Постанова

від 27.06.2022 по справі 520/988/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 червня 2022 року

м. Київ

справа № 520/988/19

адміністративне провадження № К/9901/21373/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

судді-доповідача - Радишевської О.Р.,

суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу №520/988/19

за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Харківської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Апеляційного суду Харківської області на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2019 року, ухвалену в складі колегії суддів: головуючого судді Калитки О.М., суддів Калиновського В.А., Мельнікової Л.В.,

УСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Апеляційного суду Харківської області (далі - відповідач) з вимогами: визнати протиправною бездіяльність Апеляційного суду Харківської області, яка полягала у невиплаті в повному обсязі заробітної плати за січень 2019 року судді Апеляційного суду Харківської області ОСОБА_1 ; зобов`язати Апеляційний суд Харківської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену заробітну плату за січень 2019 року в сумі 96309 грн.

2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем, всупереч вимогам Закону України від 07.07.2010 №2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №2453-VІ; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який є базовим для встановлення заробітної плати суддям, ОСОБА_1 виплачувалась заробітна плата за січень 2019 року в розмірі 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, замість законодавчо встановленого посадового окладу у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, з урахуванням обласного коефіцієнту у розмірі 1,1 з додаванням 80% від посадового окладу за вислугу років та 15% від посадового окладу за науковий ступінь кандидата юридичних наук.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

3. ОСОБА_1 з 15.12.1974 обіймає посаду професійного судді, а з 1986 року зарахований до штату Апеляційного суду Харківської області.

4. З 29.06.1985 позивач також є кандидатом юридичних наук.

5. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 виповнилось 65 років і він звернувся до Верховної Ради України із заявою про звільнення у відставку. Проте станом на час виникнення спірних правовідносин останнього з посади судді звільнено не було.

6. У спірний період (січень 2019 року) позивач мав стаж роботи на посаді судді 39 років 11 місяців (станом на 21.11.2014), який дорівнює доплаті у розмірі 80% від посадового окладу за посадою. У порядку Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII) процедуру кваліфікаційного оцінювання не проходив.

7. Згідно з довідкою в.о. начальника фінансово-економічного відділу Апеляційного суду Харківської області позивач за січень 2019 року отримав суддівської винагороди у сумі 31697 грн.

8. Уважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати суддівської винагороди за січень 2019 року у розмірі 128006 грн, позивач звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом. Порушення прав ОСОБА_1 вбачає в тому, що, всупереч норм Закону №2453-VI, суддівська винагорода за січень 2019 року була розрахована з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 1921 грн, а також без нарахування надбавки за вислугу років та доплати за науковий ступінь.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

9. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2019 відмовлено в задоволенні адміністративного позову.

10. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що на момент існування спірних правовідносин позивач не проходив кваліфікаційного оцінювання. Пункт 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII щодо порядку визначення суддівської винагороди для суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, був чинним, а тому відповідач не мав правових підстав для застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для обрахування суддівської винагороди.

11. Стосовно невиплати позивачу надбавки за вислугу років та доплати за звання кандидата юридичних наук суд першої інстанції зазначив, що відповідно до частини десятої статті 135 Закону №1402-VIII суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу. Аналогічне положення містить і частина десята статті 133 Закону №2453-VI.

12. ОСОБА_1 досяг граничного віку перебування на посаді судді 21.11.2014. Водночас Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 в справі № 11-р/2018 не надано офіційного тлумачення норм закону з приводу оплати праці професійного судді після досягнення ним 65-річного віку. Отже, при розв`язанні цього питання суд першої інстанції виходив з того, що після досягнення 65-річного віку особа автоматично втрачає повноваження судді, однак продовжує залишатись у цьому правовому статусі аж до видання наказу про відрахування зі штату суду.

13. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 06.06.2019 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2019 скасовано. Прийнято нове судове рішення, яким адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Апеляційного суду Харківської області, яка полягала в невиплаті у повному обсязі заробітної плати за січень 2019 року судді Апеляційного суду Харківської області ОСОБА_1 . Зобов`язано Апеляційний суд Харківської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену заробітну плату за січень 2019 року в сумі 30111 (тридцять тисяч сто одинадцять) грн 68 коп. У решті позовних вимог відмовлено.

14. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що у діях Апеляційного суду Харківської області відсутнє порушення норм чинного законодавства щодо нарахування судді, який не завершив успішно процедуру підтвердження відповідності займаній посаді, суддівської винагороди в частині посадового окладу, виходячи з суми прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2019, що становить 1921,00 грн.

15. Проте щодо позовних вимог у частині доплат у розмірі 80% від посадового окладу за вислугу років та 15% від окладу за науковий ступінь кандидата юридичних наук, суд апеляційної інстанції наголосив, що, визнаючи неконституційними положення частини десятої статті 133 Закону №2453-VІ, в редакції Закону України від 12.02.2015 №192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон №192-VIII), Конституційний Суд України в Рішенні від 04.12.2018 в справі №11-р/2018 виходив з того, що позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, однак позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення частини десятої статті 133 Закону №2453-VІ, у редакції Закону №192-VIII, є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим.

16. Матеріалами справи підтверджено, що позивач звернувся із заявою до Верховної Ради України 21.10.2014 про звільнення у відставку, проте станом на час розгляду справи відповідне рішення не прийнято, тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у зв`язку з тим, що позивач не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто та не обумовлені його поведінкою, та з урахуванням визнання неконституційними положення частини десятої статті 133 Закону №2453-VІ, у редакції Закону №192-VIII, підстави для не виплати надбавки за вислугу років та доплати за звання кандидата юридичних наук відсутні.

ІV. Провадження в суді касаційної інстанції

17. 30 липня 2019 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Апеляційного суду Харківської області на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 06.06.2019.

18. У касаційній скарзі скаржник, не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанцій, просить його скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права та ухвалити нове, яким залишити в силі рішення суду першої інстанції.

19. Касаційну скаргу скаржник мотивує тим, що Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 в справі №11-р/2018 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки ним визнано неконституційним не в цілому частину десяту статті 133 Закону №2453-VІ, а тільки для цілей застосування частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду; частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з обов`язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації; частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 Закону №1402-VIII щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неприйняттям з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.

20. Скаржник також указує, що суд апеляційної інстанції ухвалив постанову, в якій зазначив про відсутність представника відповідача, який був в судовому засіданні.

21. Скаржник звертає увагу, що у провадженні Другого апеляційного адміністративного суду перебувала справа №520/94/19 про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Отже, на підставі пункту 4 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в справі №520/988/19 підлягало закриттю.

22. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Уханенку С.А., Кашпур О.В.

23. Ухвалою Верховного Суду від 08.08.2019 відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.

24. Заперечень на касаційну скаргу не надійшло.

V. Джерела права та акти їхнього застосування

25. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15.01.2020 №460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким до окремих положень КАС України, у тому числі щодо меж касаційного перегляду, унесені зміни.

26. Водночас пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону від 15.01.2020 №460-IX передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

27. З урахуванням викладеного, розглядаючи цю справу, Суд керується положеннями КАС України, що діяли до набрання чинності змін, унесених Законом №460-IX.

28. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

29. За змістом частини п`ятої статті 126 Конституції України (в редакції, чинній на час досягнення позивачем 65-річного віку) суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі: 1) закінчення строку, на який його обрано чи призначено; 2) досягнення суддею шістдесяти п`яти років; 3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров`я; 4) порушення суддею вимог щодо несумісності; 5) порушення суддею присяги; 6) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; 7) припинення його громадянства; 8) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим; 9) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

30. Частиною першою статті 52 Закону №2453-VІ (в редакції, чинній на час досягнення позивачем 65-річного віку) передбачено, що судді, який обіймає посаду безстроково, гарантується перебування на посаді судді до досягнення ним шістдесяти п`яти років, крім випадків звільнення судді з посади або відставки судді відповідно до цього Закону.

31. Питання звільнення судді з посади за віком врегульовано статтею 102 Закону №2453-VI (в редакції, чинній на час досягнення позивачем 65-річного віку), згідно з якою, суддя звільняється з посади за віком з наступного дня після досягнення ним шістдесяти п`яти років. Вища кваліфікаційна комісія суддів України не пізніш як за місяць до дня, зазначеного у частині першій цієї статті, зобов`язана повідомити Вищу раду юстиції про наявність підстави для звільнення судді. Вища рада юстиції вносить подання про звільнення судді у зв`язку з досягненням ним шістдесяти п`яти років до органу, який обрав або призначив суддю, не пізніш як за п`ятнадцять днів до дня, зазначеного у частині першій цієї статті. Якщо суддю з будь-яких причин не звільнено з посади, він не може здійснювати свої повноваження зі здійснення правосуддя з наступного дня після досягнення шістдесяти п`яти років.

32. Відповідно до частин першою і другою статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

33. Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

34. Частина третя статті 135 Закону №1402-VIII встановлює базові розміри посадового окладу суддів судів різних інстанцій. Зокрема базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

35. До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб (частина четверта статті 135 Закону №1402-VIII).

36. До того ж відповідно до частин п`ятої, сьомої статті 135 Закону №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

37. Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

38. Згідно з частиною десятою статті 135 Закону №1402-VIII суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

39. Водночас пунктом 22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

40. Пункт 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII встановлює, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону №2453-VI.

VI. Позиція Верховного Суду

41. Предметом розгляду у цій справі є правомірність виплати відповідачем суддівської винагороди позивачу за січень 2019 року.

42. На час виникнення спірних правовідносин позивач уже досяг 65-річного віку, подав заяву про відставку в установленому законом порядку і, відповідно, не проходив процедуру кваліфікаційного оцінювання. Таким чином, розмір суддівської винагороди позивача регулювався Законом №2453-VI.

43. Відповідно до частин другої-четвертої статті 133 Закону №2453-VI (в редакції Закону №192-VIII) суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Посадові оклади інших суддів встановлюються пропорційно до посадового окладу судді місцевого суду з коефіцієнтом: 1) судді апеляційного суду - 1,1; 2) судді вищого спеціалізованого суду - 1,2; 3) судді Верховного Суду України, судді Конституційного Суду України - 1,3.

44. Згідно з частиною десятою вказаної статті суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

45. Однак 04.12.2018 Конституційний Суд України прийняв Рішення №11-р/2018, яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону №2453-V, в редакції Закону №192-VIII. Це положення належить застосовувати у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат».

46. Також визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону №2453-VI (в редакції Закону №192-VIII), згідно з яким «суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу», для цілей застосування окремих положень Закону №1402-VIII.

47. Визнаючи неконституційним положення частини третьої статті 133 Закону №2453-VI, Конституційний Суд України зауважив, що законодавець неодноразово вносив зміни до вказаного закону щодо розміру посадового окладу, в результаті яких оклад судді місцевого суду було зменшено з 15 до 10 мінімальних заробітних плат. Такі зміни суд визнав посяганням на гарантію незалежності судді у вигляді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

48. У Рішенні від 04.12.2018 в справі №11-р/2018 Конституційний Суд України вказав на звуження змісту та обсягу гарантій незалежності суддів через зменшення гарантованого розміру винагороди судді у спеціальному законі, тобто у зв`язку зі зміною абсолютної величини такої винагороди.

49. Натомість 06.12.2016 був прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII (далі - Закон №1774-VIII), що набрав чинності 01.01.2017.

50. Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів і заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

51. Суд зазначає, що Законом №1774-VIII змінено підхід до визначення розмірів посадових окладів і заробітної плати працівників, а також інших виплат (зокрема для розрахунку розміру плати за надання адміністративних послуг, у колективних договорах та угодах усіх рівнів). Тобто цим Законом запроваджено нову розрахункову величину для визначення розмірів тих чи інших виплат шляхом заміни мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум. Таким чином, з прийняттям Закону №1774-VIII зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, а розрахункова величина.

52. За таких обставин Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що в спірний період відповідач не мав правових підстав застосовувати мінімальну заробітну плату як розрахункову величину.

53. Що стосується доплат до посадового окладу позивача, то Суд зазначає таке.

54. Суд апеляційної інстанції, задовольняючи такі позовні вимоги, послався на Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 (як на мотиви, так і висновки) в тій його частині, яка стосується (не)конституційності положення частини десятої статті 133 Закону №2453-VI у редакції Закону №192-VIII для цілей застосування окремих положень №1402-VIII.

55. У пункті 3.4 цього Рішення Конституційний Суд України зазначив, зокрема, що питання отримання суддею винагороди до проходження ним кваліфікаційного оцінювання регулюється саме Законом №2453-VI у редакції Закону №192-VIII, а випадки, коли такий суддя не здійснює правосуддя, визначаються Законом №1402-VIII.

56. Далі у рішенні Рішення вказано, якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення частини десятої статті 133 Закону №2453-VI у редакції Закону №192-VIII, є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим.

57. Застосований законодавцем у положенні частини десятої статті 133 Закону №2453-VI у редакції Закону №192-VIII підхід до об`єднання усіх випадків, коли суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу, не можна визнати виправданим, справедливим та домірним, оскільки такий підхід не враховує особливостей кожної категорії підстав нездійснення правосуддя, ступеня обумовленості таких підстав поведінкою судді та інших законодавчо визначених обставин, а отже, невиправдано призводить до звуження обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня їх матеріального забезпечення <…>.

58. Конституційний Суд України вважає, що юридичне регулювання, встановлене положенням частини десятої статті 133 Закону №2453-VI у редакції Закону №192-VIII, яке поширюється на суддів, які не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їхньою поведінкою, звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів, створює загрозу для незалежності як суддів, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддів. Отже, положення частини десятої статті 133 Закону №2453-VI у редакції Закону №192-VIII для цілей застосування окремих положень Закону №1402-VIII суперечить частинам першій, другій статті 126 Конституції України.

59. Таким чином, суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04.12.2018 №11-р/2018.

60. Подібна правова позиція тлумачення наведених норм висловлена Верховним Судом у постанові від 13.10.2021 в справі №120/1655/21-а.

61. Враховуючи аргументацію суду апеляційної інстанції, для правильного вирішення цього спору необхідно розуміти, які причини зумовили нерозгляд заяви позивача про відставку протягом більше ніж 4 років, оскільки саме від причин цього може бути визнане доцільним та виправданим позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу.

62. Водночас вказані істотні обставини судом апеляційної інстанції з`ясовані не були,а тому Суд не може висловити своєї правової позиції в аспекті порушених у касаційній скарзі питань щодо відсутності підстав для виплати позивачу надбавки за вислугу років та доплати за звання кандидата юридичних наук. З огляду на це Суд дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції в цій справі необхідно скасувати, а справу направити до цього самого суду на новий розгляд для того, щоб встановити обставини, які спричинили тривале не звільнення позивача у відставку.

63. Стосовно доводів касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції повинен був закрити провадження в цій справі, оскільки вже була розглянута справа з тотожним позовом, а саме справа №520/94/19, Суд вказує, що в цій справі та справі №520/94/19 однакові сторони, однак предмет та підстави справи різні, оскільки такі стосуються заробітної плати, виплаченої відповідачем позивачу за різні періоди.

64. Доводи касаційної скарги, що представник відповідача був присутній в судовому засіданні 06.09.2019, про що не було вказано в рішенні суду апеляційної інстанції, спростовуються матеріали справи.

65. За змістом частин першої та другої статті 341 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

66. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

67. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

68. Згідно пункту 1 частини другої статті 353 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

69. Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом.

70. З огляду на викладене, Суд приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

VII. Судові витрати

71. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він, відповідно, змінює розподіл судових витрат.

72. Оскільки Суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

73. Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 353, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

74. Касаційну скаргу Апеляційного суду Харківської області задовольнити частково.

75. Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2019 року в справі №520/988/19 скасувати.

76. Справу №520/988/19 за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Харківської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії направити на новий розгляд до Другого апеляційного адміністративного суду.

77. Судові витрати не розподіляються.

78. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська

Судді: О.В. Кашпур

С.А. Уханенко