Рішення

від 03.07.2022 по справі 910/9049/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.07.2022Справа № 910/9049/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Першого заступника прокурора міста Києва в інтересах держави

до 1) Київської міської ради

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Оска 1"

про визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,

Представники учасників судового процесу:

Від позивача: Колодяжна А.В.

Від відповідача-1: не з`явився

Від відповідача-2: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Перший заступник прокурора міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави до Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Оска 1" про визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що:

- оспорюваним рішенням Київської міської ради від 12.12.2019 № 386/7959 відповідачу-2 виділено земельну ділянку площею 1,5012 га на вул. Оноре де Бальзака, 16-24 у Деснянському районі м. Києва для експлуатації та обслуговування автостоянки, на якій розташовано нерухоме майно загальною площею 250,5 м. кв. Таким чином, згідно з твердженнями позивача, площа наданої відповідачу-2 земельної ділянки у 60 разів перевищує площу нерухомого майна, що розташоване на ній. Позивач вважав, що виділення земельної ділянки на підставі спірного рішення Київської міської ради від 12.12.2019 № 386/7959 відбулось без визначення дійсного розміру такої земельної ділянки у відповідності до державних будівельних та санітарних норм, що, на переконання позивача, є обов`язковим;

- передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, за виключенням випадків, визначених положеннями ч.ч. 2, 3 ст. 134 Земельного кодексу України. Таке виключення, коли земельна ділянка державної або комунальної власності передається у орендне користування на позаконкурентних засадах без проведення земельних торгів, зокрема, становить випадок, коли на такій земельній ділянці розташоване нерухоме майно, що належить фізичній або юридичній особі. У зв`язку з цим, посилаючись на положення ст. 120 Земельного кодексу України, прокурор вказує, що відповідач мав право набути на позаконкурентних засадах лише земельну ділянку під нежитловими будівлями загальною площею 250,5 м. кв., інша ж частина спірної земельної ділянки на вул. Оноре де Бальзака, 16-24 у Деснянському районі м. Києва повинна була бути передана у користування не інакше, як за результатами проведення земельних торгів;

- первісна реєстрація нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці, відбулась у березні 2014 року шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за відсутності жодного правовстановлюючого документу на таке майно та земельну ділянку під ним. Викладене, на переконання прокурора, свідчить про самочинність будівництва вказаного нерухомого майна. Крім того, про самочинність будівництва, як вважає прокурор, свідчить також та обставина, що рішенням Господарського суду міста Києва від 25.04.2015 у справі № 910/18629/13 ТОВ "Оска 1" зобов`язано звільнити земельну ділянку площею 0,63 га на вул. Оноре де Бальзака, 16-18 у Деснянському районі м. Києва, яка є складовою спірної земельної ділянки, та повернути її Київській міській раді, привівши у придатний для використання стан.

Вважаючи, що права держави порушені, прокурор звернувся до суду з даним позовом та просив:

- визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради від 12.12.2019 № 386/7959 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Оска 1" земельної ділянки для експлуатації та обслуговування автостоянки на вул. Оноре де Бальзака, 16-24 у Деснянському районі м. Києва";

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 1,5012 га на вул. Оноре де Бальзака, 16-24 у Деснянському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0028), укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Оска 1", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. та зареєстрований в реєстрі 27.02.2020 за № 229.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.2020 відкрито провадження у справі № 910/9049/20 та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 04.08.2020.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.10.2020, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2021, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 касаційну скаргу Першого заступника керівника Київської міської прокуратури задоволено частково; рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2010 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2021 у справі № 910/9049/20 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ від 05.10.2021, справу № 910/9049/20 передано для розгляду судді Андреїшиній І.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.2021 справу № 910/9049/20 прийнято до свого провадження; підготовче засідання призначено на 10.11.2021.

02.11.2021 через відділ діловодства суду від прокуратури надійшли письмові пояснення.

Також 09.11.2021 від відповідача-2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку із відрядженням представника до Дзержинського районного суду м. Харкова.

У засіданні суду 10.11.2021 прокурор та представник відповідача-1 заперечень проти задоволення даного клопотання не навели.

Розглянувши дане клопотання суд на місці ухвалив, задовольнити його, відомості про дану процесуальну дію занесено до протоколу судового засідання.

Суд протокольною ухвалою залучив до матеріалів справи письмові пояснення, які надійшли до суду від прокуратури 02.11.2021, відомості про дану процесуальну дію занесено до протоколу судового засідання.

Відповідач-2 участь свого представника у засідання суду 10.11.2021 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.11.2021 відкладено підготовче засідання на 08.12.2021.

У засіданні суду 08.12.2021 представник відповідача-2 подав клопотання про проведення судової експертизи, на вирішення експерта просив поставити такі запитання: чи є стоянка, що розташована на вул. Оноре де Бальзака, 16-24 у Деснянському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0028) об`єктом дорожнього сервісу (чи відноситься до об`єктів дорожнього сервісу)?

Прокурор заперечив проти задоволення даного клопотання.

Представник відповідача-1 поставив вирішення даного клопотання на розсуд суду.

Суд протокольною ухвалою відмовив у задоволенні даного клопотання, у зв`язку з відсутністю підстав для його задоволення, відомості про дану процесуальну дію занесено до протоколу судового засідання.

Представник відповідача-2 заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи для надання можливості представити суду додаткові докази у справі.

У судовому засіданні 08.12.2021 оголошено перерву до 13.12.2021.

10.12.2021 через відділ діловодства суду від відповідача-2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із відрядженням представника до міста Львів.

У засіданні суду 13.12.2021 прокурор надав усні пояснення та заперечив проти задоволення даного клопотання представника відповідача-2 про відкладення розгляду справи.

Представник відповідача-1 підтримав дане клопотання.

Розглянувши у судовому засіданні 13.12.2021 клопотання відповідача-2 про відкладення розгляду справи, суд на місці ухвалив відмовити у задоволенні даного клопотання у зв`язку його необґрунтованістю. При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі, тому неможливість одного з представників відповідача бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника судового процесу на участь у судовому засіданні його іншого представника.

Разом з тим, суд звертає увагу на ту обставину, що відповідач-2 не позбавлений права направити всі необхідні докази в обґрунтування своєї правової позиції засобами поштового або електронного зв`язку.

У підготовчому засіданні 13.12.2021 присутніми представниками учасників судового процесу надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.

Відповідач-2 участь свого представника у засідання суду 13.12.2021 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.01.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.01.2022 відкладено судове засідання на 02.02.2022.

01.02.2022 через відділ діловодства суду відповідачем подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи, зокрема, висновку будівельно-технічної судової експертизи.

У судовому засіданні 02.02.2022 судом оголошено перерву на 09.02.2022.

07.02.2022 через відділ діловодства суду відповідачем-1 подано заперечення щодо долучення матеріалів справи висновку експертизи.

У судовому засіданні 09.02.2022 суд на місці ухвалив відмовити у прийняті до розгляду документів, поданих відповідачем-2, зокрема, висновку будівельно-технічної судової експертизи, у зв`язку з пропуском строку та ненаданням обґрунтування причин його пропуску; судом оголошено перерву на 02.03.2022.

Судове засідання, призначене на 02.03.2022, не відбулося.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Верховною Радою України затверджено Указ Президента України про продовження строку дії воєнного стану в країні з 26.03.2022 ще на 30 днів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2022 постановлено призначити дату судового засідання після врегулювання військової ситуації на території України ухвалою суду додатково.

21.04.2022 Верховною Радою України затверджено Указ Президента України про продовження строку дії воєнного стану в країні з 25.04.2022 ще на 30 днів.

Також 22 травня 2022 року Верховна Рада прийняла Закон України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 22.05.2022 № 2263-ІХ, за яким воєнний стан в Україні продовжують з 05:30 25 травня 2022 року строком на 90 діб, до 23 серпня 2022 року.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінено територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місце знаходження судів.

Отже, навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану конституційні права людини на судовий захист не можуть бути обмежені.

02.03.2022 на офіційній веб-сторінці Ради суддів України оприлюднено рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану, згідно з пунктом 5 яких судам рекомендовано по можливості відкладати розгляд справ (за винятком невідкладних судових розглядів) та знімати їх з розгляду, зважати на те, що велика кількість учасників судових процесів не завжди мають змогу подати заяву про відкладення розгляду справи через задіяння до функціонування критичної інфраструктури, вступ до лав Збройних сил України, територіальної оборони, добровольчих воєнних формувань та інших форм протидії збройної агресії проти України, або не можуть прибути в суд у зв`язку з небезпекою для життя. Справи, які не є невідкладними, розглядати лише за наявності письмової згоди на це усіх учасників судового провадження.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). Відповідно до ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Враховуючи наведене вище, господарський суд ухвалою від 09.06.2022 судове засідання призначено на 04.07.2022.

Прокурор у судовому засіданні 04.07.2022 підтримав заявлені позовні вимоги.

Відповідачі участь своїх представників у засідання суду 04.07.2022 не забезпечили, про дату та час судового розгляду повідомлялися належним чином.

04.07.2022 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оглянувши оригінали документів, копії яких долучено до матеріалів справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

12.12.2019 Київською міською радою прийнято рішення № 386/7959 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Оска 1" земельної ділянки для експлуатації та обслуговування автостоянки на вул. Оноре де Бальзака, 16-24 у Деснянському районі м. Києва" (далі - рішення КМР № 386/7959 від 12.12.2019, спірне рішення КМР).

Пунктом 1 вищевказаного спірного рішення КМР передано ТОВ "Оска 1", за умови виконання пункту 2 цього рішення, в оренду на 15 років земельну ділянку площею 1,5012 га (кадастровий номер 8000000000:62:701:0028, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0001289022018) для експлуатації та обслуговування автостоянки на вул. Оноре де Бальзака, 16-24 у Деснянському районі м. Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно (свідоцтво про право власності від 07.04.2014 індексний № 20089996) (категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, код КВЦПЗ 12.04, заява ДЦ від 12.04.2018 № 50005-002820146-031-03, справа А-24950).

27.02.2020 між Київською міською радою, як орендодавцем, та ТОВ "Оска 1", як орендарем, був укладений договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. та зареєстрований в реєстрі за № 229 (далі - договір оренди, спірний договір).

Відповідно до п. 1.1 договору оренди орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 12.12.2019 № 386/7959 передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (далі - об`єкт оренди або земельна ділянка) визначену цим договором, для експлуатації та обслуговування автостоянки, яка перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

Державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведено державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Урдюк О.Ю., згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 40210832 від 20.03.2013, номер запису про право власності: 25330132, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1511066580000.

Згідно з п. 2.1 договору оренди об`єктом оренди відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, рішення Київської міської ради від 12.12.2019 № 386/7959 та цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками:

- кадастровий номер - 8000000000:62:701:0028;

- місце розташування - вул. Оноре де Бальзака, 16-24 у Деснянському районі м. Києва;

- цільове призначення - 12.04 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства;

- категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення;

- вид використання - для експлуатації та обслуговування автостоянки;

- розмір (площа) - 1,5012 га.

Відповідно до витягу з технічної документації Головного управління Держгеокадастру у м. Києві від 20.11.2019 № 5331/86-19 нормативно-грошова оцінка земельної ділянки на дату укладення договору становить 24 726 843,45 грн (п. 2.2 договору оренди).

У п. 3.1. договору оренди сторони погодились, що договір укладено на 15 (п`ятнадцять) років.

Звертаючись до суду з даним позовом та вказуючи на незаконність спірного рішення Київської міської ради № 386/7959 від 12.12.2019, а також недійсність спірного договору оренди земельної ділянки № 229 від 27.02.2020, прокурор (позивач) посилався на те, що:

- розмір виділеної відповідачу-2 спірної земельної ділянки не є співмірним з розміром розташованого на ній нерухомого майна, що належить відповідачу-2;

- на позаконкурентних засадах відповідач-2 мав право набути лише земельну ділянку під нежитловими будівлями загальною площею 250,5 м. кв., інша ж частина спірної земельної ділянки на вул. Оноре де Бальзака, 16-24 у Деснянському районі м. Києва повинна була бути передана відповідачем-1 у користування не інакше, як за результатами проведення земельних торгів;

- набуті у власність відповідачем-2 об`єкти нерухомого майна, що розташовані на спірній земельній ділянці є самочинним будівництвом, про що, на переконання позивача, свідчить, по-перше, відсутність відповідних відомостей у архівах КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації" та здійснення первісної реєстрація прав на нерухоме майно, розташоване на спірній земельній ділянці, у березні 2014 року шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за відсутності жодного правовстановлюючого документу на таке майно та земельну ділянку під ним, а по-друге, рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2015 у справі № 910/18629/13, яким ТОВ "Оска 1" зобов`язано звільнити земельну ділянку площею 0,63 га на вул. Оноре де Бальзака, 16-18 у Деснянському районі м. Києва, яка є складовою спірної земельної ділянки, та повернути її Київській міській раді, привівши у придатний для використання стан.

У свою чергу, заперечуючи проти обґрунтованості заявлених прокурором позовних вимог, відповідачі вказували, що:

- звертаючись до Київської міської ради з клопотанням про надання у користування земельної ділянки відповідач підтвердив своє право власності на нерухоме майно, розташоване на цій земельній ділянці, шляхом надання свідоцтва про право власності від 07.04.2014 № 20089996;

- у випадку надання у користування земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно, власнику такого нерухомого майна земельні торги не проводяться на підставі положень ст. 134 Земельного кодекс України;

- жодним нормативно-правовим актом, що регулює порядок передачі у власність чи користування земельних ділянок комунальної власності, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, не передбачено врахування певних пропорцій співвідношення площі таких об`єктів та площі земельної ділянки, яка відводиться.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги прокурора підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прокуратуру» на прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом

Відповідно до ч. 3 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

У ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» зазначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно зі ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Частиною третьою статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Як зазначалося вище, положення бюджетного законодавства відносять кошти, отримані в рахунок пайової участі, до джерел формування бюджету розвитку місцевих бюджетів.

Бюджетом розвитку згідно з пунктом 19 частини першої статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визнаються доходи і видатки місцевого бюджету, які утворюються і використовуються виключно для реалізації програм соціально-економічного розвитку та зміцнення матеріально-фінансової бази.

Обґрунтовуючи наявність правових підстав для звернення з даним позовом до суду, прокурор у позовній заяві зазначив, що Київська міська рада при прийнятті оспорюваного рішення внаслідок допущених порушень розпорядилась земельною ділянкою поза конкурентними засадами, а відтак діяла всупереч інтересам територіальної громади міста та, відповідно, і держави. Необхідність захисту інтересів держави у даній справі зумовлена прийняттям органом місцевого самоврядування незаконного рішення щодо розпорядження землею.

Так, відповідно до ст. 135 Земельного кодексу України земельні торги проводяться у формі аукціону, за результатами проведення якого укладається договір купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки з учасником (переможцем) земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за земельну ділянку, що продається, або найвищу плату за користування нею, зафіксовану в ході проведення земельних торгів.

Таким чином, оскаржуваним рішенням щодо передачі ТОВ «ОСКА 1» земельної ділянки для експлуатації та обслуговування автостоянки на вул. Оноре де Бальзака, 16-24 у Деснянському районі міста Києва без проведення торгів та укладеним на його виконання договором порушено інтереси держави щодо охорони земельних ресурсів, їх раціонального та ефективного використання з максимально вигідним економічним результатом, що утруднює належне виконання державою своїх соціально- економічних функцій.

Суд зазначає, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяви самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений держави здійснювати відповідні функції у спірних правовідносин. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема, щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносин.

Якщо підстави для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачено абзацами 3-м і 4-м частини четвертої статті 23-ї закону застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави здійснює або не належним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження такого захисту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц.

У даному випадку відсутній орган, який мав би здійснювати захист порушених інтересів держави, а органи Держгеокадастру законодавством не наділені правом на звернення до суду з позовами про скасування рішень органу місцевого самоврядування.

Так, органам Держгеокадастру згідно з Положенням про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15, надано виключні повноваження з державного нагляду у сфері земельних відносин.

Як убачається із матеріалів справи, спірна земельна ділянка є комунальною власністю, цільове призначення - для експлуатації та обслуговування автостоянки.

Спірна земельна ділянка не є земельною ділянкою сільськогосподарського призначення та не належить до агропромислового комплексу, тому Держгеокадастр у даному випадку не наділений повноваженнями розпорядника з усіма повноваженнями власника на захист права власності, а надані законом функції державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства не наділяють Держгекадастр правом звернення до суду з позовними вимогами, заявленими у цій справі.

Таким чином, Держгеокадастр, здійснюючи функції щодо нагляду за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, не наділений правом на звернення до суду з позовами про скасування рішень органу місцевого самоврядування.

Аналогічну позицію викладено у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 910/7813/18.

Таким чином, у даному спорі відсутній орган, який мав би здійснювати захист порушених інтересів держави, а спір належить до передбачених законом (ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру») випадків, коли прокурор може звертатися до суду як позивач.

Враховуючи викладені прокурором у позовній заяві обставини та беручи до уваги характер спірних правовідносин, предмет та підстави позову, суд дійшов висновку, що Першим заступником прокурора міста Києва обґрунтовано та з дотриманням вимог ст. 53 Господарського процесуального кодексу України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» подано позовну заяву в інтересах держави до Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Оска 1" про визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Положеннями ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування;

Згідно з ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною 1 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду (ч. 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно з положеннями ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Частиною 2 ст. 83 Земельного кодексу України встановлено, що у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Стаття 14 Конституції України закріплює, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (ст. 317 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

За приписами п.п. а), б), в) ч. 1 ст. 9 Земельного кодексу України до повноважень Київської міської ради у галузі земельних відносин на її території належить: розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу тощо.

За змістом ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до вказаного Кодексу, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу та здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

З огляду на зазначені вище норми, право розпорядження земельними ділянками комунальної власності в межах території м. Києва належить до повноважень Київської міської ради.

Згідно з положеннями ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" також встановлено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

За приписами ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію (ч. 5 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Статтею 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Чинним законодавством визначено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них підлягають продажу на конкурентних засадах (ч. 2 ст. 124, ч. 1 ст. 134 Земельного кодексу України).

Виключення з цього правила чітко визначені у вичерпному переліку, який закріплено законодавцем у ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України.

Так, Київською міською радою прийнято рішення № 386/7959 про передачу ТОВ «Оска 1» в оренду на 15 років земельної ділянки площею 1,5012 га по вул. Оноре де Бальзака, 16-24 у Деснянському районі міста Києва для експлуатації та обслуговування автостоянки, у зв`язку з переходом до ТОВ «Оска 1» права власності на нерухоме майно.

Як вбачається з матерів справи, на час прийняття оспорюваного рішення Київської міської ради на спірній земельній ділянці по вул. Оноре де Бальзака, 16-24 у Деснянському районі міста Києва були розташовані об`єкти нерухомості загальною площею 250,5 кв.м, а саме: будинок охорони (літ. «А») площею 150,6 кв.м, підсобне приміщення (літ. «Б») площею 74,4 кв.м та будинок охорони (літ. «В») площею 25,5 кв.м, які на підставі свідоцтва про право власності від 07.04.2014 належать ТОВ «Оска 1».

Судом встановлено, що оспорюваним рішенням Київської міської ради передано Товариству з обмеженою відповідальністю «Оска 1» в оренду земельну ділянку без проведення конкурсу не для експлуатації та обслуговування наявного на ній майна, а для експлуатації та обслуговування автостоянки (спеціального відкритого майданчика, призначеного для тимчасового чи постійного зберігання транспортних засобів), про що саме і зазначено в оспорюваному рішенні Київської міської ради.

Згідно з абз. 9 ст. 1 Закону України «Про автомобільні дороги» об`єкти дорожнього сервісу - спеціально облаштовані місця для зупинки маршрутних транспортних засобів, майданчики для стоянки транспортних засобів, майданчики відпочинку, видові майданчики, автозаправні станції, пункти технічного обслуговування, мотелі, готелі, кемпінги, торговельні пункти (у тому числі малі архітектурні форми), автозаправні комплекси, складські комплекси, пункти медичної та технічно-евакуаційної допомоги, пункти миття транспортних засобів, пункти приймання їжі та питної води, автопавільйони, а також інші об`єкти, на яких здійснюється обслуговування учасників дорожнього руху та які розміщуються на землях дорожнього господарства або потребують їх використання для заїзду та виїзду на автомобільну дорогу.

Предметом доказування у будь-якій господарській справі є лише ті факти, які мають матеріально-правове значення, тобто факти без з`ясування яких не можна вірно вирішити справу по суті.

Таким чином, предмет доказування - це коло фактів матеріально-правового значення, які підлягають встановленню для вирішення господарської справи по суті.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236-238, 282 ГПК України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову.

Для повного і всебічного розгляду справи важливим є встановлення та аналіз сукупного зв`язку зазначених вище обставин, а їх відсутність не дає змогу розглянути спір у відповідності до вимог законодавства та встановити наявність підстав для задоволення чи відмови у задоволенні позовних вимог.

Суд зауважує, що саме надання відповіді на те, чи належать об`єкти, які розташовані на спірній земельній ділянці, до об`єктів дорожнього сервісу чи ні, надасть змогу як оцінити, яким саме чином мають застосовуватися приписи статті 134 ЗК України, так і погодитися або спростувати доводи прокурора, якими аргументована позовна заява.

Зазначена вказівка міститься в постанові Верховного Суду від 09.09.2021 у даній справі.

Дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши учасників судового процесу, суд дійшов висновку про те, що об`єкти, розташовані на спірній земельній ділянці, є об`єктами дорожнього сервісу, виходячи з наступного.

В матеріалах справи наявний акт від 18.06.2020 з фотофіксацією, з якого вбачається, що земельна ділянка площею 1.5012 га з кадастровим номером 8000000000:62:701:0028 по вул. Оноре де Бальзака, 16-24 у Деснянському районі міста Києва відноситься до об`єктів дорожнього сервісу, які визначені ст. 1 Закону України «Про автомобільні дороги», та використовується для розміщення автостоянки.

Зокрема, відповідно до зазначеного акту обстеження, земельна ділянка огороджена парканом, на ній розміщена відкрита автостоянка, три будівлі, власником яких є ТОВ «ОСКА 1», тимчасові споруди автомийки та вбиральні.

Отже, зазначені об`єкти належать до об`єктів дорожнього сервісу, оскільки вони прямо зазначені у переліку таких об`єктів, наведених у ч. 9 ст. 1 Закону України «Про автомобільні дороги», зокрема: майданчики для стоянки транспортних засобів, пункти миття транспортних засобів, інші об`єкти, на яких здійснюється обслуговування учасників дорожнього руху.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» земельна ділянка на вул. Оноре де Бальзака, 16-24, до надання її в оренду ТОВ «Оска 1», була включена до переліку пакувальних майданчиків та закріплена за комунальним підприємством «Київтраспарксервіс».

Саме на підставі укладеного між ТОВ «Оска 1» та КП «Київтраспарксервіс» договору про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування від 07.12.2011 відповідач-2 використовував спірну земельну ділянку під розміщення паркувального майданчика.

Суд зазначає, що вказаний факт встановлено судовим рішенням у справі № 910/18629/13 за позовом прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ТОВ «Оска 1» про звільнення та повернення земельної ділянки, яким ТОВ «Оска 1» зобов`язано звільнити земельну ділянку площею 0,63 га на вул. Оноре де Бальзака, 16-18 у Деснянському районі міста Києва (яка є складовою частиною спірної земельної ділянки), що використовувалась під розміщення автостоянки, повернути її Київській міській раді та привести у придатний для використання стан.

Частиною 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018р. по справі №910/9823/17.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

У статті 1 Конституції України закріплено, що Україна є правовою державою.

Як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).

Обов`язок держави у забезпеченні права кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов`язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11.09.1997 (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, указав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини договірних Сторін.

Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Христов проти України", no. 24465/04, від 19.02.2009, "Пономарьов проти України", no. 3236/03, від 03.04.2008).

Згідно з наявною в матеріалах справи пояснювальною запискою №ПЗ-30641 від 20.04.2018 до проекту рішення Київської міської ради у відомостях про земельну ділянку (кадастровий 8000000000:62:701:0028) зазначено, що вид використання даної земельної - ділянки для експлуатації та обслуговування автостоянки.

Таким чином, докази того, чи є спірна земельна ділянка, яка передана ТОВ "Оска 1" рішенням КМР № 386/7959 від 12.12.2019 об`єктом дорожнього сервісу, про особливості продажу якого або права на нього і зауважено в частині 2 статті 134 ЗК України, мають преюдиціальне значення і не потребують повторного доказування.

Крім того, судом встановлено, що площа земельної ділянки (1,5012 га), яка надана товариству в оренду у зв`язку з переходом права власності на нерухоме майно загальною площею 250,5 кв.м, більш ніж у 60 разів перевищує площу вказаного нерухомого майна та складає лише 1,7 % від площі спірної земельної ділянки.

Сукупний аналіз норм законодавства (ст.ст. 116, 120, 124, 134 Земельного кодексу України) свідчить про те, що у разі набуття права власності на нерухоме майно, особа набуває право на земельну ділянку, на якій розташоване вказане майно, і саме така земельна ділянка може бути надана їй у власність чи передана у користування без проведення земельних торгів. Водночас, право на вільну від забудови земельну ділянку може набуватися лише за результатами проведення земельних торгів.

Тим самим законодавством встановлено баланс між приватними інтересами особи, у власності якої перебуває нерухоме майно, на отримання земельної ділянки, на якій це майно розташоване, та суспільним інтересом, який полягає у відчуженні за конкурсною процедурою права на земельну ділянку, на якій відсутнє майно, що належало б громадянину чи юридичній особі.

За таких обставин, з метою раціонального використання землі комунальної власності та для надання її власнику нерухомого майна поза конкурсною процедурою, необхідно встановити наявність нерухомості на земельній ділянці, її площу та площу, яка дійсно необхідна для її експлуатації.

Водночас, жодних обґрунтувань надання товариству земельної ділянки саме такої площі (1,5012 га) документація із землеустрою не містить.

З`ясування дійсного розміру земельної ділянки, яка має бути відведена власнику майна, на основі державних будівельних норм і санітарних норм та правил є обов`язковим.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 01.07.2020 у справі № 910/9028/19.

Вищевказані норми ч.2 ст.134 Земельного кодексу у відповідній редакції передбачали, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, проте, не передбачали такого виключення для земельних ділянок під звичайне будівництво житлових будинків.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що в силу наведених ч.2 ст.124, ч.1 ст.134 та ч.ч.1,2 ст.135 Земельного кодексу в редакції, чинній станом як на 22.02.2013, так і на 23.10.2013, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) під звичайне будівництво житлових будинків підлягали виключно продажу на земельних торгах.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 01.07.2020 у справі № 910/9028/19.

Враховуючи викладене, матеріалами справи підтверджуються, що земельну ділянку площею 1,5012 га по вул. Оноре де Бальзака, 16-24 у Деснянському районі міста Києва» надано для експлуатації та обслуговування об`єкту дорожнього сервісу - автостоянки ТОВ «Оска 1» без проведення земельного аукціону, в той час як ч. 2 ст. ст. 134 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди для експлуатації та обслуговування автостоянки набувається суб`єктами господарювання на земельних торгах.

Статтею 120 Земельного кодексу України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення (частина 1). Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина 2).

Відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) (частина 1). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків та об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації) (частина 2).

Якщо попередній власник житлового будинку (будівлі, споруди) користувався земельною ділянкою, на якій розміщено відповідне нерухоме майно на підставі договору оренди, новий власник може вимагати переоформлення права користування земельною ділянкою на своє ім`я в установленому законом порядку, в тому числі з додержанням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень» і ст. 125 Земельного кодексу України, яка пов`язує виникнення права на земельну ділянку з моментом державної реєстрації відповідного права.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення Київської міської ради від 12.12.2019 про передачу земельної ділянки в оренду ТОВ «Оска 1» було прийнято на підставі ст. 120 Земельного кодексу України (у зв`язку з переходом права власності на нерухоме майно).

Відповідно до матеріалів документації із землеустрою та рішення Київської міської ради від 12.12.2019 № 386/7959 спірна земельна ділянка відведена Товариству з обмеженою відповідальністю «Оска 1» за рахунок земель комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Судом встановлено, що на час прийняття оскаржуваного рішення Київської міської ради право користування земельною ділянкою площею 1,5012 га за будь-якими фізичними чи юридичними особами (попередніми власниками нерухомого майна) в установленому законом порядку зареєстровано не було.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру спірна земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:62:701:0028 по вул. Оноре де Бальзака, 16-24 у Деснянському районі міста Києва, як об`єкт цивільних прав, зареєстрована 20.02.2018, тобто вже після набуття товариством права власності на нерухоме майно (07.04.2014).

Земельна ділянка, яка відводиться за рахунок земель, не наданих у власність чи користування, не відноситься до земель, які згідно з приписами ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України не підлягають передачі в оренду на конкурентних засадах, не може передаватись в оренду інакше, як із земельного аукціону.

Такі вимоги встановлені законодавцем (ст.ст. 124, 134, 135 Земельного кодексу України), а відтак є обов`язковими.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 01.07.2020 у справі № 910/9028/19.

З огляду на викладене, оскільки земельна ділянка площею 1,5012 га була сформована лише у 2018 році та право користування нею раніше не було оформлено, тому у подальшому не могло виникнути переходу такого права (визначеного приписами ст. 120 Земельного кодексу України і ст. 377 Цивільного кодексу України) до ТОВ «Оска 1».

Доказів протилежного матеріали справи не містять та відповідачами до суду не надано.

Таким чином, суд вважає, що прокурором обґрунтовано підстави звернення до суду з даним позовом.

Щодо позовної вимоги прокурора про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 1,5012 га на вул. Оноре де Бальзака, 16-24 у Деснянському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0028), укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Оска 1», який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. та зареєстрований в реєстрі 27.02.2020 за №229, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Так, в силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору (його частини), позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Під час вирішення даної справи суд виходить з того, що договори можуть бути визнані недійсними лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в справі про визнання договорів недійсними суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання їх недійсними і настання певних юридичних наслідків.

Разом з тим, суд зазначає, що вимога позивача щодо визнання недійсним спірного договору є похідною від вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради №386/7959 від 12.12.2019.

Враховуючи наявність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради №386/7959 від 12.12.2019 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Оска 1» земельної ділянки площею 1,5012 га для експлуатації та обслуговування автостоянки на вул. Оноре де Бальзака, 16-24 у Деснянському районі міста Києва», вимога прокурора про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 1,5012 га на вул. Оноре де Бальзака, 16-24 у Деснянському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0028), укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Оска 1», який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. та зареєстрований в реєстрі 27.02.2020 за №229., також підлягає задоволенню.

Отже, підсумовуючи викладене вище, вимоги прокурора визнаються судом повністю обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідачів.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

Керуючись ст. 86, 129, 233, 236-240, 250-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради №386/7959 від 12.12.2019 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Оска 1» земельної ділянки площею 1,5012 га для експлуатації та обслуговування автостоянки на вул. Оноре де Бальзака, 16-24 у Деснянському районі міста Києва».

3. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 1,5012 га на вул. Оноре де Бальзака, 16-24 у Деснянському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0028), укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Оска 1», який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. та зареєстрований в реєстрі 27.02.2020 за №229.

4. Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик,36, код ЄДРПОУ 22883141) на користь Київської міської прокуратури (03150, м. Київ, вулиця Предславинська, 45/9, код ЄДРПОУ 02910019) витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Оска 1" (02225, м. Київ, вул. Оноре де Бальзака, буд. 16-24, код ЄДРПОУ 32105724) на користь Київської міської прокуратури (03150, м. Київ, вулиця Предславинська, 45/9, код ЄДРПОУ 02910019) витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп.

6. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 13.07.2022

Суддя І.О. Андреїшина