Постанова

від 06.07.2022 по справі 910/10458/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/10458/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Шахтарськтранс" (далі - ТОВ "Шахтарськтранс", позивач) - Пишного М.М. (адвокат),

відповідача - Публічного акціонерного товариства "Центренерго" (далі - ПАТ "Центренерго", відповідач, скаржник) - Гаврися Я.Б. (адвокат),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ПАТ "Центренерго"

на рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 (головуючий - суддя Грєхова О.А.) та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2022 (головуючий - суддя Майданевич А.Г., судді: Сулім В.В., Коротун О.М.)

у справі №910/10458/19

за позовом ТОВ "Шахтарськтранс"

до ПАТ "Центеренерго"

про стягнення коштів.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

ВСТУП

Спір виник щодо стягнення суми коштів за неналежне виконання відповідачем зобов`язань щодо оплати вартості поставленого товару та послуг з доставки такого товару згідно з укладеними договорами поставки вугілля.

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. ТОВ "Шахтарськтранс" звернулось до суду з позовом до ПАТ "Центренерго" про стягнення вартості фактично поставленого вугілля, вартості доставки вугілля, пені, 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 01.07.2019 по 26.10.2020 (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договорів поставки вугілля від 09.04.2019 №111/17, від 17.04.2019 №111/19, від 22.05.2019 №111/22 у частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем вугілля.

2. Короткий зміст рішень суду першої інстанції та постанов суду апеляційної інстанції

2.1. Справа розглядалась неодноразово.

2.2.Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.03.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.08.2020, позов задоволено повністю.

2.3. Постановою Верховного Суду від 09.09.2020 касаційну скаргу ПАТ "Центренерго" задоволено частково, постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.08.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2020 у справі №910/10458/19 скасовано, справу №910/10458/19 передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

2.3.1. Скасовуючи судові рішення, Верховний Суд відзначив, що ПАТ "Центренерго" як у суді першої інстанції під час підготовчого засідання, так і під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції в обґрунтування своїх заперечень проти позову посилалося на те, що вугілля, яке постачалось позивачем за договорами було нижчої якості, ніж передбачалося умовами договорів, і подальше використання такого вугілля в процесі виробництва електроенергії на ТЕЦ завдало відповідачу значних витрат (збитків).

2.3.2. Тому з метою визначення якості поставленого вугілля, його походження, місця збагачення, ринкової вартості, а також дійсної суми заборгованості за договорами відповідачем заявлялись клопотання про призначення у справі товарознавчої та економічної експертиз.

2.3.3. Однак, суд першої інстанції, вирішуючи заявлені відповідачем клопотання, протокольною ухвалою відмовив у їх задоволенні, при цьому взагалі не навів жодних мотивів, з яких суд дійшов таких висновків; будь-яких обґрунтувань, за якими суд вважав відповідні доводи відповідача безпідставними, не наведено і в судовому рішенні при вирішенні справи по суті.

2.3.4. Суд апеляційної інстанції, вирішуючи зазначені клопотання відповідача, обмежившись посиланням на відсутність підстав для призначення експертизи, також не навів мотивів, за якими заявлені відповідачем клопотання не підлягають задоволенню.

2.3.5. Разом із тим, вирішуючи спір, ні судом першої інстанції, ані судом апеляційної інстанції з урахуванням заперечень відповідача та поданих ним доказів не досліджено умов договорів поставки щодо якості товару, який поставляється за цими договорами, та наслідкам поставки товару неналежної якості, а також не надано відповідної правової оцінки доводам відповідача щодо поставки позивачем неякісного товару, а відтак і щодо дійсної суми заборгованості, яка підлягає стягненню.

2.3.6. Зазначені порушення судами норм процесуального права, на які посилається у касаційній скарзі ПАТ «Центренерго», унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

2.3.7. Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку, що наведені вище обставини щодо дослідження та оцінки в сукупності доказів, які є в матеріалах справи, необґрунтованого відхилення клопотань відповідача щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи згідно з частиною 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) є підставою для скасування постановлених у справі судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

2.4. Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, якими позовні вимоги задоволено повністю, суди виходили з такого:

- ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 призначено у даній справі судову комплексну експертизу матеріалів та речовин й товарознавчу експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз (далі - КНДІСЕ). Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2021 задоволено клопотання судового експерта щодо надання об`єктів дослідження та надання дозволу на повне або часткове використання об`єктів дослідження; зобов`язано ПАТ "Центеренерго" доставити до КНДІСЕ зразки вугілля, які знаходяться на Трипільській та Вуглегірській ТЕС для проведення експертизи та надано дозвіл на часткове знищення об`єктів експертизи. Однак, 11.08.2021 до Господарського суду міста Києва з КНДІСЕ надійшло повідомлення про неможливість надання висновку експерта у зв`язку з ненаданням ПАТ "Центренерго" об`єктів дослідження;

- жодних доказів, які б свідчили про поставку позивачем неякісного вугілля, відповідачем до матеріалів справи не надано. При цьому суди врахували, що відповідачем прийнято відповідно до актів приймання-передачі вугільної продукції поставлене вугілля без заперечень та зауважень щодо якості, та відображено у таких актах відповідність вугілля умовам договорів, а тому відхиляються доводи відповідача щодо невідповідності якості прийнятого без заперечень та зауважень вугілля;

- доказів на підтвердження оплати як вартості поставленого позивачем вугілля у повному обсязі, так і вартості доставки вугілля, до матеріалів справи відповідач не надав;

- оскільки позовна заява направлена до суду засобами поштового зв`язку - 02.08.2019, тому нарахування пені здійснене у межах річного строку;

- перевіривши, за допомогою програми "Ліга:Закон", розрахунок пені, наведений позивачем, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що сума пені у розмірі 20 313 782, 26 грн є арифметично правильною;

- перевіривши розрахунки 3% річних і збитків від зміни індексу інфляції, наведених позивачем, суди попередніх інстанцій погодились, що стягнення 3% річних у сумі - 12 008 561,42 грн та індексу інфляції у розмірі - 6 677 746,47 грн є арифметично правильними та нараховані відповідно до чинного законодавства;

- оскільки обставини щодо поставки позивачем вугілля, встановлені судом, а розмір пені є співмірним із допущеним порушенням, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для зменшення розміру пені, оскільки відповідачем не доведено наявності виключних обставин, з якими законодавець пов`язує можливість зменшення розміру пені;

- посилання апелянта на договір від 09.04.2019 №111/7 колегія суддів апеляційної інстанції вважає безпідставним, оскільки вказаний договір не є предметом позову у даній справі.

2.5. Оскаржувані у касаційній скарзі рішення судів попередніх інстанцій обґрунтовано тим, що відповідач не виконав своє зобов`язання щодо оплати отриманого вугілля, вартості доставки вугілля в повному обсязі, у зв`язку з чим, дійшли висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись з судовими рішеннями ПАТ "Центренерго" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2022 у справі №910/10458/19, ухвалити нове рішення суду, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник вказує, що судом апеляційної інстанції застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №910/4391/19, від 11.02.2020 у справі №911/906/18 та від 19.02.2019 у справі №907/323/18 стосовно переривання позовної давності. Скаржник стверджує, що позивач пропустив строк позовної давності, визначений статтею 258 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) в частині донарахованих періодів пені, що вказані в заяві про збільшення позовних вимог.

4.2. Також із посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України скаржник оскаржує судові рішення у даній справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини третьої статті 310 цього Кодексу, оскільки судами попередніх інстанцій не були досліджені зібрані у справі докази, а висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи.

Поряд з цим скаржник вказує, що заборгованість за договором від 09.04.2019 №111/17 у розмірі 16 348 971,63 грн не відповідає дійсності та фактичним поставкам, які здійснив позивач, а також фактичній частковій оплаті, яка здійснена ПАТ "Центренерго".

4.3. Також, на думку скаржника, суди попередніх інстанцій дійшли до помилкового висновку про відсутність підстав для зменшення розміру пені, оскільки товариство здійснює господарську діяльність в умовах складної фінансово-економічної ситуації, що призвели до критично важких фінансових труднощів, які істотно ускладнять виконання рішення або взагалі зроблять його виконання неможливим.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. ТОВ "Шахтарськтранс" відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не подавало.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. ТОВ "Шахтарськтранс" (покупець) та ПАТ "Центренерго" (постачальник) уклали договори поставки вугілля від 09.04.2019 №111/17, від 17.04.2019 №111/19, від 22.05.2019 №111/22, за умовами яких постачальник поставляє (передає) у власність покупцю, а покупець приймає і оплачує вугільну продукцію на зазначених у договорах умовах.

6.2. Право власності на вугілля від постачальника до покупця переходить після підписання сторонами акта приймання-передачі вугілля за умовами договору (пункт 2.6 договору від 09.04.2019 №111/17 та пункти 2.5 договорів від 17.04.2019 №111/19, від 22.05.2019 №111/22).

6.3. Постачальник зобов`язався поставити (передати) покупцеві на умовах договору вугілля в строк (термін), обсягах, асортименті та за реквізитами, вказаними у специфікаціях (пункт 3.1 договору від 09.04.2019 №111/17 та пункти 7.1 договорів від 17.04.2019 №111/19, від 22.05.2019 №111/22), а покупець - своєчасно та в повному обсязі здійснити оплату вугілля на умовах договору та прийняти вугілля, поставлене на умовах договору, згідно з актом приймання-передачі вугілля (пункт 3.3 договору від 09.04.2019 №111/17 та пунктів 7.3 договорів від 17.04.2019 №111/19, від 22.05.2019 №111/22).

6.4. Відповідно до пункту 4.6 договору від 09.04.2019 № 111/17 та пунктів 3.6 договорів від 17.04.2019 №111/19, від 22.05.2019 №111/22 результати приймання вугілля в місці надходження використовуються для виконання умов договору, відображаються в актах звіряння кількості і якості та актах приймання-передачі вугілля.

Акт звіряння кількості та якості отриманого по договору вугілля повинен містити (в тому числі, але не виключно) назви виробника та вантажовідправника, період відвантаження та надходження, марку вугілля, номери посвідчень якості, визначені відповідно до умов договору кількісні і якісні показники, прізвища, ініціали та підписи уповноважених представників постачальника та вантажоотримувача.

Акт приймання-передачі вугілля повинен містити (в тому числі, але не виключно) основні дані, вказані в акті звіряння кількості та якості, розрахунок ціни з врахуванням знижок/надбавок та фактичної вартості поставленого вугілля, ПДВ у разі його нарахування, код товару згідно з УКТ ЗЕД (не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду), прізвища, ініціали і підписи уповноважених представників та печатки вантажоотримувача, покупця та постачальника (за умови, що відповідні особи здійснюються діяльність з використанням печатки).

6.5. Згідно з пунктом 7.6 договору від 09.04.2019 №111/17 та пунктами 6.6 договорів від 17.04.2019 №111/19, від 22.05.2019 №111/22 вартість доставки вугілля до залізничної станції призначення вважається транспортно-заготівельними витратами покупця. Вартість доставки перевізнику оплачує постачальник або третя особа за дорученням постачальника. Покупець відшкодовує постачальнику вказану в залізничних накладних вартість доставки виключно по території України.

6.6. Також умовами договорів передбачено, що покупець має право не приймати і не оплачувати вугілля, якщо будь-який з його якісних показників виходить за межі, встановлені в пунктах 6.1, 5.1 цих договорів (пункт 3.4.3 договору від 09.04.2019 №111/17 та пункт 7.4.3 договорів від 17.04.2019 №111/19, від 22.05.2019 №111/22).

6.7. Оплата вартості вугілля та відшкодування плати за його перевезення здійснюється покупцем на підставах підписаних сторонами актів приймання-передачі вугілля та актів відшкодування плати за перевезення в національній валюті шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок постачальника протягом 40 календарних днів з моменту підписання відповідних актів (пункт 7.7 договору від 09.04.2019 №111/17 та пункти 6.7 договорів від 17.04.2019 №111/19, від 22.05.2019 №111/22).

6.8. За порушення виконання грошового зобов`язання за договором постачальник має право стягнути з покупця пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми, з якої допущено прострочення за кожен день, крім випадків передбачених умовами договору (пункти 8.1, 8.14 договорів від 09.04.2019 №111/17, від 17.04.2019 №111/19, від 22.05.2019 №111/22).

6.9. Відповідно до пунктів 10.1 договорів від 09.04.2019 №111/17, від 17.04.2019 №111/19 договори набирають чинності з дати їх підписання та діють до 31.05.2019, а в частині розрахунків - до їх повного виконання.

За змістом пункту 10.1 договору від 22.05.2019 №111/22 останній набирає чинності з дати його підписання сторонами та отримання сторонами всіх погоджень/затверджень відповідно до вимог чинного законодавства та внутрішніх документів сторін, необхідних для укладення цього договору, та діє до 31.07.2019, а в частині розрахунків - до їх повного виконання.

6.10. На виконання умов договорів позивачем у строк (термін), обсягах, асортименті та за реквізитами, погодженими сторонами, відповідачу поставлена (відвантажена) вугільна продукція, що підтверджується:

1) за договором від 09.04.2019 №111/17 актами приймання-передачі вугільної продукції:

- від 22.05.2019 №21-ШТ/17 (відвантажено 2 296,342 т вугілля, загальною вартістю 6 154 775,40 грн);

- від 22.05.2019 №20-ШТ/17 (відвантажено 629,950 т вугілля, загальною вартістю 1 712 322,22 грн);

- від 22.05.2019 №19-ШТ/17 (відвантажено 2 090,016 т вугілля, загальною вартістю 5 485 945,03 грн);

- від 23.05.2019 №22-ШТ/17 (відвантажено 902,968 т вугілля, загальною вартістю 2 423 678,98 грн);

- від 23.05.2019 №23-ШТ/17 (відвантажено 210,000 т вугілля, загальною вартістю 572 250 грн);

2) за договором від 17.04.2019 №111/19 актами приймання-передачі вугільної продукції:

- від 22.05.2019 №252-ШТ (відвантажено 467,322 т вугілля, загальною вартістю 1 222 514,35 грн);

- від 23.05.2019 №17-ШТ/І9 (відвантажено 3 433,350 т вугілля, загальною вартістю 9 247 466,89 грн);

- від 23.05.2019 №18-ШТ/19 (відвантажено 563,850 т вугілля, загальною вартістю 1 500 537,35 грн);

- від 23.05.2019 №19-ШТ/19 (відвантажено 2 571,674 т вугілля, загальною вартістю 6 960 576,01 грн);

3) за договором від 22.05.2019 №111/22 актами приймання-передачі вугільної продукції:

- від 23.05.2019 №1-ШТ/22 (відвантажено 1 250,646 т вугілля, загальною вартістю 3 084 948,62 грн);

- від 23.05.2019 №2-ШТ722 (відвантажено 280,150 т вугілля, загальною вартістю 711 709,86 грн);

- від 23.05.2019 №3-ШТ/22 (відвантажено 13 237,004 т вугілля, загальною вартістю 32 982 259,25 грн);

- від 27.05.2019 №253-ШТ (відвантажено 198,700 т вугілля, загальною вартістю 492 080,55 грн;

- від 27.05.2019 №254-ШТ (відвантажено 1 939,010 т вугілля, загальною вартістю 4778 138,42 грн;

- від 27.05.2019 №255-ШТ (відвантажено 955,150 т вугілля, загальною вартістю 2 400 485,75 грн);

- від 27.05.2019 №256-ШТ (відвантажено 970,100 т вугілля, загальною вартістю 2 410 461,29 грн);

- від 27.05.2019 №257-ШТ (відвантажено 340,100 т вугілля, загальною вартістю 855 302,50 грн);

- від 27.05.2019 №258-ШТ (відвантажено 409,078 т вугілля, загальною вартістю 1 055 625,78 грн);

- від 27.05.2019 №259-ІІІТ (відвантажено 627,970 т вугілля, загальною вартістю 1 612 312,97 грн);

- від 27.05.2019 №260-ШТ (відвантажено 620,356 т вугілля, загальною вартістю 1 508 085,44 грн);

- від 27.05.2019 №261-ШТ (відвантажено 346,184 т вугілля, загальною вартістю 827 892,11 грн);

- від 27.05.2019 №262-ШТ (відвантажено 547,098 т вугілля, загальною вартістю 1 319 326,83 грн);

- від 29.05.2019 №263-ШТ (відвантажено 273,132 т вугілля, загальною вартістю 704 604,08 грн);

- від 29.05.2019 №264-ШТ (відвантажено 343,038 т вугілля, загальною вартістю 891 898,80 грн);

- від 29.05.2019 №265-ШТ (відвантажено 624,450 т вугілля, загальною вартістю 1 623 570 грн);

- від 29.05.2019 №266-ШТ (відвантажено 487,430 т вугілля, загальною вартістю 1 215 121,07 грн);

- від 30.05.2019 №267-ШТ (відвантажено 613,450 т вугілля, загальною вартістю 1 535 158,62 грн);

- від 30.05.2019 №268-ШТ (відвантажено 550,096 т вугілля, загальною вартістю 1 337283,38 грн);

- від 30.05.2019 №4-ШТ/22 (відвантажено 8 213,802 т вугілля, загальною вартістю 20 602 329, 67 грн);

- від 31.05.2019 №269-Ш`Г (відвантажено 1 453,186 т вугілля, загальною вартістю 3 648 574,40 грн);

- від 31.05.2019 №270-ШТ (відвантажено 2 208,068 т вугілля, загальною вартістю 5 483 091,37 грн);

- від 31.05.2019 №271-ШТ (відвантажено 3 569,346 т вугілля, загальною вартістю 9 093 306,93 грн);

- від 31.05.2019 №272-ШТ (відвантажено 5 162,136 т вугілля, загальною вартістю 12 756 333,03 грн);

- від 31.05.2019 №273-ШТ (відвантажено 2 369,680 т вугілля, загальною вартістю 6 034 991,95 грн);

- від 31.05.2019 №274-ШТ (відвантажено 2 298,197 т вугілля, загальною вартістю 5 891 174,57 грн);

- від 31.05.2019 №275-ШТ (відвантажено 757,698 т вугілля, загальною вартістю 1 884 087,14 грн);

- від 12.06.2019 №5-ШТ/22 (відвантажено 11 533,798 т вугілля, загальною вартістю 28 585 437,70 грн);

- від 12.06.2019 №276-ШТ/22 (відвантажено 3 482, 448 т вугілля, загальною вартістю 8 864 554, 44 грн);

- від 12.06.2019 №277-ШТ/22 (відвантажено 1666,857 т вугілля, загальною вартістю 4 122 132,77 грн);

- від 12.06.2019 №278-ШТ/22 (відвантажено 4 475,992 т вугілля, загальною вартістю 11 377 874,15 грн);

- від 12.06.2019 №279-ШТ/22 (відвантажено 7722,800 т вугілля, загальною вартістю 19 625 992,60 грн);

- від 13.06.2019 №6-ШТ/22 (відвантажено 10 101,646 т вугілля, загальною вартістю 25 275 964,68 грн);

- від 13.06.2019 №7-ШТ/22 (відвантажено 620,476 т вугілля, загальною вартістю 1 572 906,66 грн);

- від 13.06.2019 №280-ШТ (відвантажено 417,704 т вугілля, загальною вартістю 1 059 422,66 грн);

- від 13.06.2019 №281-ШТ (відвантажено 412,040 т вугілля, загальною вартістю 1 027 594,80 грн);

- від 13.06.2019 №282-ШТ (відвантажено 749,614 т вугілля, загальною вартістю 1 946 732,81 грн);

- від 13.06.2019 №283-ШТ (відвантажено 1 109,410 т вугілля, загальною вартістю 2 806 943,06 грн);

- від 13.06.2019 №284-ШТ (відвантажено 3 422,870 т вугілля, загальною вартістю 8 614 297,32 грн);

- від 13.06.2019 №285-ШТ (відвантажено 1 950,920 т вугілля, загальною вартістю 4 866 852,90 грн);

- від 13.06.2019 №286-ШТ (відвантажено 1 114,157 т вугілля, загальною вартістю 2 795 419,91 грн);

- від 13.06.2019 №287-ШТ (відвантажено 1 323,085 т вугілля, загальною вартістю 3 339 586,05 грн);

- від 13.06.2019 №288-ШТ (відвантажено 3 062,718 т вугілля, загальною вартістю 7 690 067,65 грн);

- від 13.06.2019 №289-ШТ (відвантажено 762,346 т вугілля, загальною вартістю 1 915 062,66 грн).

