Рішення

від 30.06.2022 по справі 712/2236/21

ГОРОДИЩЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОРОДИЩЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 712/2236/21

провадження № 2/691/62/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2022 року м. Городище

Городищенський районний суд Черкаської області у складі: головуючого судді Подороги Л.В., за участю секретаря судових засідань Харук Л.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Городищенського районного суду, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , про визнання договору дарування недійсним та про застосування наслідків недійсного правочину,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просить визнати недійсним договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований по АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 0,1000 га, кадастровий номер 7120310100:01:002:1621, укладений між дарувальником ОСОБА_2 і обдарованою ОСОБА_4 , посвідчений 19.03.2019 державним нотаріусом Городищенської державної нотаріальної контори Бідною М.О. за реєстровим № 441, та у порядку застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, а саме договору дарування житлового будинку, скасувати запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на нерухоме майно - вказаний житловий будинок, який розташований на відповідній земельній ділянці.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач зазначила, що відповідно до трудового договору між працівником і фізичною особою - підприємцем від 04.07.2016 у неї в торгівельному павільйоні, розташованому на розі проспекту Хіміків та АДРЕСА_2 , працювала продавцем ОСОБА_2 , яка, відповідно до трудового договору та договору про повну матеріальну відповідальність працівника, зобов`язана виконувати реалізацію товару, нести повну матеріальну відповідальність за отриманий на реалізацію товар і за наторговані гроші, охороняти павільйон.

17.06.2018 продавець ОСОБА_2 за договором позики отримала від роботодавця ОСОБА_1 кошти в сумі 180000 грн., які, відповідно до наданої позичальником письмової розписки, обіцяла повернути до 17.07.2018. В оговорений у договорі позики строк позичальник борг не повернула, та ще й здійснила крадіжку на робочому місці - вкрала гроші, призначені на закупку товару в сумі 323338,98 грн.

29.09.2018 позивач звернулася до суду із позовом про стягнення боргу за договором позики. Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 24.05.2019, яке набрало законної сили, задоволено позов про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу за договором позики із врахуванням інфляції в сумі 196740 грн., 3% річних за період прострочення грошового зобов`язання в сумі 3816,99 грн. Видано виконавчий лист та Соснівським ВДВС м. Черкаси відкрито провадження. Але до цього часу боржник ухиляється від його сплати.

За фактом вчинення ОСОБА_2 крадіжки, Черкаським відділом НП ГУНП Черкаській області порушено кримінальне провадження № 12018251010005295, в якому позивача визнано потерпілою і цивільним позивачем. Досудове розслідування триває.

З метою уникнення стягнення боргу на майно боржника за рішенням суду про стягнення заборгованості за договором позики, ОСОБА_2 переоформила на свою дочку ОСОБА_4 своє нерухоме майно, про що лютому 2021 року повідомив державний виконавець. Договір дарування житлового будинку укладено 19.03.2019, після звернення 29.09.2018 позивача до суду з позовом про стягнення боргу за договором позики, що змусило останню звернутися до суду з позовом про визнання договору дарування недійсним.

У судове засідання позивач не з`явилася, подавши заяву про розгляд заяви без її участі, позовні вимоги просила задовольнити.

Третя особа на стороні позивача ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, подавши клопотання про розгляд справи без його участі, не заперечував щодо задоволення позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні у задоволені позовних вимог просила відмовити, пояснивши, що вона проживає у неприватизованій квартирі у м. Черкаси, яку свого часу отримав її батько. ОСОБА_4 є її дочкою, з якою вона стосунки не підтримує та відносно якої її було позбавлено батьківських прав у 1998 році. Вихованням дитини займалися нині покійні батьки відповідача. У 2006 році вона звільнилася з місць позбавлення волі, діти не хотіли з нею налагодити стосунки, оскільки соромилися її. ОСОБА_4 проживала у будинку діда й баби, які померли у 2011 році. У 2012 році вона як дочка, набула в порядку спадкування, право власності на спірний будинок. У 2018 році вона разом зі своїм чоловіком працювала в ОСОБА_1 і уклала договір позики з останньою. Згодом чоловік захворів і їй потрібні були гроші на лікування. ОСОБА_1 сама запропонувала їй фінансову допомогу. Оскільки у неї виникли борги, вона взяла гроші з каси у ОСОБА_1 , про що знала дочка останньої. ОСОБА_1 хотіла порушити відносно неї кримінальне провадження, але слідством їй було відмовлено і ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про стягнення з неї боргу на підставі розписки. За рішенням суду борги вона сплачувала протягом 2 років по 50 % відсотків щомісячно із заробітної плати. У рахунок погашення заборгованості, сім`я ОСОБА_5 хотіли забрати у неї будинок.

У 2012 році у її дочки ОСОБА_4 народилася дитина та остання зателефонувала до неї з проханням оформити будинок по АДРЕСА_1 на неї, оскільки необхідно було зареєструвати новонароджену дитину. Вона не заперечувала щодо переоформлення будинку на свою дочку. На момент укладення договору дарування, ОСОБА_4 було невідомо про її борги і справа про стягнення із неї заборгованості перебувала у провадженні суду, рішення по ній прийняте не було, виконавчі провадження відкриті не були. Договір дарування відповідач уклала, оскільки це була воля її батьків, які хотіли, щоб ОСОБА_6 там проживала. Іншого майна відповідач не має.

Третя особа на стороні відповідача ОСОБА_4 у судове засідання не з`явилася, подала до суду письмові пояснення про те, що з викладеними обставинами в позовній заяві не погоджується, оскільки вони не є доведеними та суперечливим. Позивач оспорює договір дарування посвідчений державним нотаріусом, за яким ОСОБА_2 подарувала їй житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 .

В обставинах, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, значиться, що оспорюваний правочин є фіктивним, оскільки не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, а направлений на уникнення звернення стягнення на майно ОСОБА_2 , як боржника за виконавчим провадженням, яке відкрито за виконавчим документом виданого на підставі судового рішення. Саме судове рішення до позовної заяви не додано. З такими твердженнями позивача вона повністю не погоджуюся.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину, основними ознаками фіктивності якого є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників.

ОСОБА_2 дійсно є її біологічною матір`ю, але рішенням суду позбавлена батьківських прав відносно неї. Опікуном був призначений дідусь ОСОБА_7 . Її вихованням та утриманням повністю займалися баба з дідом, особисті контакти з біологічною матір`ю обмежувалися, щоб не нашкодити їй, оскільки мати тривалий період перебувала в місцях позбавлення волі. З 2008 року, вона разом із дідусем та бабусею, переїхали з АДРЕСА_1 . Дідусь її запевняв, що згодом дане житло буде належати їй. Проте вони обоє у 2011 році померли протягом місяця. Після їхньої смерті відкрилася спадщина на належне їм майно. До спадкової маси увійшов житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 . Її матір не заперечувала щодо спадкування, проте нотаріус пояснила, що це суперечить нормам спадкового права і єдиною спадкоємицею за законом першої черги виявилася ОСОБА_2 , яка і успадкувала дане житло. Проте ОСОБА_4 і надалі продовжує в ньому проживати разом зі своїми неповнолітніми дітьми. ОСОБА_2 не проживає в даному будинку, оскільки проживає у квартирі у м. Черкаси, яка дісталася їй від дідуся. Про борги матері їй не відомо. Знаючи про бажання своїх батьків, мати сама наполягла, щоб даний будинок перейшов у власність ОСОБА_4 і даний перехід права власності можливо вчинити шляхом укладення договору дарування. Отже її волевиявлення, при укладенні спірного договору, було направлене на реальне настання правових наслідків, обумовлених умовами правочину, а саме вчинення дій, спрямованих на перехід права власності на нерухоме майно до неї. Дії реально було вчинено і це відповідало її внутрішній волі.

Крім того, обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на фіктивність вказаного правочину, а отже його недійсність, проте в прохальній частині вказується на його нікчемність. Фіктивний правочин є оспорюваним, а не нікчемним, і визнається недійсним на підставі судового рішення. А отже, заявлені вимоги є суперечливими.

Вважає, що позивачем не надано доказів на підтвердження заявлених вимог, а тому у задоволенні позову має бути відмовлено.

Представник ОСОБА_4 адвокат Кучеренко Н.В. у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, посилаючись на письмові пояснення, подані її довірителькою ОСОБА_4 . Вказала, що її довірителька проживає у будинку, який був подарований її матір`ю. Визнавати даний договір недійсним підстав немає, позовні вимоги викладено не коректно, обставини викладені у позовній заяві є не доведеними та суперечливим. Вважає, що позивачем не надано доказів на підтвердження заявлених вимог, а тому в задоволенні позову просила відмовити.

Заслухавши сторін, ознайомившись із матеріалами справи, суд приходить до наступного.

17.06.2018 між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) укладено договір позики, відповідно до умов якого позикодавець передала у власність позичальнику грошові кошти у сумі 180000 грн., які, відповідно до умов договору, зобов`язалася повернути 17.07.2018.

19.07.2018 ОСОБА_2 склала пояснюючу про те, що вона працює продавцем у ОСОБА_1 у павільйоні по АДРЕСА_3 та причиною недостачі є самовільне взяття нею грошей у касі, які потрібні на лікування чоловіка. Борг на 18.07.2018 складає 143383 грн. 00 коп. Також вона забрала гроші на закупку товару.

Постановою ГУ НП в Черкаській області від 21.05.2020, у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР № 12018251010005295 від 25.07.2018, ОСОБА_1 визнано цивільним позивачем.

Даних про результати досудового розслідування чи судового розгляду кримінального провадження, суду не надано.

19.03.2019 між дарувальником ОСОБА_2 та обдарованою ОСОБА_4 укладено договір дарування житлового будинку, посвідчений державним нотаріусом Городищенської державної нотаріальної контори Бідною М.О., зареєстрований у реєстрі № 441.

Відповідно до умов договору дарування, дарувальник безкоштовно передала у власність, а обдарована прийняла у власність житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 0,1000 га, кадастровий номер 7120310100:01:002:1621.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 24.05.2019 та додатковим рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 02.07.2019, задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та стягнуто з останньої на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 17.06.2018 із урахуванням інфляції у сумі 196740 грн., 3% річних за період прострочення грошового зобов`язання в сумі 3816,99 грн., 3% річних за період прострочення грошового зобов`язання в сумі 14,79 грн. за кожен день прострочення, починаючи з 10.04.2019 до моменту виконання рішення, стягнуто судові витрати в сумі 17868 грн.

Постановою державного виконавця Соснівського ВДВС м. Черкаси ГТУЮ у Черкаській області Громовою В.В. про відкриття виконавчого провадження від 07.08.2019, відкрито виконавче провадження № 59730583, по примусовому виконанню виконавчого листа № 712/11011/18, виданого 11.07.2019 Соснівським районним судом м. Черкаси, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу за договором позики від 17.06.2018 із урахуванням інфляції у сумі 196740 грн., 3% річних за період прострочення грошового зобов`язання в сумі 3816,99 грн., судові витрати на правничу допомогу в сумі 17868,00 грн.

Постановою державного виконавця Соснівського ВДВС м. Черкаси ГТУЮ у Черкаській області Громовою В.В. про відкриття виконавчого провадження від 07.08.2019, відкрито виконавче провадження № 59732023, по примусовому виконанню виконавчого листа № 712/11011/18, виданого 11.07.2019 Соснівським районним судом м. Черкаси, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3% річних за період прострочення грошового зобов`язання в сумі 14,79 грн., за кожен день прострочення, починаючи з 10.04.2019 року до моменту виконання рішення.

Постановою державного виконавця Соснівського ВДВС м. Черкаси ГТУЮ у Черкаській області Громовою В.В. про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 15.10.2019 (ВП № 59730583), звернуто стягнення на доходи боржника ОСОБА_2 .

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, та бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суд повинен встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч. 1 та 5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України.

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа № 369/11268/16-ц, провадження № 14-260цс19) викладено правовий висновок про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст. 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена ст. 228 ЦК України.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із ч. 2 та 3 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір, у тому числі й договір дарування, не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення, у тому числі, вироку.

Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь іншої особи після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України).

Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19). Схожі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року у справі № 521/8260/17, від 12 листопада 2020 року у справі 607/1570/19, від 21 грудня 2020 року у справі № 638/18851/16, від 15 вересня 2021 року у справі № 606/1636/18, від 15 вересня 2021 року у справі № 202/7607/14-ц.

Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності.

При цьому та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, від 15 вересня 2021 року у справі № 606/1636/18.

Із матеріалів справи та пояснень сторін, представників вбачається, що оспорюваний договір дарування укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , які є близькими родичами, а саме, матір`ю та дочкою.

За договором дарування ОСОБА_2 відчужила належний їй на праві власності житловий будинок з надвірними спорудами на користь своєї дочки, усвідомлюючи, що на момент складення договору 19.03.2019 у провадженні суду перебувала на розгляді цивільна справа про стягнення з неї боргу за договором позики на користь ОСОБА_1 (позовна заява подана до суду 12.09.2018). Рішення у цій справі прийнято 24.05.2019. Тобто договір дарування був укладений фактично перед прийняттям судом рішення, у справі, яка розглядалася тривалий час і коли з достатньою долею вірогідності можливо було передбачити на чию користь таке рішення може бути прийнято.

Тим паче, при наданні суду своїх пояснень, відповідач ОСОБА_2 обмовилась про те, що ОСОБА_1 хотіла забрати в неї будинок. Тобто відповідач була обізнана про те, що позивач планує повернути борг за рахунок наявного у відповідача будинку, а тому, на переконання суду, свідомо відчужила цей будинок на користь своєї дочки, з метою уникнення сплати боргу.

Також згідно пояснень відповідача ОСОБА_2 , третьої особи ОСОБА_4 , і її представника адвоката Кучеренко Н.В., ОСОБА_4 практично усе своє життя проживала у спірному будинку, попередні власники будинку дід та баба, померли у 2011 році, тобто від укладення договору дарування, як для ОСОБА_2 , так і для ОСОБА_4 фактично нічого не змінилося, що ще раз підтверджує те, що укладення договору дарування було направлено на відчуження майна з метою ухилення від повернення боргу.

Доводи сторони відповідача про те, що дід та баба бажали щоб будинок дістався внучці на увагу не заслуговують, оскільки вони мали змогу скласти про це заповіт, або ж відповідач ОСОБА_2 мала змогу відмовитися від прийняття спадщини на користь своєї дочки.

Також суд враховує і те, що після відчуження спірного будинку, у відповідача ОСОБА_2 відсутнє інше майно, за рахунок якого вона може відповідати за свої зобов`язання.

З огляду на вище вказане, вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору дарування, суд враховує, що відповідач відчужила належне їй майно після пред`явлення до неї позову про стягнення заборгованості, майно відчужене на підставі безоплатного договору, майно відчужене на користь близького родича, після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого вона може відповідати за своїми зобов`язаннями перед стягувачем.

Викладене свідчить, що правова мета правочину є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і має бути визнаний судом недійсним.

Аналогічна правова позиція відображена у постановах Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року у справі № 619/82/19 (провадження № 61-23057св19), Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19), Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 серпня 2019 року у справі № 296/6014/17 (провадження № 61-10785св19), постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц та від 09 серпня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц.

Враховуючи вище вказані обставини, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у частині визнання договору дарування житлового будинку недійсним.

Одночасно з цим суд враховує, що відповідно до п. 1, 2, 3 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції від 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому п.п. «а» п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому п.п. «а» п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тому порядок внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі судового рішення, прямо передбачено чинним законодавством України та суд не повинен додатково роз`яснювати в судовому рішенні порядок його виконання чи переймати функції державного органу.

На підставі викладеного, в частині позовних вимог про скасування запису про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на спірний будинок який розташований на відповідній земельній ділянці, слід відмовити.

У відповідності до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України та оскільки позов задоволено частково, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача ОСОБА_2 50 % понесених позивачем судових витрат, що складаються з витрат на правову допомогу в сумі 7200 грн. 00 коп. (14400 / 2).

Керуючись ст. 5, 6, 12, 13, 14, 81, 141, 258, 259, 263, 265, 273, 280 282 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований по АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 0,1000 га, кадастровий номер 7120310100:01:002:1621, укладений між дарувальником ОСОБА_2 і обдарованою ОСОБА_4 , посвідчений 19.03.2019 державним нотаріусом Городищенської державної нотаріальної контори Бідною М.О. за реєстровим № 441.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 7200 (сім тисяч двісті) грн. 00 коп.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду протягом 30 днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Л. В. Подорога