Постанова

від 27.09.2022 по справі 346/6701/16-ц

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 346/6701/16-ц

Провадження № 22-ц/4808/933/22

Головуючий у 1 інстанції Веселов В. М.

Суддя-доповідач Барков

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2022 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючого судді Баркова В.М.,

суддів Максюти І. О.,

Луганської В. М.,

секретар Петрів Д. Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Івасишин Зоряни Зорянівни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Веселовим В. М. 15 червня 2020 року в м. Коломия, повний текст якого виготовлено 15 червня 2020 року, в справі за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Коломийської міської ради і Прикарпатської регіональної товарної біржі, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Базюк Тамара Володимирівна, про визнання правочину недійсним та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог: відділ з питань державного архітектурно-будівельного контролю Коломийської міської ради Івано-Франківської області, про захист прав власника шляхом знесення самочинного будівництва,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 , Коломийської міської ради та Прикарпатської регіональної торгової біржі в якому просила визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 18 червня 2015 року. В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що 18 червня 2015 року ОСОБА_3 за результатами земельних торгів придбала належну Коломийській міській раді незабудовану земельну ділянку площею 61 м2, кадастровий номер 2610600000:15:006:0052, яка знаходиться по АДРЕСА_1 . Однак, фактично продана земельна ділянка була частково забудована за життя її батьком ОСОБА_4 , який помер. Крім того, оцінка земельної ділянки не відповідає реальній вартості, оскільки проектна документація була виготовлена ще у 2012 році. Також не відповідали вимогам нормативно-правових актів підготовка та проведення торгів, не було належним чином оприлюднено відомості про вказані торги. Вважала, що вказаним договором купівлі-продажу порушуються її права як спадкоємця, тому просила визнати недійсним договір купівлі продажу вищевказаної земельної ділянки від 18 червня 2015 року.

З аналогічних підстав позов до ОСОБА_3 та Коломийської міської ради було подано ОСОБА_1 , яка є дружиною померлого ОСОБА_4 . Позивач вказувала, що рішенням Коломийської міської ради № 2034-40/2009 ОСОБА_4 була надана у платне користування земельна ділянка на АДРЕСА_1 для комерційного використання, а саме для будівництва та обслуговування магазину та 12 червня 2009 року був укладений договір оренди строком на 50 років. Земельна ділянка була передана ОСОБА_4 разом із об`єктами нерухомого майна, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , а саме на нежитлову будівлю магазин. Тому, на думку ОСОБА_1 , оскільки Коломийській міській раді було відомо про факт забудови земельної ділянки, остання не мала права продавати її ОСОБА_3 .

У липні 2018 року ОСОБА_3 подала зустрічний позов до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Відділ з питань державного архітектурно-будівельного контролю про захист прав власника шляхом знесення самочинного будівництва. Позовні вимоги ОСОБА_3 обґрунтовувала тим, що суміжний користувач земельної ділянки ОСОБА_4 захопив частину належної їй за договором купівлі-продажу від 18 червня 2015 року земельної ділянки на площі Привокзальній у м.Коломиї та добудував на ній навіс для столиків біля магазину для проведення торгівлі. Посилаючись на те, що жодних дозвільних документів на будівництво навісу у ОСОБА_4 не було, просила усунути порушення її прав власника шляхом знесення самочинно збудованого навісу, який знаходиться на належній їй земельній ділянці на площі Привокзальній у м. Коломиї, а в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 15 червня 2020 року в задоволенні як позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , так і зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , адвокат Івасишин З. З. в її інтересах подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неповне з`ясування та недоведеність судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, а також на порушення норм матеріального та процесуального права просила рішення суду у вказаній частині скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не враховано не забезпечення Коломийською міською радою належного геодезичного встановлення меж земельної ділянки, погодження та встановлення меж земельної ділянки з суміжними землекористувачами, що призвело до протиправного відчуження частково забудованої земельної ділянки. Судом першої інстанції не було надано оцінки відсутності плану зонування або детального плану території при відчуженні земельної ділянки ОСОБА_3 . При цьому план зонування території м. Коломиї був затверджений тільки 03 вересня 2015 року. Також поза увагою суду першої інстанції залишилось й те, що на час відчуження земельної ділянки ОСОБА_3 . Коломийській міській раді було відомо, що ділянка забудована, а тому остання не мала права відчужувати земельну ділянку ОСОБА_3 . Апелянт не погоджується з висновком суду щодо неможливості встановлення часу побудови будівельних конструкцій, а саме магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », оскільки час побудови не може бути пізнішим, ніж зазначений в технічному паспорті на нежитлове приміщення та свідоцтві про право власності на магазин, який знаходиться на площі Привокзальній, 2е у м. Коломиї. Крім того, судом першої інстанції не було взято до уваги того, що оспорюваний договір купівлі-продажу земельної ділянки від 18 червня 2015 року порушує права позивачів як спадкоємців та є недійсним, оскільки грубо суперечить актам цивільного законодавства та вчинений під впливом помилки.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просить залишити її без задоволення та вказує, що ОСОБА_4 знав про проведення торгів з продажу земельної ділянки, однак відмовився прийняти в них участь. Також зазначила, що з приводу незаконних дій ОСОБА_4 по захопленню частини її земельної ділянки вона зверталася в Коломийську міську раду, відділ поліції, в державну інспекцію сільського господарства, однак порушник ухилявся від перевірки факту захоплення земельної ділянки, що підтверджується відповідним актом. ОСОБА_3 звертає увагу суду на те, що ОСОБА_1 приховала ту обставину, що ОСОБА_4 рішенням Коломийської міської ради № 243 від 24 березня 1998 року було передано земельну ділянку площею 15,3 кв.м. При цьому в свідоцтві про право власності на магазин вказано лише один об`єкт магазин площею 4,6 кв.м, без жодної стіни і навісу. Крім того, ОСОБА_3 вказала, що із кадастрового плану земельної ділянки та схеми прив`язки, що є в договорі оренди, вбачається, що конфігурація наданої ОСОБА_4 земельної ділянки становить 4,05 х 3,94 м і будівлі, які належали ОСОБА_4 могли бути розташовані лише в межах цієї площі. Також ОСОБА_3 звертає увагу суду на те, що позивач ОСОБА_2 не подала доказів порушення її прав, оскільки єдиним спадкоємцем майна померлого ОСОБА_4 є ОСОБА_1 . Рішення в оскарженій частині вважає законним та обґрунтованим, а тому просить його залишити без змін.

Представник третьої особи Прикарпатської регіональної товарної біржі та інша третя особа приватний нотаріус Базюк Т.В. в засідання апеляційного суду не з`явились з невідомих причин, хоч судові повідомлення їм вручено у встановленому законом порядку завчасно. Отже, є правові підстави для розгляду справи за їх відсутності.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог: відділ з питань державного архітектурно-будівельного контролю Коломийської міської ради Івано-Франківської області про захист прав власника шляхом знесення самочинного будівництва сторонами не оскаржується, а тому у відповідності до положень частини першої ст. 367 ЦПК України у цій частині не переглядається.

Також на момент подачі апеляційної скарги у адвоката Івасишин З. З. були відсутні повноваження на здійснення цих дій в інтересах позивачки ОСОБА_2 і оскільки апеляційне провадження у справі відкрите за апеляційною скаргою, поданою в інтересах ОСОБА_1 (том 4 а.с. 104), оскаржуване рішення суду першої інстанції переглядається лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 адвоката Івасишин З. З., яка просила скаргу задовольнити, пояснення відповідачки ОСОБА_3 та її представника адвоката Орешко Л. Л., а також пояснення представника Коломийської міської ради Максим`юк В. Я., які просили залишити рішення суду без змін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати в частині, що оскаржується, та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини справи, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та інші.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (ст. 376 ЦПК України).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачами не надано доказів незаконного заволодіння відповідачкою земельною ділянкою, яка знаходиться в їх користуванні, а самі ділянки накладаються одна на одну.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 на підставі письмового договору від 12 червня 2009 року була передана в оренду земельна ділянка площею 15,3 м2 по АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування магазину (том 1 а.с. 53-61).

24 листопада 2009 року ОСОБА_4 отримав свідоцтво № НОМЕР_2 про право власності на нежитлову будівлю (магазин) загальною площею 4,6 м2 за адресою: АДРЕСА_1 (том 1 а.с. 9, 115).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер (том 1 а.с. 25).

Спадкоємцем майна померлого ОСОБА_4 , яке складається із нежитлової будівлі (магазину) розташованої в АДРЕСА_1 , є його дружина ОСОБА_1 , яка 02 лютого 2018 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом (том 1 а.с. 251).

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

У статтях 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Відповідно до частини четвертої статті 32 Закону України «Про оренду землі» перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Згідно із частиною першою статті 7 Закону України «Про оренду землі» право на оренду земельної ділянки переходить після смерті фізичної особи-орендаря, якщо інше не передбачено договором оренди, до спадкоємців, а в разі їх відмови чи відсутності таких спадкоємців до осіб, які використовували цю земельну ділянку разом з орендарем і виявили бажання стати орендарями в разі, якщо це не суперечить вимогам Земельного кодексу України та цього Закону.

Отже, якщо умовами договору оренди земельної ділянки, укладеного сторонами, не передбачається заборона переходу права на оренду в порядку спадкування, то спадкоємці орендаря після смерті останнього можуть успадкувати право на оренду земельної ділянки.

Оскільки договір оренди земельної ділянки від 12 червня 2009 року, укладений між Коломийською міською радою та ОСОБА_4 , не містить заборони переходу права оренди в порядку спадкування, до його дружини ОСОБА_1 ,як власниканерухомого майнадля обслуговуванняякого надаваласяземельна ділянка,перейшлоправо її оренди. (Постанова КЦС ВС від 02.06.2021 у справі № 351/1785/19 (№ в ЄДРСР 97565585))

Крім того, відповідно до частини четвертої статті 32 Закону України «Про оренду землі» перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

18 червня 2015 року на прилюдних торгах відповідачка ОСОБА_3 придбала спірну земельну ділянку площею 61 м2 за адресою: АДРЕСА_1 , розташовану поряд з орендованою ОСОБА_4 ділянкою (том 1 а.с. 6-7, том 2 а.с. 119-168).

За умовами договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18 червня 2015 року на переданій у власність ОСОБА_3 земельній ділянці забудова відсутня (пункт 1.1 договору).

Звертаючись до суду із позовом, позивачка ОСОБА_1 посилалася лише на те, що на придбаній ОСОБА_3 земельній ділянці вже перебував навіс, споруджений до її продажу померлим ОСОБА_4 , а тому ця ділянка не могла бути відчужена відповідачці. Проте цим обставинам суд першої інстанції оцінки не надав.

Як вбачається з технічного паспорту на нежитлове приміщення магазину, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , він складається із приміщення самого магазину літ. 1 площею 4,6 м2 та навісу літ. Б площею 67,9 м2 (том 1 а.с. 110-114).

Сторони в судовому засіданні апеляційного суду підтвердили, що фактично спір між ними виник через те, що на придбаній відповідачкою земельній ділянці розташовується частина вказаного навісу.

Частиною другою статті 134 ЗК України визначено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Між тим, відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 24 листопада 2009 року № 335 у власності ОСОБА_4 перебував лише магазин загальною площею 4,6 м2.

З матеріалів справи вбачається, що вищезгаданий навіс є капітальною спорудою, оскільки має фундамент та на нього виготовлено технічний паспорт, а тому право власності на нього набувається в порядку, передбаченому ст. 182, 331 ЦК України, тобто з моменту прийняття його в експлуатацію. Крім того, повноцінним об`єктом у розумінні ЦКУкраїнитакий об`єкт стає після його державної реєстрації, оскільки жодних виключень щодо необхідності державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, як передбачено в частині першій статті 182 та частині другійстатті 331 ЦК Українидля новоствореної речі, якою є збудований навіс, цивільне законодавство не містить.

Проте, належних та допустимих доказів, які б підтверджували право власності ОСОБА_4 або ОСОБА_1 ще й на навіс літ. Б площею 67,9 м2, позивачкою суду не надано.

За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, а відтак рішення суду в частині, що оскаржується, необхідно скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог в зв`язку з їх безпідставністю.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката ІвасишинЗоряни Зорянівнив інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15 червня 2020 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та Коломийської міської ради про визнання правочину недійсним скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та Коломийської міської ради про визнання правочину недійсним відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 03 жовтня 2022 року.

Судді В. М. Барков

В. М. Луганська

І. О. Максюта