6.11. Окрім того, матеріалами справи підтверджуються понесені позивачем витрати з доставки вугілля до залізничної станції призначення у розмірі 32 373 438,12 грн, про що свідчать наявні акти відшкодування вартості доставки до кожного акта приймання-передачі вугілля.

6.12. Таким чином, судами встановлено, що ТОВ "Шахтарськтранс" свої зобов`язання за договорами поставки вугілля від 09.04.2019 №111/17, від 17.04.2019 №111/19, від 22.05.2019 №111/22 виконало належним чином, натомість ПАТ "Центренерго" порушило взяті на себе зобов`язання в частині оплати поставленого вугілля та оплати за доставку вугілля, що стало підставою для звернення ТОВ "Шахтарськтранс" з позовом про стягнення заборгованості з оплати вартості:

- фактично поставленого вугілля в сумі 297 507 063,43 грн;

- доставки вугілля в сумі 32 373 438,12 грн;

- пені в сумі 20 313 782,26 грн;

- 3 % річних в сумі 12 008 561,42 грн;

- інфляційні втрати в розмірі 6 677 746,47 грн за прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 01.07.2019 по 26.10.2020.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Ухвалою Верховного Суду від 23.05.2022 відкрито касаційне провадження у справі №910/10458/19 за касаційною скаргою ПАТ "Центренерго" на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

7.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.3. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

7.4. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 300 ГПК України у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України слід відзначити таке.

8.1.1. Частина друга статті 287 ГПК України визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.1.2. Так, відповідачем в обґрунтування наявності підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначено, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 910/4391/19, від 11.02.2020 у справі №911/906/18 та від 19.02.2019 у справі №907/323/18 щодо переривання позовної давності.

8.2. Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.3. У постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що:

- для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Велика Палата Верхового Суду звертає увагу на те, що слово "подібний" в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова).Тому термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші;

- таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України; пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України [далі - КАС України]) та пункту 5 частини першої статті 396 Цивільного процесуального кодексу України [далі - ЦПК України] (пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України; пункту 5 частини першої статті 339 КАС України) таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями;

- з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. На те, що зміст спірних правовідносин визначальний для їхнього порівняння на предмет подібності вказує, зокрема, частина дев`ята статті 10 ЦПК України щодо можливості застосування аналогії закону, якщо правовідносини подібні саме за змістом;

- суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин (як-от участь банку або іншої фінансової установи у кредитних правовідносинах, що слідує зі змісту частини першої статті 1054 ЦК України) та/чи їх специфічний об`єкт (об`єктом правовідносин за кредитним договором є кошти);

- якщо норма права не передбачає, що її дія поширюється лише на обмежене коло осіб (наприклад, лише на фізичних або на юридичних осіб чи на конкретну групу тих або інших), немає сенсу застосовувати суб`єктний критерій для встановлення подібності правовідносин у різних справах;

- подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб`єкти, однаковий вид об`єкта й однакові права та обов`язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність. У визначених випадках (частина дев`ята статті 10, пункт 10 частини першої статті 252, пункти 1, 2 і 3 частини другої статті 389, абзаци другий та третій пункту 5 частини другої статті 392 , пункт 5 частини другої статті 394, пункти 4, 5 частини першої статті 396, частини перша-четверта, пункти 2, 3 частини шостої статті 403, частина четверта, шоста-сьома статті 404, підпункт 7 пункту 1 Розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України; частина десята статті 11, пункт 7 частини першої статті 228, пункти 1, 2, 3 частини другої статті 287, абзаци другий-третій пункту 5 частини другої статті 290, пункт 5 частини першої статті 293, пункти 4, 5 частини першої статті 296, частини перша-четверта, пункти 2, 3 частини шостої статті 302, частини четверта, шоста-сьома статті 303, підпункт 7 пункту 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України; частина шоста статті 7, пункт 5 частини другої статті 236, пункти 1, 2, 3 частини четвертої статті 328, абзаци другий, третій пункту 4 частини другої статті 330, пункт 6 частини першої статті 333, пункти 4, 5 частини першої статті 339, частини перша-четверта, абзаци другий-третій частини шостої статті 346, частини четверта, шоста-сьома статті 347, підпункт 8 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України) необхідно встановити подібність правовідносин (відносин), що з огляду на значення слова "подібний" не завжди означає тотожність;

- самі по собі предмети позовів і сторони справ можуть не допомогти встановити подібність правовідносин ні за змістовим, ні за суб`єктним, ні за об`єктним критеріями. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 [пункт 70]). Наприклад, з неналежним відповідачем спору немає, але стороною справи він є. А позивач може помилятися з приводу участі у спірних правовідносинах, проте його процесуальний статус як позивача від цього не залежить. Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин;

- отже, у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

8.4. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

8.5. Ураховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

8.6. Питання щодо позовної давності за своїм правовим регулюванням неодноразово досліджувалось Верховним Судом, про що свідчить стала та послідовна практика Суду. А, отже, з урахуванням критеріїв подібності щодо зазначених скаржником справ, суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом і зазначає таке.

8.7. Як вбачається зі змісту постанови Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №910/4391/19, предметом спору є стягнення заборгованості за неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань за договором оренди. Судом відзначено, що:

- для правильного вирішення цього спору господарським судам необхідно було встановити наявність у позивача права на таку односторонню відмову від договору (невнесення наймачем плати за користування річчю протягом трьох місяців підряд) та отримання такого повідомлення відповідачем (для встановлення дати припинення договору оренди);

- суди дійшли передчасного висновку про необхідність нотаріального посвідчення односторонньої відмови від договору, суди не встановили обставини справи, які необхідні для правильного вирішення спору, зокрема, до якого часу у відповідача був обов`язок сплачувати орендну плату, а також момент, з якого у позивачів виникло право на нарахування позивачу неустойки, передбаченої частиною другою статті 785 ЦК України, а також інфляційних витрат і 3% річних, заявлених позивачами на підставі статті 625 ЦК України;

- для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 ЦК України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання, відповідно до вимог статті 614 ЦК України. Тобто судам необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав;

- до предмета доказування при розгляді спорів щодо стягнення неустойки як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди, входять обставини невжиття орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисне ухилення орендаря від обов`язку щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди; утримання орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджання орендарем в доступі орендодавця до належного йому об`єкта оренди; відсутності з боку орендодавця бездіяльності та невчинення ним дій, спрямованих на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна;

- щодо застосування позовної давності. Відповідно до частини другої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається. Обов`язковою умовою переривання позовної давності шляхом пред`явлення позову також є дотримання вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції та інших, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі (аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі №911/3677/17 та від 24.04.2019 у справі №523/10225/15-ц);

- твердження скаржників про те, що заявлена суду вимога про стягнення 3% річних та/або інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України перериває строк позовної давності і щодо суми основного боргу, оскільки є складовою частиною основного боргу, Верховний Суд вважає безпідставними. Пред`явлення позову про стягнення 3% річних та інфляційних витрат не зумовлює переривання позовної давності за основною вимогою, оскільки дані вимоги (стягнення боргу) є окремим предметом позову;

- порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивачі довідалися або могли довідатися про порушення їх прав, а не від дня, коли таке порушення було підтверджено судовим рішенням;

- за змістом частини першої статті 261 ЦК України початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Отже, про порушення свого права за вимогами про стягнення заборгованості з орендної плати позивачі довідалися від дня, коли відповідач припинив сплачувати такі платежі у передбачений договором строк;

- Верховний Суд погоджується з висновками обох судових інстанцій, що позовна давність за вимогами про стягнення заборгованості з орендної плати не переривалась у зв`язку з пред`явленням позову в межах справи №910/7495/16;

- позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду було пропущено з поважних причин. Наведена правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі №911/3677/17 та від 19.11.2019 у справі №911/3680/17;

- незважаючи на помилковість тверджень позивачів про переривання позовної давності у зв`язку з пред`явленням позову у справі №910/7495/16, господарським судами необхідно було надати оцінку наведеним поясненням позивачів в контексті поважності причин пропущення позовної давності та зробити відповідний висновок щодо наявності або відсутності підстав для визнання причин пропуску позивачем позовної давності поважними.

8.8. Верховний Суд звертає увагу, що оскаржувані судові рішення у даній справі скасовані, а справу Суд направив на новий розгляд, зокрема, зазначивши, що господарським судами необхідно надати оцінку наведеним поясненням позивачів в контексті поважності причин пропущення позовної давності та зробити відповідний висновок щодо наявності або відсутності підстав для визнання причин пропуску позивачем позовної давності поважними. Відтак, зазначена постанова не свідчить про остаточне вирішення справи, отже, й остаточного формування правового висновку у справі. До вказаного висновку Верховний Суд дійшов з огляду на те, що за результатами нового розгляду справи фактично - доказова база в ній може істотно змінитися, адже й сам новий розгляд став наслідком порушення і норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, а така зміна, у свою чергу, вплине або може вплинути на правові висновки у справі.

8.9. Отже, посилання скаржника на вказану справу відхиляються Судом, адже відсутні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом, в цьому випадку вирішувалась питання щодо переривання позовної давності та поважності причин пропущення позовної давності.

8.10. Як вбачається зі змісту постанови Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №911/906/18 предметом спору є визнання недійсним рішення та витребування земельної ділянки. В цій справі прокурор просив визнати поважними причини пропуску позовної давності. Так, Судом відзначено, що:

- перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України);

- визначаючи початок перебігу позовної давності у цьому спорі, слід враховувати, коли про порушене право довідалася або могла довідатися саме держава в особі уповноваженого органу, у цьому спорі - з часу, коли власник довідався або міг довідатися про те, що спірна земельна ділянка протиправно вибула з його володіння у володіння іншої особи;

- у разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №362/44/17);

- відповідно до частини другої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач;

- позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається. Обов`язковою умовою переривання позовної давності шляхом пред`явлення позову також є дотримання вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції та інших, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №523/10225/15-ц);

- позовна давність за вимогою про витребування спірної земельної ділянки сплинула до звернення прокурора з позовом у справі до суду. До того ж прокурор не довів суду того факту, що він не міг дізнатися про порушення права власності держави на спірну земельну ділянку раніше, ніж держава в особі уповноважених органів. Таку ж правову позицію щодо початку перебігу позовної давності у схожих правовідносинах викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, від 19.11.2019 у справі №911/3677/17, від 19.11.2019 у справі №911/3680/17;

- позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.

8.11. Отже, посилання скаржника на вказану справу відхиляються Судом, адже відсутні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом, в цьому випадку (у справі №911/906/18) вирішувалось питання щодо поважності причин пропуску позовної давності за позовом поданим прокурором в інтересах держави, тобто не самим суб`єктом, право якого порушене, та визначався початок перебігу позовної давності у цьому спорі саме за віндикаційним позовом прокурора.

8.12. Зі змісту постанови Верховного Суду від 19.02.2019 у справі №907/323/18 предметом спору є визнання недійсним рішення та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння. Судом відзначено, що:

- відповідно до частини другої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач;

- позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається. Обов`язковою умовою переривання позовної давності шляхом пред`явлення позову також є дотримання вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції та інших, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №523/10225/15-ц);

- за змістом частини другої статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до особи, яка є боржником, тобто до особи, яка є належним відповідачем за позовом. У разі пред`явлення віндикаційного позову належним відповідачем є володілець майна. Водночас якщо під час розгляду справи майно перейшло у володіння іншої особи, у зв`язку з чим суд здійснив заміну відповідача, то пред`явлення позову до попереднього володільця перериває позовну давність і за вимогою до цієї іншої особи;

- порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням;

- позовна давність не є інститутом процесуального права і не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за змістом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності;

- у той же час вирішення судом питання про поважність причин пропуску строку позовної давності має місце у разі, якщо (1) позивач визнає обставину пропуску строку позовної давності, (2) наводить причини, які перешкоджали зверненню з позовом у межах такого строку та (3) просить суд визнати їх поважними з метою отримання судового захисту порушеного права.

8.13. Водночас колегія суддів звертає увагу, що позовна вимога у справі, що розглядається (№910/10458/19), про стягнення штрафних санкцій заявлена позивачем одночасно з поданням позову про стягнення боргу за основною вимогою, у свою чергу збільшення періоду нарахування штрафних санкцій (пені, 3% річних та інфляційних втрат) після скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд заявлено позивачем з урахуванням строку позовної давності до цих вимог. При цьому Суд враховує, що позовна заява подана до суду 02.08.2019, а прострочення виконання зобов`язання почалось з 01.07.2019 відповідно до умов спірних договорів (пункт 7.7 договору від 09.04.2019 №111/17 та пункти 6.7 договорів від 17.04.2019 №111/19, від 22.05.2019 №111/22).

8.14. Проаналізувавши постанови Верховного Суду у справах №910/4391/19, №911/906/18 та №907/323/18, на які посилається скаржник, Верховний Суд, ураховуючи критерії подібності спірних правовідносин, наведені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, вважає, що правовідносини у справі, яка розглядається, та у справах наведених скаржниками не є подібними.

8.14.1. Дані справи мають різні предмети та підстави позову. У наведених скаржником постановах Судом досліджувалось питання щодо подання позову поза межами загальної позовної давності, на відміну від справи №910/10458/19, де позов подано у межах строку позовної давності, а судом розглядається питання стягнення суми основного боргу та нарахованих за порушення основного зобов`язання штрафних санкцій, на які, у свою чергу, розповсюджується спеціальна позовна давність. Водночас у справі №910/10458/19 судами попередніх інстанцій не вирішувалось питання переривання строку позовної давності до вимог щодо стягнення пені, чи то поновлення такого строку.

8.14.2. Отже, враховуючи змістовний критерій подібності (оцінивши спірні правовідносини за характером урегулювання нормами права, правами та обов`язками учасників правочинів), справи №910/4391/19, №911/906/18, №907/323/18 та ця справа, що переглядається, відрізняються за встановленими господарськими судами фактичними обставинами, на підставі яких суди дійшли різних висновків.

8.14.3. Правовідносини у справі, що розглядається, і в зазначених скаржниками справах хоча і є схожими за матеріально-правовим регулюванням, але істотно відмінні за фактично-доказовою базою - встановленими судами обставинами справи та зібраними і дослідженими в них доказами. Тобто справи, на які посилаються скаржники, розглянуто та ухвалено судові рішення за іншої фактично-доказової бази, відмінної від тієї, що з`ясована попередніми судовими інстанціями у цій справі. Відтак встановлення судами різних фактичних обставин, що формують зміст правовідносин, виключає подібність спірних правовідносин у справі №910/10458/19 та у справах, визначених скаржниками.

8.14.4. З огляду на викладене, посилання скаржників на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №910/4391/19, від 11.02.2020 у справі №911/906/18 та від 19.02.2019 у справі №907/323/18 не знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду справи.

8.15. Крім того, постановою Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №904/3405/19 здійснено відступлення від правових висновків, викладених, зокрема і у справах №911/906/18, №907/323/18, №523/10225/15-ц, №911/3677/17, в частині застосування правової позиції: "Позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається".

8.16. З огляду на викладене, оскільки від наведених скаржником правових позицій, які, на його думку, не враховані судом апеляційної інстанції, здійснено відступлення від правових висновків, то застосування таких норм можливе лише з урахуванням правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №904/3405/19.

8.17. Верховним Судом з мотивів наведених у касаційній скарзі не встановлено порушення норм матеріального та процесуального права судами попередніх інстанцій щодо збільшення заявлених позовних вимог у відповідності до пункту 2 частини першої статті 46 ГПК України.

8.17.1. При цьому колегія суддів враховує, що правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день (місяць) нарахування пені. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. Позовна давність, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується в один рік (стаття 258 ЦК України).

8.17.2. Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

8.17.3. Отже, аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

8.17.4. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №727/9352/17.

8.18. Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України слід відзначити таке.

8.18.1. Так, відповідач стверджує, що судами попередніх інстанцій не досліджені зібрані у справі докази, які мають значення для правильного вирішення справи, а висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи.

8.19. Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

8.20. Отже, обов`язковою умовою для застосування пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

8.21. При цьому у даній справі, ураховуючи викладене у пунктах 8.1 - 8.17 даної постанови, заявлена скаржником підстава для касаційного оскарження судового рішення згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 цього Кодексу не знайшла свого підтвердження.

8.22. Скаржник стверджує, що на виконання умов договору від 09.04.2019 №111/17 поставлено вугільної продукції на загальну суму 139 000 657,90 грн, що, на його думку, підтверджується переліченими у пункті 6.10 цієї постанови актами приймання-передачі, а тому борг перед позивачем фактично складає 2 995 928, 98 грн (139 00 657,90 грн - 136 004 728,92 грн).

8.23. Верховний Суд виходить з того, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц).

8.24. Наведені ж у касаційній скарзі доводи фактично стосуються необхідності переоцінки доказів, тобто зводяться до заперечення вже здійсненої оцінки доказів у справі.

8.25. Саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій, оскільки згідно з імперативними приписами статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази.

8.26. Водночас касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів і вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. Самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктами 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.

8.27. Відхиляючи доводи відповідача щодо неповноти з`ясування судом обставин справи, колегія суддів касаційної інстанції акцентує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

8.27.1. За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

8.27.2. Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема: у постановах від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19 та від 20.05.2021 у справі № 905/1751/19 тощо.

8.28. За таких обставин, колегія суддів відхиляє доводи про порушення судами норм процесуального права, а саме ненадання судами оцінки наявним у матеріалах справи доказам шляхом повного, всебічного та безпосереднього їх дослідження та всім доводам відповідача, ураховуючи вище викладені міркування Суду.

8.29. Як убачається зі змісту оскаржуваних рішень, твердження позивача стосовно доведеності наявності його порушених прав та/або охоронюваних законом інтересів, а також доводи відповідача про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог були оцінені судами з урахуванням дослідження тих доказів, які були надані сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень.

8.30. Наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій допущено порушення порядку надання та/чи отримання доказів та/або не здійснено їх оцінку. Фактично в цій частині доводи стосуються необхідності переоцінки доказів та перегляду вже здійсненої оцінки доказів у справі, що перебуває поза межами суду касаційної інстанції в силу статті 300 ГПК України.

8.30.1. Отже, відповідачем не мотивовано та не доведено, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права щодо дослідження доказів та/або встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

8.31. Суд касаційної інстанції відхиляє доводи касаційної скарги щодо помилковості висновків судів попередніх інстанцій у частині відмови у зменшенні розміру штрафних санкцій з огляду на таке.

8.32. Згідно зі статтями 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

8.32.1. Відповідно до частини першій статті 230 Господарського кодексу України (далі - ГК України) штрафні санкції визнаються господарські санкції у виді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

8.32.2. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

8.32.3. Відповідно до статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

8.32.4. Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

8.33. За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

8.34. Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

8.35. Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

8.36. Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує у відповідності до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідженню конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

8.37. Аналіз висновків, зроблених в оскаржуваних судових рішеннях у справі №910/10458/19 про відмову відповідачу у задоволенні клопотання про зменшення розміру пені ґрунтуються на правильному застосуванні норм чинного законодавства України (зокрема, статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України) та відповідають сформованій та сталій судової практиці, оскільки зазначені висновки зроблені судами з урахуванням фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у справі та з урахуванням поданих сторонами доказів у справі.

8.38. Таким чином, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій дійшли до помилкового висновку про відсутність підстав для зменшення розміру пені, як недоведені.

8.39. З огляду на викладене доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, та підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення суду або передачі справи на новий розгляд відсутні.

8.40. Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

8.41. Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.

8.42. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

8.43. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

8.44. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 8 цієї постанови.

9.2. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

9.3. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.4. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про неврахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду, не підтвердилися та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ "Центренерго" в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити, а в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

10. Судові витрати

10.1. Судові витрати у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладаються на скаржника, оскільки Касаційний господарський суд касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ "Центренерго" в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закриває, а в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу залишає без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2022 у справі №910/10458/19 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, - закрити.

2. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2022 у справі № 910/10458/19 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, - залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2022 у справі №910/10458/19 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос