Постанова

від 24.05.2022 по справі 404/3167/18

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 травня 2022 року м. Кропивницький

справа № 404/3167/18

провадження № 22-ц/4809/535/22

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, суддя-доповідач), Дуковський О. Л., Дьомич Л. М.,

за участю секретаря судового засідання Завітневич О. І.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі:

1)ОСОБА_2 ,

2)державний реєстратор Кіровоградської філії ДП «СЕТАМ» Мірошніченко Олександр Петрович,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:

1)Кіровоградська філія ДП «СЕТАМ»,

2)фізична особа-підприємець ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційні скарги ОСОБА_2 та фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда (суддя Іванова Н. Ю.) від 11 жовтня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 пред`явила позов до державного реєстратора Кіровоградської філії Державного підприємства «Сетам» (далі ДП «Сетам») Мірошніченка Олександра Петровича, ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Кіровоградська філія ДП «Сетам», фізична особа підприємець ОСОБА_3 (залучений до участі у справі ухвалю Кіровського районного суду м. Кіровограда від 19 липня 2018 року Т. 1, с. 49-50) з вимогами:

1)встановити факт проведення повного розрахунку та виконання покупцем договору купівлі-продажу комплексу будівель та споруд від 12 вересня 2013 року у сумі 700 000,00 грн;

2)зобов`язати ОСОБА_2 надати ОСОБА_1 нотаріально засвідчену заяву про факт проведення повного розрахунку за договором купівлі-продажу комплексу будівель та споруд від 12 вересня 2013 року в сумі 700 000,00 грн відповідно до пункту 2.6 договору;

3)зобов`язати державного реєстратора Кіровоградської філії ДП «Сетам» Мірошніченка О. П. провести державну реєстрацію речових прав на комплекс будівель за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу комплексу будівель від 12 вересня 2013 року, та внести ці відомості до Державного реєстру речових прав.

Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що 12 вересня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу комплексу будівель за адресою: АДРЕСА_1 . Земельна ділянка площею 12825,0 кв. м, на якій розташовано вказаний комплекс будівель, не приватизована. Вказаній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3520810100:50:029:0011. Відчужений комплекс будівель належав ОСОБА_2 на праві приватної власності. Продаж за домовленістю сторін вчинено за 700000,00 грн. Розрахунок між сторонами здійснювався зрозстроченням платежу, а саме: в день посвідчення договору покупець сплачує продавцеві 150000,00 грн шляхом переказу коштів з поточного рахунку фізичної особи покупця на поточний рахунок фізичної особи продавця; сума, що залишається, тобто 550000,00 грн, розстрочується і сплачується наступним чином: 100000,00 грн покупець зобов`язаний сплатити продавцю до 12 жовтня 2013 року; 450000,00 грн покупець зобов`язаний сплачувати продавцю до 12 числа кожного місяця, починаючи з листопада 2013 року і закінчуючи серпнем 2014 року, по 45000,00 грн. Факт проведення повного розрахунку та виконання покупцем договору мав засвідчуватися заявою продавця, що є невід`ємною частиною цього договору, справжність підпису на якій буде засвідчено нотаріально.

Позивачка стверджувала, що у червні 2014 року вона достроково виконала умови договору в частині проведення повного розрахунку за придбане майно, сплативши ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 700000,00 грн.

Однак відповідачка відмовилася надати їй нотаріально посвідчену заяву на підтвердження факту виконання зобов`язання оплати товару, заявила що договір є неукладеним.

На час пред`явлення позову у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяження право власності на комплекс будівель за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_2 , що порушує права позивачки на придбане нею майно.

Позивачка звернулась до державного реєстратора Кіровоградської філії ДП «Сетам» Мірошніченка О. П. із нотаріально посвідченою заявою від 25 квітня 2018 року про державну реєстрацію права власності на комплекс будівель, додавши до неї документи згідно з переліком. Проте у відповідь на її звернення виконувач обов`язків директора Кіровоградської філії ДП «СЕТАМ» листом від 11 травня 2018 року повідомив, що йому не зрозуміло з якою метою вона подавала документи. Позивачка вважає, що їй фактично було відмовлено у проведені реєстраційних дій.

Короткий зміст рішення суду

РішеннямКіровського районного суду м. Кіровограда від 11 жовтня 2018 рокупозов задоволено частково. Суд встановив факт проведення повного розрахунку в сумі 700000 грн та виконання ОСОБА_1 договору купівлі-продажу комплексу будівель та споруд від 12 вересня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Бобринецького районного нотаріального округу Кіровоградської області Кіріченко Г. М., реєстр № 608, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Крім того, суд зобов`язав ОСОБА_2 надати ОСОБА_1 нотаріально засвідчену заяву про факт проведення повного розрахунку в сумі 700 000 грн відповідно до п. 2.6 договору купівлі-продажу комплексу будівель та споруд від 12 вересня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Бобринецького районного нотаріального округу Кіровоградської області Кіріченко Г. М., реєстр № 608.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора Кіровоградської філії ДП «Сетам» Мірошніченко Олександра Петровича про проведення державної реєстрації речових прав на комплекс будівель за адресою АДРЕСА_1 відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу комплексу будівель від 12 вересня 2013 р. та внесення цих відомостей до Державного реєстру речових прав відмовлено.

Суд також вирішив питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції вважав доведеним належними та допустимими доказами факт проведення ОСОБА_1 повного розрахунку в сумі 700000,00 грн на виконання договору купівлі-продажу комплексу будівель та споруд від 12 вересня 2013 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

З огляду на факт проведення повного розрахунку, з урахуванням змісту п. 2.6 договору купівлі-продажу, суд вважав ОСОБА_1 кредитором щодо зобов`язання ОСОБА_2 , передбаченого п. 2.6 договору купівлі-продажу, а тому вбачав підстави для задоволення позовної вимоги про зобов`язання відповідача ОСОБА_2 надати ОСОБА_1 нотаріально посвідчену заяву про проведення повного розрахунку.

Поряд з цим суд відмовив у задоволенні позовної вимоги до державного реєстратора Кіровоградської філії ДП «Сетам» Мірошніченко О. П. про зобов`язання провести державну реєстрацію речових прав на комплекс будівель за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу комплексу будівель від 12 вересня 2013 року, внести відомості до державного реєстру речових прав, оскільки позивачкою не надано доказів порушення цим відповідачем її прав, а тому, суд дійшов висновку, що пред`явлена вимога є передчасною.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційних скараг

Апеляційні скаргина рішеннясуду першоїінстанції подаливідповідачка ОСОБА_2 (Т.2,а.с.109 120)та третяособа ФОП ОСОБА_3 (Т. 2, а. с. 47 55).

Короткий зміст апеляційної скарги ОСОБА_2 .

Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач ОСОБА_2 подала до суду апеляційну скаргу в якій просить суд апеляційної інстанції про скасування рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 жовтня 2018 рокута закриття провадження у справі у частині позовних вимог про встановлення факту проведення повного розрахунку в сумі 700000,00 грн та виконання ОСОБА_1 договору купівлі-продажу комплексу будівель та споруд від 12 вересня 2013 року, а в задоволенні інших позовних вимог Просила відмовити в повному обсязі.

В обгрунтування своїх вимог відповідачка зазначила, що суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, в порушення норм процесуального права розглянув справу без представника відповідача, який подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи.

Поза увагою суду залишилось те, що 12 вересня 2013 року ОСОБА_2 і ОСОБА_1 уклали не лише нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу комплексу будівель на суму 700000,00 грн, а й додатковий договір купівлі-продажу інвентаря та обладнання, яке розміщено та змонтовано у згаданому комплексі будівель, на суму 8000000,00 грн. Додатковий договір укладено в простій письмовій формі і він є невід`ємною частиною укладеного договору купівлі-продажу комплексу будівель. Презумпція правомірності додаткового договору судом не спростована.

Ухвалюючи рішення, суд помилково вважав, що така істотна умова договору, як ціна визначена у нотаріально посвідченому договорі купівлі-продажу комплексу будівель, а отже становить 700000,00 грн і сплачена ОСОБА_1 в межах встановленого договором строку, а тому виконана покупцем. Однак суд мав врахувати також додатковий договір та визначену ним ціну, що, на думку відповідачки, спростовує висновок суду про виконання покупцем свого зобов`язання сплатити повну ціну за придбаний товар.

Задовольняючи позовну вимогу про встановлення факту проведення повного розрахунку, суд вважав, що він має характер юридичного факту. Проте, така вимога була пред`явлена позивакою лише на обґрунтування її наступної вимоги про зобов`язання ОСОБА_2 надати нотаріально посвідчену заяву, вказану у п. 2.6 договору купівлі-продажу комплексу будівель. При цьому умова п. 2.6 вказаного договору не має зобов`язального характеру.

Крім того, за твердженням відповідачки, суд не врахував, що позивач просив встановити факт розрахунку за договором у розмірі 700 000 грн, який підтверджений платіжними дорученнями, що долучені до матеріалів справи, а також раніше вже був встановлено рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 14 вересня 2016 року, яке має преюдиційне значення у цій справі. Ба більше, між сторонами немає спору щодо факту розрахунку за договором купівлі-продажу комплексу будівель від 12 вересня 2013 року у розмірі 700 000 грн, тобто предмет спору відсутній, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України є підставою для закриття провадження у справі.

Відповідачка вважає, що суд розглянув справу з порушенням норми ч. 1 ст. 30 ЦПК України про виключну підсудність позову, що виник із приводу нерухомого майна.

ОСОБА_2 вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до державного реєстратора Мірошниченка О. П. є безпідставними так, як позивачка раніше звернулася до реєстратора з питання проведення реєстрації її прав на нерухоме майно у спосіб, який не передбачений законодавством, а тому очікувано отримала відмову.

Вважаючи, що продавець ОСОБА_2 порушила умови п. 2.6 договору купівлі-продажу та зобов`язавши відповідачку видати позивачці нотаріально посвідчену заяву про проведення оплати за товар, суд не врахував, що вказаний пункт договору не містить зобов`язального характеру, не встановлює строк надання такої заяви. При цьому позивачка не надала суду доказів того, що вона зверталася до відповідачки з вимогою виконати цю умову договору.

На переконання відповідачки, позивачка не навела обґрунтованих доводів порушення її прав або інтересів, а тому у цій справі фактично відсутній об`єкт судового захисту.

Крім того, представник відповідача ОСОБА_2 подав письмове клопотання про скасування оскарженого судового рішення та направлення справи для розгляду до Бобринецького районного суду Кіровоградської області до виключної територіальної підсудності якого відноситься цей спір.

Короткий зміст апеляційної скарги ФОП ОСОБА_3 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ФОП ОСОБА_3 , від імені якого дієпредставник - адвокат Кулібаба М. І., також подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, в якій просить суд апеляційної інстанції про скасування рішення і направлення справи до Бобринецького районного суду Кіровоградської області за встановленою підсудністю.

Апелянт зазначив, що судрозглянув справу з порушенням правилі територіальної (виключної) підсудності, не зважав на те, що спір виник з приводу нерухомого майна, що знаходиться на території Бобринецького району Кіровоградської області, тому справа підсудна Бобринецькому районному суду Кіровоградської області.

Суд неправомірно відмовив у задоволенні клопотання представника ФОП ОСОБА_3 про відкладення судового розгляду, у зв`язку із зайнятістю в іншій справі чим позбав учасника справи можливості надати суду додаткові докази по справі, серед яких технічний паспорт та висновок оціночно-будівельної експертизи, які свідчать про те, що комплексу будівель інкубаторної станції, який зазначений в договорі купівлі-продажу за вказаною адресою не існує. Натомість існує комплекс будівель з вмонтованою лінією по переробці насіння соняшника, вартість якого на момент укладення договору купівлі-продажу складала 8000000,00 грн з яких позивачка сплатила лише 4130000,00 грн. У зв`язку з цим апелянт вважає, що суд не був справедливим та неупередженим.

Крім того, за твердженням апелянта, суд не врахував, що позивач просив встановити факт розрахунку за договором у розмірі 700 000 грн, який підтверджений платіжними дорученнями, що долучені до матеріалів справи, а також раніше вже був встановлено рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 14 вересня 2016 року, яке має преюдиційне значення у цій справі. Ба більше, між сторонами немає спору щодо факту розрахунку за договором купівлі-продажу комплексу будівель від 12 вересня 2013 року у розмірі 700 000 грн, тобто предмет спору відсутній, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України є підставою для закриття провадження у справі.

Встановивши факт проведення повного розрахунку за договором купівлі-продажу від 12 вересня 2013 року в сумі 700000,00 грн, суд не врахував додатковий договір, який є невід`ємною частиною основного договору, на суму 8000000,00 грн, яку позивачка повністю не сплатила. Стосовно ж сплати 700000,00 грн, то стосовно цього спору немає так, як ця обставина вже була раніше встановлена рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 14 вересня 2016 року, що має преюдиційне значення.

Відзиви на апеляційні скарги від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надійшли.

Позиції сторін, висловлені у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції

Представник третьої особи ФОП ОСОБА_3 адвокат Кулібаба М. І. підтримав подану ним апеляційну скаргу, а також визнав обґрунтованість апеляційної скарги ОСОБА_2 .

Представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Юрах В. М. апеляційні скарги на рішення суду не визнав, просив суд відмовити в їх задоволенні.

Іншіучасники справиповідомленні належнимчином прочас,дату тамісце розглядусправи,але всудове засіданняне з`явилися,про поважніпричини неявкисуд неповідомили,щозгідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Суд першої інстанції встановив такі обставини:

12 вересня 2013 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу комплексу будівель, посвідчений приватним нотаріусом Бобринецького районного нотаріального округу Кіровоградської області Кіріченко Г.М., зареєстровано в реєстрі за № 608 (Т. 1, а.с. 16-18).

Згідно п. 1.1, п. 1.2 вказаного договору, продавець передав належний йому на праві приватної власності комплекс будівель у власність покупця, а покупець прийняв комплекс будівель та сплатила за нього обговорену суму. Комплекс будівель, що відчужуються за даним договором та розташований в АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 12 825 кв.м, яка не приватизована. Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-3500452602013, виданого відділом Держземагентства у Бобринецькому районі від 11 вересня 2013 року, вказаній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3520810100:50:029:0011.

Відповідно до п.1.4. договору, комплекс будівель, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 18451535208, який відчужується за цим договором складається з: будинку тваринника, ганка, авто гаража, ганка, мийки, складу для кормів, електростанції дизельної, ганку, котельні, ганку, інкубаторію, цеху підрощування, ганку, сараю, пожежної водойми, площадки для мийки, огорожі, КТП. Згідно відомостей, викладених у звіті з оцінки нерухомого майна від 01 липня 2013 року, виданого суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_4 , оціночна вартість комплексу будівель становить 692000,00 грн. Зазначені документи пред`явлені нотаріусу при укладенні цього договору і залишаються в його справах на зберіганні.

Продаж комплексу будівель за домовленістю сторін вчинявся за 700000,00 грн Зазначену у цьому договорі ціну продажу продавець та покупець вважають прийнятною і вигідною для себе (п. 2.1 договору).

Згідно з п. 2.2, п. 2.3, п. 2.4 цього договору, розрахунок між сторонами здійснюється з розстроченням платежу. В день посвідчення цього договору покупець сплачує продавцеві 150000,00 грн шляхом переказу коштів з поточного рахунку фізичної особи-покупця на поточний рахунок фізичної особи-продавця. Сума, що залишається, тобто 550000,00 грн розстрочується і сплачується наступним чином: 100000,00 грн покупець зобов`язаний сплатити продавцю до 12 жовтня 2013 року; 450000,00 грн покупець зобов`язаний сплачувати продавцю до 12 числа кожного місяця починаючи з листопада 2013 року і закінчуючи серпнем 2014 року по 45000 грн щомісячно.

Відповідно до п. 2.5. договору, усі платежі сплачуються покупцем продавцеві шляхом переказу коштів з поточного рахунку фізичної особи-покупця на поточний рахунок фізичної особи-продавця не пізніше 12 числа кожного календарного місяця.

Факт проведення повного розрахунку та виконання покупцем договору, засвідчується заявою покупця, що є невід`ємною частиною цього договору, справжність підпису на якій буде засвідчено нотаріально (п. 2.6 договору).

Згідно з п. 3.3 цього договору, обов`язки покупця: сплатити за комплекс будівель ціну, встановлену цим договором. Прийняти комплекс будівель у стані, що відповідає санітарним та технічним нормам щодо комплексу будівель й умовам цього договору.

Права покупця: вимагати від продавця передання комплексу будівель після повної сплати цін за комплекс будівель. Вимагати від продавця виконання інших обов`язків за цим договором (п. 3.4 договору).

Відповідно до п. 4.1. договору, сторони стверджують, що: укладення договору відповідає їх інтересам; волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін; договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які в ньому обумовленні; у тексті цього договору зафіксовані всі істотні умови, що стосуються купівлі-продажу комплексу будівель. Будь-які попередні домовленості, які мали місце до укладення цього договору і не відображені у його тексті, після підписання договору не матимуть правового значення.

Згідно п. 4.3 договору, сторони стверджували, що цей договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину. Продавці стверджують, що продаж комплексу будівель ними здійснено за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного, так і морального, не під впливом обману та не у наслідок тяжких обставин.

Відповідно до п. 4.7. договору купівлі-продажу, всі зміни та доповнення до цього договору, що зроблені за узгодженням сторін повинні бути нотаріально посвідчені.

Відповідно до пункту 4.9 вказаного договору, державна реєстрація права власності на нерухоме майно є обов`язковою. Право власності на комплекс будівель у покупця виникає з моменту державної реєстрації.

Крім того, 12 вересня 2013 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено у письмовій формі без нотаріального посвідчення додатковий договір до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу комплексу будівель, що розташований в АДРЕСА_1 від 12 вересня 2013 року (Т. 1, а. с. 69).

Згідно з умовами цього додаткового договору, за згодою сторін (продавця та покупця) вартість даного комплексу будівель, обладнання та інвентаря в сумі складає 8000000,00 грн. За згодою сторін комплекс будівель складає 700000,00 грн., а вартість інвентаря та обладнання в даному комплексі будівель складає 7300000,00 грн. Розрахунок між продавцем та покупцем за даний комплекс будівель у сумі 700000,00 грн здійснюється згідно з умовами нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 12 вересня 2013 року, а розрахунок за інвентар та обладнання на даному комплексі будівель у сумі 7300000,00 грн здійснюється згідно з графіком погашення, що додається до даного договору і є невід`ємною його частиною.

Платіжними дорученнями № 5136182 від 12 вересня 2013 року на суму 150000,00 грн, № 5459510 від 11 жовтня 2013 року на суму 100000,00 грн, № 5767401 від 11 листопада 2013 року на суму 45000,00 грн, № 6124464 від 12 грудня 2013 року на суму 45000,00 грн, № 6424711 від 13 січня 2014 року на суму 45000,00 грн, № 6735246 від 11 лютого 2014 року на суму 45000,00 грн, № 7029701 від 12 березня 2014 року на суму 45000,00 грн, № 7367331 від 11 квітня 2014 року на суму 45000,0 грн, № 7638730 від 12 травня 2014 року на суму 45000,00 грн, № 7939019 від 11 червня 2014 року на суму 45 000 грн та № 8023440 від 19 червня 2014 року на суму 90000,00 грн ОСОБА_5 сплатила ОСОБА_2 700000,00 грн (Т. 1, а.с. 24-34).

Здійснення ОСОБА_1 у період з 12 вересня 2013 року по 19 червня 2014 року переказу грошових коштів ОСОБА_2 кошти на загальну суму 700000,00 грн підтверджується також довідкою ПАТ «Креді Агріколь Банк» № 163 від 28 квітня 2015 року (Т. 1, а.с. 23).

25 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до державного реєстратора Кіровоградської філії ДП «Сетам» Мірошніченка Олександра Петровича із заявою, посвідченою приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Ковлаенко Г. Г., зареєстровано у реєстрі за № 422, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у порядку ст. 20 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» на об`єкт нерухомого майна, реєстраційний номер у Державному реєстрі прав 18451535208 Т. 1, а. с. 15). До вказаної заяви додавались: нотаріально засвідчена копія договору купівлі-продажу комплексу будівель від 12 вересня 2013 року; нотаріально засвідчена копія паспорта ОСОБА_1 ; нотаріально засвідчена копія ідентифікаційного номера ОСОБА_1 ; нотаріально засвідчена копія довідки ПАТ «Креді Агріколь банк»; нотаріально засвідчена копія платіжного доручення № 7939019 від 11 червня 2014 року; нотаріально засвідчена копія платіжного доручення № 5136182 від 12 вересня 2013 року; нотаріально засвідчена копія платіжного доручення № 5459510 від 11 жовтня 2013 року; нотаріально засвідчена копія платіжного доручення № 5767401 від 11 листопада 2013 року; нотаріально засвідчена копія платіжного доручення № 6124464 від 12 грудня 2013 року; нотаріально засвідчена копія платіжного доручення № 6424711 від 13 січня 2014 року; нотаріально засвідчена копія платіжного доручення № 6735246 від 11 лютого 2014 року; нотаріально засвідчена копія платіжного доручення № 7029701 від 12 березня 2014 року; нотаріально засвідчена копія платіжного доручення № 7367331 від 11 квітня 2014 року; нотаріально засвідчена копія платіжного доручення № 7638730 від 12 травня 2014 року; нотаріально засвідчена копія платіжного доручення № 8023440 від 19 червня 2014 року; квитанція про сплату адміністративного збору за скорочені терміни розгляду заяви за державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно.

Виконуючий обов`язки директора Кіровоградської філії ДП «СЕТАМ» Бойченко О. О. листом № 34/28-13-18 від 11 травня 2018 року повідомив ОСОБА_1 : «з 01 січня 2013 року набрали чинності зміни до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», які полягають в тому, що державним реєстратором, зокрема, є нотаріус - як спеціальний суб`єкт, на якого покладені функції державного реєстратора речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Нотаріус здійснює державну реєстрацію прав власності, реєстрація яких була проведена раніше, тобто до 1 січня 2013 року, а також здійснює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно в результаті нотаріальної дії з такими об`єктами, якщо він приймає та формує відповідну заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень відповідно. Для розгляду поданих Вами документів необхідно пояснити з якою ціллю були надіслані копії на адресу Кіровоградської філії ДП «Сетам» (Т. 1, а. с. 37).

За інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна станом на 22 травня 2018 року власником об`єкта нерухомого майна № 124756229 - комплексу будівель, який складається з: будинку тваринника, ганка, авто гаража, ганка, мийки, складу для кормів, електростанції дизельної, ганку, котельні, ганку, інкубаторію, цеху підрощування, ганку, сараю, пожежної водойми, площадки для мийки, огорожі, КТП; за адресою: АДРЕСА_1 , являється ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу № 126 від 07 березня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Бобринецького районного нотаріального округу Кіровоградської області Кіріченко Г.М. (Т. 1, а. с. 40-41).

Апеляційний суд додатково встановив такі обставини:

01 жовтня 2017 року ОСОБА_2 (наймодавець за договором) та ФОП ОСОБА_3 (наймач за договором) уклали договір найму комплексу будівель. Згідно з п. 1.1 цього договору наймодавець передав наймачу у строкове платне користування належний наймодавцю на праві власності комплекс будівель, загальною площею 3334,1 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та складається з: будинку тваринника, ганка, авто гаража, ганка, мийки, складу для кормів, електростанції дизельної, ганку, котельні, ганку, інкубаторію, цеху підрощування, ганку, сараю, пожежної водойми, площадки для мийки, огорожі, КТП. Згідно з п. 3.1 договору він укладений строком на 2 роки і 11 місяців, тобто з 01 жовтня 2017 року по 31 серпня 2020 року (Т. 1, а. с.78-82).

Відповідно до копії акта прийому-передачі до договору найму комплексу будівель від 01 жовтня 2017 ОСОБА_2 передала, а ФОП ОСОБА_3 прийняв у строкове платне користування в найм комплекс будівель, загальною площею 3334,1 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (Т. 1. а. с. 83).

19 листопада 2009 між ФОП ОСОБА_3 та Бобринецька міська рада уклали договір оренди земельної ділянки для розміщення та обслуговування комплексу будівель, яка знаходиться: АДРЕСА_1 (Т. 1, а. с. 84-87).

Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

За змістом частин 1, 4 ст. 367 ЦПК України здійснюючи правосуддя у порядку, встановленому процесуальним законом, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У цій справі рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 жовтня 2018 рокуоскаржили в апеляційному порядку два учасники справи: відповідачка ОСОБА_2 та третя особа на стороні відповідача - ФОП ОСОБА_3 .

Вимоги їх апеляційних скарг є різними, однак доводи, викладені в обох скаргах, однакові, тому колегія суддів оцінює їх одночасно.

Стосовно доводів апеляційних скарг про порушення судом норм процесуального права

Обидва апелянти у своїх апеляційних скаргах стверджували, що суд першої інстанції розглянув справу з порушенням правил виключної підсудності, тобто всупереч нормі ч. 1 ст. 30 ЦПК України.

Нормами ст. 378 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).

Справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв`язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.

Ця справа переглядається в апеляційному порядку не вперше.

Зокрема, постановою Кропивницького апеляційного суду від 26 березня 2019 року апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_3 задоволено, ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 червня 2018 року про відкриття провадження у справі скасовано.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна та стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема, щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно тощо.Зі змісту позовної заяви вбачається, що спір між сторонами виник з приводу купівлі-продажу нерухомого майна, а саме комплексу будівель, що розташовані на АДРЕСА_1 .

Апеляційний суд вважав, що у такому випадку до позовних вимог необхідно застосувати правила виключної підсудності.Відповідно до статті 30 ЦПК України цей позов повинен розглядатися за місцем знаходження спірного нерухомого майна, що розташоване на АДРЕСА_1 , а саме у Бобринецькому районному суді Кіровоградської області.

Постановою Верховного Суду від 07 квітня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову Кропивницького апеляційного суду від 26 березня 2019 року скасовано, ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 15 червня 2018 рокузалишено в силі. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Приймаючи указану постанову, суд касаційної інстанції виходив із того, що апеляційний суд необґрунтовано поновивФОП ОСОБА_3 строк на апеляційне оскарження та відкрив апеляційне провадження у справі.

Разом з тим суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, щосуд апеляційної інстанції правильно зазначив про необхідність визначення територіальної підсудності цієї справи за правилами частин 1 і 8 статті 30 ЦПК України.

Також суд касаційної інстанції зазначив, що хоча районний суд відкрив провадження у справі з порушенням вимог статті 30 ЦПК України, дія ухвали суду про відкриття провадження у справі в порядку загального позовного провадження від 15 червня 2018 року вже закінчилися (вичерпана), справу розглянуто судом по суті, а отже, заперечення учасників справи щодо визначення районним судом її територіальної підсудності можуть включатися до апеляційної скарги на рішення суду відповідно до частини другої статті 353 ЦПК України.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 16 червня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Кулібаба Михайло Іванович, задовольнити частково, а саме: рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 жовтня 2018 року скасовано, а справу за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора Кіровоградської філії ДП «СЕТАМ» Мірошніченка Олександра Петровича, ОСОБА_2 , треті особи: Кіровоградська філія ДП «СЕТАМ», фізична особа підприємець ОСОБА_3 про встановлення факту повного розрахунку та виконання умов договору за грошовим зобов`язанням за договором купівлі-продажу комплексу будівель від 12 вересня 2013 року, та зобов`язання провести державну реєстрацію речових прав цього правочину - направлено на розгляд до Бобринецького районного суду Кіровоградської області.

При цьому рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 жовтня 2018 року ухвалине з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності). Суд також зазначив, що територіальна підсудність цієї справи визначається за правилами частин 1 і 8 статті 30 ЦПК України, за місцезнаходженням майна - комплексу будівель на АДРЕСА_1 .

Постановою Верховного Суду від 19 січня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, а касаційну скаргу представника ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Кропивницького апеляційного суду від 16 червня 2021 року скасовано, а справу направлено о суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, Верховний Суд вказав, що суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що територіальна підсудність цієї справи має визначається за правилами частин першої і восьмої статті 30 ЦПК України, за місцезнаходженням майна комплексу будівель на АДРЕСА_1 .

Разом з тим Верховний Суд не погодився з висновками суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції і направленням справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю з огляду на таке.

Частина 2 статті 378 ЦПК України визначає, що справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв`язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.

ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 , як особи, які подали апеляційні скарги на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 жовтня 2018 року, у суді першої інстанції не заявляли клопотань про непідсудність цієї справи Кіровському районному суду Кіровоградської області.

Суд також вказав, що посилання представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_6 у відзиві на позовну заяву на те, що у даній справі позивач залучив державного реєстратора Кіровоградської філії ДП «Сетам» з метою змінити підсудність Бобринецького районного суду Кіровоградської області на Кіровоградський районний суд м. Кіровограда, не можуть бутипідставою для скасування рішення суду першої інстанції та направлення справи на новий розгляд у зв`язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності),оскільки вони зводяться до незгоди представника відповідача зі складом сторін спору та у розмінні ч. 2 ст. 378 ЦПК України не єклопотанням (заявою) про непідсудність цієї справи суду, а подане представником ОСОБА_6 до апеляційного суду клопотання про застосування виключної підсудності за правилами ч. 1 ст. 30 ЦПК України не підлягало прийняттю до уваги апеляційним судом, а справи підлягала розгляду по суті.

Крім того, в цій постанові Верховний Суд дав оцінку аргументам ОСОБА_2 про відсутність спору в частинівстановлення факту проведення повного розрахунку за договором купівлі-продажу комплексу будівель та споруд від 12 вересня 2013 року у сумі 700000,00 грні наявність підстав длязакриття провадження у справі в цій частині на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України відхиляються Верховним Судом з огляду на те, що предмет спору був наявний як на час пред`явлення позову, так і продовжує існувати наразі, зокрема ОСОБА_2 заперечує факт повного виконання ОСОБА_1 умов договору купівлі-продажу комплексу будівель від 12 вересня 2013 року та не виконує зобов`язання, передбачені вказаним договором, щодо надання нотаріально засвідченої заяви про підтвердження вказаного факту, що позбавляє позивача можливості зареєструвати право власності на придбане майно, тому підстав для закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України немає.

Тож Верховний Суд фактично вже перевірив аргументи ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 , які ними були викладені в апеляційних скаргах та касаційних скаргах, та надав на них обґрунтовані відповіді, відхилив їх.

Відповідно до ч. 5 ст. 411 ЦПК України висновкисуду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

У зв`язку із наведеним, колегія суддів апеляційного суду відхиляє вказані доводи апеляційних скарг, а також вимоги апеляційної скарги ФОП ОСОБА_3 в яких він просив про скасування оскаржуваного рішення і направлення справи до Бобринецького районного суду Кіровоградської області за встановленою підсудністю та частково вимоги апеляційної скарги ОСОБА_2 в яких вона просила про скасування рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 жовтня 2018 рокута закриття провадження у справі у частині позовних вимог про встановлення факту проведення повного розрахунку в сумі 700000,00 грн та виконання ОСОБА_1 договору купівлі-продажу комплексу будівель та споруд від 12 вересня 2013 року.

Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що суд необґрунтовано відмовив в клопотанні її представника про відкладення розгляду справи. чим порушив її право на участь у судовому засіданні, то такі доводи є безпідставними з огляду на таке.

28 вересня 2018 року представник ОСОБА_2 адвокат Тупало М. П. подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи, який призначено на 01 жовтня 2018 року у зв`язку з його відрядженням до м. Дніпро (Т. 1, а. с. 191).

З протоколу судового засідання від 01 жовтня 2018 року (Т. 1, а. с. 192, запис 17) вбачається, що суд розглянув клопотання адвоката Тупало М. П. і задовольнив його, відклавши розгляд справи на 11 жовтня 2018 року.

11 жовтня 2018 року в судове засідання, у якому завершено розгляд справи, відповідачка ОСОБА_2 та її представник - ОСОБА_6 не з`явилися, останній подав до суду клопотання про відкладення розгляд справи у зв`язку із зайнятістю в іншому процесі (Т. 1, а. с. 209).

З протоколу судового засідання від 11 жовтня 2018 року (Т. 1, а. с. 216, запис 26) вбачається, що суд розглянув клопотання адвоката Тупало М. П., але на цей раз постановив ухвалу про відмову в задоволенні клопотання.

Така ухвала суду відповідає припису ч. 4 ст. 223 ЦПК України відповідно до якої у разіповторної неявкив судовезасідання відповідача,повідомленого належнимчином,суд вирішуєсправу напідставі наявниху нійданих чидоказів.

Отже, цей аргумент апеляційної скарги ОСОБА_2 апеляційним судом відхиляється.

Стосовно доводу апеляційної скарги ФОП ОСОБА_3 про те, що суд не дав можливості його представнику адвокату Кулібабі М. І. ознайомитися з матеріалами справи на підставі його заяви від 04 жовтня 2018 року (Т. 1, а. с. 202), колегія суддів апеляційного суду враховує, що на заяві стоїть резолюція «Ознайомити», але докази ознайомлення відсутні. Тож право відповідача, передбачене п. 1 ч. 1 ст. 43 ЦПК України, імовірно не було реалізоване, причини з яких воно не реалізоване суду невідомі.

З огляду на відсутність доказів вжиття судом першої інстанції дієвих заходів щодо надання представнику відповідача реальної можливості ознайомитися з матеріалами справи, відповідальність за нереалізацію такого права покладається на суд.

Проте, відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Підстав вважати, що це порушення норм процесуального права привело до неправильного вирішення справи немає.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не встановив порушень судом першої інстанції норм процесуального права, які б були підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення.

Щодо рішення суду по суті спору

У цій справі спір виник між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 сто воно виконання умов укладеного між ними договору купівлі-продажу, а також спір між ОСОБА_1 і державним реєстратором Мірошніченком О. П. стосовно нездійснення державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Рішеням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 жовтня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено, а в задоволенні позовної вимоги до державного реєстратора Мірошніченка О. П. відмовлено.

Позивачка ОСОБА_1 , відповідач державний реєстратор Мірошніченко О. П. а також третя особа Кіровоградська філія ДП «СЕТАМ» рішення суду не оскаржували.

Відповідач ОСОБА_2 і третя особа ФОП ОСОБА_3 оскаржили рішення суду, однак в апеляційних скаргах жоден з них не вказав в чому полягає неправильність, незаконність чи необґрунтованість рішення в частині відмови в задоволенні позову до державного реєстратора Мірошніченка О. П. Крім того, вимог про зміну рішення в цій частині або про ухвалення протилежного за змістом рішення вони не висували.

Тож, з урахуванням встановлених ст. 367 ЦПК України меж розгляду справи судом апеляційної інстанції, суд переглядає справу в межах задоволених судом першої інстанції позовних вимог.

Таким чином апеляційний суд має перевірити правильність висновків суду першої інстанції про повне виконання ОСОБА_1 умов договору купівлі-продажу від 12 вересня 2013 року в частині оплати товару, а також виконання ОСОБА_2 пункту 2.6 вказаного договору.

Правові норми, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1ст. 509 ЦК України).

Зобов`язання виникають з підстав, встановленихст. 11 ЦК України, зокрема, з договорів.

Згідно зі ст.526,ст. 530 ЦК Українизобов`язання має виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Частинами 1 та 4 статті 545 ЦК України встановлено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

За змістом ст. 599 ЦК України, виконання зобов`язання, проведеного належним чином, припиняє його.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 3 ч. 1ст. 611 ЦК Україниу разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1ст. 612 ЦК України).

За змістом частин 1 та 2 статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа єневинуватою,якщо вонадоведе,що вжилавсіх залежнихвід неїзаходів щодоналежного виконаннязобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1ст. 628 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (ст. 657 ЦК України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно достатті 632цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (ч. 1 ст. 691 ЦК України).

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (ч. 2 ст. 692 ЦК України).

Умови договору, які регулюють спірні правовідносини

Суд першої інстанції правильно встановив, що відповідно до норм ст. 655, 657 ЦК України 12 вересня 2013 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу комплексу будівель, посвідчений приватним нотаріусом Бобринецького районного нотаріального округу Кіровоградської області Кіріченко Г.М., зареєстровано в реєстрі за № 608.

Умови цього договору передбачають, зокрема, таке.

Продаж комплексу будівель за домовленістю сторін вчинявся за 700000,00 грн Зазначену у цьому договорі ціну продажу продавець та покупець вважають прийнятною і вигідною для себе (п. 2.1 договору).

Згідно з п. 2.2, п. 2.3, п. 2.4 цього договору, розрахунок між сторонами здійснюється з розстроченням платежу. В день посвідчення цього договору покупець сплачує продавцеві 150000,00 грн шляхом переказу коштів з поточного рахунку фізичної особи-покупця на поточний рахунок фізичної особи-продавця. Сума, що залишається, тобто 550000,00 грн розстрочується і сплачується наступним чином: 100000,00 грн покупець зобов`язаний сплатити продавцю до 12 жовтня 2013 року; 450000,00 грн покупець зобов`язаний сплачувати продавцю до 12 числа кожного місяця починаючи з листопада 2013 року і закінчуючи серпнем 2014 року по 45000 грн щомісячно.

Відповідно до п. 2.5. договору, усі платежі сплачуються покупцем продавцеві шляхом переказу коштів з поточного рахунку фізичної особи-покупця на поточний рахунок фізичної особи-продавця не пізніше 12 числа кожного календарного місяця.

Факт проведення повного розрахунку та виконання покупцем договору, засвідчується заявою покупця, що є невід`ємною частиною цього договору, справжність підпису на якій буде засвідчено нотаріально (п. 2.6 договору).

Відповідно до п. 4.7. договору купівлі-продажу, всі зміни та доповнення до цього договору, що зроблені за узгодженням сторін повинні бути нотаріально посвідчені.

Отже, зі змісту договору купівлі-продажу комплексу будівель від 12 вересня 2013 року вбачається, що його предметом є комплекс будівель, що розташований в АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 12825 кв.м і складається з такого: будинку тваринника, ганка, авто гаража, ганка, мийки, складу для кормів, електростанції дизельної, ганку, котельні, ганку, інкубаторію, цеху підрощування, ганку, сараю, пожежної водойми, площадки для мийки, огорожі, КТП.

Сторони договору домовилися про продаж цього майна за ціною 700000,00 грн, які покупець (позивачка ОСОБА_1 ) зобов`язана сплатити продавцю (відповідачці ОСОБА_2 ) з розстроченням платежу до 12 серпня 2014 року.

Таким чином, на час укладення договору купівлі-продажу комплексу будівель, погоджена воля сторін була направлена на те, що покупець має сплатити 700000,00 грн, як ціну саме комплексу будівель, а не будь-якого іншого майна, що є виконанням ним договору і цей факт засвідчується нотарільно посвідченою заявою покупця.

Суд першої інстанції на підставі досліджених ним письмових доказів, а саме платіжних доручень (Т. 1, а.с. 24-34), встановив, що ОСОБА_1 достроково (до спливу встановленого договором кінцевого строку) сплатила ОСОБА_2 обумовлену договором купівлі-продажу вартість комплексу будівель (700000,00 грн).

Відповідачка ОСОБА_2 під час розгляду справи в суді визнала факт отримання нею цієї суми грошових коштів від покупця.

Встановивши, що позивачка сплатила ціну майна, яке є предметом договору, суд на підставі п. 2.6 договору купівлі-продажу та ч. 1 ст. 545 ЦК України дійшов обґрунтованого висновку, що позивачка має право на отримання від ОСОБА_2 розписки (нотаріально посвідченої заяви) про виконання нею зобов`язання.

Заперечення відповідачки ОСОБА_2 про те, що позивачка неповністю виконала грошові зобов`язання за договором оскільки, на її думку, загальна вартість договору становить не 700000,00 грн, 8000000,00 грн (700000,00 грн вартість комплексу будівель, а 7300000,00 грн вартість інвентаря та обладнання), обгрунтовано не взято до уваги судом першої інстанції.

По-перше, на час укладення нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу комплексу будівель домовленість сторін охоплювала лише права і обов`язки сторін щодо комплексу будівель, а не будь-якого іншого майна, а тому п. 2.6 договору повною мірою стосується підтвердження оплати покупцем ціни цього товару.

По-друге, додатковий договір до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу комплексу будівель від 12 вересня 2013 року, на який посилається відповідачка, всупереч п. 4.7 основного договору нотаріально не посвідчений, а отже не відповідає вимогам ч. 1 ст. 209 ЦК України.

По-третє, відповідно до ч. 1 ст. 545 ЦК України ОСОБА_2 , яка прийняла від ОСОБА_1 виконання грошового зобов`язання сплатити вартість комплексу будівель, зобов`язана на її вимогу видати документ (заяву) про одержання виконання у тому розмірі, в якому зобов`язання є виконаним.

Відмова ОСОБА_2 видати ОСОБА_1 передбачену договором розписку на підтвердження отримання нею оплати за проданий комплекс будівель суперечить умовам договору та принципу добросовісності цивільного законодавства.

Однак саме лише встановлення обставин справи, якими позивач обґрунтовує свої вимоги не є достатньою підставою для ухвалення позитивного рішення.

Згідно зі ст.55 Конституції Україниправа та свободи людини і громадянина захищаються судом.

Отже, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Зокрема, таке право закріплене в ст. 16 ЦК України та ст. 4 ЦПК України.

Об`єктом судового захисту є саме порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси їх носіїв.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

З наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених прав у спосіб, який передбаченийзакономабо договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача. Якщозаконабо договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала свою позицію стосовно належності та ефективності застосовуваного способу захисту прав, свобод та інтересів позивачів. Наприклад, такі позиції висловлені у постановах від 5 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, від 04 червня 2019 року у справі №916/3156/17, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19.

Зокрема, у пунктах 6.6. 6.7., 6.13. постанови від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 Велика Палата Верховного Суду вказала: «6.6. Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захистузакономабо договором; 2) чи передбаченийзакономабо договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

6.7. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбаченийзакономабо договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбаченийзакономабо договором, проте є ефективним та не суперечитьзакону, азаконабо договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

6.13.Крім того, Велика Палата Верховного Суду знов звертає увагу, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19)».

Таким чином, обов`язковими умовами задоволення позову, є доведення позивачем фактів порушення його прав, на захист яких пред`явлено позов, та обрання ним належного і ефективного способу захисту.

Характер правовідносин, які склалися між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , як сторонами договору купівлі-продажу комплексу будівель, дають підстави для висновку, що вони полягають у переході від продавця до покупця права власності на майно за плату.

Відповідно до п. 3.4 договору купівлі-продажу покупець має право вимагати від продавця передання комплексу будівель після повної сплати ціни за нього, а також вимагати інших обов`язків за договором.

Це право покупця співвідноситься з обов`язком продавця передати йому комплекс будівель, який встановлений п. 3.1 договору купівлі-продажу.

Отже, виконання ОСОБА_1 зобов`язання сплатити обумовлену договором вартість комплексу будівель породжує правові наслідки у вигляді зобов`язання продавця ОСОБА_2 передати їй придбане майно, а також видати документ на підтвердження факту виконання зобов`язання покупцем.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 не виконала своє зобов`язання по передачі комплексу будівель покупцю ОСОБА_1 , натомість вона передала його ФОП ОСОБА_3 , уклавши з ним договір найму від 01 жовтня 2017 року (Т. 1, а. с. 78-82). Згодом, у зв`язку з укладенням договору найму, ФОП ОСОБА_3 набув право користування земельною ділянкою на якій розміщено цей комплекс будівель, уклавши з Бобринецькою міською радою договір оренди земельної ділянки від 19 листопада 2009 року (Т. 1, а. с. 84-87)

Позивачка в позовній заяві посилалася на невиконання продавцем умов договору та порушення її прав на нерухоме майно, однак вимог до ОСОБА_2 про витребування майна або вимог про його передання відповідно до умов договору (п. 5 ч. 2 ст. 16. Ч. 1 ст. 620, ч. 2 ст. 665, ч. 4 ст. 695 ЦК України) не пред`являла.

Крім того, вона не пред`являла будь-яких вимог і до ФОП ОСОБА_3 , якому куплене нею майно фактично було передане продавцем.

За таких обставин задоволення вимог позивачки про встановлення факту проведення повного розрахунку в сумі 700000 грн та виконання ОСОБА_1 договору купівлі-продажу комплексу будівель та споруд від 12 вересня 2013 року, а також зобов`язання ОСОБА_2 надати ОСОБА_1 нотаріально засвідчену заяву про факт проведення повного розрахунку відповідно до п. 2.6 договору купівлі-продажу комплексу будівель та споруд від 12 вересня 2013 року не буде відповідати вимогам належності та ефективності обраного позивачем способу захисту та не призведе до захисту її майнових прав.

Факт проведення нею повного розрахунку за майно є обставиною, з якою пов`язується настання певного правового наслідку, але саме лише встановлення цього факту не може розглядатися, як спосіб захисту порушеного права та безпосередньо не приведе до його поновлення, навіть у поєднанні з вимогою про зобов`язання відповідачки надати нотаріально посвідчену заяву про виконання зобов`язання.

Вимоги про визнання зобов`язання покупця ОСОБА_1 припиненим у зв`язку з його виконанням, тобто вимоги на підставі ст. 599 ЦК України, позивачка не пред`явила.

До того ж відповідно до статті 16 ЦК Україниправа та законні інтереси захищаються, у тому числі, шляхом визнання наявності або відсутності прав. За висновками Верховного Суду України, сформульованими в постанові від 21 листопада 2012 року у справі № 6-134цс12, згідно з п. 1 ч. 2ст. 16 ЦК Україниодним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність. Велика Палата Верховного Суду погодилася з такими висновками і вважає, що визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності (постанова від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Спосіб захисту, передбачений п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права.

Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов`язку особи - боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове рішення має забезпечити, щоб обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх, а тому такий спосіб захисту є виключно превентивним.

Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права (майнового права), а не на превентивний захист інтересу. Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту.

У справі, яка переглядається в апеляційному порядку, позивачка вказувала, що відповідачка не виконала свої договірні зобов`язання, порушила її права на придбане за договором нерухоме майно, тобто в спірних правовідносинах застосування превентивного способу захисту, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 16 ЦК України, навіть якби про застосування такого позивачка заявила вимогу, не був би ефективним.

У позовній заяві позивачка пов`язувала відмову відповідачки від надання нотаріально посвідченої заяви про виконання покупцем зобов`язання з утрудненням у здійсненні реєстрації права власності на придбане за договором нерухоме майно.

Однак, позивачка не обґрунтувала наявності такого зв`язку. Зокрема, вона не вказала норми права, які б покладали на неї, як заявника прав, обов`язок надати державному реєстратору підтвердження виконання нею зобов`язання за договором, не надала доказів того, що відсутність заяви відповідачки-продавця стало підставою для відмови у вчиненні реєстраційної дії.

До того ж надання ОСОБА_2 заяви, передбаченої п. 2.6 договору купівлі-продажу комплексу будівель, не являється умовою набуття позивачкою права власності на майно за договором.

На переконання колегії суддів апеляційного суду умова п. 2.6 цього договору направлена на регулювання відносин його сторін, у випадку виникнення між ними спору щодо виконання договору, а не на регулювання їх відносини з третіми особами, або відносин з приводу реєстрації прав, які виникли на підставі договору.

Підсумовуючи, колегія суддів наголошує, що у зв`язку з тим, що з огляду на обставини цієї справи позивачка обрала неналежний та неефективний спосіб захисту свого порушеного права, а тому в задоволенні її вимог до ОСОБА_2 слід відмовити саме з цієї підстави.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд першої інстанції неправильно встановив характер спірних правовідносин сторін, не правильно застосував норми права, які підлягають застосуванню до правовідносин ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , не врахував висновки Верхового Суду щодо їх застосування, що привело до ухвалення помилкового рішення у спорі між сторонами.

За таких обставин, відповідно до норм ст. 337 ЦПК України, оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, у частині, яка переглядається апеляційним судом, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проведення повного розрахунку та виконання договору, а також зобов`язання надати нотаріально посвідчену заяву.

Про судові витрати

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК якщо судапеляційної чикасаційної інстанції,не передаючисправи нановий розгляд,змінює рішенняабо ухвалюєнове,цей судвідповідно змінюєрозподіл судовихвитрат.Принцип розподілу судового збору закріплений у ч. 1 ст. 141 ЦПК України, а саме: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачка ОСОБА_2 сплатила загалом судовий збір у розмірі 6471,80 грн (2115,00 - Т. 2, а. с. 41; 1536,80 грн Т. 3, а. с. 103, 2820,00 грн Т. 5, а. с. 1), а третя особа ФОП ОСОБА_7 3877,00 грн (2115,00 грн Т. 2, а. с. 45, 1762,00 грн Т. 2, а. с. 9).

Враховуючи, що апеляційний суд скасовує частково рішення суду першої інстанції і відмовляє у задоволенні позовних вимог, то компенсація понесених відповідачкою ОСОБА_2 і третьою особою ОСОБА_7 судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивачку.

Керуючись ст.ст. 367,374,375,376,382-384ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_2 , а також апеляційної скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 жовтня 2018 року, в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту проведення нею повного розрахунку та виконання договору купівлі-продажу комплексу будівель від 12 вересня 2013 року, а також зобов`язання ОСОБА_2 надати нотаріально посвідчену заяву про факт проведення повного розрахунку за вказаним договором, скасувати й ухвалити щодо цих позовних вимог нове рішення про відмову в їх задоволенні повністю.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 11 жовтня 2018 року, в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1409,60 грн судового збору, скасувати.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (НОКПП НОМЕР_2 ) компенсацію сплаченого нею судового збору в сумі 6471,80 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) компенсацію сплаченого ним судового збору в сумі 3877,00 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 21 червня 2022 року.

Головуючий О. Л. Карпенко

Судді: О. Л. Дуковський

Л. М. Дьомич