Постанова

від 28.06.2022 по справі 478/959/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

29 червня 2022 року

місто Київ

справа № 478/959/19

провадження № 61-12252св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - Фермерське господарство «Союз»,

відповідачі: ОСОБА_1 , Приватне підприємство «Дар Ланів»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства «Дар Ланів» на рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 11 грудня 2019 року, постановлене суддею Іщенко Х. В., та постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 червня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Лівінського І. В., Коломієць В. В., Тищук Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

Фермерське господарство «Союз» (далі - ФГ «Союз») у червні 2019 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Приватного підприємства «Дар Ланів» (далі - ПП «Дар Ланів») про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.

Свої вимоги ФГ «Союз» обґрунтовувало тим, що 28 березня 1995 року ОСОБА_2 створено ФГ «Союз». На підставі протоколу загальних зборів ФГ «Союз» від 08 вересня 2009 року головою фермерського господарства обрано ОСОБА_3 , а ОСОБА_2 став його членом. У члени господарства прийнято ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та внесені зміни до статуту господарства.

З 1995 року ФГ «Союз» використовує земельну ділянку, загальною площею 50, 00 га ріллі, у тому числі 3, 75 га ріллі в межах території Казанківської селищної ради, яка належала ОСОБА_2 на підставі державного акта на право приватної власності на землю для ведення селянського (фермерського) господарства, серії МК № 44 від 17 березня 1995 року, зареєстрованого в Книзі реєстрації державних актів за № 67.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. За життя ОСОБА_2 належну йому земельну ділянку, площею 3, 75 га, заповідав синам ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в рівних частках. Проте ОСОБА_3 від спадкової частки земельної ділянки відмовився на користь ОСОБА_1 , який успадкував земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, що підтверджено свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, серії ВРВ № 395152.

10 вересня 2018 року ОСОБА_1 зареєстрував право власності на земельну ділянку для ведення фермерського господарства, кадастровий номер 4823655100:27:000:0091, що підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за № 27939933.

Відповідач ОСОБА_1 залишається членом ФГ «Союз», із заявою про вихід із членів господарства та про виділення своєї земельної ділянки із користування ФГ «Союз» не заявляв.

Проте 19 вересня 2018 року між ОСОБА_1 та ПП «Дар Ланів» укладено договір оренди земельної ділянки, площею 3, 75 га ріллі, в межах території Казанківської селищної ради, для ведення фермерського господарства, кадастровий номер 4823655100:27:000:0091, строком на 10 років, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 20 вересня 2018 року за номером 28304928.

ФГ «Союз» зазначало, що укладений договір суперечить актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства, укладення сторонами договору фактично припиняє право користування позивача спірною земельною ділянкою для ведення фермерського господарства, сторони змінили цільове призначення земельної ділянки - із земель «для ведення фермерського господарства» на землі «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» без погодження з органами земельних ресурсів проекту землеустрою щодо їх відведення.

На підставі викладеного ФГ «Союз» просило визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, площею 3, 75 га ріллі, укладений 19 вересня 2018 року між ОСОБА_1 та ПП «Дар Ланів».

Стислий виклад заперечень інших учасників справи

ПП «Дар Ланів» заперечувало проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами.

ОСОБА_1 підтримав пред`явлені ФГ «Союз» позовні вимоги.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 11 грудня 2019 року Казанківський районний суд Миколаївської області позов задовольнив.

Визнав недійсним договір оренди земельної ділянки, площею 3, 75 га ріллі, у межах території Казанківської селищної ради, для ведення фермерського господарства, кадастровий номер 4823655100:27:000:0091, укладений 19 вересня 2018 року між ОСОБА_1 та ПП «Дар Ланів», зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 20 вересня 2018 року за номером 28304928.

Суд здійснив розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що при укладенні договору оренди ОСОБА_1 порушено порядок зміни цільового призначення цієї земельної ділянки, який встановлено статтею 21 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), оскільки на момент передачі спірна земельна ділянка, площею 3, 75 га ріллі, відносилася до земель, призначених для ведення фермерського господарства, та могла бути передана лише у користування на умовах оренди, без зміни цільового призначення, проте передана в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Постановою від 25 лютого 2020 року Миколаївський апеляційний суд скасував рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 11 грудня 2019 року та ухвалив нове рішення, яким в задоволенні позову відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи у позові, апеляційний суд зробив висновок, що землі товарного сільськогосподарського виробництва та землі фермерського господарства є земельними ділянками одного виду цільового призначення в межах однієї категорії, а зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення, а отже не потребує застосування процедур, які відповідно до земельного законодавства України реалізуються при зміні цільового призначення (розробки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, його затвердження тощо). Суд апеляційної інстанції врахував, що після отримання спірної земельної ділянки у спадщину ОСОБА_1 17 вересня 2018 року звернувся із заявою до ФГ «Союз» про внесення її до земель ФГ «Союз», протоколом загальних зборів членів господарства того ж дня вирішено продовжити використання зазначеної земельної ділянки, яка внесена ОСОБА_2 до складеного капіталу ФГ «Союз» у 1995 році, згідно з вимогами Закону України «Про фермерське господарство» та статуту ФГ «Союз» безстроково, проте у розділі «Дані про розмір статутного капіталу (статутного або складеного капіталу) та про дату закінчення його формування» інформація про те, що спірна земельна ділянка увійшла до складеного капіталу, не зазначена. За наведених обставини суд апеляційної інстанції зробив висновок, що ФГ «Союз» не набув права користування спірною земельною ділянкою, а тому ПП «Дар Ланів» не порушило його законних прав.

Постановою від 21 квітня 2021 року Верховний Суд скасував постанову Миколаївського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року, справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Врахувавши встановлені судами обставини, Верховний Суд визнав передчасним висновок апеляційного суду про те, що позивач ФГ «Союз» не набув права користування спірною земельною ділянкою, а тому відповідач ПП «Дар Ланів» не порушив його законних прав.

Постановою від 22 червня 2021 року Миколаївський апеляційний суд залишив без змін рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 11 грудня 2019 року.

Суд апеляційної інстанції врахував правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 лютого 2020 року у справі № 918/335/17 (провадження № 12-160гс19), та зробив висновок, що позивач ФГ «Союз» є належним землекористувачем спірної земельної ділянки, втім відповідач ОСОБА_1 , уклавши оспорюваний правочин із відповідачем ПП «Дар Ланів» щодо передачі в оренду земельної ділянки, яка перебуває у володінні та користуванні ФГ «Союз» та входить до складу його земель, порушив права зазначеного фермерського господарства як належного землекористувача, тому цей договір оренди є недійсним на підставі частини першої статті 203 та частини першої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ПП «Дар Ланів» 21 липня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 11 грудня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 червня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ПП «Дар Ланів», наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначило, що:

- суд апеляційної інстанції ухвалив рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 917/1887/17, застосування якої могло мати значення для встановлення розміру частки у складеному капіталі фермерського господарства, відповідно, встановити розмір внеску спадкодавця як члена господарства; не застосовано правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження

№ 14-499цс19), щодо ефективного способу захисту прав позивача;

- суд апеляційної інстанції застосував правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 лютого 2020 року у справі № 918/335/17 (провадження № 12-160гс19), проте зазначені висновки викладено у справі за інших фактичних обставин, зокрема щодо врожаю та його належності фермерському господарству, тобто згадана справа та справа № 478/959/19 не є подібними;

- відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування абзацу 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» щодо того, що позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди без вимог про визнання припиненим права оренди має бути підставою для відмови у задоволенні позову.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ФГ «Союз» та ОСОБА_1 у вересні2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслали до Верховного Суду відзиви, у яких просили касаційну скаргу ПП «Дар Ланів» залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 16 серпня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі.

За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що відповідно до державного акта про право приватної власності від 17 березня 1995 року, серії МК № 44, ОСОБА_2 належала земельна ділянка, площею 3, 72 га, з цільовим призначенням - для ведення селянського (фермерського) господарства.

28 березня 1995 року ОСОБА_2 зареєстровано ФГ «Союз», ідентифікаційний код юридичної особи 20898109.

З 1995 року ФГ «Союз» користувалося земельною ділянкою, загальною площею 50 га ріллі, із них: 3, 75 га ріллі - в межах території Казанківської селищної ради, власником якої був ОСОБА_2 ; 29, 0 га ріллі - в межах території Миколо-Гулаківської сільської ради, яка належала ОСОБА_2 на підставі державного акта на право постійного користування землею для розширення СФГ, серії 1-МК № 007623; 17, 25 га ріллі - в межах території Казанківської селищної ради на підставі договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) для вирощування сільськогосподарських культур, укладеного між ОСОБА_2 та Казанківською районною радою терміном на 5 років.

Відповідно до статуту СФГ «Союз», в редакції 2001 року, його головою є засновник ОСОБА_2 .

Згідно зі статутом ФГ «Союз», затвердженим протоколом загальних зборів від 08 вересня 2009 року № 1, зареєстрованим Казанківською районною державною адміністрацією Миколаївської області 11 вересня 2009 року № 15131050002000471, головою та засновником ФГ «Союз» є ОСОБА_3 , а членами господарства: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

18 жовтня 2010 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, площею 3, 75 га, після смерті батька ОСОБА_2 .

Згідно зі статутом ФГ «Союз» (нова редакція), затвердженим протоколом зборів від 04 березня 2011 року № 1 та зареєстрованим державним реєстратором Казанківської районної державної адміністрації Миколаївської області 29 березня 2011 року за № 15131050003000471, головою та засновником господарства є ОСОБА_3 , а членами господарства є: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_6 та ОСОБА_5 .

Право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав 10 вересня 2018 року.

17 вересня 2018 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до ФГ «Союз» про внесення земельної ділянки, розміром 3, 75 га ріллі, до земель ФГ «Союз». Згідно з протоколом загальні зборів членів господарства того ж дня вирішили продовжити використання цієї земельної ділянки, яка внесена ОСОБА_2 до складеного капіталу СФГ «Союз» у 1995 році, відповідно до вимог Закону України «Про фермерське господарство» та статуту ФГ «Союз», безстроково.

19 вересня 2018 року ОСОБА_1 та ПП «Дар Ланів» уклали договір оренди зазначеної земельної ділянки, зареєстрований державним реєстратором Казанківської районної державної адміністрації Миколаївської області Слободанюком В. О., про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис про інше речове право за № 28304928.

За умовами договору орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку для ведення фермерського господарства, строком на 10 років.

Відповідно до пункту 5.1 договору оренди земельна ділянка передається в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Право, застосоване судом

Згідно з частиною другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частинами першою, другою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

З урахуванням цих положень правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Для застосування того чи іншого способу захисту потрібно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини четвертої статті 124 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (стаття 792 ЦК України).

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оренду землі» та частиною першою статті 93 ЗК України оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (частина перша статті 16 Закону У країни «Про оренду землі»).

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються ЗК України, Законом України «Про фермерське господарство» та іншими нормативно-правовими актами України. У таких правовідносинах Закон України «Про фермерське господарство» є спеціальним нормативно-правовим актом.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

У частині першій статті 12 Закону України «Про фермерське господарство» та частині першій статті 31 ЗК України зазначено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство (частина друга статті 12 Закону України «Про фермерське господарство»).

Відповідно до частин другої та третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

За змістом частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

За встановлених судами обставин ОСОБА_2 17 березня 1995 року набув право приватної власності на спірну земельну ділянку, площею 3, 72 га, з цільовим призначенням - для ведення селянського (фермерського) господарства та 28 березня 1995 року зареєстрував ФГ «Союз». Після смерті засновника фермерського господарства спадщину у виді цієї земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства отримав ОСОБА_1 .

На час набуття у власність спірної земельної ділянки та створення фермерського господарства були чинними ЗК України 1990 року та Закон України від 20 грудня 1991 року № 2009-XII «Про селянське (фермерське) господарство».

Згідно з частиною першою статті 6 ЗК України 1990 року громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства.

У статті 50 ЗК України 1990 року передбачені умови надання земель для ведення селянського (фермерського) господарства. Зокрема у частині першій цитованої статті зазначено, що громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, передаються за їх бажанням у власність або надаються в користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку.

Згідно з частиною другою статті 9 наведеного Закону після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

За змістом зазначених приписів законодавства, чинного на час створення СФГ «Союз», можливість реалізації права на створення селянського (фермерського) господарства була підпорядкована фактичному одержанню громадянином права власності на земельну ділянку для ведення такого господарства. Наявність у засновника визначеного законом права на земельну ділянку була однією з умов державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Більше того, право користування земельною ділянкою мало припинятися з припиненням діяльності селянського (фермерського) господарства (пункт 3 частини першої статті 27 ЗК України 1990 року), а припинення права користування земельною ділянкою мало наслідком припинення діяльності цього господарства (пункт 2 частини першої статті 29 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство»).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18), від 23 червня 2020 року у справі № 922/989/18 (провадження № 12-205гс19) зроблено висновок, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки.

У справі, що переглядається, фермерське господарство як юридична особа зареєстроване в установленому законом порядку після набуття його засновником права власності на земельну ділянку, виділену йому для ведення селянського (фермерського) господарства, тому користувачем земельної ділянки є ФГ «Союз», до якого права і обов`язки землекористувача перейшли з дня його державної реєстрації.

Відповідно до підпункту 6.1.1 пункту 6.1 та пункту 6.4 статуту ФГ «Союз» до земель господарства належать земельні ділянки, що належать членам господарства на праві приватної власності, постійного користування. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів господарства, здійснює саме господарство.

Зазначені положення статуту ФГ «Союз» відповідають приписам статті 12 Закону України «Про фермерське господарство».

Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що спірна земельна ділянка, отримана у спадщину ОСОБА_1 , який є членом ФГ «Союз», входила до складу земель ФГ «Союз» з дня його державної реєстрації. ФГ «Союз» здійснювало права володіння та користування спірною земельною ділянкою з 1995 року та є її належним землекористувачем.

Водночас 19 вересня 2018 року ОСОБА_1 та ПП «Дар Ланів» уклали оспорюваний договір оренди спірної земельної ділянки.

З огляду на встановлені обставини суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що передача ОСОБА_1 в оренду ПП «Дар Ланів» спірної земельної ділянки, яка перебуває у володінні та користуванні ФГ «Союз» та входить до складу його земель, порушує права цього фермерського господарства як належного землекористувача, а тому оспорюваний договір оренди є недійсним на підставі частини першої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції помилково застосував правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 лютого 2020 року у справі № 918/335/17 (провадження № 12-160гс19), оскільки обставини цієї справи стосуються належності фермерському господарству врожаю.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах потрібно розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

Верховний Суд наголошує, що подібність правовідносин за загальним правилом означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається за обставинами кожної конкретної справи.

Відповідно подібність лише предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог не є достатньою підставою для застосування висновку Верховного Суду, викладеного у іншій судовій справі, оскільки необхідною умовою застосування правового висновку є тотожність предмета правового регулювання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 лютого 2020 року у справі № 918/335/17 (провадження № 12-160гс19) зазначено, що «земельні ділянки були отримані відповідачами у справі (членами фермерського господарства) безоплатно у власність (приватизовані) із земель, що перебували у користуванні цього фермерського господарства на підставі приписів ЗК України, статті 13 Закону України «Про фермерське господарство» та відповідно до статті 12 цього Закону входили до складу земель фермерського господарства, яке здійснювало права володіння та користування ними, тобто є їх землекористувачем. Звідси суди попередніх інстанцій правильно встановили, що земельні ділянки, що належать громадянам - членам фермерського господарства (відповідачам у справі) на праві приватної власності, перебувають у володінні та користуванні цього фермерського господарства та входять до складу його земель. Оскільки позивач - фермерське господарство є землекористувачем земельних ділянок, що передавалися у власність відповідачам як його членам та перебувають у володінні та користуванні цього господарства, а отже, врожай (посіви і насадження сільськогосподарських культур, вироблена сільськогосподарська продукцію), вирощений на них, є власністю фермерського господарства».

Отже, предмет правового регулювання у справі, що переглядається, та у справі № 918/335/17 (провадження № 12-160гс19) є тотожнім, оскільки розглядалося питання щодо законності користування земельними ділянками, які входять до складу земель фермерського господарства, іншими особами та зроблено висновок про порушення прав фермерського господарства як належного землекористувача. Тож суд апеляційної інстанції правильно врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18 лютого 2020 року у справі № 918/335/17 (провадження № 12-160гс19).

Безпідставними є доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 917/1887/17, оскільки фактичні обставини та предмет правового регулювання цієї справи відмінні від обставин та предмета правового регулювання у справі, що переглядається.

Так, у справі № 917/1887/17 спір стосувався визнання недійсними рішення загальних зборів засновників приватного підприємства, проведених спадкоємцями та оформлених протоколом. Верховний Суд зробив висновок про те, що «спадкування частки учасника товариства допускається статтею 147 ЦК України, статтею 55 Закону України «Про господарські товариства» і не підпадає під заборону пункту 2 частини першої статті 1219 ЦК України. При цьому спадкується не право на участь, а право на частку в статутному (складеному) капіталі. Отже, факт одержання статусу спадкоємця учасника товариства лише засвідчує перехід до спадкоємця майнових прав померлого (частка у статутному капіталі, яка належала померлому учаснику товариства) та дає спадкоємцю право на вступ до господарського товариства. Право ж безпосередньої участі в управлінні господарським товариством (корпоративні права) спадкоємці набувають тільки з моменту вступу до господарського товариства, що має бути підтверджено відповідним рішенням загальних зборів товариства».

Втім, правовідносини у справі, що переглядається, не стосуються набуття спадкоємцем померлого учасника товариства права участі в управлінні господарським товариством, скликання та проведення загальних зборів учасників приватного підприємства. Спір у цій справі виник з приводу визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у володінні та користуванні ФГ «Союз».

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про незастосування судом апеляційної інстанції правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19). Зазначена постанова не є релевантною, оскільки у наведеній справі спір стосувався визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними з підстав їх непідписання орендодавцем.

За встановлених у справі № 145/2047/16-ц обставин Велика Палата Верховного Суду у пункті 7.26 постанови констатувала, що «у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення». А в пункті 7.27 зазначеної постанови зробила висновок про те, що «зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок».

У справі, що переглядається, позивач не оспорював факт укладення договору оренди земельної ділянки між ОСОБА_1 як власником спірної ділянки та ПП «Дар Ланів». Позовні вимоги сформульовані з підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України, та обґрунтовані порушенням прав ФГ «Союз» як належного землекористувача спірної земельної ділянки.

Верховний Суд також відхиляє доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування абзацу 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а саме про те, що позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди без вимог про визнання припиненим права оренди має бути підставою для відмови у задоволенні позову.

Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Згідно з частиною третьою статті 26 наведеного Закону у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Втім, у справі, що переглядається, рішення про визнання недійсним оспорюваного договору оренди земельної ділянки ухвалено Казанківським районним судом Миколаївської області 11 грудня 2019 року, тобто до набрання Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» та викладення статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у новій редакції.

Доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів і обставин в тому контексті, який, на думку заявника, свідчить про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позову. Проте такі аргументи належним чином перевірені апеляційним судом та спростовані під час розгляду справи з урахуванням установлених конкретних обставин, сторонам надано вичерпні відповіді на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують та на законність судових рішень не впливають. Інші доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваних судових рішень. Повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03).

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, з урахуванням того, що суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у наведених у касаційній скарзі постановах.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Дар Ланів» залишити без задоволення.

Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 11 грудня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак