Постанова

від 28.06.2022 по справі 2-1262/11

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

29 червня 2022 року

м. Київ

справа № 2-1262/11

провадження № 61-1519св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач -публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - товариство з обмеженою відповідальністю Фірма «Славутич-95»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Коверга Ганна Володимирівна, на рішення Приморського районного суду м. Одеси, у складі судді Домусчі Л. В., від 04 листопада 2015 року та постанову Одеського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Цюри Т. В., Гірняк Л. А.,

Сегеди С. М., від 30 вересня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2009 року публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» (далі - ПАТ «ПУМБ», Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договорами поруки.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 06 серпня 2008 року між ПАТ «ПУМБ» та товариством з обмеженою відповідальністю Фірма «Славутич-95» (далі -

ТОВ Фірма «Славутич-95») було укладено кредитний договір № 7.6-39, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у розмірі

2 600 000 доларів США, строком до 06 серпня 2010 року (з можливістю дострокового стягнення кредиту), зі сплатою 13,2 % річних (з можливістю збільшення їх розміру у разі неналежного виконання умов договору).

Кредитні зобов`язання були забезпечені порукою ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на підставі договорів поруки від 06 серпня

2008 року, укладених між Банком та відповідачами, з кожним окремо,

за № № 7.6-39/П-1, 7.6-39/П-2, 7.6-39/П-3.

Посилаючись на те, що позичальник зобов`язання за кредитним договором не виконав, а поручителі взяли на себе зобов`язалися відповідати перед кредитором як солідарні боржники, ПАТ «ПУМБ» просило суд стягнути солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 кредитну заборгованість, що утворилася станом на 31 серпня 2009 року у розмірі

2 870 852, 13 доларів США та 1 827 877, 46 грн, із яких: 2 600 000 доларів США - тіло кредиту; 270 852, 13 доларів США - проценти за користування кредитом; 1 651 326, 30 грн - пеня за порушення строків сплати кредиту за період із 11 грудня 2008 року до 31 серпня 2009 року; 176 551, 16 грн - пеня за порушення строків сплати процентів за період із 27 квітня 2009 року

до 31 серпня 2009 року.

Інформація про рух справи у судах та короткий зміст оскаржених судових рішень

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2011 року позов ПАТ «ПУМБ» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «ПУМБ» заборгованість за договорами поруки в загальному розмірі 2 870 852, 13 доларів США та 1 827 877, 46 грн, із яких: заборгованість за основною сумою кредиту - 2 600 000 доларів США; заборгованість по процентам - 270 852, 13 доларів США; заборгованість за пенею за порушення строків сплати кредиту - 1 651 326, 30 грн; заборгованість за пенею за порушення строків сплати процентів за користування кредитом - 176 551, 16 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд мотивував рішення доведеністю факту неналежного виконання позичальником ТОВ Фірма «Славутич-95» зобов`язань за кредитним договором, забезпеченим договорами поруки, наявністю непогашеної заборгованості, що є підставою для її солідарного стягнення з відповідачів на користь банку.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 24 вересня 2014 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2011 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову ПАТ «ПУМБ» до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (у солідарному порядку з кожного окремо) на користь ПАТ «ПУМБ» заборгованість у загальному розмірі 2 870 852 доларів США та 1 827 877, 46 грн.

У позові ПАТ «ПУМБ» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд зробив висновок про те, що поручителі не давали поруку спільно, тому кожен із них відповідає за виконання боржником зобов`язання окремо.

Крім того, суд зазначив, що Банк не довів факту укладення із ОСОБА_3 договору поруки від 06 серпня 2008 року, оскільки у період із 05 до

13 серпня 2008 року останній перебував за кордоном та за висновком почеркознавчої експертизи від 24 червня 2014 року виявилося неможливим вирішити питання, чи виконані підписи у договорі поруки ОСОБА_3 .

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 березня 2015 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 грудня 2011 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 24 вересня 2014 року скасовано в частині позовних вимог до ОСОБА_1 та справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції зазначив, що при стягненні заборгованості із ОСОБА_1 суди не врахували, що вона, крім договору поруки, уклала з банком ще й договір іпотеки, на підставі якого 12 травня 2010 року нотаріус вчинив виконавчий напис № 3207 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Суди не перевірили, чи був реалізований предмет іпотеки, яка сума від його реалізації була зарахована на погашення заборгованості за кредитним договором і яка частина боргу залишилася непогашеною.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04 листопада

2015 року,залишеним без змін постановою Апеляційного суду Одеської області від 19 грудня 2017 року, позов ПАТ «ПУМБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ПУМБ» заборгованість у розмірі 2 870 852, 13 доларів США та 1 827 877, 46 грн, із яких: заборгованість за основною сумою кредиту - 2 600 000 доларів США; заборгованість по процентам - 270 852, 13 доларів США; заборгованість за пенею за порушення строків сплати кредиту - 1 651 326, 30 грн; заборгованість за пенею за порушення строків сплати процентів за користування кредитом - 176 551, 16 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суди виходили з того, що ОСОБА_1 є поручителем ТОВ Фірма «Славутич-95» за договором від 06 серпня 2008 року № 7.6.-39/П-1 і позичальник не виконав своїх зобов`язань з повернення заборгованості.

При цьому суди вказали, що виконавчий напис нотаріуса від 12 травня

2010 року про звернення стягнення на предмет іпотеки фактично виконаний не був.

Постановою Верховного Суду від 07 серпня 2019 року постанову Апеляційного суду Одеської області від 19 грудня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів виходила з того, що справу було розглянуто апеляційним судом за відсутності відповідача ОСОБА_1 , не повідомленої належним чином про дату, час і місце судового засідання.

Постановою Одеського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2015 року змінено в частині стягнення заборгованості по процентам та заборгованості по пені за порушення строків сплати кредиту.

В задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ПУМБ» заборгованість по пені за порушення строків сплати кредиту в розмірі 825 663 грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованості по кредиту та пені за порушення строків сплати процентів за користування кредитом у розмірі 176 551, 16 грн, оскільки умови кредитного договору щодо своєчасного повернення кредиту ТОВ Фірма «Славутич-95» та поручителем ОСОБА_1 не виконані.

Посилання ОСОБА_1 на пропуск Банком шестимісячного строку для вимог до поручителя, передбаченого частиною четвертою статті 559

ЦК України, суд вважав такими, що не відповідає фактичним обставинам.

Колегія суддів вказала на недоведеність належними та допустимими доказами твердження ОСОБА_1 про те, що вона не підписувала договори поруки.

Оскільки позивач реалізував своє право на задоволення вимог за зобов`язанням, звернувши стягнення на предмет іпотеки та здійснивши за рахунок одержаних коштів погашення заборгованості ТОВ Фірма

«Славутич-95» по простроченим процентам, апеляційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову Банку в цій частині.

Також суд апеляційної інстанції, врахувавши положення статей 3, 11, частини третьої статті 551 ЦК України, вважав за можливе зменшити розмір заявленої до стягнення ПАТ «ПУМБ» пені із 1 651 326, 30 грн до 825 663 грн, про що не заперечував представник Банку в судовому засіданні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржені судові рішення скасувати, ухваливши при цьому нове рішення про відмову в задоволенні позову ПАТ «ПУМБ».

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

24 січня 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Коверга Г. В. подала касаційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2015 року та постанову Одеського апеляційного суду

від 30 вересня 2021 року у цивільній справі № 2-1262/11.

Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали з районного суду. Зупинено виконання оскаржених судових рішень до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

У квітні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій, які, ухвалюючи оскаржені судові рішення, застосували норми матеріального права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі

№ 522/1528/15-ц, від 19 травня 2020 року у справі № 361/7543/17,

від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц, у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 409/2342/15-ц,

від 10 жовтня 2018 року у справі № 591/1100/16-ц.

Наголошує на тому, що порука ОСОБА_1 припинена в силу вимог частин першої та четвертої статті 559 ЦК України.

Стверджує, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази, які підтверджують безпідставність вимог Банку та необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про призначення почеркознавчої експертизи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2022 року ПАТ «ПУМБ» подано відзив на касаційну скаргу, в якому позивач, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржених судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2015 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

06 серпня 2008 року закрите акціонерне товариство (далі - ЗАТ) «ПУМБ», правонаступником якого є ПАТ «ПУМБ», і ТОВ Фірма «Славутич-95» уклали кредитний договір № 7.6-39 (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого товариство отримало від банку кредит у розмірі 2 600 000 доларів США, строком до 06 серпня 2010 року (поетапно, починаючи з 06 травня 2010 року до 06 серпня 2010 року), зі сплатою 13,2 % річних (з можливістю їх збільшення на 2 % у разі невиконання чи неналежного виконання окремих зобов`язань).

Відповідно до пункту 1 статті 9.1. кредитного договору всі платежі на користь банку за цим договором повинні виконуватись позичальником в наступній черговості:

1. Прострочені проценти за користування кредитом і комісії (якщо прострочення буде мати місце);

2. Строкові проценти за користування кредитом і комісії;

3. Пеня за несплату в строк процентів та комісії (якщо несвоєчасна сплата буде мати місце);

4. Прострочена сума кредиту (якщо прострочення буде мати місце);

5. Пеня за непогашення в строк кредиту (якщо прострочення буде мати місце);

6. Строкова сума кредиту.

У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором були укладені, зокрема наступні договори:

1) договір іпотеки, укладений 06 серпня 2008 року між ПАТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Федорченко Т. М., згідно умов якого ОСОБА_1 в іпотеку Банку було передано житловий будинок з надвірними спорудами та земельна ділянка з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських споруд, що розташовані за адресою:

АДРЕСА_1 .

Пунктом 6.7.1. договору іпотеки встановлено, що у разі виникнення у іпотекодержателя права звернути стягнення на предмет іпотеки, позивач може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу, шляхом набуття права власності на предмет іпотеки в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

2) договір поруки № 7.6-39/П-1, укладений 06 серпня 2008 року між

ПАТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 , згідно пункту 1.2 якого поручитель відповідає перед позивачем за виконання зобов`язань

ТОВ Фірма «Славутич-95» в повному обсязі, включаючи сплату основного боргу, відсотків, комісій, неустойки.

ТОВ Фірма «Славутич-95» своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконало, у зв`язку з чим 23 квітня 2009 року Банк направив позичальнику вимогу про дострокове погашення кредитної заборгованості.

14 серпня 2009 року Банк надіслав ОСОБА_1 вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором.

Зазначені вимоги Банку залишено позичальником та поручителем без задоволення.

Згідно розрахунків Банку, станом на 31 серпня 2009 року у позичальника утворилась заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 2 870 852, 13 доларів США та 1 827 877, 46 грн, з яких:

- 2 600 000 доларів США - заборгованість по кредиту,

- 270 852, 13 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 11 грудня 2008 року по 31 серпня 2009 року;

- 1 651 326, 30 грн- пеня за порушення строків сплати кредиту за період із 27 квітня 2009 року до 31 серпня 2009 року;

- 176 551, 16 грн - пеня за порушення строків сплати процентів за період з 12 грудня 2008 року по 31 серпня 2009 року.

ПАТ «ПУМБ» частково задовольнило свої вимоги звернувши стягнення на предмет іпотеки.

Позиція Верховного Суду

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом (-ами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша

статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша та друга статті 554 ЦК України).

Отже, порука є спеціальним додатковим майновим заходом впливу, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання.

Підставою виникнення поруки є договір, що встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов`язання боржника (поручителем), та кредитором боржника.

Щодо припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України

За положеннями частини першої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598

ЦК України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином

(стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Окремим видом застави є іпотека (стаття 575 ЦК України).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку», в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

За змістом цієї статті звернення стягнення на предмет іпотеки повинне задовольнити вимоги кредитора за основним зобов`язанням, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов`язання, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України.

Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному.

За змістом частини четвертої статті 591 ЦК України та частини сьомої

статті 47 Закону України «Про іпотеку», якщо сума, одержана від реалізації предмета застави (іпотеки), не покриває вимоги заставодержателя (іпотекодержателя), він має право отримати суму, якої не вистачає (решту суми).

У постанові від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 Велика Палата Верховного Суду висловила позицію щодо застосування частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» у кредитних правовідносинах за наявності декількох видів або предметів забезпечення, зокрема «у випадку забезпечення виконання основного зобов`язання декількома способами, основне зобов`язання не припиняється у разі, якщо реалізація іпотекодержателем своїх прав на звернення стягнення на предмет іпотеки не потягла повного задоволення його вимог».

Оскільки вартості набутого у власність позивачем предмета іпотеки (912 048, 04 доларів США) не вистачило на погашення всієї заборгованості ТОВ Фірма «Славутич-95», яка виникла у зв`язку з порушенням основного зобов`язання, кредитор в силу норм ЦК України та Закону України «Про іпотеку» має право на стягнення, у тому числі із поручителя, суми, яка не вистачає для погашення заборгованості.

За таких обставин, за відсутності доказів сплати заборгованості ТОВ Фірма «Славутич-95» за кредитним договором, відсутні передбачені

частиною першою статті 559 ЦК України підстави вважати, що порука ОСОБА_1 за договором № 7.6-39/П-1 від 06 серпня 2008 року припинилася у зв`язку із припиненням забезпеченого нею зобов`язання.

Щодо припинення поруки на підставі частини четвертої статті 559

ЦК України

Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Отже, зобов`язання поручителя має строковий характер. Поручителя слід вважати зобов`язаним виконати договір поруки виключно в межах строків, установлених у частині четвертій статті 559 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим, з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України).

Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги, що умова договору поруки про те, що порука за цим договором припиняється з припиненням зобов`язання ТОВ Фірма «Славутич-95», що випливає з кредитного договору № 7.6-39 від 06 серпня 2008 року (пункт 6.1 договору поруки) не свідчить про те, що цим договором установлено строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Строк дії поруки, передбачений частиною четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов`язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов`язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором. Зважаючи на наведене, строк дії поруки не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора і суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

У свою чергу передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України перебіг строку дії поруки за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору про погашення кредитної заборгованості щомісячними платежами, починається стосовно кожного окремого платежу від дня, коли відбулося таке порушення.

Наведене узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16, з яким погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 червня

2018 року у справі № 408/8040/12.

У разі реалізації кредитором свого права вимоги на дострокове повернення кредиту відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України шестимісячний строк звернення кредитора до суду з вимогами до поручителя повинен обраховуватись з моменту настання строку дострокового повернення кредиту.

Отже, керуючись положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України, можна зробити висновок, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців (якщо інший строк не передбачений договором поруки) з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту одноразовим платежем).

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах: від 19 лютого 2019 року у справі № 2-724/11, від 31 січня 2020 року у справі

№ 409/6060/12, від 11 березня 2020 року у справі № 756/17806/14-ц,

від 22 травня 2020 року у справі № 522/18782/15-ц та від 13 січня 2021 року у справі № 182/6290/13-ц. При цьому судова практика у цій категорії справ є сталою, а відмінність залежить лише від доказування.

За змістом статті 5 кредитного договору у випадку несплати позичальником будь-якої суми, що належить до сплати на користь Банку згідно цього договору у передбачений ним строк, та/або невиконання або неналежне виконання позичальником будь-яких інших обов`язків за угодами про забезпечення та/або іншими угодами, укладеними між сторонами Банк набуває право вимагати від позичальника достроково повернути виданий позичальникові кредит, а позичальник зобов`язаний, незважаючи на положення пункту 6.1 цього договору, виконати таку вимогу Банку і повернути отриманий кредит в повному обсязі разом із платою за кредит і штрафними санкціями, що підлягають сплаті позичальником на користь Банку згідно цього договору, а строк не пізніше 3 банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги.

Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що її порука припинилася відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що в договорі поруки не встановлено строк його дії, однак Банк направив 23 квітня 2009 року

ТОВ Фірма «Славутич-95», а 14 серпня 2009 року - ОСОБА_1 , вимоги про дострокове повернення всієї суми кредиту протягом трьох банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги.

Тобто, Банк змінив строк дії кредитного договору та після направлення позичальнику вимоги у квітні 2009 року, в межах шестимісячного строку від дня настання строку виконання основного зобов`язання, у вересні 2009 року звернувся до суду із розглядуваним позовом, у тому числі із вимогами до ОСОБА_1 .

За встановлених обставин, висновки судів узгоджуються з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, від 19 травня 2020 року у справі

№ 361/7543/17, від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц, у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі

№ 409/2342/15-ц, від 10 жовтня 2018 року у справі № 591/1100/16-ц.

Щодо визначення розміру заборгованості, яка підлягає стягненню

ПАТ «ПУМБ» заявлено до стягнення із ОСОБА_1 заборгованість, що утворилася станом на 31 серпня 2009 року в загальному розмірі 2 870 852, 13 доларів США та 1 827 877, 46 грн, із яких:

- 2 600 000 доларів США - заборгованість по кредиту;

- 270 852, 13 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 11 грудня 2008 року по 31 серпня 2009 року;

- 1 651 326, 30 грн- пеня за порушення строків сплати кредиту за період із 27 квітня 2009 року до 31 серпня 2009 року;

- 176 551, 16 грн - пеня за порушення строків сплати процентів за період з 12 грудня 2008 року по 31 серпня 2009 року.

Разом з тим, визнаючи розмір процентів та пені, які підлягають стягненню, суди залишили поза увагою ту обставину, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, припиняється право позикодавця нараховувати передбачені договором не лише проценти, а й штрафні санкції, та строк виконання основного зобов`язання за кредитним договором є таким, що настав.

Колегія суддів враховує, що вимогу про дострокове повернення кредиту Банк направив на адресу позичальника 23 квітня 2009 року та безпосередньо в позові визнавав, що передбачений статтею 5 кредитного договору строк виконання цієї вимоги і, відповідно, повернення кредиту настав 29 квітня 2009 року.

З урахуванням викладеного, вимоги ПАТ «ПУМБ» про стягнення з ОСОБА_1 передбачених договором процентів та пені за прострочення виконання зобов`язання зі сплати кредиту та процентів, нарахованих за період із 30 квітня 2009 року до 31 серпня 2009 року, є безпідставними і не підлягають задоволенню.

Не підлягають задоволенню і вимоги Банку про стягнення із

ОСОБА_1 заборгованості по процентам за користування кредитом та пені за порушення строків сплати процентів, нарахованих до 30 квітня

2009 року, з огляду на наступне.

Згідно наданого Банком розрахунку розмір процентів за користування кредитом, які підлягали сплаті за період з 11 грудня 2008 року по 29 квітня 2009 року становить 174 847, 03 доларів США.

У позовній заяві ПАТ «ПУМБ» зазначено, що проценти, нараховані за період з 14 серпня 2008 року по 10 грудня 2008 року, сплачені в повному обсязі.

Розмір пені за порушення строків сплати процентів за період з 12 грудня 2008 року по 29 квітня 2009 року становить 42 194, 62 грн, що за офіційним курсом НБУ на дату нарахування цієї пені еквівалентно 5 281, 59 доларів США.

13 лютого 2009 року в рахунок погашення заборгованості по кредиту було сплачено 1 007, 87 доларів США, 13 березня 2009 року 30 000 доларів США,

16 липня 2010 року 1 264 доларів США, а 27 червня 2013 року

912 048, 04 доларів США (вартість предмету іпотеки, на який звернуто стягнення Банком), а усього 944 319, 91 доларів США.

Таким чином, розмір заборгованості, який підлягає стягненню з

ОСОБА_1 на користь ПАТ «ПУМБ» становить 1 835 808, 71 доларів США та складається виключно із заборгованості по кредиту (із розрахунку 2 600 000 + 174 847, 03 + 5 281, 59 - 944 319, 91).

При цьому одержані на погашення заборгованості за кредитним договором грошові кошти в загальному розмірі 944 319, 91 доларів США, з урахуванням положень пункту 1 статті 9.1 кредитного договору підлягають зарахуванню в рахунок погашення заборгованості по процентам за користування кредитом за період з 11 грудня 2008 року по 29 квітня 2009 року в розмірі 174 847, 03 доларів США, заборгованості по пені за порушення строків сплати процентів за період з 12 грудня 2008 року по 29 квітня 2009 року в розмірі 42 194, 62 грн, що за офіційним курсом НБУ на дату нарахування такої пені еквівалентно 5 281, 59 доларів США, та заборгованості по кредиту в розмірі 764 191, 29 доларів США.

Щодо інших доводів касаційної скарги

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази є необґрунтованими, оскільки судами в оскаржених судових рішення оцінка доказів надана відповідно до вимог статті 89 ЦПК України.

Крім того, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Підлягають відхиленню також доводи касаційної скарги щодо відхилення апеляційним судом клопотання про призначення почеркознавчої експертизи з огляду на те, що в судовому засіданні 30 вересня 2021 року в суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 повідомила про відсутність необхідності вирішення цього клопотання.

Доказів визнання договору поруки № 7.6-39/П-1від 06 серпня 2008 року недійсним суду не надано.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але в частині визначення розміру заборгованості, яка підлягає стягненню, неправильно застосовано норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про зміну рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду.

Обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України, судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Відповідно до положень статті 436 ЦПК України виконання оскаржених судових рішень необхідно поновити, з урахуванням змін, внесених цією постановою Верховного Суду.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 415, 416, 418, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Коверга Ганна Володимирівна, задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2015 року, з урахуванням внесених в ході апеляційного перегляду справи змін, та постанову Одеського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року, змінити:

- в частині визначення розміру заборгованості по кредиту, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», зменшивши розмір стягнутої суми із 2 600 000 доларів США до 1 835 808, 71доларів США;

- в частині відмови устягненні заборгованості по процентам за користування кредитом, виклавши мотивувальну частину оскаржених судових рішень в редакції цієї постанови.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2015 року, з урахуванням внесених в ході апеляційного перегляду справи змін, та постанову Одеського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року, скасувати в частині вирішення вимог публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення пені за порушення строків сплати кредиту та процентів, ухваливши нове рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Поновити виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси

від 04 листопада 2015 року та постанови Одеського апеляційного суду

від 30 вересня 2021 року, з урахуванням змін внесених цією постановою Верховного Суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович