Постанова

від 24.09.2020 по справі 640/18748/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/18748/19 Суддя (судді) першої інстанції: Добрянська Я.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Беспалова О. О. суддів: Парінова А.Б., Ключковича В. Ю. за участю секретаря: Присяжної Д. В.

представників відповідачів Пономаренка Я.В., Клименко Н.С., Діжевської В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу Державного агентства лісових ресурсів України, Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2020 року (місце ухвалення: місто Київ, час ухвалення: не зазначений, дата складання повного тексту: 30 квітня 2020 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного агентство лісових ресурсів України, Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства про визнання протиправним та скасування наказу від 30.08.2019р. № 497-к, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державного агентства лісових ресурсів України, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ від 30.08.2019р. № 497-к про його звільнення;

- поновити на посаді начальника Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства (10029, Житомирська обл., м. Житомир, вул. Хлібна, буд. 41, ЄДРПОУ 35238267) з 05 вересня 2019 року.

-стягнути з Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства (10029, Житомирська обл., м. Житомир, вул. Хлібна, буд. 41, ЄДРПОУ 35238267; рахунок 35215036000425 у ГУ ДКСУ у Житомирській області МФО 820172) на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05 вересня 2019 року по день ухвалення рішення судом.

-допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на посаді начальника Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ Державного агентства лісових ресурсів України від 30 серпня 2019 року № 497-к Про звільнення ОСОБА_1 .

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства з 05 вересня 2019 року.

Присуджено до стягнення з Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05 вересня 2019 року по 30 квітня 2020 року в розмірі 107327,55 грн.

Рішення суду, в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства з 05 вересня 2019 року та стягнення заробітку за один місяць в розмірі 14310,25 грн. (без врахування обов`язкової сплати податків і зборів) звернуто до негайного виконання.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції безпідставно зроблено висновки щодо наявності підстав для поновлення позивача на посаді.

Апелянт зазначає, що між сторонами було досягнуто згоди щодо звільнення позивача саме за угодою сторін, не зазначення позивачем у заяві про звільнення точної дати такого звільнення само по собі не може слугувати підставою для поновлення позивача на посаді.

До Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив, зареєстрований 22.07.2020 року за вх. № 25273, в якому позивачем щодо задоволення вимог апеляційної скарги заперечно

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб що з`явилися, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 20.06.2014 року згідно наказу № 365-к ОСОБА_1 призначено на посаду начальника Управління використання лісових ресурсів Державного агентства лісових ресурсів України.

23 червня 2014 року позивача звільнено з посади у зв`язку з переведенням на іншу посаду у Житомирське обласне управління лісового та мисливського господарства (наказ від 23.06.2014 р. за № 369-к).

Згідно наказу Держлісагентства від 26.06.2014 р. за № 370-к шляхом переведення з 24 червня 2014 року ОСОБА_1 призначено на посаду начальника Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства.

12.08.2019 р. позивач подав заяву про звільнення за угодою сторін, дана заява підписана позивачем, проте, в ній не зазначено дати звільнення. Вказана заява, згідно штампу (штрихкоду) отримана відповідачем 15.08.2019 р. вх.№2746/14-19.

04 вересня 2019 року наказом Держлісагентства від 30.08.2019 р. за № 497-к ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства за угодою сторін, п. 3 ч. 1 ст. 83, ст. 86 Закону України Про державну службу .

Позивач вважаючи своє звільнення з посади начальника Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства протиправним звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі , суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача не було передбачених п. 3 ч. 1 ст. 83, ст. 86 Закону України Про державну службу підстав для звільнення позивача, оскільки між сторонами не досягнуто угоди щодо дати звільнення позивача. Крім того, судом першої інстанції вказано на відсутність у заступника Голови Державного агентства лісових ресурсів України повноважень на підписання наказу про звільнення позивача із займаної посади.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до положень ч. 2, 3 ст. 5 Закону України Про державну службу від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII) відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

За приписами статті 1 Закону України Про державну службу державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави. Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Підстави для припинення державної служби встановлено статтею 83 Закону № 889-VIII.

Згідно з п.3 ч. 1 ст. 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється за ініціативою державного службовця або за угодою сторін.

Відповідно до статті 86 Закону № 889-VIII державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення. Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов`язків державним органом. Суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.

У пункті 8 постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за пунктом 1 статті 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін щодо підстави припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (стаття 38 КЗпП України).

З аналізу змісту пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України вбачається, що у випадку, коли працівник вимагає достроково розірвати укладений з ним трудовий договір, а роботодавець не заперечує щодо припинення з цим працівником трудових відносин, такий договір може бути припинено за угодою сторін.

Необхідно зазначити, що законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.

Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу.

При цьому, припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.

Таким чином, передбачена пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин саме з цих підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем 15.08.2019 року подано до Державного агентства лісових ресурсів України заяву про звільнення за угодою сторін, при цьому, про акцепт такого волевиявлення позивача свідчить винесений 30.08.2019 року наказ № 497-к про звільнення позивача саме з підстав досягнення згоди сторін.

Отже, між позивачем та відповідачем досягнуто угоди щодо дострокового розірвання трудового договору саме з підстав передбачених п. 3 ст. 83 Закону України Про державну службу , а не за власним бажанням позивача.

Відтак, колегія суддів приходить до переконання, що не зазначення позивачем у заяві, про звільнення конкретної дати, з якої він бажає припинити трудові відносини не являється підставою вважати, що між ним та роботодавцем не досягнуто згоди щодо звільнення позивача із займаної посади саме за угодою сторін.

Більш того, з аналізу наведених норм, а також рекомендацій, викладених у постанові Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів вбачається, що звільнення саме за угодою сторін здійснюється лише в разі досягнення між працівником та роботодавцем згоди щодо дострокового припинення трудового договору саме з цієї підстави та погодження сторонами усіх умов звільнення, при цьому, в разі наявності ініціативи працівника щодо звільнення та не досягнення сторонами згоди щодо умов такого звільнення, веде до звільнення такого працівника за його ініціативою, а не до продовження трудових відносин.

Також, безпідставними є висновки суду першої інстанції щодо відсутності у заступника голови Державного агентства лісових ресурсів України повноважень на підписання наказу про звільнення позивача із займаної посади.

Відповідно до статті 19 Закону України Про центральні органи виконавчої влади керівник центрального органу виконавчої влади призначається на посаду та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України.

Керівник центрального органу виконавчої влади може мати заступників, які призначаються на посаду Кабінетом Міністрів України з-поміж кандидатур (загальною кількістю не більше п`яти осіб), внесених на підставі пропозицій Комісії з питань вищого корпусу державної служби за результатами конкурсу відповідно до законодавства про державну службу.

Заступники керівника центрального органу виконавчої влади звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем`єр-міністра України, міністра, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, або керівника центрального органу виконавчої влади.

Заступники керівника центрального органу виконавчої влади здійснюють повноваження відповідно до затвердженого керівником центрального органу виконавчої влади розподілу обов`язків, якщо інше не передбачено законом.

У разі відсутності керівника центрального органу виконавчої влади чи неможливості здійснювати ним свої повноваження з інших причин його обов`язки виконує один із заступників відповідно до встановленого керівником центрального органу виконавчої влади розподілу обов`язків.

Відповідно до пп.14 п. 11 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2014 р. № 521 (в редакції чинній на час прийняття оскаржуваного наказу) Голова Держлісагентва призначає на посади за погодженням з Міністром аграрної політики та продовольства і головами відповідних місцевих держадміністрацій, звільняє з посад керівників територіальних органів Держлісагентства.

Аналогічні норми містять Положення про обласні управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України, затверджене Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 21.03.2012 р. № 134, згідно п. 10 якого управління очолює керівник, який призначається на посаду і звільняється з посади Головою Держлісагентства України за погодженням з Міністром аграрної політики та продовольства України та головою місцевої держадміністрації в установленому порядку.

Згідно п. 10 Положення про Житомирське обласне управління лісового та мисливського господарства, затвердженого наказом Держлісагентва від 12.11.2013 р. № 397 Управління очолює керівник (начальник), який призначається на посаду та звільняється з посади Головою Держлісагентства України за погодженням з Міністром аграрної політики та продовольства України та головою місцевої держадміністрації в установленому порядку.

Голова Держлісагентства розподіляє обов`язки між своїми заступниками (п.11 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.11.2016р. № 883-р призначено ОСОБА_2 заступником Голови Державного агентства лісових ресурсів України.

Наказом Держлісагентства від 02.12.2016 р. № 449 Про розподіл обов`язків між Головою Державного агентства лісових ресурсів України, його першим заступником та заступником розподілено обов`язки між головою Держлісагентства, його першим заступником та заступником (додаток 1 до вказаного наказу) та затверджено схему заміщення голови Держлісагентства, його першого заступника та заступника на час їх тимчасової відсутності, згідно додатку 2. Згідно вказаного додатку на період тимчасової відсутності голови виконання його обов`язків покладається на першого заступника, за відсутності першого заступника - його обов`язки покладаються на заступника голови, за відсутності заступника - його обов`язки покладаються на першого заступника.

Наказом Держлісагентства від 02.12.2016 № 449 передбачено заміщення голови Держлісагентства, його першого заступника та заступника на час їх тимчасової відсутності.

З огляду на викладене, висновки суду першої інстанції щодо відсутності у заступник начальника ОСОБА_2 повноважень на виконання обов`язків голови Державного агентства лісових ресурсів України є безпідставними.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність та необґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог та наявності підстав для задоволення позову.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституція України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, положеннями пункту 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, публічно-правовий спір - спір, у якому:

- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

- хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Положеннями статті 12 КАС України передбачено, що адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Для цілей цього Кодексу відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України Про запобігання корупції займають відповідальне та особливо відповідальне становище.

Тобто, при вирішення питання за правилами якого позовного провадження судом розглядатиметься спір щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, необхідно встановлювати чи належить позивач до осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище відповідно до Закону України Про запобігання корупції . В іншому випадку такий спір може бути розглянуто судом в порядку спрощеного позовного провадження.

Відкриваючи провадження у справі № 640/18748/19 Окружний адміністративний суд міста Києва дійшов висновку про можливість проведення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Разом з тим, судом першої інстанції не враховано виключень, які містить пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України, а саме щодо справ позивачів, які у значенні Закону України Про запобігання корупції займають відповідальне та особливо відповідальне становище.

Згідно з приміткою до статті 50 Закону України Про запобігання корупції до службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище віднесено, зокрема, посади яких належать до посад державної служби категорії "А" або "Б".

Як встановлено судом першої інстанції, наказом відповідача 26.06.2014 р. за № 370-к ОСОБА_1 призначено на посаду начальника Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства.

Вказану посаду, відповідно п.2 ч. 2 ст. 6 Закону України Про державну службу віднесено до посад державної служби категорії Б .

Відтак, вказана посада належить до службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище.

З огляду на викладене, спір щодо прийняття на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби особою-позивачем, який обіймав посаду начальника Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства, не може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність розгляду даної справи в порядку спрощеного позовного провадження. У зв`язку з чим судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права та невірно визначено провадження, в якому слід розглядати дану справу.

Виходячи із змісту принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві саме на суд покладається обов`язок визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

Враховуючи вищевикладене, колегією суддів встановлено, що доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що доводи відповідача підкріплені належними та допустимими доказами, які підтверджують правомірність оскаржуваного рішення.

Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Розглянувши доводи відповідача викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено при неповному з`ясуванні обставин справи, з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню та прийняттю нового рішення, згідно з яким у задоволенні адміністративного позову позивачу слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державного агентства лісових ресурсів України, Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного агентство лісових ресурсів України, Житомирського обласного управління лісового та мисливського господарства про визнання протиправним та скасування наказу від 30.08.2019р. № 497-к, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2020 року скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Суддя-доповідач О. О. Беспалов

Суддя В. Ю. Ключкович

Суддя А.Б. Парінов

(Повний текст постанови складено 24.09.2020 р.)