Постанова

від 28.06.2022 по справі 640/18748/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2022 року

м. Київ

справа № 640/18748/19

адміністративне провадження № К/9901/31916/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л.О.,

суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 640/18748/19

за позовом ОСОБА_1 до Державного агентства лісових ресурсів України, Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Беспалова О.О., суддів: Парінова А.Б., Ключковича В. Ю.,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У жовтні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державного агентства лісових ресурсів України (далі - відповідач 1, Держлісагентство), у якому просив:

1.1. визнати протиправним та скасувати наказ від 30.08.2019 № 497-к про його звільнення;

1.2. поновити на посаді начальника Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства;

1.3. стягнути з Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05.09.2019 по день ухвалення рішення судом.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у заяві про звільнення просив звільнити його за угодою сторін, тобто таке звільнення, на його думку, мало відбутися до сплину 14 днів (за його підрахунками до 26.08.2019 включно), тоді, як згідно оскаржуваного наказу власник провів звільнення лише 04.09.2019, тобто поза межами його бажання та за відсутності домовленості сторін.

2.1. На думку позивача, заступник Голови Держлісагентства діяв не у спосіб, визначений законом, оскільки не наділений повноваженнями щодо звільнення голови обласного управління лісового та мисливського господарства, а оскаржуваний наказ виданий заступником з перевищенням своїх службових повноважень, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

3. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.04.2020 до участі в справі залучено в якості співвідповідача Житомирське обласне управління лісового та мисливського господарства (далі - відповідач 2).

Установлені судами фактичні обставини справи

4. Наказом Держлісагентства від 20.06.2014 № 365-к ОСОБА_1 призначений на посаду начальника Управління використання лісових ресурсів Держлісагентства.

5. Надалі позивача звільнено з посади у зв`язку з переведенням на іншу посаду у Житомирське обласне управління лісового та мисливського господарства (наказ від 23.06.2014 за № 369-к).

6. Наказом Держлісагентства від 26.06.2014 за № 370-к ОСОБА_1 призначено на посаду начальника Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства шляхом переведення з 24.06.2014.

7. Вказана посада, відповідно пункту 2 частини другої статті 6 Закону України «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII), віднесена до посад державної служби категорії «Б».

8. Позивач подав заяву про звільнення за угодою сторін. Ця заява містить дату її підписання позивачем (12.08.2019), але в ній не зазначено дати звільнення. Вказана заява, згідно штампу (штрихкоду) отримана відповідачем 15.08.2019 вх.№ 2746/14-19.

9. Наказом Держлісагентства від 30.08.2019 за № 497-к (за підписом заступника Голови Бондаря В.Н. ) ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства за угодою сторін з 04.09.2019 на підставі пункту 3 частини першої статті 83, статті 86 Закон № 889-VIII.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

10. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.04.2020, позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано наказ Держлісагентства від 30.08.2019 № 497-к «Про звільнення ОСОБА_1 », поновлено позивача на посаді начальника Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства з 05.09.2019 та стягнуто з Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05.09.2019 по 30.04.2020 у розмірі 107327,55 грн.

11. Задовольняючи позовні вимоги у вказаній частині, суд першої інстанції виходив з того, що учасники спору не досягли згоди істотних умов угоди про припинення трудового договору на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, пункту 3 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII, а саме - згоди щодо дати звільнення.

11.1. Суд першої інстанції також дійшов висновку, що відповідачем не дотримано процедури звільнення позивача через відсутність належних доказів тимчасової відсутності першого заступника Держлісагентства і що саме заступник виконував обов`язки голови Держлісагентства з 2017 року, (після звільнення голови), по дату видання оскаржуваного наказу.

12. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.09.2020 апеляційну скаргу Держлісагентства та Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

13. Ухвалюючи таку постанову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що між позивачем та відповідачем досягнуто угоди щодо дострокового розірвання трудового договору саме з підстав передбачених пунктом 3 статті 83 Закону № 889-VIII, а не за власним бажанням позивача. Своєю чергою не зазначення позивачем у заяві, про звільнення конкретної дати, з якої він бажає припинити трудові відносини не являється підставою вважати, що між ним та роботодавцем не досягнуто згоди щодо звільнення позивача із займаної посади саме за угодою сторін.

13.1. Суд апеляційної інстанції також указав на безпідставність висновків суду першої інстанції щодо відсутності у заступника голови Держлісагентства повноважень на підписання наказу про звільнення позивача із займаної посади.

13.2. Поряд із цим, суд апеляційної дійшов висновку про допущення судом першої інстанції порушення норм процесуального права в частині невірного визначення виду провадження (спрощеного), в якому слід розглядати дану справу, оскільки останнім не враховано виключень, визначених у пункті 1 частини шостої статті 12 КАС України, а саме щодо справ позивачів, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище. Суд указав, що спір у цій справі стосується звільнення з публічної служби особи, яка обіймала посаду державної служби категорії «Б» (начальника Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства), а тому не може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції

14. У поданій касаційній скарзі на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.09.2020 ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

15. Ця касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України (неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм та порушення норм процесуального права у зв`язку із застосуванням судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду).

15.1. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржувану постанову, відступив від висновків Верховного Суду, у яких викладена правова позиція щодо застосування пункту 3 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII у постановах від 23.10.2019 у справі № 816/1391/16, від 06.02.2019 у справі № 816/1389/16, а також статті 86 Закону № 889-VIII, у постановах від 26.11.2019 у справі № 815/6722/17, від 06.02.2020 у справі № 802/1343/17-а, від 19.02.2020 у справі № 815/4354/17.

16. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.09.2021 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

17. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 28.06.2022 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду у попередньому судовому засіданні у відповідності до статті 343 КАС України.

Позиція інших учасників справи

18. У письмовому відзиві на касаційну скаргу Держлісагентство просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін у зв`язку з необґрунтованістю та безпідставністю касаційної скарги через неподібність правовідносин у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі при обґрунтуванні підстав касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

19. У письмовому відзиві Житомирське обласне управління лісового та мисливського господарства просить закрити касаційне провадження, а у тому разі, якщо суд дійде висновку про розгляд касаційної скарги по суті, залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

19.1. В обґрунтування своєї позиції відповідач 2 наголошує, що позивач, складаючи та подаючи заяву про звільнення за угодою сторін, мав дійсний намір припинити трудові відносини. При цьому, зазначення всіх дат та інших реквізитів залежало виключно від волі позивача. Своєю чергою відповідач при винесенні оскаржуваного наказу, покладався на добровільне волевиявлення позивача, однак останній, користуючись «недоліками» складеної ним же заяви, намагається оскаржити наказ та стягнути середній заробіток за час «вимушеного прогулу».

19.2. Поряд із цим відповідач 2 підкреслює, що на момент видання оскаржуваного наказу його підписант - заступник Голови Бондар В.Н. був єдиною особою, яка обіймала вищу керівну посаду в Держлісагентстві, шо підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 30.08.2019 (тобто саме на дату винесення оспорюваного наказу).

19.3. Так, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 289-р у зв`язку із переходом на іншу роботу з посади Першого заступника Голови Держлісагентства звільнено ОСОБА_3 . Це розпорядження опубліковане в офіційному виданні всеукраїнської газети «Урядовий кур`єр» від 29.04.2017 № 81. Надалі розпорядженням Кабінету Міністрів України від 08.11.2017 № 784-р ОСОБА_3 звільнено з посади Голови Держлісагентств, яке опубліковане в офіційному виданні всеукраїнської газети «Урядовий кур`єр» від 10.11.2017 № 212. Обидва розпорядження опубліковані на сайті Верховної Ради України, отже, зазначені факти є загальновідомими. З того часу посади Голови та Першого заступника Голови Держлісагентства залишалися вакантними.

19.4. Схема заміщення Голови Держлісагентства, його першого заступника та заступника на час їх відсутності затверджена наказом Держлісагентства від 02.12.2016 № 449 «Про розподіл обов`язків між Головою Держлісагентства, його першим заступником та заступником», яким і керувався Бондар В.Н. на момент підписання оскаржуваного наказу.

19.5. Одночасно відповідач 2 звертав увагу, що повноваження заступника Голови Держлісагентства на підписання наказу про звільнення працівника вже були предметом дослідження Верховного Суду. Так, у постанові від 13.03.2019 у справі №556/1/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що при видачі оспорюваного наказу заступник Голови Держлісагентства діяв у межах наданих повноважень та відповідно до закону. Висновки цієї постанови у вказаній частині управління уважає преюдиційними для цієї справи.

Позиція Верховного Суду

Оцінка висновків суду апеляційної інстанції та аргументів учасників справи

20. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

21. Спір у цьому провадженні виник у зв`язку зі звільненням позивача з посади державної служби категорії «Б» на підставі пункту 3 частини першої статті 83, статті 86 Закону № 889-VIII.

22. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної інстанції за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.

23. Звільнення державного службовця на підставі пункту 3 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII за угодою сторін є підставою для припинення державної служби за такою угодою.

24. На відміну від процедури звільнення за власним бажанням умови застосування угоди сторін як підстави для припинення державної служби (вимоги до процедури звільнення) не викладені у пункті 3 частини першої статті 83 та статті 86 Закону № 889-VIII.

25. Принципова відмінність припинення державної служби у зв`язку із звільненням за угодою сторін від процедури звільнення за власним бажанням полягає у тому, що застосування саме цієї підстави передбачає взаємне волевиявлення обох сторін - державного службовця та суб`єкта призначення, тоді як для звільнення за власним бажанням достатньо одностороннього волевиявлення лише працівника. Тобто, звільнення за угодою сторін передбачає, що між державним службовцем та суб`єктом призначення досягнуто спільної згоди щодо припинення державної служби у визначений строк.

26. Для цілей застосування пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України Верховний Суд України у постанові від 26.10.2016 у справі № 404/3049/15-ц (провадження № 6-1269цс16) сформулював підхід до розгляду трудових спорів щодо застосування цієї норми та вказав, що суди при вирішенні таких спорів повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видання наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.

27. Цей підхід є застосовним і до розгляду спорів про припинення державної служби у зв`язку із звільненням за угодою сторін для цілей застосування пункту 3 частини першої статті 83 та статті 86 Закону № 889-VIII.

28. Пропозиція (ініціатива) про припинення державної служби за угодою сторін може виходити як від державного службовця, так і суб`єкта призначення.

29. Форма домовленостi (угоди сторiн) про звiльнення за цiєю пiдставою не визначена, а це означає, що пропозицiя (iнiцiатива) i сама угода сторiн на підставі пункту 3 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII може бути як у письмовiй, так і в уснiй формi.

30. Якщо державний службовець подає письмову заяву про звільнення за цією підставою, то в ній має бути зазначено прохання звільнити його за угодою сторін i бажану дату звільнення, яка може співпадати з датою подачі заяви. Своєю чергою, суб`єкт призначення, розглядаючи цю заяву вирішує чи погоджуватися на таку пропозицію чи ні. Саме у цьому і полягає процедура досягнення згоди між сторонами, коли державний службовець і суб`єкт призначення спільно вирішують коли і як звільнитися державному службовцю.

31. Це обумовлено, зокрема, тим, що державні службовці перед звільненням повинні передати документи, справи, матеріальні цінності тощо, що потребує певного часу, а суб`єкт призначення, виходячи з інтересів очолюваної ним установи, має забезпечити безперервність виконання, покладених на цю установу функцій.

32. Законність звільнення та припинення державної служби за угодою сторін фактично поставлено у залежність від наявності взаємної згоди між державним службовцем і суб`єктом призначення на таке звільнення. Звільнення саме за угодою сторін здійснюється лише у разі досягнення між державним службовцем і суб`єктом призначення згоди щодо дострокового припинення трудового договору саме із цієї підстави та погодження сторонами усіх умов звільнення, в тому числі і дати звільнення.

33. На відміну від процедури звільнення за власним бажанням звільнення державного службовця за угодою сторін, можливе у будь-який час, у разі коли між ним та суб`єктом призначення досягнуто домовленості про припинення державної служби, з узгодженням ними дати звільнення. Цей строк може бути як більшим так і як меншим від двотижневого строку.

34. За приписами частини другої статті 86 Закону № 889-VIII державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов`язків державним органом.

35. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це державного службовця та суб`єкта призначення.

36. У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що пропозиція (ініціатива) про припинення державної служби виходила від позивача, який подав заяву 12.08.2019 на ім`я заступника Голови Держлісагентства про звільнення його за угодою сторін, не визначивши при цьому бажаної дати звільнення.

37. Поряд із цим судами попередніх інстанцій не встановлено, що подання цієї заяви не відповідає дійсному волевиявленню позивача. Останній не стверджував, що він подавав цю заяву під примусом або за наявності інших обставин, які б дозволяли суду сумніватися у тому, що подана заява не відповідає його реальному волевиявленню.

38. З обсягу обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у цій справі, слідує, що позивач займав посаду начальника Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства, яка відповідно пункту 2 частини другої статті 6 Закону № 889-VIII, віднесена до посад державної служби категорії «Б».

39. З аналізу положень пункту 10 Положення про Житомирське обласне управління лісового та мисливського господарства, затвердженого наказом Держлісагентства від 12.11.2013 № 397, слідує, що управління очолює керівник (начальник), який призначається на посаду та звільняється з посади Головою Держлісагентства України за погодженням з Міністром аграрної політики та продовольства України та головою місцевої держадміністрації в установленому порядку.

40. Відповідач звертав увагу судів попередніх інстанцій, що за вказаних обставин суб`єкт призначення не міг особисто провести процедуру звільнення начальника територіального органу та погодити з ним дату його звільнення, оскільки для цього потрібне погодження Житомирської обласної державної адміністрації і Міністерства аграрної політики та продовольства України, які Держлісагентством отримані 28.08.2019 та 29.08.2019 відповідно.

41. Дотримавшись процедури звільнення у цій частині, відповідач на наступний же день (30.08.2019) без зайвих зволікань після отримання останнього з необхідних погоджень прийняв оскаржуваний наказ, у якому була визначена дата звільнення позивача 04.09.2019.

42. Матеріалами справи підтверджується, що позивач був ознайомлений з цим наказом у день його винесення, при цьому жодних зауважень, в тому числі з приводу визначеної у ньому дати звільнення не висловлював.

43. Протягом усього періоду (з моменту подання заяви, проведення відповідачем необхідної процедури погодження звільнення та підготовки оскаржуваного наказу) позивач свою заяву не відкликав, інших дій, які б свідчили про відсутність волевиявлення на припинення державної служби згідно поданої ним заяви або спрямованих на анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення державної служби у зв`язку із звільненням за угодою сторін, не вчиняв.

44. За таких обставин, Верховний Суд погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що сукупність вчинених дій як з боку позивача, так і з боку відповідача, свідчать на користь того, що між сторонами досягнуто угоди щодо дострокового припинення державної служби саме з підстав передбачених пунктом 3 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII, а не зазначення позивачем у заяві, про звільнення конкретної дати (бажаної дати), з якої він бажає припинити трудові відносини не являється підставою вважати, що між ним та роботодавцем не досягнуто згоди щодо звільнення позивача із займаної посади саме за цією підставою.

45. Оцінюючи доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України (неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм та порушення норм процесуального права у зв`язку із застосуванням судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду), Верховний Суд виходить із такого.

46. В обґрунтування підстав касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, ОСОБА_1 зауважено, що приймаючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції, на його думку, відступив від висновків Верховного Суду, у яких викладена правова позиція щодо застосування пункту 3 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII у постановах від 23.10.2019 у справі № 816/1391/16, від 06.02.2019 у справі № 816/1389/16, а також статті 86 Закону № 889-VIII, у постановах від 26.11.2019 у справі №815/6722/17, від 06.02.2020 у справі № 802/1343/17-а, від 19.02.2020 у справі №815/4354/17.

47. Колегія суддів зауважує, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.

48. Проаналізувавши правові позиції Верховного Суду щодо застосування норм права у контексті характеру та юридичної природи спірних правовідносин, з яких виник спір у наведеній скаржником справі, у зіставленні з предметом спору, підставами і змістом позовних вимог та правовим регулюванням спірних правовідносин у цій справі в оскаржуваній частині, на предмет їх подібності, а відтак застосовності як підстави для касаційного перегляду оскарженого рішення суду апеляційної інстанції по суті, колегія суддів зазначає таке.

49. Так у справі № 816/1391/16 позивачка, оскаржуючи наказ про звільнення її з посади заступника начальника Відділу Держгеокадастру у Глобинському районі Полтавської області за угодою сторін на підставі пункту 3 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII та пункту 1 статті 36 КЗпП України, стверджувала, що вона не подавала таку заяву і не мала наміру її писати, та доводила, що заяву про звільнення за угодою сторін її змусили написати при прийнятті на посаду, а заява, яка послугувала підставою для її звільнена була подана без зазначення дати її складення, що не може бути розцінене судом як належне волевиявлення при звільненні за угодою сторін. Своєю чергою судами попередніх інстанцій не було встановлено обставин, які б підтверджували подальше досягнення домовленості між скаржником та суб`єктом призначення щодо певного строку звільнення, який може бути визначено шляхом зазначення відповідної календарної дати або вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

50. У справі № 816/1389/16 позивачка, оскаржуючи наказ про звільнення її з посади заступника начальника Відділу Держгеокадастру у Хорольському районі Полтавської області за угодою сторін на підставі пункту 3 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII та пункту 1 статті 36 КЗпП України, стверджувала, що заяву про звільнення її за цією підставою примусили написати при прийнятті на посаду, а потім таку заяву було відібрано. Судами попередніх інстанцій ці твердження позивачки про відсутність волевиявлення позивача на звільнення не перевірені та не спростовані в ході судового розгляду.

51. У справі № 815/6722/17 позивач, оскаржуючи наказ про звільнення з посади начальника другого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса ГТУЮ в Одеській області на підставі поданої ним заяви про звільнення за власним бажанням відповідно до частини другої статті 86 Закону № 889-VIII у день подання цієї заяви. При цьому позивач доводив, що заяву про звільнення від 24.11.2017 не складав, а в день її реєстрації в ГТУЮ в Одеській області перебував у відпустці, що, на його думку, спростовує висновок судів попередніх інстанцій про намір припинення державної служби. Верховний Суд у цій справі зазначив, що спосіб, в який позивачем було викладено заяву про звільнення, не давав судам попередніх інстанцій підстав для висновку про те, що між позивачем і суб`єктом призначення було досягнуто домовленості щодо істотних умов для звільнення відповідно до частини другої статті 86 Закону № 889-VIII.

52. У справі № 802/1343/17-а позивач, оскаржуючи наказ про звільнення з посади начальника Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області за угодою сторін відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України, частини другої статті 86 Закону № 889-VIII, пояснював, що після наради, для участі в якій, відповідно до окремого доручення зобов`язано прибути керівників територіальних органів Укртрансбезпеки, Головою цього органу проведено співбесіди окремо з кожним керівником територіального органу, у ході яких було наполегливо запропоновано написати по дві заяви про звільнення (одна - за власним бажанням, друга - за угодою сторін) без зазначення дати подання заяви та дати звільнення. Указував, що, розуміючи, що такі заяви не відповідають вимогам чинного законодавства про працю та внаслідок цього не мають юридичної сили, останній написав заяви (одна - за власним бажанням, друга - за угодою сторін) без зазначення дати подання заяви та дати звільнення, усно заявивши керівнику, що звільнятись ні за власним бажанням, ні за угодою сторін немає наміру. Доводив, що заява про звільнення за угодою сторін написана під тиском керівництва, про що свідчить відсутність в тексті заяви дати її складання та дати, з якої трудовий договір має бути припиненим. Виходячи з обставин цієї справи, Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про недосягнення сторонами згоди щодо припинення трудового договору та відсутність узгодженої дати звільнення, що, у свою чергу, позбавляє відповідача права на звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України та частини другої статті 86 Закону № 889-VIII.

53. У справі № 815/4354/17 позивач, оскаржуючи наказ про звільнення з посади начальника Управління Укртрансбезпеки в Одеській області за угодою сторін відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України, частини другої статті 86 Закону № 889-VIII, аналогічно попередній справі пояснював, що його звільнення відбулося неправомірно, без дотримання процедури та належного погодження повноважними особами, а також без його волевиявлення, адже із заявою про звільнення позивач не звертався. Своєю чергою відповідачем на виконання ухвали суду надано пояснення, що заява про звільнення позивача була подана до Управління невідомим співробітником Укртрансбезпеки (мова оригіналу), у невідомий спосіб, невідомо кому, поза службою діловодства. Суди попередніх інстанцій, з висновками яких погодився Верховний Суд, установили, що відсутність волевиявлення позивача на припинення державної служби за угодою сторін у цій справі є очевидною.

54. Із вищевикладеного слідує, що у всіх вищеописаних справах мав місце факт примушування державних службовців до звільнення. Цей факт перевірявся судами шляхом аналізу способів викладення заяв позивачами, способів їх подачі суб`єктам призначення, процедур їх вирішення та інш, що в сукупності дають підстави для оцінки реального волевиявлення особи на припинення державної служби.

55. Право на працю - одне з пріоритетних соціальних прав, закріплених в Конституції України. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частина перша статті 43 Конституції України). Примус до звільнення - незаконна дія роботодавця, що належить до порушення законодавства про працю. Конституція гарантує кожному громадянинові захист від незаконного звільнення (частина шоста статті 43 Конституції України). Ця гарантія забезпечується шляхом закріплення цілого ряду вимог до порядку, зокрема, припинення державної служби, як виду трудової діяльності.

56. Заява про звільнення за угодою сторін повинна бути справжньою, тобто відповідати волевиявленню особи.

57. У цій справі судами попередніх інстанцій не встановлено факту примушення позивача до звільнення. Не стверджує цього і сам позивач.

58. Резюмуючи написане необхідно зазначити, що правові висновки, викладені у вказаних позивачем постановах Верховного Суду, які скаржник у площині спірних правовідносин цієї справи подає як підставу для касаційного оскарження, відтак і перегляду судового рішення апеляційного суду, не можна визнавати такими, що містять правові висновки, відмінні від висновків апеляційного суду при вирішенні цієї справи, позаяк правові висновки у вищеописаних справах Верховний Суд формував у контексті правовідносин та фактичних обставин справи, які за своїм змістом, обсягом та юридичною природою не є подібними до тих, які виникли у цій справі, а тому не можуть слугувати прикладом неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм права при ухваленні судового рішення, щодо якого подано касаційну скаргу в цій справі, у значенні пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС.

59. Приймаючи до уваги, що у цій справі сукупність вчинених дій як з боку позивача, так і з боку відповідача, свідчать на користь того, що між сторонами досягнуто угоди щодо дострокового припинення державної служби саме з підстав передбачених пунктом 3 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII, а не зазначення позивачем у заяві, про звільнення конкретної дати (бажаної дати), з якої він бажає припинити трудові відносини, Верховний Суд приходить до висновку, виходячи із обставин цієї справи, не впливає на законність дій відповідача щодо видачі оскаржуваного наказу та не створює обов`язкових передумов для поновлення позивача на раніше займаній посаді.

60. Верховний Суд відхиляє доводи скаржника щодо відсутності у заступника Голови Держлісагентства повноважень на підписання наказу про звільнення позивача із займаної посади з огляду на таке.

61. Відповідно до положень частини п`ятої статті 19 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) заступники керівника центрального органу виконавчої влади здійснюють повноваження відповідно до затвердженого керівником центрального органу виконавчої влади розподілу обов`язків, якщо інше не передбачено законом. У разі відсутності керівника центрального органу виконавчої влади чи неможливості здійснювати ним свої повноваження з інших причин його обов`язки виконує один із заступників відповідно до встановленого керівником центрального органу виконавчої влади розподілу обов`язків.

62. Наказом Держлісагентства від 02.12.2016 № 449 розподілено обов`язки між головою Держлісагентства, його першим заступником та заступником на час їх тимчасової відсутності. За схемою до цього наказу на період тимчасової відсутності голови виконання його обов`язків покладається на першого заступника, а в разі відсутності першого заступника - повноваження покладаються на заступника голови.

63. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 289-р у зв`язку із переходом на іншу роботу з посади Першого заступника Голови Держлісагентства звільнено ОСОБА_3 . Це розпорядження опубліковане в офіційному виданні всеукраїнської газети «Урядовий кур`єр» від 29.04.2017 № 81. Надалі розпорядженням Кабінету Міністрів України від 08.11.2017 № 784-р ОСОБА_3 звільнено з посади Голови Держлісагентств, яке опубліковане в офіційному виданні всеукраїнської газети «Урядовий кур`єр» від 10.11.2017 № 212. З того часу посади Голови та Першого заступника Голови Держлісагентства залишалися вакантними.

64. Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, що заступник Голови Держлісагентства діяв у межах наданих повноважень та відповідно до закону, а доводи касаційної скарги в цій частині уважає безпідставними.

65. Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що ці доводи були перевірені та проаналізовані судом апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення оскаржуваного судового рішення, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.

66. Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

67. Доводи та аргументи скаржника зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і свідчать про незгоду заявника із правовою оцінкою судом обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.

68. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення.

69. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

70. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

71. На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанцій ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанцій відсутні.

72. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

73. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М.Соколов