Постанова

від 29.06.2022 по справі 161/19713/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

30 червня 2022 року

м. Київ

справа № 161/19713/19

провадження № 61-2435св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , товариство з обмеженою відповідальністю «ГЦНТП-плюс», фізична особа - підприємець ОСОБА_3 ,

третя особа - Луцька міська рада,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 жовтня 2020 року у складі судді Присяжнюк Л. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 26 січня 2021 року у складі колегії суддів: Федонюк С. Ю., Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю «ГЦНТП-плюс», фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 , третя особа - Луцька міська рада, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3 ), товариства з обмеженою відповідальністю «ГЦНТП-плюс» (далі - ТОВ «ГЦНТП-плюс»), третя особа - Луцька міська рада, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Позов мотивований тим, що позивач не погоджується із включенням до технічного паспорту, який виготовлений ФОП ОСОБА_3 на замовлення ОСОБА_2 самовільно збудованих безхазяйних приміщень, які позначені у технічному паспорті літерами Д-1 та Е-1 та із виготовленням ТОВ «ГЦНТП-плюс» на замовлення ОСОБА_2 технічної документації із землеустрою земельної ділянки.

ОСОБА_1 вбачає у діях відповідача ОСОБА_2 ознаки самовільного зайняття нежитлового приміщення та земельної ділянки, а також неправомірного виготовлення технічних документів для узаконення таких дій.

Враховуючи вказане, позивач (із урахуванням уточнених позовних вимог) просив суд:

1) визнати протиправними дії ФОП ОСОБА_3 щодо зазначення ним у технічному паспорті як частину будинковолодіння на АДРЕСА_1 самовільно збудованих безхазяйних приміщень, які позначені у технічному паспорті літерами Д-1 та Е-1;

2) визнати протиправними дії ТОВ «ГЦНТП-плюс» щодо виготовлення технічної документації із землеустрою земельної ділянки із кадастровим номером № 0710100000:41:019:0025, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

3) визнати протиправними дії ОСОБА_2 щодо самовільного захоплення нежитлового приміщення, що знаходиться у проїзді до будинків АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 ;

4) визнати протиправними дії ОСОБА_2 щодо самовільного захоплення ним частини земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності та знаходиться у проїзді до будинків АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 ;

5) зобов`язати ОСОБА_2 звільнити самовільно зайняте ним нежитлове приміщення, що знаходиться у проїзді до будинків АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 ;

6) заборонити ОСОБА_2 займати нежитлове приміщення, що знаходиться у проїзді до будинків АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 жовтня 2020 року, яке залишено без змін постановою Волинського апеляційного суду від 26 січня 2021 року,в задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 листопада 2020 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 400,00 грн.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що судом встановлено відсутність будь-яких порушень цивільних прав та законних інтересів позивача стосовно спірного нежитлового приміщення, яке знаходиться біля будинків АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 та на АДРЕСА_1 , що є самостійною і достатньою підставою для відмови у позові.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Луцького міськрайонного суду Волинської області.

30 червня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 707/76/18, від 24 жовтня 2019 року у справі № 598/107/15-ц.

В касаційній скарзі зазначається, що суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи. Суди не звернули увагу на те, що ОСОБА_2 самовільно захопив земельну ділянку, яка перебуває у комунальній власності і є проїздом до будинків, порушив право позивача як жителя м. Луцька та члена Луцької об`єднаної територіальної громади. Суди безпідставно відмовили у задоволенні клопотань позивача про забезпечення позову, витребування доказів та виклик свідків.

Доводи інших учасників справи

У березні 2021 року ОСОБА_2 надіслав відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Також, відповідач у відзиві просить стягнути з ОСОБА_1 на його користь витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що позивач ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_4 .

Відповідач ОСОБА_2 є співвласником квартири АДРЕСА_1 та має намір здійснити приватизацію земельної ділянки із кадастровим номером 0710100000:41:019:0025.

У зв`язку з вищевикладеним на замовлення ОСОБА_2 були виготовлені технічний паспорт на вказану квартиру, а також розроблена технічна документація на цю земельну ділянку з визначенням її меж та конфігурації (т. 1 а. с. 18-30).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

У частині третій статті 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до частин другої, п`ятої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства - без оформлення права користування, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Суди попередніх інстанцій встановили, що доводи позивача про те, що ОСОБА_2 самовільно, без будь-яких правових підстав, зайняв земельну ділянку, чим порушив право позивача на користування земельною ділянкою з її цільовим призначенням - для забезпечення функціонування проїзду до інших земельних ділянок є необґрунтованими, оскільки позивач жодних належних та допустимих доказів, які би підтверджували вищезазначене порушення прав чи охоронюваних законом інтересів, суду не надав.

Отже, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що право позивача порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності/користуванні позивача, де проходить її межа, чи порушена межа такої земельної ділянки відповідачем.

Вказане узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду, який викладений у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18).

Кадастровим планом спірної земельної ділянки, а саме описом її меж, підтверджуються відсутність порушення прав позивача на користування земельною ділянкою, оскільки він не є ні законним користувачем, ні власником земельної ділянки, що межує із спірною ділянкою.

Доводи про те, що захопивши проїзд, відповідач чинить перешкоди позивачу в доїзді до будинку є безпідставними, оскільки суди встановили, що доїзд до будинку, де живе позивач, може здійснюватися як через територію загального користування з АДРЕСА_5 , так і з АДРЕСА_6 , ширина проїзду становить понад чотири метри.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди безпідставно відмовили у задоволенні всіх клопотань позивача про забезпечення позову, витребування доказів та виклик свідків відхиляються, оскільки суди попередніх інстанцій вирішили заявлені клопотання з додержанням норм процесуального права, належно обґрунтувавши відхилення таких клопотань.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу

ОСОБА_2 у відзиві на касаційну скаргу просить стягнути з ОСОБА_1 на його користь витрати на правничу допомогу (за подачу відзиву на касаційну скаргу) у розмірі 3 000,00 грн.

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу запідготовку відзиву на касаційну скаргу, ОСОБА_2 надав договір про надання правової допомоги від 19 березня 2021 року, який укладений з адвокатом Стасюком О. В., копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, розрахунок суми судових витрат, акт про прийом-передачу наданих послуг від 19 березня 2021 року та квитанцію до прибуткового касового ордера від 19 березня 2021 року.

Оскільки оскаржені судові рішення залишені без змін, враховуючи документальне підтвердження витрат ОСОБА_2 , пов`язаних з правничою допомогою адвоката у суді касаційної інстанції, відсутність заяви (заперечення) позивача щодо неспівмірності таких витрат, Верховний Суд стягує зазначену суму зі скаржника.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 707/76/18, від 24 жовтня 2019 року у справі № 598/107/15-ц є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 жовтня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 26 січня 2021 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 (три тисячі) грн 00 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров