Постанова

від 11.07.2022 по справі 368/405/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 липня 2022 року

місто Київ

справа № 368/405/19

провадження № 61-10374св21

Верховний Суд, який діє у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Кагарлицької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Ржищівське лісове господарство»,

відповідачі: Кагарлицька районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , Обслуговуючий кооператив «Садове товариство «Янус»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на постанову Київського апеляційного суду від 17 травня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Голуб С. А., Ігнатченко Н. В., Таргоній Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

Заступник керівника Київської місцевої прокуратури у квітні 2019 року звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Кагарлицької районної державної адміністрації Київської області (далі - Кагарлицька РДА) від 25 червня 2007 року № 386 «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки»;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, площею 15 га, від 25 червня 2007 року, укладений між Кагарлицькою РДА та Обслуговуючим кооперативом «Садове товариство «Янус» (далі - ОК «СТ «Янус»);

- визнати незаконними та скасувати розпорядження Кагарлицької РДАвід 14 грудня 2007 року № 821 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки» в частині відведення земельних ділянок для ведення садівництва з кадастровими номерами 3222282800:04:304:0007, 3222282800:04:304:0009, 3222282800:04:304:0010, 3222282800:04:304:0012, 3222282800:04:304:0023, 3222282800:04:304:0030, 3222282800:04:304:0032, 3222282800:04:304:0022, 3222282800:04:304:0013, 3222282800:04:304:0021, 3222282800:04:304:0014, 3222282800:04:304:0008, 3222282800:04:304:0028, 3222282800:04:304:0029, 3222282800:04:304:0011, 3222282800:04:304:0031, площею по 0, 1200 га кожна;

- визнати недійсними державні акти на право власності на ці земельні ділянки;

- витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Державного підприємства «Ржищівське лісове господарство» (далі - ДП «Ржищівське лісове господарство») 16 зазначених земельних ділянок, які розташовані на території Гребенівської сільської ради Кагарлицького району Київської області.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що спірні ділянки перебувають у постійному користуванні ДП «Ржищівське лісове господарство» та відносяться до земель лісогосподарського призначення, що підтверджується проєктом організації і розвитку лісового господарства ДП «Ржищівське лісове господарство» 2005 року, який затверджений протоколом другої лісовпорядної наради від 14 квітня 2005 року та погоджений Державним управлінням екології та природних ресурсів Київської області та Київським обласним управлінням лісового господарства в Київській області.

Згідно з листами Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 23 жовтня 2018 року № 04-48/2334, ДП «Ржищівське лісове господарство» від 24 жовтня 2018 року № 01-262, Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» (далі - ВО «Укрдержліспроект») від 13 листопада 2018 року № 544 та картографічними матеріалами, наданими ВО «Укрдержліспроект», спірні земельні ділянки накладаються на землі лісогосподарського призначення, а саме на квартал 4 Ржищівського лісництва ДП «Ржищівське лісове господарство».

Відповідно до частини дев`ятої статті 149 Земельного кодексу України

(далі - ЗК України) передача у власність та надання у постійне землекористування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок, загальною площею 1, 92 га, відносилися до виключної компетенції Кабінету Міністрів України, втім такого розпорядчого акта Кабінет Міністрів України не приймав.

Погодження на передачу, припинення, вилучення, зміну цільового призначення спірних земельних ділянок Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства та ДП «Ржищівське лісове господарство» також не надавали, а проєкт із землеустрою щодо відведення у власність 84 громадянам, у тому числі відповідачам, земельних ділянок, площею по 0, 1200 га кожному, для ведення садівництва, не містить висновку органу лісового господарства.

Прокурор також зазначав, що позовна давність на звернення до суду з позовом пропущена з поважних причин, оскільки про зазначені порушення вимог ЗК України та Лісового кодексу України (далі - ЛК України) раніше не було відомо Київському обласному та по м. Києву управлінню лісового та мисливського господарства та ДП «Ржищівське лісове господарство», а Кагарлицькій місцевій прокуратурі стало відомо у 2018 році за результатами опрацювання даних, отриманих з ВО «Укрдержліспроект». У зв`язку з цим прокурор просив визнати поважними причини пропуску ним позовної давності та поновити цей строк.

Стислий виклад заперечень інших учасників справи

ОК «СТ «Янус» та ОСОБА_1 заперечували проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами. Також просили застосувати правила позовної давності.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 31 серпня 2020 року Кагарлицький районний суд Київської області позов задовольнив.

Визнав незаконним та скасував розпорядження Кагарлицької районної державної адміністрації від 25 червня 2007 року № 386 «Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки».

Визнав недійсним договір оренди земельної ділянки, площею 15 га, укладений 25 червня 2007 року між Кагарлицькою РДА та ОК «СТ «Янус», зареєстрований у Книзі записів реєстрації договорів оренди за № 040703100003.

Визнав незаконним та скасував розпорядження Кагарлицької РДА від 14 грудня 2007 року № 821 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки», яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки 84-м громадянам, засновникам та членам ОК «СТ «Янус», в частині відведення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_17 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 земельних ділянок для ведення садівництва з такими кадастровими номерами: 3222282800:04:304:0007, 3222282800:04:304:0009, 3222282800:04:304:0010, 3222282800:04:304:0012, 3222282800:04:304:0023, 3222282800:04:304:0030, 3222282800:04:304:0032, 3222282800:04:304:0022, 3222282800:04:304:0013, 3222282800:04:304:0021, 3222282800:04:304:0014, 3222282800:04:304:0008, 3222282800:04:304:0028, 3222282800:04:304:0029, 3222282800:04:304:0011, 3222282800:04:304:0031, площею по 0, 1200 га кожна.

Визнав недійсними державні акти на право власності, видані ОСОБА_1 від 05 лютого 2009 року, серії ЯЖ № 911113, на земельну ділянку, площею 0, 1200 га, з кадастровим номером 3222282800:04:304:0030; від 05 лютого 2009 року, серії ЯЖ № 911114, на земельну ділянку, площею 0, 1200 га, з кадастровим номером 3222282800:04:304:0031; від 05 лютого 2009 року, серії ЯЖ № 911115, на земельну ділянку, площею 0, 1200 га, з кадастровим номером 3222282800:04:304:0032; від 18 травня 2009 року, серії КВ № 001254, на земельну ділянку, площею 0, 1200 га, з кадастровим номером 3222282800:04:304:0007; від 07 лютого 2009 року, серії ЯЖ № 911150, на земельну ділянку, площею 0, 1200 га, з кадастровим номером 3222282800:04:304:0010; від 07 лютого 2009 року, серії ЯЖ № 911135, на земельну ділянку, площею 0, 1200 га, з кадастровим номером 3222282800:04:304:0013; від 07 лютого 2009 року, серії ЯЖ № 911043, на земельну ділянку, площею 0, 1200 га, з кадастровим номером 3222282800:04:304:0022; від 07 лютого 2009 року, серії ЯЖ № 911137, на земельну ділянку, площею 0, 1200 га, з кадастровим номером 3222282800:04:304:0014; від 05 лютого 2009 року, серії ЯЖ № 911135, на земельну ділянку, площею 0, 1200 га, з кадастровим номером 3222282800:04:304:0012; від 05 лютого 2009 року, серії ЯЖ № 911134, на земельну ділянку, площею 0, 1200 га, з кадастровим номером 3222282800:04:304:0011; від 05 лютого 2009 року, серії ЯЖ № 911042, на земельну ділянку, площею 0, 1200 га, з кадастровим номером 3222282800:04:304:0021; від 05 лютого 2009 року, серії ЯЖ № 911112, на земельну ділянку, площею 0, 1200 га, з кадастровим номером 3222282800:04:304:0029; від 05 лютого 2009 року, серії ЯЖ № 911111, на земельну ділянку, площею 0, 1200 га, з кадастровим номером 3222282800:04:304:0028; від 05 лютого 2009 року, серії ЯЖ № 911044, на земельну ділянку, площею 0, 1200 га, з кадастровим номером 3222282800:04:304:0023; від 07 лютого 2009 року, серії ЯЖ № 911149, на земельну ділянку, площею 0, 1200 га, з кадастровим номером 3222282800:04:304:0009; від 07 лютого 2009 року, серії ЯЖ № 911148, на земельну ділянку, площею 0, 1200 га з кадастровим номером 3222282800:04:304:0008.

Витребував на користь держави в особі ДП «Ржищівське лісовегосподарство» із незаконного володіння ОСОБА_1 земельні ділянки лісогосподарського призначення, площею по 0, 1200 га кожна з кадастровими номерами 3222282800:04:304:0030; 3222282800:04:304:0031; 3222282800:04:304:0032; 3222282800:04:304:0007; 3222282800:04:304:0010; 3222282800:04:304:0013;3222282800:04:304:0022; 3222282800:04:304:0014; 3222282800:04:304:0012; 3222282800:04:304:0011; 3222282800:04:304:0021; 3222282800:04:304:0029; 3222282800:04:304:0028; 3222282800:04:304:0023; 3222282800:04:304:0009; 3222282800:04:304:0008, які розташовані на території Гребенівської сільської ради Кагарлицького району Київської області.

Здійснив розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що спірні земельні ділянки відносяться до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовуються для ведення лісового господарства в порядку, визначеному ЛК України, що підтверджується проєктом організації і розвитку лісового господарства ДП «Ржищівське лісове господарство» 2005 року. Передача спірних земельних ділянок у власність ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_17 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 здійснена без попереднього припинення прав постійного користувача ДП «Ржищівське лісове господарство» всупереч правилам частини п`ятої статті 116, частини другої статті 149 ЗК України. Також суд першої інстанції врахував, що Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства погодження на зміну цільового призначення спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення не надавалися, а проєкт із землеустрою щодо відведення у власність 84 громадянам, у тому числі зазначеним відповідачам, земельних ділянок, площею по 0, 1200 га кожна, для ведення садівництва не містить висновку органу лісового господарства.

Вирішуючи питання щодо позовної давності, суд першої інстанції виходив із того, що про порушення вимог ЗК України та ЛК України раніше не було відомо Київському обласному та по м. Києву управлінню лісового та мисливського господарства та ДП «Ржищівське лісове господарство», а Кагарлицькій місцевій прокуратурі стало відомо у 2018 році за результатами опрацювання даних, отриманих з ВО «Укрдержліспроект», тому позовна давність пропущена з поважних причин.

Постановою від 17 травня 2021 року Київський апеляційний суд скасував рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 31 серпня 2020 року, ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.

Ухвалюючи цю постанову, суд апеляційної інстанції навів такі аргументи. Задоволення позовних вимог про визнання незаконними та скасування розпоряджень Кагарлицької РДА від 25 червня 2007 року та від 14 грудня 2007 року, визнаннянедійсним договору оренди від 25 червня 2007 року та визнання недійсними державних актів на право власності не приводить до відновлення порушеного права власності держави на спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення, а тому такий спосіб захисту порушених прав не є ефективним. Ефективному способу захисту порушеного права відповідає вимога про витребування спірних земельних ділянок, проте вона не підлягає задоволенню, оскільки пропущена позовна давність.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Заступник керівника Київської обласної прокуратури 22 червня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 17 травня 2021 року, рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 31 серпня 2020 року залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заступник керівника Київської обласної прокуратури, наполягаючи на тому, оскаржуване судове рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення визначив, що:

- рішення суду апеляційної інстанції не відповідає правовим висновкам, викладеним, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2020 року у справі № 916/2828/18, від 15 липня 2020 року у справі № 369/9900/16 (провадження № 61-115св17), щодо застосування позовної давності, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18), щодо підстав для витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння, та від 23 жовтня 2019 року у справі № 488/402/16-ц (провадження № 14-564цс19), щодо обрання ефективних способів захисту.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_1 у жовтні 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратуризалишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 14 вересня 2021 року Верховний Суд поновив заступнику керівника Київської обласної прокуратуристрок на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 17 травня 2021 року та відкрив касаційне провадження у справі.

За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що розпорядженням Кагарлицької районної державної адміністрації Київської області

(далі - Кагарлицька РДА) від 25 червня 2007 року № 386 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОК «СТ «Янус» у довгострокову оренду для садівництва в адміністративних межах Гребенівської сільської ради та передано ОК «СТ «Янус» земельну ділянку, площею 15 га, для ведення садівництва терміном на 49 років.

На підставі цього розпорядження 25 червня 2007 року Кагарлицька РДА та ОК «СТ «Янус» уклали договір оренди земельної ділянки, площею 15 га, зареєстровано у Книзі записів реєстрації договорів оренди за № 040703100003.

Розпорядженням Кагарлицької РДА від 14 грудня 2007 року № 821 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки для ведення садівництва, загальною площею 10, 0800 га, (по 0,1200 га кожному)

84-м громадянам, засновникам та членам ОК «СТ «Янус», у тому числі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_17 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , на території Гребенівської сільської ради Кагарлицького району Київської області за межами населеного пункту.

На підставі цього розпорядження видано державні акти, зокрема зазначеним особам, на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222282800:04:304:0007, 3222282800:04:304:0009, 3222282800:04:304:0010, 3222282800:04:304:0012, 3222282800:04:304:0023, 3222282800:04:304:0030, 3222282800:04:304:0032, 3222282800:04:304:0022, 3222282800:04:304:0013, 3222282800:04:304:0021, 3222282800:04:304:0014, 3222282800:04:304:0008, 3222282800:04:304:0028, 3222282800:04:304:0029, 3222282800:04:304:0011, 3222282800:04:304:0031.

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_17 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 відчужили спірні земельні ділянки за договорами купівлі-продажу на користь ОСОБА_1 , якому в подальшому видано оспорювані державні акти на ці земельні ділянки.

Згідно з листами Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 23 жовтня 2018 року № 04-48/2334, ДП «Ржищівське лісове господарство» від 24 жовтня 2018 року № 01-262, ВО «Укрдержліспроект» від 13 листопада 2018 року № 544 та картографічними матеріалами, наданими ВО «Укрдержліспроект», спірні земельні ділянки накладаються на землі лісогосподарського призначення: на квартал 4 Ржищівського лісництва ДП «Ржищівське лісове господарство».

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі щодо ефективного способу захисту порушених прав

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17

(провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Так, для витребування нерухомого майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16

(провадження № 14-208цс18)). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не привело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19)).

Визнання недійсним державного акта також не є потрібним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та її витребування з чужого володіння, а тому в задоволенні цієї позовної вимоги варто відмовити (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) зроблено висновок про те, що обрання позивачем неналежного (неефективного та/або неправомірного) способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов переконання, що спірні земельні ділянки належать до складу земель державної власності лісогосподарського призначення, проте з державної власності без згоди землекористувача ДП «Ржищівське лісове господарство», з порушенням порядку вилучення та зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення, ці земельні ділянки незаконно вибули шляхом прийняття оскаржуваних розпоряджень Кагарлицької РДА, укладення договору оренди, видачі оспорюваних державних актів на право власності на спірні земельні ділянки.

Судові рішення в частині наведених висновків в касаційному порядку не оскаржуються та не переглядаються.

Суд апеляційної інстанції зробив висновок про те, що визнання незаконними та скасування розпоряджень Кагарлицької РДА від 25 червня 2007 року та від 14 грудня 2007 року, визнання недійсним договору оренди від 25 червня 2007 року та визнання недійсними державних актів на право власності не приводить до відновлення порушеного права держави на спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення, а тому такі способи захисту порушених прав не є ефективними.

Заступник керівника Київської обласної прокуратурив касаційній скарзі посилається на те, що такі висновки апеляційного суду не враховують правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 488/402/16-ц (провадження № 14-564цс19).

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 488/402/16-ц (провадження № 14-564цс19) зроблено такі висновки: «Необхідною передумовою виникнення права приватної власності на земельну ділянку державної чи комунальної власності має бути рішення про передання у приватну власність цієї ділянки, прийняте відповідним органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, які діють від імені власника. Відсутність такого рішення держави в особі обласної державної адміністрації як уповноваженого органу означає, що відчуження земельної ділянки відбулось поза волею власника, отже, висновки судів у цій справі про визнання незаконними і скасування окремих пунктів оскаржених рішень міської ради як таких, що суперечать актам законодавства та порушують право власності держави на земельну ділянку, є правильними. […] Підставою набуття права приватної власності на земельну ділянку із земель державної чи комунальної власності, є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку».

Водночас Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 488/402/16-ц (провадження № 14-564цс19) погодилася з рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою суду апеляційної інстанції, про визнання незаконними та скасування певних пунктів рішень міської ради, визнання недійсним державного акта.

Велика Палата Верховного Суду розглянула справу в межах доводів та вимог касаційної скарги, в якій не було доводів про застосування судами попередніх інстанцій неефективного способу захисту порушених прав, не робила власного висновку щодо використання ефективних способів захисту та застосування відповідних норм права, які регулюють це питання.

Отже, постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 488/402/16-ц (провадження № 14-564цс19) та висновки, викладені у ній, не є релевантними до спірних правовідносин.

Також у касаційній скарзі прокурор посилається на невраховування судом апеляційної інстанції висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 03 березня 2021 року у справі № 564/110/18, про ефективність такого способу захисту порушених прав, як скасування розпоряджень районної державної адміністрації, оскільки оспорювані розпорядження є первинними підставами вибуття земельних ділянок із володіння власника.

Потрібно зазначити, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутня інформація про розгляд Верховним Судом справи № 564/110/18; інші ідентифікуючі ознаки та відомості про зазначене рішення і відповідну правову позицію прокурор не навів.

Інших підстав, передбачених в частині другій статті 389 ЦПК України, для касаційного оскарження постанови апеляційного суду в частині висновків про неефективність способів захисту порушених прав прокурор в касаційній скарзі не зазначив.

Отже, доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження в частині оскарження постанови апеляційного суду щодо висновків про неефективність таких способів захисту, як визнання незаконними розпоряджень, визнання недійсними договору оренди та державних актів не підтвердилися.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі щодо обрахування позовної давності

Установлено, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачі ОСОБА_1 та ОК «СТ «Янус» заявили про застосування наслідків спливу позовної давності.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позовної вимоги як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках:

1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (пункти 46, 48, 65, 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18), пункт 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року в справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19) зроблено висновок про те, що закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням. Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

Верховний Суд наголошує на тому, що дотримання строку звернення до суду є однією з умов реалізації права на позов і пов`язано з реалізацією права на справедливий судовий розгляд. Інститут позовної давності запобігає виникненню стану невизначеності у правових відносинах. Правова визначеність є універсальною правовою категорією, дія якої поширюється на такі важливі сфери правовідносин між державою та особою, як реалізація і забезпечення прав і свобод людини і громадянина, встановлення юридичної відповідальності, підстав та порядку притягнення до такої відповідальності, неприпустимість дій і бездіяльності органів влади, спрямованих на необґрунтоване обмеження прав і свобод людини.

Позовна давність забезпечує юридичну визначеність правовідносин сторін та остаточність рішень, запобігаючи порушенню прав відповідача. Питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявність обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача причин унеможливлювали або істотно утруднювали подання позову, вирішуються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем держав-учасниць і має на меті гарантувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що відбулися у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, рішення ЄСПЛ від 29 січня 2013 року).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про витребування спірних земельних ділянок, суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки позов поданий на захист права користування земельною ділянкою, початок перебігу позовної давності потрібно відліковувати від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права, і саме на позивача покладається обов`язок довести те, що він не знав і не міг знати про порушене його право.

Суд апеляційної інстанції врахував, що прокурор наполягав на тому, що про порушення прав держави позивачі не знали, а прокурор дізнався лише у 2018 році за результатами опрацювання даних, отриманих з ВО «Укрдержліспроект». Водночас, як встановив апеляційний суд, у 2015 році ВО «Укрдержліспроект» був розроблений проєкт організації та розвитку лісового господарства ДП «Ржищівське лісове господарство».

Відповідно до статті 48 ЛК України у матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проєкту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування. Проєкт організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування. У проєкті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону. Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Згідно зі статтею 183 ЗК України завданням землеустрою є встановлення на місцевості меж адміністративно-територіальних одиниць, територій з особливим природоохоронним, рекреаційним і заповідним режимами, меж земельних ділянок власників і землекористувачів. Землеустрій передбачає складання проєктів відведення земельних ділянок та встановлення в натурі меж земельних ділянок (стаття 184 ЗК України).

Врахувавши наведені положення ЗК України та ЛК України, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що під час складання проєкту організації та розвитку лісового господарства ДП «Ржищівське лісове господарство» проєктна організація та позивачі були ознайомлені з відповідними межами земельних ділянок у державному кадастрі та були обізнані про належність на праві власності відповідачу ОСОБА_1 спірних земельних ділянок.

Визначаючи початок перебігу позовної давності для витребування земельних ділянок у ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив з того, проєкт організації та розвитку лісового господарства ДП «Ржищівське лісове господарство» був розроблений у 2015 році, однак у ньому не зазначено точної дати його виготовлення, тому суд визнав початком перебігу позовної давності останній день 2015 року, а саме 31 грудня.

Установивши фактичні обставини справи та надавши оцінку доказам, поданим учасниками справи, апеляційний суд зробив висновок про те, що перебіг позовної давності розпочався 31 грудня 2015 року та закінчився 31 грудня 2018 року, проте з позовом прокурор звернувся до суду в квітні 2019 року, тобто з пропуском позовної давності.

Доводи касаційної скарги прокурора зводяться до вимоги здійснити переоцінку доказів, тоді як Верховний Суд є судом права, а не факту. Встановлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій як судів факту, в той час, як до повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами попередніх інстанцій норм права.

Водночас згідно з матеріалами справи, зокрема листом Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 19 лютого 2020 року № 04-28/381, врахувавши довідку ДП «Ржищівське лісове господарство» від 19 лютого 2007 року № 01-29, погодження Кагарлицького районного відділу земельних ресурсів від 05 лютого 2006 року № 36, висновок Кагарлицького районного відділу земельних ресурсів від 06 березня 2007 року № 87, це Управління листом від 14 червня 2007 року № 01-04/1218 погодило проєкт відведення земельної ділянки, площею 15, 00 га, за рахунок земель запасу Кагарлицької районної ради під розміщення ОК «СТ «Янус»

(т. 3, а.с. 232).

Зазначене свідчить про обізнаність держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства та ДП «Ржищівське лісове господарство» про порушення прав на землі лісогосподарського призначення ще з 14 червня 2007 року та 19 лютого 2007 року відповідно. Наведене не впливає на правильність висновку суду апеляційної інстанції про пропуск позивачами позовної давності та відмову в задоволенні позовної вимоги про витребування спірних земельних ділянок з цієї підстави.

За наведених обставин Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні належно обґрунтованих та доведених позовних вимог про витребування спірних земельних ділянок у зв`язку з пропуском позовної давності.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2020 року у справі № 916/2828/18, від 15 липня 2020 року у справі № 369/9900/16 (провадження № 61-115св17), щодо застосування позовної давності.

Так, у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2020 року у справі № 916/2828/18 зроблено висновок про те, що: «За змістом статті 261 ЦК України законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку потрібно розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив. При визначенні початку перебігу строку позовної давності суду треба з`ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту, коли особа довідалась, так і щодо моменту, коли особа могла дізнатися (мала можливість дізнатися) про порушення свого права в їх сукупності, як обов`язкових складових визначення початку перебігу позовної давності».

У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 369/9900/16 (провадження № 61-115св17) зроблено висновок про те, що «встановлення початку відліку строку на звернення до суду, яким закон визначає момент, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах, означає встановлення цих обставин відносно компетентного органу, а не будь-якого іншого державного органу».

У справі, що переглядається, висновки суду апеляційної інстанції щодо позовної давності не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2020 року у справі № 916/2828/18, від 15 липня 2020 року у справі № 369/9900/16 (провадження № 61-115св17).

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18), щодо підстав для витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння. У наведеній справі спір стосувався витребування земельної ділянки водного фонду та зроблено висновок, що «відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірних земельних ділянок, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянки перебувають у межах прибережної захисної смуги, а тому вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить їх, відповідачів, добросовісність під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів».

Втім, у справі, що переглядається, суди вважали доведеною позовну вимогу про витребування земельних ділянок і судові рішення в частині цих висновків в касаційному порядку не оскаржуються, проте суд апеляційної інстанції відмовив в задоволенні цієї вимоги у зв`язку з пропуском позовної давності, тому постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18) не є релевантною до спірних відносин.

У справі, що переглядається, Верховний Суд врахував, щопредставництво прокурором інтересів ДП «Ржищівське лісове господарство» суперечить правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21), відповідно до якого немає підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі державного підприємства. Проте, касаційна скарга прокурора не містить відповідних доводів, а підстав для виходу за межі доводів касаційної скарги, передбачених у частині третій статті 400 ЦПК України, Верховний Суд не встановив. Зазначена обставина істотно не впливає на вирішення цього спору, оскільки прокурору відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Щодо клопотання прокурора про розгляд справи за його участю

Розгляд цієї справи здійснюється Верховним Судом в попередньому судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Тобто попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Верховний Суд є судом права, а не факту, і, діючи в межах повноважень та порядку, визначених частиною першою статті 400 ЦПК України, не може встановлювати обставини справи, які хочуть додатково пояснити її учасники, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Верховний Суд створює учасникам справи належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, у яких такий рух описаний. Крім того, кожен із учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Також згідно із частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) однією з істотних гарантій справедливого судового розгляду є публічний судовий розгляд.

Практика ЄСПЛ з питань гарантій публічного характеру провадження в судових органах у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не в кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Аксен проти Німеччини» (Axen v. Germany), заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Варела Ассаліно проти Португалії» (Varela Assalino contre le Portugal), заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами варто було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

ЄСПЛ у рішенні від 26 травня 1988 року у справі «Екбатані проти Швеції»(Ekbatani v. Sweden), заява № 10563/83, зазначив, що якщо розгляд справи в суді першої інстанції був публічним, відсутність «публічності» при розгляді справи в другій і третій інстанціях може бути виправданою особливостями процедури в цій справі. Якщо апеляційна скарга стосується виключно питання права, залишаючи осторонь фактичні обставини справи, то вимоги статті 6 Конвенції можуть бути дотримані і тоді, коли заявнику не було надано можливості бути заслуханим в апеляційному чи касаційному суді особисто.

Оскільки попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, немає потреби у призначенні справи до судового розгляду та виклику учасників справи для надання пояснень з огляду на обставини справи, тому колегія суддів дійшла переконання, що у задоволенні відповідного клопотання варто відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що постанову суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Інші доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваного судового рішення. Повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03).

Переглянувши у касаційному порядку судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, з урахуванням того, що суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржуване судове рішення не суперечить правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у зазначених у касаційній скарзі постановах.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Підстави для розподілу судових витрат не встановлені.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 17 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак