Окрема думка

від 05.06.2022 по справі 902/66/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

Суддів Верховного Суду Бакуліної С.В., Губенко Н.М., Кондратової І.Д.

06 червня 2022 року

м. Київ

cправа № 902/66/20

06.06.2022 Верховним Судом у складі суддів палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду Стратієнко Л.В. - головуючий, судді: Бакуліна С. В., Баранець О.М., Губенко Н.М., Кондратова І.Д., Кролевець О.А., Студенець В.І., було розглянуто касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Вінницької області від 20.04.2021 та постанову Північно - західного апеляційного господарського суду від 23.09.2021 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІП РЕНТ" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Династія В.В." про розірвання договору-купівлі продажу частки у статутному капіталі товариства, визнання недійсними рішень, оформлених протоколом загальних зборів та скасування реєстраційних дій.

За результатами розгляду касаційної скарги було ухвалено постанову, якою касаційну скаргу залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Вінницької області від 20.04.2021 та постанову Північно - західного апеляційного господарського суду від 23.09.2021 у справі № 902/66/20 залишено без змін.

При цьому, судді палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду більшістю голосів дійшли висновку про відсутність підстав для відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 07.10.2021 у справі № 925/1382/19, оскільки зазначене судове рішення прийняте за інших фактичних обставин.

Водночас, в постанові палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 06.06.2022 у цій справі зазначено, що Верховний Суд викладає висновок застосування норм права у цих правовідносинах з урахуванням постанови Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 07.10.2021 у справі № 925/1382/19.

Погоджуючись з резолютивною частиною постанови Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 06.06.2022 у справі № 902/66/20, висловлюємо незгоду з окремими положеннями її мотивувальної частини, з таких мотивів.

Порівняння правовідносин у справі № 902/66/20, що переглядалася, а також у справі № 925/1382/19 за змістовим критерієм демонструє подібність останніх:

- спірний договір є договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з відстроченням платежу;

- підстава для розірвання договору - прострочення оплати вартості частки;

- у справі № 902/66/20 частина частки (40 %) у статутному капіталі Товариства залишилась у власності Покупця, а частина (30 %) відчужена третім особам;

- у справі № 925/1382/19 - частка залишилась у власності покупця. Це питання не було ключовим, а суди дійшли висновку про можливість розірвання договору;

- позовна вимога про повернення (витребування) частки у статутному капіталі Товариства не є предметом позову у справі № 902/66/20 та у справі № 925/1382/19.

Відмінність у підставах позовів (у справі № 925/1382/19 - прострочення оплати за договором; а у справі № 902/66/20 -прострочення оплати за додатковою угодою); відмінність у встановлених обставинах (у справі № 925/1382/19 - у власності покупця залишилась вся частка; у справі № 902/66/20 - у власності покупця залишилась частина частки) означає, що спірні правовідносини не є тотожними. Однак це не спростовує їх змістовну подібність, зумовлену, зокрема, подібним матеріально-правовим регулюванням прав і обов`язків учасників спірних правовідносин. З огляду на правову позицію у справі № 906/655/18 (щодо належності такого способу захисту) та обставина (відчуження частини частки на користь третіх осіб) не має значення для висновку щодо застосування норм частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України.

Вважаємо за необхідне також звернути увагу на те, що підставою для передачі справи № 925/1382/19 на розгляд палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі є необхідність відступу від висновку щодо застосування норм статей 651, 692, 694 Цивільного кодексу України, викладеного в тому числі у постанові Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 902/66/20, тобто у справі, що переглядалася.

Ухвалюючи постанову у справі № 925/1382/19 палата для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не зазначила про відсутність підстав для відступу саме від висновку щодо застосування норм статей 651, 692, 694 Цивільного кодексу України, викладеного у постанові Верховного Суду від 12.11.2020 у справі №902/66/20, у зв`язку із неподібністю правовідносин.

Отже, на нашу думку, правовідносини у справі № 925/1382/19 та у справі № 902/66/20 є подібними, а висновок про відсутність підстав для відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 07.10.2021 у справі № 925/1382/19 через неподібність правовідносин прямо суперечить висновкам Палати, зробленим у справі № 925/1382/19, за якими висновки Верховного Суду щодо застосування норм статей 651, 692, 694 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 902/66/20.

Водночас, колегія суддів палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду передаючи справу № 902/66/20 на розгляд Палати зазначила про наявність підстав для відступу від висновків, викладених в постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав і цінних паперів від 07.10.2021 у справі № 925/1382/19, щодо застосування норми статті 651 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, та що правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №916/667/18 про безальтернативність вимог про оплату товару та сплату процентів за користування чужими грошовими коштами як способу захисту порушеного права продавця, який не отримав/не повністю отримав оплату за частку, не підлягає застосуванню до правовідносин, які виникли на підставі договору купівлі-продажу частки у кредит.

Разом з тим, як вже було зазначено, дійшовши висновку про відсутність підстав для відступу від висновків Палати у справі № 925/1382/19 у зв`язку із неподібністю правовідносин, та фактично не надавши оцінки мотивам для відступу від висновків Палати у справі № 925/1382/19, які були викладені в ухвалі про передачу справи № 902/66/20 на розгляд Палати, в постанові Палати від 06.06.2022 у справі № 902/66/20 викладено висновок щодо застосування норм права у цих правовідносинах з урахуванням постанови Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 07.10.2021 у справі № 925/1382/19.

На нашу думку, помилковим та непослідовним є тлумачення Палатою у справі № 925/1382/19 норм статей 692, 694, 695 Цивільного кодексу України у такий спосіб, що маємо правовий висновок, який полягає у тому, що право продавця вимагати в судовому порядку розірвання договору купівлі-продажу товару залежить від порядку та строку оплати, погодженого у договорі, та від наявності у покупця частки на момент звернення із позовом про розірвання договору:

1) якщо у договорі визначено, що оплата була здійснена до підписання договору (розписка), та виникнення спору з підстав фактичного здійснення такої оплати - вимога про розірвання договору, що вже частково виконаний з боку продавця, який передав товар, і покупця, який прийняв товар, не відповідає суті порушення договору, що полягає в несплаті грошових коштів (позиція Великої Палати Верховного Суду);

2) якщо ж у договорі визначено, що оплата буде здійснена пізніше (з відстроченням чи розстроченням платежу), і так само виникнення спору з підстав нездійснення (прострочення) оплати - то у такому разі вимога про розірвання договору, що вже частково виконаний з боку продавця, який передав товар, і покупця, який прийняв товар, вже є належним та ефективним способом захисту прав продавця, що не отримав оплату (позиція Палати у справі № 925/1382/19);

В обох цих випадках існує однаково факт порушення зобов`язання щодо оплати товару (прострочення), тому, на нашу думку, й правові наслідки для сторін мають бути однаковими (або сторони в усіх випадках мають право вимагати розірвання договору в судовому порядку з підстав прострочення платежу, або навпаки - в усіх випадках не мають такого права).

На нашу думку, строк платежу не має бути тією обставиною, що впливає на неоднакове застосування положень норми статті 651 Цивільного кодексу України у системному зв`язку із положеннями норм статей 692, 694, 695 цього Кодексу, зважаючи на вже сформований раніше висновок Великої Палати Верховного Суду щодо неналежності такого способу захисту права як розірвання договору в судовому порядку у подібних правовідносинах (якщо покупець прострочив оплату товару).

В постанові Палати у справі № 925/1382/19 не міститься переконливих мотивів та пояснень, чому строк платежу за конкретних обставин є важливим аспектом, що обумовлює виникнення різних правових наслідків для сторін у разі його порушення, що дозволяє відступити від загального висновку Великої Палати Верховного Суду щодо неналежності такого способу захисту.

На нашу думку, Палата у справі № 925/1382/19 помилково виходила з того, що право вимагати розірвання в судовому порядку випливає із змісту частини 4 статті 694 Цивільного кодексу України, яка передбачає право вимагати повернення неоплаченого товару, і не проаналізувала, що частина 2 статті 697 цього Кодексу містить загальне правило для всіх договорів купівлі-продажу, що якщо покупець прострочив оплату товару, продавець має право вимагати від нього повернення товару.

Тому, на нашу думку, не можна говорити, що саме таке положення (право вимагати повернення товару), що передбачене в частині 4 статті 694 Цивільного кодексу України, виокремлює договори про продаж з відстроченням або з розстроченням платежу, що дає підстави дійти іншого висновку й ухвалити відмінне рішення стосовно розірвання договору в судовому порядку.

Ми вважаємо, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №916/667/18 щодо неналежності способу захисту шляхом розірвання за рішенням суду договору купівлі - продажу товару відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України застосовується до всіх договорів, незалежно від того, яким чином сторони погодили порядок розрахунків: до чи одночасно з підписанням договору; через певний проміжок часу з моменту передачі товару (відстрочка) чи шляхом здійснення періодичних платежів (розстрочка).

Такий висновок має враховуватися в усіх випадках допоки Велика Палата Верховного Суду в установленому законом порядку не відступить від свого висновку. Під "відступленням від висновку" слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18).

Ми не погоджуємося також і з висновками Палати у справі № 925/1382/19, що викладені у пункті 61 постанови, що "Велика Палата Верховного Суду не відступала від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 у справі №906/655/18 щодо застосування ст. 694 ЦК у спорі про розірвання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю". Такі висновки суперечать позиції Великої Палати Верховного Суду, яка неоднаразово повторювала, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17).

Наведені мотиви, на нашу думку, є достатніми та переконливими для відступу від висновків, викладених в постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав і цінних паперів від 07.10.2021 у справі № 925/1382/19, щодо застосування норми статті 651 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, та що правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №916/667/18 про безальтернативність вимог про оплату товару та сплату процентів за користування чужими грошовими коштами як способу захисту порушеного права продавця, який не отримав/не повністю отримав оплату за частку, не підлягає застосуванню до правовідносин, які виникли на підставі договору купівлі-продажу частки у кредит.

Крім того, в постанові від 06.06.2022 у справі № 902/66/203 Палата дійшла висновку про те, що розірвання договору купівлі-продажу частки є неналежним способом захисту, оскільки частка, яка була предметом спірного договору вже відчужена третім особам.

На нашу думку, даний висновок прямо суперечить висновкам Палати, викладеним в постанові від 07.10.2021 у справі № 925/1382/19, щодо належності та ефективності способу захисту такого як розірвання договору купівлі-продажу частки, оскільки: по-перше, висновок Палати у справі № 925/1382/19 був зроблений з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у справі № 906/655/18. Водночас, у справі № 906/655/18 Верховний Суд погодився із висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для розірвання договору купівлі - продажу частки, при цьому судами було встановлено, що частка, яка була предметом договору, відчужена третім особам; по-друге, Палата, формуючи висновок у справі № 925/1382/19 про те, що розірвання договору купівлі-продажу частки є належним способом захисту не досліджувала питання подальшого відчуження/не відчуження частки третім особам. Тобто, обставини наявності/відсутності частки у покупця на момент розгляду спору про розірвання договору будь яким чином не вплинули на висновки Палати у справі № 925/1382/19 щодо належності способу захисту - розірвання договору купівлі-продажу частки.

Крім того, вважаємо за необхідне зазначити, що за встановленими судами у справі № 902/66/203 обставинами покупцем за спірним договором було відчужено третій особі лише частину частки, а інша частина залишилась у його володінні. В свою чергу, Палата сформувала висновок про те, що у разі якщо частка, яка була предметом спірного договору вже відчужена третім особам, позов про розірвання договору є неналежним способом захисту. Відтак, на нашу думку, залишилось невирішеним питання щодо належності способу захисту - розірвання договору, у ситуації коли покупцем за договором відчужено третій особі лише частину частки, а інша частина залишилась у його володінні.

Підсумовуючи викладене, зважаючи на вже сформований раніше висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/667/18, та беручи до уваги підстави даного позову (покупець частково прострочив оплату товару), вважаємо, що рішення судів попередніх інстанцій слід було залишити без змін саме з підстав неналежності такого способу захисту права як розірвання договору в судовому порядку.

Суддя С.В. Бакуліна

Суддя Н.М. Губенко

Суддя І.Д. Кондратова