Постанова

від 29.06.2022 по справі 185/2443/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

30 червня 2022 року

м. Київ

справа № 185/2443/19

провадження № 61-17197св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: державний реєстратор Дніпровської філії комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Чернецький Михайло Андрійович, Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк»,

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Браво»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2020 року у складі судді Врони А. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного реєстратора Дніпровської філії комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Чернецького М. А., Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (далі - АТ «Перший Український Міжнародний Банк»), треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Браво» (далі - ТОВ «Фінансова компанія «Браво»), про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зазначена актуальна інформація про право власності за номером запису № 28004258, дата, час державної реєстрації - 13 вересня 2018 року о 13 год. 29 хв., підстава внесення - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 43098548, від 20 вересня 2018 року о 10 год. 47 хв. на нерухоме майно, а саме: об`єкт нерухомого майна - квартира, об`єкт житлової нерухомості, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Нерухоме майно належало на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 31 липня 2008 року ВКР № 462569.

Разом з цим 31 липня 2008 року зазначене майно передано позивачем в іпотеку банку за іпотечним договором № 184ДЖ/30/08И. Право власності на нерухоме майно за банком виникло на підставі наведеного іпотечного договору. Позивач вважає, що дії державного реєстратора щодо реєстрації права власності за банком на нерухоме майно є протиправними, такими, що вчинені з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Для державної реєстрації права власності банк не надав державному реєстратору перелік документів відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127. Не визначена ринкова вартість об`єкта нерухомого майна. Позивач не отримував повідомлення згідно зі статями 37-38 Закону України «Про іпотеку». Спірна квартира підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 43098548 від 20 вересня 2018 року о 10 год. 47 хв. стосовно об`єкта нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1648343112124) - квартири, загальною площею 86,9 кв. м, житловою площею 54,8 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2020 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 43098548, від 20 вересня 2018 року о 10 год 47 хв., стосовно об`єкту нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1648343112124) - квартири, загальною площею 86,9 кв. м, житловою площею 54,8 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора Дніпровської філії комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Чернецького М. А. відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване відсутністю доказів на підтвердження виконання іпотекодержателем обов`язку, передбаченого частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку», та Порядком № 1127, щодо надіслання боржнику повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання, що унеможливило встановлення державним реєстратором завершення тридцятиденного строку, сплив якого пов`язується з проведенням ним подальших дій зі звернення стягнення на предмет іпотеки, у тому числі і шляхом набуття права власності, та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги, тому державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за АТ «Перший Український Міжнародний Банк» проведена з порушенням зазначених положень законодавства.

Також суд встановив, що квартира АДРЕСА_2 , не може бути відчужена на користь іпотекодержателя на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі) без згоди іпотекодавця (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», яким введено тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без його згоди на таке відчуження.

Оскільки спір виник саме між позивачем і АТ «Перший Український Міжнародний Банк» з приводу права на квартиру внаслідок дій АТ «Перший Український Міжнародний Банк» щодо реєстрації за собою такого права, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог позивача до неналежного відповідача - державного реєстратора Дніпровської філії комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Чернецького М. А.

Справа переглядалась судами неодноразово.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року апеляційну скаргу АТ «Перший український міжнародний банк» залишено без задоволення.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2020 року в оскаржуваній частині залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з місцевим судом та зазначив, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції, в зв`язку з чим, на час ухвалення рішення судом першої інстанції та його перегляду апеляційним судом у цій справі, такого способу захисту порушених речових прав, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У жовтні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ «Перший Український Міжнародний Банк», в якій заявник просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати й ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі заявник, як на підставу оскарження судових рішень, посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15-ц (провадження 61-10874сво18), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19).

Касаційна скарга мотивована тим, що банк надав державному реєстратору всі документи, які необхідні для реєстрації права власності на предмет іпотеки.

Також заявник вказує, що Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачає відчуження заставного майна в примусовому порядку, тоді як реєстрації права власності на підставі іпотечного застереження є добровільною, оскільки, підписуючи договір, сторони погодили таку можливість звернення стягнення на предмет іпотеки.

Доводи інших учасників справи

У грудні 2021 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Лабовкін О. О., надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить відхилити доводи заявника через їх необґрунтованість, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Позивач вказує, що звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку шляхом реєстрації за іпотекодержателем права власності на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі має наслідком відчуження предмета іпотеки без згоди власника, що виключає такий перехід права власності протягом дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Лабовкін О. О., надійшла до Верховного Суду у жовтні 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи.

23 листопада 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що 31 липня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «Донгорбанк» (далі - ЗАТ «Донгорбанк») правонаступником прав та обов`язків якого є АТ «Перший Український Міжнародний Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 184ДЖ/30/08И та додаткові договори до нього, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит на загальну суму 31 000 євро, з виплатою процентної ставки за строковою заборгованістю - 12,5 % річних, за строковою реструктуризованою заборгованістю - 14 % річних, за простроченою заборгованістю - 17,5 % річних, строком до 29 липня 2023 року.

Відповідно до пункту 1.1 договору, кредитні кошти призначені на купівлю квартири.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 31 липня 2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «Донгорбанк», правонаступником прав та обов`язків якого є АТ «Перший Український Міжнародний Банк», був укладений іпотечний договір, за умовами якого іпотекодавець передав в іпотеку нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_3 .

31 липня 2008 року нотаріусом накладено заборону на відчуження зазначеного нерухомого майна, про що до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна внесено запис № 28004356.

12 вересня 2018 року між АТ «Перший Український Міжнародний Банк» та ТОВ «ФК «Браво» укладено договір про відступлення права вимоги № 1825/44, згідно з яким АТ «Перший Український Міжнародний Банк» відступив ТОВ «ФК «Браво» право вимоги за кредитним договором, який укладено з боржником - ОСОБА_1 , сума права вимоги за кредитним договором, яка була відступлена, становить 561 448,89 грн. Відбулось часткове відступлення прав вимоги на суму 17 265,86 євро, а решта боргу в розмірі 20 558,02 євро за кредитним договором залишилась у АТ «Перший Український Міжнародний Банк».

13 вересня 2018 року АТ «Перший Український Міжнародний Банк» як іпотекодержатель звернулося до державного реєстратора Дніпровської філії комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» із заявою про проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

20 вересня 2018 року державним реєстратором Дніпровської філії комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Чернецьким М. А. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 43098548 від о 10 год. 47 хв., стосовно об`єкта нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1648343112124) - квартири АДРЕСА_3 .

Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, державним реєстратором 20 вересня 2018 року здійснено державну реєстрацію права власності на зазначене іпотечне майно за АТ «Перший Український Міжнародний Банк» (запис про право власності № 28004258).

Підставами виникнення права власності зазначено договір іпотеки від 31 липня 2008 року № 184ДЖ/30/08И, а підставою внесення запису - рішення Державного реєстратора Дніпровської філії комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Чернецького М. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20 вересня 2018 року № 43098548.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи суд касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої

статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку) як на підставу оскарження судового рішення.

Касаційна скарга підлягає залишенню задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 15 та частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Статтею 36 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Чинним законодавством передбачено порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки, як шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса (у примусовому порядку), так і позасудове (добровільне) врегулювання згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, зокрема й шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.

Оскільки спірні правовідносини пов`язані із захистом права власності позивача та належним виконання умов договірних зобов`язань (кредитного договору та договору іпотеки), належним відповідачем у такій справі має бути особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої прийнято оскаржуване рішення про реєстрацію права власності.

Подібні висновки щодо суб`єктного складу учасників справи викладені у постанові Великої Палата Верховного Суду у постановах від 29 серпня 2018 року у справі № 686/17779/16-ц (провадження № 14-233цс18) та від 13 березня 2019 року у справі № 202/30/17 (провадження № 14-643цс18).

Згідно з пунктом 4.1 іпотечного договору від 31 липня 2008 року, у разі невиконання або неналежного виконання основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотеко держателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 Закону України «Про іпотеку».

Пунктом 4.6 іпотечного договору передбачено, що звернення стягнення здійснюється: за рішенням суду; на підставі виконавчого напису нотаріуса; згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з частиною третьою статті 10 цього Закону визначено, що державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

За змістом статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових правна нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

У наведених вище правових нормах визначено перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у статтях 10, 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових правна нерухоме майно та їх обтяжень» та статті 37 Закону України «Про іпотеку» порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Таким чином, на державного реєстратора під час вчинення відповідної реєстраційної дії законом покладено обов`язок не тільки формально перевірити наявність поданих документів за переліком, передбаченим пунктом 61 Порядку № 1127, необхідних для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, а й встановити їх відповідність вимогам законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, в судовому засіданні позивач вказав, що не отримував письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві. Матеріали реєстраційної справи також не містять доказів надсилання вимоги про усунення порушень, надісланої АТ «Перший Український Міжнародний Банк» ОСОБА_1 .

Таким чином, враховуючи відсутність доказів на підтвердження виконання іпотекодержателем обов`язку, передбаченого частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» та Порядком № 1127, щодо надіслання боржнику повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання, правильним є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за АТ «Перший Український Міжнародний Банк» проведена з порушенням зазначених положень законодавства, що є підставою для задоволення позову про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Крім того, законним та обґрунтованим є висновок судів, що квартира АДРЕСА_3 , яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) на підставі дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у тому числі шляхом реєстрації права власності за АТ «Перший Український Міжнародний Банк» як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору від 31 липня 2008 року № 184ДЖ/30/08И, укладеного в іноземній валюті, оскільки цим Законом введено тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на таке відчуження.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У частині другій статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній до 16 січня 2020 року, яка діяла на час звернення з позовом у цій справі) унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування.

За змістом зазначеної норми, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Викладене свідчить, що з 16 січня 2020 року, тобто на час ухвалення оскаржуваних рішень у цій справі, такого способу захисту порушених речових прав, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав.

У пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» встановлено, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом цієї норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України № 1952.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 18 лютого 2021 року у справі № 756/13679/16-ц.

Таким чином, розглянувши спір про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, суди попередніх інстанцій правомірно зазначили, що така вимога є належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача, що ґрунтується на чинному на момент ухвалення судових рішень законодавстві.

Безпідставними є доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом в оскаржуваному рішенні висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15-ц (провадження 61-10874сво18), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) з огляду на таке.

У постанові Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15-ц (провадження 61-10874сво18) розглядаючи спір про визнання недійсним договору купівлі-продажу предмета іпотеки та зобов`язання приватного нотаріуса виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності на вказаний предмета іпотеки, викладено висновок про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідним застереженням в іпотечному договорі), не може вважатися примусовим стягненням (відчуженням без згоди власника), оскільки таке право виникло на підставі договору (відповідного застереження в іпотечному договорі), згоду на яке надано іпотекодавцем.

Разом з тим Велика Палата Верховного Суду у справі за аналогічних фактичних обставин, застосованих норм права й подібних правовідносинах дійшла протилежних висновків у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), яка була внесена до Єдиного державного реєстру судових рішень 19 грудня 2019 року, тобто після ухвалення судового рішення Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) вказано про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19).

Виходячи з визначених законом процесуальних механізмів забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду, на підставі статей 403 ЦПК України, статей 13, 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», можна зробити висновок, що за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції необхідно виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду мають перевагу над висновками об`єднаної палати касаційного суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19), розглядаючи спір про звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом надання банку права від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі - покупцеві на підставі договору купівлі-продажу з початковою ціною та з наданням банку повноважень продавця, зроблено висновок про те, що неможливо звернути стягнення на квартиру як на частину об`єкта нерухомого майна (частину предмета іпотеки) в разі визначення предметом іпотеки за договором іпотеки будинку у цілому, а не окремих квартир, чим підтримано правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року (провадження № 6-1193цс15) та від 05 жовтня 2016 року (провадження 6-1582цс16).

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що суд першої та апеляційної інстанцій у справі, що переглядається, не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у наведених заявником постановах Верховного Суду. Касаційна скарга не містить посилань на постанови Верховного Суду, в яких викладені висновки щодо застосування норм права, та які не врахували суди попередніх інстанцій у цій справі.

Крім того, безпідставними є доводи заявника про те, що банк надав державному реєстратору всі документи, які необхідні для реєстрації права власності на предмет іпотеки, оскільки спростовуються матеріалами справи.

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав (пункт 4 частини першої, абзац перший частини другої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

05 вересня 2016 року АТ «Перший Український Міжнародний Банк» направило ОСОБА_1 вимогу про усунення порушень основного зобов`язання (а. с. 197, т. 1), яку останній не отримав.

Отже, за відсутності всіх документів, необхідних для державної реєстрації права власності на спірну квартиру за АТ «Перший Український Міжнародний Банк», така реєстрація проведена без дотримання вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і Порядку.

Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц (провадження № 14-501цс18), від 24 квітня 2019 року у справі № 521/18393/16-ц (провадження № 14-661цс18), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19), а також Верховним Судом у постанові від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19-ц (провадження № 61-13586св20), від 04 квітня 2022 року у справі № 947/28651/19 (провадження№ 61-9667св21).

Доводи касаційної скарги не впливають на правильність судових рішень, не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

На думку судової колегії судові рішення, що переглядаються, є достатньо мотивованими.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» залишити без задоволення.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк