Рішення
від 13.06.2022 по справі 910/3795/21
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.06.2022Справа № 910/3795/21Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрекс-Україна"

третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство власників квартир будинку 14/12 по вул. Суворова м. Києва "Літа"

третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Борекс Інвест"

про витребування земельної ділянки.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Поліщук М.В., в порядку самопредставництва;

від відповідача: Нитченко Г.Р., ордер серія АА № 1150036;

від третьої особи 1: не з`явився;

від третьої особи 2: Войнаровський О.В., ордер серія КС № 287509;

від прокуратури: Колодяжна А.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Перший заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Борекс Інвест» про витребування земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовані вибуттям земельної ділянки площею 0,1743 га по вул. Миколи Гайцана, 12/14 у Печерському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:82:342:0008) з володіння територіальної громади міста Києва поза волею останньої.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 19.04.2021.

30.03.2021 представником позивача подано письмові пояснення.

12.04.2021 представником відповідача подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

16.04.2021 представником відповідача подано відзив на позовну заяву та клопотання про витребування доказів.

У судове засідання 19.04.2021 представники учасників справи з`явились.

Розглянувши у судовому засіданні 19.04.2021 клопотання представника відповідача про витребування доказів, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд відмовив у його задоволенні у зв`язку з необґрунтованістю.

За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 18.05.2021.

28.04.2021 представником прокуратури подано відповідь на відзив.

29.04.2021 представником позивача подано відповідь на відзив.

13.05.2021 представником відповідача подано заперечення.

14.05.2021 представником відповідача подано клопотання про витребування доказів.

У судове засідання 18.05.2021 представники учасників справи з`явились.

Розглянувши у судовому засіданні 18.05.2021 клопотання представника відповідача про витребування доказів, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд відмовив у його задоволенні у зв`язку з необґрунтованістю.

За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 24.05.2021.

20.05.2021 представником відповідача подано заяву щодо можливості і необхідності залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариства власників квартир «Літа».

У судове засідання 24.05.2021 представники учасників справи з`явились.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.05.2021 продовжено строк підготовчого провадження у справі №910/3795/21 на 30 днів, залучено до участі у справі Товариство власників квартир будинку 14/12 по вул. Суворова м. Києва «Літа» в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, підготовче засідання відкладено на 14.06.2021.

25.05.2021 представником прокуратури подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

10.06.2021 представником третьої особи подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

14.06.2021 представником третьої особи подано письмові пояснення.

У судове засідання 14.06.2021 представники учасників справи з`явились.

За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 29.06.2021.

У судове засідання 29.06.2021 представник позивача не з`явився, інші учасники справи з`явились.

За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та про призначення справи до судового розгляду по суті на 19.07.2021, яку занесено до протоколу судового засідання.

19.07.2021 представником відповідача подано клопотання про відкладення судового засідання та клопотання про зміну процесуального статусу учасника справи.

У судове засідання 19.07.2021 представник відповідача не з`явився, інші учасники судового процесу з`явились.

За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення розгляду справи на 02.08.2021, яку занесено до протоколу судового засідання.

28.07.2021 представником відповідача подано клопотання про залишення позовної заяви без руху, яке залишене судом без розгляду у судовому засіданні 02.08.2021.

У судове засідання 02.08.2021 представники сторін з`явились.

За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення розгляду справи на 06.09.2021, яку занесено до протоколу судового засідання.

04.08.2021 представником прокуратури подано клопотання про заміну неналежного відповідача.

У судове засідання 06.09.2021 представники учасників справи з`явились.

За наслідками розгляду клопотання представника позивача про заміну неналежного відповідача, судом залишено означене клопотання без розгляду на підставі ч. 2 ст. 207 ГПК України, оскільки заявником не наведено обґрунтування причин пропуску строку на заявлення відповідного клопотання.

За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 20.09.2021.

У судове засідання 20.09.2021 представники учасників справи з`явились.

За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 04.10.2021.

23.09.2021 представником прокуратури подано клопотання про замну неналежного відповідача, у якому заявником також наведено обґрунтування поважності причин пропуску строку на заявлення означеного клопотання.

У судове засідання 04.10.2021 представники учасників справи з`явились.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2021 замінено первісного відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Борекс Інвест» належним відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпрекс-Україна», залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю «Борекс Інвест» в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, розгляд справи відкладено на 25.10.21.

06.10.2021 представником прокуратури подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

12.10.2021 через відділ діловодства суду від Першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради надійшла заява про вжиття заходів забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.10.2021 заяву Першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради про вжиття заходів забезпечення позову задоволено, з метою забезпечення позову у справі №910/3795/21: накладено арешт на земельну ділянку площею 0,1743 га з кадастровим номером 8000000000:82:342:0008, розташовану по вул. Миколи Гайцана, 12/14 у Печерському р-ні м. Києва; заборонено Товариству з обмеженою відповідальністю "Дніпрекс-Україна" та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії щодо земельної ділянки площею 0,1743 га з кадастровим номером 8000000000:82:342:0008, розташовану по вул. Миколи Гайцана, 12/14 у Печерському р-ні м. Києва, у тому числі: укладати договори купівлі-продажу або іншим способом відчужувати права на вказану земельну ділянку, передавати земельну ділянку у користування третім особам, змінювати межі та цільове призначення, вчиняти поділ земельної ділянки чи її об`єднання з іншими земельними ділянками, вчиняти дії щодо реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна на вказаній земельній ділянці, вчиняти будь-які дії щодо проведення будівельних та вишукувальних робіт щодо будівництва на вказаній земельній ділянці; заборонено органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки площею 0,1743 га з кадастровим номером 8000000000:82:342:0008, розташовану по вул. Миколи Гайцана, 12/14 у Печерському р-ні м. Києва.

22.10.2021 представником відповідача подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи та клопотання про розгляд справи спочатку.

У судове засідання 25.10.2021 представники учасників справи з`явились.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.10.2021 постановлено розгляд справи №910/3795/21 почати спочатку та призначено підготовче засідання на 22.11.2021.

09.11.2021 представником третьої особи 2 подано письмові пояснення.

09.11.2021 представником прокуратури подано письмові заперечення та клопотання.

12.11.2021 представником відповідача подано відзив на позовну заяву.

16.11.2021 представником прокуратури подано відповідь на відзив.

22.11.2021 представником третьої особи 1 подано письмові пояснення.

У судове засідання 22.11.2021 представники учасників справи з`явились.

За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 20.12.2021.

15.12.2021 представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив.

20.12.2021 представником відповідача подано клопотання про поновлення строку для подання доказу.

20.12.2021 представником третьої особи 2 подано клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду рішення у справі № 910/15932/14.

У судове засідання 20.12.2021 представники учасників справи з`явились.

За результатами розгляду клопотання представника третьої особи 2 про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду рішення у справі № 910/15932/14, заслухавши пояснення представників учасників справи, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до п. 5 ч. 1 статті 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Вказана норма встановлює обов`язок господарського суду зупинити провадження у справі. Причиною зупинення в даному випадку є неможливість розгляду справи, що знаходиться в провадженні господарського суду, до вирішення пов`язаної з нею іншої справи, яка розглядається іншим судом.

Господарський суд повинен зупинити провадження у справі за наявності інформації про розгляд іншої справи, незалежно від заяв учасників судового процесу. Така інформація підтверджується тільки судовими документами: ухвалами, рішеннями, постановами судів, позовними заявами, скаргами.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід з`ясовувати:

а) як пов`язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом;

б) чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов`язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок:

а) непідвідомчості;

б) обмеженості предметом позову;

в) неможливості розгляду тотожної справи;

г) певної черговості розгляду вимог.

При цьому, під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

В свою чергу, рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Таким чином, метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Враховуючи приписи пункту 5 частини першої ст. 227 ГПК України, суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.04.2019 у справі № 924/645/18 та від 20.12.2019 у справі № 910/13234/18, від 13.09.2019 у справі № 912/872/18, від 21.02.2019 у справі № 910/974/18.

Однак, рішенням Господарського суду міста Києва від 19.03.2015 у справі № 910/15932/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2015, провадження у цій справі в частині вимог до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві про зобов`язання внести зміни до державного земельного кадастру та скасування державної реєстрації від 30.10.2008 № 02-8-00194 державного акта на право власності на землю припинено; у задоволенні позову про визнання договору від 02.04.2007 та державного акта серії КВ № 137542 на право власності на земельну ділянку недійсними відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.08.2015 постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2015 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2015 у цій справі в частині відмови у позові скасовано, а справу в цій частині направлено до Господарського суду міста Києва на новий розгляд; у решті постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2015 у частині припинення провадження у справі залишено без змін.

Після нового розгляду справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 02.04.2007, укладений між Київською міською радою та ВАТ "Укртурінвест", засвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П., зареєстрований у реєстрі за № 224. Визнано недійсним державний акт серії КВ № 137542 на право власності на земельну ділянку площею 0,1743 га, виданий ВАТ "Укртурінвест", зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 02-8-00194. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.04.2018 постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.12.2018 постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2018 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

За наслідками нового розгляду апеляційна інстанція оскаржуваною постановою від 25.06.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 залишила без змін.

Постановою Верховного Суду від 25.09.2019 у справі № 910/15932/14 постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 у справі №910/15932/14 залишено без змін.

Таким чином, рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/15932/14 набрало законної сили 25.06.2019.

В свою чергу, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2021 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Борекс Інвест" строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 у справі № 910/15932/14 та відкрито апеляційне провадження у справі №910/15932/14.

Водночас, означеною ухвалою Північний апеляційний господарський суд відмовив у зупиненні дії рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 у справі № 910/15932/114 на постанови Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2019.

Відтак, третьою особою 2 не наведено наявності визначених п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України обставин для зупинення провадження у даній справі до до закінчення перегляду рішення у справі № 910/15932/14.

Враховуючи вищевикладене, суд відмовив у задоволенні клопотання представника третьої особи 1 про зупинення провадження у справі, у зв`язку з його необґрунтованістю.

Враховуючи, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 31.01.2022, яку занесено до протоколу судового засідання.

31.01.2022 представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи.

У судове засідання 31.01.2022 представник відповідача не з`явився, інші учасники судового процесу з`явились.

За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення розгляду справи до 14.02.2022, яку занесено до протоколу судового засідання.

У судове засідання 14.02.2022 представник третьої особи 1 не з`явився, інші учасники судового процесу з`явились.

За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення розгляду справи, яку занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.05.2022 розгляд справи по суті призначено на 14.06.2022.

13.06.2022 представником відповідача подано додаткові пояснення щодо спливу позовної давності.

У судове засідання 14.06.2021 представник третьої особи 1 не з`явився, інші учасники судового процесу з`явились.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Зважаючи на викладене, оскільки неявка представника третьої особи 1 не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні представники позивача та прокуратури позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив, з підстав викладених у відзиві.

Представник третьої особи 2 надав усні пояснення по суті спору.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 14.06.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

03 квітня 2001 року Київською міською радою (далі - позивач) прийнято рішення «Про погодження місць розташування об`єктів» №254/1231, яким погоджено Відкритому акціонерному товариству «Укртурінвест» місце розташування офісно-житлових прибудов до будинку № 12/14 на вул. Гайцана у Печерському районі на землях міської забудови орієнтовно 0,16 га.

Рішенням Київської міської ради «Про передачу відкритому акціонерному товариству «Укртурінвест» земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлової прибудови до будинку по вул. М. Гайцана, 12/14 у Печерському районі м. Києва» №778/3353 від 14.07.2005 передано в оренду земельну ділянку площею 0,17 га.

13 лютого 2006 року між Київською міською радою (далі - орендодавець) та Відкритим акціонерним товариством «Укртурінвест» (далі - орендар) укладено Договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 14.07.2005 за № 778/3353 «Про передачу відкритому акціонерному товариству «Укртурінвест» земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлової прибудови до будинку на вул. Миколи Гайцана, 12/14 у Печерському районі м. Києва», за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (далі - об`єкт оренди або земельна ділянка), визначену цим Договором.

15.02.2006 за актом приймання-передачі земельної ділянки, складеним відповідно до договору оренди від 13.02.2006, орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду земельну ділянку по вул. Миколи Гайцана, 12/14 в Печерському районі м. Києва, розміром 0,1743 га, за цільовим призначенням - для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлової прибудови до будинку кадастровий номер земельної ділянки - 8000000000:82:342:0008. Місце розташування земельної ділянки, що передається в оренду, зазначене на плані земельної ділянки, що є невід`ємною частиною до договору оренди земельної ділянки.

Рішенням Київської міської ради «Про продаж земельної ділянки відкритому акціонерному товариству «Укртурінвест» для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлової прибудови до будинку по вул. М. Гайцана, 12/14 у Печерському районі м. Києва» №125/786 від 08.02.2007 затверджено умови продажу земельної ділянки площею 0,1743 за 3 312 707,00 грн. для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлової прибудови до будинку на вул. Миколи Гайцена, 12/14 у Печерському районі м. Києва, та вирішено після сплати повної вартості земельної ділянки оформити та видати ВАТ «Укртурінвест» в установленому законом порядку державний акт на право власності на земельну ділянку.

02 квітня 2007 між Київською міською радою (далі - продавець) та Відкритим акціонерним товариством «Укртурінвест» (далі - покупець) укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. за № 224 за умовами якого продавець на підставі рішення Київської міської ради від 08.02.2007№ 125/786 продав, а покупець купив земельну ділянку, місце розташування якої на вул. Миколи Гайцана, 12/14 у Печерському районі м. Києва, площею 1743 кв.м. у межах, які перенесені у натуру (на місцевість), і зазначені у технічній документації земельної ділянки.

На підставі зазначеного Договору купівлі-продажу ВАТ «Укртурінвест» видано державний акт на право власності на земельну ділянку по вул. Миколи Гайцана, 12/14 (серія КВ № 1375421 державна реєстрація за № 02-8-00194 від 30.10.2008; далі - Акт).

Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 19.12.2011 у справі № 2-а-2235/11, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2012 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.11.2013, задоволено позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до КМР, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ВАТ «Укртурінвест», визнано протиправними та скасовано пункт 4 рішення КМР від 03.04.2001 № 254/1231 «Про погодження місця розташування об`єктів», а також рішення від 14.07.2005 №778/3353 «Про передачу відкритому акціонерному товариству «Укртурінвест» земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлової прибудови до будинку по вул. М.Гайцана, 12/14 у Печерському районі м. Києва» та рішення КМР від 08.02.2007 №125/786 «Про продаж земельної ділянки відкритому акціонерному товариству «Укртурінвест» для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлової прибудови до будинку по АДРЕСА_1 ».

Судовими рішеннями у справі №2а-2235/11 встановлені, зокрема, наступні обставини щодо земельної ділянки, яка була відчужена за спірним договором:

- згідно з черговим кадастровим планом, наданим станом на 04.11.2008, земельна ділянка, щодо якої укладено Договір, включає в себе прибудинкову територію будинку по вул. Суворова, 14/12, а також сам будинок;

- будинок по вул. Суворова, 14/12 є пам`яткою історії та культури початку 20 сторіччя, охоронний № 258 відповідно до рішення КМР від 18.11.1986 №1107, розташований на трикутнику землі, що обмежено вулицями Суворова-Гайцана-Царика. Інших будинків на вказаній ділянці землі немає. Земельна ділянка розташована в зоні забудови першої категорії, як вбачається з листа Головного управління охорони культурної спадщини від 14.03.2008;

- з відповіді Київської міської державної адміністрації від 27.02.2008 вбачається, що ВАТ "Укртурінвест" було надано архітектурно-планувальне завдання для розробки проектної документації розширення пам`ятки історії та культури по вул. Суворова, 14/12. Але вказані дії відповідно до експертних висновків, наданих архітектором, членом консультативних рад Комітету охорони пам`яток історії, культури та історичного середовища м. Києва та Київської міської організації Українського товариства охорони пам`яток історії та культури, призведуть до знищення пам`ятки архітектури початку 20 сторіччя;

- ділянка на вул. Суворова, 14/12, знаходиться в центральній планувальній зоні, історичному ареалі міста, зоні регулювання забудови першої категорії, на землях історико-культурного значення (рішення КМР від 28.03.2002 № 370/1804), відповідно до листа Головного управління охорони культурної спадщини від 22.01.2009 №241;

- як вбачається з відповіді на звернення Головного управління охорони культурної спадщини від 16.11.2007 проектна документація стосовно будинку-пам`ятки по вул. Суворова, 14/12, на розгляд та погодження не надавалась;

- будинок по вул. Суворова, 14/12 , знаходиться на обліку як пам`ятка архітектури;

- отже, земельна ділянка, яка була виділена, надана в оренду та, в подальшому, продана ВАТ "Укртурінвест" КМР, є прибудинковою територією будинку по вул. Суворова, 14/12, та прибудова буде здійснюватись саме до вказаного будинку;

- 23.10.2007 проведено громадські слухання членів територіальної громади Печерського району м. Києва, на яких розглядалося питання з приводу рішень КМР щодо продажу земельної ділянки ВАТ "Укртурінвест". На вказаних слуханнях було заслухано експертний висновок архітектора щодо відповідності прибудови до будинку по вул. Суворова, 14/12, будівельним нормам та стандартам. Архітектором було зроблено висновок, що неможливо створити надбудову та створити автопаркінг у внутрішньому дворищі пам`ятки архітектури початку 20 століття, не зруйнувавши її;

- в результаті на слуханнях громадська думка була сформована проти даного будівництва.

19.12.2007 було проведено громадське обговорення, на якому також розглядалося питання щодо правомірності продажу КМР земельної ділянки по вул. Суворова, 14/12, та забудови її ВАТ "Укртурінвест".

У результаті вказаних громадських слухань було ухвалено рішення звернутися до КМР з вимогою про скасування рішень КМР від 14.07.2005 №778/3353 та від 08.02.2007 №125/786. Крім того, було зібрано територіальною громадою 1 300 підписів за скасування вказаних рішень КМР. Підготовлено позитивні висновки комісій КМР щодо скасування пункту 4 рішення від 03.04.2001, рішення від 14.06.2005, рішення від 08.02.2007;

- відповідно до положень статті 5 Закону України "Про основи містобудування" при винесенні рішень відповідачем не враховані інтереси територіальної громади та мешканців будинку, порушено норми статті 18 Закону України "Про планування і забудову території" щодо повного інформування населення про забудову території;

- відповідно до статті 22 Закону України "Про охорону культурної спадщини" пам`ятки, їхні частини, пов`язане з ними рухоме та нерухоме майно забороняється зносити, змінювати, замінювати, переміщувати (переносити) на інші місця;

- відповідно статті 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини" території пам`яток, охоронних зон, належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації;

- відповідач (КМР) порушив вимоги чинного законодавства та права позивачів як членів територіальної громади Печерського району м. Києва, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню.

31 травня 2013 року між Відкритим акціонерним товариством «Укртурінвест» (далі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Борекс Інвест» (далі - покупець, третя особа 2) укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочаровою С.В. за № 1226, за умовами якого продавець зобов`язується передати у власність покупця земельну ділянку площею 0,1743 га, надану для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлової прибудови до будинку, кадастровий номер: 8000000 000:82:342:0008, що розташована за адресою: м. Київ, Печерський район, вул. Миколи Гайцана, 12/14, а покупець зобов`язується прийняти цю земельну ділянку та сплатити за неї ціну відповідно до умов, що визначені в цьому Договорі.

Ця земельна ділянка належить продавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, серії КВ № 137542, виданого Київською міською радою 30 жовтня 2008 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 02-8-00194 (п. 2 Договору).

Згідно з п. 4 Договору за погодження сторін продаж земельної ділянки вчинено за 1 812 720,00 грн., які повністю будуть перераховані покупцем на рахунок продавця № НОМЕР_1 в АКБ «Новий» м. Києва, МФО 305062 на протязі десяти днів з моменту підписання цього Договору.

У серпні 2014 року Товариство власників квартир будинку 14/12 по вул. Суворова м. Києва "Літа" (далі - третя особа 1) звернулось у Господарський суд міста Києва з позовом до Київської міської ради, Відкритого акціонерного товариства "Укртурінвест", Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві та просило суд:

- визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу земельної ділянки від 02.04.2017 року, укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2;

- визнати недійсним державний акт серії КВ №137542 на право власності на земельну ділянку розміром 0,1742 га, виданий відповідачу-2 та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №02-8-00194;

- зобов`язати відповідача-3 внести відповідні зміни до земельного кадастру щодо визнання недійсним державного акта серії КВ №137542 на право власності на земельну ділянку розміром 0,1742 га та скасувати державну реєстрацію за №02-800194 від 30.09.2008 державного акта на право власності на землю.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.03.2015 у справі № 910/15932/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2015, провадження у цій справі в частині вимог до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві про зобов`язання внести зміни до державного земельного кадастру та скасування державної реєстрації від 30.10.2008 № 02-8-00194 державного акта на право власності на землю припинено; у задоволенні позову про визнання договору від 02.04.2007 та державного акта серії КВ № 137542 на право власності на земельну ділянку недійсними відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.08.2015 постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2015 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2015 у цій справі в частині відмови у позові скасовано, а справу в цій частині направлено до Господарського суду міста Києва на новий розгляд; у решті постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2015 у частині припинення провадження у справі залишено без змін.

Після нового розгляду справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 02.04.2007, укладений між Київською міською радою та ВАТ "Укртурінвест", засвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П., зареєстрований у реєстрі за № 224. Визнано недійсним державний акт серії КВ № 137542 на право власності на земельну ділянку площею 0,1743 га, виданий ВАТ "Укртурінвест", зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 02-8-00194. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.04.2018 постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.12.2018 постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2018 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

За наслідками нового розгляду апеляційна інстанція оскаржуваною постановою від 25.06.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 залишила без змін.

Постановою Верховного Суду від 25.09.2019 у справі № 910/15932/14 постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 у справі №910/15932/14 залишено без змін.

21 травня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Борекс Інвест» (далі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпрекс-Україна» (далі - покупець, відповідач) укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайком Є.В. за № 786, за умовами якого продавець передає у власність покупцю, а покупець приймає у власність земельну ділянку, площею 0,1743 га (далі - предмет договору) і сплачує за неї обговорену цим Договором грошову суму.

Згідно з п. 1.2 Договору предметом Договору є земельна ділянка, кадастровий номер: 8000000000:82:342:0008, яка розташована за адресою: м. Київ, Печерський район, вул. Миколи Гайцана, 12/14.

Цільове призначення земельної ділянки - для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлової прибудови до будинку.

Земельна ділянка належить продавцю на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочаровою С.В. 31.05.2013, за реєстровим № 1226.

Право власності на земельну ділянку зареєстровано за продавцем приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочаровою С.В. 31.05.2013, номер запису про право власності: 1135171 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 72188480000, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу: 242934840, виданим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочаровою С.В. 03.02.2021 (п. 1.3 та п. 1.4 Договору)

У відповідності до п. 2.1 Договору продаж земельної ділянки провадиться за 2 198 500,00 грн., які покупець зобов`язується сплатити продавцю повністю до 20.05.2022.

Звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради, прокурор зазначає, що Київська міська рада, ухвалюючи рішення про продаж спірної земельної ділянки та укладаючи договір купівлі-продаж, діяла всупереч положенням законодавства, а отже такі дії не можуть бути оцінені як волевиявлення власника спірної земельної ділянки - територіальна громади міста Києва, який не уповноважував відчужувати земельну ділянку історико-культурного призначення всупереч закону.

Прокурор зазначає, що воля територіальної громади як власника, може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначає, що обставини порушення Київською міською радою порядку виділення і продажу спірної земельної ділянки, а отже і вибуття спірної земельної ділянки з володіння територіальної громади міста Києва поза її волею встановлені судовими рішеннями у справах № 2а-2235/11 та № 910/15932/14 та не потребують доведення.

Як зазначає прокурор, Договір купівлі-продажу земельної ділянки укладено між ВАТ «Укртурінвест» та ТОВ «Борекс Інвест» 31.05.2013, тобто під час розгляду судового спору у справі № 2а-2235/11 щодо законності продажу земельної ділянки, що може свідчити про вчинення зазначених дій з метою ухилення від повернення земельної ділянки територіальній громаді, при цьому, відповідач у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих характерних ознак для земель історико-культурного призначення знав або, проявивши розумну обачність, повинен був знати про те, що спірна ділянка вибула з володіння територіальної громади з порушенням вимог закону, натомість, придбання такої земельної ділянки усупереч зазначеним обставинам, може ставити під обґрунтований сумнів його добросовісність під час набуття її у власність, відповідач мав усвідомлювати можливість виникнення у подальшому ситуації, за якої до нього буде пред`явлено вимогу про повернення спірної землі.

Таким чином, прокурор зазначає, що оскільки земельна ділянка історико-культурного призначення вибула з комунальної власності поза волею власника - територіальної громади м. Києва, яка делегувала свої права Київській міській раді, подальше відчуження спірної земельної ділянки та набуття її у власність ТОВ «Борекс Інвест» відбулось з порушенням вимог ст.ст. 328, 330 ЦК України, а тому земельна ділянка підлягає витребуванню у ТОВ «Дніпрекс-Україна» на користь позивача у порядку ст. 388 ЦК України.

Відповідач в свою чергу, заперечуючи проти позову зазначає, що сам факт визнання постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 9.12.2011 у справі № 2а-2235/11 незаконним та скасування рішень Київської міської ради 03.04.2001 № 254/1231 «Про погодження місць розташування об`єктів» відкритому акціонерному товариству «Укртурінвест» (в частині пункту 4), від 08.02.2007 № 125/786 «Про передачу відкритому акціонерному товариству «Укртурінвест» земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлової прибудови до будинку по вул. М.Гайцена, 12/14 у Печерському районі м. Києва» та від 08.02.2007 № 125/786 «Про продаж земельної ділянки відкритому акціонерному товариству «Укртурінвест» для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлової прибудови до будинку по вул. М. Гайцана, 12/14 у Печерському районі м. Києва», за якими погоджено місце розташування спірної земельної ділянки, передано її спочатку в оренду, а пізніше у власність ВАТ «Укртурінвест» не є свідченням того, що волі Київської міської ради на відчуження цієї ділянки не було.

Відповідач зазначає, що умовою витребування майна у добросовісного набувача згідно із законом є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, в свою чергу, наявність у діях власника майна волі на передачу майна у власність іншої особи та права його відчужувати виключає можливість витребування майна від добросовісного набувача.

Також, відповідачем заявлено про застосування строків позовної давності.

Третя особа 1, у письмових поясненнях зазначає, що повернення земельної ділянки територіальній громаді слід розглядати як негаторний позов, у порядку ст. 391 ЦК України.

Третя особа 2 у письмових поясненнях зазначає, що прокурором заявлено позов про витребування земельної ділянки в даній справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України (застосування якої вимагає обов`язкове встановлення обставин незаконності відчуження витребуваного майна у добросовісного набувача та вибуття такого майна з володіння власника не з їхньої волі іншим шляхом), без надання доказів на підтвердження незаконності розпорядження Київської міської ради земельною ділянкою, посилаючись при цьому, виключно на обставини, встановлені судовими рішенням у справах № 2а-2235/11 та № 910/15932/14, які не мають преюдиційного значення при розгляді даної справи та спростовуються доказами, доданими до пояснень.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Частиною 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частин 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15.07.2015. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч.1). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (ч.3). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абз. 1-3 ч.4). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (ч.7).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 уточнено висновки, зроблені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 та 18 квітня 2019 року у справах № 923/560/18 та № 913/299/18 відповідно, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18. А також відступлено від висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 923/560/18; постанові Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі № 925/650/18; постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 909/569/18; постанова Верховного Суду від 07 грудня 2018 у справі № 924/1256/17.

У вказаній вище постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 висловлену такі правові позиції, які згідно приписів статті 236 ГПК України суди повинні враховувати.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України.

Прокурор зазначає, що про порушення права територіальної громади на спірну земельну ділянку Київська міська рада була достовірно обізнана з 25.06.2019, коли набрало законної сили рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 у справі № 9100/15932/14, яким визнано недійсним Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 02.04.2007 та визнано недійсним державний акт від 30.10.2008 на паво власності на земельну ділянку площею 0,1743 га по вул. Миколи Гайцана, 12/14 у Печерському районі м. Києва, оскільки була стороною у вказаній справі, однак жодних дій щодо витребування земельної ділянки історико-культурного призначення на користь територіальної громади міста не вжила.

В свою чергу, 04.12.2020 Київська міська прокуратура звернулась із Повідомленням в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» № 05/2/3-535-15, у якому Київська міська прокуратура просила повідомити про заходи які Київська міська рада вживала для відновлення територіальної громади щодо означеної земельної ділянки або причини невжиття таких заходів, у відповідь на який, Київська міська рада Листом № 0570202/1-23348 від 14.12.2020 повідомила, що виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб.

Таким чином, враховуючи наведене у сукупності, оскільки позивач не належним чином здійснював свої повноваження, що проявилось у неподанні позову самостійно до відповідача протягом розумного строку, будучи обізнаним про порушення інтересів держави, прокурор правомірно звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст.ст.142, 143 Основного Закону України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

21 травня 1997 року Верховною Радою України був прийнятий Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», згідно ст. 2 якого місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно із ст. 16 зазначеного Закону України від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Положення частин 1 та 2 ст. 1 Земельного кодексу України визначають, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується.

Відповідно до ст. 9 Земельного кодексу України до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить, зокрема розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Сільські, селищні, міські ради надають земельні ділянки у постійне користування юридичним особам із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України в редакції на момент прийняття Київською міською радою рішення № 125/786 від 08.02.2007).

Рішенням Київської міської ради «Про продаж земельної ділянки відкритому акціонерному товариству «Укртурінвест» для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлової прибудови до будинку по вул. М. Гайцана, 12/14 у Печерському районі м. Києва» №125/786 від 08.02.2007 затверджено умови продажу земельної ділянки площею 0,1743 за 3 312 707,00 грн. для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлової прибудови до будинку на вул. Миколи Гайцена, 12/14 у Печерському районі м. Києва, та вирішено після сплати повної вартості земельної ділянки оформити та видати ВАТ «Укртурінвест» в установленому законом порядку державний акт на право власності на земельну ділянку.

02 квітня 2007 між Київською міською радою та Відкритим акціонерним товариством «Укртурінвест» укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. за № 224 за умовами якого продавець на підставі рішення Київської міської ради від 08.02.2007№ 125/786 продав, а покупець купив земельну ділянку, місце розташування якої на вул. Миколи Гайцана, 12/14 у Печерському районі м. Києва, площею 1743 кв.м. у межах, які перенесені у натуру (на місцевість), і зазначені у технічній документації земельної ділянки.

На підставі зазначеного Договору купівлі-продажу ВАТ «Укртурінвест» видано державний акт на право власності на земельну ділянку по вул. Миколи Гайцана, 12/14 (серія КВ № 1375421 державна реєстрація за № 02-8-00194 від 30.10.2008).

Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 19.12.2011 у справі № 2-а-2235/11, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2012 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.11.2013, задоволено позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до КМР, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ВАТ «Укртурінвест», визнано протиправними та скасовано пункт 4 рішення КМР від 03.04.2001 № 254/1231 «Про погодження місця розташування об`єктів», а також рішення від 14.07.2005 №778/3353 «Про передачу відкритому акціонерному товариству «Укртурінвест» земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлової прибудови до будинку по вул. М.Гайцана, 12/14 у Печерському районі м. Києва» та рішення КМР від 08.02.2007 №125/786 «Про продаж земельної ділянки відкритому акціонерному товариству «Укртурінвест» для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлової прибудови до будинку по АДРЕСА_1 ».

Судовими рішеннями у справі №2а-2235/11 встановлені, зокрема, наступні обставини щодо земельної ділянки, яка була відчужена за спірним договором:

- згідно з черговим кадастровим планом, наданим станом на 04.11.2008, земельна ділянка, щодо якої укладено Договір, включає в себе прибудинкову територію будинку по вул. Суворова, 14/12, а також сам будинок;

- будинок по вул. Суворова, 14/12 є пам`яткою історії та культури початку 20 сторіччя, охоронний № 258 відповідно до рішення КМР від 18.11.1986 №1107, розташований на трикутнику землі, що обмежено вулицями Суворова-Гайцана-Царика. Інших будинків на вказаній ділянці землі немає. Земельна ділянка розташована в зоні забудови першої категорії, як вбачається з листа Головного управління охорони культурної спадщини від 14.03.2008;

- з відповіді Київської міської державної адміністрації від 27.02.2008 вбачається, що ВАТ "Укртурінвест" було надано архітектурно-планувальне завдання для розробки проектної документації розширення пам`ятки історії та культури по вул. Суворова, 14/12. Але вказані дії відповідно до експертних висновків, наданих архітектором, членом консультативних рад Комітету охорони пам`яток історії, культури та історичного середовища м. Києва та Київської міської організації Українського товариства охорони пам`яток історії та культури, призведуть до знищення пам`ятки архітектури початку 20 сторіччя;

- ділянка на вул. Суворова, 14/12, знаходиться в центральній планувальній зоні, історичному ареалі міста, зоні регулювання забудови першої категорії, на землях історико-культурного значення (рішення КМР від 28.03.2002 № 370/1804), відповідно до листа Головного управління охорони культурної спадщини від 22.01.2009 №241;

- як вбачається з відповіді на звернення Головного управління охорони культурної спадщини від 16.11.2007 проектна документація стосовно будинку-пам`ятки по вул. Суворова, 14/12, на розгляд та погодження не надавалась;

- будинок по вул . Суворова, 14/12 , знаходиться на обліку як пам`ятка архітектури;

- отже, земельна ділянка, яка була виділена, надана в оренду та, в подальшому, продана ВАТ "Укртурінвест" КМР, є прибудинковою територією будинку по вул. Суворова, 14/12, та прибудова буде здійснюватись саме до вказаного будинку;

- 23.10.2007 проведено громадські слухання членів територіальної громади Печерського району м. Києва, на яких розглядалося питання з приводу рішень КМР щодо продажу земельної ділянки ВАТ "Укртурінвест". На вказаних слуханнях було заслухано експертний висновок архітектора щодо відповідності прибудови до будинку по вул. Суворова, 14/12, будівельним нормам та стандартам. Архітектором було зроблено висновок, що неможливо створити надбудову та створити автопаркінг у внутрішньому дворищі пам`ятки архітектури початку 20 століття, не зруйнувавши її;

- в результаті на слуханнях громадська думка була сформована проти даного будівництва.

19.12.2007 було проведено громадське обговорення, на якому також розглядалося питання щодо правомірності продажу КМР земельної ділянки по вул. Суворова, 14/12, та забудови її ВАТ "Укртурінвест".

У результаті вказаних громадських слухань було ухвалено рішення звернутися до КМР з вимогою про скасування рішень КМР від 14.07.2005 №778/3353 та від 08.02.2007 №125/786. Крім того, було зібрано територіальною громадою 1 300 підписів за скасування вказаних рішень КМР. Підготовлено позитивні висновки комісій КМР щодо скасування пункту 4 рішення від 03.04.2001, рішення від 14.06.2005, рішення від 08.02.2007;

- відповідно до положень статті 5 Закону України "Про основи містобудування" при винесенні рішень відповідачем не враховані інтереси територіальної громади та мешканців будинку, порушено норми статті 18 Закону України "Про планування і забудову території" щодо повного інформування населення про забудову території;

- відповідно до статті 22 Закону України "Про охорону культурної спадщини" пам`ятки, їхні частини, пов`язане з ними рухоме та нерухоме майно забороняється зносити, змінювати, замінювати, переміщувати (переносити) на інші місця;

- відповідно статті 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини" території пам`яток, охоронних зон, належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації;

- відповідач (КМР) порушив вимоги чинного законодавства та права позивачів як членів територіальної громади Печерського району м. Києва, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню.

У серпні 2014 року Товариство власників квартир будинку 14/12 по вул. Суворова м. Києва "Літа" звернулось у Господарський суд міста Києва з позовом до Київської міської ради, Відкритого акціонерного товариства "Укртурінвест", Реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві та просило суд:

- визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу земельної ділянки від 02.04.2017 року, укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2;

- визнати недійсним державний акт серії КВ №137542 на право власності на земельну ділянку розміром 0,1742 га, виданий відповідачу-2 та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №02-8-00194;

- зобов`язати відповідача-3 внести відповідні зміни до земельного кадастру щодо визнання недійсним державного акта серії КВ №137542 на право власності на земельну ділянку розміром 0,1742 га та скасувати державну реєстрацію за №02-800194 від 30.09.2008 державного акта на право власності на землю.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.03.2015 у справі № 910/15932/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2015, провадження у цій справі в частині вимог до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві про зобов`язання внести зміни до державного земельного кадастру та скасування державної реєстрації від 30.10.2008 № 02-8-00194 державного акта на право власності на землю припинено; у задоволенні позову про визнання договору від 02.04.2007 та державного акта серії КВ № 137542 на право власності на земельну ділянку недійсними відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.08.2015 постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2015 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2015 у цій справі в частині відмови у позові скасовано, а справу в цій частині направлено до Господарського суду міста Києва на новий розгляд; у решті постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2015 у частині припинення провадження у справі залишено без змін.

Після нового розгляду справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 02.04.2007, укладений між Київською міською радою та ВАТ "Укртурінвест", засвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П., зареєстрований у реєстрі за № 224. Визнано недійсним державний акт серії КВ № 137542 на право власності на земельну ділянку площею 0,1743 га, виданий ВАТ "Укртурінвест", зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 02-8-00194. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.04.2018 постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.12.2018 постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2018 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

За наслідками нового розгляду апеляційна інстанція оскаржуваною постановою від 25.06.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 залишила без змін.

Постановою Верховного Суду від 25.09.2019 у справі № 910/15932/14 постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 у справі №910/15932/14 залишено без змін.

Частиною першою статті 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється (стаття 236 ЦК України).

31 травня 2013 року між Відкритим акціонерним товариством «Укртурінвест» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Борекс Інвест» укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочаровою С.В. за № 1226, за умовами якого продавець зобов`язується передати у власність покупця земельну ділянку площею 0,1743 га, надану для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлової прибудови до будинку, кадастровий номер: 8000000 000:82:342:0008, що розташована за адресою: м. Київ, Печерський район, вул. Миколи Гайцана, 12/14, а покупець зобов`язується прийняти цю земельну ділянку та сплатити за неї ціну відповідно до умов, що визначені в цьому Договорі.

Ця земельна ділянка належить продавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, серії КВ № 137542, виданого Київською міською радою 30 жовтня 2008 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 02-8-00194 (п. 2 Договору).

Згідно з п. 4 Договору за погодження сторін продаж земельної ділянки вчинено за 1 812 720,00 грн., які повністю будуть перераховані покупцем на рахунок продавця № НОМЕР_1 в АКБ «Новий» м. Києва, МФО 305062 на протязі десяти днів з моменту підписання цього Договору.

В свою чергу, 21 травня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Борекс Інвест» (далі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпрекс-Україна» (далі - покупець) укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайком Є.В. за № 786, за умовами якого продавець передає у власність покупцю, а покупець приймає у власність земельну ділянку, площею 0,1743 га (далі - предмет договору) і сплачує за неї обговорену цим Договором грошову суму.

Згідно з п. 1.2 Договору предметом Договору є земельна ділянка, кадастровий номер: 8000000000:82:342:0008, яка розташована за адресою: м. Київ, Печерський район, вул. Миколи Гайцана, 12/14.

Цільове призначення земельної ділянки - для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлової прибудови до будинку.

Земельна ділянка належить продавцю на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочаровою С.В. 31.05.2013, за реєстровим № 1226.

Право власності на земельну ділянку зареєстровано за продавцем приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочаровою С.В. 31.05.2013, номер запису про право власності: 1135171 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 72188480000, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу: 242934840, виданим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочаровою С.В. 03.02.2021 (п. 1.3 та п. 1.4 Договору)

У відповідності до п. 2.1 Договору продаж земельної ділянки провадиться за 2 198 500,00 грн., які покупець зобов`язується сплатити продавцю повністю до 20.05.2022.

Отже, ВАТ «Укртурінвест» при укладенні договору купівлі - продажу земельної ділянки від 31.05.2013 не мала права розпорядження спірною земельною ділянкою, оскільки ВАТ «Укртурінвест» набуло право власності на земельну ділянку та отримало відповідний державний акт, на підставі рішення «Про продаж земельної ділянки відкритому акціонерному товариству «Укртурінвест» для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлової прибудови до будинку по вул. М. Гайцана, 12/14 у Печорському районі м. Києва» №125/786 від 08.02.2007, яке постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 19.12.2011 у справі № 2-а-2235/11, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2012 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.11.2013 визнано протиправними та скасовано, а також в подальшому рішенням Господарського суду міста Києва від 21.10.2015, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2019 та постановою Верховного Суду від 25.09.2019, визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 02.04.2007, укладений між Київською міською радою та ВАТ "Укртурінвест", засвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П., зареєстрований у реєстрі за № 224 та визнано недійсним державний акт серії КВ № 137542 на право власності на земельну ділянку площею 0,1743 га, виданий ВАТ "Укртурінвест", зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 02-8-00194.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Із зазначеною нормою Конституції кореспондуються положення ч.1 ст.321, ст.317, 319 Цивільного кодексу України, згідно яких право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном; власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ч.1 ст.387 ЦК України).

Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Віндикаційним позовом захищається право власності в цілому, оскільки він пред`являється в тих випадках, коли порушені права володіння, користування і розпорядження одночасно. Однак право власності за власником зберігається, тому що в нього є право приналежності, що може бути підтверджено правовстановлюючими документами, а також іншими письмовими доказами.

Позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник (фізичні і юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів). Водночас законодавство надає право звертатися з вимогами про витребування майна з чужого незаконного володіння не лише власникам, а й іншим особам, у яких майно власника перебувало у законному володінні за відповідною правовою підставою ("титулом").

Титульними володільцями вважаються особи, які володіють майном за цивільно-правовими договорами (майнового найму (оренди), підряду, зберігання, застави та ін.), особи, які володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом.

Відповідачем за віндикаційним позовом має бути незаконний володілець майна власника, який може і не знати про неправомірність свого володіння та утримання такого майна. При цьому незаконними володільцями вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, які придбали майно не у власника, тобто у особи, яка не мала права ним розпоряджатися.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обгрунтування необхідності його захисту.

Таким чином, предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння.

Якщо майно за відплатним договором придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, передбачених ч. 1ст. 388 ЦК України, зокрема, якщо майно вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (було загублено, викрадено, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №906/420/17, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №914/3224/16, від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц.

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі ч.1 ст.388 ЦК України.

У такому випадку діюче законодавство не пов`язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договором (правочином) права відчужувати це майно. Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором (правочином) у ланцюгу договорів (правочинів).

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч.1 ст.388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло із його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, необхідно встановити, чи вибуло спірне майно із володіння власника в силу обставин, передбачених ч.1 ст.388 ЦК України, зокрема, чи з волі власника майно вибуло із його володіння.

Враховуючи, що постанова Шевченківського районного суду міста Києва від 19.12.2011 у справі № 2-а-2235/11, залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2012 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.11.2013, якою визнано протиправними та скасовано рішення «Про продаж земельної ділянки відкритому акціонерному товариству «Укртурінвест» для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлової прибудови до будинку по вул. М. Гайцана, 12/14 у Печорському районі м. Києва» №125/786 від 08.02.2007, набрала чинності до укладення Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31.05.2013, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочаровою С.В. за № 1226, однак, до набрання чинності рішенням Господарського суду міста Києва від 21.10.2015, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2019 та постановою Верховного Суду від 25.09.2019, яким визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 02.04.2007, укладений між Київською міською радою та ВАТ "Укртурінвест", засвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П., зареєстрований у реєстрі за № 224 та визнано недійсним державний акт серії КВ № 137542 на право власності на земельну ділянку площею 0,1743 га, виданий ВАТ "Укртурінвест", зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 02-8-00194. ТОВ «Борекс Інвест» є добросовісним набувачем за відплатними договорами купівлі-продажу земельної ділянки від 31.05.2013, в зв`язку з чим, і Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпрекс-Україна» є також добросовісним набувачем за відплатним Договором купівлі-продажу земельної ділянки від 21.05.2021.

У такому випадку спосіб захисту порушеного права є оптимальним шляхом подання саме віндикаційного позову до добросовісного набувача.

У контексті вище викладеного та з огляду на твердження третьої особи, що позов про повернення земельної ділянки територіальній громаді міста Києва слід розглядати як негаторний позов, суд зазначає наступне.

Так, матеріалами справи підтверджується, що у даному випадку відповідач позиціонує себе як добросовісний набувач, оскільки право власності до нього перейшло на підставі правочину, який не визнано недійсним (тобто на законних підставах), і, незважаючи на те, що в результаті судових рішень земельна ділянка фактично не вибула із власності територіальної громади міста Києва, фактичним володільцем спірного майна (земельної ділянки) залишається відповідач (добросовісний набувач), відомості про закріплення права власності за яким містяться у Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №268595101 від 02.08.2021).

Отже, порушене право власності на земельну ділянку може бути захищено лише шляхом подання віндикаційного позову до добросовісного набувача на підставі ст. 388 ЦК України, а не шляхом подачі негаторного позову, оскільки позивачем за негаторним позовом може бути лише фактичний володілець, а цей позов спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Позовні вимоги прокурора (про повернення земельної ділянки) зводяться до витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов), що регулюється статтею 387 ЦК України, згідно з якою власник має право витребувати майно із чужого незаконного володіння від особи, яка заволоділа ним без відповідної правової підстави.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, зокрема від добросовісного набувача, шляхом подання віндикаційного позову, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Таким чином, положення статті 388 ЦК України можуть застосовуватись як підстави позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, і було відчужене третій особі за умови, що між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

З огляду на зміст позовної заяви, її вимоги, прокурором вірно кваліфіковано правові підстави позови та заявлено віндикаційний позов на підставі статей 387, 388 ЦК України.

У постанові від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла правового висновку про те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду зазначила, у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за позивачем (п.116 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16).

З огляду на зазначене, оскільки спірна земельна ділянка вибули з володіння власника (Київської міської ради) не з його волі, то у Київської міської ради в порядку статті 388 ЦК України виникли правові підстави для витребування у відповідача земельної ділянки площею 0,1743 га (кадастровий номер 8000000000:82:342:0008), розташованої за адресою: м. Київ, вул. Гайцена Миколи, 12/14.

Суд зазначає, що заперечення відповідача викладені у відзиві на позовну заяву, щодо наявності у Київської міської ради волі на вибуття означеної спірної земельної ділянки шляхом прийняття, зокрема рішення №125/786 від 08.02.2007, судом відхиляються, оскільки Київська міська рада, відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», діє від імені та в інтересах територіальної громади міста Києва, яка як встановлено, такої волі не мала, що вбачається із наступних встановлених судовими рішеннями у справі №2а-2235/11 обставин:

- 23.10.2007 проведено громадські слухання членів територіальної громади Печерського району м. Києва, на яких розглядалося питання з приводу рішень КМР щодо продажу земельної ділянки ВАТ "Укртурінвест". На вказаних слуханнях було заслухано експертний висновок архітектора щодо відповідності прибудови до будинку по вул. Суворова, 14/12, будівельним нормам та стандартам. Архітектором було зроблено висновок, що неможливо створити надбудову та створити автопаркінг у внутрішньому дворищі пам`ятки архітектури початку 20 століття, не зруйнувавши її;

- в результаті на слуханнях громадська думка була сформована проти даного будівництва.

19.12.2007 було проведено громадське обговорення, на якому також розглядалося питання щодо правомірності продажу КМР земельної ділянки по вул. Суворова, 14/12, та забудови її ВАТ "Укртурінвест".

У результаті вказаних громадських слухань було ухвалено рішення звернутися до КМР з вимогою про скасування рішень КМР від 14.07.2005 №778/3353 та від 08.02.2007 №125/786. Крім того, було зібрано територіальною громадою 1 300 підписів за скасування вказаних рішень КМР. Підготовлено позитивні висновки комісій КМР щодо скасування пункту 4 рішення від 03.04.2001, рішення від 14.06.2005, рішення від 08.02.2007;

- відповідно до положень статті 5 Закону України "Про основи містобудування" при винесенні рішень відповідачем не враховані інтереси територіальної громади та мешканців будинку, порушено норми статті 18 Закону України "Про планування і забудову території" щодо повного інформування населення про забудову території;

- відповідач (КМР) порушив вимоги чинного законодавства та права позивачів як членів територіальної громади Печерського району м. Києва, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню.

Водночас відповідачем у справі заявлено про застосування строків позовної давності.

Так, можливість судового захисту суб`єктивного права особи в разі його порушення, визнання або оспорювання, серед іншого, обумовлена строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу - позовною давністю (стаття 256 ЦК України).

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічна позиція міститься також в постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 922/1425/17.

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Цивільного кодексу України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз положень статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов.

До позовних вимог про визнання недійсними договорів та витребування майна на підставі статей 203, 215, 387, 388 ЦК України застосовується загальна позовна давність у три роки.

Така правова позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 05.12.2018 у справі №522/2201/15-ц та відображена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №911/926/17, від 23.01.2019 у справі № 916/2130/15, від 23.01.2019 у справі №910/2868/16.

Таким чином, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об`єктивно могла дізнатися про порушення цього права або про особу, яка його порушила.

У постанові від 26.11.2019 справі № 914/3224/16 Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків, висловлених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 711/802/17 та від 06.06.2018 у справі № 520/14722/16-ц, згідно з якими початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковується з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням. Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

Отже початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковується з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу, а не з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно.

У зв`язку з викладеним, суд вважає помилковими доводи прокурора про початок перебігу позовної давності з 25.06.2019, після набрання законної сили рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2019.

Суд зазначає, що оскільки право власності Київської міської ради на спірні земельні ділянки було порушено в момент його вибуття з власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли Київська міська рада довідалася або могла довідатися про порушення його права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з власності оспорюваного майна у володіння іншої особи.

Так, наявними матеріалами справи підтверджується, що постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 19.12.2011 у справі № 2-а-2235/11, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2012 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.11.2013, задоволено позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до КМР, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ВАТ «Укртурінвест», визнано протиправними та скасовано пункт 4 рішення КМР від 03.04.2001 № 254/1231 «Про погодження місця розташування об`єктів», а також рішення від 14.07.2005 №778/3353 «Про передачу відкритому акціонерному товариству «Укртурінвест» земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлової прибудови до будинку по вул. М.Гайцана, 12/14 у Печерському районі м. Києва» та рішення КМР від 08.02.2007 №125/786 «Про продаж земельної ділянки відкритому акціонерному товариству «Укртурінвест» для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлової прибудови до будинку по АДРЕСА_1 ».

Отже, з моменту прийняття таких рішень Київська міська рада була обізнана про вибуття спірного майна з її власності.

Зазначене свідчить про те, що Київській міській раді було відомо про порушення її прав принаймні на цю дату - 11.12.2012, тобто на дату набрання чинності постанови Шевченківського районного суду міста Києва від 19.12.2011 у справі № 2-а-2235/11.

При цьому, 13.07.2015 до Господарського суду міста Києва звернувся заступник прокурора Печерського району міста Києва до Відкритого акціонерного товариства "Укртурінвест" та Київської міської ради про:

- визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення на АДРЕСА_1 , площею 1 743 кв.м. від 02.04.2007р, укладений між Київською міською радою та ВАТ "Укртурінвест";

- визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 (серія КВ№1375421 державна реєстрація за №02-8-00194 від 30.10.2008р.).

Позовні вимоги обґрунтовані незаконним вибуттям із власності територіальної громади міста Києва земельної ділянки по вул. Миколи Гайцана, 12/14 у Печерському районі м. Києва, у зв`язку з чим на захист порушеного права держави і подано прокурором вказаний позов.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2020 задоволено заяву Відкритого акціонерного товариства "Укртурінвест" про закриття провадження у справі №910/17873/15 та закрито провадження у справі №910/17873/15.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.03.2015 у справі № 910/15932/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2015, провадження у цій справі в частині вимог до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві про зобов`язання внести зміни до державного земельного кадастру та скасування державної реєстрації від 30.10.2008 № 02-8-00194 державного акта на право власності на землю припинено; у задоволенні позову про визнання договору від 02.04.2007 та державного акта серії КВ № 137542 на право власності на земельну ділянку недійсними відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.08.2015 постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2015 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2015 у цій справі в частині відмови у позові скасовано, а справу в цій частині направлено до Господарського суду міста Києва на новий розгляд; у решті постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2015 у частині припинення провадження у справі залишено без змін.

Після нового розгляду справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 02.04.2007, укладений між Київською міською радою та ВАТ "Укртурінвест", засвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П., зареєстрований у реєстрі за № 224. Визнано недійсним державний акт серії КВ № 137542 на право власності на земельну ділянку площею 0,1743 га, виданий ВАТ "Укртурінвест", зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 02-8-00194. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.04.2018 постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.12.2018 постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2018 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

За наслідками нового розгляду апеляційна інстанція оскаржуваною постановою від 25.06.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 залишила без змін.

Постановою Верховного Суду від 25.09.2019 у справі № 910/15932/14 постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2015 у справі №910/15932/14 залишено без змін.

Отже, посилання прокурора на переривання перебігу позовної давності, судом відхиляються, оскільки позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається. Обов`язковою умовою переривання позовної давності шляхом пред`явлення позову також є дотримання вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції та інших, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц).

При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим, у справі № 910/17873/15 прокурор звертався з позовом до Київської міської ради, а не в інтересах Київської міської ради, а отже, у даному випадку відсутні обставини щодо переривання строку позовної давності.

При цьому, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц, від 07.11.2018 у справі №372/1036/15-ц).

До того ж прокурор не довів суду того факту, що він не міг дізнатися про порушення права власності територіальної громади міста Києва на спірну земельну ділянку в межах позовної давності, встановленої статтею 257 ЦК України, з огляду на звернення з позовом у справі № 910/17873/15 ще у 2015 році.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, висновками у яких прокурором обґрунтувано наявність підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, наведено правовий висновок про те, що і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган.

Як свідчать наявні матеріали справи, із позовом до відповідача про повернення земельної ділянки прокурор звернувся лише у 2021 році, тобто із пропуском строку позовної давності.

Суд зауважує, що Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошував, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

З огляду на вище наведене, оскільки позовні вимоги про витребування у відповідача на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради земельної ділянки площею 0,1743 га по вул. Миколи ГАйцена, 12/14 у Печерському районі м. Києва (кадастровий номер 80000000000:82:342:0008) заявлені із пропуском строків позовної давності, суд відмовляє у задоволенні вказаних позовних вимог.

Щодо заперечень третьої особи, про те, що позовна вимога про зобов`язання повернути земельну ділянку має розглядатися як негаторний позов, який може бути заявлений упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок, суд зазначає наступне.

Так, віндикація та негаторний позов є різними речово-правовими засобами захисту права власності, якими учасник правовідносин чи будь-яка інша заінтересована особа, відповідно до положень ст. 20 ЦК України користується на свій розсуд. При цьому, суб`єктивне право на захист включає і захист процесуально-правого порядку, які у свою чергу здійснюються за принципами, зокрема рівності перед законом і судом, змагальності, диспозитивності та пропорційності.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.

Отже, звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17.

Не можуть бути взяті до уваги посилання третьої особина правові висновки Великої Палати Верховного Суду у справах з подібними правовідносинами від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц.

Суд зазначає, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (п.6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, п.5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

Так, у вказаних постановах вказано, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у ст. 59 цього Кодексу. Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду. Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

У даній справі спірна земельна ділянка не належить до земель водного фонду, фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у зазначених справах.

При цьому, оцінюючи доводи учасників справи під час розгляду справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Також, згідно з ч. 9 ст. 145 ГПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

В такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду (ч. 10 ст. 145 ГПК України).

Відповідно до ч. 11 ст. 145 ГПК України примірник ухвали про скасування заходів забезпечення позову невідкладно після набрання такою ухвалою законної сили надсилається заявнику, всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також державним та іншим органам, які повинні були та (або) виконували ухвалу про забезпечення позову, для здійснення ними відповідних дій щодо скасування заходів забезпечення позову.

Таким чином, оскільки суд відмовляє у задоволенні позову, суд вважає за необхідне скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.10.2021 у справі №910/3795/21.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 145, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ :

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.10.2021 у справі №910/3795/21.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 04.07.2022

Суддя О.А. Грєхова

СудГосподарський суд міста Києва
Дата ухвалення рішення13.06.2022
Оприлюднено07.07.2022
Номер документу105068713
СудочинствоГосподарське
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про припинення права власності на земельну ділянку

Судовий реєстр по справі —910/3795/21

Ухвала від 05.09.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Багай Н.О.

Ухвала від 05.09.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Багай Н.О.

Ухвала від 22.08.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Багай Н.О.

Ухвала від 12.07.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Багай Н.О.

Ухвала від 21.06.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Багай Н.О.

Постанова від 02.02.2023

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Станік С.Р.

Ухвала від 13.12.2022

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Станік С.Р.

Ухвала від 22.11.2022

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Станік С.Р.

Ухвала від 22.11.2022

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Станік С.Р.

Ухвала від 18.10.2022

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Станік С.Р.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні