Ухвала

від 06.07.2022 по справі 953/3123/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 953/3123/22 Номер провадження 11-сс/814/643/22Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2022 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду в складі:

головуючого - суддіОСОБА_2 ,суддів з секретарем з участю директора ТОВ «ФІТО-ЛЕК» представника товариства ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Полтава апеляційну скаргу представника власника майна ТОВ «ФІТО-ЛЕК» - захисника ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 25 травня 2022 року у кримінальному провадженні №12022220000000205,

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваним рішенням слідчий суддя частково задовольнив клопотання прокурора ОСОБА_8 у кримінальному провадженні №12022220000000205 та наклав арешт на документи і певне майно, які належать ТОВ «ФІТО-ЛЕК», вилучене 20 травня 2022 року під час обшуку в приміщеннях на земельній ділянці з кадастровим номером 6310137900:01:010:0021 за адресою: АДРЕСА_1 .

Водночас, слідчий суддя відмовив у задоволенні клопотання прокурора про арешт восьми автомобілів.

В обґрунтування рішення про арешт майна слідчий суддя зазначив, що вилучене під час обшуку майно відповідає критеріям, визначеним ст.98 КПК України, а також врахував наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.170 КПК України.

В апеляційній скарзі представник власника майна просить скасувати ухвалу слідчого судді в частині арешту майна та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні клопотання прокурора в цій частині.

При цьому зазначає, що вилучені речі не є лікарськими засобами, придбані були у господарюючих суб`єктів на території України ще у 2020 та 2021 роках, коли в кримінальному законі був відсутній склад злочину, який на даний час передбачений ч.4 ст.111-1 КК України.

Наголошує, що ТОВ «ФІТО-ЛЕК» господарської діяльності у взаємодії з Російською Федерацією не проводить, і дій, які б свідчили про наявність ознак злочину, передбаченого ч.4 ст.111-1 КК України, не вчиняло.

Також вказує, що громадянин Російської Федерації ОСОБА_9 , який має 50% у статутному капіталі товариства мешкає на території України більше 30 років, має дружину, яка є громадянкою України, двох спільних дітей.

Більше того, на ОСОБА_9 накладені санкції з боку Російської Федерації.

Зазначає, що прокурором не надано належних і допустимих доказів на обґрунтування клопотання, а в матеріалах справи відсутня постанова про визнання вилученого майна речовими доказами.

Крім того, слідчий та прокурор не вказують про необхідність проведення судових експертиз щодо цього майна.

Заслухавши доповідь судді, пояснення директора товариства та його представника на підтримання доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до такого.

Оскільки судове рішення оскаржене представником власника майна ТОВ «ФІТО-ЛЕК» лише в частині арешту майна, яке вилучене під час обшуку приміщень, розташованих по вул. Катерининській, буд. 46, в м. Харків, з огляду на відсутність апеляційних скарг інших учасників провадження, апеляційний суд перевіряє ухвалу слідчого судді в частині арешту цього майна.

Підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, що передбачено п.3 ч.1 ст.409 КПК України.

Згідно з ч.1 ст.412 цього Кодексу, істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення і забезпечити права і законні інтереси учасників провадження.

Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, у відповідності до вимог ст.170 та ст.173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя повинен з`ясувати усі обставини, які передбачають підстави для арешту майна.

Приписами ч.1 ст. 170 КПК України визначено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Згідно з п.1 ч.2 вказаної статті Кодексу арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.

Відповідно до ч.3 ст.170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 173 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати:

1) правову підставу для арешту майна;

2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);

3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);

3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);

4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);

5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;

6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Вказана норма також узгоджується зі ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

Наведені вимоги закону слідчим суддею не дотримано.

Як вбачається із матеріалів справи, слідчими ГУ НП в Харківській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження №12022220000000205 від 18 квітня 2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.111-1 КК України, за фактом здійснення юридичними особами, кінцевими бенефіціарами яких є громадяни Російської Федерації та Республіки Білорусь, на протязі 2022 року господарської діяльності у у взаємодії з окупаційною адміністрацією держави-агресора.

Про підозру в даному провадженні нікому не повідомлялося.

Диспозицією ч.4 ст.111-1 КК України передбачена кримінальна відповідальність за передачу матеріальних ресурсів незаконним збройним чи воєнізованим формуванням, створеним на тимчасово окупованій території, та/або збройним чи воєнізованим формуванням держави-агресора, та/або провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора.

Що таке господарська діяльність визначено в ст.3 Господарського кодексу України. Фактично під категорію провадження господарської діяльності у взаємодії з незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, потрапляє будь-яке постачання товару, виконання робіт, надання послуг таким органам влади (окупаційній адміністрації) або державі-агресору.

Підставами для застосування заходів забезпечення кримінального провадження приписи ч.3 ст.132 КПК визначають:

існування обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;

потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора;

може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.

При цьому обов`язок доведення існування зазначених обставин КПК України покладає на прокурора, який звертається із відповідним клопотанням.

Як вбачається з клопотання про арешт майна, прокурор послався на те, що ОСОБА_9 , який має 50% у статутному капіталі ТОВ «ФІТО-ЛЕК», є громадянином Російської Федерації і виїхав до Угорщини 09 березня 2022 року.

З огляду на такі обставини, прокурор зробив висновок про можливий ризик прийняття керівництвом товариства рішень з метою провадження на території України господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором.

Жодних мотивів, які б свідчили про вчинення злочину, передбаченого ч.4 ст.111-1 КК України, клопотання прокурора не містить.

Тобто, прокурор вочевидь не довів існування обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, а слідчий суддя, всупереч приписам ч.3 ст.132 КПК України, за відсутності цієї обов`язкової умови, наклав арешт на майно.

Крім того, накладаючи арешт на вказане майно з метою забезпечення збереження речових доказів, слідчий суддя залишив поза увагою таке.

Відповідно до вимог ст.86 КПК України докази визнаються допустимими, якщо їх отримано у порядку, встановленому цим Кодексом.

Докази мають бути отримані тільки уповноваженими на це особами (органами); способами і засобами, які призначені для одержання певних доказів; у процесі отримання доказів мають бути дотримані вимоги закону, що визначають порядок проведення конкретних дій, їхню послідовність, склад учасників; докази мають бути закріплені належним чином.

Недодержання вказаних вимог має наслідком визнання доказів недопустимими, вони не можуть бути використані при прийнятті процесуальних рішень, на них не може послатися суд при ухваленні судового рішення.

Згідно з приписами ст.87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, в тому числі, внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК України, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.

Тобто здійснення досудового розслідування неуповноваженими на те особами (органами) визнається істотним порушенням прав людини і основоположних свобод та має наслідком визнання отриманих доказів недопустимими.

Підслідність кримінальних проваджень визначається виключно кримінальним процесуальним законом, а саме ст. 216 КПК України.

Відповідно до ч.2 цієї статті Кодексу, слідчі органи безпеки здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень, передбачених, зокрема, ст.111-1 Кримінального кодексу України.

Проте, 05 травня 2022 року керівник Харківської обласної прокуратури постановою визначив підслідність даного провадження за слідчими ГУ НП в Харківській області.

Із самої постанови вбачається, що керівником прокуратури області була винесена постанова не про зміну підслідності в наслідок неефективного розслідування, а одразу визначено орган досудового розслідування, який неуповноважений здійснювати досудове розслідування даного кримінального провадження за ст.111-1 КК України.

Відповідно до ч.5 ст.36 КПК України, Генеральний прокурор, керівник регіональної прокуратури, їх перші заступники та заступники своєю вмотивованою постановою мають право доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування, у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу, у разі неефективного досудового розслідування.

Таким чином, в порушення вимог КПК України, прокурор не вирішив питання про спрямування вказаного кримінального провадження для розслідування до належного правоохоронного органу, а відтак докази, що були здобуті слідчими ГУ НП в Харківській області, не можна визнати законними.

Таку правову позицію висловив Верховний суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 28 жовтня 2021 року у справі №725/5014/18.

Враховуючи наведене, оскільки слідчі органів Національної поліції діяли поза межами наданих їм процесуальним законом повноважень, колегія суддів на підставі ст.87 КПК України вважає недопустимими отримані у результаті відповідних слідчих дій докази.

Враховуючи наведене, ухвала слідчого судді в частині накладення арешту на майно підлягає скасуванню у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні клопотання прокурора в цій частині.

Керуючись ст.405, ст.407, ст.409, ст.412 та ст.422 КПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 задовольнити.

Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 25 травня 2022 року у кримінальному провадженні №12022220000000205 в частині накладення арешту на майно скасувати.

Ухвалити в цій частині нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора ОСОБА_8 у кримінальному провадженні №12022220000000205 про накладення арешту на документи і певне майно, які належать ТОВ «ФІТО-ЛЕК», вилучені 20 травня 2022 року під час обшуку в приміщеннях на земельній ділянці з кадастровим номером 6310137900:01:010:0021 за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4