Постанова

від 03.07.2022 по справі 349/1866/21

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 349/1866/21

Провадження № 22-ц/4808/687/22

Головуючий у 1 інстанції Могила Р. Г.

Суддя-доповідач Пнівчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2022 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої Пнівчук О.В.

суддів: Бойчука І.В., Девляшевського В.А.

з участю секретаря Мельник О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Василевської Анжели Анатоліївна на рішення Рогатинського районного суду від 06 квітня 2022 року, у складі судді Могили Р.Г., у справі за позовом ОСОБА_1 до Підгородянської гімназії Рогатинської міської ради Івано-Франківської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середньомісячного заробітку,

в с т а н о в и в:

В грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Підгородської гімназії Рогатинської міської ради Івано-Франківської області про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати.

Позовна заява обґрунтована тим, що позивачка працює у Підгородській школі, яка перейменована в гімназію, та займає посаду практичного психолога та вчителя географії.

05 листопада 2021 року директором Підгородської гімназії ОСОБА_2 було видано наказ №57-к про її відсторонення від роботи як невакцинованого працівника, з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати до часу усунення причин. Зазначений наказ порушує її право на працю, гарантоване ст. 43 Конституції України, винесений з порушенням ч. 1 ст. 46 КЗпП України, якою встановлено випадки відсторонення працівників від роботи, а також ч. 1 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», якою визначено обов`язкові профілактичні щеплення проти інфекційних хворіб, серед яких немає гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Просила визнати незаконним та скасувати наказ від 05 листопада 2021 року №57-К «Про відсторонення від роботи невакцинованих працівників» в частині відсторонення від роботи ОСОБА_1 ; поновити її на посаді практичного психолога та вчителя географії Підгородської гімназії Рогатинської міської ради Івано-Франківської області; стягнути на її користь середній заробіток за час незаконного відсторонення від роботи.

Рішенням Рогатинського районного суду від 06 квітня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Підгородської гімназії Рогатинської міської ради про визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи та стягнення невиплаченого заробітку за час відсторонення від роботи - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим та таким, що підлягає частковому скасуванню з наступних підстав.

Зазначає, що 28.02.2022 року відповідач тимчасово допустив позивачку до роботи на час військового стану у зв`язку прийняттям Наказу Міністерства охорони здоров`я України від 25.02.2022 року №380 «Про зупинення дії наказу МОЗ від 04.102021 року №2153» у зв`язку з чим суд першої інстанції прийняв заяву позивачки про часткову відмову від позову в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі. Таким чином, термін вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 08.11.2021 року по 28.02.2022 року становив 77 робочих днів, а сума недоотриманого середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу 42065,69 грн.

Вважає запитувану роботодавцем інформацію щодо щеплення такою, що не підлягає розголошенню, конфіденційною та медичною таємницею. Факт вакцинації чи її відсутності, відмови від вакцинації встановлюється лікарем, а не самостійно роботодавцем.

В рішенні не надано правову оцінку незаконним діям відповідача як роботодавця щодо вимагання надання працівником документів, не передбачених ст. 25 КЗпП України.

Зазначає, що відповідач не надав суду ні акту лікаря, що позивачка ухиляється чи відмовляється від обов`язкового вакцинування, ні подання державної санітарно-епідеміологічної служби про відсторонення позивачки від роботи.

Вважає наказ про відсторонення позивачки прийнято у спосіб, що не відповідає вимогам пункту 1 статті 92 Конституції та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», необхідно керуватись положенням статей 43, 64 і 92 Конституції України, оскільки в Україні відсутні закони, які передбачають право відсторонювати від роботи працівників, що відмовились від вакцинації проти Covid-19.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задоволити позов.

Представник Підгородської гімназії Рогатинської міської ради Івано-Франківської області подав відзив на апеляційну скаргу. Вважає рішення суду законним, обґрунтованим та належно мотивованим.

Зазначає, що наказ про відсторонення видано на виконання прямої вказівки Постанови КМУ Постанови КМУ від 09.12.20 №1236. Зазначає, що позивачку відсторонили на підставі ч. 2 ст. 12, а не на підставі ч. 4 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», на яку посилається позивачка.

Вважає, що інформація щодо проходження щеплень не належить до переліку відомостей, що становлять лікарську таємницю.

Просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду залишити без змін.

У судовому засіданні апеляційного суду представник апелянти ОСОБА_3 підтримав доводи апеляційної скарги з наведених у ній мотивів.

Представник відповідача ОСОБА_2 заперечив доводам апеляційної скарги, вважає рішення суду законним та обґрунтованим.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно достатті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає.

Постановляючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд виходив з того, що право позивачки на працю у навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач відмовилася від обов`язкового щеплення, а керівник навчального закладу, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимог статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб, правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 .

З таким висновком погоджується колегія суддів з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з01вересня 1999 рокупрацює в Підгородськійшколі, якав лютому 2020 року перейменованав Підгородськугімназію, тазаймає посаду практичногопсихолога тавчителя географії. Вказане підтверджується копією трудової книжки НОМЕР_1 .

01 листопада 2021 року ОСОБА_1 була ознайомлена з наказом МОЗ України №2153 від 04 жовтня 2021 року «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», що підтверджується листом-повідомленням директора Підгородської гімназії Кічули Р.А. №27 від 01 листопада 2021 року.

Наказом директора Підгородської гімназії Кічули Р.А. від 05 листопада 2021 року №57-к «Про відсторонення від роботи невакцинованих працівників» практичного психолога та вчителя географії Підгородської гімназії ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати до усунення причин, що спричинили відсторонення. ОСОБА_1 було ознайомлено з даним наказом, однак вона з ним не погодилася.

Наказ виданий на виконання положень постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 зі змінами від 20 жовтня 2021 року №1096, ст.46 КЗпП України, ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року №2153.

Відповідно до п. а, б ст. 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Стаття 46 КЗпП України передбачає можливість відсторонення працівників від роботи лише у випадках, прямо передбачених законодавством.

Згідно ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» в Україні обов`язковими є профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюка, правця та кору.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Наказом МОЗ від 04.10.2021 № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). Відповідно до цього Переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають, зокрема, працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми.

Цим наказом передбачається, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку № 2153 медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 № 595, зареєстрованого в МЮ України 10.10.2011 за № 1161/19899 (у редакції наказу МОЗ від 11.10.2019 № 2070).

Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ України № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України.

Таким чином, обов`язковій вакцинації підлягають всі працівники з переліку наказу МОЗ № 2153, за виключенням тих працівників, які мають абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.

Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтермінування через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин.

Будь-яких доказів, які б свідчили про наявність у позивачки абсолютних протипоказань до проведення профілактичного щеплення проти COVID-19 матеріали справи не містять, такі докази також не представлено і в суді апеляційної інстанції.

Пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV- 2» (згідно постанови КМ № 1096 від 20.10.2021) керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій визначено забезпечити: контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153; відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена Переліком № 2153 та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; а також взяти до відома, що на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома осіб, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Відсторонення працівника від роботи слід розуміти як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Бездіяльність роботодавця з відсторонення працівників може мати негативні наслідки для нього, оскільки статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Порушення правил щодо карантину людей» визначено, що за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, він може бути притягнений до адміністративної відповідальності.

Наведені нормативні акти у взаємному зв`язку з положеннями ст. 46 КЗпП України, постановою КМУ від 09.12.2021 року № 1236, Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 вказують на обґрунтованість рішення роботодавця щодо відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19.

Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі і дітей.

Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Отже, право позивачки на працю у навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки ОСОБА_1 відмовилася від обов`язкового щеплення, не надала адміністрації гімназії жодних доказів на підтвердження про проходження обов`язкової вакцинації, ні документальних доказів наявності у неї протипоказань для вакцинації.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що керівник навчального закладу, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням законодавства, правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 .

Доводи апелянтки про те, що щеплення проти COVID-19 не відноситься до переліку профілактичних та обов`язкових щеплень визначених Законом і не може бути підставою для відсторонення від роботи особи не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Наказом МОЗ від 04.10.2021 № 2153 затверджено Перелік № 2153, відповідно до якого обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники, зокрема, закладів загальної середньої освіти незалежно від типу та форми власності.

З вищенаведених підстав необґрунтованими є доводи апелянтки про те, що втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень не ґрунтується на законі, а на незаконному підзаконному акті.

Щодо посилання апелянтки про те, що проходження нею вакцинації або про наявність протипоказань до цього є медичною таємницею, то такі колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до ст.40 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» під лікарською таємницею слід розуміти інформацію, яка стала відома медичним працівникам й іншим особам у зв`язку з виконанням професійних або службових обов`язків про хворобу, медичне обстеження, огляд і результати, інтимну й сімейну сторони життя громадянина.

Згідно статті 286 Цивільного кодексу України під лікарською таємницею слід розуміти таємницю про стан здоров`я особи; факт звернення за медичною допомогою; діагноз; інші відомості, одержані при медичному обстеженні особи.

Сертифікат вакцинації або документ, який підтверджує протипоказання щодо вакцинації не несе лікарської або медичної таємниці, а є документом, що підтверджує певний факт, а саме: факт вакцинації або наявність протипоказань.

Крім того необґрунтованими є доводи апеляційної скарги щодо неподання відповідачем доказів ухиляння позивачки ОСОБА_1 від обов`язкової вакцинації, оскільки саме працівник має надати роботодавцю документи, які підтверджуватимуть проходження повного курсу вакцинації проти COVID-19 або першого етапу вакцинації (одна доза), або надати медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я. Відсутність підтвердження факту проходження працівником обов`язкового щеплення та відсутність медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації є підставою для його відсторонення.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що наказ про відсторонення позивачки від роботи був прийнятий у повній відповідності до законодавства і підстав для його скасування та визнання незаконним немає. Також суд правильно вказав, що оскільки вимога позивачки про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи задоволенню не підлягає, тому слід відмовити й у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за період незаконного відсторонення.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Василевської Анжели Анатоліївна залишити без задоволення, а рішення Рогатинського районного суду від 06 квітня 2022 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 08 липня 2022 року.

Головуюча О.В. Пнівчук

Судді: І.В. Бойчук

В.А. Девляшевський