Рішення

від 22.06.2022 по справі 205/7279/21

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

23.06.2022 Єдиний унікальний номер 205/7279/21

Справа №205/7279/21

2/205/1185/22

РІШЕННЯ

іменем України

23 червня 2022 року

Ленінський районний суд м.Дніпропетровська в складі головуючого судді Остапенко Н.Г., за участю секретаря судового засідання Шевцової М.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро цивільну справу № 205/7279/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення суми боргу-

ВСТАНОВИВ:

25.08.2021 року до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська звернувся адвокат Донець С.О. в інтересах ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення суми боргу.

В обґрунтування позову зазначено, що 15.09.2020 року позивач передав у позику ОСОБА_2 , який діяв в інтересах сім`ї, 100000 доларів США під 12 відсотків річних, зі строком повернення до 20.08.2021 року, що підтверджується розпискою.

11.12.2020 року ОСОБА_2 та його дружина ОСОБА_3 придбали у власність земельну ділянку з кадастровим номером 1223281500:02:231:0006, а також об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідачі повернули позивачу 7000 доларів США, однак, термін повернення коштів закінчився, а борг за розпискою складає: 100000 доларів США основного боргу та 5000 доларів США відсотки за користування коштами.

На підставі викладеного позивач просив стягнути солідарно з відповідачів, згідно з заявою про збільшення позовних вимог від 20.01.2022 року: 100000 доларів США основного боргу, 4178,08 доларів США процентів за користування коштами, 1301,51 доларів США - три відсотки річних, а також відповідно до ч.ч. 10-11 ст. 265 ЦПК України зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків до моменту виконання рішення.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27.08.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою судді від 27.08.2021 року заяву представника позивача про забезпечення позову задоволено частково, накладено заборону на відчуження нерухомого майна, що належить ОСОБА_3 .

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09.11.2021 року замінено один із заходів забезпечення позову, накладених ухвалою судді від 27.08.2021 року.

09.11.2021 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на позов. У відзиві зазначено, що угода позики укладалася безпосередньо між ним та позивачем, ОСОБА_3 не є стороною угоди, не була присутня під час її укладення та згоди на це не давала. Між сторонами не існує домовленості про солідарну відповідальність за договором позики. Твердження позивача, що кошти ОСОБА_2 були отримані в інтересах сім`ї не обґрунтоване та не доведено.

19.11.2021 року від представника ОСОБА_1 ОСОБА_4 надійшла відповідь на відзив, в якій заперечував проти аргументів відповідача, викладених у відзиві. Заперечення обґрунтовано тим, що розписка ОСОБА_2 від 15.09.2020 року свідчить про отримання 100000 доларів США у борг, а розписка від 09.12.2020 року про отримання у борг 50000 євро. Пункт 3 Договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 11.12.2020 року свідчить про набуття ОСОБА_3 прав кредитора 10.12.2020 року у сумі основного зобов`язання 5800000 грн. Відповідачі отримали за двома розписками в еквіваленті 4300000 грн. В пункті Договору зазначено, що ОСОБА_2 надав 10.12.2020 року згоду на укладення цього договору. ОСОБА_3 не має джерел доходів та набула на наступний день після отримання чоловіком позики в розмірі 50000 євро. Також ОСОБА_3 звернулася до суду з заявою про зміну заходу забезпечення позову аби погасити борг чоловіка за розпискою від 09.12.2020 року.

23.11.2021 року від ОСОБА_2 надійшли заперечення на відповідь на відзив на позов. У запереченнях вказано, що заява ОСОБА_3 про заміну заходу забезпечення позову не підтверджує отримання коштів в інтересах сім`ї за розпискою від 15.09.2020 року. А набуття дружиною права власності на об`єкти нерухомості за власні кошти, а не позичені чоловіком, законом не заборонено навіть особам, які не мають джерела отримання доходів.

Ухвалою суду, постановленою 28.04.2022 року без виходу суду до нарадчої кімнати, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_4 позов підтримав, просив задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_5 проти позову заперечувала, оскільки відповідач гроші в борг не брав, просила у задоволенні позову відмовити.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася. Про час, дату та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Про причини неявки суд не повідомила. За таких обставин суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності відповідача ОСОБА_3 .

Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положеннями ч. 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У судовому засіданні встановлено, що 15.09.2020 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 у борг 100000 доларів США та зобов`язався повернути борг до 20.08.2021 року зі сплатою 12 відсотків річних (а.с.14).

ОСОБА_2 за період з 21.10.2020 року по 20.04.2021 року повернув 7000 доларів США, що визнається сторонами.

У судовому засіданні також встановлено, що в зазначений у розписці строк основний борг та залишок боргу по відсоткам не повернув.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна станом на 28.10.2021 року ОСОБА_2 не набувалося право власності на нерухоме майно з 03.02.2012 року по 28.10.2021 року (а.с.46-47).

У ході судового розгляду встановлено, що на дату укладення договору позики 15.09.2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу (а.с.13).

Згідно з наданими відповідачем копіями документів: на підставі договору про відступлення вимог іпотекодержателя № 7281 від 11.12.2020 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на комплекс нерухомості, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці з кадастровим номером 1223281500:02:231:0006, а також на право власності на вказану земельну ділянку (а.с.46-55). Так, відповідно до наданої ОСОБА_2 копії договору про відступлення прав вимоги № 10/2020 від 10.12.2020 року ОСОБА_3 придбала за 10000 грн. право вимоги за договором позики, укладеним у простій письмовій формі 20.05.2019 року в розмірі 5800000 грн.(а.с.101-104), а також відповідно до копії договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки набула без здійснення будь-яких додаткових виплат прав іпотекодержателя за договором іпотеки, предметом якого є вищевказаний комплекс та земельна ділянка (а.с.123-124).

Згідно із ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів. Тому у справах про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання, а суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 року у справі № 6-1967цс15.

Із розписки, складеної 15.09.2020 року, вбачається, що 15.09.2020 року ОСОБА_2 отримав в борг грошові кошти в розмірі 100000 доларів США та зобов`язався повернути їх у строк до 20.08.2021 року (а.с. 14).

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідач ОСОБА_2 у відзиві на позов не заперечував щодо укладення між ним та позивачем угоди позики, також не заперечував щодо розміру заборгованості за відсотками (а.с.44).

Згідно зіст.625ЦК Україниборжник незвільняється відвідповідальності занеможливість виконанняним грошовогозобов`язання. боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог до ОСОБА_2 та стягнення з нього суми основного боргу в розмірі 100000 доларів США, 4178,08 доларів США залишку відсотків за користування кредитом, а також 3 відсотків річних за період з 21.08.2021 року по 19.01.2022 року в розмірі 1301,51 доларів США.

Щодо вимоги про солідарне стягнення вказаних сум з відповідачів, суд зазначає наступне.

Позивач, обґрунтовуючи вимогу щодо солідарного стягнення боргу з відповідачів, посилаючись на ст. 65 СК України, зазначив, що 15.09.2020 року ОСОБА_2 отримано 100000 доларів в інтересах сім`ї.

Відповідно до ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Положеннями ст.ст.79,80ЦПК Українивизначено,що достовірнимиє докази,на підставіяких можнавстановити дійсніобставини справи,а достатнімиє докази,які усвоїй сукупностідають змогудійти висновкупро наявністьабо відсутністьобставин справи,які входятьдо предметадоказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч.1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.Жодні доказине маютьдля судузаздалегідь встановленоїсили.Суд оцінюєналежність,допустимість,достовірність кожногодоказу окремо,а такождостатність івзаємний зв`язокдоказів уїх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду у своїй Постанові від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Таким чином, визначальним при застосуванні положення ч. 4 ст. 65 СК України є доведення позивачем належними та допустимими доказами, що договір, укладений одним з подружжя, укладався саме в інтересах сім`ї.

Позивач зазначив, що отримання 15.09.2020 року ОСОБА_2 коштів в інтересах сім`ї підтверджується набуттям його дружиною, яка не має доходів, права власності на нерухоме майно.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, кошти чоловіком ОСОБА_3 були отримані за розпискою 15.09.2020 року, а 10.12.2020 року, тобто майже через три місяці укладено договір про відступлення права вимоги, задоволення вимоги за яким стало підставою для набуття у власність ОСОБА_3 . Окрім того, відповідь на запит до Державної фіскальної служби у виконавчому провадженні (а.с.86) не свідчить про відсутність доходу у ОСОБА_3 (а.с.86). Таким чином, припущення позивача щодо отримання позики 15.09.2020 року ОСОБА_2 в інтересах сім`ї належними та допустимими доказами не доведено, а посилання на розписку про отримання ОСОБА_2 50000 євро 09.12.2020 року а.с.43), тобто напередодні набуття його дружиною права власності на нерухомість, суд не бере до уваги, оскільки вказана розписка не стосується предмету спору в даній справі.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для солідарного стягнення боргу з ОСОБА_3 , оскільки позивачем не доведено, що кошти отримані її чоловіком в інтересах сім`ї.

Окрім того, вимога позивача відповідно до ч.ч. 10-11 ст. 265 ЦПК України зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків до моменту виконання рішення, задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 10, 11ст. 265 ЦПК Українисуд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченомурозділом VII цього Кодексу.

Тобто, зазначення в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування є правом суду, а не його обов`язком.

Крім того, особа на користь якої ухвалено рішення суду про стягнення боргу, на який нараховано відсотки не позбавлена можливості звернутися до суду із позовом за захистом свого порушеного права, у разі невиконання відповідачем рішення суду.

Враховуючи вищевикладене, суд задовольняє позов частково.

Також позивач ОСОБА_1 просить стягнути солідарно з відповідачів витрати на правову допомогу в розмірі 10547,96 доларів США, що еквівалентно станом на 19.01.2022 року за офіційним курсом НБУ 299668,57 грн.

Від ОСОБА_2 надійшло клопотання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, в якому зазначено, що заявлена сума є надмірною та неспівмірною із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт, тому відповідач просить про істотне зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу.

Представник, заперечуючи проти зменшення таких витрат, вказав, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці відносини та, посилаючись на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у додатковій постанові від 07.07.2021 року по справі № 910/12876/19, просив стягнути судові витрати позивача в повному обсязі.

Відповідачем у письмовій заяві зазначено, що при визначені суми відшкодування суд має виходити з реальності витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан сторін.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 5 ст. 137 ЦПК України в разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії"(Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", пункти 79 і 112 відповідно).

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу адвоката позивачем надано: ордер (а.с.3),свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю (а.с.4), договір-доручення № 25/08-2021 про надання правової допомоги (ведення справ в суді) від 25.08.2021 року, відповідно до якого замовник зобов`язується сплатити виконавцеві гонорар у розмірі 10 відсотків від загальної стягнутої судом суми боргу (а.с.5-6), акт приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт) від 06.12.2021 року (а.с.108).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано детальний опис виконаних робіт, а акт приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт) не містить такого опису, зокрема, в ньому не зазначено час, витрачений на надання послуги, вартість години роботи адвоката, тобто встановити в повній мірі обсяг виконаних адвокатом робіт з наданих документів неможливо.

Таким чином, враховуючи, що в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 відмовлено, а також клопотання відповідача про зменшення витрат позивача на професійну правничу допомогу, складність справи, яка не відноситься до категорії складних, відсутність доказів повного обсягу виконаних представником позивача робіт та витраченого на них часу, проте, з урахуванням явки до суду 06.04.2022 року та участі адвоката Донця С.О. у судових засіданнях 10.12.2021 року, 28.04.2022 року, 16.06.2022 року, 23.06.2022 року, та складання позову та інших письмових документів по справі, суд доходить висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача судових витрат на правничу правову допомогу в розмірі 2000 доларів США.

Щодо посилання представника позивача на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у додатковій постанові від 07.07.2021 року по справі № 910/12876/19, суд зазначає наступне.

Вищевказаною додатковою постановою суду стягнуто судові витрати відповідача на професійну правничу допомогу в розмірі 140134,50 грн., яка надавалася поетапно в судах різних інстанцій працівниками Адвокатського об`єднання та на підтвердження вартості яких відповідною стороною були надано докази з детальним описом робіт та витраченого на них часу, а також копію платіжного доручення на підтвердження оплати послуг, а стороною позивача не було заявлено клопотання про зменшення таких витрат.

Враховуючи викладене, посилання представника позивача на вказану постанову жодним чином не доводить правомірності вимоги щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10547,96 доларів США, що еквівалентно станом на 19.01.2022 року за офіційним курсом НБУ 299668,57 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір в розмірі 11350 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 15-16, 202, 207, 525, 526, 625, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст. ст. 4, 6, 10, 12, 13, 81-83, 141, 259, 263-264, 265, 268, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення суми боргу-задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІПН: НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІПН: НОМЕР_2 суму боргу у розмірі 100000 доларів США, проценти за користування коштами у розмірі 4178,08 доларів США, 3 % річних за користування грошовими коштами за період: з 21.08.2021 року по 19.01.2022 року у розмірі 1301,51 доларів США. Загалом 105479,59 (сто п*ять тисяч чотириста сімдесят дев`ять) доларів 59 центів США.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІПН: НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІПН: НОМЕР_2 судові витрати : сплачений судовий збір у розмірі 11350 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 долларів США.

В задоволенні позову в іншій частині-відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 28.06.2022 року.

Суддя Н.Г. Остапенко