Рішення
від 13.04.2018 по справі 816/910/18
ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2018 року м. ПолтаваСправа № 816/910/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Супруна Є.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання - Лисака С.В.

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу №816/910/18 за позовом Споживчого товариства "Бахмут" до Головного управління ДФС у Полтавській області про скасування індивідуальної податкової консультації,

В С Т А Н О В И В:

20 березня 2018 року позивач ОСОБА_3 товариство "Бахмут" (надалі - СТ "Бахмут") звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області (надалі - ГУ ДФС у Полтавській області, відповідач), в якому просить скасувати індивідуальну податкову консультацію відповідача від 24.10.2017 №2360/ІПК/16-31-12-05-19.

В якості підстави для звернення до суду заявник вказує на хибне, як на його думку, тлумачення податкового закону, викладене в індивідуальній податковій консультації, що призводить до порушення прав платника податків.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 29.03.2018 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про свою незгоду з індивідуальною податковою консультацією ГУ ДФС у Полтавській області від 24.10.2017 №2360/ІПК/16-31-12-05-19 з мотивів її невідповідності вимогам Податкового кодексу України (надалі - ПК України). Пояснює, що у вересні 2017 року звертався до відповідача з письмовим запитом з метою отримання податкової консультації по двом питанням. Перше питання стосувалося застосування коефіцієнту 0,5 до ставок місцевих податків у 2017 та 2018 роках, друге - щодо застосування податкової пільги, передбаченої п. "є" пп. 266.2.2 ст. 266 ПК України до підприємства позивача. Проте, замість очікуваного роз'яснення по першому питанню відповіді по суті так і не отримав, тоді як з наданим роз'ясненням по другому питанню незгоден, оскільки відповідач свою позицію аргументував, зокрема тим, що підприємство здає в оренду нерухомість, що унеможливлює застосування до нього податкової пільги, яка передбачена лише для промислових підприємств.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві.

Відповідач надав відзив на позов, у якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог СТ "Бахмут" у повному обсязі. У судовому засіданні представник відповідача підтвердила свою незгоду з позовом. Пояснювала, що консультація платнику надана з усіх питань, які зазначалися у відповідному запиті. Зокрема, по першому питанню платнику роз'яснено, що для забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році Верховною Радою прийнято Закон України від 07.12.2017 №2245-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році", який не передбачив продовження застосування такого заходу як коефіцієнт 0,5 на 2018 рік. З наведеного, на думку представника відповідача, слідує, що підстави для застосування коефіцієнта 0,5 у 2018 році відсутні. Щодо застосування п. "є" пп. 266.2.2 ст. 266 ПК України представник відповідача зазначила, що правила даної норми поширюється лише об'єкти нерухомості, які відносяться до будівель промисловості, позаяк складські приміщення наявні у власності позивача таких ознак не містять.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, встановив наступні обставини та відповідні правовідносини.

СТ "Бахмут" (код ЄДРПОУ 41368867, вул. Квітки Цісик, 11, м. Полтава, 36010), відповідно до записів Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 01.06.2017 зареєстроване юридичною особою (запис 1 588 102 0000 016341), керівником якої є ОСОБА_4. Основним видом економічної діяльності є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (а.с. 16).

21.09.201 голова СТ "Бахмут" ОСОБА_4 на підставі статті 52 ПК України звернувся до ГУ ДФС у Полтавській області із заявою про надання податкової консультації з питання застосування ставки податку на нежитлову нерухомість для юридичних осіб за 1 м 2 у 2017, 2018 роках та з питання поширення дії п. "є" пп. 266.2.2 ст. 266 ПК України на об'єкти нерухомості належні позивачу (а.с. 17-19).

З приводу першого питання заявник зазначив, що на даний час ставку податку на нерухомість у м. Полтаві встановлено рішенням Полтавської міської ради від 10.07.2015 "Про місцеві податки і збори", відповідно до якого ставка податку складає 0,5% від мінімальної заробітної плати, що становить 16 грн/м 2 . Однак прикінцевими положеннями Закону України від 20.12.2016 №1719-VІІІ передбачено застосування коефіцієнту 0,5 до ставок місцевих податків якщо вони не змінюються органами самоврядування у 2017 році, з урахуванням чого ставка податку на нерухомість складає 8 грн/м 2 . По теперішній час ставка податку у м. Полтаві не змінювалася. У зв'язку з цим просив роз'яснити йому такі питання:

- ставка податку на нерухомість за 1 м 2 у 2017 році у м. Полтаві за таких обставин складає 8 грн чи 16 грн?

- якщо у 2017 році орган самоврядування у м. Полтаві не прийме рішення про зміну ставки податку на нерухомість, то чи буде коефіцієнт 0,5 застосовуватися і у 2018 році?

27.10.2017 в.о. заступника начальника ГУ ДФС у Полтавській області ОСОБА_5 надав СТ "Бахмут" податкову консультацію за №2360/ІПК/16-31-12-05-19 (а.с. 21-22), у якій по першому питанню зазначив таке.

Пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" (далі - Закон) визначено, що з 01.01.2017 до прийняття відповідним органом місцевого самоврядування рішення про встановлення ставок місцевих податків на 2017 рік відповідно до цього Закону встановлені таким органом місцевого самоврядування ставки Податку застосовуються з коефіцієнтом 0,5.

Оскільки Податок є місцевим податком, то повноваження із встановлення податку на майно в частині Податку здійснюють органи місцевого самоврядування відповідно до п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", акти яких є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають та відповідній території. Таким чином рішення Ради від 31.01.2017 застосовується з урахуванням норм пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону щодо обов'язку перегляду рішень. При цьому зауважено, що норми Закону спрямовані на забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році та будь-яких інших положень Закон не містить.

У судовому засіданні представник відповідача додав, що відповідно до пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 20.12.2016 №1791-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" щодо податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на території м. Полтави у 2017 році коефіцієнт 0,5 не застосовується.

Надаючи правову оцінку оспорюваному правовому акту індивідуальної дії та відповідним доводам сторін, суд виходить з такого.

Згідно з пунктом 52.1 статті 52 ПК України за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Відповідно до пункту 52.3 статті 52 ПК України за вибором платника податків індивідуальна податкова консультація надається в усній або письмовій формі. Індивідуальна податкова консультація, надана в письмовій формі, обов'язково повинна містити назву - податкова консультація, реєстраційний номер в єдиній базі індивідуальних податкових консультацій, опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання таких норм законодавства.

Обґрунтовуючи свою незгоду з податковою консультацією по першому питанню, як позивач у позові, так і його представник у судовому засіданні зазначали, що в наданій консультації по суті відсутня будь-яка відповідь, оскільки вона не відповідає на поставлене питання. Як на думку позивача, у наданій відповіді відповідач посилається на закони про місцеве самоврядування, оминаючи конкретну відповідь на те, чи буде застосовуватися коефіцієнт 0,5 у 2018 році якщо Полтавська міська рада не прийме ставки місцевих податків.

Суд визнає доводи позивача з цього приводу суб'єктивними і надуманими з наступних підстав.

По-перше, твердження сторони позивача про відсутність відповіді на питання спростовує сам зміст податкової консультації ГУДФС у Полтавській області від 24.10.2017 №2360/ІПК/16-31-12-05-19, де зазначено, що повноваження із встановлення податку на майно здійснюють органи місцевого самоврядування, акти яких є обов'язковими. Тож рішення Полтавської міської ради від 31.01.2017 застосовується з урахуванням норм пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону щодо обов'язку перегляду рішень, норми якого спрямовані на забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році і будь-яких інших положень Закон не містить.

На переконання суду вищенаведене судження суб'єкта владних повноважень у повній мірі відповідає критерію "висновок з питань практичного використання таких норм законодавства", необхідність надання якого вимагає імператив норми пункту 52.3 статті 52 ПК України і лише власне небажання позивача звернутися до змісту нормативно-правових актів, які згадуються у даній консультації, створює в останнього хибну уяву про відсутність відповіді по суті поставленого запитання.

По-друге надана консультація узгоджується зі змістом норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Так, звернення позивача про надання податкової консультації стосувалось, зокрема, питання щодо застосування ставки податку на нежитлову нерухомість для юридичних осіб за 1 м 2 у 2017 році в розмірі 3200х0,5%х0,5=8 грн чи в розмірі 3200х0,5%=16 грн.

Суд з'ясував, що 01.01.2015 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 №71-VIII, яким запроваджено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Порядок оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки врегульовано статтею 266 ПК України.

Так, в силу положень підпунктів 266.1.1, 266.2.1, 266.3.1, 266.3.2 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до пп. 266.2.1 ст. 266 ПК України, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп. 266.3.1 ст. 266 ПК України).

Підпунктом 266.5.1 ст. 266 ПК України встановлено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Відповідно до пп. 266.4.2 ст. 266 ПК України, сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями).

При цьому органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням об'єкта житлової та/або нежитлової нерухомості інформацію щодо ставок та наданих пільг юридичним та/або фізичним особам зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Статтею 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до частини першої статті 69 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування відповідно до Податкового кодексу України встановлюють місцеві податки і збори. Місцеві податки і збори зараховуються до відповідних місцевих бюджетів у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України з урахуванням особливостей, визначених Податковим кодексом України.

Згідно з п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях відповідної місцевої ради вирішуються питання встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України.

За приписами статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Згідно з пп. 10.1.1 ст. 10 ПК України до місцевих податків належить, зокрема, податок на майно.

Водночас, відповідно до ст. 265 ПК України, податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору (п. 10.3 ст. 10 ПК України).

Статтею 12 ПК України визначені, зокрема, повноваження сільських, селищних, міських рад щодо податків та зборів.

Пунктом 12.3. статті 12 ПК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 ст. 12 ПК України).

Відповідно до пп. 12.3.4 ст. 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Згідно з п. 12.5 ст. 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Так, рішенням 50 сесії шостого скликання Полтавської міської ради від 10.07.2015 "Про встановлення місцевих податків і зборів" затверджено Положення про місцеві податки і збори.

Порядок нарахування та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як складової податку на майно врегульовано п. 2.5 розділу 2 Положення про податок на майно додатку №1 до вказаного рішення (а.с. 82-89).

Підпунктом 2.5.2 пункту 2.5 даного рішення встановлено ставку податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебуває у власності юридичних осіб, не залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі 0,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1м 2 бази оподаткування.

З 01.01.2017 набрав чинності Закон України від 20.12.2016 №1791-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" (надалі - Закон №1791-VIII), пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" якого установлено, що з 01.01.2017 до прийняття відповідним органом місцевого самоврядування рішення про встановлення ставок місцевих податків і зборів на 2017 рік відповідно до цього Закону, встановлені таким органом місцевого самоврядування ставки єдиного податку для платників першої групи, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та збору за місця для паркування транспортних засобів застосовуються з коефіцієнтом 0,5.

У 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (п. 4 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1791-VIII).

На виконання Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні" від 21.12.2016 №1797-VІІІ, Закону №1791-VIII, рішенням дев'ятої сесії 7 скликання Полтавської міської ради від 31.01.2017 внесено зміни до рішення п'ятдесятої сесії 6 скликання Полтавської міської ради від 10.07.2015 "Про встановлення місцевих податків і зборів" зі змінами та доповненнями.

Даним рішенням Полтавською міською радою внесено зміни, зокрема, до розділу 2 Положення про податок на майно від 10.07.2015, а саме до п. 2.2, п.2.4, п.2.7, п. 28 Положення про податок на майно. До пункту 2.5 вказаного рішення зміни не вносилися, його редакція не змінювалась.

Таким чином, пункт 2.5 розділу 2 Положення про податок на майно, затвердженого рішенням 50 сесії Полтавської міської ради від 10.07.2015, яким встановлено ставку податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебуває у власності юридичних осіб у розмірі 0,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1м 2 бази оподаткування, діє по теперішній час, з огляду на що ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на території м. Полтави у 2017 році застосовується з коефіцієнтом 0,5.

В той же час, з огляду на категоричний зміст пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1791-VIII, в якому мова йде лише про 2017 рік, будь-яких підстав для поширення дії даної норми на будь-які інші періоди, в тому числі і 2018 рік, немає, про що фактично надано роз'яснення позивачу у спірній податковій консультації.

З приводу другого питання (щодо застосування п. "є" пп. 266.2.2 ст. 266 ПК України на об'єкти нерухомості належні позивачу) позивач зазначив, що СТ "Бахмут" є власником нежитлової нерухомості. Згідно з документами на право власності і витягом з технічного паспорту нерухомі будівлі відносяться до складів і складів з навісами. При цьому склади, які названі просто як "склад" - це капітальні будівлі з дахом, а "склад з навісом" - це капітальна будівля з дахом та рампою вхід над якою обладнано навісом. Ці склади здаються в оренду третім особам для ведення там підприємницької діяльності. Орендарі в цих приміщеннях здійснюють як торгівельну, так і виробничу діяльність (виробництво металевих і дерев'яних конструкцій). У зв'язку з цим позивач просив надати консультацію з таких питань:

- чи є СТ "Бахмут" промисловим підприємством у розумінні п. "є" пп. 266.2.2 ст. 266 ПК України, а нерухомість даного підприємства будівлею промисловості у контексті цього ж пункту?

- чи повинне СТ "Бахмут" сплачувати податок на нерухомість за вказану у запиті нерухомість за умови здачі цієї нерухомості в оренду?

У вже згаданій податковій консультації за №2360/ІПК/16-31-12-05-19 відповідач по другому питанню зазначив таке.

Пунктом "є" пп. 266.2.2 ст. 266 ПК України платникам податку надано преференцію - виключено із об'єкта оподаткування податком будівлі промисловості, зокрема складські приміщення промислових підприємств. Об'єкти нерухомого майна (нежитлові будівлі та споруди) передані в оренду, отже не використовуються для виробництва продукції. Надання послуг з передачі нерухомого майна в оренду відповідно до вимог чинного законодавства не може розглядатись як виробництво продукції, і таке підприємство не може використати податкову пільгу, надану абзацом "є" пп. 266.2.2 ст. 266 ПК України. Водночас, один із можливих варіантів визначання терміну складські приміщення промислових підприємств полягає у виокремленні складів і промислових підприємств із усього загалу нежитлових будівель та споруд, а саме, складських приміщень. Одним із функціональних видів використання складських приміщень є ведення складського господарства та допоміжної діяльності у сфері транспорту, визначене Класифікацією видів економічної діяльності ДК 009:2010 (КВЕД) (наказ Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11.10.2010 №457) в секції Н "Транспорт, складське господарство, поштова та кур'єрська діяльність" визначено такий вид господарської діяльності, як "Складське господарство" (код 52.1). Склад є спеціальним стаціонарним чи пересувним приміщенням або іншим місцем зосередження матеріальних цінностей. Він забезпечує необхідний ступінь їх збереження, як правило, обладнаний власними чи обслуговується залученими засобами механізації (автоматизації) робіт. З метою уніфікації об'єктів нерухомості Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації розроблено та затверджено наказом від 17.08.2000 № 507 Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-200, згідно якого до групи 125 "Будівлі промислові та склади" включені будівлі та споруди, які належать до підкласу 1252.5 "Склади спеціальні товарні". Таким чином, оскільки основним видом господарської діяльності Товариства є "Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна", то не вбачаються підстави застосування ним передбаченої ПК України податкової преференції для промислових підприємств в частині оподаткування виробничих корпусів, цехів та складів.

Не погоджуючись із правильністю висновків відповідача з цього приводу, позивач зазначає, що оскільки статут СТ "Бахмут" передбачає різні види діяльності, зокрема виробничу і промислову, а також оскільки належні на праві власності будівлі підпадають під визначення складські приміщення, то ці будівлі не є об'єктом оподаткування і платити податок на нерухомість за них підприємство не повинно.

Суд визнає доводи позивача з цього приводу безпідставними з таких міркувань.

Дійсно, норма пп. 266.2.2 ст. 266 ПК України містить абзац "є", за змістом якого не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

В той же час дефініція даної норми вказує на необхідну кваліфікуючу ознаку усіх будівель, перелічених у даній нормі, а саме - їх приналежність до промисловості.

Як слушно зазначає позивач, чинне податкове законодавство хоч і вживає, але не містить визначення терміну промисловість.

Відповідно до п. 5.3 ст. 5 ПК України, інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Аналогічно, за правилом ч. 6 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Так, наказом Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11.10.2010 №457 прийнято та надано чинності Класифікаціям видів економічної діяльності (надалі - КВЕД), які створено на основі NACE (Rev. 2), упровадженої Регламентом (ЄС) Європейського парламенту та ради від 20.12.2006 N1893/2006.

Процес промислового виробництва, за визначенням КВЕД, - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B "Добувна промисловість та розроблення кар'єрів", C "Переробна промисловість", D "Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря", E "Водопостачання; каналізація, поводження з відходами" та F "Будівництво".

З наведеного визначення випливає загальний висновок про те, що промислове виробництво - це діяльність, результатом якої є створення предметів матеріального світу або енергетичних ресурсів.

Свою приналежність до промисловості позивач означає посиланням на дану кваліфікуючу ознаку у тексті статуту, додавши, що на орендованих площах відбуваються певні виробничі процеси за безпосередньої участі орендарів.

Ознайомившись зі змістом статуту СТ "Бахмут", копію якого представник позивача надав суду для залучення до матеріалів справи (а.с. 107-114). суд встановив, що дійсно у п. 2.3. зазначено, що споживче товариство є промисловим підприємством, предметом діяльності якого є виробництво продукції, надання робіт і виконання послуг. В цьому ж пункті наведено приблизний але не вичерпний перелік видів діяльності, які має право здійснювати товариство, до яких також включено види діяльності передбачені відповідними КВЕД, цивільним і господарським законодавством.

Разом з цим, з пояснень представника позивача суд встановив, що на даний час СТ "Бахмут" ніякої виробничої діяльності не здійснює. Єдиною господарською діяльністю, якою займається товариство, є здавання в оренду належних йому складських приміщень.

Вказана обставина, крім пояснень представника, підтверджується запитом СТ "Бахмут" від 21.09.2017 про надання податкової консультації, в якій голова товариства ОСОБА_4 просив податковий орган роз'яснити йому наявність підстав для сплати податку на нерухомість за умови здачі цієї нерухомості в оренду.

Крім того, за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом економічної діяльності СТ "Бахмут" є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (а.с. 16).

Таким чином зафіксоване розмаїття видів статутної діяльності СТ "Бахмут" носить суто декларативний характер, як і твердження представника про промислову діяльність товариства. В дійсності ж основним і єдиним видом економічної діяльності СТ "Бахмут" є здавання в оренду власного нерухомого майна.

Економічна діяльність, відповідно до Методологічних положень щодо визначення основного виду економічної діяльності підприємства, затверджених наказом Держкомстату від 14.12.2006 №607, це - процес виробництва продукції (товарів та послуг), який здійснюється з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічна діяльність характеризується витратами на виробництво, процесом виробництва та випуском продукції (товарів та послуг).

У зв'язку з тим, що підприємство може здійснювати не один, а декілька видів економічної діяльності різного характеру, для їх класифікації (групування) визначаються основний, другорядний та допоміжний види економічної діяльності.

Основний вид економічної діяльності (далі - ОВД) - вид діяльності підприємства, на який припадає найбільший внесок у валову додану вартість. При цьому ОВД необов'язково має частку 50 або більше відсотків у валовій доданій вартості. На практиці, через складність розрахунку на рівні підприємства показника валової доданої вартості за видами економічної діяльності, для визначення ОВД застосовують показники:

• обсяг реалізованої продукції (товарів та послуг). Цей показник є найбільш універсальним для різних видів економічної діяльності;

• середньорічна чисельність працівників.

Як повідомив представник позивача, єдиним учасником СТ "Бахмут" і його кінцевим бенефіціарним власником є одна особа - ОСОБА_4

В той же час, пунктом 1.1 статуту СТ "Бахмут" встановлено, що дане товариство є добровільним об'єднанням фізичних та/або юридичних осіб для спільного ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану, отримання прибутку, для організації торгівельного обслуговування, ресторанного господарства, закупівлі сільськогосподарської продукції, сировини, виробництва продукції та надання послуг з метою задоволення споживчих потреб його членів.

Метою діяльності споживчого товариства, відповідно до п. 2.1. статуту, є задоволення потреб, захист прав та інтересів своїх членів.

Тобто, виключно інтереси та потреби лише його членів визначають цілі і спрямованість діяльності споживчого товариства в цілому.

Правові, економічні та соціальні основи діяльності споживчої кооперації в Україні визначені Законом України від 10.04.1992 №2265-XII "Про споживчу кооперацію".

Відповідно до ст. 1 вказаного Закону, споживча кооперація в Україні - це добровільне об'єднання громадян для спільного ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану. Вона здійснює торговельну, заготівельну, виробничу та іншу діяльність, не заборонену чинним законодавством України, сприяє соціальному і культурному розвитку села, народних промислів і ремесел, бере участь у міжнародному кооперативному русі.

Первинною ланкою споживчої кооперації, згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України "Про споживчу кооперацію", є споживче товариство - самостійна, демократична організація громадян, які на основі добровільності членства і взаємодопомоги за місцем проживання або роботи об'єднуються для спільного господарювання з метою поліпшення свого економічного і соціального стану.

Таким чином, задля досягнення передбаченої законом та задекларованої статутом мети діяльності товариства, яка полягає у забезпеченні поліпшення економічного та соціального стану його членів, господарська діяльність СТ "Бахмут" за даних обставин об'єктивно не може навіть містити ознак промислової, оскільки така діяльність має на меті забезпечення потреб необмеженого кола осіб, тоді як в даному випадку наявний інтерес лише однієї особи, його єдиного учасника - ОСОБА_4

Посилання представника позивача на певні виробничі процеси, які здійснюються орендаторами на території складів, висновок суду про відсутність ознак промислової в господарській діяльності СТ "Бахмут" не спростовують, оскільки така діяльність ніяк не пов'язана відносинами субпідряду з діяльністю самого товариства.

З огляду на встановлені обставини у їх сукупності суд визнає вірним висновок ГУ ДФС у Полтавській області від 24.10.2017 №2360/ІПК/16-31-12-05-19 щодо відсутності підстав для застосування передбаченої п. "є" пп. 266.2.2 ст. 266 ПК України податкової преференції для промислових підприємств в частині оподаткування виробничих корпусів, цехів та складів позивача.

Так чи інакше будь-які податкові преференції законодавець в першу чергу надає виробничому сектору з метою стимулювання певних галузей економіки, тоді як бажання позивача скористатися такою преференцією призведе лише до консервації стану неефективного використання майна з метою уникнення обов'язку нести справедливий податковий тягар, що прямо суперечить принципу, закріпленому ч. 4 ст. 319 Цивільного кодексу України, відповідно до якого власність зобов'язує.

В силу положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких обставин суд визнає податкову консультацію ГУ ДФС у Полтавській області від 24.10.2017 №2360/ІПК/16-31-12-05-19 такою, що відповідає критеріям обґрунтованості, тобто прийнятою з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення та на підставі і у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Відтак, позовні вимоги суд визнає необґрунтованими, у зв'язку з чим у задоволенні позову відмовляє у повному обсязі.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву Споживчого товариства "Бахмут" (вул. Квітки Цісик, 11, м. Полтава, 36010, код ЄДРПОУ 41368867) до Головного управління ДФС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 39461639) про скасування індивідуальної податкової консультації залишити без задоволення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей, встановлених підпунктом 15.5 пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 18.04.2018.

Головуючий суддя ОСОБА_6

СудПолтавський окружний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення13.04.2018
Оприлюднено22.04.2018
Номер документу73508741
СудочинствоАдміністративне

Судовий реєстр по справі —816/910/18

Постанова від 14.07.2022

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Гончарова І.А.

Ухвала від 13.07.2022

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Гончарова І.А.

Ухвала від 10.08.2018

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Гончарова І.А.

Ухвала від 01.08.2018

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Гончарова І.А.

Постанова від 02.07.2018

Адміністративне

Харківський апеляційний адміністративний суд

Калитка О.М.

Ухвала від 31.05.2018

Адміністративне

Харківський апеляційний адміністративний суд

Калитка О.М.

Ухвала від 14.05.2018

Адміністративне

Харківський апеляційний адміністративний суд

Калитка О.М.

Рішення від 13.04.2018

Адміністративне

Полтавський окружний адміністративний суд

Є.Б. Супрун

Ухвала від 26.03.2018

Адміністративне

Полтавський окружний адміністративний суд

Є.Б. Супрун

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні