Постанова

від 06.07.2022 по справі 160/13426/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2022 року

м. Київ

справа №160/13426/19

адміністративне провадження № К/9901/31354/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів Стрелець Т.Г., Берназюка Я.О., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІЗУНОВПРЕС» до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування припису і постанови, за касаційною скаргою Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у складі судді Горбалінського В.В. від 18.02.2020 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Прокопчук Т.С., Шлай А.В., Кругового О.О. від 27.10.2020,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У січні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛІЗУНОВПРЕС» (далі також ТОВ «ЛІЗУНОВПРЕС», Товариство, позивач) звернулося до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (далі також Управління, ГУ Держпраці, відповідач), у якому просило визнати неправомірними, скасувати постанову Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ДН2919/1862/АВ/ТД-ФС/590 від 27.11.219 відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІЗУНОВПРЕС» та припис Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про усунення виявлених порушень №ДН2919/1862/АВ/П від 06.11.2019 (далі також спірні, оскаржувані постанова та припис).

2. Обґрунтовуючи позов, Товариство посилалося на те, що оскаржувані постанова та припис винесені Управлінням на підставі необґрунтованих висновків контролюючого органу про порушення позивачем вимог трудового законодавства, яке полягало у відсутності трудових договорів з найманими фізичними особами.

3. Позивач також зазначав, що чинне законодавство України не наділяє органи Держпраці України повноваженнями аналізувати зміст цивільно-правового договору, а також визнавати цивільно-правові договори трудовими угодами.

4. Оскільки висновки відповідача, які зазначені в акті перевірки, на думку позивача, зроблені без урахування всіх істотних обставин то й оскаржувані припис та постанова про накладення штрафних санкцій є протиправними та підлягають скасуванню.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

5. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.02.2020, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27.10.2020, позов задоволено частково, а саме - визнано протиправними та скасовано спірні припис та постанову.

6. Ухвалюючи такі судові рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що цивільно-правові угоди, які укладені між позивачем та фізичними особами, вказаними у спірних приписі та постанові, не містять ознак трудових договорів, зокрема: обов`язку виконавців бути присутнім на підприємстві у визначені робочі години, обов`язку дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку; обов`язку підприємства забезпечувати виконавців матеріально-технічною базою; регламентації процесу праці, часу та тривалості робочого часу. Між виконавцями та позивачем регулярно підписувалися акти прийняття-передачі виконаних робіт за цивільно-правовими угодами.

7. При цьому, суди попередніх інстанцій звертали увагу й на те, що відповідач не надав жодних належних та допустимих доказів під час інспектування, які б підтверджували що вищезазначені договори, є трудовими договорами. Чинним законодавством не передбачено обмежень на укладання цивільно-правових договорів у разі якщо відповідні послуги стосуються основної діяльності суб`єкта господарювання.

8. Наводячи мотиви на обґрунтування такої позиції, суди попередніх інстанцій посилались й на висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного суду від 24.10.2019 у справі №160/8664/18.

9. Враховуючи вищевикладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що твердження Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про порушення позивачем вимог частини першої статті 21, частин першої, третьої статті 24 Кодексу законів про працю України є помилковими, а тому прийнята на підставі цих висновків постанова №ДН2907/1857/АВ/ТД-ФС/586 від 27.11.2019 та припис №ДН2919/1862/АВ/П від 06.11.2019 є необґрунтованими та такими, що прийняті без врахування всіх істотних обставин.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

10. Не погоджуючись з вищевказаними судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та відмовити у задоволенні цього позову.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

11. Суди попередніх інстанцій встановили, що між ТОВ «ЛІЗУНОВПРЕС» в особі директора ОСОБА_1 та громадянином України ОСОБА_2 укладено цивільно-правовий договір №1 від 01.07.2019, відповідно до п. 1.1 якого за дорученням позивача ОСОБА_2 бере на себе зобов`язання надати кур`єрські та транспортно - експедиційні послуги (доставка товарів та матеріалів власним транспортом) в строк з 01.07.2019 по 31.12.2019.

12. Актами №7 від 31.07.2019, №8 від 31.08.2019, №9 від 30.09.2019 підтверджується виконання ОСОБА_2 зазначеної в угоді роботи, за що ним отримано винагороду в загальному розмірі 7 500 грн.

13. Також суди попередніх інстанцій установили, що ТОВ «ЛІЗУНОВПРЕС» в особі директора ОСОБА_1 та громадянином України ОСОБА_3 укладено цивільно-правовий договір №1 від 23.06.2015 року, відповідно до п. 1.1 якого за дорученням позивача ОСОБА_3 бере на себе зобов`язання надати кур`єрські та транспортно - експедиційні послуги (доставка товарів та матеріалів власним транспортом) в строк з 23.06.2015 по 31.12.2015.

14. Актами №1 від 31.01.2018, №2 від 28.02.2018, №3 від 31.03.2018, №4 від 30.04.2018, №5 від 31.05.2018, №6 від 30.06.2018, №7 від 31.08.2018, №8 від 31.08.2018, №9 від 30.09.2018, №10 від 31.10.2018, №11 від 30.11.2018, №12 від 31.12.2018, №1 від 31.01.2019, №2 від 28.02.2019, №3 від 31.03.2019, №4 від 30.04.2019, №5 від 31.05.2019, №6 від 30.06.2019 підтверджується виконання ОСОБА_3 зазначеної в угоді роботи, за що ним отримано винагороду в загальному розмірі 36 000 грн.

15. Із матеріалів справи також вбачається, що стосовно ОСОБА_1 відповідачем складено протокол про адміністративне правопорушення №ДН 2918/1862/АВ/П/ПТ від 29.10.2019 за порушення частини третьої статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення стосовно фактичного допуску до роботи без оформлення трудового договору(контракту) двох осіб, а саме: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

16. Постановою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09.12.2019, що набрала законної сили 20.12.2019, провадження у справі про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення стосовно ОСОБА_1 закрито у зв`язку з відсутністю складу та події адміністративного правопорушення.

17. Посадовими особами ГУ Держпраці у Дніпропетровській області в період з 16.10.2019 по 29.10.2019 проведено інспекційне відвідування ТОВ «ЛІЗУНОВПРЕС» щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, за результатами якого складено акт №ДН2919/1862/АВ від 29.10.2019, відповідно до висновків якого позивачем порушено приписи частини першої статті 21, частин першої, третьої статті 24 Кодексу Законів про працю України, відносно допущення до роботи двох осіб, без укладання трудового договору, а саме: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 .

18. 06.11.2019 ГУ Держпраці у Дніпропетровській області складено припис №ДН2919/1862/АВ/П, яким позивача зобов`язано вжити заходи по усуненню виявлених порушень строком до 13.11.2019.

19. 27.11.2019 першим заступником начальника ГУ Держпраці у Дніпропетровській області Осадчим І.М. розглянуто справу про накладення штрафу відповідно до виявлених в акті №ДН2919/1862/АВ від 29.10.2019 порушень трудового законодавства, та прийнято постанову №ДН2919/1862/АВ/ТД-ФС/590, якою на позивача відповідно до приписів абзацу другого частини другої статті 265 Кодексу Законів про працю України накладено штраф в розмірі 250 380 грн.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

20. В обґрунтуванні вимог касаційної скарги відповідач посилається на те, що суд апеляційної інстанції у оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку, викладеного у подібних правовідносинах у постанові Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №815/5427/17, що, на думку скаржника, призвело до неправильного вирішення цього спору.

21. Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно визначили правову природу, зміст і характер відносин, які виникли між позивачем та фізичними особами, вказаними у акті про інспекційне відвідування Товариства, а тому відповідача вважає помилковим викладений у оскаржуваних судових рішеннях висновок про те, що такі відносини є цивільно правовими.

22. На переконання відповідача, суди попередніх інстанцій не врахували, що у діях керівництва ТОВ «ЛІЗУНОВПРЕС» вбачаються порушення вимог частини першої статті 21 Кодексу Законів про працю України, оскільки саме ж найменування укладених ним цивільно - правових угод, у яких у дужках вказано їх назву як «трудовий договір», вказує на ознаки саме трудових відносин.

23. Вищевикладене, як вважає відповідач, підтверджується й тим, що предметом договорів не визначено, який саме результат роботи (послуг) повинен передати виконавець замовнику, тобто, на думку скаржника, у спірному випадку предметом договорів є процес праці, а не її кінцевий результат.

24. При цьому, як відзначається у касаційній скарзі, у вказаних вище договорах не визначено чіткого обсягу робіт (послуг), який має бути виконаний їх виконавцем і може бути конкретно виміряний. Обсяг вказаних у цих правочинах робіт (послуг) обумовлено лише зобов`язанням виконувати роботи (надавати послуги) кур`єрські та транспортно - експедиційні (доставка товарів і матеріалів власним транспортом), при цьому, не зазначено маршрут перевезення, відправну точку, місце прибуття, отже, на думку скаржника, Товариство взяло на себе обов`язок систематично організовувати працю та надавити вказівки щодо послідовності виконання робіт. Це засвідчує, що визначені договорами виконавці виконували доручення посадових осіб суб`єкта господарювання, який регулював процес організації трудової діяльності замовника.

25. Окрім цього, касаційна скарга містить мотиви й про те, що виконувана виконавцями послуг робота носила системний характер, а винагорода за працю здійснювалась періодично, системно (щомісяця у останній день), тобто відносини мали системний характер. Така праця здійснювалась у межах діяльності Товариства, тобто не була юридично самостійною.

26. Вищенаведене, на думку відповідача, повністю підтверджує обґрунтованість викладених у акті інспекційного відвідування Товариства висновків про наявність факту допуску працівників до роботи без укладення трудового договору (контракту), що також підтверджує порушення позивачем вимог частини першої статті 21, частин першої, третьої статті 24 Кодексу Законів про працю України, а отже й правомірність притягнення його до відповідальності відповідно до абзацу другого частини другої статті 265 цього ж Кодексу.

27. З урахуванням такого, відповідач наголошує на помилковості висновку судів попередніх інстанцій про неправомірність оскаржуваних у цій справі припису та постанови, оскільки такий, на його переконання, не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

28. У відзиві на касаційну скаргу наводяться доводи про те, що суди попередніх інстанцій, на переконання позивача, правильно застосували норми матеріального права, вирішили цей спір у відповідності до вимог закону й ухвалили правильні по суті, законні та обґрунтовані судові рішення, що не спростовується зазначеними відповідачем аргументами.

29. Зокрема, Товариство вважає, що правовідносин у справі №815/5427/17 не є подібними до тих, які виникли у справі, що розглядається, а тому й викладені у цій справі висновки Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 у даному випадку врахуванню не підлягали.

30. Позивач звертає увагу й на те, що судами обґрунтовано враховано обставини, встановлені у постанові від 09.12.2019 №205/9933/2019 у справі про адміністративне правопорушення, як преюдиційні та як такі, що спростовують висновки перевіряючи, викладені у акті про інспекційне відвідування Товариства.

31. З цих підстав позивач просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

32. Так, відповідно до частини першої статті 259 Кодексу Законів про працю України, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

33. Відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці №81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованої Законом України від 08.09.2004 №1985-IV, Конвенції Міжнародної організації праці №129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифікованої Законом України від 08.09.2004 №1986-IV, частини першої статті 259 Кодексу законів про працю України Кабінет Міністрів України постановою від 21.08.2019 №823 затвердив Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю.

34. За приписами пункту 2 вищезгаданого Порядку Заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.

35. За правилами пунктів 19, 23, 27, 29 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) (далі - акт), і в разі виявлення порушень вимог законодавства про працю - припис щодо їх усунення.

Припис є обов`язковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об`єктом відвідування порушень вимог законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

У разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом, після розгляду зауважень об`єкта відвідування до нього (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

Заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

36. Частиною першою статті 265 Кодексу Законів про працю України встановлено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

37. Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, зокрема, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (абзаци перший, другий частини другої статті 265 Кодексу Законів про працю України).

38. Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

39. Правові засади і гарантії здійснення громадянами права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом Законів про працю України.

40. Зокрема, частиною першою статті 3 Кодексу Законів про працю України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

41. Статтею 4 цього ж Кодексу визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

42. Визначення трудового договору міститься у частині першій статті 21 Кодексу Законів про працю України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

43. Відповідно до статті 1 Закону України від 14.10.1992 № 2694-XII «Про охорону праці» працівник - це особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов`язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).

44. За приписами статті 23 Кодексу Законів про працю України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

45. Статтею 24 Кодексу Законів про працю України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

46. Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

47. Згідно зі статтею 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядчик) зобов`язується на свій ризик, виконати певну роботу за завданням іншої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

48. Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

49. За приписами статті 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

50. Згідно зі статтею 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли угоди з усіх істотних умов договору.

51. За положеннями частини першої статті 854 Цивільного кодексу України замовник виплачує належну підрядчику суму за результатами виконаної роботи.

52. Щодо наданих послуг винагорода за виконану роботу (надані послуги) виплачується виконавцю в розмірі, в терміни і в порядку, який встановлений в договорі (частина перша статті 903 Цивільного кодексу України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

53. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

54. Згідно з частинами першою, другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

55. Згідно з ухвалою про відкриття касаційного провадження у цій справі як на підставу, на якій подається касаційна скаргу, Товариство вказує на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Виклад такої підстави касаційного оскарження позивач мотивує застосуванням при розгляді справи судом апеляційної інстанції статті 24 Кодексу Законів про працю України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №815/5427/17.

56. У вищевказаній постанові Верховного Суду аналізується поняття трудового договору та визначається зміст трудових відносин у контексті їх відмінностей від відносин цивільно - правового характеру. Спір у справі №815/5427/17, як і у справі, яка розглядається, виник між суб`єктом господарювання та відповідним органом Держпраці України з приводу правомірності притягнення такого суб`єкта до відповідальності за порушення вимог статті 24 Кодексу Законів про працю України на підставі статті 265 цього ж Кодексу.

57. Як можна стверджувати зі змісту вищевказаної постанови Верховного Суду, ключове значення для правильного вирішення зазначеного спору мало питання ідентифікації виду відносин, які склалися між суб`єктом господарювання (позивачем у справі №815/5427/17) та фізичною особою, яка згідно з викладеними у акті інспекційного відвідування, проведеного відповідним органом Держпраці України, була допущена до роботи на підприємстві, які відвідувалось відповідачем.

58. Подібне питання постає й при вирішенні справи, яка розглядається, та полягає у з`ясуванні дійсного змісту, правової природи та характеру відносин, які виникли між Товариством та фізичними особами на підставі укладених між ними цивільно - правових угод.

59. Перевіряючи у межах повноважень, встановлених процесуальним законом, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам учасників справи, висловленим у касаційній скарзі та відзиві на неї, Верховний Суд виходить з такого.

60. Системний аналіз наведених вище положень дає підстави дійти висновку, що інспекційне відвідування є формою державного нагляду за додержанням законодавства про працю, яке відноситься до повноважень відповідача та яке проводиться на підставі наказу та направлення. За результатами інспекційного відвідування складається акт і в разі виявлення порушень - виноситься припис. Якщо під час інспекційного відвідування встановлено факти використання праці неоформлених працівників, то вживаються заходи щодо притягнення об`єкта відвідування до відповідальності незалежно від усунення виявлених порушень.

61. Аналогічний висновок щодо застосування норм права неодноразово викладався у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №2140/1828/18, від 19.09.2019 у справі №808/3092/17 та від 10.02.2020 у справі №1.380.2019.000037.

62. Колегія суддів зазначає, що за змістом положень законодавства, яким регламентовані спірні правовідносини, трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

63. Аналогічний висновок щодо застосування норм права неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постанові від 16.06.2020 у справі №815/5427/17, на яку наявне посилання у касаційній скарзі, а також у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17 (провадження №К/9901/15518/18), від 13.06.2019 у справі №815/954/18 (провадження №К/9901/3195/19), у справі №1840/2507/18 (провадження №К/9901/10124/19), у справі №824/896/18-а (провадження №К/9901/10149/19) та від 03.03.2020 у справі №1540/3913/18.

64. Характерними ж ознаками трудових відносин є:

систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат);

підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку;

виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 "Класифікатор професій", затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327 (далі також Класифікатор професій);

обов`язок роботодавця надати робоче місце;

дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.

65. Такий висновок щодо застосування норм права неодноразово викладений Верховним Судом у постановах від 14.05.2020 (справа №640/1099/19), від 09.07.2020 (справа №821/851/17), від 02.02.2021 (справа №0540/5987/18-а) та інших постановах Верховного Суду.

66. Відступу від такого висновку щодо застосування норм права Верховним Судом не здійснювалося і підстав для цього під час розгляду у касаційному порядку цієї справи колегія суддів не вбачає.

67. Водночас, за висновками Верховного Суду щодо застосування норм права, викладеними, зокрема, у постанові від 19.05.2021 у справі №2340/4811/18, взаємовідносини фізичної особи і роботодавця можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами, в тому числі, статті 208 Цивільного кодексу України.

68. При цьому виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

69. Отже, основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

70. Так, виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

71. Основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.

72. Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, викладеною, зокрема у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 06.03.2019 у справі №802/2066/16-а, від 13.06.2019 у справі №815/954/18, від 02.02.2021 у справі №0540/5987/18-а.

73. У справі ж, що розглядається, суди попередніх інстанцій, визнаючи протиправними та скасовуючи оскаржувані постанову та припис, головним чином виходили з обставин, встановлених у постанові Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09.12.2019 №205/9933/2019 у справі про адміністративне правопорушення, які враховані як преюдиційні.

74. Зокрема, у оскаржуваних судових рішеннях зазначається, що наведеною вище постановою, яка набрала законної сили 20.12.2019, провадження у справі про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення стосовно ОСОБА_1 закрито у зв`язку з відсутністю складу та події адміністративного правопорушення.

75. Так, відповідно до частин четвертої, п`ятої та сьомої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

76. Звільнення ж від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною четвертою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

77. Тобто, за змістом частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, у якому відповідні обставини зазначені як установлені.

78. Для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України.

79. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

80. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 23.12.2015 №6-327цс15, а також у постановах Верховного Суду від 28.04.2018 у справі №825/705/17, від 06.03.2019 у справі №813/4924/13-а, від 15.11.2019 у справі №826/198/16, від 12.10.2020 у справі № 814/435/18 і були застосовані Верховним Судом також і при розгляді справи №826/7424/17 (постанова від 30.09.2021).

81. Колегія суддів акцентує увагу й на тому, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

82. Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішенням; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі. Отже, якщо у справі беруть участь нові особи, то преюдиційний характер рішення втрачається.

83. Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 04.06.2020 у справі №522/7758/14-ц.

84. Водночас преюдиція під час встановлення та перевірки обставин справи не має абсолютного характеру, оскільки відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України однією із засад адміністративного судочинства є офіційне з`ясування всіх обставин у справі.

85. Згідно з імперативними положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів із власної ініціативи.

86. Згідно з позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постанові від 29.11.2019 у справі №818/154/16, принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед в активній ролі суду при розгляді справи; в адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи, щоб суд ухвалив справедливе та об`єктивне рішення; принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

87. Крім того, колегія суддів враховує, що зі змісту статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що преюдиційними можуть бути, за визначених у цьому Кодексі умов, саме обставини, встановлені у судовому рішенні, яке набуло законної сили. Проте преюдиція не поширюється на правову оцінку таких обставин, оскільки відповідно до частини першої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

88. Таке застосування норм процесуального права відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у пункті 32 постанови від 03.07.2018 у справі №917/1345/17 (провадження №12-144гс18), згідно з яким преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

89. У справі ж, яка розглядається, суд апеляційної інстанції взяв до уваги лише викладений у судовому рішенні висновок стосовно відсутності події та складу адміністративного правопорушення. Разом з тим, суд апеляційної інстанцій не зазначив, які саме конкретні обставини, встановлені щодо ТОВ «ЛІЗУНОВПРЕС», спростовують висновки, викладені у акті про інспекційне відвідування Товариства щодо порушення останнім вимог частини першої, третьої статті 24 Кодексу Законів про працю України.

90. Однак, як вбачається з установлених судом першої інстанцій обставин цієї справи, за умовами цивільно - правових договорів, укладених між ТОВ «ЛІЗУНОВПРЕС» та фізичними особами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , зміст яких відображено у оскаржуваному судовому рішенні, виконавці зобов`язувались у визначений у цих правочинах строк надавати кур`єрські та транспортно - експедиційні послуги (доставка товарів та матеріалів власним транспортом).

91. Така робота виконувалась ОСОБА_2 та ОСОБА_3 систематично та упродовж тривалого часу. Оплата за надані послуги здійснювалась щомісяця у наперед обумовленому фіксованому розмірі, тобто систематично.

92. У вищевказаних цивільно - правових договорах не було обумовленого конкретного обсягу робіт, пов`язаних із наданням послуг. Перевезення вантажів, матеріалів, а також надання кур`єрських та транспортно - експедиційних послуг здійснювалось за потреби у них суб`єкта господарювання за його вказівками у процесі здійснення ним господарської діяльності.

93. За таких обставин справи, колегія суддів вважає, що предметом цивільно - правових договорів, укладених між ТОВ «ЛІЗУНОВПРЕС» та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , охоплювалась власне праця цих осіб (виконання роботи певного виду (трудової функції)) та її організація на посадах кур`єра, експедитора, експедитора транспортного, експедитора (перевезення пошти), передбачених Класифікатором професій, а не певний кінцевий результат. Такі роботи виконувались виконавцями постійно і систематично, а конкретні перевезення здійснювались за наявності виробничої необхідності за вказівками посадових осіб Товариства у межах здійснення ним господарської діяльності, тобто ця праця не була юридично самостійною. Оплата за виконану роботу (надані послуги) проводилась щомісяця в останній його день у визначеній наперед, фіксованій, тобто гарантованій умовами договору, сумі.

94. Враховуючи встановлені у цій справі обставини і беручи до уваги викладені вище положення законодавства та висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги про те, що відносини, які виникли між Товариством та вказаними у акті інспекційного відвідування особами, належить кваліфікувати саме як трудові.

95. Такого висновку не спростовують й наявні у оскаржуваних судових рішеннях посилання на використання виконавцями у процесі виконання робіт за цивільно - правовими договорами власного майна, а саме - транспортних засобів, оскільки використання власного майна для потреб підприємства, установи, організації не заборонено законодавством для працівників, які працюють на умовах трудового договору, а відносини, пов`язані з одержанням компенсації за їх зношування (амортизацію) урегульовуються за домовленістю між працівником та роботодавцем.

96. Одержання такої компенсації є лише правом працівника, а тому твердження позивача про те, що оскільки Товариством не здійснювалось оплати витрат на паливо, ремонт та утримання належних фізичним особам транспортних засобів, які використовувались ними для виконання роботи за цивільно - правовими договорами, не вказують на неможливість існування між цими особами та позивачем саме трудових відносин.

97. Суди ж попередніх інстанцій неправильно визначили природу, зміст та характер відносин між ТОВ «ЛІЗУНОВПРЕС» та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , які, на переконання колегії суддів, мають ознаки відносин трудових та повинні врегульовуватися за правилами Кодексу Законів про працю України. Суди попередніх інстанцій також не врахували й висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені, зокрема, у постанові від 16.06.2020 у справі №815/5427/17, у якій аналізувалось поняття трудового договору та наводились ознаки трудових відносин і відмінності між ними та відносинами цивільно - правового характеру.

98. У зв`язку з цим, колегія суддів констатує, що висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення цього позову не можна визнати таким, який ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права та відповідає фактичним обставинам справи.

99. Оскаржувані ж позивачем припис та постанову колегія суддів вважає такими, що складено (прийнято) відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України, у зв`язку з чим підстави для задоволення цього позову відсутні.

100. Верховний Суд враховує, що особа має право реалізовувати свої здібності до праці шляхом укладення трудового договору або цивільно-правового, водночас зазначене залежить від характеру праці і якщо ці відносини мають ознаки трудових, то відповідно до імперативних положень частини третьої статті 24 Кодексу Законів про працю України роботодавцю забороняється залучати працівника до роботи без укладення трудового договору в усній або письмовій формі.

101. Шляхом укладення з особою цивільно-правового договору порушуються права такої особи, оскільки юридичні та фізичні особи-підприємці, залучаючи працівників до найманої оплачуваної праці та укладаючи з такими особами цивільно-правові договори, замість трудових, позбавляють останніх основних прав та гарантій, встановлених Конституцією (стаття 43-46) та законами України, а саме: на оплату праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, права на відпочинок, на щорічні і додаткові оплачувані відпустки, права на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади тощо.

102. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №0540/5987/18-а.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

103. За правилами частини першої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

104. Верховний Суд, провівши касаційний розгляд справи у межах доводів та вимог касаційної скарги, повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального та допустили порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень про задоволення позову, які, як наслідок, належить скасувати із прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

105. Ураховуючи викладене, Верховний Суд, провівши касаційний розгляд справи у межах доводів та вимог касаційної скарги, повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

106. Керуючись статтями 340, 341, 344, 349, 351, 355, 356, Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області задовольнити.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.02.2020 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27.10.2020 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІЗУНОВПРЕС» до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування припису і постанови - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.В. Коваленко

Судді: Т.Г. Стрелець

Я.О. Берназюк