Постанова

від 14.07.2022 по справі 816/910/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2022 року

м. Київ

справа № 816/910/18

касаційне провадження № К/9901/55946/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Споживчого товариства «БАХМУТ»

на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2018 року (головуючий суддя - Супрун Є.Б.)

та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2018 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Калитка О.М., судді - Чалий І.С., Калиновський В.А.)

у справі № 816/910/18

за позовом Споживчого товариства «БАХМУТ»

до Головного управління ДФС у Полтавській області

про скасування індивідуальної податкової консультації,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2018 року Споживче товариство «БАХМУТ» (далі - СТ «БАХМУТ»; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області (далі - ГУ ДФС у Полтавській області; відповідач; контролюючий орган) про скасування індивідуальної податкової консультації від 24 жовтня 2017 року № 2360/ІПК/16-31-12-05-19.

Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 13 квітня 2018 року позовну заяву залишив без задоволення.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 02 липня 2018 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

СТ «БАХМУТ» звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2018 року, постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2018 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що судовими інстанціями проігноровано, що в наданій відповідачем індивідуальній податковій консультації відсутня конкретна відповідь щодо того, чи потрібно визначати ставки місцевих податків у м. Полтаві в 2018 році з коефіцієнтом 0,5. Крім того, звертає увагу на те, що платнику належні будівлі - «склад» та «склад з навісом», які є синонімом терміну «складське приміщення», вжитим у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України), а, отже, належні СТ «БАХМУТ» будівлі є промисловими, з яких податок на на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не сплачується.

Верховний Суд ухвалою від 10 серпня 2018 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою СТ «БАХМУТ».

13 вересня 2018 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.

07 травня 2020 року ГУ ДФС у Полтавській області заявлено клопотання про заміну відповідача у справі - ГУ ДФС у Полтавській області на Головне управління ДПС у Полтавській області у зв`язку з реорганізацією, яке згідно зі статтею 52 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає задоволенню.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21 вересня 2017 року позивач на підставі статті 52 ПК України звернувся до контролюючого органу із заявою про надання податкової консультації щодо застосування ставки податку на нежитлову нерухомість для юридичних осіб за 1 м кв. у 2017, 2018 роках, а також щодо поширення підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України на належні СТ «БАХМУТ» об`єкти нерухомості.

Щодо першого питання позивач зазначив, що на даний час ставку податку на нерухомість у м. Полтаві встановлено рішенням п`ятдесятої сесії шостого скликання Полтавської міської ради від 10 липня 2015 року «Про місцеві податки і збори», відповідно до якого ставка податку складає 0,5 відсотка від мінімальної заробітної плати, що становить 16 грн/м кв. Однак, пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 20 грудня 2016 року № 1791-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» (далі - Закон № 1791-VIII) передбачено застосування коефіцієнта 0,5 до ставок місцевих податків, якщо вони не змінюються органами місцевого самоврядування у 2017 році, з урахуванням чого ставка податку на нерухомість складає 8 грн/м кв. У зв`язку з цим платник просив роз`яснити: - ставка податку на нерухомість за 1 м кв. у 2017 році у м. Полтаві складає 8 грн чи 16 грн? - якщо у 2017 році орган місцевого самоврядування в м. Полтаві не прийме рішення про зміну ставки податку на нерухомість, то чи буде коефіцієнт 0,5 застосовуватися і в 2018 році?

Щодо другого питання позивач вказав, що він є власником нежитлової нерухомості за адресою: м. Полтава, вул. Квітки Цісик, 11, зокрема, складів і складів з навісами. Ці склади здаються в оренду третім особам для ведення підприємницької діяльності. З огляду на викладене платник просив пояснити, чи поширюється на нього та на розглядувану нерухомість пільга, передбачена підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

27 жовтня 2017 року ГУ ДФС у Полтавській області надано позивачу податкову консультацію № 2360/ІПК/16-31-12-05-19, в якій щодо першого питання зазначено, що пунктом 3 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1791-VIII передбачено, що з 01 січня 2017 року до прийняття відповідним органом місцевого самоврядування рішення про встановлення ставок місцевих податків і зборів на 2017 рік відповідно до цього Закону, встановлені таким органом місцевого самоврядування ставки єдиного податку для платників першої групи, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та збору за місця для паркування транспортних засобів застосовуються з коефіцієнтом 0,5.

Оскільки податок є місцевим, то повноваження з його встановлення здійснюють органи місцевого самоврядування відповідно до пункту 24 частини першої статті 26 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 280/97-ВР), акти яких є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Водночас зазначено, що норми Закону № 1791-VIII спрямовані на забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році та будь-яких інших положень Закон № 1791-VIII не містить.

Щодо другого питання роз`яснено, що оскільки об`єкти нерухомого майна (складські приміщення) передано в оренду, то вони не використовуються безпосередньо позивачем для виробництва продукції. Натомість, надання послуг із передачі нерухомого майна в оренду відповідно до вимог чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства не може розглядатися як виробництво продукції, і таке підприємство не може використовувати податкову пільгу, передбачену підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Надаючи оцінку правомірності прийняття оскаржуваного акта індивідуальної дії, слід враховувати таке.

Згідно з підпунктом 14.1.172-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України індивідуальна податкова консультація - роз`яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій.

Відповідно до пункту 52.1 статті 52 ПК України за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.2 статті 52 ПК України).

Системний аналіз наведених законодавчих норм дає підстави для висновку про те, що податкова консультація за своєю правовою природою є фактично відповіддю контролюючого органу платнику податків на його питання, яка повинна містити конкретні роз`яснення такому платнику практичної форми та/або моделі його поведінки у визначеному колі податкових правовідносин. При цьому, надаючи податкову консультацію, контролюючий орган не встановлює (змінює чи припиняє) відповідну норму законодавства, а лише надає роз`яснення щодо практичного її застосування. Метою податкової консультації є викладення (роз`яснення) платнику податків офіційного розуміння контролюючим органом змісту правової норми з питань оподаткування для забезпечення правильного її застосування. Податкова консультація обов`язково повинна містити опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства.

Оспорювана у цій справі індивідуальна податкова консультація наведеним критеріям відповідає та узгоджується з нормами і змістом розглядуваного податку з огляду на таке.

Відповідно до підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями).

Органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням об`єкта житлової та/або нежитлової нерухомості рішення щодо ставок та наданих пільг юридичним та/або фізичним особам зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Статтею 25 Закону № 280/97-ВР передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до частини першої статті 69 Закону № 280/97-ВР органи місцевого самоврядування відповідно до Податкового кодексу України встановлюють місцеві податки і збори. Місцеві податки і збори зараховуються до відповідних місцевих бюджетів у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України з урахуванням особливостей, визначених Податковим кодексом України.

Згідно з пунктом 24 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях відповідної місцевої ради вирішуються питання встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України.

Пунктом 12.3 статті 12 ПК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 12.3.1 пункту 12.3 статті 12 ПК України).

Відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Згідно з пунктом 12.5 статті 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Судами встановлено, що рішенням п`ятдесятої сесії шостого скликання Полтавської міської ради від 10 липня 2015 року «Про встановлення місцевих податків і зборів» затверджено Положення про місцеві податки і збори. Порядок нарахування та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як складової податку на майно врегульовано пунктом 2.5 розділу 2 Положення про податок на майно додатку № 1 до вказаного рішення. Підпунктом 2.5.2 пункту 2.5 вказаного Положення встановлено ставку податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебуває у власності юридичних осіб, незалежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі 0,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 м кв. бази оподаткування.

01 січня 2017 року набрав чинності Закон № 1791-VIII, пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» якого установлено, що з 01 січня 2017 року до прийняття відповідним органом місцевого самоврядування рішення про встановлення ставок місцевих податків і зборів на 2017 рік відповідно до цього Закону, встановлені таким органом місцевого самоврядування ставки єдиного податку для платників першої групи, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та збору за місця для паркування транспортних засобів застосовуються з коефіцієнтом 0,5.

У 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» (пункт 4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1791-VIII).

На виконання вимог Закону № 1791-VIII рішенням дев`ятої сесії сьомого скликання Полтавської міської ради від 31 січні 2017 року внесено зміни до рішення п`ятдесятої сесії шостого скликання Полтавської міської ради від 10 липня 2015 року «Про встановлення місцевих податків і зборів». Вказаним рішенням Полтавською міською радою внесено зміни, зокрема, до розділу 2 Положення про податок на майно від 10 липня 2015 року, а саме до пунктів 2.2, 2.4, 2.7, 28 Положення про податок на майно. До пункту 2.5 вказаного Положення зміни не вносилися, його редакція не змінювалася.

Надалі, для забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році Верховною Радою України прийнято Закон України від 07 грудня 2017 року № 2245-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році» (далі - Закон № 2245-VIII), який не передбачив продовження застосування коефіцієнта 0,5 у 2018 році.

На виконання Закону № 280/97-ВР та Закону № 2245-VIII рішенням чотирнадцятої сесії сьомого скликання Полтавської міської ради від 16 лютого 2018 року внесено зміни до рішення від 10 липня 2015 року та продовжено його дію на 2017 і 2018 роки. При цьому до пункту 2.5 вказаного вище Положення зміни не вносилися, його редакція не змінювалася.

Таким чином, виходячи із вказаних положень Закону № 1791-VIII та враховуючи, що рішення про встановлення ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебуває у власності юридичних осіб на 2017 рік відповідно до вказаного Закону органом місцевого самоврядування у м. Полтаві не приймалося, то встановлені органом місцевого самоврядування ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, до прийняття рішення про встановлення ставок місцевих податків і зборів на 2017 рік відповідно до Закону № 1791-VIII з 01 січня 2017 року застосовуються з коефіцієнтом 0,5.

Застосування коефіцієнта 0,5, зокрема до податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, здійснюється відповідно до Закону № 1791-VIII з 01 січня 2017 року до прийняття відповідним органом місцевого самоврядування рішення про встановлення ставок місцевих податків і зборів та саме протягом 2017 року, про що безпосередньо зазначено в Законі № 1791-VIII.

Натомість, для забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році Верховною Радою України прийнято Закон № 2245-VIII (набрав чинності з 01 січня 2018 року), яким не перебачено продовження застосування такого коефіцієнта 0,5 протягом 2018 року до відповідних ставок податків, про що контролюючим органом і зазначено в оспорюваній консультації.

Наведене правозастосування відповідає висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 20 травня 2021 року у справі № 816/1241/18 (К/9901/62767/18, К/9901/65781/18).

Щодо поширення на належні СТ «БАХМУТ» об`єкти нерухомості пільги, передбаченої підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, то за змістом цієї норми не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 ПК України податкова пільга - це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 ПК України).

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 17 лютого 2020 року у справі № 820/3556/17 (К/9901/23672/18) висловив правову позицію, за змістом якої підставою для звільнення платника від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування.

Суд зазначив, що, застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги в підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі, які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.

Застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з урахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Проте, у спірній ситуації судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на момент звернення за індивідуальною податковою консультацією позивач жодної виробничої (промислової) діяльності не здійснював. Єдиною господарською діяльністю, якою займалося СТ «БАХМУТ», було здавання в оренду належних йому складських приміщень, що, відповідно, виключає можливість застосування пільги, передбаченої підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Наведене, в свою чергу, обумовлює цілком об`єктивний висновок судових інстанцій про те, що податкова консультація ГУ ДФС у Полтавській області від 24 жовтня 2017 року № 2360/ІПК/16-31-12-05-19 є обґрунтованою, прийнятою з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення та на підставі і у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги СТ «БАХМУТ» без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», статтями 341, 343, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Замінити відповідача у справі - Головне управління ДФС у Полтавській області його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Полтавській області.

Касаційну скаргу Споживчого товариства «БАХМУТ» залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова