Постанова

від 07.06.2022 по справі 346/6701/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

08 червня 2022 року

м. Київ

справа № 346/6701/16-ц

провадження № 61-2987св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи за позовом:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , Коломийська міська рада Івано-Франківської області, Прикарпатська регіональна товарна біржа,

третя особа - приватний нотаріус Коломийського нотаріального округу Базюк Тамара Володимирівна,

учасники справи за зустрічним позовом:

позивач - ОСОБА_3 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - відділ з питань державного архітектурно-будівельного контролю Коломийської міської ради Івано-Франківської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15 червня 2020 року у складі судді Веселова В. М. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 21 січня 2021 року у складі колегії суддів: Девляшевського В. А., Бойчука І. В., Фединяка В. Д.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , Коломийської міської ради Івано-Франківської області, Прикарпатської регіональної торгової біржі, третя особа - приватний нотаріус Коломийського нотаріального округу Базюк Т. В., про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18 червня 2015 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що земельна ділянка площею 61 кв. м, кадастровий номер 2610600000:15:006:0052, яка знаходиться на АДРЕСА_1 була відчужена Коломийською міською радою ОСОБА_3. 18 червня 2015 року як незабудована. Таке твердження не відповідає дійсності, оскільки продана земельна ділянка була частково забудована її батьком ОСОБА_4 , який помер. Крім того, оцінка земельної ділянки не відповідає реальній вартості, оскільки проектна документація була виготовлена ще у 2012 році. Підготовка та проведення торгів не відповідали вимогам нормативно-правових актів, не було належним чином оприлюднено відомості про вказані торги.

Посилаючись на те, що вказаним договором купівлі-продажу порушуються її права як спадкоємця, ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір купівлі- продажу вищевказаної земельної ділянки від 18 червня 2015 року.

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 (яка є дружиною померлого ОСОБА_4 ) звернулася до суду з аналогічних підстав до ОСОБА_3 , Коломийської міської ради Івано-Франківської області та просила визнати недійсним договір купівлі-продажу вищевказаної земельної ділянки від 18 червня 2015 року та скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку.

В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_2 вказувала, що рішенням Коломийської міської ради № 2034-40/2009 ОСОБА_4 була надана у платне користування земельна ділянка на АДРЕСА_1 для комерційного використання, а саме для будівництва та обслуговування магазину. 12 червня 2009 року був укладений договір оренди строком на 50 років. ОСОБА_2 також зазначала, що земельна ділянка була передана ОСОБА_4 разом з об`єктами нерухомого майна, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , а саме на нежитлову будівлю - магазин. А тому, на думку ОСОБА_2 , оскільки Коломийській міській раді було відомо про факт забудови земельної ділянки, остання не мала права продавати її ОСОБА_3 .

У липні 2018 року ОСОБА_3 подала зустрічний позов до ОСОБА_2 , третя особа - відділ з питань державного архітектурно-будівельного контролю, про захист прав власника шляхом знесення самочинного будівництва.

Позовні вимоги ОСОБА_3 обґрунтовувала тим, що суміжний користувач земельної ділянки ОСОБА_4 захопив частину належної їй за договором купівлі-продажу від 18 червня 2015 року земельної ділянки на АДРЕСА_1 та добудував на ній навіс для столиків біля магазину для проведення торгівлі. Посилалася на те, що жодних дозвільних документів на будівництво навісу у ОСОБА_4 не було.

Таким чином, ОСОБА_3 просила усунути порушення її прав як власника шляхом знесення самочинно збудованого навісу, який знаходиться на належній їй земельній ділянці на АДРЕСА_1, а в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франеівської області від 10 липня 2018 року об`єднано в одне провадження позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Коломийської міської ради, Прикарпатської регіональної товарної біржі, третя особа - приватний нотаріус Коломийського нотаріального округу Базюк Т. В., про визнання правочину недійсним та зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа - відділ з питань державного архітектурно-будівельного контролю Коломийської міської ради Івано-Франківської області, про захист прав власника шляхом знесення самочинного будівництва, об`єднано справи в одне провадження надавши № 346/6701/16-ц.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15 червня 2020 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що їх вимоги про захист права користування орендованою земельною ділянкою площею 15,3 кв. м є безпідставними та необгрунтованими.

Суд виходив з того, що жодна із сторін - ні позивачі, ні відповідач не змогли довести того, що їх право на володіння, розпорядження та користування наданим їм земельних ділянок у користування (оренду) - позивачу, чи у власність відповідачу, було порушено, тому необхідно відмовити як у первісному так і в зустрічному позовах.

Представником позивачів не надано суду належних та допустимих доказів того,що відповідач незаконно заволоділа саме їх частиною земельної ділянки, позовні вимоги ґрунтуються на припущеннях, не надано суду доказів того, що наявна у відповідача земельна ділянка не є належним чином оформлена і знаходиться у неї у власності незаконно. Так само суду не надано доказів того, що є накладення земельних ділянок позивача та відповідача.

Відповідач не змогла, в свою чергу, довести, що навіс, який є на будівлі, побудовано саме позивачами і накладається на її земельну ділянку.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачів по первісному позову та позовні вимоги відповідача за зустрічним позовом не знайшли своє підтвердження і не підлягають до задоволення.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Коломийського міськрайонного суду від 15 червня 2020 року без змін.

Рішення суду першої інстанції переглядалося в апеляційному порядку лише в частині вирішення первісних позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову є обґрунтованими, оскільки позивачами не надано суду належних і допустимих доказів формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав та належного оформлення права користування вказаною земельною ділянкою, зокрема, укладення відповідного договору оренди та державної реєстрації такого права.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2021 року до Верховного Суду представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_5 ,посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15 червня 2020 року в частині відмови у задоволенні первісного позову та скасувати постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 21 січня 2021 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, визнавши недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки і скасувавши державну реєстрацію права власності на земельну ділянку..

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень відповідач зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 20 травня 2020 року у справі № 303/6974/16-ц щодо права спадкоємця на цивільний захист до переоформлення права оренди земельної ділянки, від 30 вересня 2020 року у справі № 676/770/18-ц про критерії оцінки порушень вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину, постанові Верховного Суду України: від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12 про те, що у спадкоємця, який у встановленому порядку прийняв спадщину, право володіння та користування спадковим майном виникає з часу відкриття спадщини(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Позивачі вказують, що земельну ділянку було продано Коломийською міською радою ОСОБА_3 , як таку на якій відсутня забудова. Однак це не відповідає дійсності, оскільки на цій земельній ділянці розташована частина капітальної споруди, що належала ОСОБА_4 . Державою не було забезпечено: належного геодезичного встановлення меж земельної ділянки, погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами, відновлення меж земельної ділянки на місцевості, встановлення меж частин земельної ділянки які мають обтяження та обмеження щодо використання землі, виготовлення кадастрового плану, що призвело до протиправного відчуження частково забудованої земельної ділянки.

Короткий зміст вимог заперечень (відзиву) на касаційну скаргу

У червні 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_3 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому вона просить касаційну скаргу позивачів залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін. Зазначає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій є обґрунтованими. Укладенням оспорюваного договору право чи інтерес позивачів не порушено.

Заявник не погоджується з твердженнями касаційної скарги про те, що оспорюваний договір було вчинено під впливом помилки, оскільки з таких підстав договір купівлі-продажу земельної ділянки не оскаржували.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2022 року справу № 346/6701/16-ц призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_4 , який є батьком та чоловіком позивачів, передано в постійне землекористування земельну ділянку та надано дозвіл на складення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 54,3 кв. м на АДРЕСА_1 для комерційного використання-будівництва та обслуговування магазину.

У подальшому було збудовано нежитлову будівлю магазин площею 4,6 кв. м у АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом на право власності на нерухоме майно та технічним паспортом. Крім цього, ОСОБА_4 було надано в оренду земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 , площею 15,3 кв. м згідно договору оренди землі від 12 червня 2009 року, термін дії договору - 50 років. Дана земельна ділянка була передана в оренду згідно акту приймання-передачі об`єкта оренди без дати згідно рішення Коломийської міської ради від 20 травня 2009 року.

ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть. Спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 є позивач ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом.

Установлено, що відповідач придбала земельну ділянку кадастровий номер 2610600000:15:006:0052 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18 червня 2015 року в м. Коломия, АДРЕСА_1 без номеру площею 0,0061 га. Даному договору купівлі-продажу передували торги на Прикарпатській регіональній біржі та прийнятття рішення Коломийською міською радою від 22 березня 2012 року про включення в перелік земельних ділянок, які підлягають продажу з аукціону.

У сторін по справі виник триваючий конфлікт з приводу межі між земельними ділянками, власниками та орендарями яких вони є і які сторони набули на законних підставах, про що свідчать неодноразові звернення сторін до правоохоронних органів, копії яких є в матеріалах справи.

Відповідно до клопотання сторін у справі ухвалою суду від 04 вересня 2018 року призначено проведення комплексної будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи. До суду надійшов висновок експерта від 02 серпня 2019 року у якому зазначено, що неможливо встановити який час побудови будівельних конструкцій об`єкта нерухомого майна - магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; неможливо встановити чи знаходяться в межах земельної ділянки кадастровий номер 2610600000:15:006:0052, АДРЕСА_1 , будівельні конструкції магазину (частина капітальної стіни, вказаної в технічному паспорті) «ІНФОРМАЦІЯ_1», що знаходиться на АДРЕСА_1 ; неможливо встановити чи знаходиться в межах земельної ділянки кадастровий номер 261060000:15:006:0052 в АДРЕСА_1 нежитлова будівля (магазин) площею 4,6 кв. м; неможливо встановити чи знаходяться в межах земельної ділянки кадастровий номер 261060000:15:006:0052 в АДРЕСА_1 будівлі, що належать власнику магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та чи збудовані вони відповідно до вимог ДБН; неможливо встановити чи накладаються земельні ділянки кадастровий номер 261060000:15:006:0052, що розташована в АДРЕСА_1 , площею 61 кв. м та ділянка площею 15,3 кв. м, що розташована в АДРЕСА_1 , яка була передана в оренду ОСОБА_4 на підставі договору оренди від 12 червня 2009 року.

З матеріалів справи вбачається, що частина капітальної стіни на спірній земельній ділянці, споруджена після укладення договору купівлі-продажу між ОСОБА_3 і Коломийською міською радою. Це підтверджено: висновком Коломийського відділу поліції від 29 квітня 2016 року, листом начальника відділу з питань державного архітектурно-будівельного контролю Коломийської міської ради від 07 березня 2017 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій переглядаються в касаційному порядку лише в частині вирішення первісних позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що їх вимоги про захист права користування орендованою земельною ділянкою площею 15,3 кв. м є безпідставними та необгрунтованими.

Проте суд касаційної інстанції не може погодитися з такими висновками.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні первісного позову звертав увагу на те, що відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до клопотання сторін у справі ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04 вересня 2018 року призначено проведення комплексної будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи на вирішення якої поставлено наступні питання:

- який час побудови будівельних конструкцій об`єкта нерухомого майна - магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- чи знаходяться в межах земельної ділянки к/н № 2610600000:15:006:0052, АДРЕСА_1 , будівельні конструкції магазину (частина капітальної стіни, вказаної в технічному паспорті) « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що знаходиться на АДРЕСА_1 ;

- чи знаходиться в межах земельної ділянки кадастровий номер 261060000:15:006:0052 в АДРЕСА_1 нежитлова будівля (магазин) площею 4,6 кв. м;

- чи знаходяться в межах земельної ділянки кадастровий номер 261060000:15:006:0052 в АДРЕСА_1 н будівлі, що належать власнику магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та чи збудовані вони відповідно до вимог ДБН;

- чи накладаються земельні ділянки кадастровий номер 261060000:15:006:0052, що розташована в АДРЕСА_1 , площею 61 кв. м та ділянка площею 15,3 кв. м, що розташована в АДРЕСА_1 , яка була передана в оренду ОСОБА_4 на підставі договору оренди від 12 червня 2009 року; якщо накладаються, то як.

До суду надійшов висновок експертів Івано-Франківського відділення КНДІСЕ від 02 серпня 2019 року у якому вказано, що у зв`язку з відсутністю технічної документації, невиконанням клопотання експертів та відсутністю необхідної інформації неможливо надати відповідь на поставлені в ухвалі питання.

Надаючи оцінку доказам у справі, суд першої інстанції проаналізував зазначений висновок експертизи та зазначив, що сторонам було надано рівні права щодо подання доказів, їх дослідження і доведення перед судом їх переконливості, однак вони цим правом не скористалися.

При цьому судом першої інстанції не надавалася оцінка іншим доказам у справі, крім указаного висновку експертизи.

Апеляційний суд погоджуючись з висновком суду першої інстанції також не оцінив усі докази у справі в їх сукупності, лише надав оцінку висновку Коломийського відділу поліції та листу начальника відділу з питань державного архітектурно-будівельного контролю Коломийської міської ради з яких убачається, що частина капітальної стіни на спірній земельній ділянці, споруджена після укладення договору купівлі-продажу між ОСОБА_3 і Коломийською міською радою.

З матеріалів справи убачається, що рішенням Коломийської міської ради від 31 травня 2007 року ОСОБА_4 надавався дозвіл на складення проекта землеустрою на земельну ділянку площею 54,3 кв. м за адресою АДРЕСА_1, в той же час відповідно до копії свідоцтва, виданого ОСОБА_4 про право власності на нерухоме майно, площа земельної ділянки становить 4,6 кв. м.

Матеріали справи також містять договір оренди землі від 12 червня 2009 року, укладений між Коломийською міською радою та ОСОБА_4 та відповідно до якого рада надає орендарю в строкове платне користування земельну ділянку площею 15,3 кв. м, що розташована на АДРЕСА_1 та призначена для будівництва та обслуговування магазину. Указаний договір було укладено строком на 50 років.

Іншим же доказам у справі (кадастровий план земельної ділянки, схеми земельних ділянок, плани меж, технічний паспорт на нежитлове приміщення, договір оренди земельної ділянки, акт установлення меж та ін.), які містяться у матеріалах справи ні судом першої інстанції ні апеляційним судом оцінки надано не було. Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).

При цьому, суди попередніх інстанцій установивши, що висновок експертизи не містить відповідей на пставлені судом питання не дослідили та не оцінили інші докази у справі у їх сукупності.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно зі статтею 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

У статті 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Відповідно до статті 400 ЦПК України касаційний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а відтак не може вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.

У касаційній скарзі позивачі також посилалися на висновки Верховного Суду України та Верховного Суду, які не були застосовані судом першої та апеляційної інстанцій.

Суд касаційної інстанції погоджується з доводами касаційної скарги про те, що у спадкоємця право на захист своїх порушених прав щодо успадковуваного майна виникає з часу відкриття спадщини. Подібні висновки викладені у наведених нижче постановах.

Верховний Суд у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 303/6974/16(провадження № 61-39511св18) дійшов висновку про те, що відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

У спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину у складі якої є нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього (правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12, від 06 липня 2016 року у справі № 6-3095цс15).

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 676/770/18-ц (провадження № 61-4424св19) викладено висновок про те, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Суд касаційної інстанції відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 676/770/18-ц (провадження № 61-4424св19), оскільки у наведеній заявниками постанові суду касаційної інстанції та оскаржуваних судових рішеннях встановлено різні фактичні обставини справ.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки вищенаведені порушення норм процесуального права допущені судом першої інстанції, а суд апеляційної інстанції їх не виправив, то постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, вимоги частини п`ятої статті 411 ЦПК України про те, що висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовані судові рішення є обов`язковими для суду під час нового розгляду справи, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення згідно із встановленими обставинами та вимогами закону.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те, що суд касаційної інстанції не ухвалює нове рішення, а направляє справу на новий судовий розгляд тому підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 21 січня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Коломийської міської ради, Прикарпатської регіональної товарної біржі, третя особа - Базюк Тамара Володимирівна , про визнання правочину недійсним скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук