Постанова

від 06.07.2022 по справі 688/3823/21

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2022 року

м. Хмельницький

Справа № 688/3823/21

Провадження № 22-ц/4820/1036/22

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії

суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Янчук Т.О.,

секретар судового засідання Чебан О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Михайлюцького закладу дошкільної освіти «Дзвіночок», Михайлюцької сільської ради Шепетівського району Хмельницької області про скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 14 квітня 2022 року,

встановив:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Михайлюцького закладу дошкільної освіти «Дзвіночок» (далі ЗДО «Дзвіночок») про скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

ОСОБА_1 зазначила, що вона перебуває з ЗДО «Дзвіночок» у трудових відносинах. Наказом від 5 листопада 2021 року №13-к її відсторонено від роботи з 8листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти «COVID-19» без збереження заробітної плати. Цей наказ є незаконним, оскільки відсутність у позивачки необов`язкового щеплення не відноситься до порушення трудової дисципліни, не може бути підставою для її дискримінації, позбавлення роботи та заробітної плати. Відсторонення позивачки від роботи здійснено ЗДО «Дзвіночок» не на підставі закону та з порушенням установленого порядку, внаслідок чого вона втратила заробіток і зазнала душевних страждань.

За таких обставин ОСОБА_1 просила суд скасувати наказ ЗДО «Дзвіночок» від 5 листопада 2021 року №13-к про відсторонення її від роботи, стягнути з ЗДО «Дзвіночок» на свою користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу та 50000 грн моральної шкоди.

Процесуальні дії суду першої інстанції

Суд ухвалою від 8 лютого 2022 року залучив Михайлюцьку сільську раду Шепетівського району Хмельницької області (далі Рада) до участі у справі як співвідповідача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 14квітня 2022 року в позові відмовлено.

Суд виходив з того, що наказ про відсторонення ОСОБА_1 від роботи виданий уповноваженою особою відповідно до норм чинного законодавства з метою забезпечення безпеки всіх учасників освітнього процесу та не порушує право позивачки на працю, а тому підстави для його скасування відсутні. Вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди є похідними і не підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставина справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відсторонення ОСОБА_1 від роботи здійснене роботодавцем за відсутності правових підстав, з порушенням порядку фіксації відмови позивачки від проведення щеплення та порядку призупинення виконання нею своїх трудових обов`язків. Таке відсторонення від роботи не ґрунтується на нормах закону, які мають вищу юридичну силу, а також призвело до втручання в особисте життя ОСОБА_1 і дискримінації її трудових прав. У зв`язку з незаконним відстороненням від роботи ОСОБА_1 втратила заробіток і зазнала душевних страждань. Суд першої інстанції не з`ясував усі обставини справи, не застосував норми чинного законодавства, не дав належної оцінки зібраним доказам і дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позову.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

ЗДО «Дзвіночок» і Рада не подали відзив на апеляційну скаргу.

2.Мотивувальна частина

Позиція суду апеляційної інстанції

Частиною 1 статті 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

ЗДО «Дзвіночок» є комунальним закладом дошкільної освіти, засновником якого є Рада.

З 9 березня 2011 року ОСОБА_1 працює у ЗДО «Дзвіночок» на посадах вихователя (повна ставка) та кастелянки (половина ставки).

1 листопада 2021 року Рада розпорядженням від №93-рк зобов`язала керівників закладів дошкільної та загальної середньої освіти: до 5 листопада 2021року отримати від педагогічних та непедагогічних працівників закладів освіти сертифікат, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією дозою дводозової вакцини або однією дозою однодозової вакцини чи двома дозами дводозової вакцини або медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; до 8 листопада 2021 року видати наказ про відсторонення від роботи до усунення причин, що зумовили відсторонення працівників, які не надали сертифікати про щеплення проти COVID-19 чи медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я, без збереження заробітної плати.

Наказом від 5 листопада 2021 року №13-к ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 8 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19, без збереження заробітної плати.

Наказом від 4 березня 2022 року №2-к зупинено дію наказу ЗДО «Дзвіночок» від 5 листопада 2021 року №13-к «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 » і поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді вихователя та кастелянки з 7 березня 2022 року.

Застосовані норми та джерела права

Статтею 43Конституції Українивстановлено,що коженмає правона працю,що включаєможливість зароблятисобі нажиття працею,яку вінвільно обираєабо наяку вільнопогоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Відповідно до ст. 2-1 Кодексу законів про працю України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин; далі КЗпП України) забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання.

За змістом статей 3 і 4 КЗпП України законодавство про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього, регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

В силу ч. 1 ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно зі ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

Із положень статті 8 Конвенції слідує, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

ЄСПЛ наголошує на тому, що приватне життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру (див. рішення від 7 серпня 1996 року у справі «С. проти Бельгії» (C. v. Belgium), п. 25, Reports 1996-III). Стаття 8 Конвенції захищає право на особистий розвиток та право встановлювати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом (див. рішення у справі «Прітті проти Сполученого Королівства» (Pretty v. the United Kingdom), заява № 2346/02, п. 61, ECHR 2002-III). Поняття «приватне життя» в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом (див. рішення від 16 грудня 1992 року у справі «Нємець проти Німеччини» (Niemietz v. Germany), п.29, Series А № 251 -В). Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося згідно із законом, не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було необхідним у демократичному суспільстві у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany) [ВП], заява №25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).

Рішенням у справі «Соломахін проти України» від 15 березня 2012 року (Solomakhin v. Ukraine, заява №24429/03, п. 33) ЄСПЛ сформулював висновок про те, що обов`язкове щеплення як примусовий медичний захід є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції право на повагу до приватного життя особи, що включає фізичну та психологічну недоторканість особи. Втручання у фізичну недоторканість заявника можна вважати виправданим міркуваннями охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційних захворювань у регіоні.

У рішенні від 8 квітня 2021 року у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (Vavricka and Others v. Czech Republic [GС], заява №47621/13, і 5 інших) ЄСПЛ вкотре зазначив, що обов`язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантоване статтею 8 Конвенції. Разом із цим, щоб визначити, чи призвело таке втручання до порушення статті 8 Конвенції, суд повинен обґрунтувати доцільність і виправданість таких дій відповідно до пункту другого цієї статті, тобто встановити: 1) чи є втручання виправданим «відповідно до закону»; 2) чи має воно на меті законні цілі; 3) чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві». При цьому ЄСПЛ вказав на те, що оспорюване втручання мало б опиратися на національне законодавство. Водночас закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю (наприклад, рішення від 15 листопада 2016 року у справі «Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки» (Dubska and Krejzova v. Czech Republic [GС], заяви №28859/11 і №28473/12)).

Статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ст. 5 Закону України від 19 листопада 1992 року №2801-ХІІ «Основи законодавства про охорону здоров`я» (далі Закон №2801-ХІІ) державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов`язані забезпечити пріоритетність охорони здоров`я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров`ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, особам з інвалідністю та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров`я в їх діяльності, а також виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

За змістом ч. 1 ст. 6 Закону №2801-ХІІ кожний громадянин України має право на охорону здоров`я, що передбачає, зокрема: безпечне дляжиття іздоров`я навколишнєприродне середовище; санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де він проживає; безпечні іздорові умовипраці,навчання,побуту тавідпочинку; правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов`язаних із станом здоров`я .

В силу ст. 10 Закону №2801-ХІІ громадяни Українизобов`язані: піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; вживати передбачених Законом України «Про екстрену медичну допомогу», заходів для забезпечення надання екстреної медичної допомоги іншим особам, які знаходяться у невідкладному стані; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Згідно зі ст. 1 Закону України від 6 квітня 2000 року №1645-ІІІ «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі Закон №1645-ІІІ) інфекційні хвороби розлади здоров`я людей, що викликаються живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними паразитами), продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб здоровим і схильні до масового поширення; карантин адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб; протиепідемічні заходи комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій; профілактичні щеплення введення в організм людини медичних імунобіологічних препаратів для створення специфічної несприйнятливості до інфекційних хвороб.

Із положень ст. 11 Закону №1645-ІІІ слідує, що організація та проведення профілактичних і протиепідемічних заходів, зокрема щодо санітарної охорони території України, обмежувальних заходів стосовно хворих на інфекційні хвороби та бактеріоносіїв, а також організація та проведення профілактичних щеплень, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Як передбачено ст. 12 Закону №1645-ІІІ, профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень (частина 1).

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (частина 2).

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. Повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення. Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження засвідчити це актом у присутності свідків (частина 6).

Організацію і проведення профілактичних щеплень врегульовано Положенням про організацію і проведення профілактичних щеплень, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року №595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 серпня 2014 року №551) (далі Положення).

Положенням встановлено, що організація діяльності щодо проведення щеплень покладається на керівника закладу охорони здоров`я (далі ЗОЗ) або на фізичну особу підприємця, яка одержала ліцензію на право провадження господарської діяльності з медичної практики (далі ФОП), в установленому законодавством порядку (п. 2).

Профілактичні щеплення здійснюються в пунктах щеплень, які можуть бути постійними та тимчасовими (п. 3).

Для забезпеченнясвоєчасного проведенняпрофілактичних щепленьлікар,фельдшер,молодший спеціалістз медичноюосвітою: в усній або письмовій формі запрошують до ЗОЗ або до місця надання медичних послуг ФОП осіб, які підлягають щепленню (при щепленні неповнолітніх запрошують також батьків або інших законних представників, що їх замінюють), у день, визначений для проведення щеплень; у дошкільних, загальноосвітніх навчальних закладах заздалегідь інформують батьків або осіб, що їх замінюють, про проведення імунізації дітей, які підлягають профілактичному щепленню (п. 7).

Медичний огляд перед щепленням є обов`язковим (п. 8).

У медичній документації здійснюється відповідний запис лікаря про дозвіл на проведення щеплення та вкладається форма №063-2/о (п. 9).

У разівиявлення медичнихпротипоказань дощеплень відповіднодо Перелікумедичних протипоказаньдо проведенняпрофілактичних щеплень,затвердженого наказомМіністерства охорониздоров`я Українивід 11серпня 2014року №551,особа направляєтьсяна комісіюз питаньщеплень,створену наказомпо ЗОЗ.Для вирішенняскладних тасуперечливих питаньщодо проведеннящеплень наказомМіністерства охорониздоров`я АвтономноїРеспубліки Крим,структурних підрозділівз питаньохорони здоров`яобласних,Київської таСевастопольської міськихдержавних адміністраційстворюється комісіяз питаньщеплень приобласному абоміському ЗОЗ (п. 15).

Факт відмови від щеплень з позначкою про те, що медичним працівником надані роз`яснення про наслідки такої відмови, оформлюється за формою №063-2/о, підписується як громадянином (при щепленні неповнолітніх батьками або іншими законними представниками, які їх замінюють), так і медичним працівником (п. 17).

Відповідно до ст. 7 Закону України від 24 лютого 1994 року №4004-ХІІ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (далі Закон №4004-ХІІ) підприємства, установи і організації, серед іншого, зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

За змістом ст. 27 Закону №4004-ХІІ профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими. Обов`язковим профілактичнимщепленням длязапобігання поширеннюінших інфекційнихзахворювань підлягаютьокремі категоріїпрацівників узв`язку зособливостями виробництваабо виконуваноїними роботи.У разінеобґрунтованої відмовивід щепленняза поданнямвідповідних посадовихосіб державноїсанітарно-епідеміологічноїслужби вонидо роботине допускаються. Групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним щепленням, у тому числі обов`язковим, а також порядок і терміни їх проведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Порядок внесення посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби України подання про відсторонення осіб від роботи відповідно до Закону №4004-ХІІ, а також форма подання та терміни відсторонення встановлені Інструкцією про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи та іншої діяльності, що затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я від 14квітня 1995 року №66 (далі Інструкція).

Як передбачено п.п. 1.2, 2.3, 2.4, 2.5 Інструкції, відстороненню від роботи або іншої діяльності підлягають особи, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності (надалі подання) це письмовий організаційно-розпорядчий документ державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб. Підставою для внесення подання можуть бути дані з акта перевірки об`єкта, довідка медичних закладів тощо. Подання складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання.

Особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року №595, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за №1159/19897.

Постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року №1236 з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі COVID-19), з 19 грудня 2020року до 31 серпня 2022 року на території України установлено карантин, продовжено дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211, від 20 травня 2020 року №392 та від 22 липня 2020року №641.

Уряд пунктом 41-6 цієї Постанови зобов`язав керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі Перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена Переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

У цьому ж пункті Уряд зобов`язав керівників державних органів(державноїслужби),керівників підприємств,установ таорганізацій взяття до відома, що:

на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Згідно п. 3 Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 4 жовтня 2021 року №2153, обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

З 1 березня 2022 року дія наказу Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 року №2153 зупинена до завершення воєнного стану в Україні.

Із положень ч. 2 ст. 235 КЗпП України слідує, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

В силу ст. 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції

Зміст права на працю, закріпленого положеннями статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Вільний вибір передбачає різноманітність умов праці, проте сталими (обов`язковими) є гарантії захисту працівника від незаконного звільнення за будь-яких умов праці.

Незалежно від підстав виникнення трудових правовідносин держава зобов`язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для реалізації трудових правовідносин на рівні закону, а відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод працівника.

Не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення рівності працівників у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів.

Відсторонення працівника від роботи це призупинення трудових відносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку виплачувати працівникові заробітну плату та забезпечувати необхідні умови праці для виконання ним роботи.

За своєю правовою природою відсторонення працівника від роботи з підстав, установлених законодавством, є особливим запобіжним заходом, який застосовується роботодавцем у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

З огляду на те, що людина, її життя і здоров`я визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, держава вправі застосовувати примусові медичні заходи для запобігання поширенню хвороб і завданню шкоди здоров`ю населення. До таких заходів віднесені профілактичні щеплення людини від інфекційних хвороб. Водночас у порядку здійснення протиепідемічних заходів держава може визначати переліки працівників, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, і покладати на роботодавців обов`язок забезпечити своєчасне проведення таких щеплень.

Обов`язкова вакцинація як примусовий медичний захід є втручанням у право особи на повагу до свого приватного життя. В силу статті 8 Конвенції особа не може зазнавати безпідставного втручання у приватне життя, крім випадків, коли таке втручання здійснюється згідно з законом, є необхідним у демократичному суспільстві та переслідує легітимну мету.

Проведення обов`язкових профілактичних щеплень для працівників окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, визначене нормами статті 12 Закону №1645-ІІІ.

Крім того, цим Законом, а також Положенням установлені правила проведення профілактичних щеплень, процедуру встановлення та оформлення факту відмови осіб від проведення щеплень і порядок відсторонення працівників від роботи у разі їх відмови чи ухилення від обов`язкової вакцинації.

Так, особа, яка підлягає обов`язковому профілактичному щепленню від інфекційної хвороби, повинна прибути до пункту щеплень, пройти медичний огляд, отримати дозвіл на проведення щеплення (після з`ясування, що медичні протипоказання відсутні), підписати згоду на проведення щеплення (за формою №063-2/о) та здійснити щеплення. У разі підписання особою відмови від отримання щеплення (за формою №063-2/о) вона є такою, що відмовилася від обов`язкової вакцинації.

Якщо особа, достовірно знаючи про необхідність проходження нею обов`язкового профілактичного щеплення, не вчинила зазначених дій, то вона є такою, що ухилилася від вакцинації.

Працівники, які за відсутності медичних протипоказань відмовилися або ухилилися від проходження обов`язкового профілактичного щеплення, підлягають відстороненню від роботи без збереження заробітної плати.

З метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, яка належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби, Кабінетом Міністрів України встановлено карантин. Водночас працівники закладів дошкільної освіти включені до переліку осіб, які підлягають обов`язковому профілактичному щепленню проти цієї хвороби.

Таке втручання у приватне життя працівників закладів дошкільної освіти ґрунтується на доступному та зрозумілому законі, здійснюється для забезпечення охорони життя та здоров`я всіх учасників освітнього процесу, насамперед дітей, з метою запобігти поширення небезпечної інфекційної хвороби COVID-19 в умовах пандемії, тобто воно є необхідним у демократичному суспільстві та переслідує легітимну мету.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 як працівник закладу дошкільної освіти була належним чином оповіщена про віднесення її до працівників, які підлягають обов`язковому профілактичному щепленню проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Не зважаючи на це, в установлений ЗДО «Дзвіночок»строк ОСОБА_1 не прибуладо пункту щеплень, не пройшла медичний огляд, не отримала дозвіл на проведення щеплення та не здійснила вакцинацію. Також ОСОБА_1 не підтвердила наявність у неї медичних протипоказань до щеплення відповідно до Переліку медичних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 11 серпня 2014року № 551.

Отже, ОСОБА_1 ухилилися від проходження обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, у зв`язку з чим відповідно до ст. 46 КЗпП України ЗДО «Дзвіночок» правомірно відсторонив її від роботи без збереження заробітної плати.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що наказ про відсторонення ОСОБА_1 від роботи відповідає вимогам чинного законодавства та не порушує трудових прав позивачки, внаслідок чого підстави для його скасування відсутні.

У даному конкретному випадку втручання у право на повагу до приватного життя ОСОБА_1 у вигляді обов`язкового щеплення від гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, ґрунтується на законі, є виправданим і таким, що відповідає нормам статті 8 Конвенції. При цьому відсутня будь-яка дискримінація ОСОБА_1 у реалізації своїх трудових прав.

Доводи апеляційної скарги про те, що відсторонення ОСОБА_1 від роботи здійснене роботодавцем з порушенням вимог закону, є необґрунтованими.

ОСОБА_1 є особою, яка ухилилися від проходження обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, а тому її твердження про порушення відповідачем порядку фіксації відмови від вакцинації, є безпідставними.

Посилання ОСОБА_1 на те, що відсторонення її від роботи мало бути здійснене роботодавцем за поданням відповідної особи державної санітарно-епідеміологічної служби, у зв`язку з чим ЗДО «Дзвіночок» порушив порядок відсторонення працівника, не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Згідно норм Закону №4004-ХІІ та Інструкції у такий спосіб повинні бути відсторонені від роботи працівники, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, передбачених Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16вересня 2011 року №595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я від 11серпня 2014 року №551), у той час, як гостра респіраторна хвороба СОVID-19, спричинена коронавірусом SARS-CoV-2, не включена до цього переліку інфекційних хвороб.

Оскільки відсторонення ОСОБА_1 від роботи не потягло за собою вимушеного прогулу позивачки та порушення її законних трудових прав, то суд першої інстанції правильно керувався тим, що в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди позов також не підлягає задоволенню.

Посилання ОСОБА_1 на обґрунтованість своїх вимог і неналежну оцінку судом досліджених доказів не відповідають фактичним обставинам справи.

Суд першої інстанції правильно визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини, внаслідок чого доводи апеляційної скарги про те, що суд не дотримався норм матеріального права, є безпідставними.

3. Висновки суду апеляційної інстанції та межі розгляду справи

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 14 квітня 2022року без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 11 липня 2022 року.

Судді: О.І. Ярмолюк

Л.М. Грох

Т.О. Янчук

Головуючий у першій інстанції Цідик А.Ю.

Доповідач Ярмолюк О.І. Категорія 54