Постанова

від 12.07.2022 по справі 826/7838/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2022 року

м. Київ

справа № 826/7838/18

касаційне провадження № К/990/322/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Блажівської Н.Є., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогруп»

на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 серпня 2021 року (головуючий суддя - Катющенко В.П.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2021 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Грибан І.О.; судді - Ключкович В.Ю., Парінов А.Б.)

у справі № 826/7838/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогруп»

до Головного управління ДПС у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Прогруп» (далі - ТОВ «Прогруп»; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11 травня 2018 року № 00005431402.

Справа розглядалася судами неодноразово. За наслідками останнього її розгляду Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 05 серпня 2021 року в задоволенні адміністративного позову відмовив.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 10 листопада 2021 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

ТОВ «Прогруп» звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 серпня 2021 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2021 року в повному обсязі та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому зазначає, що реальний характер господарських операцій із придбання ним маркетингових (рекламних) послуг підтверджується належним чином оформленими первинними документами. Крім того, ТОВ «Прогруп» наголошує, що чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство не вимагає від добросовісного платника здійснювати перевірку повноважень керівника контрагента на підпис первинних документів, податкових накладних тощо.

Верховний Суд ухвалою від 13 січня 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача.

11 лютого 2022 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Прогруп» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2017 року, валютного - за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2017 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2017 року, за результатами якої складено акт від 25 квітня 2018 року № 262/26-15-14-02-05/36716201.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3 статті 198, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв`язку з неправомірним формуванням податкового кредиту з податку на додану вартість за наслідками придбання маркетингових (рекламних) послуг у Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерс Транс» з огляду на непідтвердження фактичного характеру здійснених операцій та господарського характеру понесених за ними витрат належним чином оформленою первинною документацією.

На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 11 травня 2018 року № 00005431402, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 364158,00 грн за основним платежем та 91040,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем названого акта індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.

За правилами пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-XIV) визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Аналіз наведених норм свідчить на користь висновку про те, що господарська операція для визначення податкового кредиту має бути фактично здійсненою та підтвердженою належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність такої операції, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

При цьому потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарської операції, її справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) й ділову мету. Щоб так кваліфікувати природу господарської операції, необхідно послатися на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) такої операції. Без цього неможливо перевірити правильність обчислення і сплати суми грошового зобов`язання на підставі такої операції.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим, за змістом статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У спірній ситуації суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що долучені позивачем до матеріалів справи акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) та звіти про проведення рекламної діяльності не є достатніми доказами реального характеру здійснених поставок.

Зокрема, в актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) відсутні ідентифікуючі дані особи (посада, прізвище тощо), яка підписала вказані акти від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерс Транс». У зазначених документах міститься лише загальний опис наданих послуг, а саме - «маркетингові послуги», однак при цьому не вказано, які саме маркетингові послуги, з якого напрямку діяльності та за який період надавалися. Так само, відсутній опис та найменування продукції, яка рекламувалася.

Крім того, слід зазначити, що господарською діяльністю згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податку та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети), є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

За правилами підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Отже, зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов`язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

В той же час, не обов`язково, аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому, а також не виключено, що в результаті об`єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі. Зокрема, операція може виявитися збитковою, і це є одним із варіантів нормального перебігу подій при здійсненні господарської діяльності.

Проте, із визначеного в ПК України поняття ділової мети випливає, що обов`язково повинен бути намір платника податку отримати відповідний економічний ефект, тобто господарська операція принаймні теоретично (за умови досягнення поставлених завдань) має передбачати можливість приросту або збереження активів чи їх вартості.

Якщо ж та чи інша операція не зумовлена розумними економічними причинами (позбавлена ділової мети), то такі операції не є вчиненими в межах господарської діяльності, а відтак, їх наслідки не підлягають відображенню в податковому обліку.

З`ясування наміру платника податку на отримання економічного ефекту від господарської операції передбачає аналіз умов та обставин її здійснення. При цьому економічний ефект не повинен полягати виключно в зменшенні податкового навантаження на хоча б одного з учасників операції.

Відповідно, економічний ефект відсутній в операціях, які призводять до збільшення задекларованих витрат платника та зменшують об`єкт його оподаткування без можливості отримання додаткового приросту активів чи збереження їх вартості.

При цьому варто виходити з того, якою в тій чи іншій ситуації має бути поведінка добросовісного суб`єкта господарювання, що за звичайних умов ведення господарської діяльності зацікавлений у найбільшому скороченні своїх витрат.

Утім, у розглядуваній ситуації платником не представлено жодних доказів на підтвердження тієї обставини, що маркетингові (рекламні) послуги, щодо яких виник спір, були спрямовані на використання в господарській діяльності позивача, зокрема, не надано затвердженої програми рекламної діяльності, зразків рекламних матеріалів, затверджених проектів тощо, як це передбачено умовами договору, укладеного із Товариством з обмеженою відповідальністю «Комерс Транс».

З поданих звітів також неможливо достовірно встановити, чи здійснюється реалізація позивачем товарів у перелічених у них торгових мережах, хто виготовляв листівки, які спеціальні акції проводилися.

Не надано ТОВ «Прогруп» й інформації, чи обліковувалися відповідні витрати на маркетингові послуги як витрати на збут і чи віднесені вони до складу собівартості реалізованої продукції.

За таких обставин висновок судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за здійсненими з Товариством з обмеженою відповідальністю «Комерс Транс» господарськими операціями ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ТОВ «Прогруп» без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Прогруп» залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 серпня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді Н. Є. Блажівська

Р. Ф. Ханова