Постанова

від 29.06.2022 по справі 344/11594/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

30 червня 2022 року

м. Київ

справа № 344/11594/18

провадження № 61-1611св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «Інпромсервіс ЛТД», ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: управління з питань державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 лютого 2020 року у складі судді Домбровської Г. В. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Максюти І. О., Василишин Л. В., Горейко М. Д.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «Інпромсервіс ЛТД», ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: управління з питань державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_3 , про усунення перешкод у користуванні нежитловими будівлями та відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «Інпромсервіс ЛТД» (далі - ТОВ ВКФ «Інпромсервіс ЛТД») та ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні нежитловими будівлями та відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що позивачу, як власнику нежитлових будівель (паркетного цеху площею 177,2 кв. м та гаража, який складається з чотирьох окремих приміщень загальною площею 62,8 кв. м), які знаходяться на земельній ділянці площею 0,0692 га на АДРЕСА_1 , відповідачі ТОВ ВКФ «Інпромсервіс ЛТД» (сусідній землевласник) та його директор ОСОБА_2 чинять перешкоди у реалізації прав власника цих об`єктів нерухомості.

Відповідач самовільно та без будь-яких дозвільних документів звів капітальний сарай для курей, дах якого виходить за межі огорожі, у зв`язку з чим відбувається постійний стік дощових вод, від чого руйнується належне позивачу майно. До майстерні паркетного цеху ОСОБА_2 добудував вольєр для собак, яким повністю перекрито вікна до цього приміщення та який руйнує частину стіни.

Такі дії відповідачів порушують його права, оскільки не дають можливості використовувати належні йому об`єкти нерухомого майна за їх цільовим призначенням.

Крім того, вказаними діями відповідачів завдано моральної шкоди, яка проявилась у постійному напруженні, стресі, втраті спокою та сну і яку позивач оцінює у 100 000,00 грн.

Позивач просив суд:

- зобов`язати ТОВ ВКФ «Інпромсервіс ЛТД» та ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні частиною паркетного цеху (приміщення майстерні площею 15 кв. м), гаражів загальною площею 62,8 кв. м, бункером для тирси (циклон), що знаходяться на земельній ділянці площею 0,0692 га на АДРЕСА_1 шляхом знесення вольєра для собак, який примикає до майстерні паркетного цеху та закриває вікно;

- знести (або перебудувати) вольєр для курей довжиною 15 метрів, який прилягає до задньої стіни чотирьох приміщень гаража загальною площею 62,8 кв. м;

- зняти верхній шар ґрунту вздовж задньої стіни чотирьох приміщень гаражів довжиною 12,55 метра до рівня фундаменту для відведення дощових і стічних вод від задньої стіни чотирьох гаражів, забезпечити відстань для обслуговування задньої стіни чотирьох гаражів на один метр згідно ДБН для влаштування відмостки;

- знести (або перебудувати) капітальну господарську споруду - «вольєр для курей» з метою доступу до огорожі та відведення стоку дощових вод з даху на сторону земельної ділянки відповідачів, що знаходиться на АДРЕСА_3 ;

- стягнути з ТОВ ВКФ «Інпромсервіс ЛТД» та його директора ОСОБА_2 на користь позивача 100 000,00 грн завданої моральної шкоди;

- стягнути з ТОВ ВКФ «Інпромсервіс ЛТД» та його директора ОСОБА_2 1 694,40 грн витрат, понесених на виготовлення звіту про технічний стан гаражів та сплачений судовий збір.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 лютого 2020 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 27 лютого 2020 року, в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що неправомірні дії відповідачів щодо порушення права позивача останній пов`язує із встановленням ними на власній земельній ділянці, всупереч вимогам ДБН та іншим нормам, вольєрів для курей та собак, які примикають до його нежитлових приміщень, чим спричиняють їх знищення та руйнування, однак належних та допустимих доказів про порушення його прав діями відповідачів не надано, а судом таких обставин не встановлено, викладені позивачем обставини щодо порушення його права власності мають характер припущень.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 20 лютого 2020 року скасовано.

Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що на час ухвалення судом першої інстанції рішення по справі власником земельної ділянки, а також будівель та господарських споруд, знесення яких вимагає позивач, була інша фізична особа - ОСОБА_3 , яка не була залучена до участі у справі судом першої інстанції, що призвело до ухвалення незаконного та помилкового рішення. Заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків ОСОБА_3 , як власника земельної ділянки та нежитлових будівель, які на ній знаходяться та межують із належною позивачеві земельною ділянкою і не можуть бути розглянуті судом і вирішені у спорі позивача з ТОВ ВКФ «Інпромсервіс ЛТД» та ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги або направити справу на новий розгляд.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.

11 травня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі заявник посилається на пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 449/1154/14, від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц та від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17.

В касаційній скарзі зазначається, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що у межах допустимих законодавством прав та повноважень доведено факт значного обмеження відповідачами у володінні і користуванні власним майном, пряму і безпосередню вину у руйнуванні і знищенні нежитлових приміщень, фактичне існування перешкод, грубе порушення законних і гарантованих прав. Відповідачі порушують його право на користування приватним майном, не реагують на його прохання припинити руйнування будівель, умисно руйнують приміщення, чим спричиняють постійні моральні страждання, що погіршує його самопочуття. Для обґрунтування заявлених вимог він подав усі необхідні, переконливі та можливі для нього допустимі докази. Земельна ділянка і нежитлові приміщення, які розташовані на ній, продані ОСОБА_3 11 квітня 2019 року, тобто до дня ухвалення судом першої інстанції рішення.

Доводи інших учасників справи

У березні 2022 року ТОВ ВКФ «Інпромсервіс ЛТД» надіслало відзив на касаційну скаргу у якому зазначає, що постанова суду апеляційної інстанції є законною, правильною та обґрунтованою, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 18 серпня 2016 року № 66187988 ОСОБА_1 згідно договору купівлі-продажу від 11 серпня 2016 року № 2719 на праві приватної власності належать нежитлові будівлі (паркетний цех загальною площею 177,2 кв. м, гаражі площею 62,8 кв. м) за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 42, 43).

Земельна ділянка за вказаною адресою площею 0,0692 га, кадастровий номер 2610193001:16:004:0139, на якій розташовані дані об`єкти, також належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26 листопада 2018 року, який посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Квочак Л. Т. (т. 3 а. с. 43).

Згідно рішення Микитинецької сільської ради Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області від 21 лютого 2008 року ТОВ ВКФ «Інпромсервіс ЛТД» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1951 га для обслуговування виробничих приміщень та споруд, які розміщені на сусідній земельній ділянці на АДРЕСА_2 та передано земельну ділянку в оренду на 3 роки. Зобов`язано товариство укласти договір оренди (т. 1 а. с. 169).

Рішенням Микитинецької сільської ради від 20 жовтня 2011 року № 86-9/2011 продовжено ТОВ ВКФ «Інпромсервіс ЛТД» строк дії договору оренди земельної ділянки на АДРЕСА_2 площею 0,1951 га для обслуговування виробничих приміщень і споруд, які розміщені на сусідній ділянці на АДРЕСА_2 (державний акт на право постійного користування землею 1-ІФ від 12 жовтня 2000 року № 002721) у с. Микитинці Івано-Франківської області на 5 років (т. 3 а. с. 166).

ТОВ ВКФ «Інпромсервіс ЛТД» станом на 30 грудня 2016 року було власником нежитлових приміщень площею 474,6 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1140128226101), розташованих на АДРЕСА_2 на земельній ділянці з кадастровим номером 2610193001:16:004:0028 з цільовим призначенням для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (т. 1 а. с. 68).

Земельною ділянкою з кадастровим номером 2610193001:16:004:0028 площею 0,1951 га за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 124650026101 відповідач ТОВ ВКФ «Інпромсервіс ЛТД» володів на підставі договору оренди від 12 жовтня 2012 року, який укладений між Микитинецькою сільською радою та ТОВ ВКФ «Інпромсервіс ЛТД» на строк до 02 серпня 2018 року (т. 3 а. с. 168).

Станом на 31 серпня 2018 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31 серпня 2018 року ТОВ ВКФ «Інпромсервіс ЛТД» набуло у власність земельну ділянку на АДРЕСА_2 , з кадастровим номером 2610193001:16:004:0152, площею 0,1951 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна (земельної ділянки) 124650026101, який відповідає реєстраційному номеру об`єкта нерухомого майна - орендованої земельної ділянки з кадастровим номером 2610193001:16:004:0028.

Відповідно до пункту 1.4 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31 серпня 2018 року, кадастровий номер 2610193001:16:004:0152, на ній розміщене належне цій юридичній особі нежитлове приміщення площею 474,6 кв. м з ідентичним реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1140128226101, що зазначено у витягу про право власності на це приміщення (т. 1 а. с. 68, 69, т. 3 а. с. 170-172).

Із інформації з Державного реєстру речових прав, сформованого станом на 02 травня 2019 року, ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 11 квітня 2019 року, який посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Довгалюком Б. В., придбала нежитлові приміщення № 4 - 9, загальною площею 397,4 кв. м на АДРЕСА_2 і набула у власність 73/100 частки майна, розміщеного на земельній ділянці з кадастровим номером 2610193001:16:004:0152, інші 27/100 часток майна залишились у власності ТОВ ВКФ «Інпромсервіс ЛТД». При цьому зазначено, що земельна ділянка перебуває в процесі поділу (т. 1 а. с. 163, 164).

Представник відповідача ТОВ ВКФ «Інпромсервіс ЛТД» ствердив, що діяльність на земельній ділянці, суміжній із земельною ділянкою ОСОБА_1 , веде ОСОБА_3 , тому жодного відношення до експлуатації тимчасових споруд, на які посилається ОСОБА_1 , ТОВ ВКФ «Інпромсервіс ЛТД» не має, оскільки ці споруди розташовані на частині земельної ділянки, яка використовується ОСОБА_3 .

Ці обставини ОСОБА_3 підтвердила у суді апеляційної інстанції після залучення її у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, а також надала суду технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки на АДРЕСА_2 .

У цій технічній документації міститься заява директора ТОВ ВКФ «Інпромсервіс ЛТД» про поділ земельної ділянки з кадастровим номером 2610193001:16:004:0152 на земельні ділянки площею 0,0606 га та 0,13445 га, а також план поділу земельної ділянки, кадастрові плани обох земельних ділянок після поділу (т. 4 а. с. 39-57).

Із договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 11 квітня 2019 року, який посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Довгалюком Б. В. та зареєстрований в реєстрі за № 664, ТОВ ВКФ «Інпромсервіс ЛТД», як продавцем, передано у власність покупця ОСОБА_3 73/100 частки нежитлових приміщень на АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1140128226101, а саме нежитлові приміщення № 4 - 9 (з четвертого по дев`яте включно) площею 397,4 кв. м (пункт 1.1 договору). Частка нежитлових приміщень, що відчужується за цим договором, розташована на земельній ділянці площею 0,0606 га, кадастровий номер 2610193001:16:004:0156 (пункт 1.3 договору) (т. 3 а. с. 223).

Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11 квітня 2019 року, який посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Довгалюком Б. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 667, ТОВ ВКФ «Інпромсервіс ЛТД» продало ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,0606 га, кадастровий номер 2610193001:16:004:0156, яка згідно опису меж від Г до А є суміжною із земельною ділянкою ОСОБА_1 .

Згідно інформаційної довідки від 30 вересня 2020 року № 226204471, на земельній ділянці з кадастровим номером 2610193001:16:004:0157 (реєстраційний номер 1799166226101), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , розташовані приміщення 1, 2, 3 з цільовим призначенням для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, площею 0,1345 га, розташований виробничий будинок - виробниче приміщення А загальною площею 146,5 кв. м. Власник виробничих приміщень - ТОВ «ІФ Електромонтаж».

Земельна ділянка площею 0,1345 га, кадастровий номер 2610193001:16:004:0157 (реєстраційний номер 1799166226101), з 12 травня 2020 року на праві власності належить ТОВ «ІФ Електромонтаж».

Згідно інформаційних довідок від 30 вересня 2020 року № 226205097, відомості щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2610193001:16:004:0152 - відсутні; від 30 вересня 2020 року № 226206254, відомості щодо об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 1140128226101 - відсутні; від 30 вересня 2020 року № 226206437 виробничий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 , приміщення 4, 5 , 6 , 7 , 8 , 9 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1839152226101), що знаходяться на земельній ділянці з кадастровим номером 2610193001:16:004:0156 (реєстраційний номер 1799168526101), цільове призначення - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, площею 0,0606 га, загальною площею 342,5 кв. м, належить на праві власності ОСОБА_3 . Підстава для державної реєстрації - договір про поділ нежитлового приміщення, що є спільною частковою власністю.

Земельна ділянка з кадастровим номером 2610193001:16:004:0156 (реєстраційний номер 1799168526101), площею 0,0606 га, належить на праві власності ОСОБА_3 .

За даними Публічної кадастрової карти України суміжною із земельною ділянкою ОСОБА_4 кадастровий номер 2610193001:16:004:0139, є земельна ділянка з кадастровим номером 2610193001:16:004:0156 площею 0,0606 га, а далі за нею розміщена земельна ділянка з кадастровим номером 2610193001:16:004:0157 площею 0,1345 га. У сумі площа земельних ділянок з кадастровими номерами 2610193001:16:004:0156 і 2610193001:16:004:0157 складає 0,1951 га (0,0606+0,1345).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки рішення суду першої інстанції скасоване судом апеляційної інстанції, доводи касаційної скарги щодо скасування рішення суду першої інстанції Верховний Суд відхиляє.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 41 Конституції України гарантовано право кожному володіти, користуватися та розпоряджатися своєю приватною власністю, набутою у порядку, визначеному законом.

Непорушність права власності закріплено також у статті 321 ЦК України, відповідно до частини першої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Частинами першою, третьою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

З матеріалів справи відомо, що звертаючись до суду із позовом, позивач зазначив відповідачами у справі ТОВ ВКФ «Інпромсервіс ЛТД» та ОСОБА_2 (директора цієї юридичної особи).

Проте, суд апеляційної інстанції встановив, що на час ухвалення судом першої інстанції рішення по справі власником земельної ділянки, а також будівель та господарських споруд, знесення яких вимагає позивач, була інша фізична особа - ОСОБА_3 , яка не була залучена до участі у справі судом першої інстанції.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 10 вересня 2020 року до участі у цій справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору залучено ОСОБА_3 .

Земельна ділянка і нежитлові приміщення, розташовані на ній, продані ОСОБА_3 11 квітня 2019 року. Докази щодо відчуження земельної ділянки і приміщень відповідачем ТОВ ВКФ «Інпромсервіс ЛТД» подавалися у суді першої інстанції до ухвалення рішення. Земельну ділянку та нежитлові приміщення ОСОБА_3 набула у власність як фізична особа і доказів про передачу їх у користування ТОВ ВКФ «Інпромсервіс ЛТД» суду не надано.

Питання щодо залучення до участі у справі сингулярного правонаступника ТОВ ВКФ «Інпромсервіс ЛТД» позивач в суді першої інстанції не порушував.

У постанові Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 606/1636/18 зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків ОСОБА_3 , як власника земельної ділянки та нежитлових будівель, які на ній знаходяться та межують із належною позивачеві земельною ділянкою, і не можуть бути розглянуті судом і вирішені у спорі позивача з ТОВ ВКФ «Інпромсервіс ЛТД» та ОСОБА_2 , які не є користувачами сусідньої земельної ділянки.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про те, що позов пред`явлено не до всіх відповідачів, які мають відповідати за цим позовом, у зв`язку із чим обґрунтовано відмовив у позові з підстав незалучення всіх належних відповідачів у справі.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 342/638/18.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 449/1154/14, від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц та від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров