рада не мала права нею розпоряджатися.

Прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею належного розпорядника землі, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, вкрита лісовою рослинністю, про що набувач зобов`язана знати та повинна була передбачити можливу приналежність цієї земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, а обставини, за яких ОСОБА_1 набула право власності на цю земельну ділянку, виключають її добросовісність.

Прокурор просив суд витребувати із незаконного володіння

ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:042:0007, вартістю 81 538,38 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області

від 05 червня 2018 року позов прокурора задоволено.

Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_4 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:042:0007, вартістю 81 538,38 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1 378,00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірна земельна ділянка відноситься до лісових земель та розташована на території об`єкта природно-заповідного фонду, розпорядником якої є кабінет Міністрів України, а селищна рада вийшла за межі своїх повноважень. При цьому відповідач, розуміючи, що ця земельна ділянка вкрита лісовою рослинністю, повинна була передбачати можливу приналежність цієї земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, які відповідно до вимог статті 84 ЗК України не можуть передаватися у приватну власність, а отже, і про незаконність її відведення першому власнику.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 05 червня 2018 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову прокурора відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме Національного природного парку «Голосіївський», та була і залишається землями лісового призначення. При цьому вказав, що для відновлення порушеного права власності на земельну ділянку природно-заповідного фонду прокурор заявив вимогу про її витребування від кінцевого набувача, тобто віндикаційний позов. Суд апеляційної інстанції вказав, що у випадку, якщо власник земельної ділянки залишається її володільцем, для захисту його права застосовується інститут усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, про що зазначила Велика Палата Верховного Суду у пункті 114 постанови

від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19). Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що, оскільки вимога прокурора про витребування земельної ділянки на підставі статті 388 ЦК України не є належним способом захисту права власника на земельну ділянку природно-заповідного фонду, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Така відмова через обрання неналежного способу захисту не перешкоджає прокурору заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки її власникові.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У березні 2021 року заступник керівника Київської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня

2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18), та

у постановах Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справах

№ 911/3897/17, № 911/3523/17, № 911/3738/17, № 911/3574/17, № 911/3148/17, № 911/3577/17, № 911/3311/17, № 911/3579/17,

від 05 лютого 2020 року у справах № 911/3150/17, № 911/3310/17.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

19 березня 2021 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д., відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із Ірпінського міського суду Київської області.

У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2021 року касаційне провадження у справі зупинено до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).

Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2021 року поновлено касаційне провадження у справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Коцюбинської селищної ради Київської області від 24 грудня

2008 року № 1909/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 » ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Згідно з рішенням Коцюбинської селищної ради Київської області

від 24 грудня 2008 року № 1909/25-5 ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯЖ № 903390 на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 3210946200:01:042:0007, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20 серпня

2009 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , земельна ділянка, кадастровий номер 3210946200:01:042:0007, перейшла у власність ОСОБА_3 , про що на державному акті серії ЯЖ № 903390 на право власності на земельну ділянку зроблено відмітку про перехід права власності до ОСОБА_3

ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 15 жовтня 2010 року відчужив земельну ділянку кадастровий номер 3210946200:01:042:0007 ОСОБА_1 , про що на державному акті серії ЯЖ № 903390 зроблено відмітку про перехід права власності до ОСОБА_1 .

Вартість земельної ділянки за договором купівлі - продажу від 15 жовтня 2010 року склала 81 538,38 грн.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 19 червня

2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 01 жовтня 2014 року, позов прокурора м. Ірпеня Київської області задоволено частково. Визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 24 грудня 2008 року № 1909/25-5; визнано недійсним державний акт серії ЯЖ № 903390 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:042:0007, виданий на ім`я ОСОБА_2 з відміткою про перехід права власності до

ОСОБА_3 та з відміткою про перехід права власності до

ОСОБА_1 ; скасовано його державну реєстрацію. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 19 червня

2013 року встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт Коцюбинське Київської області, оскільки на момент прийняття рішення Коцюбинською селищною радою Київської області про надання у власність земельної ділянки першому власнику, межі смт. Коцюбинське у встановленому законом порядку не були визначені та не встановлені, а тому спірне рішення Коцюбинської селищної ради не відповідало вимогам земельного законодавства.

Суд у цій справі встановив відсутність на час прийняття селищною радою рішення про надання першому власнику земельної ділянки будь-якої містобудівної чи іншої передбаченої законом документації, яка б встановлювала межі смт Коцюбинське Київської області. Також на підставі статей 116, 122, частини першої статті 155, пункту 12 розділу X «Перехідні положення» ЗК України суд дійшов висновку про перевищення селищною радою повноважень щодо розпорядження землями, які знаходяться за межами населеного пункту, та про недійсність такого рішення селищної ради.

Указом Президента України від 01 травня 2014 року № 446/2014 «Про зміну меж Національного природного парку «Голосіївський» його територію розширено на 6462,62 га за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень «Київзеленбуд». Згідно з пояснювальною запискою та проектними матеріалами до цього Указу Президента України, розширення зазначеного заказника відбулось за рахунок лісових земель Комунального підприємства «Святошинське лісопаркове господарство», зокрема його кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 27, 51 Святошинського лісництва.

Згідно з інформацією Комунального підприємства «Святошинське лісопаркове господарство» від 14 липня 2014 року № 472 та актом перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області

від 26 січня 2015 року № А23/180 земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:042:0007, відповідно до картосхеми території перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії Національного природного парку «Голосіївський» попереднього функціонального зонування, попадає в 111 квартал.

Встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться на землях Святошинського лісопаркового господарства, тобто відносилась до земель лісогосподарського призначення.

Згідно з інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» від 08 жовтня 2014 року, спірна територія була лісами ще з радянських часів. На підставі Постанови Центрального Комітету Комуністичної партії України і Ради Міністрів Української РСР від 20 червня 1956 року № 673 та рішення Виконкому Київської міської ради від 07 серпня 1956 року № 1186, створено Святошинське лісопаркове господарство, яке ввійшло до складу управління земельної зони міста Києва. Загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14 167 га.

Відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації

від 17 грудня 2001 року № 2715, прийнятого на виконання рішення Київської міської ради від 02 жовтня 2001 року № 59/1493, перейменовано ряд підприємства: Київське державне комунальне об`єднання зеленого будівництва «Київзеленбуд» на Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації «Київзеленбуд»; Державне комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство на Комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство». Лісовпорядні роботи проводились в 1945-46, 1952-59, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 викладено клопотання про застосування строків позовної давності.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірна земельна ділянка є земельною ділянкою лісогосподарського призначення.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді. Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, а також можливість їх захистити іншим способом, встановленим договором або законом чи судом у визначених законом випадках, закріплені у частині другій статті 16 ЦК України. Глава 29 ЦК України передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України).

Перелік способів захисту земельних прав викладений у частині третій статті 152 ЗК України.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним зазначеною частиною, або ж іншим способом, який передбачений законом.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

На негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, допоки існують правовідносини та правопорушення.

Отже, зайняття спірної земельної ділянки з порушенням норм ЗК України треба розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням володіння, порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку потрібно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу, допоки триватиме порушення прав законного володільця земельної ділянки.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) вказала, що питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Зокрема, у пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; у пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

У цій категорії справ задоволення порушеного права має бути захищено у спосіб не шляхом витребування спірної земельної ділянки у власність територіальної громади на підставі статей 387, 388 ЦК України, а на підставі статті 391 цього Кодексу та частини другої статті 152 ЗК України шляхом пред`явлення позову про повернення земельної ділянки.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, правильно визначившись з характером спірних правовідносин, встановивши всі фактичні обставини справи, правильно виходив із того, що задоволення порушеного права має бути захищено шляхом звернення до суду з позовом про повернення спірної земельної ділянки, а не з позовом про витребування її у власність територіальної громади.

Указане узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах: від 16 лютого 2022 року у справі № 363/669/17 (провадження № 61-9067св21); від 12 травня 2022 року у справі № 372/4154/18 (провадження № 61-666св21) від 08 червня 2020 року у справі № 307/3155/19 (провадження № 15370св21), які прийняті у зв`язку з обов`язковим врахуванням наведених правових висновків Великої Палати Верховного Суду, а також правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21).

Посилання прокурора як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18), та у постановах Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справах № 911/3897/17, № 911/3523/17, № 911/3738/17, № 911/3574/17, № 911/3148/17, № 911/3577/17, № 911/3311/17, № 911/3579/17, від 05 лютого 2020 року у справах № 911/3150/17, № 911/3310/17, не спростовує висновків, викладених у оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції, оскільки у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 04 лютого 2020 року у справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, 911/3897/17 та від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17 про те, що, що зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади; у такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець