Постанова

від 28.06.2022 по справі 904/7533/21

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.06.2022 року м.Дніпро Справа № 904/7533/21

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Дарміна М.О., Антоніка С.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику (повідомлення) сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕРЛІ ЛТД" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2022 (суддя Золотарьова Я.С., повний текст якого підписаний 11.02.2022) у справі №904/7533/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОСВІССКАР", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕРЛІ ЛТД", м. Дніпро

про стягнення заборгованості у розмірі 26 523,86 грн

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОСВІССКАР" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕРЛІ ЛТД" та просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 26 523,86 грн, з яких: 22 603,98 грн - основний борг, 1549,07 грн інфляційні втрати, 418,00 грн - 3 % річних, 1952,81 грн - пеня.

В обґрунтування позовних вимог зазначив про неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № 0306/19-П від 03.06.2019 щодо повної та своєчасної оплати товару, у зв`язку з чим у останнього виникла заборгованість в сумі 22 603,98 грн.

Неналежне виконання грошових зобов`язань стали підставою для нарахуванням позивачем відповідачу пені у розмірі 1952,81 грн згідно з п.8.4 договору (за період з 03.02.2021 по 18.03.2021 із суми заборгованості 38603,98 грн, та за період з 19.03.2021 по 18.08.2021 із суми заборгованості 22 603,98 грн), 3% річних у розмірі 418,00 грн за аналогічний період, інфляційні втрати у розмірі 1549,07 грн. за загальний період лютий-серпень 2021 року.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2022 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕРЛІ ЛТД" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОСВІССКАР" основний борг у розмірі 22 603,98 грн, пеню у розмірі 546,21 грн, 3% річних у розмірі 105,90 грн та судовий збір у розмірі 1 990,33 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "БЕРЛІ ЛТД", в якій, з посиланням на порушення при його ухваленні норм матеріального і процесуального права, нез"ясування обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, просить скасувати рішення господарського суду, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити у повному обсязі; справу слухати в судовому засіданні за участі сторін.

При цьому, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку, що зі змісту договору поставки неможливо встановити погодження між сторонами умов розрахунків. Так, судом першої інстанції не надано оцінки доводам відповідача щодо того, що вказаний момент був та залишається узгодженим, що, зокрема, але не виключно, підтверджується конклюдентними діями відповідача, а саме: графіком платежів, що вказаний у відзиві; конклюдентними діями позивача, якими апелянт вважає, відсутність претензій щодо графіку платежів, ненадання відповідачем пояснень щодо таких дій.

Апелянт наголошує, що судом не зазначено в оцінці доказів наказу №14-1 по Товариству ТОВ «БЕРЛІ ЛТД» «Про зупинення продажу товарів» від 30.08.2021, відповідно до якого припинено та знято з продажу товари, що поставлені ТОВ «ПРОСВІССКАР»; заборону співробітникам Товариства здійснювати реалізацію таких товарів, що зумовлено відсутністю документів, які підтверджують якість та безпеку продукції; вказаний наказ на вимогу суду надано у судовому засіданні 08.02.2022. У даному випадку посилається на п.3.3. Договору, яким передбачений обов`язковий перелік супровідних документів на товар.

При цьому п.3.3.3. Договору передбачено, що Покупець за своїм вибором має право: або відмовитись від товару та повернути його Постачальнику, або відраховувати термін оплати партії товару з моменту отримання відповідних документів від Постачальника. При цьому пеня за несвоєчасну оплату в цьому випадку не нараховується.

Звертає увагу, що п.3.3 та п.п.3.3.3 договору є однаковими за змістом в неузгодженій редакції договору, яка надана позивачем, так і у вірній, узгодженій при укладенні Сторонами, що надана відповідачем.

Апелянт стверджує, що судом, даний аргумент відповідача проігноровано, не надано належної правової оцінки, не взято до уваги, що момент настання обов`язку зі сплати пов`язаний із виконанням Постачальником п.3.3. та п.п. 3.3.3. Договору, що пов`язане із подальшою можливістю продажу придбаного Товару покупцем. Таким чином, вважає, що судом нез`ясовано всіх обставин справи, які передували виникненню обов`язку зі сплати платежу за Договором.

Не погоджується з висновком суду, що сторонами у договорі не досягнуто згоди щодо порядку та строків оплати товару. В даному випадку звертається до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.02.2019 у справі № 911/5309/14, згідно якої для з`ясування правової природи як господарської операції (виконання спірної послуги), так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції; зважаючи на принцип превалювання сутності над формою, слід враховувати, що фактичне здійснення господарської операції, у випадку заперечення однією із сторін факту здійснення такої господарської операції, повинно підтверджуватися іншими непрямими доказами.

Зазначає, що на підтвердження того, що між сторонами укладено договір у редакції, що надана відповідачем (апелянтом) разом із відзивом, надано таблицю (арк.2-3 відзиву) співвставлення дат поставок (номерів та дат видаткових накладних) та дат оплати (дат та номерів платіжного доручення), з якої вбачається, що сторонами з самого початку правовідношень за Договором встановлено алгоритм взаємовідносин: поставка товарів - оплата за фактом реалізації. При цьому, постачальник системно та без зауважень продовжував поставляти товари, чим підтверджував правомірність та прийнятність для нього такої комерційної поведінки Покупця.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОСВІССКАР", у відзиві на апеляційну скаргу проти задоволення апеляційної скарги заперечив, вважає рішення законним та обґрунтованим, зазначив, що суд у своєму рішенні виходив з того, що при дослідженні оригінальних примірників договору, надісланих до суду, з`ясувалось, що п.4.1. Договору у кожної із сторін тлумачиться по різному, тому обґрунтовано застосував частину 2 ст.530 Цивільного Кодексу України відносно строків сплати за поставлений товар. При цьому, у суду не виникло сумнівів відносно того, що між сторонами склались правовідносини поставки товару.

Зауважує, що Відповідач маніпулює терміном «конклюдентні дії». Так, під цім терміном розуміють такі дії, що висловлені не у формі усної чи письмової пропозиції, а безпосередньо через поведінку, з якої можна зробити висновок про такий намір. Фактично, цей термін застосовується при виникненні та реалізації цивільних правовідносин.

Стверджує, що графік платежів, на який посилається Відповідач (апелянт), є таблицею відвантаження та оплати за поставлений товар, наведеної у відзиві на позовну заяву, яка констатує фактичні рухи товару та грошових коштів за договором поставки №0306/19-П. При цьому, Відповідач у справі має право писати у своєму відзиві на позовну заяву будь-що, незважаючи на прийняття або ні цієї позиції (інформації, доводів, графіків тощо) з боку Позивача або суду.

Наголошує, що договірні відносини між позивачем та відповідачем існують з червня 2019 року та поставки товарів згідно з видатковими накладними здійснювались до початку 2021 року. За цей час відповідач жодного разу не розрахувався вчасно, при цьому його повністю влаштовували супровідні документи на товар, як-то передбачено п.3.3. договору.

Звертає увагу суду, що матеріали справи містять підписаний між сторонами Акт звірки взаємних розрахунків станом за період січень-травень 2021 року, згідно з яким заборгованість Відповідача перед Позивачем зафіксована у сумі 22603,98 грн., при цьому, остання поставка товару на користь відповідача здійснена 12.01.2021.

Щодо посилань апелянта на наказ №14-1 від 30.08.2021, то позивач зазначає, що він з`явився лише 30.08.2021, фактично після того, як Господарським судом Дніпропетровської області винесено ухвалу про відкриття провадження у справі від 27.08.2021. Посилається на те, що протягом дії Договору №0306/19-П від 03.06.2019 конклюдентними діями Відповідача (апелянта) він повністю погоджувався із супровідними документами на товар та умови його постачання. Появу наказу №14-1 від 30.08.2021 пов`язує лише з бажанням Відповідача підкріпити власну правову позицію документами, які повинні допомогти уникнути сплати грошових коштів за поставлений товар в рамках судової справи.

Наголошує, що вказаному документу передували наступні документи по справі: Договір №0306/19-П від 03.06.2019; Акт звірки взаємних розрахунків станом за період січень-травень 2021 року, підписаний представниками Сторін договору 02.06.2021; позовна заява, підписана 18.08.2021; ухвала про відкриття провадження у справі від 27.08.2021; проєкт мирової угоди, у форматі PDF, датований 26.08.2021 та надісланий Відповідачем (апелянтом) на електронну пошту Позивача, в якій йдеться про визнання заборгованості у повному обсязі.

Щодо посилань апелянта на ненадання позивачем документів передбачених п.3.3. Договору, що, на його думку, є підставою для відрахування терміну оплати отриманої продукції, то позивач вказує, що жодного офіційного документу з вимогами про надання додаткових супровідних документів на адресу Позивача не надходило. Відтак, стверджує, що систематична сплата грошових коштів по видатковим накладним на протязі більш ніж 2 років підтверджує те, що Відповідача (апелянта) повністю влаштовували товар, умови його постачання та супровідні документи на нього.

Вважає відвертою маніпуляцією звинувачення апелянтом суду у тому, що ним не взято до уваги, умови п.3.3. та п.п. 3.3.3. Договору, оскільки за логікою Відповідача (апелянта) він не міг реалізувати товар, поставлений Позивачем, через нестачу супровідних документів, при цьому Відповідач (апелянт) посилається на власноруч зроблену «таблицю руху активів сторін (поставка, оплата)», наведену у відзиві на позовну заяву №426/756-15/21 від 14.09.2021, де сам підтверджує реалізацію товару без супровідних документів (п.3.3. договору) та розрахунок за нього з постачальником.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.03.2022 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Подобєда І.М. (доповідач), судді Кощеєв І.М., Орєшкіна Е.В.

14.03.2022 розпорядженням керівника апарату суду відповідно до пункту 2.3.50 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи №904/7533/21 у зв`язку з припиненням повноважень судді Подобєда І.М. відповідно до ст.123 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.03.2022, справу №904/7533/21 передано колегії суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Дармін М.О., Антонік С.Г.

З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою суду від 21.03.2022 здійснено запит матеріалів справи №904/7533/21 із Господарського суду Дніпропетровської області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.

23.03.2022 матеріали справи №904/7533/21 надійшли до суду апеляційної інстанції разом із другим примірником скороченої апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕРЛІ ЛТД".

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.03.2022 (суддя доповідач Іванов О.Г.) апеляційну скаргу відповідача залишено без руху через неподання доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі та неподання доказів направлення скарги позивачу листом з описом вкладення. Апелянту наданий строк для усунення недоліків апеляційної скарги відповідно до ч. 2 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.

Доказів отримання вказаної ухвали на момент відкриття провадження матеріали справи не містили.

20.04.2022 на адресу суду від скаржника, на виконання вимог ухвали від 24.03.2022, надійшла апеляційна скарга з належним мотивуванням, до якої додано платіжне доручення №8084 від 23.02.2022 про сплату 3405,00 грн. судового збору, докази направлення цієї скарги позивачу листом з описом вкладення.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.04.2022 (у складі колегії суддів: головуючий, доповідач Іванов О.Г., Антонік С.Г., Дармін М.О.) відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою відповідача на рішення господарського суду від 08.02.2022; відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про слухання справи в судовому засіданні із повідомленням (викликом) сторін; з урахуванням суми спору справу вирішено розглядати в порядку письмового провадження, без повідомлення (виклику) сторін; сторонам наданий строк для подання відзиву, заяв, клопотань протягом 10 днів з моменту отримання ухвали суду.

13.05.2022 засобами електронного зв`язку з накладенням кваліфікованого електронного підпису від позивача на адресу Центрального апеляційного господарського суду надійшло клопотання про:

- дистанційне ознайомлення з матеріалами справи;

- поновлення строку для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Клопотання мотивовано неотриманням від відповідача копії апеляційної скарги, а відтак, неможливістю надати на неї відзив.

Розглянувши вказане клопотання, колегією суддів встановлено, що оскільки процесуальна дія, зокрема щодо подання відзиву на апеляційну скаргу разом з клопотанням про поновлення строку поданим позивачем, що передбачено ч.4 ст.119 ГПК України, не здійснена, то підстави для відновлення строку на подання відзиву відсутні; в той же час, оскільки така процесуальна дія не вчинена, вказане клопотання свідчить про продовження строку на вчинення певної дії, а саме подання відзиву на апеляційну скаргу. Таким чином, ухвалою суду від 17.05.2022 позивачу продовжено на п`ять днів, до 23.05.2022 (включно), строк на подачу відзиву на апеляційну скаргу.

31.05.2022 до суду апеляційної інстанції надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу (направлений засобами поштового зв`язку 23.05.2022). Оскільки позивачем дотримано строків, продовжених судом для подання відзиву на апеляційну скаргу, вказаний відзив приймається судом до розгляду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, втім, рішення підлягає скасуванню із прийняттям нового у справі, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до положень ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.

03.06.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОСВІССКАР" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БЕРЛІ ЛТД" (покупець) укладено договір поставки № 0306/19-П, відповідно до пункту 1.1 якого, постачальник зобов`язаний поставити та передати у власність покупцеві товари в асортименті, упаковці та по цінам зазначеним у специфікації та/або видатковій накладній, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар на умовах, визначених цим договором.

Згідно пункту 2.3 договору, загальна сума цього договору обумовлюється сумами, зазначеними у видаткових накладних на товар, що був поставлений за цим договором.

За умовами п.3.1 договору поставка товару зі складу постачальника на склад покупця здійснюється силами та за рахунок постачальника. Постачальник зобов`язаний надати товар не пізніше 5 днів з моменту узгодження заявки покупця (якщо інше не погоджено сторонами). Поставка товару здійснюється на умовах DDP (склад покупця) в розумінні термінів Інкотермс в редакції 2010 року, якщо інші умови поставки окремих партій товару не визначені сторонами у письмовій формі.

Пунктом 3.2 договору визначено, що датою поставки вважається дата підписання покупцем видаткових накладних на товар.

Згідно з п.п.3.3 договору при поставці кожної партії товару постачальник повинен надати покупцю:

- сертифікат якості виробника;

- висновки санітарно-гігієнічної експертизи (у випадку, якщо товар підпадає під таку експертизу);

- накладну на товар, та рахунок, підписані уповноваженою особою постачальника та скріплену печаткою постачальника;

- товарно-транспортну накладну;

- інші супровідні документи на товар, якщо наявність таких документів передбачена діючим законодавством України.

Умовами п.п.3.3.3. договору визначено, що в разі, якщо постачальник не надасть покупцеві разом з партією товару також документи, що перелічені у п.3.3, покупець за своїм вибором має право: або відмовитись від товару та повернути його постачальнику, або відраховувати термін оплати партії товару з моменту отримання відповідних документів від постачальника. При цьому пеня за несвоєчасну оплату в цьому випадку не нараховується.

За умовами пунктів 3.4, 3.5 договору приймання товару по кількості здійснюється згідно Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості від 15.06.1965 №П-6; приймання товару по якості здійснюється згідно Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості від 25.04.1966 №П-7.

Пунктом 3.6 договору визначено, що якщо при прийманні товару буде виявлений товар невідповідної якості, кількості, повноти маркування, упакування товару, з запасом кінцевого терміну використання меншим, ніж передбачено у п.5.4, Покупець залишає за собою право вибору:

3.6.1 відмовитися від приймання всієї партії товару, або окремих позицій (у такому випадку Постачальник зобов`язаний скоригувати супровідні документи та надати їх покупцю протягом двох днів.

3.6.2 вимагати від постачальника заміни неякісного товару на якісний у термін, передбачений п.5.6 договору.

Пунктом 3.7 договору передбачено, що покупець має право повернути товар постачальнику без згоди останнього у випадках:

3.7.1 Товар не реалізований покупцем і до закінчення терміну його придатності залишилося не менш ніж 14 днів;

3.7.2. повернення товару клієнтами покупця при наявності чека;

3.7.3 кінець сезону для сезонних товарів;

3.7.4. надлишки товару по закінченню акціонування товару;

3.7.5. прийнято рішення перевіряючими (контролюючими) органами про заборону чи призупинення реалізації товару;

3.7.6. покупець не отримав усі передбачені цим договором та діючим законодавством документи на товар.

Щодо пункту 4.1 договору, яким визначені умови оплату товару, то Позивач та Відповідач надали суду кожен свій примірник (оригінал) договору поставки № 0306/19-П від 03.06.2019.

Дослідивши зміст цих примірників договору судом встановлено, що зміст пункту 4.1 договору в примірниках договору є різним.

Так, в редакції позивача пункт 4.1 має такий зміст:

Покупець зобов`язаний сплачувати постачальнику за товар у строк, що не перевищує 21 днів. Строк сплати починає відраховуватися з дня підписання видаткової накладної покупцем, або відповідно до умов пунктів 3.3, 3.3.3 договору.

У примірнику договору, який надав відповідач, пункт 4.1. договору має такий зміст:

Покупець зобов`язаний сплачувати постачальнику гроші за отриманий від останнього товар, що був реалізований покупцем у звітній період у строк, що не перевищує 21 день від наступного дня після звітного періоду. Звітним періодом за цим договором є календарний місяць. Під реалізацією товару покупцем сторони розуміють відчуження (поставка, продаж) такого товару покупцем третім особам або відчуження товару кінцевому споживачеві, якщо покупець передав товар третій особі, що реалізує товар у роздрібний продаж.

Відповідно до пункту 8.4 договору, у випадку порушення строку оплати поставленого товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Пунктом 10.1 договору визначено, що він вступає в дію з моменту підписання сторонами та діє до 31 грудня 2019 року.

Згідно з п.10.5 договору сторони узгодили, що якщо жодна із сторін протягом місяця до завершення цього договору не заявить письмово про його розірвання, він вважається продовженим на кожен наступний рік на тих самих умовах.

Доказів розірвання, визнання недійсним повністю або частково договору сторонами не надано.

На виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 102 242,12 грн, що підтверджується підписаними обома сторонами видатковими накладними та податковими накладними (арк.с.20-48).

Відповідачем частково оплачений поставлений товар на суму 79 638,14 грн., що зазначається позивачем у позові та не заперечується відповідачем.

02.06.2021 між сторонами підписано акт звірки, відповідно до якого кінцеве сальдо на користь позивача складає 22 603,98 грн (арк.с.55).

Позивачем на адресу відповідача направлена претензія № 179 від 15.06.2021, в якій позивач просив сплатити заборгованість у розмірі 22 603,98 грн. (арк.с.122).

Несплата відповідачем решти заборгованості і стала підставою звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду.

Задовольняючи позовні вимоги частково, господарський суд виходив з того, що наявні у матеріалах справи докази у своїй сукупності підтверджують поставку Позивачем товару Відповідачу на суму 102 242,12 грн., з якої оплачено 79 638,14 грн, що визнається обома сторонами, доказів оплати решти заборгованості на суму 22 603,98 грн або повернення Відповідачем отриманого товару на цю суму з будь-яких причин матеріали справи не містять, що є підставою для стягнення суми основного боргу.

Щодо вимог про стягнення пені, суд, констатувавши, що з урахуванням різних редакцій п.4.1 договору, який регулює оплату товару, сторони не дійшли згоди у цьому питанні, вирішив, що в даному випадку до правовідносин сторін слід застосовувати норми ч.2 ст.530 ЦК України, а саме здійснювати відлік строку для оплати товару через сім днів після пред`явлення вимоги (претензії). Таким чином, оскільки вимогу пред`явлено 15.06.2021, то строк оплати товару настав 22.06.2021. З урахуванням наведеного визнав неправильним розрахунок неустойки (пені), інфляційних втрат і річних, які здійснені позивачем з 03.02.2021. Здійснивши власний перерахунок, задовольнив вимоги в цій частині частково.

Колегія суддів лише частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.

Виходячи з предмета та підстав заявленого позивачем позову та відповідних заперечень відповідача, предметом доказування у цій справі є, зокрема, факт поставки товару, факт настання/ненастання строку оплати товару, належне/неналежне виконання відповідачем обов`язків з оплати товару, наявність/відсутність підстав для стягнення неустойки, інфляційних втрат та відсотків річних та правильність здійсненого позивачем розрахунку заявлених до стягнення сум.

Як правильно встановлено господарським судом, укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Правовідносини, що виникли між сторонами у справі на підставі договору поставки є господарськими зобов`язаннями, тому, згідно положень ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Таким чином, відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі Договору поставки товару, є господарськими зобов`язаннями, а згідно з приписами статей 193 ГК України, 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов Договору поставки товару позивачем поставлено відповідачу за період з 03.06.2019 по 12.01.2021 товар на загальну суму 102 242,12 грн., що підтверджується видатковими та податковими накладними (арк.с.20-48).

Вказаний товар був прийнятий Відповідачем, що підтверджується підписом представника отримувача (відповідача) та відбитком печатки Відповідача на відповідних накладних без зауважень та заперечень.

При отриманні товару відповідачем не висловлювалось жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договором зобов`язань з поставки товару, в тому числі щодо неналежної якості та неналежної комплектності.

Так, за приписами ст.662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 666 ЦК України встановлено, що якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

З огляду на наведені норми права, колегія суддів констатує, що відповідачем ні під час прийняття товару, ні одразу після його прийняття не висловлено жодних заперечень стосовно відсутності разом з товаром документів, передбачених п.3.3 договору; не встановлювався позивачу строк для передання відповідних документів; не здійснено виклику представника позивача у прийманні продукції за якістю та кількістю в порядку, визначеному Інструкціями №№П-6, П-7, якими сторони зобов`язались керуватись при прийманні товару, у зв`язку з чим колегія суддів керується презумпцією належного виконання позивачем зобов`язання, що закріплено у ч.5 ст.12 ЦК України, щодо передання позивачем разом з товаром відповідачу повного пакету супровідних документів.

Через наведене відхиляються доводи апелянта стосовно ненадання належної правової оцінки наказу №14-1 по Товариству ТОВ «БЕРЛІ ЛТД» «Про зупинення продажу товарів» від 30.08.2021, відповідно до якого припинено та знято з продажу товари, що поставлені ТОВ «ПРОСВІССКАР»; заборону співробітникам Товариства здійснювати реалізацію таких товарів, що зумовлено відсутністю документів, які підтверджують якість та безпеку продукції, та аргументам відповідача щодо ненастання строку оплати згідно з умовами п.п.3.3.3 п.3.3 договору.

Крім того, колегія суддів зазначає, що, по-перше, наказ №14-1, наданий відповідачем, складений одноособово підприємством відповідача, тобто зацікавленою особою, по-друге, більше ніж через півроку від останньої поставки товару, що не відповідає вимогам ст.666 ЦК України, а також вже після пред`явлення позову відповідачу щодо стягнення заборгованості.

Оскільки Відповідач частково оплатив отриманий товар на загальну суму 79 638,14 грн, що не заперечується обома сторонами, залишок боргу склав 22603,98 грн.

Вказане підтверджено також і Актом звірки взаємних розрахунків станом на 02 червня 2021, який підписаний обома сторонами та скріплений печатками підприємств та відповідно до якого кінцеве сальдо на користь позивача становить 22 603,98 грн.

Колегія суддів приймає до уваги, що підписаним сторонами та скріпленим печатками підприємств актом звірки взаєморозрахунків зафіксовано, що за відповідачем за період січень 2021-травень 2021 рахується заборгованість на загальну суму 22603,98 грн.

В розумінні ст. ст. 9, 10 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні вказаний акт є зведеними обліковим документом, який відображає загальну суму заборгованості та фіксує стан розрахунків між сторонами.

Отже, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу. Відповідний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.

Відповідач зобов`язання належним чином не виконав, повну оплату отриманого товару не здійснив, у зв`язку з чим заборгованість склала 22603,98 грн.

Здійснивши аналіз умов п.4.1 договору щодо настання строку оплати за товар, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач та відповідач не надали суду доказів того, що оригінал договору, який наданий протилежною стороною не відповідає вимогам щодо належності, допустимості або достовірності, тому, примірники договору, які надані сторонами визнав належними, допустимими та достовірними доказами у справі, жоден з яких не має переваги перед іншим, зауваживши, що сторони не дійшли згоди щодо порядку та строків оплати поставленого товару, тобто визнав, що пункт 4.1. договору сторонами не є погодженим.

Доводи апелянта стосовно того, що висновок суду про неузгодженість сторонами порядку і строків оплати є хибним та що саме його редакція договору є вірною, підтвердженням чого є таблиця співставлення дат поставок і оплат, які він вважає, конклюдентними діями, якими він також вважає дії позивача, щодо відсутності претензій щодо графіку платежів, ненадання відповідачем пояснень щодо таких дій, відхиляються колегією суддів, з урахуванням наступного.

Слід наголосити, що обидві сторони невірно трактують поняття конклюдентні дії. Так, згідно визначення цього поняття - це поведінка, що свідчить про мовчазну згоду особи, яка здійснює певні дії, її намір укласти договір, контракт.

Відтак, визначальною ознакою конклюдентних дій є відсутність на момент їх вчинення правової підстави (зокрема, договору, контракту), а саме їх вчинення свідчить про укладення певного договору, контракту.

З урахуванням наявності між сторонами даної справи письмового договору поставки, їх відносини перейшли у зобов`язальні, де права і обов`язки визначені умовами укладеного між ними договору.

Зокрема, обидві редакції договору, як позивача, так і відповідача, майже ідентичні, за виключенням п.4.1, який регламентує порядок оплати отриманої продукції.

При цьому таблиця здійснених розрахунків, наведена відповідачем у відзиві на позов, лише фіксує дати поставок і оплат, втім, за твердженням позивача оплата відповідачем систематично здійснювалась із порушенням, що підтверджує висновок суду про неузгодженість між сторонами порядку і строків оплати.

Посилання в даному випадку відповідача на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.02.2019 у справі № 911/5309/14, згідно якої для з`ясування правової природи як господарської операції (виконання спірної послуги), так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції; зважаючи на принцип превалювання сутності над формою, слід враховувати, що фактичне здійснення господарської операції, у випадку заперечення однією із сторін факту здійснення такої господарської операції, повинно підтверджуватися іншими непрямими доказами, є нерелевантним, оскільки фактичні обставини обох справ є різними, зокрема, ключовим питанням у наведеній відповідачем справі було категоричне заперечення однією із сторін правочину фактичного здійснення господарської операції за ним.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч.1). Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Оскільки укладений між позивачем та відповідачем договір поставки є оплатним, то обов`язку продавця передати у власність товар відповідає обов`язок покупця оплатити вартість отриманого товару.

Зобов`язання відповідача, щодо оплати за отриманий товар передбачено умовами договору та нормами законодавства.

На підставі викладеного колегія суддів не погоджується з висновком господарського суду, що обов`язок відповідача оплатити товар виникає відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України лише на сьомий день після отримання відповідної вимоги від Позивача за договором.

Такі висновки є безпідставними також з огляду на наступне.

Інформаційним листом N 01-06/928/2012 від 17.07.2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" Вищий господарський суд України, звернув увагу господарських судів на те, що частиною першої статті 692 ЦК України визначено строк виконання боржником грошового зобов`язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу (у співвідношенні з частиною другою статті 530 ЦК України).

Строк виконання грошового зобов`язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу та поставки, встановлений спеціальною нормою статті 692 ЦК України, та не може ставитися в залежність від звернення кредитора до боржника з вимогою в порядку частини другої статті 530 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Загальні положення частини другої статті 530 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов`язання, що випливає з правовідносин поставки (купівлі-продажу), чітко встановлений зазначеною спеціальною нормою права - покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Крім того, відповідно до частини першої статті 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

За таких обставин факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов`язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

З урахуванням встановлених обставин справи щодо неузгодження сторонами строків оплати товару, невстановлення відповідачем строків на передання супровідних документів на товар (в разі їх непередання продавцем) відповідно до ст.666 ЦК України, а відтак, належним виконанням позивачем своїх обов`язків щодо передачі повного пакету супровідних документів на товар, відсутністю доказів повернення відповідачем решти товару з будь-яких підстав, відповідно до ст. 692 ЦК України, обов`язок відповідача з оплати товару виник у нього з моменту його прийняття.

За результатами аналізу видаткових накладних, з урахуванням встановлених обставин справи, строк оплати товару є таким, що настав 12.01.2021.

Тому суперечить нормам матеріального права та є невірним висновок господарського суду щодо настання строку оплати поставленого товару 22.06.2021, через сім днів після пред`явлення вимоги (претензії).

Оскільки господарським судом порушено норми матеріального права та не застосовано до спірних відносин закон, що підлягав застосуванню, рішення суду слід скасувати із ухваленням нового у справі.

Доказів оплати товару в сумі 22 603,98 грн. або доказів повернення вказаного товару Позивачу Відповідачем з підстав ненадання повного пакету документів на товар до суду не надано. Доводи Позивача, наведені в обґрунтування позову, належними доказами відповідачем не спростовано, відтак, є такими, що підлягають задоволенню вимоги про стягнення основної суми заборгованості в розмірі 22603,98 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання, або не виконав його у строк встановлений договором, або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 8.4 договору, сторони передбачили майнову відповідальність відповідача за порушення виконання зобов`язання, зокрема у випадку порушення строку оплати поставленого товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч.6 ст.232 Господарського Кодексу України).

У зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати поставленого товару, позивачем останньому нараховано пеню у розмірі 1 952,81 грн за період з 03.02.2021 по 18.08.2021.

Слід наголосити, що умовами договору сторони не встановлювали інший (збільшений) період по нарахуванню пені, ніж визначений ч.6 ст.232 ГК України, тому нарахування пені позивачем за межами шестимісячного строку її нарахування, є безпідставним.

Оскільки судом апеляційної інстанції визначено, що строк оплати товару є таким, що настав 12.01.2021, то за прострочення виконання зобов`язання стягненню підлягала б пеня у розмірі 1874,60 грн за загальний період з 13.01.2021 по 12.07.2021 (за виключенням 19.03.2021, дня в який здійснена оплата 16000 грн). Втім, з урахуванням вимог ч.1 ст.14 та ч.2 ст.237 ГПК України, заявлених позивачем меж позовних вимог, задоволенню підлягають вимоги по стягненню пені в сумі 1608,07 грн. за період з 03.02.2021 по 12.07.2021 (граничний строк нарахування пені), в решті заявлених вимог по стягненню пені слід відмовити.

Крім того, Позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 418,00 грн за період з 03.02.2021 по 18.08.2021 та інфляційних втрат у розмірі 1 549,07 грн за період лютий серпень 2021.

При цьому останнім включено до розрахунку 19.03.2021, день в який відповідачем здійснено погашення частини заборгованості в сумі 16000 грн.

Слід наголосити, що день оплати заборгованості не враховується у період прострочення боржника, за усталеною судовою практикою, тому період прострочення із заборгованості на суму 22603,98 грн слід обчислювати з 20.03.2021, а не 19.03.2021, як здійснено позивачем.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням встановлення матеріалами справи строку настання зобов`язання 12.01.2021, прострочення в оплаті відбулось з 13.01.2021. Тому, здійснивши перерахунок 3% річних, судом встановлено, що сума 3% річних, яка підлягає задоволенню становить 488,63 грн за період з 13.01.2021 по 18.08.2021 (за виключенням дня оплати частини боргу 19.03.2021). Втім, з урахуванням приписів ч.1 ст.14 та ч.2 ст.237 ГПК України, заявлених позивачем меж позовних вимог та періоду нарахування, задоволенню підлягають вимоги по стягненню 3% річних у заявленій позивачем сумі 418,00 грн.

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат, з урахуванням заявленого позивачем періоду з 03.02.2021 по 18.08.2021, позовні вимоги в цій частині слід задовольнити в сумі 1525,97 грн., в решті вимог щодо стягнення інфляційних слід відмовити.

За приписами п.п. 2, 4 ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права. При цьому неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З урахуванням незастосування господарським судом до спірних відносин норм ст.692 ЦК України, яка підлягала застосуванню у даному випадку, судом здійснений невірний висновок щодо настання строку оплати за поставлений товар, що є підставою для скасування рішення та ухвалення нового у справі. При цьому, при перевірці судом доводів та вимог апеляційної скарги, вони не знайшли свого підтвердження, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. В даному випадку, суд апеляційної інстанції, керуючись положеннями ч.4 ст.269 ГПК України, встановивши неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, не обмежився доводами та вимогами апеляційної скарги.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.

Оскільки загальна ціна позову становить 26 523,86 грн., тобто не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України дана справа відноситься до категорії малозначних справ, у зв`язку з чим відповідно до ст. 287 ГПК України судові рішення у даній справі не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 277, 282-284 ГПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕРЛІ ЛТД" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2022 у справі №904/7533/21 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2022 у справі №904/7533/21 - скасувати.

Ухвалити у справі нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОСВІССКАР", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕРЛІ ЛТД", м. Дніпро про стягнення заборгованості у розмірі 26 523,86 грн задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕРЛІ ЛТД" (49098, м. Дніпро, вул. Любарського, буд. 93, каб. 8; ідентифікаційний код 42673056) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОСВІССКАР" (03035, м. Київ, вул. Стадіонна, буд. 6, кв. 164; ідентифікаційний код 40163864) основний борг у розмірі 22 603,98 грн, пеню у розмірі 1608,07 грн, 3% річних у розмірі 418,00 грн, 1525,97 грн інфляційних втрат та судовий збір у розмірі 2238,45 грн.

Видачу відповідного наказу, з урахуванням необхідних реквізитів, доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Судові витрати Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕРЛІ ЛТД" за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду лише у випадках, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 29.06.2022.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

СуддяС.Г. Антонік

Суддя М.О. Дармін