Постанова

від 20.04.2023 по справі 346/6701/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

20 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 346/6701/16-ц

провадження № 61-10954св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи за первісним позовом:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , Коломийська міська рада Івано-Франківської області, Прикарпатська регіональна торгова біржа,

третя особа - приватний нотаріус Базюк Тамара Володимирівна,

учасники справи за зустрічним позовом:

позивач - ОСОБА_3 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Відділ з питань державного архітектурно-будівельного контролю Коломийської міської ради Івано-Франківської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Івасишин Зоряни Зорянівни на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 27 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Баркова В. М., Максюти І. О., Луганської В. М.

у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Коломийської міської ради Івано-Франківської області, Прикарпатської регіональної торгової біржі, третя особа - приватний нотаріус Базюк Тамара Володимирівна, про визнання правочину недійсним,

та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа - Відділ з питань державного архітектурно-будівельного контролю Коломийської міської ради Івано-Франківської області, про захист прав власника шляхом знесення самочинного будівництва,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , Коломийської міської ради Івано-Франківської області, Прикарпатської регіональної торгової біржі, третя особа - приватний нотаріус Коломийського нотаріального округу Базюк Т. В., про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18 червня 2015 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що земельна ділянка площею 61 кв. м, кадастровий номер 2610600000:15:006:0052, яка знаходиться на АДРЕСА_1 була відчужена Коломийською міською радою ОСОБА_3 18 червня 2015 року як незабудована.

Зазначене не відповідає дійсності, оскільки продана земельна ділянка була частково забудована її батьком ОСОБА_4 , який помер. Крім того, оцінка земельної ділянки не відповідає реальній вартості, оскільки проектна документація була виготовлена ще у 2012 році. Підготовка та проведення торгів не відповідали вимогам нормативно-правових актів, не було належним чином оприлюднено відомості про вказані торги.

Посилаючись на те, що вказаним договором купівлі-продажу порушуються її права як спадкоємця, ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір купівлі-продажу вищевказаної земельної ділянки від 18 червня 2015 року.

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 , яка є дружиною померлого ОСОБА_4 , звернулася до суду з позовом з аналогічних підстав до ОСОБА_3 , Коломийської міської ради Івано-Франківської області та просила визнати недійсним договір купівлі-продажу вищевказаної земельної ділянки від 18 червня 2015 року і скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 вказувала, що рішенням Коломийської міської ради № 2034-40/2009 ОСОБА_4 була надана у платне користування земельна ділянка на АДРЕСА_1 для комерційного використання, а саме для будівництва та обслуговування магазину.

12 червня 2009 року був укладений договір оренди строком на 50 років.

Земельна ділянка була передана ОСОБА_4 разом з об`єктами нерухомого майна, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , а саме на нежитлову будівлю - магазин. А тому, на думку ОСОБА_2 , оскільки Коломийській міській раді було відомо про факт забудови земельної ділянки, остання не мала права продавати її ОСОБА_3 .

У липні 2018 року ОСОБА_3 подала зустрічний позов до ОСОБА_2 , третя особа - Відділ з питань державного архітектурно-будівельного контролю, про захист прав власника шляхом знесення самочинного будівництва.

Позовні вимоги ОСОБА_3 обґрунтовувала тим, що суміжний користувач земельної ділянки ОСОБА_4 захопив частину належної їй за договором купівлі-продажу від 18 червня 2015 року земельної ділянки на АДРЕСА_1 та добудував на ній навіс для столиків біля магазину для проведення торгівлі. Посилалася на те, що жодних дозвільних документів на будівництво навісу у ОСОБА_4 не було.

Таким чином, ОСОБА_3 просила усунути порушення її прав як власника шляхом знесення самочинно збудованого навісу, який знаходиться на належній їй земельній ділянці на АДРЕСА_1, а в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області ухвалою від 10 липня 2018 року об`єднав в одне провадження позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Коломийської міської ради Івано-Франківської області, Прикарпатської регіональної товарної біржі, третя особа - приватний нотаріус Коломийського нотаріального округуБазюк Т. В., про визнання правочину недійсним та зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа - Відділ з питань державного архітектурно-будівельного контролю Коломийської міської ради Івано-Франківської області, про захист прав власника шляхом знесення самочинного будівництва.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області рішенням від 15 червня 2020 року у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовив.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги про захист права користування орендованою земельною ділянкою площею 15,3 кв. м є безпідставними та необґрунтованими.

Суд виходив з того, що жодна із сторін не змогла довести того, що їх право на володіння, розпорядження та користування наданих їм земельних ділянок у користування (оренду) - позивачу, чи у власність відповідачу, було порушено, тому необхідно відмовити як у первісному так і в зустрічному позовах.

Представником позивачів не надано суду належних та допустимих доказів того, що відповідач незаконно заволоділа саме їх частиною земельної ділянки, позовні вимоги ґрунтуються на припущеннях, не надано суду доказів того, що наявна у відповідача земельна ділянка не оформлена належним чином і знаходиться у неї у власності незаконно. Так само суду не надано доказів того, що є накладення земельних ділянок позивача та відповідача.

Відповідач не змогла, в свою чергу, довести, що навіс побудовано саме позивачами і накладається на її земельну ділянку.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачів за первісним позовом та позовні вимоги відповідача за зустрічним позовом не знайшли свого підтвердження і не підлягають задоволенню.

Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 21 грудня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15 червня 2020 року залишив без змін.

Рішення суду першої інстанції переглядалося в апеляційному порядку лише в частині вирішення первісних позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову є обґрунтованими, оскільки позивачами не надано належних і допустимих доказів формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав та належного оформлення права користування вказаною земельною ділянкою, зокрема укладення відповідного договору оренди та державної реєстрації такого права.

Верховний Суд постановою від 08 червня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнив частково. Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 21 січня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Коломийської міської ради Івано-Франківської області, Прикарпатської регіональної товарної біржі, третя особа - Базюк Т. В. , про визнання правочину недійсним скасував, справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд погоджуючись з висновком суду першої інстанції не оцінив усі докази у справі в їх сукупності, лише надав оцінку висновку Коломийського відділу поліції та листу начальника відділу з питань державного архітектурно-будівельного контролю Коломийської міської ради з яких убачається, що частина капітальної стіни на спірній земельній ділянці споруджена після укладення договору купівлі-продажу між ОСОБА_3 і Коломийською міською радою.

Іншим же доказам у справі (кадастровий план земельної ділянки, схеми земельних ділянок, плани меж, технічний паспорт на нежитлове приміщення, договір оренди земельної ділянки, акт установлення меж та ін.), які містяться у матеріалах справи ні судом першої інстанції, ні апеляційним судом оцінки надано не було. Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).

При цьому, суди попередніх інстанцій установивши, що висновок експертизи не містить відповідей на поставлені судом питання не дослідили та не оцінили інші докази у справі у їх сукупності.

Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 27 вересня 2022 року апеляційну скаргу адвоката Івасишин З. З. в інтересах ОСОБА_2 задовольнив частково. Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15 червня 2020 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та Коломийської міської ради Івано-Франківської області про визнання правочину недійсним скасував та прийняв нову постанову про відмову в задоволенні позову.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що фактично спір між сторонами виник через те, що на придбаній відповідачем земельній ділянці розташовується частина спірного навісу.

Також апеляційний суд зазначив про те, що спірний навіс є капітальною спорудою, оскільки має фундамент та на нього виготовлено технічний паспорт, а тому право власності на нього набувається в порядку, передбаченому статтями 182, 331 ЦК України, тобто з моменту прийняття його в експлуатацію. Крім того, повноцінним об`єктом у розумінні ЦК України такий об`єкт стає після його державної реєстрації, оскільки жодних виключень щодо необхідності державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, як передбачено в частині першій статті 182 та частині другій статті 331 ЦК України для новоствореної речі, якою є збудований навіс, цивільне законодавство не містить.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували право власності ОСОБА_4 або ОСОБА_2 на навіс під літерою «Б» площею 67,9 кв. м.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Представник ОСОБА_2 - адвокат Івасишин З. З. у листопаді 2022 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 27 вересня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і ухвалити нове про задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Узагальнені доводи особи, яка подали касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 557/1209/16-ц, згідно з яким право власності на зведену нерухомість набувається в порядку, який існував на час її будівництва, а не виникає у зв`язку з державною реєстрацією.

Також апеляційний суд не врахував правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, відповідно до якого порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке.

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18). У цій справі позивач не може захистити своє право іншим способом.

Судом не встановлено, що частина капітальної споруди нерухомого майна позивача, що знаходиться на земельній ділянці ОСОБА_3 є самочинним будівництвом.

Апеляційний суд дійшов формального підходу щодо ідентифікації об`єкта, виключно з прив`язкою до площі літера «А», а не до Витягу про реєстрацію права власності за результатами інвентаризації, що не відповідає Тимчасовому положенню про порядок реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженому наказом Міністерства юстиції України 07 лютого 2002 року № 7/5.

Суд апеляційної інстанції не надав належну оцінку тому факту, що причиною спору, крім іншого, є дії Коломийської міської ради Івано-Франківської області, яка умисно або внаслідок недбалості не забезпечила належне геодезичне встановлення меж земельної ділянки, що призвело до протиправного відчуження забудованої частково земельної ділянки.

Судом також не взято до уваги, що межі земельної ділянки не погоджувалися з користувачем суміжної земельної ділянки ОСОБА_4 , не надано оцінку відсутності плану зонування або детального плану території при відчуженні земельної ділянки, проігноровано долучені до матеріалів справи судові рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області у справах №№ 346/3807/15-а та № 346/2829/15-а, якими встановлено факт відсутності плану зонування або детального плану території та підтвердження цього факту Коломийською міською радою Івано-Франківської області.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Від ОСОБА_3 у грудні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що 18 червня 2015 року вона взяла участь у земельних торгах, стала їх переможцем та придбала земельну ділянку. ОСОБА_4 , права якого успадкувала ОСОБА_2 , знав про продаж земельної ділянки, однак відмовився брати участь в земельних торгах.

Після придбання земельної ділянки вона виявила, що орендар суміжної земельної ділянки ОСОБА_4 захопив частину придбаної нею земельної ділянки, добудував на ній стіну та навіс для столиків біля належного йому магазину. До проведення аукціону та перед придбанням ділянки вона оглядала її, межі якої було винесено в натурі, і вона була вільною.

Вона неодноразово зверталася до державних органів з приводу незаконних дій ОСОБА_4 щодо самочинного будівництва.

Апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували право власності ОСОБА_4 або ОСОБА_2 на навіс під літерою «Б» площею 67,9 кв. м.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 17 листопада 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області.

Справа № 346/6701/16-ц надійшла до Верховного Суду 07 грудня 2022 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Між Коломийською міською радою Івано-Франківської області (орендодавець) та ОСОБА_4 (орендар) 12 червня 2009 року було укладено договір оренди землі, згідно з яким орендодавець на підставі рішення Коломийської міської ради від 20 травня 2009 року № 2034-40/2009 «Про надання в оренду земельної ділянки на АДРЕСА_1» надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку в АДРЕСА_1 для комерційного використання - будівництва та обслуговування магазину. В оренду передається земельна ділянка загальною площею 15,3 кв. м на 50 років.

Рішенням Виконавчого комітету Коломийської міської ради Івано-Франківської області від 24 листопада 2009 року № 335 надано адресний номер «2-е» нежитловій будівлі, а саме магазину в АДРЕСА_1. Оформити право власності на нежитлову будівлю, а саме магазин площею 4,6 кв. м в АДРЕСА_1 за ОСОБА_4

ОСОБА_4 24 листопада 2009 року набув право власності на нежитлову будівлю (магазин) загальною площею 4,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Спадкоємцем майна померлого ОСОБА_4 , яке складається із нежитлової будівлі (магазину) розташованої в АДРЕСА_1 , є його дружина ОСОБА_2 , яка 02 лютого 2018 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом.

ОСОБА_3 18 червня 2015 року на прилюдних торгах придбала земельну ділянку площею 61 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , розташовану поряд з орендованою ОСОБА_4 земельною ділянкою.

За умовами договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18 червня 2015 року на переданій у власність ОСОБА_3 земельній ділянці забудова відсутня.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_2 посилалася лише на те, що на придбаній ОСОБА_3 земельній ділянці вже перебував навіс, споруджений до її продажу померлим ОСОБА_4 , а тому ця ділянка не могла бути відчужена відповідачу.

Згідно з технічним паспортом на нежитлове приміщення магазину, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , він складається із приміщення самого магазину літера «А» площею 4,6 кв. м та навісу літера «Б» площею 67,9 кв. м.

Апеляційним судом встановлено, що фактично спір між ними виник через те, що на придбаній відповідачкою земельній ділянці розташовується частина вказаного навісу.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об`єкти та суб`єктів цих прав.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Згідно з частинами першою, другою статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.

Відповідно до Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 466 від 13 квітня 2011 року, будівельними роботами є роботи з нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту.

Згідно з ДБН А.2.2-3-2014, нове будівництво - це будівництво будинків, будівель, споруд, їх комплексів, що здійснюється з метою створення об`єктів виробничого і невиробничого призначення, а також лінійних об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури, в тому числі добудова зупинених об`єктів незавершеного будівництва. Реконструкція - це перебудова введеного в експлуатацію в установленому порядку об`єкту будівництва, що передбачає зміну його геометричних розмірів та/або функціонального призначення, в наслідок чого відбувається зміна основних техніко-економічних показників (кількість продукції, потужність тощо), забезпечується удосконалення виробництва, підвищення його технікоекономічного рівня та якості продукції, що виготовляється, поліпшення умов експлуатації та якості послуг. Реконструкція передбачає повне або часткове збереження елементів несучих і огороджувальних конструкцій та призупинення на час виконання робіт експлуатації об`єкту в цілому або його частин (за умови їх автономності).

В силу вимог статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, проведенню державної реєстрації прав на об`єкт нерухомого майна має передувати прийняття його до експлуатації.

Порядок прийняття об`єктів будівництва до експлуатації визначений статтею 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Наказом Міністерства юстиції України 07 лютого 2002 року № 7/5 затверджено Тимчасове положення про порядок реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, згідно з підпунктом а) пункту 8.1 Розділу VІІІ оформлення права власності на нерухоме майно проводиться з видачею свідоцтва про право власності за заявою про оформлення права власності на нерухоме майно органами місцевого самоврядування фізичним та юридичним особам на новозбудовані, реконструйовані об`єкти нерухомого майна за наявності документа, що посвідчує право на земельну ділянку, та документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.

Отже, для реєстрації права власності на новозбудований або реконструйований об`єкт надається, зокрема документ, що засвідчує відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.

Порядок оформлення права власності на нерухоме майно регулюється Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Тимчасовим положенням про порядок реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України 07 лютого 2002 року № 7/5.

У випадках, передбачених законодавством України, встановлено необхідність проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. Саме з проведенням такої державної реєстрації пов`язується момент виникнення права власності на нерухоме майно.

Частиною першою статті 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (частина друга статті 331, частина четверта статті 334 ЦК України).

Відповідно до статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Аналогічне визначення міститься у статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Визначення нерухомого майна у статті 181 ЦК України є узагальненим та характеризує нерухоме майно за трьома основними ознаками, які повинні бути притаманні тому чи іншому об`єкту при визначенні його належності до нерухомого майна, а саме: розташування на земельній ділянці; переміщення неможливе без його знецінення; переміщення неможливе без зміни його призначення.

Відповідно до частини другої статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Аналогічне визначення тимчасової споруди закріплене також у пункті 1.3 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 21 жовтня 2011 року № 244, згідно з яким тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально - культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Інших визначень поняття «тимчасова споруда» діюче законодавство не містить.

Згідно з частиною четвертою статті 5 вказаного Закону не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії.

Відповідно до даних технічного паспорту на нежитлове приміщення (на магазин) на АДРЕСА_1 , виготовленого Коломийським міжрайонним бюро технічної інвентаризації у розділі характеристика будинку, допоміжних будівель та споруд, зазначена наступна інформація:

- літера «А» - магазин: фундамент б/б; стіни - цегла; покрівля - шифер; підлога - бетон; площа 5,5 кв. м;

- літера «Б» - навіс: фундамент б/б; покрівля - шифер; підлога - бетон; площа 68,5 кв. м.

Таким чином, спірний навіс має фундамент та вимощені з використанням бетону, що робить неможливим його вільне переміщення без знецінення.

Встановивши, що спірний навіс є капітальною спорудою, а тому право власності на нього набувається в порядку, передбаченому ЦК України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_2 .

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Також апеляційний суд правильно зазначив про те, що ОСОБА_2 не надала належних та допустимих доказів, які б підтверджували її право власності на спірний навіс.

Доводи касаційної скарги про те, що межі земельної ділянки не погоджувалися з користувачем суміжної земельної ділянки ОСОБА_4 не заслуговують на увагу, у зв`язку з тим, що погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного з землекористувачів чи землевласників. Не надання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Непідписання суміжним власником та/або землекористувачем акту узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд, про що зазначив у постановах від 23 січня 2019 року у справі № 580/168/16-ц (провадження № 61-19526сво18) та від 01 серпня 2022 року у справі № 619/1415/19 (провадження № 61-5024св21).

Посилання у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 557/1209/16-ц, згідно з якою право власності на зведену нерухомість набувається в порядку, який існував на час її будівництва, а не виникає у зв`язку з державною реєстрацією, також не заслуговують на увагу, оскільки підставою для відмови у задоволенні позовних вимог слугувало те, що ОСОБА_2 не надала належних та допустимих доказів, які б підтверджували її право власності на спірний навіс.

Аргументи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 та від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) … [на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими].

Правові висновки, на які посилається заявник у касаційній скарзі, не релевантні до спірних правовідносин, тому не підлягають застосуванню у справі, що переглядається.

Аргументи касаційної скарги про неналежну оцінку доказів судом апеляційної інстанції суд касаційної інстанції також відхиляє, оскільки згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Отже, заявником не мотивовано та не доведено, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права щодо порядку та оцінки доказів, зокрема отримання доказів та/або дослідження доказів.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Коломийської міської ради Івано-Франківської області, Прикарпатської регіональної торгової біржі, третя особа - приватний нотаріус Базюк Т. В., про визнання правочину недійсним.

Рішення суду першої інстанції в частині вирішення первісних позовних вимог ОСОБА_1 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 в апеляційному порядку не переглядалося, тому не може бути предметом перегляду Верховним Судом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення в означеній частині - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду в цій частині не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Івасишин Зоряни Зорянівни залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 27 вересня 2022 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Коломийської міської ради Івано-Франківської області, Прикарпатської регіональної торгової біржі, третя особа - приватний нотаріус Базюк Тамара Володимирівна, про визнання правочину недійсним,залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров